Быстрый переход к готовым работам
|
Фомування крос-культурних цінностей осбистості як соціально-педагогічна проблемаСтан вивчення філософських, соціологічних, народознавчих, психолого-педагогічних джерел свідчить, що проблема крос-культурних контактів, а відповідно і формування крос-культурних цінностей мала місце у життєдіяльності людства в усі часи.
Крос-культурні контакти Античності визначали ставлення до представника іншої культури як сторонньої людини (ворога), позбавленої всіляких прав, яку можна було безкарно пограбувати або вбити. Втім, усупереч такому соціальному безправ’ю, існував також святий обов’язок гостинно зустрічати беззахисного чужинця. Ця традиція культивувалась у заможних родинах і була основою „міжкультурних” відносин на той час [67; 115, с.450].
Вже тоді на Заході і Сході окреслились відмінності між грецькою свободою у суспільстві та орієнтальною (релігійною) тиранією і рабовласництвом в Азії, що зрештою визначило основні суперечності у їх
взаємодії.
Відкритість античного суспільства до культурних цінностей іноземців мала досить прагматичний характер. Прислухаючись до живих думок Сходу, представники західної культури засвоювали найцінніший досвід у сферах економіки, торгівлі, науки, військової справи, мистецтва тощо. Стійкий інтерес до чужої культури стимулював розвиток науки Стародавньої Греції. Так, у філософії Епікура відсутнє релігійне підґрунтя. Мислитель переконаний, що послаблення релігійного тиску є найважливішим завданням філософії. Для нього життя людини, насамперед, залежить від її стосунків з суспільством, у якому вона живе [115, с.460-461]. Водночас на розвиток етичних цінностей
Сходу мали значний вплив матеріалістичні погляди Демокріта (460-370 рр. до н .е.), Епікура (342-271 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), Евкліда,
Архімеда, Птоломея та ідеалістичні – Платона (428-347 рр. до н.е.) [73, с.7]. Певним чином крос-культурні контакти Античності можна
охарактеризувати визначенням Геродота, який вважав, що всі розбіжності між культурами залежать від географічного розташування та клімату [67, с.56].
Інтеграційна політика Античності, заснована О.Македонським, у Середньовіччі на Заході змінюється „знеціненням ” людини як представника іншого (альтернативного) культурного кола. Крос-культурні цінності вилучаються з ужитку, про що свідчать хрестові походи французького короля Людовика ІХ у 1249-1250 рр. на Єгипет. Однак полон короля та його війська персами дали змогу європейцям зрозуміти, що, окрім відмінного та специфічного, культурам притаманні і певні універсалії: ототожнення ролі халіфа в Багдаді та папи у Римі; додержання моральних норм, ієрархії цінностей, соціальних вимог; устрій життя іншої культури обумовлено не лише унікальністю певної культури, а й визнанням іншої культури [115, с.467].
Слід відзначити і той факт, що саме у часи Середньовіччя на Сході з’являються досить сміливі для свого часу філософські ідеї про значущість крос-культурних цінностей. Так, А. аль-Фарабі (870-950 рр.) стверджував, що людина не може самостійно зрозуміти все, що їй потрібно для пізнання та самовдосконалення. Мислитель підкреслює значення спілкування з іншими людьми, оскільки „ніхто не зможе досягти тої досконалості, яка притаманна йому за своєю суттю інакше, як тільки за допомогою об’єднання певної кількості людей, які збагачують один одного важливим для їх існування змістом” [14, с.46]. Ідеалістичні погляди А. аль-Фарабі ґрунтуються на засадах колективізму, властивому Сходу. Він був переконаний у тому, що весь світ може бути добродійним, якщо народи, які населяють землю, допомагатимуть один одному. Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/556156.html |
Ссылки: 
Счетчики:
|
