Суб’єкти корпоративних відносин

Корпоративні відносини – це окремий вид суспільних відносин. Вони зароджуються на етапі створення юридичної особи і поєднують ознаки як зобов’язальних, так і відносин права власності. На цьому етапі чітко виокремлюються суб’єкти (особи), метою яких є насамперед створення юридичної особи та участь у ній [44, c. 41].

Відповідно до змісту норми ч. 1, п. 3 ст. 167 ГКУ, корпоративними правовідносинами є врегульовані нормами права відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав як прав особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації (корпоративних прав), що містять правоможності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої, згідо із законом, а також інші правоможності, передбачені законодавством і статутними документами.

В означеній дефініції суттєве значення мають корпоративні права («…що виникають, … щодо корпоративних прав»). Оскільки єдиного розуміння корпоративних прав немає, то закономірно, що немає єдиного розуміння корпоративних правовідносин.

В. Щербина, досліджуючи правову природу корпоративних відносин, зазначає, що в юридичній науці це питання вважається дискусійним. Якщо представники цивілістичної науки корпоративні відносини і такий їхній поширений вид, як акціонерні відносини, визначають предметом цивільно-правового регулювання (аргументуючи це, зокрема, посиланням на відповідні статті ЦКУ), то представники науки господарського права вважають їх, згідно із положеннями ГКУ, одним із видів господарських правовідносин [194, c. 55].

Н. Кузнєцова стверджує, що «…у доктрині можна виділити два загальних підходи до визначення корпоративних відносин: широкий і вузький. У широкому розумінні під корпоративними відносинами розуміються всі правовідносини, де одним із учасників виступає корпорація як організаційно-правова форма юридичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. У вузькому (власному) розумінні – це зобов’язальні відносини між корпорацією (її органами) та учасниками з приводу управління, ведення справ, надання інформації тощо [72]».

Цікавою та водночас дискусійною є позиція О. Вінник, яка вважає, що корпоративні правовідносини – це такі відносини, котрі виникають у процесі створення, функціонування та припинення діяльності господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих учасників (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб [24, c. 46]. Такий широкий обрис авторкою кола суб’єктів корпоративних відносин викликає певні сумніви, оскільки передбачає визнання корпоративними будь-яких відносин (цивільних, адміністративних, фінансових тощо), в яких хоча б одним учасником є корпоративне утворення.

До корпоративних правовідносин, як вважає В. Кононов, належать відносини, які виникають між господарськими товариствами, кооперативами та їхніми учасниками [53, c. 101].

Отже, можна зробити висновок, що позиції вчених у цьому разі суттєво відрізняються. Спробуємо в дослідженні окреслити власний погляд на цю проблему.

Так, В. Васильєва і В. Луць стверджують, що основним суб’єктом корпоративних правовідносин потрібно вважати юридичну особу корпоративного типу, оскільки такі правовідносини складаються саме у зв’язку зі створенням юридичної особи та існують за її участю [44, c. 88].

З огляду на це у процесі дослідження необхідно визначитись, що називається корпорацією, оскільки вона займає центральне місце в цих правовідносинах.

У законодавстві України немає чіткого підходу до визначення кола юридичних осіб корпоративного типу. У правовій літературі також висловлюються різні погляди, що інколи є протилежними.

Поняття «корпорація» у вітчизняному господарському законодавстві трактується як договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації (ст. 120 ГКУ).

Припускаємо, що це визначення було запозичено із законодавства європейських держав без урахування специфіки системи юридичних осіб України та особливостей організаційних зв’язків між ними. В результаті маємо доволі обмежене законодавче трактування категорії «корпорація» без врахування її основних системоутворюючих ознак.

У наукових джерелах думки вчених щодо цієї проблеми також доволі відрізняються. Однак слід зазначити, що поряд із терміном «корпорація» використовується також поняття «юридична особа корпоративного типу». На нашу думку, ці поняття тотожні між собою, тому в дослідженні використовуватимемо обидва.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/en/catalog/view/butrin-nataliya-stepanivna-pravochin-yak-pidstava-viniknennya-ta-pripinennya-korporativnih-prav.html