У нас уже 17884 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Організація і розвиток сучасної судової системи України
Количество страниц 170
ВУЗ Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана
Год сдачи 2006
Содержание ЗМІСТ
ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1
СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ
1.1. Передумови судової реформи 11
1.2. Становлення судової системи у незалежній Україні 20

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА СУДІВ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН
І ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ
2.1. Принципи організації системи судів 31
2.2. Побудова системи судів загальної юрисдикції за спеціалізацією 48
2.3. Територіальна побудова системи судів загальної юрисдикції 70
2.4. Інстанційна побудова системи судів загальної юрисдикції 76

РОЗДІЛ 3
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТАТУСУ СУДДІВ
ТА НАПРЯМИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ
3.1. Статус професійних суддів 94
3.2. Статус присяжних і народних засідателів 121
3.3. Право суддів на професійне самоврядування 131
3.4. Особливості відповідальності суддів 138

РОЗДІЛ 4
ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ: СУЧАСНИЙ СТАН І ШЛЯХИ РОЗВИТКУ
4.1. Кадрове забезпечення суддівського корпусу і забезпечення дисциплінарної відповідальності суддів 152
4.2. Організаційне забезпечення судів 167

ВИСНОВКИ 185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
Нормативні матеріали, міжнародні документи 191
Спеціальна література 200
Судова практика 211

ДОДАТОК
Рис. 1. Система судів загальної юрисдикції за Законом України
«Про судоустрій України» 213
Рис. 2. Запропонована автором система судів загальної юрисдикції
(перехідна модель) 214
Рис. 3. Запропонована автором система судів загальної юрисдикції 215


ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Уже більше п‘ятнадцяти років система правосуддя в Україні реформується. На початку реформи мало усвідомлювалося, який грандіозний комплекс змін потрібно провести, щоб принаймні наблизитися до визначеної цілі – доступного, незалежного і справедливого судочинства.
Концепція судово-правової реформи, затверджена Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року [35], після прийняття у 1996 році Конституції України [1] переважно втратила значення програмного документа для судової реформи, оскільки чимало її положень перестало узгоджуватися із вимогами Основного Закону. Крім того, в ході судової реформи виникло чимало нових проблем, які потребують концептуального вирішення. До таких проблем можна віднести: неповне врахування конституційних принципів в організації системи судів загальної юрисдикції, перевантаженість судів, залежність суддів від голів судів та виконавчої влади, невисокий рівень кваліфікації і безвідповідальність багатьох суддів, недостатнє фінансування судової влади тощо. У зв’язку з процесом євроінтеграції актуальним є питання щодо виконання Україною міжнародних зобов’язань стосовно досягнення ефективності і стабільності інституцій, які забезпечують верховенство права. Провідне місце серед цих інституцій займає судова гілка влади.
Відсутність концептуального бачення реформування призвела до непослідовності і невиправданої повільності у його проведенні. Стратегічну роль може відіграти Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, яку було затверджено Указом Президента України від 10 травня 2006 року [55]. Але досягнення якісних результатів судової реформи неможливе без цілеспрямованої та узгодженої роботи науковців над усіма аспектами судової реформи з метою вироблення цілісної доктрини судової реформи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України» №01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом «Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України».
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є з‘ясування проблем в організації сучасної судової системи України, пошук оптимальних шляхів вирішення, визначення тенденцій розвитку судової системи, розробка теоретичних положень, наукових пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення судової системи України.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:
1) дослідження розвитку судової системи в Україні за останні два десятиліття для з‘ясування сучасного її стану та причин виникнення основних проблем;
2) аналіз сучасної системи судів в Україні відповідно до конституційних принципів її організації та вироблення пропозицій щодо напрямів її розвитку;
3) виявлення основних проблем статусу професійних суддів, народних засідателів, присяжних та вироблення рекомендацій щодо його удосконалення;
4) визначення інституцій, що повинні забезпечувати належний рівень кваліфікації суддів та дисциплінарне провадження щодо них;
5) визначення напрямів організаційного забезпечення судів та вироблення пропозицій щодо удосконалення механізму такого забезпечення.
Об’єкт та предмет дисертаційного дослідження. Об’єктом дослідження є сучасна організація судової влади і правосуддя в Україні.
Предметом дослідження є сучасна судова система України, яку складають судовий устрій (система судів і система органів та установ, що забезпечують їхню діяльність) та статус суддів.
Методи дослідження та його теоретична база. При підготовці дисертаційного дослідження застосовувалися такі методи пізнання як історико-правовий (у процесі аналізу літератури та динаміки розвитку законодавства встановлена ґенеза основних сучасних проблем в організації судової системи), порівняльно-правовий (зокрема, коли було необхідно з‘ясувати зарубіжні підходи до вирішення певних питань організації судової системи та можливість їх застосування в Україні), логіко-граматичний (при тлумаченні певних положень законодавства), аналітичний (при доведенні або спростуванні тих чи тих теоретичних положень), статистичний (досліджувалася динаміка кількісних змін у системі судів загальної юрисдикції та суддівському корпусі).
Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці українських вчених і фахівців, зокрема, В.Бойка, В.Бринцева, Т.Варфоломеєвої, Л.Виноградової, І.Войтюк, В.Городовенка, Ю.Грошевого, В.Євдокимова, І.Ємельянової, В.Карабаня, С.Ківалова, М.Козюбри, І.Коліушка, В.Костицького, О.Костюченко, В.Кривенка, В.Маляренка, І.Марочкіна, М.Мельника, М.Михеєнка, В.Мілованова, В.Молдована, Л.Москвич, Г.Омельяненко, М.Оніщука, В.Онопенка, А.Осетинського, В.Палій, О.Пасенюка, П.Пилипчука, С.Подкопаєва, С.Прилуцького, Д.Притики, М.Руденка, І.Русанової, А.Селіванова, В.Сердюка, Н.Сизої, Н.Сібільової, М.Сірого, В.Стефанюка, В.Шишкіна, С.Штогуна, О.Якименка. Досліджувалися також праці дореволюційних вчених, зокрема, – В.Васьковського, С.Корфа, І.Фойницького, радянських вчених – М.Полянського, В.Савицького, М.Строговича, Д.Чечота, а також зарубіжних, у тому числі російських, авторів, - Ж.Бержеля, В.Лєбедєва, Т.Морщакової, Дж.Оберто, Ф.Решетникова, В.Ржевського, І.Чепурнової, А.Трунка, В.Хайде, Ш.Хюльсхьорстера.
Як емпіричну базу у дисертаційному дослідженні використано рішення Європейського суду з прав людини, рішення національних судів України, які стосуються окремих аспектів функціонування судової системи, статистичні дані Академії суддів України, аналітичні довідки Державної судової адміністрації України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням організації судової системи України та її складових елементів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у висновках і пропозиціях, найважливішими з яких є такі:
- вперше запропоновано:
1) відповідно до принципу спеціалізації систему судів організовувати за видами судової юрисдикції, що відповідають основним галузям матеріального права та видам судового процесу; такими видами судової юрисдикції названо конституційну, цивільну (господарську як різновид цивільної), адміністративну та кримінальну юрисдикції;
2) принципом побудови системи судів загальної юрисдикції, поряд із конституційними принципами спеціалізації і територіальності, визнати й інстанційність, яку визначено як вимогу забезпечити через організацію системи судів можливості щодо оскарження і перегляду судових рішень у судах вищого рівня; при цьому суд однієї ланки не повинен виконувати функції більш як однієї інстанції;
3) визнати загальні суди спеціалізованими з розгляду справ цивільної та кримінальної юрисдикцій та створити для них відповідні вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції у таких справах. У більш віддаленій перспективі загальні суди запропоновано розділити на цивільні та кримінальні з одночасним уведенням господарських судів до системи цивільних судів;
4) не обмежувати коло осіб, які мають право звернутися із заявою щодо відкриття дисциплінарного провадження щодо судді, але одночасно врегулювати процедуру відкриття такого провадження органом, що уповноважений притягувати суддю до дисциплінарної відповідальності, у такий спосіб, щоб можна було уникнути розгляду необґрунтованих заяв;
5) законом, а не підзаконними актами вичерпно визначити систему гідного матеріального та соціального забезпечення суддів, зокрема розміри та механізм оплати праці суддів, які б гарантували високий статус судді у професійній ієрархії фахівців у галузі права, а також ліквідувати особливості статусу військових суддів;
- удосконалено визначення конституційних принципів побудови системи судів:
1) визначено, що принцип спеціалізації в судовій системі України є вимогою про розподіл судової юрисдикції між різними судами за єдиним критерієм, який поєднує галузь матеріального права і вид судочинства; відтак виділено наявність конституційної, кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикцій;
2) визначено, що принцип територіальності є вимогою, що спрямована на забезпечення наближеності судів загальної юрисдикції до населення і не зводиться до адміністративно-територіального устрою;
дістали подальший розвиток:
1) пропозиція запровадити дворівневу структуру місцевих судів – за зразком тієї моделі, що втілена в адміністративній юрисдикції; запропоновано віднести до першого рівня найбільш наближені до населення міські, районні, районні у містах, міськрайонні суди, а до другого рівня - окружні спеціалізовані суди;
2) пропозиція про ліквідацію військових судів, яку обґрунтовано вимогами до організації системи судів та забезпечення незалежності суддів, що визначені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також пропозиція вилучити із Закону України «Про судоустрій України» положення про Апеляційний суд України, який фактично поки що не створений;
3) положення про необхідність вилучення з повноважень Верховного Суду України функцій касаційної інстанції у цивільних та кримінальних справах. Верховний Суд України як суд найвищої інстанції повинен забезпечувати однакове застосування права судами однієї чи різних спеціалізованих юрисдикцій через перегляд судових рішень вищих судів за винятковими обставинами;
4) пропозиція вичерпно врегулювати у Законі України «Про статус суддів» процедуру добору суддів на конкурсних засадах із застосуванням анонімного тестування. Конкурсна процедура повинна застосовуватися й при доборі суддів у суди вищого рівня. Одночасно потрібно вилучити положення щодо добору суддів із Закону України «Про судоустрій України» і визнати таким, що втратив чинність Закон України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України»;
5) пропозиція передати значну частину повноважень голів судів та їхніх заступників зборам суддів (вирішення питань, пов‘язаних із запровадженням спеціалізації суддів; затвердження порядку розподілу судових справ між суддями; затвердження порядку утворення колегій суддів і призначення головуючих тощо) з метою позбавлення голів судів та їхніх заступників важелів, які можуть використовуватися для незаконного впливу на суддів;
6) положення про необхідність підпорядкувати апарати судів не голові суду, а державній судовій адміністрації. Голова суду повинен мати лише контрольні повноваження щодо апарату (погоджувати призначення і звільнення працівників апарату, ініціювати питання про їх заохочення чи дисциплінарну відповідальність, у тому числі звільнення);
7) пропозиція створити Дисциплінарну комісію суддів України для здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів, яка б формувалася з’їздом суддів України і діяла на постійній основі, а також запровадити інститут судових інспекторів для забезпечення належної перевірки даних про вчинення дисциплінарних проступків. Судові інспектори мають обиратися з’їздом суддів України з авторитетних представників юридичної професії. Це гарантувало б незалежність та неупередженість розслідування обставин вчинення дисциплінарного проступку;
8) положення про необхідність запровадити централізовану підготовку суддівського корпусу та підвищити роль Академії суддів України у цьому процесі. Запропоновано вивести Академію суддів України із системи державної судової адміністрації, виходячи з того, що їхні функції не збігаються, а також з недопустимості впливу виконавчої влади на процес формування суддівського корпусу.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження містить комплексний аналіз особливостей сучасної організації судової системи в Україні, який дав можливість виявити тенденції її розвитку та напрямки удосконалення законодавства у цій сфері.
Практичне значення полягає у тому, що результати дослідження, зроблені дисертантом висновки і пропозиції можуть сприяти розвитку сучасної судової системи у напрямку підвищення її ефективності та утвердження європейських стандартів в Україні. Їх може бути використано у:
1) нормотворчій діяльності – при підготовці проектів нормативно-правових актів, що стосуються судоустрою і статусу суддів;
2) навчальному процесі – при підготовці курсів лекцій з судоустрою, проведенні практичних занять, підготовці навчальних посібників і розробці спецкурсів;
3) науковій діяльності – при подальшому досліджені цієї теми або суміжних тем.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою. Особистий внесок автора у праці, написані у співавторстві, окреслюється не лише темою дисертаційного дослідження, а в багатьох випадках виходить за її межі.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки даного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Адміністративне право в контексті європейського вибору України» (6-7 лютого 2004 року м. Київ); «Формування російської правової культури в період становлення ринкової економіки» (2-3 квітня 2004 року, м. Москва, Російська Федерація); «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (8-9 квітня 2004 року, м. Київ); «Треті осінні юридичні читання» (5-6 листопада 2004 року, м. Хмельницький); «Українське право: сучасний стан і перспективи реформування» (20-22 травня 2005 року, м. Ялта); «Четверті осінні юридичні читання» (21-22 жовтня 2005 року, м. Хмельницький); «Роль юридичних клінік в адміністративному судочинстві» (24-25 листопада 2005 року, м. Київ); «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (круглий стіл «Судова система України: стан та перспективи розвитку», 2-3 березня 2006 року, м. Київ); Міжнародній конференції з питань запровадження, організації і функціонування адміністративної юстиції (20-21 вересня 2005 року, м. Бєлград, Сербія); Конференції з нагоди запровадження адміністративного судочинства в Україні (30 вересня 2005 року, м. Київ).
Окремі положення дисертації використовувалися при підготовці Центром політико-правових реформ проекту Концепції розвитку системи правосуддя на 2004-2014 роки. Після представлення проекту Концепції на семінарі, що відбувся 25 лютого 2004 року у Київському регіональному центрі Академії правових наук України [78; 92; 110; 133], за результатами обговорення його було доопрацьовано, а також враховано слушні зауваження і пропозиції, які надійшли після цього [130; 144; 176]. Цей проект було покладено в основу Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Національною комісією зі зміцнення демократії і утвердження верховенства права 22 березня 2006 року і затвердженої Президентом України 10 травня 2006 року [55].
Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладені в монографії, 5 наукових статтях у фахових виданнях, 13 публікаціях в інших виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку.
Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з них – 190 сторінок основного тексту. Список використаних джерел налічує 189 найменувань і займає 22 сторінки. Додаток займає 3 сторінки.
Список литературы ВИСНОВКИ

Аналіз чинного законодавства, яке визначає судоустрій, статус суддів, судочинство, та практики його застосування засвідчує, що судова система в Україні є незбалансованою і не задовольняє у повній мірі потреби щодо справедливого судового захисту та в багатьох питаннях не відповідає Конституції України і відповідним європейським стандартам. Необхідність виявлення причин такої ситуації та їх усунення зумовила обрання теми цього дослідження.
Виконана робота дає можливість встановити основні структурні проблеми в організації судової системи України та сформулювати концептуальні напрямки щодо їх вирішення, які відповідають вимогам наукової новизни і мають безпосереднє значення не лише для науки, а й для законотворчої діяльності.
Основними результатами, висновками і пропозиціями є:
1. Висновок про те, що для подальшого розвитку системи судів в Україні найбільш актуальне значення мають насамперед принципи спеціалізації, територіальності та інстанційності. Усі інші засади переважно вичерпали своє методологічне значення і перейшли у категорію властивостей, рис, які характеризують сучасну систему судів.
Принцип спеціалізації в Україні запропоновано розглядати як вимогу про розподіл судової юрисдикції між різними судами за єдиним критерієм, який поєднує галузь матеріального права і вид судочинства. Таке розуміння дає можливість виділити наявність конституційної, кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикцій.
Принцип територіальності визначено як вимогу, спрямовану на забезпечення наближеності судів до людей. Доведено недоцільність зведення цього принципу до адміністративно-територіального устрою країни, як це зроблено у Законі України «Про судоустрій України» [26].
Принцип інстанційності запропоновано розглядати як вимогу забезпечити через організацію системи судів можливості щодо оскарження і перегляду судових рішень у суді вищого рівня. При цьому суд однієї ланки не повинен виконувати функції більш як однієї інстанції.
Доведено, що сучасна система судів загальної юрисдикції побудована без належного урахування цих принципів. Їх логічне втілення у системі судів загальної юрисдикції вимагає:
1) утворювати суди за видами судової юрисдикції, що відповідають основним галузям матеріального права та видам судового процесу; такими видами судової юрисдикції названо конституційну, цивільну (господарську як різновид цивільної), адміністративну та кримінальну юрисдикції;
2) визнати загальні суди спеціалізованими з розгляду справ цивільної та кримінальної юрисдикцій та створити для них відповідні вищі спеціалізовані суди (цивільний та кримінальний) як суди касаційної інстанції у таких справах (Рис. 2). У більш віддаленій перспективі загальні суди запропоновано розділити на цивільні та кримінальні з одночасним уведенням господарських судів до системи цивільних судів (Рис. 3);
3) запровадити дворівневу структуру місцевих судів – за зразком тієї моделі, що втілена в адміністративній юрисдикції:
- віднести до першого рівня найбільш наближені до населення міські, районні, районні у містах, міськрайонні суди, які повинні розглядати нескладні справи усіх юрисдикцій, а до другого рівня – окружні спеціалізовані суди, які повинні діяти на більш високому рівні для розгляду справ відповідної спеціалізованої юрисдикції. Такими судами слід вважати окружні адміністративні суди, які перебувають на етапі формування, а також окружні цивільні суди, які доцільно створити на основі місцевих господарських судів, і окружні кримінальні суди;
4) вилучити із Закону України «Про судоустрій України» положення про Апеляційний суд України, який фактично поки що не створений, а також ліквідувати військові суди;
5) вилучити з повноважень Верховного Суду України функції касаційної інстанції у цивільних та кримінальних справах. Верховний Суд України як суд найвищої інстанції повинен забезпечувати однакове застосування права судами однієї чи різних спеціалізованих юрисдикцій через перегляд судових рішень вищих судів за винятковими обставинами.
2. Висновок про те, що для більш повної реалізації засад професійності, незалежності та неупередженості суддів потрібно:
1) вичерпно врегулювати у Законі України «Про статус суддів» процедуру добору суддів на конкурсних засадах із застосуванням анонімного тестування. Конкурсна процедура повинна застосовуватися й при доборі суддів у суди вищого рівня. Одночасно потрібно вилучити положення щодо добору суддів із Закону України «Про судоустрій України» і визнати таким, що втратив чинність Закон України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України»;
2) скасувати вимогу складання суддями присяги перед Президентом України, одночасно чітко визначити підстави для звільнення судді у зв’язку з порушенням присяги, а також підстави дисциплінарної відповідальності суддів, щоб судді могли передбачати можливі негативні наслідки своєї поведінки;
3) законом, а не підзаконними актами вичерпно визначити систему гідного матеріального та соціального забезпечення суддів, зокрема розміри та механізм оплати праці суддів, які б гарантували високий статус судді у професійній ієрархії фахівців у галузі права, а також ліквідувати особливості статусу військових суддів.
4) відновити процедуру зупинення повноважень судді у разі розслідування щодо нього кримінальної справи. Правом вирішувати питання щодо зупинення повноважень судді необхідно наділити орган суддівського самоврядування – Раду суддів України;
5) не обмежувати коло осіб, які мають право звернутися із заявою щодо відкриття дисциплінарного провадження у справі, але одночасно врегулювати процедуру відкриття дисциплінарної справи органом, що уповноважений притягувати суддю до дисциплінарної відповідальності, у такий спосіб, щоб можна було усунути від розгляду необґрунтовані заяви.
Доведено, що у зв’язку з тим, що народні засідателі і присяжні під час виконання їх обов’язків у суді є суддями, на них на цей період повинні поширюватися, зокрема, такі конституційні гарантії незалежності та недоторканності суддів як: недопустимість затримання чи арешту судді без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом, забезпечення державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; існування юридичної відповідальності за неповагу до судді.
3. Висновок про те, що право судді на професійне самоврядування, тобто на участь у вирішенні питань внутрішньої діяльності судів, є невід‘ємною складовою статусу судді, що спрямована на забезпечення незалежності судді. Для того, щоб це право не було декларативним, запропоновано:
1) передати значну частину повноважень голів судів та їхніх заступників зборам суддів. Так, збори суддів відповідного суду повинні вирішувати питання, пов‘язані із запровадженням спеціалізації суддів, затверджувати порядок розподілу судових справ між суддями; затверджувати порядок утворення колегій суддів і призначення головуючих; затверджувати порядок заміщення суддів у разі їх відсутності; вирішувати питання соціально-побутового забезпечення суддів; визначати графік відпусток суддів; заслуховувати звіти суддів, що обіймають адміністративні посади, керівника апарату суду та керівників його структурних підрозділів тощо;
2) передати повноваження щодо призначення суддів на адміністративні посади у судах органам суддівського самоврядування. Необхідно встановити такий спосіб обіймання цих посад, який запобіг би залежності голови суду чи його заступника.
4. Доведено, що сучасна система кадрового забезпечення судової системи не повною мірою відповідає європейським стандартам у цій сфері і не гарантує якісний підбір суддів.
Встановлено, що наявність дисциплінарних повноважень у діючих кваліфікаційних комісіях суддів є однією з тих обставин, що зумовлюють неефективність інституту дисциплінарної відповідальності суддів.
Для удосконалення кадрового забезпечення судів та інституційного забезпечення дисциплінарної відповідальності суддів запропоновано:
1) надати повноваження щодо рекомендування на посаду судді лише Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, яка здійснюватиме кваліфікаційну атестацію суддів з цією метою;
2) відмовитися від побудови системи кваліфікаційних комісій суддів загальних судів відповідно до апеляційних округів спеціалізованих судів;
3) забезпечити роботу Вищої та інших кваліфікаційних комісій суддів на постійній основі;
4) запровадити централізовану підготовку суддівського корпусу та підвищити роль Академії суддів України у цьому процесі, вивести Академію суддів України із системи державної судової адміністрації, виходячи з того, що їхні функції не збігаються, а також з недопустимості впливу виконавчої влади на процес формування суддівського корпусу;
5) визнати обов’язковою первинну підготовку до роботи посаді судді, а також підготовку суддів перед присвоєнням їм кваліфікаційних класів чи переходом до суду іншої спеціалізації, забезпечити суддям можливість підвищувати кваліфікацію за власним бажанням – через запровадження для них факультативних видів підготовки;
6) створити Дисциплінарну комісію суддів України для здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів, яка б формувалася з’їздом суддів України і діяла на постійній основі;
7) запровадити інститут судових інспекторів для забезпечення належної перевірки даних про вчинення дисциплінарних проступків. Судові інспектори мають обиратися з’їздом суддів України з авторитетних представників юридичної професії. Це гарантувало б незалежність та неупередженість розслідування обставин вчинення дисциплінарного проступку;
5. На основі досвіду інших країн обґрунтовано, що дискусія про те, яка гілка влади повинна буди відповідальною за організаційне забезпечення судів (створенні фінансових, матеріальних, інформаційних тощо передумов для здійснення правосуддя) – судова чи виконавча, не є принциповою.
Для удосконалення організаційного забезпечення судів запропоновано:
1) підпорядкувати апарати судів не голові суду, а державній судовій адміністрації, щоб самі судді не відповідали за організаційне забезпечення своєї діяльності. Голова суду повинен мати лише контрольні повноваження щодо апарату (погоджувати призначення і звільнення працівників апарату, ініціювати питання про їх заохочення чи дисциплінарну відповідальність, у тому числі звільнення);
2) забезпечити включення бюджетних запитів судової влади у проект закону про Державний бюджет України на відповідний рік;
3) прийняти закон про судовий збір, надходження від якого спрямовувалися б на потреби розвитку судів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні матеріали, міжнародні документи

1. Конституція України від 28 червня 1996 року (із змінами, внесеними згідно із Законом України №2222-ІV від 8 грудня 2004року) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141; 2005. - №2. – Ст. 2
2. Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – 3-є вид., доп. і пер. – К.: Сфера, 2002. – С. 35-38
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року // Голос України. – 2001. – №3. – 10 січня; Відомості Верховної Ради України. – 2006. - №26. - Ст. 216
4. Європейська хартія про закон про статус суддів від 10 липня 1998 року // Бойко В., Євдокимов В., Юлдашев О. Право людини на правосуддя (Судове право України): Навч. посіб. – К.: «Варта»; МАУП, 2003. – С. 243-246
5. Рекомендація №R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. - № 1
6. Рекомендація №(94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року // Джерело в Інтернеті: . – Станом на 15 грудня 2006 року
7. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №31. – Ст. 429
8. Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР вiд 28 грудня 1960 року (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – №2. – Ст. 15
9. Закон Української РСР «Про судоустрій Української РСР» від 5 червня 1981 року (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1981 р. – Додаток до №24. – Ст. 357
10. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - № 51. - Ст. 1122
11. Закон СРСР «Про статус суддів в СРСР» від 4 серпня 1989 року // Джерело в Інтернеті: . – Станом на 15 грудня 2006 року
12. Закон Української РСР «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991 року (Закон України «Про господарські суди», з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №36. - Ст. 469
13. Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року (Господарський процесуальний кодекс України, з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №6. - Ст. 56
14. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №33. – Ст. 471
15. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №8. – Ст. 56
16. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №1. – Ст. 12
17. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 50
18. Закон України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» від 2 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №22. – Ст. 140
19. Закон України «Про органи суддівського самоврядування» від 2 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №22. – Ст. 138
20. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №1. – Ст. 1
21. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №49. – Ст. 272
22. Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №25. – Ст. 146
23. Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 року
24. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (з наступними змінами) // Офіційний вісник України. – 2001. - № 21. – Ст. 920
25. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. – №40. – Ст. 191
26. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №27-28. – Ст. 180
27. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року (з наступними змінами) // Офіційний вісник України. – 2004. – №16. – Ст. 1088
28. Закон України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» від 18 березня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – №15. – Ст. 1026
29. Закон України «Про внесення зміни до статті 1 Закону України “Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" щодо підрозділів судової міліції» від 18 травня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. - №23. – Ст. 1546
30. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року (з наступними змінами) // Офіційний вісник України. - 2005. - №32. – Ст. 1918
31. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 8 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №52. - Ст.562
32. Закон України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року // Офіційний вісник України. – 2006. – №3. – Ст. 1197
33. Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження» від 16 березня 2006 року. - Урядовий кур'єр. – 2006. - № 71
34. Постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про арбітражний суд» від 4 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №36. – Ст. 470
35. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію судово-правової реформи в Україні» від 28 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №30. – Ст. 426.
36. Постанова Верховної Ради України «Про перейменування військових трибуналів України у військові суди України і продовження повноважень їх суддів» від 3 лютого 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №15. – Ст. 135
37. Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 року // Офіційний вісник України. – 1999. – №21. – Ст. 32
38. Указ Президента України «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» від 11 липня 2001 року // Урядовий кур‘єр. – 2001. – №136
39. Указ Президента України «Про утворення військових апеляційних та військових місцевих судів і затвердження їх мережі» №769/2001 від 30 серпня 2001 року (з наступними змінами) // Офіційний вісник України. – 2001. - № 36. – Ст. 1659
40. Указ Президента України «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» від 18 жовтня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – №43. – Ст. 1920
41. Указ Президента України «Про утворення Житомирського та Запорізького апеляційних господарських судів та внесення змін до мережі та кількісного складу суддів господарських судів України» від 30 травня 2002 року // Офіційний вісник України. - 2002.- №23. - Ст. 1087
42. Указ Президента України «Про Державну судову адміністрацію України» від 29 серпня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – №36. – Ст. 1674
43. Указ Президента України «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – №40. – Ст. 1856
44. Указ Президента України «Про Академію суддів України» від 11 жовтня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – №48. – Ст. 1197
45. Указ Президента України «Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України» від 7 листопада 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – №45. – Ст. 2067
46. Указ Президента України «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» від 25 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – №5. – Ст. 171
47. Указ Президента України «Про утворення Київського міжобласного і Луганського апеляційних господарських судів» від 25 червня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003.- №27. - Ст. 1314
48. Указ Президента України «Про внесення змін до Порядку складення присяги суддею, вперше призначеним на посаду» від 10 грудня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – №50. – Ст. 2618
49. Указ Президента України «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» від 15 березня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – №11. – Ст. 661
50. Указ Президента України «Про Положення про порядок розгляду питань та підготовки матеріалів щодо призначення на посаду професійного судді вперше» вiд 30 червня 2004 року (з наступними змінами) // Офіційний вісник України. – 2004. - № 26. – Ст. 1693
51. Указ Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16 листопада 2004 року // Урядовий кур‘єр. – 2004. – 24 листопада. – №224
52. Указ Президента України «Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України» від 8 лютого 2005 року // Урядовий кур'єр. –2005. - № 33
53. Указ Президента України «Про внесення зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України» від 21 січня 2006 року // Урядовий кур'єр. –2006. - № 32
54. Указ Президента України «Про План заходів на 2006 рік щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів» від 20 березня 2006 року // Урядовий кур‘єр. – 2006. – №18.
55. Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 року // Офіційний вісник України. – 2006. - №19. - Ст. 1376
56. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку одержання судами, органами юстиції та правоохоронними органами коштів на матеріально-технічне забезпечення з бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів» від 24 листопада 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. – №48. – Ст. 417
57. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми організаційного забезпечення діяльності судів на 2003 - 2005 роки» від 16 червня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – №25. – Ст. 1197
58. Постанова Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року // Офіційний вісник України. - 2005 р. - №36. – Ст. 2195
59. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865» від 31 грудня 2005 року // Урядовий кур'єр. - 2006 - № 8
60. Наказ Державної судової адміністрації України «Про затвердження Статуту Академії суддів України» від 6 лютого 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – №6. – Ст. 1119
61. Наказ Державної судової адміністрації України «Про утворення Академії суддів України» від 6 лютого 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – №6. – Ст. 1120
62. Наказ Державної судової адміністрації України «Про затвердження Тимчасового положення про службу судових розпорядників та організацію її діяльності» від 21 квітня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – №18. – Ст. 1297
63. Наказ Державної судової адміністрації України «Про утворення регіональних відділень Академії суддів України» від 27 липня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – №28. – Ст. 1219
64. Наказ Державної судової адміністрації України «Про затвердження Інструкції про порядок забезпечення старшими судовими розпорядниками та судовими розпорядниками проведення судового засідання, їх взаємодії з правоохоронними органами» від 18 жовтня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. - №44. – Ст. 2923
65. Наказ Державної судової адміністрації України «Про затвердження Положення про формування кадрового резерву на посади суддів місцевих та апеляційних судів» вiд 4 липня 2006 року // Офіційний вісник України. – 2006. - № 34. – Ст. 2444
66. Наказ Державної судової адміністрації України «Про затвердження Положення про порядок кваліфікаційної атестації суддів» вiд 4 липня 2006 року // Офіційний вісник України. – 2006. - № 34. – Ст. 2445
67. Кодекс професійної етики судді, затверджений V з’їздом суддів України 24 жовтня 2002 року // Джерело в Інтернеті: . – Станом на 15 грудня 2006 року
68. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про подання Голови Верховного Суду України з приводу звернення Президента України щодо невідповідності деяких положень Тимчасового регламенту Пленуму Верховного Суду України Конституції та чинному законодавству України» від 17 квітня 1998 року // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №2
69. Постанова Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України, колегії Державної судової адміністрації України «Про стан здійснення правосуддя у 2002 році і завдання на поточний рік» від 12 березня 2003 року // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №2




Спеціальна література

70. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П.Тимощук. – К.: Факт, 2004. – 496 с.
71. Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис). - За загальною редакцією І.Коліушка. - К.: Факт, 2001. – 72 с.
72. Аналітична довідка про стан роботи кваліфікаційних комісій суддів загальних судів за 2003 рік. - Джерело в Інтернеті: . – Станом на 15 грудня 2006 року
73. Аналітичне дослідження «Доступ до справедливого суду у програмах партій і блоків та висловлюваннях їхніх представників» // Джерело в Інтернеті: . - Станом на 15 грудня 2006 року
74. Бержель Ж.Л. Общая теория права / Под общ. ред. В.И.Даниленко / Пер. с фр. – М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000. – 574 с.
75. Білоусенко В., Пилипчук П. Суд присяжних: яким йому бути? // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №2
76. Бринцев В. Нормативне і організаційне забезпечення участі представників народу у здійсненні правосуддя // Право України. – 2004. – №5
77. Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні / нормативна база, проблеми та шлях їх вирішення /. – К.: Юстініан, 2003. – 400 с.
78. Бугера О. Судова реформа на новий лад // Юридична газета. – 2004. - №5 (17). – 11 березня
79. Варфоломєєва Т. Судово-правова реформа в Україні. Думка адвокатів // Адвокат. – 1996. – №1
80. Висновок експерта Ради Європи, заступника генерального секретаря Міжнародної асоціації суддів Джакомо Оберто (суддя м. Турін, Італія) щодо «Концепції удосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів», розробленої Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (Проект – 13 лютого 2006 р., схвалений Національною комісією на 5 пленарному засіданні 14 лютого 2006 р.) // Джерело в Інтернеті . – Станом на 15 грудня 2006 року
81. Висновок Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про принципи й правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема етичні норми, несумісну з посадою поведінку й неупередженість від 19 листопада 2002 року // Джерело в Інтернеті: . – Станом на 15 грудня 2006 року
82. Висновок №4 Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи щодо належного первинного навчання та підвищення кваліфікації суддів на національному та європейському рівнях від 2003 року // Джерело в Інтернеті: . – Станом на 15 грудня 2006 року
83. Висновок Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи «Про принципи і правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема етичні норми, несумісну з посадою поведінку і неупередженість // Джерело в Інтернеті: CCJE Opinion 3 russian . – Станом на 15 грудня 2006 року
84. Горлов А.Ф., Королюк В.О., Лавренюк С.І., Шевчук Ю.В. Еволюція влади. - К.: ВАТ «Видавництво «Київська правда», 2005. – 208 с.
85. Городовенко В. Незалежність суддів і моральні засади суддівської професії // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – №4(22)
86. Гребенюк І.І., Соловйов О.В. Проблема відшкодування шкоди, завданої перевищенням розумного строку розгляду справ у судах загальної юрисдикції у контексті статей 6 та 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини // Джерело в Інтернеті: . – Станом на 15 грудня 2006 року
87. Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи // Право України. – 2004. – №5
88. Демський С. Бути чи не бути військовим судам? // Голос України. – 1998. – №193 (1943). – 8 жовтня
89. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 656 с.
90. Довгий Т. Суд присяжних (Україна) // Сучасність. – 1994. – №6
91. Документ №19676, 5 жовтня 2005 року, «Виконання обов’язків та зобов’язань Україною», «Резолюція №1466 (2005) про виконання обов’язків та зобов’язань Україною», «Резолюція №1722 (2005) про виконання обов’язків та зобов’язань Україною», Доповідь. Співдоповідачі: Ганне Северинсен, Ренате Вольвенд. – Парламентська асамблея Ради Європи, 2005
92. Евтеева Е. Реформа с продолжением… // Юридическая практика. – 2004. – №9 (323). – 2 марта
93. Євдокимов В. Кому довірити суддівську мантію // Голос України. – 1999. - №5 (2007). – 14 січня
94. Забара Ю. Споры с ГНАУ – компетенция хозсудов // Юридическая практика. – 2004. – №12 (326). – 23 марта
95. Забезпечення незалежності судової влади у сфері фінансування судів України: законодавство та практика / За ред. Онопенка В.В. – К., 2004
96. Истина… И только истина! Пять бесед о судебно-правовой реформе. – М.: Юрид. литература, 1990. – 432 с.
97. Карабань В. Від експерименту до системного реформування // Юридична газета. – 2004. - №4(16). – 25 лютого
98. Коваль В.М. Апеляційні суди в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2004. – 19 с.
99. Кодифікація приватного (цивільного) права / За ред. проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
100. Коліушко І. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Моногр. – К.: Факт, 2002. – 260 с.
101. Коліушко І. Незалежність судді – основа правосуддя! // Джерело в Інтернеті . – Станом на 1 вересня 2004 року
102. Коліушко І., Український Д. Вільні професії: поняття і специфіка // Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. Том 20. – К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2002
103. Коментар до Закону «Про судоустрій України» / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
104. Коментар до Конституції України. – Друге видання, виправлене і доповнене. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради, 1998. – 412 с.
105. «Компроміси треба вітати. Але не ті, що вихолощують серцевину реформування». Заступник Голови Верховної Ради України С.Б. Гавриш відповідає на запитання «Віча»// Віче. – 2000. - №10 (103)
106. Костицький В. Караючий меч для правосуддя чи для порушників закону // Голос України. – 1996. – №223 (1473). – 28 листопада
107. Котляр Р. Суд присяжних не для України // Право України. – 1995. – №1
108. Курбатов А. Ще раз про суд присяжних // Право України. – 1997. – №12
109. Лебедев В. Судебная власть в современной России: проблемы становления и развития. - СПб.: Издательство «Лань», 2001. – 484 с.
110. Макаренко Г. Розвиток системи правосуддя у контексті судової реформи // Юридичний вісник України. – 2004. – №10 (454). – 6-12 березня
111. Макаренко Г. «Суд» над суддею? [Інтерв‘ю із Заступником Міністра юстиції України І.Ємельяновою] // Юридичний вісник України. – 2006. - №13
112. Маляренко В. Актуальні проблеми становлення судової влади в Україні // Право України. – 1996. – №1
113. Маляренко В. До питання про участь представників народу у здійсненні кримінального правосуддя // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – №6
114. Маляренко В. Позитиви і негативи суду присяжних // Право України. – 2000. – №3
115. Маляренко В. Суд присяжних: нове сподівання чи проблема?: [Розмова з заст. голови Верховного Суду України, головою судової колегії з кримін. справ /С. Демський, О.Кумейко] // Голос України. – 1999. – №9 (2011). – 20 січня
116. Мельник М. Cуд на владному роздоріжжі // Дзеркало тижня. – 2005. – № 27 (555)
117. Мельник М. Правоохоронні органи і політика в Україні // Дзеркало тижня. – 2004. – №23 (498). – 12-18 червня
118. Мельник М. Приватизація правосуддя. Процес пішов? // Дзеркало тижня. – 2003. – №39 (464). – 11-17 жовтня
119. Михеева Е. Административные суды: гражданин против государства или государство для гражданина? // «Юридическая практика». – 2001. – №44 (202). – 31 октября
120. Михеєнко М. Від суду шефенського до суду присяжних // Радянське право. – 1990. – №10
121. Михеєнко М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
122. Мілованов В. Суд присяжних і радянська судова система // Радянське право. – 1991. – №4
123. Морщакова Т. Судебная реформа (Сборник обзоров). – М., 1990. – 36 с.
124. Науково-практична конференція з питання ходу судової реформи // Право України. – 1992. – №2
125. Немецкий закон о судьях: Материалы по вопросам политики и общества в ФРГ. – ИНТЕР-НАЦИОНЕС. – Бонн, 1993. – 71 с.
126. Овчарук И., Семенов В. Нужны ли присяжные и особые суды в советской судебной системе? // Советское государство и право. – 1988. – №8
127. Оніщук М. Ми повинні відновити довіру громадян до суддів // Юридичний вісник України. – 2005. - №47 (543)
128. Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормативного змісту Закону України «Про судоустрій України» / За наук. ред. А.О. Селіванова. – К., 2002. – 111 с.
129. Осетинський А.Й. Організація та функціональні засади діяльності касаційної інстанції (на прикладі судової палати Вищого господарського суду України): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Академія адвокатури України. – К., 2005. – 20 с.
130. Осетинський А. Порівняльно-правовий аналіз функцій касаційної інстанції в судових системах країн романо-германської системи права та перспективи розвитку касації в господарському судочинстві України // Право України. – 2004. – №5
131. Осетинський А. Утвердження авторитету суду у контексті судової реформи // Право України. – 2006. - №4
132. Пасенюк О. Віхи становлення адміністративної юстиції // Юридичний вісник України. – 2004. – №10. – 6-12 березня
133. Полешко А. Концепція розвитку системи правосуддя в Україні: з науково-практичного семінару // Право України. – 2004. – №4
134. Полешко А. Судова система в проекті Конституції України (міжнародний семінар) // Право України. – 1992. – №11
135. Прилуцький С.В. Формування корпусу професійних суддів України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003
136. Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 328 с.
137. Притика Д.М. Організаційно-правові засади становлення і діяльності господарських судів України: Автореф. дис... доктора юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 36 с.
138. Про результати перевірки своєчасності та повноти перерахування банком «Фінанси та кредит» до Державного бюджету України коштів позабюджетного Державного фонду приватизації у 1998-1999 роках // Про результати перевірки використання Міністерством юстиції України бюджетних коштів на утримання центрального апарату, управлінь юстиції, обласних, районних (міських) і військових судів за 1999 рік. – Київ: Рахункова палата України, 2000. – Випуск 6
139. Решетников Ф. Правовые системы стран мира. Справочник. – М.: Юрид. литература, 1993. – 255 с.
140. Ржевский В.А., Чепурнова И.М. Судебная власть в Российской Федерации: конституционные основы организации и деятельности. – М.: Юристъ, 1998. – 215 с.
141. Русанова І.О. Проблеми організації суду присяжних в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2003. – 20 с.
142. Селюк М.Р. Кому служить військова Феміда? Практика судочинства військових судів України. – К., 2003. – 246 с.
143. Сердюк В. До питання розширення підсудності військових судів України // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №5 (27)
144. Сердюк В. Концепція розвитку правосуддя і реформування судової системи: окремі аспекти // Інформаційно-правовий банк. Додаток до газети Юридичний вісник України. – 2004. – №16 (460). – 17-23 квітня
145. Сердюк В. Реформування військових судів: порівняльні аспекти і пропозиції // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – №3 (31)
146. Сердюк В.В. Юрисдикція судів за спеціалізацією: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 20 с.
147. Система конференцсвязи в залах судебного заседания , Использование технологии видеоконференцсвязи . – Станом на 15 грудня 2006 року
148. СНГ: реформа гражданского процессуального права: Материалы Международной конференции / Под общей редакцией М. Богуславского и А. Трунка. – М.: ООО «Городец-издат», 2002. – 256 с.
149. Статус суддів: Навчально-практичний посібник / За ред. проф. І.Є.Марочкіна. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 584 с.
150. Стефанюк В. Судебная власть - основная юридическая гарантия защиты прав и свобод человека и гражданина на Украине // Юридическая практика. – 2000. – №47 (153). – 23 ноября
151. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
152. Судебная реформа: быстрее и квалифицированние // Аргументы и факты в Украине. – 2001. – №44
153. Судова реформа: Матеріали до ІІ з‘їзду суддів України / Серія «Судова реформа». Випуск №2. – К.: Українська Правнича Фундація, 1994
154. Фойницкий И. Курс уголовного судопроизводства. – СПб., 1996. – Т. 1. – 552 с.
155. Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 228 с.
156. Хайде В. Система правосудия Федеративной Республики Германия. – Германский фонд международного правового сотрудничества. – Бонн, 1995. – 112 с.
157. Черниловский З. О реформе правосудия // Советское государство и право. – 1987. – №9
158. Чечот Д. Административная юстиция (Теоретические проблемы). - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1973. – 133 с.
159. Чи доцільно ліквідовувати військові суди? // Юридичний вісник України. – 2004. – №41. – 9-15 жовтня
160. Шевчук Ю. Право на неупередженість // Голос України. – 2002. – №141 (2892). – 6 серпня
161. Шинкаренко И., Лавриненко И. Реформа заострила множество недостатков судебной системы // Бизнес. – 2002. – №14 (481)
162. Шишкін В. Військові суди через призму правової держави // Право України. – 2004. – №4
163. Шишкін В. Конституція України: проблеми розвитку системи правосуддя // Українське право. – 1996. – №3
164. Шишкін В. Концепція судової реформи (Концепція та додаткові матеріали). – К.: Українська Правнича Фундація, 1994. – 54 с.
165. Шишкін В. Організація судоустрою у світлі вимог ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини // Право України. – 2000. – №9
166. Шишкін В. Судова влада /Демократичні зошити. Випуск 6/. - К.: Право, 1997
167. Шишкін В. Формування суду присяжних (досвід Іспанії) // Право України. – 2002. – №2. – С. 140
168. Шишкін В.І. Судові системи країн світу (у 3-ох кн.). Кн.2. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 336 с.
169. Штогун С.Г. Організація діяльності місцевих загальних судів Україні. Навчальний посібник. – Острог: Вид-во НаУ «Острозька академія». – 2006. – 356 с.
170. Штогун С.Г. Правові проблеми організації і функціонування місцевих загальних судів в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2004
171. Штогун С.Г. Суддівське самоврядування як конституційна гарантія незалежності та недоторканності суддів // Право України. – 2004. – №6
172. Штогун С.Г. Судова влада в Україні. – Острог, 2004. – 178 с.
173. Штогун С.Г. Судова система: вдосконалювати чи реформувати? // Юридичний вісник України. – 2006. - №15 (563) . – 20 с.
174. Шубін О. Закон як дишло [Інтерв‘ю з членом Вищої ради юстиції М. Мельником] // Дзеркало тижня. – 2002. – №47 (422). – 7-13 грудня
175. Якименко О. Суд правий, але не скорий. Про концепцію судової реформи в Україні // Голос України. – 1992. – №77 (327). – 25 квітня
176. Яцина В. Військові суди: бути чи не бути? // Юридичний вісник України. – 2004. – №21 (465). – 22-28 травня


Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2024. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.