Музика як доля» (літературно-епістолярна спадщина): еволюція світоспоглядання Г. Свиридова

Філософія, що сповідується нацією на історичному шляху, є, з одного боку, інтелектуальним оформленням її духовного досвіду, культурно-історичного минулого, а з іншого - логіко-категоріальною вербалізацією практики пізнання й переживання. Філософи створюють власне світобачення як увиразнення особливої мови для розуміння символічної реальностіі ставлення до Абсолюту. Кожен із них виробляв власну філософську систему світобачення, вибудовуючи на ній фундаментальну інтуїцію Істини, що в аспекті соціокультурного походження філософської системи пізнання, вкоріненіу національно-релігійних традиціях.

Завдяки публікації щоденникових записів Г.Свиридова виявилося, що спосіб мислення композитора був дотичним до того роду російської літератури, що представлений жанром щоденника (від першої особи Я): зокрема, «Щоденник письменника» Ф. Достоєвського, «Окаянні дні» І. Буніна, «Листя, що опало» В. Розанова. Присвячені найрізноманітнішим проблемам музики, мистецтва, культури, політики й філософії, щоденники відкривають світ натхнення життєтворчості російського композитора.

Завдання цього підрозділу - висвітлити світоглядні позиції творчості Г. Свиридова та виявити їх спільність з філософсько-релігійними поглядами М. Бердяєва, В. Розанова та інших російських релігійних філософів межі ХІХ- ХХ ст. (на прикладі порівняльного аналізу філософських праць та матеріалів книги щоденникових записів «Музика як доля» [732]).

Надзавданням дослідження є аналіз християнського світосприйняття Г. Свиридова, оскільки до цього спонукає знайомство з його вокально-хоровою спадщиною у повному обсязі, яка є метациклом у науковій ретроспективі осягненняїї духовної місії. Музична творчість Г. Свиридова - це роздуми великого майстра, якого бентежили високі етичні проблеми. Потреба у висловлюванні, властива композиторові, виражалася не лише музикою. Завдяки щоденниковим записам, інтерв'ю, спогадам сучасників сьогодні ми маємо можливість відкрити Георгія Васильовича і як глибокого мислителя.

Питання духовності, релігії, національної традиції в російській культурі цікавили Г. Свиридова впродовж усього його життя. Не прагнучи до цілісної концепції (що неможливо у форматі щоденника), він своїми роздумами про найважливіші духовні проблеми природно влився в загальне русло російської філософської думки, що бере свій початок в працях Отців Церкви й міститься в працях слов'янофілів ХІХ ст. і мислителів початку ХХ ст.

Філософський погляд на світ, глибоке розуміння діалектики особливого й загального в мистецтві складають певну рису особистості Г. Свиридова. Його художній світогляд істотно впливав на творчість. Знання історії філософії надавало виняткової своєрідності розкриттю ним фундаментальних проблем суспільного устрою, духовного життя людей, нескороминущого впливу історії на сучасність.

Інтелектуальний клімат Росії початку ХХ ст. визначався російською релігійною традицією. Найважливішою ознакою російської філософії є сприйняття історії під кутом зору онтологічної концепції людини. Головні теми наукових праць цих філософів були пов'язані з прагненням поставити й вирішити питання людського буття. Порівняння положень їхніх філософських поглядів дає можливість наблизитися до яснішого та глибшого розуміння духовної сутності людини.

Духовний шлях Г. Свиридова відповідав переконанню М. Бердяєва про те, що особистісні якості людини понад усе, бо виявляння особистості тотожні духовному шляху, якого не можна зректися, але можна зберегти його чистоту. Цим стверджується обов'язковість духовності та спростування значення життєвої мети: життя визначається як пошук духовного шляху, Бога.

Пафос мистецтвознавчих досліджень пострадянського часу викликаний пошуком визначень ціннісних основ російської культури як культури православної в першому й засадничому визначенні, отже, соборною, духовною, канонічною, гармонізувальною. У своїх записах Г. Свиридов відзначав зв'язки російської культури з ідеями гармонії еллінської античності, вважаючи Росію «законною спадкоємицею» Давньої Еллади [732, с. 69]. Схожої точки зору дотримувався С. Аверінцев, розвиваючи концепцію символічних основ культури [4].

Творчість знакових філософів російського зарубіжжя, співпала з найбільшими для Росії та Європи потрясіннями XX ст., які продемонстрували незахищеність людського життя. І тому звернення на межі ІІ - ІІІ тисячоліть до духовної спадщини російських філософів є не випадковим. Висунена ними ідея відродження релігійних і моральних цінностей виявилася співзвучною з філософсько-естетичними поглядами Г. Свиридова.

Філософські погляди композитора є визначальним чинником його творчого мислення; у них зображується особистість прибічника розвитку та збереження національних традицій. Його думки були спрямовані в русло російської духовної філософської думки, провідною була концепція, що хвилювала на той час багатьох російських філософів - незалежності й самобутності російської національно-творчої ідеї. Пошук сенсу життя, його присвячення віднайденню цього сенсу, звернення до духовності ріднить М. Бердяєва, В. Розанова, М. Лоського, П. Флоренского та ін. російських релігійних філософів початку ХХ ст. та Г. Свиридова. У цьому сенсі характерно, що на пам'ятнику Г. Свиридову в Курську накреслено присвячення: «Росія, де Господь дав і велів мені жити, радіти й мучитися».

Розглянемо духовні засади творчості у філософській системі названих мислителів, виокремлюючи найважливіші духовні концепти християнського світосприйняття в музиці Г. Свиридова (дух, духовність; культура - духовна культура; особистість - свобода - мистецтво і релігія; творчість - соборність - Істина; людина-творець і Бог).

Подальший виклад побудуємо як діалог про сутність і долю російської культуриі коментар до нього.

***

Дух, духовність. В основному розумінні духовність безпосередньо пов'язана з духом, а це означає, - із внутрішньою сутністю людини, її світовідчуттям. «Усе всередині, у душі, - писав Г. Свиридов. - Мелодія - хор - гімн. Обожнювання світу. Виразність інтонації. Ідея - свобода. Інструмент - від Бога - голос, хор. Ірраціональне <...> Художник покликаний служити, мірою своїх сил, розкриттю Істини світу» [357]. У цих словах композитора невичерпна глибина його творчості й істина, заради якої він жив і творив. Слухаючи музику Георгія Васильовича, вражаєшся його дивній майстерності створювати образ - безмежно глибокий, словами до кінця не розкритий, високий, величний і при цьому абсолютно простий.

«Дух» у зазначеній філософській традиції - головне в людині, сила кращого самовизначення, священне начало, «житло» совісті, джерело правосвідомості й істинного патріотизму і, зрештою, підґрунтя здорової державності й великої культури. Наслідуючи традиції І. Киреєвського й О. Хом'якова, М. Бердяєв стверджував: «... Вищою судовою інстанцією у справах пізнання не може й не має бути інстанція раціональна й інтелектуальна, а лише повне й цілісне життя духу» [112, с. 42]. Цю думку продовжує В. Зеньковський: «Таїна нашого релігійного життя міститься не лише в містичних переживаннях, а й у тій довірі до чужого релігійного досвіду, в тій любові до нього, яка пов'язує віруючих у церкву. Всяка релігійна свідомість є церковною за своєю психологічною природою... - індивідуальний релігійний досвід завжди повинен бути доповнюваним церквою. Кожний з нас може і повинен вільно прийти до Бога, - своїм шляхом, оскільки кожен із нас є новою подією, новим фактом у релігійній сфері; кожен із нас повинен індивідуально апперцепирувати всю повноту релігійної реальності, однак ця індивідуальна апперцепція лише там віднаходить своє достеменне здійснення, де вона доповнюється церковним релігійним досвідом» [333, с. 45].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/aleksandrova-oksana-oleksandrivna-vokal-no-horoviy-stil-g-sviridova-duhovno-semantichniy-pidhid.html