У нас уже
17884
рефератов, курсовых и дипломных работ
Сделать закладку на сайт
Главная
Сделать заказ
Готовые работы
Почему именно мы?
Ценовая политика
Как оплатить?
Подбор персонала
О нас
Творчество авторов
Быстрый переход к готовым работам
Контрольные
Рефераты
Отчеты
Курсовые
Дипломы
Диссертации
Мнение посетителей:
Понравилось
Не понравилось
Книга жалоб
и предложений
Название
ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З БАНКРУТСТВОМ, В УКРАЇНІ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
Количество страниц
211
ВУЗ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Год сдачи
2006
Содержание
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень і термінів ………………………………….................... стор.3
Вступ............................................................................................…..........................................…............ стор.4-10
РОЗДІЛ 1. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З БАНКРУТСТВОМ ……………………………………………………………..........…..стор. 11-98
1.1. Загальнотеоретичні аспекти поняття та структури об’єкта злочинів ….......................стор.11-16
1.1.1. Потерпілий від злочинів, пов’язаних з банкрутством.......................................................стор. 16-17
1.1.2. Інтереси та права потерпілих від злочинів, пов’язаних з банкрутством....................стор.17-21
1.1.3. Предмет злочинів, пов’язаних з банкрутством...................................................................стор. 21-29
1.2. Родовий, видовий і безпосередній об’єкти злочинів, пов’язаних з банкрутством ……………………………………..………………………………........................................…стор.29-39
1.3. Об’єктивна сторона злочинів, пов’язаних з банкрутством ................................................стор.39-93
Висновки до розділу 1………………………………………………………….............стор.93-98
РОЗДІЛ 2. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З БАНКРУТСТВОМ ………………………………………......................................................……стор.99-143.
2.1. Суб’єкт злочинів, пов’язаних з банкрутством …………………………........................стор.99-127
2.2. Суб’єктивна сторона злочинів, пов’язаних з банкрутством …………….......................стор.127-140
Висновки до розділу 2…………………………………………………………..............стор.140-143
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З БАНКРУТСТВОМ, ТА ЇХ ВІДМЕЖУВАННЯ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ ...........стор.144-167
Висновки до розділу 3 …………………………………………………………..............стор.164-167
Висновки ……………………………………………………………………….............стор.168-179
Список використаної літератури …………………………………….......................…стор.180-211
ВСТУП
Актуальність теми дослідження.
Однією з особливостей сучасного етапу соціально-економічного розвитку України є значна криміналізація економіки, коли одним із способів перерозподілу чужої власності є використання механізмів банкрутства суб’єктів господарювання. Сьогодні банкрутство є невід’ємним явищем ринкової економіки, своєрідним природним відбором, коли фінансово нестабільні суб’єкти господарювання вибувають з кола господарських взаємовідносин внаслідок неефективності та неприбутковості своєї діяльності, своєї неконкурентоздатності. З іншого боку, в процесі недобросовісного перерозподілу власності та неправомірного звільнення від законної кредиторської заборгованості, банкрутство стає замаскованим злочином. В даному разі використання суб’єктами господарювання злочинних механізмів, пов’язаних з банкрутством, позбавляє державний бюджет значної частини доходів, спотворює принцип виконання цивільно-правових зобов’язань, сприяє монополізації підприємств, дестабілізує ринкову систему економіки держави шляхом знищення малого та середнього бізнесу, створює протидію розвитку виробництва, відштовхує інвестиційний капітал, сприяє зростанню інфляції, створює перепони для підвищення життєвого рівня населення та призводить до його зубожіння тощо.
Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв’язку з осмисленням положень чинного КК України. Саме визнання факту, що банкрутство є одним з найважливіших елементів ринкового механізму, стало підґрунтям того, що правовідносини у сфері господарської діяльності, що так чи інакше пов’язані з банкрутством, стали об’єктом кримінально-правової охорони. КК України 2001 року містить в собі нововведення у вигляді ст. 221, яка має назву “Незаконні дії у разі банкрутства”. Решта статей, що передбачають відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством, та які успадковані КК України 2001 року від КК України 1960 року, а саме, ст. 218 “Фіктивне банкрутство”, ст. 219 “Доведення до банкрутства” та ст. 220 “Приховування стійкої фінансової неспроможності”, при прийнятті чинного КК було законодавцем доповнено та доопрацьовано. Така новелізація кримінального законодавства обумовлює необхідність здійснення спеціальних досліджень у сфері забезпечення правильного розуміння змісту кримінально-правових норм, передбачених ст.ст. 218-221 КК, їх застосування і подальшого вдосконалення.
Питання кримінально-правової характеристики злочинів, пов’язаних з банкрутством, були предметом науково-правового аналізу в дослідженнях таких вітчизняних авторів: П.П. Андрушка, П.С. Берзіна, Г.Є. Болдарь, Б.М. Грека, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, Г.М. Зеленова, В.М. Киричка, О.О. Круглової, Ф.А. Лопушанського, Н.М. Ляпунової, В.Р. Мойсика, В.О. Навроцького, О.І. Перепелиці, В.М. Поповича, А.М. Ришелюка, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка, та інших.
В Україні в період чинності КК 1960 р. Н.М. Ляпуновою була захищена кандидатська дисертація на тему „Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства та фіктивне банкрутство”, а після набрання чинності КК 2001 р. – кандидатські дисертації О.О. Кругловою („Кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства (аналіз складу злочину)”, 2005) та Б.М. Греком („Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства”, 2005). Незважаючи на це, у доктрині кримінального права аналіз юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, що передбачені ст.ст.218-221 КК України, в цілому всебічно і повно не проведений. Зокрема, залишається не вирішеною та дискусійною ціла низка питань, пов’язаних з визначенням конкретного змісту юридичних складів всіх злочинів, пов’язаних з банкрутством, що передбачені названими статтями КК 2001 р.
Наведені міркування і визначили комплексний характер цього дисертаційного дослідження, вибір теми та основні напрямки його проведення.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять матеріали п’яти кримінальних справ про фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства та незаконні дії у разі банкрутства в період з 2001 по 2006 роки, окремі ухвали апеляційного суду міста Києва по даній категорії справ.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідницької роботи Центру захисту прав людини Київського національного університету імені Тараса Шевченка з теми №06БФ042-01 „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського союзу”, а також кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003-2005р.р. з теми „Проблеми боротьби із злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, затвердженої рішенням засідання кафедри від 27 березня 2003 року (протокол №13). Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, що затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є здійснення наукової кримінально-правової характеристики складів злочинів, передбачених ст.ст. 218-221 КК України, вивчення та методологічне обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даних злочинів від інших, у тому числі суміжних злочинів, а також критеріїв розмежування злочинів, пов’язаних з банкрутством між собою. Мета дослідження також полягає у поглибленні та розширенні теоретичної бази для практичного застосування вказаних кримінальних норм, для внесення пропозицій щодо вдосконалення диспозицій статей, які розглядаються.
Мета дослідження конкретизується у завданнях, які полягають у наступному :
1) провести аналіз змісту понять неплатоспроможності, стійкої фінансової неплатоспроможності, фінансової неспроможності та банкрутства суб’єктів господарської діяльності, їх співвідношення між собою та розмежування, а також визначити їх вплив на механізм кримінально-правової охорони соціальних цінностей у сфері банкрутства зазначених суб’єктів;
2) проаналізувати ознаки юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, що передбачені чинним КК України;
3) виявити на підставі аналізу об’єктивних і суб’єктивних ознак складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, найбільш складні й спірні питання теорії кримінального права та практики застосування даних кримінально-правових норм, існуючих прогалин, колізій, в тому числі міжгалузевих, та внесення пропозицій щодо вдосконалення шляхів їх усунення та розв’язання;
4) виробити теоретичні та практичні рекомендації щодо вдосконалення системи кримінально-правових норм, спрямованих на підвищення ефективності боротьби з кримінально-караним банкрутством;
5) сформулювати практичні рекомендації щодо кримінально-правової оцінки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності та незаконних дій у разі банкрутства.
Об'єктом даного дисертаційного дослідження є кримінально – правова характеристика (аналіз) юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, що передбачені ст.ст. 218-221 КК України. Предметом дослідження є норми кримінального законодавства України, положення науки кримінального права щодо визначення категорій „злочини, пов’язані з банкрутством”, „соціальні цінності у сфері банкрутства”, „неплатоспроможність”, „фінансова неспроможність”, „банкрутство”, „фіктивне банкрутство”, „доведення до банкрутства”, „приховування стійкої фінансової неспроможності”, „незаконні дії у разі банкрутства” тощо; норми чинного законодавства України та зарубіжних країн щодо процедури визнання суб’єктів господарювання банкрутами, а також щодо юридичної відповідальності за їх порушення; система наукових поглядів щодо аналізу юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством. Проблеми караності та застосування окремих заходів кримінально-правового впливу за вчинення названих злочинів авторкою не розглядалися.
Методологічні основи дослідження представлені наступними методами: історико-правовим (проведено порівняльний аналіз складів злочинів, пов’язаних з банкрутством, за КК України 1960 та 2001 років), системно-структурним (визначене місце складів названих злочинів в системі складів злочинів у сфері господарської діяльності), діалектичним (при дослідженні підстав кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних з банкрутством, в контексті їх взаємозв’язку з правовим механізмом здійснення банкрутства в Україні), формально-логічним (проведено аналіз конкретного змісту юридичних складів злочинів, пов’язаних з банкрутством , що передбачені ст.ст.218-221 КК), логіко-юридичним (при формулюванні пропозицій щодо удосконалення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством), соціологічним (у процесі збирання інформації про предмет дослідження, що пов’язаний, передусім, з вивченням і узагальненням судової практики, офіційних та наукових джерел) та порівняльно-правовим (визначено основні підходи до нормативної регламентації кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з банкрутством за кримінальним законодавством України та зарубіжних держав).
Дисертаційне дослідження проведено з урахуванням окремих наукових положень інших наук галузевих знань, зокрема філософії, економіки тощо, а також з урахуванням положень різноманітних галузей права, зокрема, господарського, фінансового, адміністративного, цивільного тощо.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правової характеристики всіх злочинів, пов’язаних з банкрутством, відповідальність за вчинення яких передбачена ст.ст.218-221 КК 2001 р. У дисертації зроблено спробу дослідити ознаки юридичних складів названих злочинів, уточнити зміст окремих понять і понятійних зворотів, що мають значення для науки кримінального права та практики застосування правових норм, пов’язаних з кримінально-правовою охороною соціальних цінностей та реалізацією соціальних зв’язків учасників правових відносин у сфері банкрутства, а також надати пропозиції щодо усунення існуючих вад і прогалин, що вбачаються у чинному регулятивному (не кримінальному) законодавстві та ст.ст. 218-221 КК, та внести конкретні рекомендації щодо кримінально-правової оцінки зазначених злочинних посягань.
На захист виноситься низка нових у теоретичному та важливих у практичному плані положень:
1. У роботі запропоновано авторське визначення і конкретизація потерпілих від злочинів, пов’язаних з банкрутством. Автор обґрунтовує, що ними слід визнавати: а) державу в особі відповідних (зацікавлених) органів, у тому числі тих, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); б) засновників та власників суб’єктів господарської діяльності – юридичних осіб та зацікавлених осіб щодо боржника; в) боржника - суб’єкта господарської діяльності, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом; г) кредиторів – юридичну чи фізичну особу, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, виплати заборгованості по заробітній платі боржника.
2. Здійснено подальше дослідження положень чинного регулятивного законодавства щодо визначення специфічних ознак понять “неплатоспроможність”, “стійка неплатоспроможність”, “фінансова неспроможність” та їх співвідношення. На цій підставі уточнюється зміст понять, які характеризують різні стадії неплатоспрожності суб’єкта господарювання: 1) „поточна фінансова неплатоспроможність”; 2) „стійка фінансова неспроможність (неплатоспроможність)”; 3) „фінансова неспроможність”; 4) „банкрутство”.
3. Обґрунтовується, що при фіктивному банкрутстві (ст.218 КК) зроблена винною особою (заявником) офіційна заява про фінансову неспроможність суб’єкта господарської діяльності виконати вимоги з боку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом має бути офіційною, тобто здійснюватись у письмовій формі: а) шляхом подачі позовної заяви до господарського суду (адресата заяви), б) здійснення відповідної заяви у відзиві на позовну заяву, що подана кредитором; в) під час судового провадження у справі про банкрутство – в усній формі, і лише за умови документальної фіксації такої заяви.
4. На підставі вимог ст.22 ЦК України та ч.3 ст.6 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що при обчисленні великої матеріальної шкоди, заподіяної потерпілим (якими називаються кредитори та держава (ст.ст.218,219 КК), або лише кредитор (ст.220 КК)), слід враховувати законодавчо встановлену величину належних до погашення боргових зобов’язань кредитора в розмірі 300 мінімальних заробітних плат, що не були відшкодовані боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, і є підставою для порушення провадження у справі про банкрутство господарським судом. Виходячи з цього та враховуючи положення підпункту 6.1.1 п.6.1.ст.6, п.п. 22.4, 22.5 ст.22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р.; робиться висновок про доцільність зміни суми великого розміру заподіяної в результаті вчинення злочинів, передбачених ст.ст.218-221 КК, матеріальної шкоди з суми, що перевищує у п’ятсот і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі - нмдг), на суму шістсот і більше нмдг, оскільки Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законів України” від 7 липня 2005 року підпункт 6.1.1. п.6.1.ст.6 Закону „Про податок з доходів фізичних осіб” викладено в новій редакції (яка набрала чинності з 1 січня 2006 р.), згідно з якою податкова соціальна пільга, що береться за основу визначення розміру нмдг, встановлюється у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Тому пропонується ч.3 ст.6 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” після слів „не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати” доповнити словами „встановленої законом на 1 січня звітного податкового року”.
5. Обґрунтовується, що час вчинення дій, передбачених ст.219 КК, охоплює період, що відліковується до моменту порушення суддею господарського суду провадження у справі про банкрутство, пов’язаного з винесенням ним відповідної ухвали (ст.11 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ). У свою чергу, час вчинення незаконних дій у разі банкрутства описується у диспозиції ст.221 КК за допомогою термінологічного звороту „у разі банкрутства”, який (зворот) охоплює період проведення процедури банкрутства – тобто з моменту винесення суддею господарського суду ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до припинення зазначеного провадження (наприклад, у зв’язку з винесенням господарським судом постанови про визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури). У зв’язку з цим, пропонується замінити у назві та диспозиції ст. 221 КК слова “у разі банкрутства» словами «під час провадження у справі про банкрутство».
6. Робиться висновок, що суб’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством, може бути засновник унітарного підприємства та корпоративного підприємства. Разом з тим, враховуючи те, що власник майна втратив своє речове право на передане в якості внеску майно (виключення становить момент ліквідації господарюючого суб’єкта), і став при цьому володільцем зобов’язальних прав як учасник (член) господарюючого суб’єкта, що бере безпосередню участь в управлінні вказаним суб’єктом господарювання – боржником, вбачається доцільність заміни у диспозиціях ст.ст.218-221 КК поняття „власник суб’єкта господарської діяльності” іншим поняттям - „учасник (член) суб’єкта господарської діяльності”.
7. На підставі аналізу ознак законодавчо врегульованої діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пропонується визнавати його самостійним спеціальним суб’єктом злочину, передбаченого ст.221 КК, – службовою особою, діяльність якої пов’язана з виконанням обов’язків за спеціальним повноваженням.
8. Проведено аналіз ст.ст. 218-221 КК України, які в диспозиціях містять посилання на вчинення злочинів засновником, власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності. На підставі цього робиться висновок щодо необхідності узгодження положень законодавства регулятивного та кримінального, яке може бути здійснено шляхом або внесення змін до КК в частині заміни словосполучення „суб’єкт господарської діяльності” на „суб’єкт підприємницької діяльності”, або внесення змін до регулятивного законодавства та проведення деталізації його положень, які регулюють порядок ліквідації юридичних осіб (як суб’єкта підприємницької діяльності так і суб’єкта господарської діяльності взагалі) у випадку фінансової неспроможності останніх.
Вирішуючи питання про суб’єктний склад інституту банкрутства, дисертантка погоджується, що банкрутами мали б визнаватись суб’єкти не тільки підприємницької діяльності зокрема, а й господарської взагалі.
9. З урахуванням висновків, зроблених на підставі проведеного дослідження, наведені пропозиції щодо вдосконалення чинних редакцій ст.ст.218-221 КК України (див. висновки).
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що одержані результати, а також загальнотеоретичні і практичні висновки дають змогу внести конкретні пропозиції щодо удосконалення кримінально-правових норм, якими забезпечується охорона прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері банкрутства. Практичні рекомендації спрямовані на підвищення якості застосування кримінального закону органами дізнання, досудового слідства та судами при вирішенні питань, пов’язаних з кримінально-правовим аналізом і кваліфікацією діянь, пов’язаних з банкрутством, що дасть змогу забезпечити дотримання при ставленні у вину ст.ст. 218-221 КК України таких важливих принципів кримінально-правової кваліфікації, як точність і неприпустимість подвійного ставлення у вину.
Основні положення, що містяться в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних закладів освіти і факультетів за спеціальністю “Правознавство” при вивченні курсу “Кримінальне право України. Особлива частина”, для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу та у процесі підготовки навчальних посібників і методичних рекомендацій, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації прокурорів, слідчих, суддів та адвокатів.
Основні висновки, що здобуті дисертантом, можуть слугувати підгрунттям для проведення подальших наукових досліджень в науці кримінального права, а також в інших юридичних науках, чому сприяє широкий спектр використаної літератури та дискусійний характер окремих сформульованих дисертантом положень.
Апробація результатів дослідження. Основні висновки і положення дисертаційного дослідження обговорювались на: Міжнародній науковій конференції „Держава та право очима молодих дослідників” (Київ, КНУ 29-30 листопада 2001 р.) на Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів “Молодь в юридичній науці” (Хмельницький, 10-11 листопада 2002 р.) за результатами якої опубліковано тези: Голенко О.Г. Банкрутство як злочин: історія виникнення в Україні та сучасний стан в вітчизняному кримінальному праві // Молодь в юридичній науці: збірник тез та доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів та аспірантів. – Хмельницький: В-во ХІУП, 2002. – С.238-241; міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів (Правові проблеми правознавства очима молодих вчених, (Хмельницький, 2002 р.) за результатами якої опубліковано тези: Голенко О.Г. Проблемні питання об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст.219 КК України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Спецвипуск №1. Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів „Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”. – 2002. – С.210-211.
Публікації : Основні висновки та результати дослідницької роботи знайшли своє відображення у семи наукових статтях, чотири з яких в фахових наукових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють п’ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел (379 найменування). Основний текст дисертації викладено на 179 сторінках.
Список литературы
ВИСНОВКИ
Сучасний етап розвитку ринкової економіки України характеризується високою питомою вагою злочинів, що здійснюються в сфері господарської діяльності. Як показують кримінологічні дослідження, одними з найбільш розповсюджених але, разом з тим найбільш латентними злочинами є злочини, пов’язані з банкрутством. Кримінальне право за допомогою власного охоронювального інструментарію справляє значний вплив на правове поле регламентації міждисциплінарного інституту банкрутства, оскільки саме кримінальне право у палітрі інших галузей права відрізняється найбільш дієвим впливом на волю та поведінку учасників правовідносин. Криміналізація діянь, що входять до об’єктивної сторони злочинів, пов’язаних з банкрутством, у новому кримінальному кодексі створила реальні передумови для належного регулювання правовідносин у сфері банкрутства. Проте, відносна новизна даних криміналізованих правовідносин вимагає від кримінально-правової науки проведення ретельного аналізу даної проблеми, оскільки остання становить собою не тільки теоретичний інтерес, а перш за все, має суттєве практичне значення.
Дослідження, проведені в даній дисертації дозволяють зробити такі остаточні висновки.
Об’єктом кримінально-правової охорони і об’єктом злочину має визнаватись те, в необхідності існування чого зацікавлене суспільство, що становить для нього певну цінність, є важливим для нього. Таким об’єктом є, перш за все, конкретна людина, її позитивні взаємовідносини з іншими людьми (соціальні зв’язки), а також права, свободи людини, нормативно закріплені і гарантовані державою від імені суспільства, її правоохоронювані інтереси, інтереси суспільства і держави. Названі «об’єкти» і є об’єктами кримінально-правової охорони, видами (різновидами) цінностей суспільства. На підставі сказаного дисертантка поділяє позицію, згідно з якою окремими видами (різновидами) цінностей (соціальних цінностей) – об’єктами кримінально-правової охорони і об’єктами злочинів – є сама людина, її права, свободи і законні (ті, що охороняються законом) інтереси, охоронювані законом інтереси юридичних осіб (підприємств, установ, організацій), суспільства і держави, а також врегульовані правовими нормами соціальні зв’язки між людьми.
Об’єктами окремих злочинів у сфері господарської діяльності, враховуючи її (господарської діяльності) розуміння (визначення) чинним законодавством і, перш за все, ГК, є соціальні зв’язки між людьми у суспільстві з приводу виробництва, споживання і розподілу соціальних благ – виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, тобто взаємовідносини між членами суспільства, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності на підставах і в порядку, визначеному законодавством. Безпосередніми об’єктами окремих злочинів у сфері господарської діяльності (основними чи додатковими) можуть бути інтереси окремих громадян, інтереси юридичних осіб, інтереси держави та інтереси суспільства взагалі. Головною цінністю – родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності, яка є об’єктом кримінально-правової охорони, умовно можна вважати саму господарську діяльність.
Отже, родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності є соціальні зв’язки між суб’єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, діяльність яких спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Доводиться, що видовим об’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством, слід вважати взаємовідносини між членами суспільства, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності у частині забезпечення захисту законних прав та інтересів (як майнових так і немайнових) кредиторів, держави, а також окремих громадян від неплатоспроможності (стійкої фінансової неспроможності) суб’єктів господарської діяльності, яка юридично фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб’єкта.
Безпосереднім об’єктом – є інтереси окремих громадян – членів суспільства, юридичних осіб, держави, у тому числі засновників (власників, учасників, членів) підприємства-боржника, осіб, що знаходяться у родинних стосунках з заінтересованими особами стосовно боржника тощо.
На підставі проведеного аналізу, зроблено висновок, що предметом злочинів, передбачених ст.ст. 218, 220 КК, є недостовірна інформація (відомості) про фінансовий (господарський) стан боржника. Предметом злочину, передбаченого ст.221 КК, є майно, що належить безпеосередньо господарюючому суб’єкту – боржнику, відомості про майно, документи про господарську та фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності. Визнання предметом злочину, передбаченого ст.221 КК, майнових обов’язків означає значне обмеження права самого боржника, оскільки, саме формулювання „майнового обов’язку”, яке означає вчинення боржником дії по реалізації майнових прав кредиторів, за відсутності посилання на „майнові права” в якості предмету вказаного злочину виключає право боржника на вчинення дій (на реалізацію майнових прав) іншими особами на його користь. Автор зробив висновок щодо дублювання правової норми при виведенні майнових прав та майнових обов’язків як окремого предмета досліджуваного складу злочину, грунтуючись на положеннях чинного цивільного законодавства, яке включає до поняття майна і майнові права, і майнові обов’язки. З урахуванням цього, авторкою пропонується виключити у ч.1 ст.189 КК слова „чи права на майно”, а у ч.1.ст.190 КК – слова „або придбання права на майно”.
Предметом злочину, передбаченого ст.219 КК, має визнаватись майно, що належить господарюючому суб’єкту – боржнику, завідомо неправдива інформація, що міститься в певних матеріальних носіях, а також документи, що закріплюють майнові права.
В роботі здійснено подальше дослідження положень чинного регулятивного законодавства щодо визначення специфічних ознак понять “неплатоспроможність”, “стійка неплатоспроможність”, “фінансова неспроможність” та їх співвідношення. На цій підставі уточнюється зміст понять, які характеризують різні стадії неплатоспрожності суб’єкта господарювання: 1) поточна фінансова неплатоспроможнысть - стан боржника, який неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), після настання встановленого строку їх сплати; 2) стійка фінансова неспроможніст (неплатоспроможність) - нездатність боржника протягом трьох місяців після настання встановленого строку сплатити грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі і по заробітній платі, а також виконати зобов’язання відносно сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), якщо відновлення платоспроможності не було досягнуто в той же строк в порядку досудової санації (під якою розуміється система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство); 3) фінансова неспроможність - стан такої неспроможності суб’єкта господарювання, при настанні якого виконання вимог з боку кредиторів та зобов’язань перед бюджетом неможливе у будь-якій формі (не тільки грошовій) внаслідок відсутності активів у боржника, а відновлення його фінансової спроможності не відбулося попри всі вжиті заходи з боку заінтересованих осіб; 4) банкрутство - встановлений господарським судом юридичний факт фінансової неспроможності боржника та неможливості задоволення ним вимог кредиторів, не інакше як через ліквідаційну процедуру. Вважаємо за доцільне рекумендувати законодавцю взяти за основу в регулятивному законодавстві наведені стадії фінансового стану суб’єкта господарювання при його банкрутстві. Разом з тим, пропонуємо виключити з назв та диспозицій статей 218-220 слова „банкрутство” та „стійка фінансова неспроможність”, замінивши їх поняттям „фінансова неспроможність”.
На підставі цього, обгрунтовується висновок, що поняття „фінансова неспроможність” є більш широким порівняно з поняттям „неплатоспроможність”, адже перша із них означає неможливість виконання боржником перед кредиторами не тільки грошових зобов’язань, а й зобов’язань взагалі (наприклад, щодо зустрічної поставки при товарообмінному договорі без грошової оплати тощо), у зв’язку з чим виконання зобов’язань з боку боржника неможливе не лише завдяки погашенню їх грошовими коштами, але й іншими способами.
На підставі проведення аналізу об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.218 КК, встановлено, що при фіктивному банкрутстві зроблена винною особою (заявником) офіційна заява про фінансову неспроможність суб’єкта господарської діяльності виконати вимоги з боку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом має бути офіційною, тобто здійснюватись у письмовій формі: а) шляхом подачі позовної заяви до господарського суду (адресата заяви), б) здійснення відповідної заяви у відзиві на позовну заяву, що подана кредитором; в) під час судового провадження у справі про банкрутство – в усній формі, і лише за умови документальної фіксації такої заяви.
Ст. 219 КК передбачена відповідальність за доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Аналізуючи зміст бездіяльності як ознаки об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 219 КК, авторка дійшла висновку, що при вчиненні діяння, спрямованого на досягнення злочинного результату відповідно до ст. 219 КК, може мати місце також „змішана бездіяльність”, якою, на думку науковців, є випадки неповного або часткового виконання спеціальним суб’єктом своїх юридичних обов’язків. В даному випадку наявність злочинного наміру не буде такою явною, тобто „змішана бездіяльність” дозволяє винній особі скласти уяву у третіх осіб щодо правомірності своєї бездіяльності. У переважній більшості даний злочин може вчинюватися шляхом поєднання як дій, так і бездіяльності.
Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст.221 КК, включає: 1) незаконні дії, 2) об’єктивні передумови у вигляді наявності стану банкрутства, та 3) настання наслідків у вигляді завдання великої матеріальної шкоди, а також причиновий зв’язок між діянням та наслідками. При цьому незаконними діями у диспозиції ст. 221 КК альтернативно є: 1) приховування майна; 2) приховування майнових обов’язків; 3) приховування відомостей про майно; 4) передача майна в інше володіння; 5) відчуження майна; 6) знищення майна; 7) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність; 8)приховування таких документів; 9) знищення таких документів. Автор прийшов до висновку щодо недоцільності включення законодавцем до переліку дій, що складають об’єктивну сторону „незаконних дій у разі банкрутства”: 1) приховування майнових обов’язків (оскільки з точки зору вчинення такого приховування воно може виражатись тільки у приховуванні інформації про майнові обов’язки та документи, що їх посвідчують, а також враховуючи те, що поняття „майнові обов’язки” є складовою частиною поняття „майно”, мова йде, фактично, про приховування відомостей про майно, а дана дія є окремим видом незаконних дій у разі банкрутства, відповідно до диспозиції ст.221 КК); 2) передача майна в інше володіння (оскільки у даному разі право власності на майно не переходить до інших осіб, а майно не вибуває з ліквідаційної маси боржника); відчуження майна (оскільки еквівалентне відчуження майна не призводить до зменшення ліквідаційної маси боржника). Поряд з цим, авторка пропонує включити до переліку дій, що містить диспозиція ст.221 КК, наступні: 1) безоплатне відчуження майна; 2) частково оплатне відчуження майна; 3) незаконна відмова від права власності на майно.
Говорячи про аналіз змісту формулювання "у разі банкрутства", останній дозволяє зробити висновок про неможливість порушення кримінальної справи за даною статтею КК до того, як факт фінансової неспроможності буде встановлений господарським судом. Якщо чекати закінчення провадження у справі про банкрутство в господарському суді, то, як показує практика, воно є досить довгим, що не дає гарантії того, що злочинець не уникне за такий тривалий час кримінальної відповідальності за вчинені дії. У зв’язку з цим, на наш погляд, доцільно було б формулювання „у разі банкрутства” замінити в диспозиції ст. 221 КК на формулювання „під час провадження у справі про банкрутство”.
Досліджуючи питання матеріальної шкоди, що заподіюється злочинами, пов’язаними з банкрутством, дисертантка дійшла висновку, що на підставі вимог ст.22 ЦК України та ч.3 ст.6 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що при обчисленні великої матеріальної шкоди, заподіяної потерпілим (якими називаються кредитори та держава (ст.ст.218,219 КК), або лише кредитор (ст.220 КК)), слід враховувати законодавчо встановлену величину належних до погашення боргових зобов’язань кредитора в розмірі 300 мінімальних заробітних плат, що не були відшкодовані боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку і є підставою для порушення провадження у справі про банкрутство господарським судом. Виходячи з цього та враховуючи положення підпункту 6.1.1 п.6.1.ст.6, п.п. 22.4, 22.5 ст.22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р.; робиться висновок про доцільність зміни великого розміру заподіяної в результаті вчинення злочинів, передбачених ст.ст.218-221 КК, матеріальної шкоди з суми, що перевищує у п’ятсот і більше разів неоподаткований мінімум доходів громадян на суму – шістсот і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян, оскільки Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законів України” від 7 липня 2005 року підпункт 6.1.1. п.6.1.ст.6 Закону „Про податок з доходів фізичних осіб” викладено в новій редакції (яка набрала чинності з 1 січня 2006 р.), згідно з якою податкова соціальна пільга, що береться за основу визначення розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, встановлюється у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Тому пропонується ч.3 ст.6 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” після слів „не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати” доповнити словами „встановленої законом на 1 січня звітного податкового року”.
Розглядаючи слкад злочинів, пов’язаних з банкрутством, не можна не звернути уваги, що останні не мають в собі жодного кваліфікованого складу. Тому вважаємо за доцільне основний склад злочинів, передбачених ст.ст. 218-221 КК, зробити формальним, але, поряд з цим, вважаємо за необхідне ввести кваліфіковані склади цих злочинів, ознаками яких буде: частина 2 - Ті самі дії, що завдали потерпілому великої матеріальної шкоди або вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб; частина 3 – Дії, передачені ч.1 та ч.2, що завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі. Використання таких уточнюючих ознак як „за попередньою змовою групою осіб” та „повторність” вважаємо за доцільне у всіх складах злочинів, пов’язаних з банкрутством, про що йтиметься в подальшому.
Проведений аналіз суб’єкта і суб’єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст.ст. 218-221 КК, дає підстави зробити такі висновки.
Чинне регулятивне законодавство містить в собі численні суперечливості та не надає прямої відповіді на питання чи дійсно суб’єктом банкрутства може бути суб’єкт не господарської, а тільки підприємницької діяльності. Поряд з цим ст.ст. 218-221 КК України, в своїх диспозиціях містять посилання на вчинення злочинів засновником, власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності. На підставі цього, робиться висновок щодо необхідності узгодження положень законодавства регулятивного та кримінального, яке може бути здійснено або шляхом або внесення змін до КК в частині заміни словосполучення „суб’єкт господарської діяльності” на „суб’єкт підприємницької діяльності”, або внесення змін до регулятивного законодавства та проведення деталізації його положень, які регулюють порядок ліквідації юридичних осіб (як суб’єкта підприємницької діяльності так і суб’єкта господарської діяльності взагалі) у випадку фінансової неспроможності останніх.
Вирішуючи питання про суб’єктний склад інституту банкрутства, дисертантка погоджується з думкою М.І.Тітова, який вважає, що банкрутами мали б визнаватись суб’єкти не тільки підприємницької діяльності зокрема, а й господарської взагалі.
Суб’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством, може бути „засновник” тільки унітарного підприємства. В інших випадках, щодо корпоративних підприємств, мова може йти тільки про вчинення злочину засновниками вказаних підприємств у співучасті. Враховуючи те, що власник майна втратив своє речове право на передане в якості внеску майно (виключенням становить момент ліквідації господарюючого суб’єкта), і став при цьому володільцем прав зобов’язальних, якими він володіє та користується на правах учасника, члена, засновника господарюючого суб’єкта, які, в свою чергу, приймають безпосередню участь в управлінні вказаним суб’єктом господарювання, вважаємо за необхідне формулювання „власник суб’єкта господарської діяльності „ замінити формулюванням „учасник, член суб’єкта господарської діяльності”. Коло осіб, що несуть цивільно-правову відповідальність перед суспільством за збитки, що спричинені винними діяннями, є ширшою, ніж коло осіб, які є суб’єктами „банкрутних” злочинів: це члени ради директорів, члени колегіального та одноособового виконавчого органу, керівники (представники) юридичних осіб – засновників, представники державних та комунальних органів тощо. Прийняття висловленої пропозиції дозволить включити до кола суб’єктів кримінальної відповідальності вказаних осіб, і, тим самим, усунути ще одну прогалину чинного законодавства.
Суб’єктом розглядуваних злочинів може також бути службова особа суб’єкта господарської діяльності. На підставі вимог п.1 примітки до ст. 364 КК, що службовими особами визнаються «особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи в організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням», можна зробити висновок, що законодавець виділяє наступні категорії (види) службових осіб: 1) особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади; 2) особи, які виконують організаційно-розпорядчі обов'язки у зв’язку з постійним чи тимчасовим обійманням посади на підприємства, установах чи організаціях незалежно від форми власності чи виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями; 3) особи, які виконують адміністративно-господарські обов’язки у зв’язку з постійним чи тимчасовим обійманням посади на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, чи виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями. Поряд з цим зазначається, що спеціальною нормою щодо ст. 364 КК є норми, передбачені ст.ст. 218-221 КК. Даний висновок про співвідношення вказаних норм є важливим враховуючи ті обставини, що коли службова особа втрачає свої повноваження (як часто буває за дії ст. 221 КК), але продовжує вчинювати незаконні дії, в результаті яких спричинює шкоду кредиторам та державі, вказана особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності не за ст. 221 КК, а за ст. 192 КК.
З’ясовано, що не завжди службова особа боржника при наявності процедур санації чи ліквідації має об’єктивну можливість вчинити злочин, передбачений ст. 221 КК. Дане твердження розповсюджується і на дії, пов’язані з розпорядженням майна, і на незаконні дії в контексті ст. 221 КК, щодо документації, яка відображає господарську чи фінансову діяльність. Викладене випливає зі змісту п. 4 ст. 17 Закону, яка передбачає обов’язок органу управління боржником протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей. В деяких випадках, за наявності необхідних ознак, особи, які були в минулому службовими особами підприємства – банкрута, та які вчинили фактично незаконні дії, (в тому числі протягом трьох днів, про які йдеться в ст. 17 Закону) можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за злочини проти власності або проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Отже, вчинення незаконних дій з часу порушення справи про банкрутство, з боку службової особи господарюючого суб’єкта – банкрута можливе лише на стадії розпорядження майном за умови прийняття участі в управлінні боржником : 1) у співучасті з розпорядником майна щодо повного переліку дій, передбачених ст. 221 КК; 2) самостійно щодо фальсифікації, приховування або знищення документів та майна; 3) самостійно протягом трьох днів, які відведено законодавством на передачу печаток, штампів, інших документів підприємства – бржника (ст.ст. 13, 17 Закону).
Поряд з цим, авторка зазначає, що функції, покладені на арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією) в межах особливості покладених на вказаних осіб обов’язків в тій чи іншій стадії провадження про банкрутство, мають ознаки як адміністративно-господарських (управління та розпорядження майном підприємства - боржника, установлення порядку зберігання такого майна, реалізації такого майна тощо), так і організаційно-розпорядчих (здійснення керівництва трудовим колективом підприємства – боржника, виробничої діяльності боржника тощо). Отже, спеціальними повноваженнями на виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків на підприємствах, установах, організаціях особа може бути наділена не лише у зв’язку із зайняттям нею певної посади на них за трудовим договором, а й за рішенням суду (наприклад арбітражний керуючий) або укладеним між особою і підприємством, установою чи оргаізацією договором цивільно-правового характеру на виконання певної роботи чи надання певних послуг. На підставі аналізу ознак законодавчо врегульованої діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пропонується визнавати його самостійним спеціальним суб’єктом злочину, передбаченого ст.221 КК, – службовою особою, діяльність якої пов’язана з виконанням обов’язків за спеціальним повноваженням.
Стосовно суб’єктивної сторони злочинів, пов’язаних з банкрутством, слід зазначити наступне. Суб’єктивна сторона складів злочинів, передбачених ст.ст. 218, 220 КК, характеризується умисною або необережною формою вини щодо наслідків. При цьому сама дія вчинюється лише умисно. Злочин, передбачений ст. 219 КК, характеризується наявністю не лише прямого умислу до наслідків у вигляді стійкої фінансової неспроможності, а й обов’язковими спеціальними мотивами (корисливі мотиви, інша особиста заінтересованість, інтереси третіх осіб) і метою (створення стану стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарювання).
Стосовно суб’єктивного ставлення злочинця до наслідків у вигляді заподіяння шкоди вважаємо, що суб’єкт злочину може і бажати настання таких суспільно-небезпечних наслідків, і свідомо їх допускати, а також легковажно розраховувати на їх відвернення, або, взагалі їх не передбачати, хоча передбачити їх було можливо та необхідно; особа може відноситись до заподіяння великої матеріальної шкоди взагалі байдуже. За даних умов, мова йде як про умисел (прямий і непрямий) так і про необережність (злочинну самовпевненість чи злочинну недбалість), а також про непрямий умисел. Злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо діяння і наслідків, прийнято іменувати злочином з подвійною формою вини (складна або змішана вина). Отже, при вчиненні злочинів пов’язаних з банкрутством, може мати місце складна форма вини, що виявляється в умислі щодо самого факту вчинення діяння на приховування стійкої фінансової неспроможності і в необережності щодо шкідливих наслідків.
Злочини, пов’язані з банкрутством, є корисливими злочинами (хоча не завжди корисливий мотив є обов’язковою ознакою складу конкретного банкрутного злочину). Особа або діє в своїх інтересах, рятуючи тим самим себе та свій бізнес, або в інтересах власного збагачення, в інтересах третіх особі ( які є близькими особами злочинцю), але в будь-якому разі переслідуючи мету отримання власної вигоди (як матеріального так і нематеріального характеру). Особа може прагнути уникнути відповідальності за порушення зобов’язань, списати борги, мотив неприязні до кредитора, неповагу до держави тощо.
Викладені в дисертаційному дослідженні підходи щодо кваліфікації злочинів, пов’язаних з банкрутством, та їх відмежування від суміжних злочинів, дає підстави авторці зробити такі висновки.
Для правильного вирішення питання щодо кваліфікації злочинів, пов’язаних з банкрутством, слід виходити з поняття кваліфікації злочинів (у кримінально-правовому значенні) як закріпленого в обвинувальному вироку суду висновку про те, що вчинене особою діяння містить ознаки складу конкретного злочину, передбаченого кримінальним законом. Крім того, проведений аналіз судової практики, її узагальнень, а також практичний досвід авторки дозволяють зробити висновок, що серед типових найбільш складних ситуацій, які виникають під час кваліфікації вчиненого за ст.ст. 218-221 КК, є відмежування передбачених цими статтями злочинів від інших суміжних злочинів, з якими вони (злочини, пов’язані з банкрутством): а) конкурують чи б) мають спільні окремі ознаки складів або в) з вчиненням яких вони (будь-яке з них) може поєднуватися. Отже, щоб дати правильну правову оцінку аналізованим злочинам, пов’язаним з банкрутством, слід установити такі ознаки їх юридичних складів, які передбачаються у ст.ст. 218-221 КК. Установлюючи властиві їм ознаки та відкидаючи ті, які їм не притаманні, поступово поглиблюючи аналіз і правової норми, і фактичних обставин скоєного, ми приходимо до єдиної сукупності ознак, що характеризують ці злочинні діяння та відрізняють їх від інших.
Так, при співставленні у складах злочинів, передбачених ст.ст. 218, 220 та 222 КК, співпадає спосіб їх вчинення, яким є надання кредиторові завідомо неправдивої інформації (завідомо неправдива офіційна заява), а саме: а) завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом (ст. 218 КК); б) подання кредиторові недостовірних відомостей про фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності, які свідчать про його спроможність виконувати свої зобов’язання перед кредиторами (ст. 220 КК) та в) надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам (ст. 222 КК). Таким чином, надання завідомо неправдивої інформації щодо фінансової платоспроможності суб’єкта господарювання з метою одержання кредитів, дотацій, субсидій, субвенцій чи пільг щодо податків слід кваліфікувати за наявності відповідних підстав за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 222 та ст. 218 чи ст. 220 КК. Саме така позиція відображена у п. 21 постанови ПВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3. Крім цього, злочини, передбачені ст.ст. 218, 220 КК, не можуть охоплюватись складом шахрайства з фінансовими ресурсами, оскільки мають різні безпосередні об’єкти. Зокрема, об’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 218, 220 КК, є встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині забезпечення захисту законних прав та інтересів (як майнових, так і немайнових) кредиторів та держави, а також майнові інтереси інших можливих потерпілих від злочину, у тому числі засновників підприємства-боржника, особи, що знаходяться у родинних стосунках з зацікавленими особами стосовно боржника тощо, від неплатоспроможності (стійкої фінансової неспроможності) суб’єктів господарської діяльності, яка юридично фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб’єкта, а об’єкт шахрайства з фінансовими ресурсами являє собою встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.
Кримінальна відповідальність за порушення цього законодавства, зокрема, і при використанні бюджетних коштів не за цільовим призначенням, передбачена ст. 210 КК. Крім затверджених надходжень, законодавством України передбачена ще й можливість надання додаткових асигнувань з державного бюджету підприємствам, установам та організаціям для перекриття перевитрат виробництва – дотацій. У разі, коли такі асигнування одержані шляхом надання завідомо неправдивої інформації щодо фінансової платоспроможності суб’єкта господарювання, а потім використані не за цільовим призначенням, дії винної особи слід кваліфікувати, на нашу думку, за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 210, 222 та ст. 218 чи ст. 220 КК України.
Слід зазначити, що ст.ст. 221, 366 КК, на відміну від ст. 358 КК, не передбачена відповідальність за використання завідомо підроблених документів, тому їх використання як службовою особою, яка їх підробила, так і будь-якою іншою особою, може кваліфікуватись за ч. 3 ст. 358 КК, оскільки предметом передбаченого нею злочину можуть бути не лише документи, підроблення яких утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 чи ч. 2 цієї статті, а й документи, підроблення яких утворює склади інших злочинів, в тому числі (за відповідних обставин) передбачених ст. 221 та ст. 366 КК, за винятком випадків, коли використання певних підроблених документів утворює склади інших злочинів, які є спеціальними щодо складу, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК (зокрема, передбачених ст.ст. 218, 220 КК).
Якщо офіційні документи у разі банкрутства (тобто після винесення суддею господарського суду ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство) надаються службовою особою, яка вчинила їх підроблення, що потягло заподіяння великої матеріальної шкоди (яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян), має місце реальна сукупність злочинів, що потребує кваліфікації: а) за ст. 221 (та/або, в разі заподіяння нематеріальної шкоди як різновиду тяжких наслідків в складі службового підроблення, – за ч. 2 ст. 366 КК) та ст. 218 чи ст. 220 КК, або б) лише за відповідною частиною ст. 366 КК (зокрема, якщо така фальсифікація відбувалась до порушення провадження у справі про банкрутство, після чого мало місце використання зазначених офіційних документів) та ст. 218 або ст. 220 КК. Якщо ж документи, в яких міститься завідомо неправдива інформація, у разі банкрутства надаються службовою особою суб’єкта господарської діяльності, яка їх не підробляла, її дії мають кваліфікуватися лише за ст. 218 або ст. 220 КК і додаткової кваліфікації за ч. 3 ст. 358 КК, не потребують, оскільки фактичне використання службовою особою завідомо підроблених документів є різновидом надання завідомо неправдивої інформації, що передбачене ст.ст. 218, 220 КК. Разом з тим, коли завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність суб’єкта господарювання поєднується із фальшуванням документів, може виникнути необхідність додатково кваліфікувати дії винного за ч. 1 чи ч. 2 ст. 358 або ст. 366 КК. Якщо сфальсифіковані документи, що відображають господарську чи фінансову діяльність, у разі банкрутства надаються службовою особою, яка здійснила їх підроблення, у вигляді завідомо неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом або недостовірних відомостей про фінансовий стан суб’єкта підприємницької діяльності, що свідчать про його спроможність виконувати свої зобов’язання перед кредиторами, має місце реальна сукупність злочинів, передбачених ст. 221 (та/або [за наведених вище випадків заподіяння немайнової шкоди у разі банкрутства] – за ст. 366 КК) та ст. 218 або ст. 220 КК.
В свою чергу, підроблення документів з тим, щоб вони містили «завідомо неправдиву інформацію» (ст. 218 КК) або «недостовірні відомості» (ст. 220 КК), а так само внесення в офіційні документи такої інформації (відомостей), диспозиціями ст.ст. 218, 220 КК не охоплюється. А тому кваліфікацію надання службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої (сфальсифікованої) інформації (відомостей) слід здійснювати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 чи ч. 2 ст. 358 або ст. 366 (та/або ст. 221) та ст. 218 або ст. 220 КК.
На підставі узагальнення проведеного дослідження пропонується викласти ст.ст.218,219,220,221 КК в такій редакції:
Стаття 218. Фіктивна фінансова неспроможність
1. Здійснення завідомо неправдивої офіційної заяви засновником або учасником (членом) чи службовою особою суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності про фінансову неспроможність, –
караються...
Стаття 219. Доведення до стану фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності
1. Умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення засновником або учасником (членом) суб’єкта господарської діяльності, його службовою особою, а так само громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності діяння, що призвело до стану фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, –
караються ...
Стаття 220. Приховування фінансової неспроможності
1. Умисне приховування засновником або учасником (членом) а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей або вчинення інших діянь, спрямованих на таке приховування, -
караються...
Стаття 221. Незаконні дії під час провадження у справі про банкрутство
1.Умисне приховування майна суб’єкта господарської діяльності, відомостей про майно, а також безоплатне або частково оплатне відчуження такого майна, його знищення чи пошкодження, незаконна відмова від права власності на майно суб’єкта господарської діяльності, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці діяння вчинені під час провадження у справі про банкрутство засновником або учасником (членом) суб’єкта господарської діяльності, службовою особою суб’єкта господарської діяльності, арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) суб’єкта господарської діяльності, а також громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності , -
караються ..
Пропонується у частинах других цих статей передбачити як кваліфікуючі ознаки повторність вчинення передбачених частинами першими дій, їх вчинення за попередньою змовою групою осіб та завдання потерпілому великої матеріальної шкоди, а завдання потерпілому матеріальної шкоди в особливо великому розмірі передбачити як особливо кваліфікуючу ознаку у частинах третіх статей.
Крім того, у примітці до ст.218 КК пропонується дати визначення великого та особливо великого розміру матеріальної шкоди наступним чином: матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у шістсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі – якщо вона в три тисячі і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.
Список використаної літератури
1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – ст.141 за станом законодавства, зі змінами та доповненями, що внесені Законом України №2222 - V I від 8 грудня 2004 року
2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18, №19,20, №21,22. – ст.144 за станом законодавства, із змінами та доповненями, що внесені Законом України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV
3. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №6. – ст.56 за станом законодавства, із змінами та доповненнями, що внесені Законом України від 15 березня 2006 року N 3541-IV
4. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. – К.: Юстініан, 2002. – 544 с.
5. Кодекс Законів про Працю України // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – додаток №50. – ст.375 за станом законодавства, із змінами та доповненнями, що внесені Законом України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV
6. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – ст.131 за станом законодавства, із змінами та доповненнями, що внесені Законом України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV
7. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.01.1961 - 1961 р., № 2, ст. 15 за станом законодавства, зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV
8. Цивільний кодекс України від 18.07.1963р. (втратив чинність з 01.01.2004 р. на підставі Кодексу №435-VI від 16.01.2003 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. – ст.356.
9. Цивільний кодекс України, який було прийнято Верховною Радою України 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. стаття 356 за станом законодавства, зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV
10. Цивільно-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1963. – №30. – ст.464 ( Кодекс втратив чинність на підставі Кодексу N 1618-IV від 18.03.2004, Відомості Верховної Ради України, 2004, N 40-41, 42, ст.492 )
11. Проект Кримінального кодексу України під редакцією В.М.Смітієнка // Іменем закону – 1997. – №20(4946). – ст.ст. 23,26.
12. Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №31; 1993. – №29; 1994. – №27
13. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 31.08.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №42-43. – ст.378; 2001. – №11. – ст.52; №17. – ст.117; 2002. – №33. – ст.235; 2003. - №24. – ст.160; №28. – ст.210; – ст.1. за станом законодавства, зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від17 листопада 2005 року N 3107-IV
14. Закон України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України . – 1991. – №49. – ст.682 за станом законодавства, із змінами та доповненнями, що прийняті Законом України від 17 листопада 2005 року N 3107-IV
15. Закон України „Про оплату праці” від 24.03.1995 р. N 108/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №17. – ст.121. за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 21 лютого 2006 року N 3448-IV
16. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. // Відомості Верховної ради України. – 1995. – №4. – ст.28. за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 12 січня 2006 року N 3317-IV
17. Закон України «Про власність» від 07.02.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №20. – ст.249 за станом законодавства зі змінами та доповненнями Законом України 3 березня 2005 року N 2454-IV
18. Закон України „Про заставу” від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №47. – ст.642 станом законодавства зі змінами та доповненнями Законом України від 6 вересня 2005 року N 2801-IV
19. Закон РФ „О несостоятельности (банкротстве) ” от 26.10.2002 г. // Российская газета. – 2002. – №№209,210. – ст.131.
20. Закон України “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №4 – ст.5 (втратив чинність з 01.01.2004 р., крім ст.4).
21. Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №10. – ст.44 за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 15 березня 2006 року N 3541-IV
22. Закон України “Про інформацію” від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР) – 1992. – №48. – ст.650 за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 23 червня 2005 року N 2707-IV
23. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – №40. – ст.365 за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 22 червня 2000 року N 1829-III
24. Закону України „Про підприємства в Україні ” // Відомості Верховної Ради України. – №24. – С.272; розділ 3. – ст.10 ( Закон втратив чинність на підставі Кодексу N 436-IV від 16.01.2003, ВВР, 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 )
25. Закон України „Про благодійництво та благодійні організації „//Відомості Верховної Ради України вiд 02.12.1997 - 1997 р., № 46, ст. 292 за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 7 березня 2002 року N 3091-III
26. Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців // Відомості Верховної Ради України вiд 08.08.2003 - 2003 р., № 31, ст. 263
27. Закон України ”Про боротьбу з корупцією”// Відомості Верховної Ради України вiд 22.08.1995 - 1995 р., № 34, ст. 266 за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 23 лютого 2006 року N 3490-IV
28. КМ України Постанова КМ "Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля" від 04.04.2000 р. № 599 // Офіційний вісник України вiд 21.04.2000 - 2000 р., № 14, C. 28, ст. 567 за станом законодавства, зі змінами та доповненями, що внесені Постановою Кабінету міністрів України від 25 травня 2006 р. N 720 Київ
29. Наказ Міністерства економіки України „Про Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства” від 17.01.2001 р. №10 // Банкрутство в Україні. Збірник нормативних документів. – К.: ”КНТ”, 2004. – с.86-104.
30. Наказ Мінтранс, Мінпромполітики, Фонд державного майна "Про затвердження Положення про порядок організації та проведення конкурсу на участь вітчизняних та іноземних інвесторів у заснуванні лізингової компанії "Укртранслізинг"" від 17.09.1998 р. № 71/321/1777 // Офіційний вісник України вiд 22.10.1998 - 1998 р., № 40, С. 151
31. Наказ Мінюсту України "Про затвердження Положення про з питань проведення автотоварознавчої оцінки транспортних засобів" від 01.10.1999 р. № 60/5 (втратив чинність на підставі наказу Мінюсту України №160/5 від 18.12.2003 р.) // Офіційний вісник України вiд 29.10.1999 - 1999 р., № 41, С. 163
32. Наказ Міненерго, Держбуд України "Про затвердження Правил користування тепловою енергією" від 28.10.1999 р. № 307/262 // Офіційний вісник України вiд 31.12.1999 - 1999 р., № 50, С. 393
33. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження положення про порядок навчання та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих» від 17 березня 2001 р. № 57// Офіційний вісник України вiд 20.04.2001 - 2001 р., № 14, С. 355, ст. 638
34. Спільний Наказ Мінюсту України та Фонду державного майна України „Про затвердження методики товарознавчої експертизи та оцінки транспортного засобу” від 24.11.2003р. №142/5/2092 // Офіційний вісник України вiд 19.12.2003 - 2003 р., № 49, С. 288, ст. 2579
35. Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю / Затв. Наказом ФДМ 30.07.1999 р. №1477 // Офіційний вісник України вiд 10.09.1999 - 1999 р., № 34, стор. 142 за стоаном законодавства, зі змінами та доповненями, що внесені Наказом ФДМ від 29.03.2004 N 604
36. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про хабарництво” від 22.04.2002 р. №5 п.2 // Юридичний вісник України вiд 13.07.2002 - 2002 р., № 28, С. 21
37. Постанова Пленуму Верховного Суду Украйни від 03.03.2000 р. №5 “Про внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного суду № 13 від 25.05.1998р. “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення пов’язані з корупцією” // Юридичний вісник України. – 2000. – 6 квітня.
38. Постанова Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки” від 02.07.1976 р. – №4. // В ред. Постанови Пленуму від 03.03.2000 р. // Комп’ютерна база Інтернет www.rada.kiev.ua. (Публікації документа не введено)
39. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про хабарництво” від 26.04.2002 р. №5 п.2 // Юридичний вісник України вiд 13.07.2002 - 2002 р., № 28, С. 21
40. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб»” від 28 травня 2004 р. № 9 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 6. – С. 29
41. Верховний Суд України. Узагальнення практики розгляду судами кримінальних справ про злочини у сфері господарської діяльності // Архів Верховного Суду України за 2003 р.
42. Про Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації / Затв. Наказом ФДМ від 05.05.2001 р. №787 // Офіційний вісник України вiд 22.06.2001 - 2001 р., № 23, стор. 70, стаття 1046
43. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Загальні вимоги до фінансової звітності" / Затв. Наказом Міністерства фінансів України 31.03.1999 р. – №87 // Офіційний вісник України вiд 09.07.1999 - 1999 р., № 25, стор. 330 за стоаном законодавства, зі змінами та доповненями, що внесені Наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2005 N 868
44. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку / Затв. Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. – №88.// Комп’ютерна база Інтернет www.rada.kiev.ua. (Публікації документа не введено)
45. Інструкція щодо здійснення фінансово-господарської діяльності відділеннями Національної служби посередництва і примирення в Автономній Республіці Крим та областях / Затв. Наказом Національної служби посередництва і примирення від 28.03.2001 р. №87 // Комп’ютерна база Інтернет www.rada.kiev.ua. (Публікації документа не введено)
46. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 р. №3 “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності”//Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №3. – с.2-6.
47. Довідка Верховного Суду України про кількість засуджених осіб за злочини у сфері господарської діяльності у 2003-2005 р.р.
48. Кримінальна справа №1-454/03 2003 р. // Архів місцевого районного суду м.Києва.
49. Кримінальна справа №1-454/03 – 2003 // Архів Печерського районного суду м.Києва.
50. Архів Ужгородського міськарайонного суду. Вирок від 24 травня 2004 р.
51. Архів Прокуратури Закарпатської області. Касаційне подання від 25 жовтня 2004 р. № 09/1-631в04
52. Лист ДПА України від 28.10.2002 р. – №1021/7/26-9017 // Комп’ютерна база Інтернет
53. Закон України “Про державний бюджет України на 2004 рік” від 27 листопада 2003 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 30.04.2004 - 2004 р., (№№ 17-18), С. 578, ст.250 за станом законодавства, зі змінами і доповненням, що внесені Законом України від 16 грудня 2004 року N 2264-IV
54. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України вiд 12.09.2003 - 2003 р., № 37, ст. 308 за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 9 лютого 2006 року N 3424-IV
55. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 16 березня 2006 року N 3575-IV// Офіційний вісник України вiд 26.04.2006 - 2006 р., № 15, С. 45, ст. 1071
56. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р.// Офіційний вісник України вiд 25.07.2003 - 2003 р., № 28, С. 9, ст. 1361 за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від 9 лютого 2006 року N 3424-IV
57. Закон України “Про державний бюджет України на 2005 рік” від 23 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 25.02.2005 - 2005 р., № 7, (№№ 7-8), С. 290, ст. 162 за станом законодавства, із змінами і доповненням, що внесені Законом України від
58. Закон України “Про державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005 р.// Відомості Верховної Ради України вiд 03.03.2006 - 2006 р., № 9, (№№ NN 9, 10-11), С. 256, ст. 96 за станом законодавства, іззмінами і доповненням, що внесені Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-IV
Cписок використаних джерел
59. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної інформації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2003. – 18 с.
60. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації: Дис. ... канд. юрид. наук. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 236 с.
61. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Романюк Б.В. Кримінальне право України. Особлива частина: Посібник для підготовки до іспитів. – К.: Вид. Павливода А.В., 2002. – 292 с.
62. Андрушко П.П. Вдосконалення механізму кримінально-правової охорони підприємницької діяльності у новому Кримінальному кодексі України // Економічні злочини: попередження і боротьба з ним: Міжвідомчий науковий збірник. / За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенько. – К., 2001. – Т.25. – (820 с.). - С.669-686.
63. Андрушко П.П. Злочини у сфері господарської діяльності за чинним Кримінальним кодексом та проектом КК: проблеми систематизації, криміналізації та декриміналізації // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – №12. – С.13-18.
64. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні. – К: Форум, 2004. – 109 с.
65. Андрушко П.П. Проблеми відповідальності за умисну несвоєчасну сплату податків, зборів, інших обов”язкових платежів. // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.11. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - 2001. – С.418-423.
66. Андрушко П.П. Ухилення від сплати податків,зборів, інших обов”язкових платежів // Юридичний вісник України: ІПБ. – 2000. – 15-21 черв. - №24. – С.24-32.
67. Андрушко П.П., Берзін П.С., Короткевич М.Є. Науковий коментар (окремі кримінально-правові аспекти) ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 вересня 2003 р. Справа № 5-3097к03 // Кримінальне право України. – 2006. – № 1. – С. 134-142.
68. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2005. - №9. – С.28-87.
69. Андрушко П.П. Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем (ст.364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №2. – С. ;
70. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем: кримінально-правова характеристика (ст. 364 Кримінального кодексу України) // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2005. – № 2. – С. 31-78.
71. Андрушко П.П. Кваліфікація злочинів. Поняття та види // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 48-55.
72. Андрушко П.П. Поняття, види і значення кваліфікації злочинів // Вісник Київського університету: Суспільно-політичні науки. – Випуск 5. – Київ, 2002. – С. 91-93.
73. Астистов С., Калюх Ю. Стан і аналіз інформаційних технологій у торгівельних підприємствах // Економіка України. – 1998. – №1
74. Бажанов М.И. Множественность преступлений по Уголовному праву Украины. – Х.: Право, 2000. – 128 с.
75. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Конспект лекций. – Днепропетровск: Изд-во “Пороги”, 1992. – 166 с.
76. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
77. Безкоровайний В. Фіктивне банкрутство // Юридичний вісник України. – 7-13 червня 2003р.
78. Бекария Ч.О. О преступлениях и наказаниях. – М., 1939. – 464 с.
79. Белых В.С., Дубинчин А.А., Скуратовский М.Л. Правовые основы несостоятельности (банкротства): Учено-практическое пособие / Под общ. ред. проф. В.С.Якушева. – М.: Изд-во “НОРМА” (Издательская группа “НОРМА-ИНФРА – М”), 2001. – 320 с.
80. Бенедесюк І. Что год грядущий нам готовит? // Бизнес. Бухгалтерия. – 6 декабря 1999г. – №49.
81. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 316 с.
82. Бертовский Л.В., Образцов В.А. Выявление и расследование экономических преступлений: Учебно-практическое издание. – М.: Изд-во «Экзамен», 2003. – 256 с.
83. Бирюков А.Н. Реформа законодательства о банкротстве на Украине // Юридическая практика. – 20 апреля 2000 г. – №16.
84. Бірюков О.М. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз: Монографія. – К.: Видавничий центр „Київський університет”, 2000. – 163 с.
85. Бойко А.И. Преступное бездействие. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 320 с.
86. Болдарь Г.Є. Деякі питання вдосконалення кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за незаконні дії у разі банкрутства. // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. / Гол. ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. В.М. Дрьомін. – Одеса.: Фенікс, 2004. – Вип.20. – 382 с. – С.53-58.
87. Болдарь Г.Є. Визначення об’єкта незаконних дій у разі банкрутства // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2004. - №1. – С. 58-63.
88. Болдарь Г.Е. Отношения, связанные с несостоятельностью и банкротством, как объект уголовно-правовой охраны // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2004. - №2. – С. 44-52.
89. Болдарь Г.Є. Кримінально-правовий статус арбітражного керуючого // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 110-114.
90. Болдарь Г.Є. Арбітражний керуючий як суб’єкт злочину, передбаченого ст. 221 КК України // Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. семінару. [Харків] 9 лист. 2004 р. / Ред. кол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 67-72.
91. Боротьба з господарськими злочинами: (Навчальний посіб. для юрид. вузів / Колект. Авт.: Ф.А. Лопушанський, В.П. Філонов, Ю.Л. Титаренко); НАН України, держави і права ім. В.М.Корецького, Донецьк: Б.С., 1997. – 159 с.
92. Боротьба зі злочинністю у сфері підприємницької діяльності (Кримінально-правові, кримінологічні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми) / (Борисов В.І., Лопушанський Ф.А., Кальман О.Г., Корж В.П., Лановенко П.І., Мельник П.В., Міллер А.Й., Свєтлов О.Я., Сірий М.І., Скибицький В.В., Ришелюк А.М.); НАН України, Інститут держави і права ім. Корецького та ін. – Харків: Право, 2001. – 264 с.
93. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве .Часть общая. – М., 1963. – 275 с.
94. Брич Л.П. Розмежування ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів з іншими складами злочинів // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. конференції / Ред. кол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. – Х.: вид-во «Кроссроуд», 2006. – С. 108-110.
95. Брич Л.П. Закономірності розмежування складів злочинів // Життя і право. – 2004. – № 7. – С. 67-75
96. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальна кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: Монографія / Вступ ст. М.Я.Азарова. – К.: „Атіка”, 2000. – 288с.
97. Брич Л., Навроцький В. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №2. – С.68-71.
98. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советстком уголовном праве (Часть общая). – Т.1. – М., 1963. – 275 с.
99. Бурбело О.А., Дорофиенко В.В., Недодаева Н.Л. Банкротство предприятий (экономико-правовые аспекты): Научно-практ. Издание. – Луганск, 2003. – 121 с.
100. Бутрин Д. Неуправляемий управляючий // Деньги. – 16 серпня 2000р. – №32.
101. Варгіч С. Про Закон, що лікуватиме хворі підприємства // Вісник податкової служби України. – 1999. – №38. – С.42-48.
102. Верин В.П. Преступления в сфере экономики. Серия «Российское право: теория и практика»: Учеб.-практ. пособие. – М.: Дело, 1999. – 200 с.
103. Викулин А.Ю. Понятие ущерба в УК РФ применительно к главе 22 // Государство и право. – 1998. – №4. – С.99-103.
104. Власов П.Е. Субъекты незаконних банкротств и неправомерные действия при банкротстве // Законодательство. – 2002. – №7. – С.10-12.
105. Волженкин Б.В. Преступления в сфере экономической деятельности (экономические преступления). – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 641с.
106. Волженкин Б.В. Экономические преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 1999. – 312 с.
107. Волков В.С. Мотивы преступлений (Угол.-прав. и соц. психол. исслед.). – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 с.
108. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / Верховна Рада України. Інститут законодавства. – К.: Б.В., 2002. – 634 с.
109. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Уголовная ответственность за преступления в сфере экономики. – М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1998. – 296 с.
110. Гегель Георг Вильгельм Фридрих. Философия права / Ред. и составитель Д.А. Керимов, В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
111. Гегель Георг Вільгельм Фрідріх. Основи філософії права, або природне право і державознавство / За ред. П. Соколовського, пер. з нім. Р. Осадчука, М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 329 с.
112. Глистин В. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 128 с.
113. Голенко О.Г. Проблеми кримінальної відповідальності за незаконні дії при банкрутстві та у разі передбачення банкрутства // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Міжвідомчий науковий збірник. Том 25 / За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – С.687-693.
114. Гордейчук С. Банкротство как способ уклонения от уплати долгов // Российская юстиція. – 1999. – №1. – С.16.
115. Горелик А.С., Шишко И.В., Хлупина Г.Н. Преступления в сфере экономической деятельности и против интересов службы в коммерческих и иных организациях. – Красноярск, 1998. – 201 с.
116. Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого – Ч.1. – М.: Проспект, 1998. – 281 с.
117. Грек Б.М. Кримінально-правова відповідальність за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства: Автореф. дис. .. канд. юрид. наук / академія адвокатури України. – К., 2005. – 20 с.
118. Гуторова Н.А. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
119. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів в Україні: Дис. … д-ра юрид. наук. – Харків, 2001. – 429 с.
120. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины: Особенная часть: Конспект лекций. – Х.: Одиссей, 2003. – 320 с.
121. Гуторова Н.А. Преступления в сфере хозяйственной деятельности: Раздел VII Особенной части Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментрием. – Х.: Одиссей, 2003. – 595 с.
122. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. –М.: Юридическая литература, 1975. – 182 с.
123. Дзюба В.Т. Потерпілий від злочину у сфері господарської діяльності: його види та юридичні ознаки // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. конференції / Ред. кол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. – Х.: вид-во «Кроссроуд», 2006. – С. 54-60.
124. Дубинчин А. Несостоятельность «состоятельного» должника // Хозяйство и право. – 2001. – №8. – С.99-108.
125. Дудоров О.О., Богушко О. Злочини, пов’язані з банкрутством: кримінально-правова характеристика, вдосконалення законодавства // Юридичний вісник України. – 20-26 липня 2000р. – №29(265).
126. Дудоров О.О. Доведення до банкрутства: соціальна обумовленість норми КК, кримінально-правова характеристика // Четверта міжрегіональна науково-практична конференція. Концепція формування законодавства України (Листопад 1999р.). – Запоріжжя, 2000. – С.133-140.
127. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – 924 с.
128. Дудоров О.О. Про криміналізацію незаконних дій у разі банкрутства // Вісник прокуратури. – 2001. – №2. – С.30-39.
129. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва: Навч. Посібник / За ред. Хавронюка М.І. – К.: Атіка, 2001. – 608 с.
130. Дудорова К.Б. Алеаторні (ризикові) договори: деякі питання законодавчого регулювання // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №3. – С.28-31.
131. Економічні злочини: попередження і боротьба з ними: Міжвідомчий науковий збірник. / За ред.А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – Т.25. – 820 с.
132. Есипов В.В. Очерк русского уголовного права. Часть общая: Преступление и преступники. Наказание и наказуемые. – 2-е изд., пересмотр. – СПб., 1898. – 402 с.
133. Жуков А.О. О требованиях к заявлению кредитора о возбеждении дела о банкротстве должника // Бизнес. – 28 сентября 1998г. – №39.
134. Завидов Б.Д. Обычное мошенничество и мошенничество в сфере высоких технологий: Практическое пособие. – М.: Изд-во ПРИОР., 2002. – 32 с.
135. Збірник інформаційних листів Вищого господарського суду України / Відп. ред. Д.М. Притика. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – 564 с.
136. Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України / Відп. ред. Д.М. Притика. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 304 с.
137. Звечаровский И.Э. Новый УК: проблемы применения // Законность. – 1999. – №1.
138. Зеленов Г.М. Щодо визначення об’єкта складів злочинів, передбачених статтями 218-221 Кримінального кодексу України // Університетські наукові записки. – Хмельницький. – 2006. - №1 (17). – С.245-249.
139. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юридическая литература, 1972. – 262 с.
140. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. – К.: Юрисконсульт, 2006. – с.
141. Иванов П.Д., Кошелева К.А. Государственная власть и фиктивное банкротство // Законодательство и экономика. – 2001. – №3. – С.35-36.
142. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 169с. – (Серия «Высшее образование»).
143. Интернет-проект "Банкротство в России" // Комп’ютерна база Інтернет // www.bankr.ru.
144. Кадников Н.Г. Квалификация преступлений и вопросы судебного толкования: Теория и практика: Учебное пособие. – М.: Норма, 2003. – 144 с.
145. Каиржанов И.К. Интересы трудящихся и угловный закон. – Алма-Ата, 1973. – 138 с.
146. Кант И. Сочинения в шести томах. / Под общ. ред. В.Ф. Асмуса, А.В. Гулыги, Т.И. Ойзермана. – М: Мысль, 1964. – Т.4 Ч.2. – 478 с.
147. Карпушева І.Ю. Злочинна дія як правова експонента кримінального банкрутства // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. конференції / Ред. кол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. – Х.: вид-во «Кроссроуд», 2006. – 259 с.
148. Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (аналіз складу злочину): Автореф.дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 19 с.
149. Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж: Монографія / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. Л.М. Кривоченко]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – 144 с.
150. Келина С.Г. Ответственность юридических лиц в проэкте нового УК Российской Федерации // Уголовное право: новые идеи. – М., 1994. – С.56-59.
151. Клепицкий И. Банкротство как преступление в современном уголовном праве // Государство и право. – 1997. – №11. – С.52-60.
152. Ковалев А.И. Понятие преступления в современном уголовном праве. – Свердловск., 1987. – 112 с.
153. Колб Б.И. Злоупотребления при банкротстве // Законность. – 2002. – №5. – С.17-19.
154. Колб Б.И. Объективная сторона кримина
Стоимость доставки работы, в гривнах:
(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
150
Найти готовую работу
ЗАКАЗАТЬ
Обратная
связь:
Связаться
Вход для партнеров
Регистрация
Восстановить доступ
Материал для курсовых и дипломных работ
11.10.24
Сучасний документальний театр: новий тип сценічної репрезентації
11.10.24
Вербатім–наративи в контексті сучасної «Нової драми» і документального театру
11.10.24
«Нова драма» в умовах відновлення документалізму в театральній постдраматичній культурі нестабільного типу
Архив материала для курсовых и дипломных работ
Ссылки:
Счетчики:
© 2006-2024. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.
