Методологічні проблеми аналізу документального театру у контексті сучасної культури

В дослідженні складного механізму і складного явища відповідним являється застосування складної методології. Методологічною основою дисертаційного дослідження є культурологічний підхід, який дозволяє розглянути документальний театр на «межі» існування театральної культури, культури повсякденності і, власне, мистецтва театру.

Методологічним контекстом дослідження сучасного театру став комплекс ідей: по–перше, ідей які торкались проблеми накопичення ознак документальності в театрі взагалі; по–друге, змін в театральній культурі в різні історичні періоди, і, по–третє, постмодерністських ідей, що обґрунтовували культурні і мистецькі трансформації з другої половини ХХ–го ст.

Щодо проблеми накопичення ознак документальності в ґенезі документального театру важливим методологічним підґрунтям стали ідеї М. Громової [80], В. Корнієнка [142], П. Руднєва [216], І. Болотян [35–48], М. Давидової [87–90], М. Ліповецького і Б. Боймерс [165–167] які найповніше розкривають питання прояву елементів документальності в різних театральних практиках. Теоретичне осмислення театрального процесу «зсередини» в роботах видатних театральних діячів і теоретиків театру початку XX ст.: А. Арто [14], Б. Брехта [50], П. Брука [51], М. Бахтіна [21; 22], М. Геніса [65], Є. Ґротовського [83], Е. Золя [125], А. Кугеля [149], Г. Товстоногова [238], М. Кагана [131], М. Волошина, К. Станіславського, М. Чехова, A. Архангельського, М. Бонч–Томашевського, С. Волконського, М. Попель–Давидова, О. Малинова, І. Цунского, Ю. Завадського, А. Ефроса, М. Захарова, М. Фріда та ін. дозволило проаналізувати ці ознаки в різних режисерських системах. Деякі теоретичні праці надають можливість історично реконструювати театральну реальність і виявити окремі елементи документальності в мистецькій практиці. Серед них дослідницькі роботи доктора мистецтвознавства Н. Корнієнко, присвячені Л. Курбасу [141; 143], і статті, листи, бесіди Вс. Мейєрхольда [183]. Ідеї, висловлені в теоретичних роботах В. Алперс, С. Данилова, Д. Золотницького, П. Маркова, С. Мокульского, К. Рудницького, Г. Хайченко, А. Гвоздьова, A. Смілянського дозволили простежити поступове «накопичення» елементів документальності в театральному мистецтві.

Накопичення ознак документальності в ґенезі документального театру неможливо осмислить без ідей П. Сорокіна [230] щодо характеристики комплексу чинників, які впливають на соціокультурну динаміку. Концепція П. Сорокіна, спрямована на пояснення соціальних змін у світі і їх діалектику в суспільстві. В його теорії підкреслюється значення географічного, психологічного та інших чинників у соціокультурних змінах.

Для дослідження документального театру і його «межового» характеру, важливими виявилися постмодерністські ідеї щодо суб’єкту в театрі і культурі. Розуміння та тлумачення сучасних мистецьких явищ пов’язано із тією роллю, яку культура й мистецтво відіграють у формуванні нашої суб’єктивності. Важливими постатями в посткласичному формулюванні суб’єктивності в культурі є Ж. Лакан [157; 158], Ж. Деріда [94], Р. Барт [19; 20], М. Фуко [253] та С. Жижек [112].

Концепція «Іншого» в культурно–антропологічному аспекті вивчення документального театру має стійку соціально–особистісну домінанту, яка пройшла еволюцію онтологічної вкоріненості Ф. Ебнера, втілена у концепції нескінченності духовних можливостей у відношенні до «Я» М. Бубера, в ідеї «Сполуки в пару» з досвідом буття Е. Гуссерля, соціалізації «Іншого» Ж.–П. Сартра, К. Маркса, Дж. Міда і Ч. Кули, етичної домінанти концепту «Іншого» у Е. Левінаса, синтетизму у Я. Бема подвоєності «Іншого» у Ж. Дельоза.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/apchel-olena-anatoliivna-dokumentalniy-teatr-u-konteksti-suchasnoi-kulturi.html