Комісія ООН з прав людини та її інституційно-правова реорганізація у Раду з прав людини

Відповідно до Статуту ООН Генеральна Асамблея ООН несе головну відповідальність за здійснення Організацією своїх повноважень у сфері прав людини. За Статутом ООН такі повноваження має також Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР), яка здійснює їх під загальним керівництвом Генеральної Асамблеї. ЕКОСОР є головним органом з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов’язаних із ООН. Одночасно до повноважень ЕКОСОР належить право надавати рекомендації «з метою заохочення поваги та дотримання прав людини і основних свобод для всіх» (ч. 2 ст. 62 Статуту ООН). Таким чином, практична реалізація статутного повноваження ООН у захисті прав людини мала бути покладена або безпосередньо на Генеральну Асамблею, або на Економічну і соціальну раду ООН. Політичні причини перших років діяльності ООН призвели до того, що певний час саме в рамках ЕКОСОР було створено перший міжнародний контрольний механізм дотримання прав людини – КПЛ.

КПЛ була створена рішенням ЕКОСОР ООН від 16 лютого 1946 року як свій допоміжний орган[1]. Базові повноваження Комісії було визначено резолюціями ЕКОСОР ООН 5 (I) и 9 (II). Зокрема, це була розробка пропозицій і надання доповідей щодо підготовки «Міжнародного білля про права людини», міжнародних декларацій і конвенцій про громадянські свободи, про стан жінок, про свободу інформації та інші подібні питання, захист меншин, запобігання дискримінації за ознакою раси, статі, мови або релігії. З усіх інших питань захисту прав людини Комісія за дорученням Економічної і соціальної ради ООН мала право здійснювати дослідження, надавати рекомендації, для чого вона утворила власні допоміжні органи, механізми та процедури.

За своєю природою Комісія була переважно дипломатичним органом. Вона складалася спочатку з 18 осіб, яких обирала ЕКОСОР. З часом кількість членів зросла до 43, а пізніше – до 53 членів з урахуванням зростання кількості держав-членів ООН. Але члени Комісії не були незалежними експертами. Протягом всього її 60-річного строку існування вони вважалися представниками своїх держав і спроби надати їм статус експертів, які виступають в особистій якості, виявилися марними. Остання така спроба мала місце в 1996 році, але Рада ЕКОСОР не погодилася з такою пропозицією[2]. Таким чином, КПЛ завжди залишалась органом міждержавного співробітництва, що політично відбивалося на її діяльності та знижувало її ефективність[3]. Врешті це визначило остаточну втрату Комісією довіри та припинення її існування.