Композиторський стиль як втілення національної характерності

Кожна національна культура - це замкнений духовний простір, що розвивається за власними законами і який можна поціновувати тільки за його внутрішніми критеріями, - писав М. Данилевський. У межах цього простору формується національна свідомість народу, духовний досвід, ідеали й орієнтири розвитку всієї його культури. Розробляючи теорію культурно-історичних типів, учений дійшов висновку, що весь розвиток відбувається в межах певного культурно-історичного типу [285].

На тлі глобалізаційних тенденцій культури ХХІ ст. усе більше усвідомлюється цінність національного виміру загальних культуротвірних процесів. На цьому шляху категорія «картина світу» є потужним когнітивним інструментом узагальнення специфіки національного мислення, досягнення національної природи культури як цілого.

Розуміння музики Г. Свиридова, його особистості як художника духовного типу має відношення до суті й долі землі, що породила його, нації й культури. Питання духовності, релігії, національній традиції в російській культурі бентежили його впродовж усього життя. Завдяки теленовелам М. Ряполова «Музика і Душа», звідки ми чуємо голос Г. Свиридова в роздумах, безпосередньо в інтерв'ю (чи за кадром), можемо стверджувати, що композитору й мислителеві, безперечно, було притаманне яскраве національне бачення картини світу.

Поняття «картина світу» досить насичене за своїм змістом: воно є узагальненим уявленням людини про світ, ним охоплюється сукупність науково- релігійних, морально-філософських ідей. Згідно з філософією Ф. Шеллінга, будь- який художній твір є своєрідною моделлю Універсуму, відтворенням у конкретно-чуттєвому матеріалі того чи іншого виду мистецтва осягнутих художником божественних ідей усесвіту [957].

Кожним із видів і жанрів мистецтва із тією або іншою мірою повноти фіксується погляд на всесвіт у цілому, у міру своїх художніх можливостей, дублюючи його просторово-часові характеристики. Завдяки цьому мікросвіт витвору мистецтва стає конкретно-чуттєвою моделлю макросвіту. «Художник, який відтворює в художніх структурах своїх творів просторово-часову структуру всесвіту, тим самим долучається до найбільш узагальнених основоположних законів буття», - зауважує Г. Рибінцева [715, с. 51].

Звернення окремих галузей знання до категорій найвищого рівня узагальнення, в тому числі категорії «картина світу» активізувалося, починаючи з другої половини XX ст., коли у двоєдиному процесі інтеграції-диференціації наукового знання визначальною щодо стану й рівня його розвитку стала перша. Вказані тенденції виявились і в українському музикознавстві, де впродовж другої половини XX - початку XXI ст. основні музикознавчі дисципліни розкрилися як розгалужені підсистеми музикознавства, щільно пов'язані із загальнонауковим і загальнокультурним контекстами, пріоритетними стали міждисциплінарні проблемно-тематичні напрями, широко застосовуються загальнонаукові методи й принципи, включаються в коло уваги музикознавців універсальні філософські категорії, дедалі більше підвищується увага до цілісного охоплення аналізованих явищ музичної культури, культурологічних ракурсів опрацювання музичного процесу [594]. У цьому контексті розробка категорій «картина світу», «національна картина світу» є актуальною та потрібною українському музикознавству.

Категорія «картина світу» є однією з найскладніших у філософії, наукознавстві та культурології; в музикознавстві поки що накопичується достатній досвід у її осмисленні. У сучасному музикознавстві поняття «картина світу» є науковою моделлю пізнання, наділеною системотвірною функцією. У такому значенні поняттям «картина світу» можливо генерувати всі виявлення національного мислення (не лише на рівні твору, а й у просторі культури в цілому). Інтерпретація цього поняття в музикознавстві найбільш рельєфно представлена в російських працях дослідницею І. Снітковою [772]; в українському музикознавстві - О. Немкович^[1].

У монографії, присвяченій розгляду вітчизняної музичної науки як підсистеми духовної культури, О. Немкович визначає картину світу (в якості результату культури) як хронологічно давній аспект духовного освоєння світу, яким є і сама культура [594,с. 28]. За думкою дослідниці, картина світу як одна з найзагальніших категорій містить дані про сутнісні характеристики світу (враховуючи її аксіологічний компонент). У картині світу, на відміну від окремих галузей творчого освоєння світу, переплітаються, набуваючи нової якості «елементи наукового, художньо-естетичного морально-етичного, релігійного аспектів осягнення світу, раціоналістичні і нераціоналістичні, теоретичні і емпіричні моменти, віддзеркалюються існуючі в культурі тих чи інших періодів, народів, онтологічні моделі Всесвіту, <...> здійснюється рух до єдиного кореня людського пізнання, де нерозривно взаємопроникають Істина, Добро і Краса» [там само, с. 29]. У межах різних культурно-історичних епох характерні риси картини світу (як і стильові властивості світобачення) набувають значення «всепронизуючої міцної традиції, канону, парадигми» [там само, с. 34]. Згідно О. Немкович, кожна картина світу передбачає певний стиль мислення, який, в свою чергу, фокусує невловимий унікальний «дух» культури епохи."

І. Романюк, запропонувала концептуально-структурну матрицю на матеріалі української культури: «У системі категорій аналізу музики картина світу здатна враховувати шкалу ціннісних орієнтирів національної музичної культури, відбиваючи її етос й онтологічні основи» [694, с. 7]. Слід пам'ятати, що концептуальна реконструкція національної картини світу не може обійтися без образного мислення. Як засадничі критерії, за якими репрезентується «національна картина світу», учені розрізняють такі її складники, як-от: спадкоємність, релігійний досвід (духовність народу) і музичний логос (система національно певної музичної мови).

Завдання цього етапу дослідницької логіки - у розвитку попередніх ідей позначити параметри національної картини світу як культурної парадигми у вокально-хоровій творчості Г. Свиридова, - із однієї сторони, і самосвідомість мистецтва ХХ ст. у цілому - із іншої.

Систематизуємо фундаментальні характеристики російської картини світу як систему концептів, реалізованих іманентно-музичними засобами.

Творча ідея^[2]. Усвідомлення російським народом своєї індивідуальності всередині релігійного світу багато в чому викликане самовідданістю й жертовністюв кращих традиціях ісихазму та святості. Спрямованість культурної візантійської традиції на «очищення серця» й «розумне діяння» ввело в середньовічну, а відтак у російську музику відчуття безпристрасності. Безпристрасність у музиці досягалася неквапливим розгортанням мелодії, плавністю, урівноваженістю звучання в поєднанні з новими прийомами застосування тембрів голосів. Смислові акценти візантійської культури, закладені у візантійській гімнотворчості Романа Солодкоспівця, Андрія Критського, Іоана Дамаскіна, Феодора Студита, стали основою християнських цінностей російської культури.

^[1] Істотний внесок у розробку категорії «картина світу» зробили В. Вернадський, Б. Ахлібінінський, В. Каратеєв, С. Кримський [419], Б. Кузнецов [425], Л. Кузнецова[426], Б. Мейлах [548], А. Мостепаненко[569], В. Степін [815]. Аналіз наукових праць цих авторів надано в дослідженнях О. Немкович [593, 594], в яких системність українського музикознавства розглядається в її різнорідних зв'язках із системністю картини світу, підкреслюється евристична роль системних аспектів останньої у системно-цілісному вивченні музичної культури та окремих її складових як у синхронному, так і в діахронному аспектах.

^[2] Поняття «російська картина світу» запозичене з дослідження В. Непомнящого про О. Пушкіна [595].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/aleksandrova-oksana-oleksandrivna-vokal-no-horoviy-stil-g-sviridova-duhovno-semantichniy-pidhid.html