Рада з прав людини у системі допоміжних органів Генеральної Асамблеї ООН з дотримання прав людини

Порядок створення органів міжнародної організації відносять у теорії міжнародного права до питань, що регулюються принципами, притаманними виключно праву міжнародних організацій. Зокрема, до складових цього принципу відносять справедливе географічне представництво, специфічність інтересів, рівне представництво груп держав з інтересами, що збігаються, політичне представництво[1]. Отже, створення органів міжнародної організації не є другорядним питанням і завжди перебуває під прискіпливою увагою держав. Водночас створення допоміжних органів для багатьох міжнародних організацій стало звичайною практикою. В ООН така практика поширена серед головних органів ООН, але в переважній більшості випадків допоміжні органи створюються за рішеннями Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної і соціальної ради. Саме ці головні органи ООН у подальшому координують діяльність допоміжних органів, заслуховують доповіді, виносять свої рекомендації. Допоміжні органи створюються зазвичай з повноваженнями в межах статутної компетенції головних органів. У свою чергу, допоміжні органи також можуть створювати власні допоміжні органи. Як наслідок, система органів ООН є достатньо складною і розгалуженою.

Згідно зі ст. 7 Статуту ООН всі органи Організації поділяються на дві групи: головні органи і допоміжні органи. У свою чергу, відповідно до п. 2 ст. 7 необхідні допоміжні органи можуть засновуватися відповідно до Статуту ООН. Сама необхідність створення допоміжних органів в ООН пояснюється децентралізацією їх повноважень, що повинно мінімізувати конфлікт компетенцій головних органів та сприяти найбільш повноцінній реалізації власної компетенції[2]. При цьому слід звернути увагу на те, що термін «допоміжний орган» зустрічається не лише у ст. 7 Статуту, а загалом у п’ти статтях Статуту ООН (статті 7 (п. 2), 8, 22, 29 і 68). Однак, як зазначає К. А. Бекяшев, не всі з цих статей Статуту ООН можуть бути правовою підставою для створення допоміжних органів ООН: окрім ст. 7 «правомірність створення таких органів випливає також зі статей 22, 29, 68 Статуту ООН. Зазначені статті підкреслюють, що такі органи створюються головними органами для здійснення ними своїх функцій»[3]. Д. Саруши називає дві ключові умови правомірності існування таких органів за статутом ООН: головний орган ООН повинен створити і лишати орган під своїм контролем[4]. Стаття 8, хоча і згадує про допоміжні органи, але наголошує на справедливому гендерному представництві в них.