Оцінка ефективності адміністративно-правового регулювання відносин публічного управління та у сфері адміністративних послуг

У першому розділі дисертації ми визначили загальні підходи до оцінки ефективності адміністративно-правового регулювання на підставі системи відповідних критеріїв, розроблених з урахуванням теоретичних положень про механізм правового регулювання, ефективність окремих його складових. Подальша їх адаптація до сфери практичного застосування безпосередньо пов’язана з проведенням специфікації наукових знань високого рівня абстрагування до конкретних суспільних відносин, що входять до предмета адміністративного права. Останні ми умовно поділили на дві великі групи: 1) суспільні відносини публічного управління та у сфері адміністративних послуг; 2) деліктні відносини, що виникають, змінюються, припиняються у зв’язку із вчиненням адміністративного правопорушення.

Варто також зробити й певну ремарку щодо самої категорії суспільних відносин, яка зазвичай застосовується для описання предметних меж окремих галузей права та разом із тим не завжди належним чином обґрунтована. Не вдаючись, однак, до дискусії, тема якої не входить до кола безпосередніх задач нашої роботи, зупинимося лише на найбільш гносеологічно важливих моментах.

У науці існують різні точки зору на обсяг поняття суспільних відносин. Так, одна група вчених (Ю. П. Андрєєв, О. В. Дроздов, Г. В. Мокроносов та ін.) формують бачення суспільних відносин як будь-яких відносин між людьми з одночасним їх протиставленням відносинам у фізичних, природничих системах. Альтернативи цьому підходу висловлюються іншими науковцями, які визначають як суспільні лише окрему частину відносин між людьми поряд із відносинами «особистісними» (М. Аль-Ані Намір, І. М. Попова), «природними (організаційними)» (Ю. К. Плєтніков), «антисуспільними» (В. П. Вирелкін). Ми в більшій мірі схиляємось до першої позиції та вважаємо за доцільне погодитись із В. Є. Хмелько у тому, що специфіку суспільних відносин можна аналізувати через визначення специфічних властивостей всієї їх сукупності як єдиної цілісної системи. На відміну від відносин на нижчих рівнях організації матерії, суспільні відносини не зводяться тільки до об’єктивних, матеріальних. У суспільстві, на відміну від природи, взаємодіють не сліпі, несвідомі сили, а люди, наділені свідомістю, люди, що прагнуть певних цілей. Через це будь-яка історично конкретна система суспільних відносин завжди містить сукупність певних ідеологічних відносин, які, перш ніж скластися, проходять крізь свідомість людей [231].

Втім, суспільні відносини – неонтологічна категорія, теоретичний конструкт, який виконує надважливу наукову функцію – описання, формалізація знання, пояснення фактів, а надто тих, що потрапляють до орбіти існування правових явищ. А оскільки це конструкт, то він не може існувати автономно, без опосередкування проміжними продуктами теоретизування, що в більшій чи меншій мірі наближені до емпіризму, однак характеризуються гносеологічною чи суто праксеологічною спрямованістю. В цьому контексті доцільно, вважаємо, послатися на міркування Г. В. Ф. Гегеля, який писав: «Нема нічого ні на небі, ні в природі, ні в духові, ні де б то не було, що не містило б такою ж мірою безпосередність, якою й опосередкованість» [35, с. 124]. Не заглиблюючись, однак, у розмірковування на особистісно й соціально детерміністичні теми, що перебувають на межі релігійного та наукового типів світогляду, зазначимо, що опосередкування у відтворенні суспільних відносин відбувається за допомогою дискурсу, розгалуженої знаково-смислової системи, в якій чільне місце займають правові інструменти. І якщо в процесі праці механізмом взаємодії між людиною й об’єктом праці є знаряддя праці, – зауважував Б. Г. Ананьєв, – то у процесі спілкування таким механізмом між людьми є знак, точніше, знакова система [16, с. 319]. Це важливе зауваження для розуміння природи детермінованих правом взаємодій, в тому числі й правовідносин; це суть інформаційні взаємодії, а процес детермінації може бути описаний в категоріях інформаційної причинності. Тож правове регулювання – своєрідна єднальна, часто опосередковуюча матерія (її роль з плином часу буде лише зростати з огляду на тенденції до ускладнення, розширення кола суспільних відносин) пізнання якої в принципі неможливе без з’ясування сутності конкретних суспільних відносин, які воно покликане упорядкувати.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37080.html