Відчуження корпоративних прав за договором міни

Особливість договору міни порівняно з іншими правочинами щодо відчуження та набуття корпоративних прав полягає у більшій, ніж інші правочини, схожості з договором купівлі-продажу. Особливо ця схожість правової природи стала помітною після прийняття нового ЦКУ, який порівняно з попереднім суттєво наблизив договір міни до договору купівлі-продажу. Незважаючи на те, що, крім норм, передбачених п. 6, застосовуються положення про договір купівлі-продажу, договір міни є окремою самодостатньою договірною конструкцією.

В. Лисенко визначає такі ознаки договору міни:

• спрямованість на передачу товару;
• спрямованість на передачу товару у власність (повне господарське відання, оперативне управління);
• відплатність [78, с. 26–29].

Загалом варто погодитися з виокремленими характеристиками договору міни, за винятком назви «товар» для позначення самого предмета, про що йтиметься далі.

Проаналізуємо корпоративні права як предмет договору міни. В законодавчій дефініції договору міни його предметом визначено товар (ст. 715 ЦКУ). Аналогічне визначення договору міни міститься в ГКУ (ст. 293 ГКУ). Це іноді дає підстави оспорювати законність правочинів щодо набуття та припинення корпоративних прав шляхом укладення договору міни на підґрунті того, що корпоративні права не є товаром.

Наведемо такий приклад із судової практики ВГСУ. Посилаючись на порушення вимог Постанови КМУ та НБУ «Про затвердження правил виготовлення та використання вексельних бланків» від 10 вересня 1992 р., згідно з якими векселі можуть видаватися лише для оплати за фактично наданий товар, оскільки вони були предметом Договору міни № К/28-99 від 6 грудня 1999 р. цінних паперів (векселів на акції), позивач просив визнати договір недійсним. У Постанові ВГСУ від 11 травня 2005 р. за Справою № 39/252 зазначається, що вексель може бути і засобом платежу, і товаром, який можна продавати та обмінювати на інший товар (акції), а тому правові підстави для визнання недійсним Договору міни № К/28-99 від 6 грудня 1999 р. відсутні, у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають[196, с. 48]. Отже, типовий приклад із судової практики підтверджує, що суди неоднозначно трактували акції як об’єкт цивільних прав. Одна судова інстанція вважала акції товаром (а тому визнала наявність договору міни), а інша дотримувалась протилежної позиції.

З’ясуємо, який правовий зміст відображає поняття «товар». Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» товар – це будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі) (ст. 1) [125]. Корпоративні права не належать до жодного з переліченого, в тому числі вони не є тільки винятковими немайновими правами. Ширшу за колом об’єктів цивільних прав дефініцію товару містить Закон України «Про захист економічної конкуренції» № 2210-ІІІ від 11 січня 2001 р. Товар – це будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери) (ст. 1) [124]. В цьому Законі, хоча і згадується про цінні папери, але при тлумаченні його норми доходимо висновку, що маються на увазі саме цінні папери (акції) в документарній формі. На сьогодні це формулювання є застарілим, оскільки акції відповідно до корпоративного законодавства перебувають тільки у бездокументарній формі. Про такий предмет господарського обороту, як частка, взагалі не йдеться, тому дефініція, що міститься в Законі України «Про захист економічної конкуренції», також не відповідає потребам.

У деяких нормативно-правових актах (Законах України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» № 330-XIV від 22 грудня 1998 р., «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», № 331-XIV від 22 грудня 1998 р., «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», № 332-XIV від 22 грудня 1998 р.) товар визначається як будь-яка продукція, призначена для продажу. Це формулювання також не відображає суті корпоративних прав з їхньою особливою природою. І тільки у Законі України «Про ціни і ціноутворення» як товар розуміють також корпоративні права. Відповідно до ст. 1 цього Закону, товар – це продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації) [145]. Оскільки ця норма Закону не обмежується лише майновими чи немайновими правами, можна припустити, що товаром можуть бути також корпоративні права.

Незважаючи на це, розуміння товару за законодавчими актами України дещо інше, ніж корпоративних прав. Відповідно дефініція договору міни завжди спричинюватиме судові спори у випадку, якщо договір міни корпоративних прав набуде більш широкого вжитку.

Крім того, необхідно акцентувати увагу, що термін «товар» – категорія переважно господарського права (це випливає з аналізу вищезазначених законів), яка здебільшого асоціюється з продукцією, що виробляється суб’єктами підприємницької діяльності. Проте договір міни не менш часто застосовують й інші учасники цивільного обороту, які не є суб’єктами підприємницької діяльності (в нашому разі учасники товариств, акціонери). Поширеним на практиці є договір міни нерухомості між власниками квартир, якщо останню вважати продукцією. Аналогічно можна стверджувати про міну корпоративних прав. У цих ситуаціях предметом правочину визначати товар некоректно. Вважаємо, що дефініцію договору міни необхідно корегувати. На нашу думку, доцільно закріпити предмет договору міни аналогічно до термінології, вжитої в ст. 655 «Договір купівлі-продажу», тобто використовувати поняття і майна, і товару. Таким чином, поняття «майно» охоплювало б корпоративні права та інші види майна, що не можуть бути асоційовані з продукцією певного виробника (наприклад, обмін квартирами, автомобілями, що належать фізичній особі, а не будівельній компанії чи автозаводу як виробникам).

Найближчим за значенням до поняття «товар» є «майно», яке відповідно до ст. 190 ЦКУ розуміють як окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майно не завжди є товаром, проте товар завжди має ознаки майна. Відповідно до ст. 139 ГКУ майном визнається сукупність речей та інших цінностей (у тому числі нематеріальних активів), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших, передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. У Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. зазначено, що поняття «майно» означає майно будь-якого виду, незалежно від того, матеріальне воно чи виражене в правах, рухоме чи нерухоме, та правові документи або документи, які підтверджують право на таке майно або частку в ньому (ст. 2) [52].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/en/catalog/view/butrin-nataliya-stepanivna-pravochin-yak-pidstava-viniknennya-ta-pripinennya-korporativnih-prav.html