Умови дійсності правочинів із набуття та припинення корпоративних прав

Об’єктом нашого дослідження є правочин як підстава для набуття та припинення корпоративних прав. З огляду на це слід з’ясувати, як співвідноситься зміст цього правочину зі змістом правочинів щодо відчуження корпоративних прав.

Погоджуємося з думками вчених про те, що «відступлення» та «відчуження» фактично слова-синоніми і обидва цих терміни можна застосовувати, коли йдеться про корпоративні права як предмет правочину [58, с. 32; 96, с. 35]. Проте досі в науковій літературі не вироблено єдиної позиції щодо природи корпоративних прав (зобов’язальної чи речової). Це відповідно дає змогу застосовувати обидва терміни. Проте, незважаючи на те, що в ЦКУ відмінності між ними практично нівельовано, в контексті нашого дослідження термін «правочини щодо відступлення корпоративних прав» не може бути застосованим, оскільки відступлення – це інститут зобов’язального права [58, с. 32]. Збереження у законодавстві терміна «відступлення» можна пояснити попередньою традицією чіткого розмежування речових і зобов’язальних правовідносин та недосконалою юридичною технікою, яка не завжди враховує новітні тенденції зміни законодавства. Заповіт і спадкування не є частиною зобов’язального права. Перехід корпоративних прав на підставі заповіту не відбувається в порядку відступлення. Відповідно терміни «правочин як підстава відступлення корпоративних прав» і «правочини щодо відступлення корпоративних прав» вважаємо некоректними. Більш вдалим є поняття «відчуження». Отже, можна вважати, що набуття та припинення корпоративних прав опосередковується договорами про відчуження.

На думку М. Оприска, відчуження корпоративних прав слід розуміти як будь-який заснований на договорі їхній перехід від однієї особи до іншої, який може опосередковуватися різними договірними конструкціями: купівля-продаж, міна, дарування [96, с. 35]. Погоджуємося з думкою науковця, що будь-яке відчуження має опосередковуватися певним договором, але це визначення, на наш погляд, не достатньо повне. Правильно окреслено ті договірні конструкції, якими може опосередковуватися перехід корпоративних прав від однієї особи до іншої. Разом з тим, слід зауважити, що припинення корпоративних прав в однієї особи та їхнє виникнення в іншої може здійснюватись також на підставі односторонніх правочинів, зокрема заповіту. Отже, спектр правочинів, якими опосередковується припинення та набуття корпоративних прав, дещо ширший, ніж лише договори. Більш коректно було б вважати, що відчуженням корпоративних прав є заснований на правочині їхній перехід від однієї особи до іншої, який може опосередковуватися різними правовими  конструкціями (купівля-продаж, міна, дарування, заповіт тощо).

Окреслимо далі питання співвідношення «правочину як підстави для набуття та припинення корпоративних прав» з «правочинами щодо відчуження корпоративних прав». Правочин як підстави для набуття та припинення корпоративних прав порівняно з останнім терміном є ширшим поняттям, оскільки містить також такий вид правочину, як заява про вихід.

Вище (п. 1.3) проаналізовані особливості корпоративних прав як предмета правочину щодо їхнього відчуження. Надалі з’ясуємо особливості вчинення правочинів щодо відчуження корпоративних прав.

Охарактеризуємо форми правочину щодо корпоративних прав. Щодо форми правочинів, стороною яких є юридична особа, законодавець висуває більш суворі вимоги, порівняно з тими договорами, сторонами в яких визначені фізичні особи. Наприклад, згідно із ч. 1 ст. 639 ЦКУ договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Корпоративним законодавством не передбачено окремих норм, які б визначали особливості правочинів щодо набуття та припинення корпоративних прав (зокрема щодо їхньої форми). Відповідно до цього слід керуватися нормами, якими закріплено загальні вимоги щодо досліджуваних видів договорів.

У формах договору про відчуження акцій, згідно із п. 4 ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», якщо інше не встановлено законом або одна зі сторін договору не вимагає іншого, правочини щодо цінних паперів, які вчиняються поза фондовою біржею, не потребують нотаріального посвідчення. Винятком можна вважати положення, передбачене ч. 2 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», відповідно до якого договори про подальше відчуження майна (акцій), обтяжених передбаченими у цій частині зобов’язаннями, підлягають нотаріальному посвідченню, та у випадках, передбачених законодавством, – державній реєстрації [135]. Договір купівлі-продажу акцій на конкурсі також підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (п. 9.1 Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств) [103].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/en/catalog/view/butrin-nataliya-stepanivna-pravochin-yak-pidstava-viniknennya-ta-pripinennya-korporativnih-prav.html