Метою цього етапу було здійснення теоретичного аналізу сутності провідних понять теми дослідження, встановлення їх компонентів, критеріїв, етапів та механізмів становлення. Провідними поняттями нашого дослідження були: творчість, творча особистість, креативність, креативна особистість, творчі здібності.

Загалом у ході теоретичного аналізу встановлено, що у різні історичні епохи в психології питання творчості розглядали не в одному руслі. Феноменологія творчості широка та неоднорідна. Деякі вчені вважають, що творчість пов’язана лише із соціально-значущими відкриттями (С.У. Гончаренко, Е.С. Рапацевич, С.Л. Рубінштейн та ін.) [24; 196]. Інші наголошують на безсумнівному творчому характері відкриттів, які людина робить для себе (С.Д. Максименко, К. Роджерс

та ін.) [61; 223]. Треті беруть за основу ознаку алгоритмізації діяльності (В.Дж. Гордон, А.К. Гастєв, А. Осборн та ін.) [1].

Творчість — це складний діалектичний процес, що має відповідні етапи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусвідомленого мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тобто логічного акта; це — єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розвиватися і більш того реалізуватися [90]. Через брак наукової диференціації такої феноменології творчості “творчим” називають майже будь-який процес діяльності, крім вузького кола вкрай автоматизованих дій. Більшість дослідників констатують у психології певну роз’єднаність   у    вивченні    інтелектуального    й    особистісного    аспектів (Л.С. Виготський, В.П. Зінченко та ін.) детермінації творчості, оскільки основний спосіб вивчення цього явища зводиться до тестування [123].

Ще у стародавні часи філософи (А. Бергсон, І. Кант, Платон, В. Шеллінг та ін.) наголошували на тому, що творчість – це розумова і практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу або духовної культури [30].

Проблемам феномена творчості та її природі, формуванню та прояву творчих здібностей, їх діагностиці присвячено багато досліджень у психології. Зокрема, питанням розвитку творчої особистості завжди цікавились і досі цікавляться українські та зарубіжні психологи. Проблема творчості активно розроблялася зарубіжними вченими. Серед зарубіжних психологів вагомий внесок у розуміння творчої природи особистості зробили такі видатні вчені: Г. Айзенк, Е. де Боно, М. Воллах, Дж. Гілфорд, Д. Дьюї,   Н. Коган,   А. Маслоу,   С. Мідник,   Т. Рібо, К. Роджерс, Р. Стернберг, Е.П. Торренс, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг та ін. [66; 129; 214; 225]

Значний внесок у розробку проблем творчості здійснили і вітчизняні вчені (Д.Б. Богоявленська, В.М. Бондаровська, Л.С. Виготський, В.Н. Дружиніна,

З.І. Калмикова, В.В. Кліменко, І.І. Лапшина, В.О. Моляко,   С.О. Ніколаєнко, Я.А. Пономарьов, О.А. Потебня, В.А. Роменець, Т.І. Райнов, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов,   Т.М. Титаренко,   А.Н. Цибуля,    Т.К. Чмут,    В.Д. Шадрикова, В.М. Ямницький та ін.) [30; 90].

При визначенні сутності творчості та творчої особистості нами було встановлено, що у дослідженнях В.О. Моляко, Я.О. Пономарьова, В.А. Роменця, Ж. Піаже та інших вчених доведено, що з-поміж всіх адаптаційних ресурсів, творчість є найбільш специфічною формою взаємодії зі світом (не лише предметною, а й соціальною), яка окрім задоволення важливих соціальних потреб створює передумови для духовного розвитку особистості [69; 91; 187; 192].

Л.С. Виготський, визначаючи цю проблему, писав, що творчість – це діяльність людини, спрямована на створення нового: чи то речей зовнішнього світу, чи розумових висновків або почуттів, властивих самій людині [123].

Найбільш цілісну концепцію творчості як психічного процесу запропонував Я.О. Пономарьов. У своїх спостереженнях дослідник дійшов висновку, що результати дослідів дають змогу схематично подати центральну шкалу психологічного інтелекту у вигляді двох взаємопроникних сфер, зовнішні грані яких можна вважати абстрактними межами (асимптотами) мислення. Нижня межа є інтуїтивним мисленням (за нею розміщено сферу строго інтуїтивного мислення тварин), верхня – логічним (за нею розміщено сферу строго логічного мислення – сучасних електронних обчислювальних машин) [191].

Я.О. Пономарьов був впевнений, що на рівні протікання психологічних процесів творчим людям притаманні:

1. Цілісність, свіжість, синтетичність (як властивості сприйняття), здатність побачити те, чого не бачать інші;
2. Певні   особливості   пам’яті,   що   виявляються   в   швидкому           засвоєнні головного і в легкому забуванні другорядного;
3. Здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні підтексти;
4. Швидкість,   гнучкість,   оригінальність,   відкритість   мислення,           вміння узагальнювати явища, не пов’язані між собою видимим чином [84].