Явище банкрутства бере свій початок з давніх часів та пов’язане з зародженням товарного виробництва та грошово-кредитних відносин (Ассирія, Єгипет, Індія, Китай, Стародавній Рим). Своїм подальшим розвитком банкрутство зобов’язане виникненню ринкової економіки, еволюції підприємництва та вільної конкуренції.

В Україні історія інституту банкрутства налічує лише дещо більше двадцяти років з дня прийняття Закону України «Про банкрутство» 14.05.1992 р., але своїм корінням сягає часів Київської Русі, коли перші зародки своєрідного законодавства про банкрутство знайшли відображення в Руській Правді – першому писемному правовому кодексі [302, с. 140, 141].

Інститут банкрутства завжди займав важливе місце у розвитку українського підприємництва, але його значення помітно зростає в період, коли розгортання кризових процесів в країні відбувається як у політико-правовій, так і в соціально- економічній сферах. В умовах значного погіршення стану економіки України, спричиненого дією світової економічної депресії, загостренням політичних конфліктів, зволіканням зі структурними реформами та нестабільністю валютно- фінансової ситуації в країні, загроза підвищення рівня збитковості та подальшого банкрутства вітчизняних суб’єктів господарювання значно посилюється.

Як зазначає колектив авторів на чолі з Жаліло Я. А. [94, с. 27], проблему процедури банкрутства як одну з основних проблемних зон сучасного розвитку підприємництва в Україні виокремлюють як вітчизняні, так і іноземні експерти. Для підтвердження такого твердження було здійснено аналіз сучасних тенденцій банкрутства підприємств в Україні та світі (додаток А).

В результаті було визначено, що Україна за ступенем сприятливості умов для підприємницької діяльності залишається далеко позаду таких країн, як Нова Зеландія, Сінгапур, Данія, Республіка Корея, Норвегія, США, Великобританія, Швеція та САР Гонконг (Китай), які займають лідируючі позиції (додаток А, табл. А.1).

Незважаючи на те, що кількість збиткових підприємств та підприємств- банкрутів в Україні останнім часом почала знижуватись, питома вага справ, з яких було винесено постанови суду про визнання підприємств банкрутами залишається на досить високому рівні (додаток А, рис. А.1, А.2, А.3), а кількість випадків відкриття ліквідаційної процедури значно перевищує кількість випадків введення процедури санації чи укладання мирової угоди. Зазначені факти є свідченням недосконалості системи врегулювання неплатоспроможності суб’єктів господарювання в Україні, а також неефективного виконання однієї з функцій інституту банкрутства, що пов’язана з забезпеченням можливості оздоровлення та відновлення платоспроможності підприємств, що потрапили в кризову ситуацію.

Як підкреслюють у своїй науковій праці Гнєушева І. О. та Романова К. І. [69], досить часто трапляються випадки, коли господарським судом розглядаються справи про банкрутство підприємств, які лише тимчасово потрапили в скрутне становище та мають значно вищу вартість активів в порівнянні з кредиторською заборгованістю. За умови ефективного здійснення санаційних заходів такі підприємства можуть розрахуватися з кредиторами та продовжити діяльність. Однак, через ряд причин (недосконала нормативно-правова база, відсутність фінансування та належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованих спеціалістів для проведення фінансового оздоровлення підприємств) велика кількість життєздатних підприємств стають потенційними банкрутами.

Для більш детальної характеристики сучасного стану системи врегулювання неплатоспроможності суб’єктів господарювання в Україні було проведено дослідження показника «Врегулювання неплатоспроможності» (додаток А, табл. А.3) за даними аналітичної доповіді «Doing business 2017» [87], яка є результатом дослідження групи Світового банку. В результаті було визначено певну відсталість нашої країни від країн Європи і Центральної Азії в питаннях врегулювання