Становлення теорії іміджу у наукових дослідженнях

Глибинне осмислення іміджу як соціокультурного поняття бере свій початок у філософських концепціях доби модернізму. Вивчення феномену іміджу у його сучасному розумінні не було предметом спеціального дослідження мислителів минулого, проте теоретичні та методологічні підходи до розгляду цього феномену було закладено ще у попередні епохи.

 Власне виникнення теорії іміджу стало наслідком тенденцій розвитку публічного дискурсу. Точкою відліку для теоретичного осмислення природи публічної комунікації стали філософські традиції античності. Найбільше вплинули на процес становлення античного публічного дискурсу філософські концепції Платона, Аристотеля, Марка Тулія Цицерона та інших мислителів.

 В діалогах Платона, що були присвячені гармонії, вона постає в формі доричної узгодженості зовнішнього та внутрішнього, слова і справи. Гармонія проявляється у обліку людини, її вчинках та промовах. Платон вперше наділив публічну взаємодію функцією управління, здатною замінити примус та насильство, визнавши важливість формування та зміцнення позитивного образу держави серед власних громадян та чужоземців [127]. Традиція, в рамках якої пізніше сформувалися сучасні уявлення про публічний імідж та технології управління, простежується в рекомендаціях Аристотеля з приводу того, яким повинен постати правитель перед своїми підданими [3].

 Передісторія сучасного політичного дискурсу була б неповною без робіт італійського філософа та суспільного діяча Н. Макіавеллі, якого по праву вважають теоретиком нової ери в сфері політичного управління. «Державець» Н. Макіавеллі – це спроба створити універсальний портрет ідеального правителя, який зміг би не тільки здобути владу, але й розпорядитися нею належним чином. Описуючи позитивні та негативні риси правителя, Макіавеллі приходить до наступного висновку: «в силу власної природи жодна людина не може володіти самими чеснотами та неухильно ним слідувати, тому розсудливому правителю слід уникати тих пороків, які можуть позбавити його держави, від решти ж має утримуватись в міру сил, але не більш того» [100, с. 345]. Неможливість уникнути розбіжностей з мораллю робить необхідним вміння володіти «лічиною» (маскою). Базовим елементом технологічної концепції Н. Макіавеллі є добре спланована публічна акція, за допомогою якої лідер може виділитися з ряду собі подібних.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/296879.html