Ефективність адміністративно-правового регулювання: поняття та зміст

Викладені в попередньому підрозділі положення про поняття та сутність ефективності правового регулювання, методологічні засади його дослідження відображають найбільш загальні, міжгалузеві параметри гносеологічного й праксеологічного аспектів застосування зазначеної категорії. При цьому загальносоціальна ефективність правового регулювання деталізується й набуває специфікованих, галузевих контурів на площині предметних особливостей відповідної групи суспільних відносин. Щодо адміністративно-правового регулювання, то такими відносинами є: а) відносини між фізичними або юридичними особами, які звернулись до суб’єкта публічної адміністрації з вимогою забезпечити їх публічні права і свободи, в цьому випадку суб’єкт публічної адміністрації діяти владно щодо об’єкта управління не може, бо є зобов’язаним перед ним; б) відносини між суб’єктом публічної адміністрації та фізичними й юридичними особами, які порушують права і свободи третіх осіб, інтереси громадянського суспільства та держави. Тут виникають класичні адміністративно-правові відносини: суб’єкт публічного управління є імперативно владним, а об’єкти зобов’язані виконувати його законні вимоги; в) імперативно владні відносини між вищестоящими та нижчестоящими суб’єктами публічної адміністрації, засновані на праві [34].

Таким чином, враховуючи предметну характеристику адміністративного права, а також сформульоване нами родове поняття ефективності правового регулювання, ефективність адміністративно-правового регулювання, на нашу думку, можливо визначити як міру вкладу дії адміністративно-правової норми чи їх комплексу в межах нормативно-правового акта в усунення соціальних протиріч, що формуються в процесі взаємодії між суб’єктами публічних відносин один із одним та фізичними і юридичними особами, які не є носіями владних (державних, муніципальних) повноважень, а також ступінь відповідності й сприяння в реалізації конструктивного людського потенціалу, традиційним й інноваційним тенденціям суспільного розвитку в цілому, що досягається як результат правового регулювання на підставі цільової оптимізації функціонування відносин у сфері публічного управління, надання адміністративних послуг та деліктних адміністративно-правових відносин. При цьому обов’язковою додатковою складовою ефективності адміністративно-правового регулювання, особливо в умовах явищ рецесії у вітчизняній економічній системі, слід, на наше переконання, визнати мінімізацію матеріальних витрат, людської енергії й часу на досягнення відповідних цілей. Якщо ж ігнорувати компонент витратності в оцінці ефективності, то існує загроза наразитись на дисбаланс у розподілі загальнодержавних ресурсів, що, в свою чергу, призведе до порушення принципу справедливості у публічному управлінні, наростання соціальної напруги, нівелювання інших показників ефективності адміністративно-правового регулювання через відновлення ресурсної рівноваги девіантними, неправомірними механізмами. Загальна схема останніх досить ґрунтовно вивчена й описана в межах теорії аномії Е. Сатерленда.

Аналізуючи фактори, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання, В. В. Галунько небезпідставно стверджує, що до них належать відповідність норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства, конкретноекономічним умовам, реальним потребам суспільства (економічні закономірності розвитку суспільства можуть правильно визначатися і відображатися в нормах права або спотворюватися внаслідок об’єктивних труднощів пізнання реальної дійсності, умисно чи з інших причин. Як правило, такі правові акти з часом вдосконалюються відповідно до: реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або скасовуються; рівня досконалості законодавства (чим досконаліші норми законодавства, тим швидше і краще буде досягнуто цілі, а наявність прогалин у праві, неузгодженість певних норм суттєво впливають на рівень ефективності правового регулювання); рівня правової культури громадян (цей фактор охоплює і режим законності правозастосування; рівень правосвідомості суб’єктів відповідної діяльності) [3, с. 43]. Погоджуючись у цілому із науковцем, все ж зазначимо, що подібне перерахування факторів відображає дещо звужений підхід до розуміння сутності ефективності правового регулювання, що, втім, може свідчити про особливі методологічні настанови, які залишилися у контексті розмірковувань ученого.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37080.html