У нас уже 17884 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Належність та допустимість доказів у кримінальному процесі України
Количество страниц 205
ВУЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Год сдачи 2007
Содержание П Л А Н


В С Т У П 3
Розділ 1. Поняття доказів і їх оцінка в кримінальному процесі
1.1.Поняття доказів 13
1.2. Належність як критерій оцінки доказів у кримінальному судочинстві. 33
1.3. Поняття допустимості та недопустимості доказів. 41
Висновки до першого розділу: 80
РОЗДІЛ 2. Належність доказів при прийнятті проміжних та підсумкових рішень на етапах порушення кримінальної справи та досудовому слідстві.
2.1. Види належних доказів. 83
2.2.Належність доказів на етапі порушення кримінальної справи, притягнення особи в якості обвинуваченого і застосування запобіжних заходів 92
Висновки до другого розділу 109
РОЗДІЛ 3. Критерії допустимості доказів, отриманих на досудовому слідстві
3.1. Дотримання процесуальної форми як критерій допустимості доказів. 110
3.2. Використання слідчим в процесі доказування інформації, отриманої в результаті оперативно-розшукової діяльності. 125
3.3. Актуальні питання оцінки доказів, одержаних органами адміністративної юрисдикції з точки зору належності та допустимості. 147
Висновки до третього розділу: 164
В И С Н О В К И 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 170
Д О Д А Т К И 195




В С Т У П
Актуальність теми. Реформування усіх сфер життя нашого суспільства, яке почалося з проголошення і всенародного підтвердження незалежності України, пред’являє серйозні вимоги щодо вдосконалення діяльності правоохоронних органів. Важливим завданням на шляху становлення правової держави є укріплення законності, забезпечення дотримання прав людини під час провадження в кримінальних справах. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека, згідно зі статтею 3 Конституції України, визнаються найвищою соціальною цінністю. Уся діяльність державних органів, в тому числі і в сфері кримінального судочинства, повинна бути спрямованою на захист прав і свобод людини.
Стаття 2 КПК України встановлює завдання кримінального судочинства, якими є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Реалізація вимог Конституції і виконання органами дізнання, слідчими, проку¬рорами та суддями завдань кримінального судочинства неможливі без прийняття пра¬воохоронними органами законних і обґрунтованих процесуальних рішень. Саме шляхом прийняття таких рішень здійснюється втілення в життя вимог Конституції і чин¬ного законодавства, досягається вирішення завдань кримінального судочинства.
В свою чергу, прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень можливо лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених та правильно оцінених відомостях, одержаних у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону. Помилка суб’єкта доказування під час оцінки доказів може привести до прийняття незаконних рішень, порушення прав і свобод громадян, покарання невинуватого або виправдання особи, яка вчинила злочин. У зв’язку з цим, правильна оцінка доказів має найважливіше значення не тільки для прийняття окремих процесуальних рішень, але і вирішення кримінальної справи у цілому.
Належність та допустимість є невід’ємними елементами характеристики доказів. Доказування у кримінальній справі може здійснюватись тільки належними та допустимими доказами.
Важливе місце, яке займають докази в кримінальному процесі, пояснює той факт, що питання їх оцінки притягують увагу багатьох вчених-процесуалістів. Зокрема, проблема оцінки доказів зазнала значної теоретичної розробки в працях таких вчених, як С.А.Альперт, В.Д.Арсеньєв, М.І.Бажанов, Р.С.Бєлкін, А.Р.Бєлкін, В.П.Бож’єв, Л.Є.Владимиров, С.А.Голунський, Г.Ф.Горський, І.М.Гуткін, М.М.Гродзинський, В.Я.Дорохов, П.С.Елькінд, О.П.Єндовицька, В.І.Зажицький, З.З.Зінатуллін, Л.М.Карнеєва, М.М.Кіпніс, Є.Г.Коваленко, Л.Д.Кокорев, С.В.Курильов, А.М.Ларін, А.Л.Лубенський, Б.Т.Матюшин, М.М.Михеєнко, Г.С.Мосеян, І.І.Мухін, В.Т.Нор, П.Ф.Пашкевич, І.Л.Петрухін, Є.Є.Подголін, Г.М.Різник, Н.В.Сибільова, С.М. Стахівський, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, М.К.Треушніков, А.І.Трусов, Л.Т.Ульянова, Ф.Н.Фаткуллін, М.Є.Шумило, Н.Я.Якубович та інші.
Окремі питання оцінки доказів висвітлювалися також в працях В.П.Бахіна, Т.В.Варфоломеєвої, М.М.Вінберга, А.І.Видрі, В.І. Галагана, В.В Гевка, В.Г.Гончаренка, В.П.Гмирка, А.Я.Дубинського, А.С.Железняка, В.С.Зеленецького, А.В.Іщенка, І.П.Козаченка, Н.І.Клименко, О.М.Коп’євої, М.В.Костиць¬кого, В.С.Кузьмічова, В.К.Лисиченка, В.Г.Лукашевича, Є.Д.Лук’янчикова, А.О.Ляша, В.Т.Маляренка, О.Р.Михайленка, В.В.Молдована, Ю.К.Орлова, М.А.Погорецького, М.С.Полевого, М.В.Салтевського, М.Я.Сегая, П.Ф.Сілкіна, М.І.Сірого, З.Д.Смітієнко, Л.Д.Удалової, В.Ю.Шепітька, В.П.Шибіка М.Л.Якуба та багатьох інших вчених.
Дослідження усіх зазначених вчених безперечно мають важливе значення для розвитку теорії доказів. Багато наукових ідей і пропозицій, сформульованих в їх роботах, вже знайшли відображення в законодавстві і застосовуються в практичній діяльності правоохоронних органів.
Разом з тим аналіз стану наукових досліджень належності та допустимості доказів, виявлення і розробка проблемних питань дозволили усвідомити необхідність їх удосконалення. В розділі теорії доказів про належність та допустимість є спірні моменти і невирішені питання. Потребує уточнення саме поняття належності та допустимості доказів. Потрібна теоретична розробка питання про допустимість доказів, які були отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності.
Недостатньо повно досліджене питання порядку прийняття рішення про недопустимість доказів та процесуальної форми таких рішень
Вивчення слідчої та судової практики показало, що якість діяльності правоохоронних органів та суду, пов’язаною з отриманням доказів, не завжди відповідає вимогам сьогодення. Одним із показників якості отриманих доказів є кількість кримінальних справ, повернутих на додаткове розслідування. Вона зростає з року в рік. Так, усього в 2003 році суди повернули для проведення додаткового розслідування 18692 кримінальні справи, що на 7,3 % більше ніж в 2002 році. А в 2004 році цей показник підвищився до 8,2 % порівняно з 2002 роком.[3, с.28] Основні причини такого стану – це односторонність і неповнота проведеного розслідування, суттєві порушення кримінально-процесуального закону, серед яких односторонність і неповнота проведеного розслідування безпосередньо пов’язані з проблемами визначення належності та допустимості доказів.
Зазначені питання потребують глибокого теоретичного осмислення, систематизації, узагальнення існуючого матеріалу, розробки на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, практики доказування в кримінальних справах. Саме цим й обумовлена актуальність даної проблеми та необхідність її розробки в рамках наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано згідно з пріоритетними напрямами фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005рр. (Наказ МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2000-2005 рр. (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. за № 9 КМ/1. Робота включена до планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ України і кафедри кримінального процесу цього закладу.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка та обгрунтування теоретичних основ кримінально-процесуальної діяльності по забезпеченню належності та допустимості доказів органами досудового слідства та дізнання і на цих підставах внесення науково обгрунтованих рекомендацій по вдосконаленню діючого законодавства України і практики його застосування.
Для досягнення цієї мети автором були поставлені і вирішувались такі завдання:
– розкрити та проаналізувати поняття доказів на підставі загальних теоретичних положень, чинного законодавства України, законодавства інших держав світу;
– проаналізувати поняття “належність доказів” і дати його визначення;
– розробити класифікацію належних і неналежних доказів;
– вивчити й узагальнити слідчу практику по встановленню належності та допустимості доказів і виявити типові помилки органів досудового розслідування та суду;
– розробити рекомендації з визначення належності доказів на різних рівнях доказування;
– визначити поняття і систематизувати умови допустимості доказів в кримінальному процесі України;
– сформулювати пропозиції до чинного КПК та проекту нового КПК України щодо вдосконалення кримінально-процесуального доказування в обсязі досліджуваних питань.
Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають в процесі доказування.
Предметом дослідження є закономірності процесу встановлення належності та допустимості доказів на різних етапах доказування, а також правові норми, які регулюють цей процес.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження, їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв’язок з практичною діяльністю правоохоронних органів. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані: метод системного аналізу, який дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України - Конституцію та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань використання доказів в кримінальному процесі; порівняльно-правовий - для аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства; формально-логічний - для визначення понятійного апарату за темою дослідження; статистичний метод використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання) використовувались при вивченні і узагальненні правозастосовчої практики правоохоронних органів та суду, при опитуванні працівників органів дізнання та слідчих МВС України. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених юристів з загальної теорії права, філософії, соціології, кримінально-процесуального та міжнародного права, а також інших галузей наук.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України; Європейські конвенції, відомчі накази, інструкції, інформативні листи Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури України стосовно теми дослідження, а також кримінально-процесуальні кодекси та відповідні закони іноземних країн, зокрема, Азербайджанської Республіки, Великої Британії, Канади, Республіки Бєларусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччини, Франції; Модельний проект КПК для держав-учасниць СНД.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в результаті вивчення 120 кримінальних справ в архівах Апеляційного суду м. Києва і районних судів за 2001-2004 роки; матеріали анкетування працівників прокуратури, органів дізнання та слідчих МВС України (всього опитано 247 працівників правоохоронних органів); аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України, статистичні дані МВС України. Використовувався також особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи у підрозділі дізнання системи МВС.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації автором на основі використання доробку вітчизняних та зарубіжних учених, вивчення матеріалів кримінальних справ, узагальнення даних проведеного анкетування практичних працівників з урахуванням положень чинного КПК України, його проекту та міжнародно-правових документів сформульовано ряд положень і висновків, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики. До найістотніших, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:
вперше:
- запропоновано внести зміни до ч.1 ст. 65 чинного КПК України, а також до ч.1 ст.147 проекту КПК України шляхом заміни словосполучення “фактичні дані” на словосполучення “будь які відомості” і сформулювати ч 1 ст.65 КПК України в такій редакції:
“Доказами в кримінальній справі є будь - які відомості, на підставі яких у визначеному законом порядку дізнавач, слідчий, прокурор, суддя і суд встановлюють наявність і відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.”
На наш погляд, таке визначення точніше відображає зміст поняття і більш зрозуміло правозастосовувачу.
- запропоновано в проекті КПК України дати авторське визначення поняття належності доказів;
- обгрунтовано положення про те, що допустимими в кримінальному процесі можуть бути документи адміністративної юрисдикції лише тоді, коли вони з самого початку були оформлені у відповідності з кодексом про адміністративні правопорушення та кодексом про адміністративне судочинство України;
- обгрунтовано, що КПК України слід доповнити новим джерелом фактичних даних – показаннями експерта, змістом яких можуть бути лише висновки, зроблені на підставі досліджень, проведених при виконанні експертизи;
- на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного КПК (ст.ст.65, 69), а також пропозицій до проекту КПК України (реєстр. № 3456-д), що стосуються недопустимості доказів; визначення особи понятого.
дістало подальшого розвитку:
- положення стосовно критеріїв допустимості доказів і процедури визнання їх недопустимими.
- положення щодо визначення підстав недопустимості доказів у кримінальному процесі;
- висновок про необхідність вилучення з переліку джерел “фактичних даних” ( ч.2 ст.65 КПК України) протоколів з відповідними додатками, які складені уповноваженими органами за результатами оперативно - розшукових заходів, тому, що оперативна інформація не може виступати процесуальним джерелом фактичних даних, а отже, вказаний протокол не вправі виступати як процесуальне джерело фактичних даних.
- положення про необхідність закріпити в КПК можливість проведення експертизи до порушення кримінальної справи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані: а) у законотворчій роботі – при внесенні змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України, при доопрацюванні проекту нового КПК України (Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності - акт впровадження № 06- 19/65-345 від 16 жовтня 2006 р.; б) у практичній діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури, та суду; в) у навчальному процесі – при написанні окремих розділів підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, при вивченні слухачами, курсантами і студентами юридичних закладів освіти курсу “Кримінальний процес України”.
Матеріали дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ України (акт впровадження від 16.04.2004р) та Національного університету «Києво-Могилянська академія» (довідка від 11.02.2004р.)
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана дисертантом самостійно, а використані в дисертації роботи подаються з обов’язковим посиланням на них. Всі викладені в ній висновки та положення розроблені та сформульовані на базі особистих досліджень дисертанта.
Основна частина опублікованих праць є одноосібними. Щодо колективної публікації яку підготовлено у співавторстві (одна стаття) - участь дисертанта становить 50 %.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора на засіданнях кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ України наукових конференціях та науково-практичних семінарах: “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (Київ, 2002р.), “Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві” (Київ, 2002р), “Актуальні проблеми права 2003” (Київ, 2003р.), “Проблеми кодифікації кримінально-процесуального законодавства України”(Київ, 2003р.), “Проблеми доказів і доказування в процесуальному законодавстві”(Київ,2004р.), а також на міжнародному семінарі “Боротьба з наркозлочинністю”(Київ, 2002р.).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, викладені автором в чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України, і складається із вступу, трьох розділів, які включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації 170 – сторінок. Список використаних джерел становить 24 сторінках (273 найменування). Додатки містяться на 12 сторінках.

Список литературы В И С Н О В К И
З прийняттям нової Конституції Україна вступила в новий етап розбудови демократичної правової держави. Основним завданням суспільства і держави є впровадження конституційних положень у життя. Конституція України, увібравши в себе основні положення міжнародних норм, зокрема Загальної декларації прав людини, проголошує утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов’язком держави та визначальним принципом її діяльності.
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного міжнародного і національного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць учених, сформульовано положення та рекомендації, спрямовані на вдосконалення теорії кримінального процесу і практики доказування в кримінальних справах.
Основні з них такі:
1. Пропонуємо внести зміни до ч.1 ст. 65 чинного КПК України, а також до ч.1 ст.147 проекту КПК України шляхом заміни словосполучення “фактичні дані” на словосполучення “будь які відомості” і сформулювати ч 1 ст.65 КПК України в такій редакції:
- Доказами в кримінальній справі є будь - які відомості, на підставі яких у визначеному законом порядку дізнавач, слідчий, прокурор, суддя і суд встановлюють наявність і відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
- Доказами є також будь-які відомості, зібрані органами дізнання в результаті оперативно-розшукових заходів в порядку, що не суперечить Конституції та чинному законодавству України, якщо вони перевірені особою, яка здійснює дізнання, слідчим чи судом у порядку, передбаченим КПК України.
Це, на наш погляд, точніше відображає зміст поняття і більш зрозуміло правозастосовувачу.
При визначенні доказу доцільно виходити з єдності доказової інформації (його змісту) і процесуального джерела її одержання з дотриманням запропонованої законом процесуальної форми.
2. Сформульовано нову статтю, яку рекомендовано внести до чинного КПК України (Акт впровадження до Верховної Ради України від 16.10.2006 р.), наступного змісту:
“ Недопустимість доказів”
“Докази, при визнанні їх недопустимими, не мають юридичної сили і не можуть застосовуватись в кримінальному судочинстві України.
Недопустимими доказами визнаються:
- докази, отримані з порушенням конституційних прав і свобод людини;
- докази, отримані внаслідок не роз'яснення прав учасникам кримінального процесу;
- докази, отримані з порушенням обмежень, встановлених стосовно окремих категорій осіб, які не можуть бути допитані як свідки або можуть відмовитися давати показання як свідки (ст. 69 КПК України);
- докази, отримані з джерел, не вказаних в ч. 2 ст. 65 КПК України;
- докази, отримані з порушенням інших вимог цього Кодексу, які ставлять під сумнів достовірність доказової інформації.
Визнати доказ недопустимим і виключити його з кримінального процесу може орган дізнання, слідчий, прокурор, суд самостійно або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, склавши при цьому відповідну постанову, в якій зазначаються підстави прийнятого рішення.
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.ст. 234-236 КПК України ”.
3. Внести до ст.127 КПК України доповнення стосовно особи понятого. Особа понятого повинна відповідати наступним вимогам: незацікавленість в результаті справи, повноліття, відсутність фізичних і психічних вад, що заважають їм правильно сприймати процесуальні дії, відсутність службових, родинних чи інших близьких стосунків із суб’єктами кримінального провадження, кількість осіб - не менше двох.
4. Виходячи з аналізу практики застосування ч.2 ст.65 КПК України пропонуємо виключити з переліку джерел фактичних даних (будь - яких даних) протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно - розшукових заходів, тому, що оперативна інформація не може виступати процесуальним джерелом фактичних даних, а отже, вказаний протокол не вправі виступати як процесуальне джерело фактичних даних. (Додаток С)
5. Допустимими в кримінальному процесі можуть бути документи адміністративної юрисдикції лише тоді, коли вони з самого початку були оформлені у відповідності з кодексом про адміністративні правопорушення та кодексом про адміністративне судочинство України
6. В проекті КПК України, на нашу думку, треба дати визначення поняття належності доказів. Ми пропонуємо його в такій редакції: належність доказів - це один із критеріїв оцінки доказів, що виражає об'єктивний зв'язок будь яких відомостей, що пов’язані з обставинами конкретної кримінальної справи, а точніше - з обставинами, що входять до предмету доказування.
Практичне значення розкриття змісту поняття належності доказів полягає в тому, що створюється очевидна можливість забезпечити досить повне і всебічне встановлення обставин і фактів, що мають істотне значення у справі. З урахуванням критеріїв належності створюється можливість не захаращувати матеріали справи даними, що не мають відношення до предмету доказування, і тим самим не ускладнювати розслідування і розгляд в суді кримінальної справи.
7. Оскільки в чинному КПК України не наведено поняття допустимості доказів, а, на нашу думку, це негативно впливає на забезпечення, захист прав і законних інтересів суб'єктів кримінального процесу, необхідно сформулювати таку норму. У законі доцільно передбачити критерії допустимості доказів і процедуру визнання їх недопустимими.
Такими критеріями, на наш погляд, можуть бути :
– докази повинні бути отримані в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством України;
– докази мають бути отримані компетентною посадовою особою, правомочною проводити щодо даної справи процесуальні дії;
– докази у справі повинні бути отримані з джерел, зазначених у ч. 2 ст. 65 КПК ;
– при фіксації проведення і результатів слідчої дії мають бути дотримані всі умови закону;
– вказана інформація повинна містити не здогади і припущення, а фактичні дані: відомості про факти й обставини справи, що підлягають доказуванню у конкретній кримінальній справі.
8. У тих випадках, коли скоєння злочину пов’язане з невиконанням чи неналежним виконанням розпоряджень закону, посадових інструкцій, належними до справи будуть відомості, що містяться в таких правових актах, оскільки вони відображають модель діяльності (належну поведінку) суб’єкта в тій чи іншій ситуації. У цьому випадку необхідно робити виписки з документів чи залучати їх до справи в оригіналі.
9. Обгрунтовано, що КПК України слід доповнити новим джерелом фактичних даних – показаннями експерта, змістом яких можуть бути лише висновки, зроблені на підставі досліджень, проведених при виконанні експертизи.
10. Обгрунтовано положення про необхідність закріпити в КПК можливість проведення експертизи до порушення кримінальної справи.























СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Актуальные проблемы теории юридических доказательств: Сборник научных трудов / Отв. ред. В.А. Семеусов. – Иркутск: Издательство Иркутского университета, 1984. – 159 с.
2. Алексеев В.Б. Оценка доказательств в надзорной инстанции в советском уголовном процессе: Автреф. дис …канд. юрид. наук.  М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1965.  18 с.
3. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2003 році. // Вісник Верховного Суду України.  2004.  № 6.  С. 23-39.
4. Арсеньев В.Д. Вопросы общей части теории судебных доказательств в советском уголовном процессе.  М.: Юридическая литература, 1964. – 180 с.
5. Арсеньев В.Д. Истина, достоверность и обоснованность в следствии и судебных актах // Вопросы теории судебной экспертизы. Сб. Научных трудов ВНИИСЭ.– М., 1979. – Вып. 39.– С.17-20.
6. Асмус В.Ф. Учение логики о доказательстве и опровержении.  М., 1954. – 120 с.
7. Бандурка А.М., Горбачев А.В. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ. Научно-практическое пособие. – К.: Редакционно-издательский отдел МВД Украины, 1994. – 160 с.
8. Бандурка С.О., Слинько С.В. Розслідування злочинів (кримінально-процесуальні проблеми): Монографія. – Харків: Основа, 2000. – 230 с.
9. Бастрыкин А.И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права. – Л.: Издательство ЛГУ, 1986. – 136 с.
10. Бахин В.П., Ищенко А.В., Кузьмичёв В.С. О необходимости новых форм и методов борьбы с преступностью // Вестник Днепропетр. ун-та. Правоведение. – 1995. – Вып. 2. – С. 132-141.
11. Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980-2002 гг.).  К., 2002. – 458 с.
12. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юридическая литература, 1991. – 208 с.
13. Безлепкин Б.Т. Доказательства в советском уголовном процессе // Советский уголовный процесс: Учебник / Под. ред. В.П.Божьева. – М., 1990. – С.75-95.
14. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие. - М.: Норма, 1999. 418 с.
15. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
16. Божьев В.П., Лубенский А.Л. Источники доказательств по уголовно-процессуальному законодательству СССР и других социалистических государств: Учебное пособие.  М.: Академия МВД СССР, 1981. – 72 с.
17. Боннер А. Г. Правило допустимости доказательств в гражданском про¬цессе: необходимость или анахронизм? // Советское государство и право.  1990.  № 10.  С. 21 - 30.
18. Великий Д. Процессуальное значение допроса эксперта. // Российская юстиция. – 2000. – № 9. – С. 46–47.
19. Ветрова Г.Н. О допустимости доказательств в советском уголовном процессе. // Советская юстиция.  1984.  № 3.  С. 19 - 20.
20. Винер Норберт. Кибернетика и общество. – М.: Издательство иностранной литературы, 1958. – 200с.
21. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. – Тула, 2000.– 463 с.
22. Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. - СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”; Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры РФ, 2001. – 359 с.
23. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском уголовном процессе: 3-е изд., доп. – Учебное пособие для юридических вузов.  М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – 308 с.
24. Гмирко В.П. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристики, класифікація: Конспект проблемної лекції.  Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2002.  64 с.
25. Голунский С.А. Об оценке доказательств в советском уголовном процессе. // Советское государство и право.  1955.  № 7.  С. 71 - 73.
26. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе.  Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1978. – 303 с.
27. Господарський процесуальний кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 р. Текст відповідає офіційному станом на 25 липня 2001 року. – К., 2001. – 126 с. – (Сер. “Кодекси України”; №4/2001).
28. Григорьева Н. Исключение из разбирательства дела недопустимых до¬казательств. // Российская юстиция.  1995.  № 11.  С. 5 - 7.
29. Гридчин А.А. Правовое регулирование условий допустимости доказательств. // Следователь.  1998.  № 4.  С. 12.
30. Гришина Е.П. Актуальные вопросы допустимости доказательств в уголовном процессе // Российский следователь. № 6. 2002. ИГ «Юрист». С.36-37.
31. Гродзинский М.М. О способах получения доказательств в советском уголовном процессе. // Советская юстиция.  1958.  № 6.  С. 14.
32. Гродзинский М.М. Учение о доказательствах и его эволюция.  Х.: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1925. 20с
33. Громов В., Лаговиер Н. Уголовно-судебные доказательства. Теория доказательств и практика применения норм доказательственного права / Под редакцией и с предисловием А.Я. Вышинского.  М.: Юрид. Суд. НИЮ РСФСР, 1929. 142 с.
34. Громов Н.А. Понятие доказательств в уголовном судопроизводстве.// Государство и право.  1998.  № 3.  С. 48 - 52.
35. Громов Н.А., Гущин А.Н. О совершенствовании процессуальных норм, регламентирующих понятие доказательств в уголовном процессе. // Следо¬ватель.  1998.  № 3.  С. 18-20.
36. Громов Н.А., Зайцева С.А. Оценка доказательств в уголовном процессе. М.: « Издательство ПРИОР », 2002. 128 с.
37. Громов Н.А., Пономаренков В.А., Гущин А.Н., Францифоров Ю.В. Доказательства, доказывание и использование результатов оперативно-розыскной деятельности. Учебное пособие. М.: «Издательство ПРИОР», 2001. 208 с.
38. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.
39. Грошевой Ю.М. Проблеми диференціювання порушень кримінально-процесуальних норм у доказуванні // Вісник Академії правових наук. – 1997. – №2. – С.112-121.
40. Гуліна С.М. Доказове значення матеріалів, отриманих на стадії порушен¬ня кримінальної справи // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. статей. – Донецьк, 2001. – № 2. – С. 243247.
41. Гуткин И.М. К вопросу о понятии доказательства в советском уголовном процессе // Труды высшей школы.  М., 1969.  Вып. №24.  276 с.
42. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: ИКД “ЗЕРЦАЛО-М”, 2001. – 480 с.
43. Гэст С. Правило недопустимости использования в качестве доказательства свидетельства со слов других лиц. // СССР  Англия: юстиция и сравнительное правоведение (Материалы советско-английского симпозиума).  М., 1986.  С.125-128.
44. Давлетов А.А. Нормативная модель общей части доказательственного права в уголовном процессе.// Государство и право.  1992.  № 10.  С. 63.
45. Давлетов А.А. Факт, информация, знание в структуре уголовно-процессуального познания. // Правоведение.  1990.  № 2.  С. 88- 92.
46. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч.-практ. Посіб. – К., 1999. – 156 с.
47. Дмитриев В.И. Прикладная теория информации. – М.: Высшая школа, 1989. – 320с.
48. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности.  М.: Издательство “СПАРК”, 1996. – 111 с.
49. Дорохов В.Я. Понятие доказательств в советском уголовном процессе //Сов. государство и право.  1964.  № 9.  С. 108- 117.
50. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: Правовые и орг. пробл. – К.: Наукова думка, 1984. –182 с.
51. Душейко Г.О. Організаційно-тактичні питання реалізації оперативно-розшукової інформації в стадії порушення кримінальної справи // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: Мат. наук.-практ. конф., 24-25 вересня 1999 р. / Редкол.: О.В. Негодченко (голова) та ін.– Дніпро¬петровськ, 1999. – С. 359368.
52. Ендовицкая Е.П. Доказательства в юридическом процессе: Автореф. дис…канд. юрид. наук.  Саратов, 1987. – 21 с.
53. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М.: Госюриздат, 1961. – 206 с.
54. 3ажицкий В. И. О доказательственном праве. // Российская юстиция. – 1995. – № 1. – С. 17- 18.
55. Зажицкий В.И. О допустимости доказательств. // Российская юстиция.  1999.  № 3.  С. 26-27.
56. Закон України “Про адвокатуру”: Прийнятий 19.12.1992 р. // Право України. – 1993. - №4. – С. 52-56.
57. Закон України “Про внесення змін в Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”: Прийнятий 18.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №14. – Ст.72.
58. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України”: Прийнятий 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 34 – 35. – Ст.187
59. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”: Прийнятий 16.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №1. – Ст.1.
60. Закон України “Про інформацію”: Прийнятий 2.10.92 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №48. - Ст.650.
61. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”: Прийнятий 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради. –1992. –№ 22. – Ст.303.
62. Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ. Головне слідче управління МВС. – К. 2001. – 239 с.
63. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963  1997 роки). Сімферополь.: Таврія., 1998. 711 с.
64. Зейкан Я. П. Захист у кримінальній справі: Науково-практичний посібник. К.: Вища школа., 2002. 271 с.
65. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе.  Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 288 с.
66. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія / За ред. І.П. Красюка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2003. – 359 с.
67. Іщенко А.В., Карпов Н.С., Кондратьев Я.Ю. Наукове забезпечення протидії злочинності: Посібник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2002. – 224 с.
68. Кабанов П.П. Процессуальный статус информации, получаемой с помощью научно–технических средств при расследовании преступлений //Актуальные вопросы использования достижений науки и техники в расследовании преступлений органами внутренних дел: Труды Академии МВД СССР. – М.,1990. – № 4.
69. Каз Ц.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1960. – 105 с.
70. Карнеева Л.М. Развитие основных понятий теории доказательств в советском уголовном процессе. // Соц. законность. – 1978. – № 2. – С. 28-31.
71. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе: Учеб. Пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. – 65 с.
72. Карнеева Л.М., Картэс Имре. Источники доказательств по советскому и венгерскому законодательству.  М.: Юридическая литература, 1985. 136 с.
73. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. З англ.. О.М.Мокровольського. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.
74. Кипнис Н. Законодательное регулирование свидетельского иммунитета // Российская юстиция. – 1994. – № 3. – С.47-48.
75. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве.  М.: Юрист, 1995. – 128 с.
76. Клейман Л. В Установление относимости доказательств при расследовании преступлений: Автореф. дис…канд. юрид. наук. - Красноярск, 2001. – 21 с.
77. Клименко В.М. Проблеми встановлення доказів в оперативно-розшуковій інформації // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності.  Донецьк, 1999. – № 1. – С. 912.
78. Климчук В.П. Щодо кримінально-процесуальної легалізації матеріалів оперативно-розшукової діяльності // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 1998. – № 2. – С. 103108.
79. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
80. Кодекс адміністративного судочинства України. – К.: Атіка, 2005. – 128 с.
81. Кодекс Украины об административных правонарушениях (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 января 2005 года). – Харьков: «Одиссей», 2005. – 224 с.
82. Козаченко І.П. Оперативно-розшукова діяльність як державно-правова форма боротьби зі злочинністю. – К., 1995. – 42 с.
83. Козаченко І.П., Долженков О.Ф., Думко А.Ф. Оперативно-розшукова діяльність як правоохоронна функція кримінальної міліції. – Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000. – 134 с.
84. Колдин В.Я. Уровни уголовно-процессуального доказывания //Сов. государство и право. - 1974. - № 11. - С. 86-91.
85. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К.: 1996. – 377 с.
86. Комлев Б. О понятии доказательств. // Соц. законность. – 1991. – № 11. – С. 58-59.
87. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр., затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 13. – Ст.509.
88. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
89. Копьева А.Н. Документы как доказательства в советском уголовном процессе: Автореф. дис ...канд. юрид. наук. – М.,1996.  21 c.
90. Копьева А.Н. Документы как доказательства в советском уголовном процессе: Учебное пособие.  Иркутск, 1973. 43 с.
91. Кореневский Ю.В. Актуальные проблемы доказывания в уголовном процессе. // Государство и право.  1999.  № 2.  С. 61.
92. Костаков А.А. Допустимость и относимость доказательств. – Ленинград., 1991.– 16 с.
93. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі: Навч. посібник / Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. – К., 1990. – 88 с.
94. Костицький М.В. Психологічні проблеми застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доповідей науково-практичної конференції. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – Ч.1. –232 с.
95. Костенко Р.В Понятие и признаки уголовно-процессуальных доказательств. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2006. – 240 с.
96. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти /Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін. За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця.  Харків: Право, 2000. 496 с.
97. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За редакцією В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка – К., – “Форум”, 2003.– 938 с.
98. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Видавничий Дім “ Ін Юре”, 2006. – 280 с.
99. Кузьмічов В.С. Криміналістичний аналіз розслідування злочинів : Монографія. –К.: НАВСУ– НВТ “Правник”, 2000. – 450 с.
100. Кузьмічов В.С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посіб. / Заг. ред. В.Г.Гончаренка, Є.М.Мойсеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 360 с.
101. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии.  Минск: Издательство БГУ, 1969. 203 с.
102. Кучинська О.П., Кучинська О.А. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Прецедент, 2005. – 202 с.
103. Ларин А.М. Доказывание на предварительном расследовании в советском уголовном процессе: Автореф. дис … канд. юрид. наук.  М., 1962. 15 с.
104. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами.  М.: Юридическая литература, 1966. – 156 с.
105. Ларин А.М., Доля Е.А Использование в доказывании результатов оперативно- розыскной деятельности // Государство и право.  1997.  № 7.  С. 120122.
106. Левицький О. Інститут допустимості доказів і прояви незаконного фізичного насильства в кримінальному судочинстві. // Право України.  2000.  № 10.  С. 47-50.
107. Лисиченко В.К. Концептуальні напрямки й етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства // Наук. вісник УАВС: Науково-теорет. Журнал. – К., 1997. – № 1. – с.98-104.
108. Лисиченко В.К. Криминалистическое исследование документов: Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – Киев, 1974.
109. Лисиченко В.К. Нова Конституція України і питання вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства. Збірник наукових праць Інституту Законодавства Верховної Ради України. – К., 1997. – Вип.2. – С. 197-206.
110. Лисиченко В.К. Характеристика чинного кримінально-процесуального законодавства України // Наук. Вісник УАВС: Наукт- теор. журнал. – К., 1996. –№ 2. – с.127-139.
111. Лисиченко В.К., Когутич І.І. Негативні обставини та їх значення в розслідуванні злочинів: Монографія. – К.: ДІЯ, 2002. – 182 с.
112. Лисиченко В.К., Омельяненко Г.М. Концептуальні напрямки і етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства України в сучасних умовах / Збірник наукових праць. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – С. 23-34.
113. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінолог.- правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 280 с.
114. Лобанов А. Оценка защитником допустимости доказательств. // Закон¬ность.  1996.  № 6.  С. 42 - 44.
115. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальна компетенція: Монографія. – Д.: Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. – 2006. – 188 с.
116. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. – К. Істина, 2005. – 456 с.
117. Логика научного исследования. Коллектив авторов. М., «Наука»,1966,стр.16- 17, 45-46.
118. Лузгин И.М. Расследование как процесс познания.  М.: ВШ МВД СССР, 1969. 178 с.
119. Лукянчиков Є.Д Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.
120. Лупинская П.А Основание и порядок принятия решений о недопустимости доказательств // Российская юстиция. – 1994. – № 11. – С. 2– 5.
121. Лупинская П.А. Доказательства в советском уголовном процессе.  Лекция для студентов ВЮЗИ.  М.: ВЮЗИ, 1955.  56 с.
122. Лупинская П.А. Допустимость доказательств: пора обеспечить единст¬во судебной практики. // Российская юстиция.  1998.  № 11.  С. 23- 24.
123. Лупинская П.А. Значение судебной практики для совершенствования доказательственной деятельности. // Советская юстиция.  1986.  № 18.  С. 7-9.
124. Лупинская П.А. О проблемах судебных доказательств. // Советское госу¬дарство и раво.  1960.  № 10.  С. 123-124.
125. Лупинская П.А. Оценка доказательств. Уголовно-процессуальное право.  М.: Юристъ, 1997. –180 с.
126. Лупинская П.А. Уголовно-процессуальное право: Учебник. – М.: Юристъ, 2001. – 368 с.
127. Ляш А.О. Докази і доказування у кримінальному судочинстві: Навч. посіб. / А.О.Ляш, С.М.Стахівський; за науковою редакцією Ю.М. Грошевого. – К.: Університет “Україна”, 2006. – 185 с.
128. Маевский В. Допустимость доказательств, полученных органами дознания до возбуждения дела. // Российская юстиция.  2000.  № 6.  С.37-39.
129. Маликов М.Ф. Оценка доказательств в правоприменительной деятельности. – Уфа: БГУ, 1984.  73 с.
130. Маляренко В.Т. Про інститут понятих в кримінальному процесі України // Вісник Верховного Суду України. – 2001.  № 3 (25).  С.22-27.
131. Матюшин Б.Т. Общие вопросы оценки доказательств в судопроизводстве: Учебное пособие. – Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1987. – 70 с.
132. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процесс США (досудебные стадии): Учебное пособие. – М.: ЗАО “Бизнес-школа ”Интел-Синтез”, 1998. –208 с.
133. Мельник С.М. Процесуальна форма у кримінальному судочинстві України: Автореф. дис …канд. юрид. наук. К., 2001.  22 с.
134. Мешков В.М., Попов В.Л. Оперативно-розыскная тактика и особенности легализации полученной информации в ходе предварительного следствия: Учебно-практическое пособие. – М.: Издательство «Щит-М», 1999. –80 с.
135. Мешков В.М., Попов В.Л. Оперативно-розыскная тактика и особенности использования полученных результатов в хо¬де предварительного расследования. Учебно-практическое пособие. Издание второе, дополненное. – М., 2003. – 108 с.
136. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практическое издание.  К.: Юринком Интер, 1999.  448 с.
137. Михайловская И. Б. Относимость доказательств в советском уголов¬ном процессе. // Сов. государство и право.  1958.  № 12.  С. 122.
138. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища шк., 1984. – 133 с.
139. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, 1999.  240 с.
140. Михеєнко М.М., Нор В.Т, Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
141. Мишина Е. Миранда против штата Аризона (революция суда Уоррена) // Российская юстиция. – 1997. – №2. – С. 50-53.
142. Модельный уголовно-процессуальный кодекс для государств- участников СНГ // Приложение к “ Информационному бюллетеню”. Санкт-Петербург, 1996.  № 10.  373 с.
143. Молдован А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібн. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
144. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посібн. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
145. Мосесян Г.С. Оценка доказательств в советском уголовном процессе /основные вопросы/: Автореф. дис ...канд. юрид. наук.  Х.,1965. 18 с.
146. Назаров А.Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. – СПб.: Изд. «Юридический Пресс», 2003 – 323 с.
147. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юридична думка, 2005. – 548 с.
148. Некрасов С.В. Допустимость доказательств: вопросы и решения.// Российская юстиция.  1998.  № 1.  С. 9.
149. Некрасов С.В. Роль прокурора, начальника следственного подразде¬ления в обеспечении юридической силы доказательств, получаемых в процессе предварительного следствия. // Следователь.  1998.  № 9.  С. 54.
150. Некрасов С.В. Юридическая сила доказательств в уголовном судопроизводстве. М.: Издательство «Экзамен», 2004. 128 с.
151. Николайчик Н.И. Использование результатов применения оператив¬но-розыскных и научно-технических средств и методов при раскрытии преступ¬лений. – Минск, 1982. – 76 с.
152. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. Ю.М. Грошевого. Харків: Право, 2002. 160 с.
153. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / Укладачі проф. В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: Видавництво “Аконіт”,1998. – Т. 1.  910 с.
154. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах / укладачі: проф. В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. – К.: “Аконіт”, 1998. Т. 4. – 941 с.
155. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів.  Львів: Вища школа, 1978.  111 с.
156. Нор В.Т., Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. – Киев: Вища шк., 1985. – 54 с.
157. Ожегов С.И. Словарь русского языка: 70 000 слов /Ожегов С.И.; Ред. Н.Ю.Шведова-23-е испр. изд.-М.: Рус.яз., 1991. 916 с.
158. Оперативно-розыскная деятельность и уголовный процесс: Учебно-практическое пособие / Под общ. ред. В.В.Черникова, В.Я. Кикотя. – М.: ИНФРА, 2002.  86 с.
159. Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе : Научно-практическое пособие. – М.: Проспект ,2000. – 138 с.
160. Осипов О.К. Судебное доказывание и доказательства / Гражданский процесс: Учебник для вузов. – М.: БЕК, 1996. – с. 159-193.
161. Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник / Под общ. ред. С.В. Степашина – СПб., 1999. – 704 с.
162. Основы оперативно-розыскной деятельности: Учебник / Под ред. В.Б. Рушайло.  Изд. 2-е, испр. и доп.– СПб.: Лань, 2000. – 720 с.
163. Панасюк А. Нетрадиционные способы собирания и закрепления доказательств // Законность. – 2001. – № 4. – С.19-23.
164. Пашин С.А, Теория формальных доказательств и здравый смысл. // Рос¬сийская юстиция.  1996.  № 1.  С. 52.
165. Пашин С.А. Доказательства в российском уголовном процессе / Состязательное правосудие: Труды научно-практических лабораторий.  М.,1996.  Ч.2. 128 с.
166. Пашин С.А. Допустимость доказательств (информация). // Российская юстиция.  1994.  № 7.  С. 27 - 28.
167. Петрухин И.Л. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М., 1973. – 497 с.
168. Победкин А.В., Гавриков В.А. О некоторых проблемах определения допустимости доказательств в уголовном процессе. // Государство и право.  | 1999.  № 7.  С. 53-56.
169. Подсевалов В.В. Сигналы. Информация. – Тула, 1989. – 57 с.
170. Познышев С.В. Доказательства в уголовном процессе.  М., 1929. –75 с.
171. Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. – М.: Изд-во Моск. унта, 1956. – 271 с.
172. Пономаренков В.А., Николайченко В.В., Громов Н.А. Процессуальная форма доказывания. // Следователь.  1998.  № 9.  С. 27.
173. Попелюшко В.О. Предмет доказування в кримінальному процесі. – Острог, 2001. – 185 с.
174. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ, Юрінформ, 1992. – 199 с.
175. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 1. – С. 37 42.
176. Проблеми оперативно–розшукової діяльності й забезпечення прокурорського нагляду за її законністю // Міжнародна науково–практична конференція (Луганськ, 21–22 лютого 2000р.): Аналітичні матеріали, пропозиції наукових і практичних працівників. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 2000. – 264 с.
177. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, прийнятий ВР України у першому читанні. Закон України (реєстр. №3456-1). – К., 2003. – 289 с.
178. Пунда О.О. Використання результатів оперативно-розшукової діяль¬ності у доказуванні в кримінальному процесі // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС України імені 10-ти річчя Незалежності України: Спецвипуск – Луганськ, 2002. – С. 4851.
179. Пушкин В.Г., Урсул А.Д. Информатика, кибернетика, интеллект: Философские очерки. – Кишенев: Штиинца, 1989. – 296 с.
180. Разумов С. Проверка допустимости доказательств. // Российская юстиция.  1999.  № 4.  С. 30.
181. Резник Г.М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств.  М.: Юридическая литература, 1977.  318 с.
182. Резник Г.М. О допустимости доказательств, тактике защиты и обвинения. // Российская юстиция.  1996.  № 4.  С. 43.
183. Резник Г.М. Оценка доказательств по внутреннему убеждению в советском уголовном процессе: Автореф. дис … канд. юрид. наук / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности.  М., 1969.  19 с.
184. Решетникова И.В. Доказательственное право Англии и США. 2-е изд., переработ. и доп.  М.: Городец, 1999.283 с.
185. Розин Н.Н. Уголовное судопроизводство.  Петроград, 1916. 470 с.
186. Романов А.К. Правовая система Англии: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. – М.: Дело, 2002. – 344 с.
187. Рыжаков А.П. Уголовный процесс: Учебник для вузов.– М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2002. – 704 с.
188. Савченко А.В. Федеральні правоохоронні органи США: місія, організаційна структура та застосування кримінального законодавства: Навч. посібник: -К.: “Текст”, 2003. – 122 с.
189. Салтевський М. Ще раз про поняття доказів у проекті КПК України // Право України.  2000.  №11.  С. 64-66.
190. Самищенко С.С. Судебная медицина: Учеб. для юрид. вузов. - М., 1996. 289 с.
191. Самофалов Л.П. Роль процессуальной формы в реализации конституционных прав и свобод советских граждан в их отношении с милицией: Автореф. дис... канд. юрид. наук.  К.: Киевская высшая школа им. Ф.Э. Дзержинского, 1987.  22 с.
192. Сегай М.Я. Легітимність використання у судочинстві негласної оперативної інформації, отриманої за допомогою електронних засобів // Теорія та практика застосування чинного кримінального та крим.-проц. зак-ва в сучасних умовах: Тези доповідей науково-практ. конференції. – К.: НАВСУ, 2002. – ч. 2. – 264 с.
193. Селезнев М. Некоторые аспекты допустимости доказательств. // Законность.  1994.  № 8.  С. 37.
194. Селиванов Н. Критерии допустимости применения тактических приемов при расследовании. // Законность.  1994.  № 4.  С. 23-28.
195. Сибилева Н.В. Допустимость доказательств в советском уголовном процессе: Учебное пособие для студентов специальности «Правоведение».  Харьков: Харьковский юридический институт им. Ф.Э. Дзержинского.  К., 1990. 67 с.
196. Сизоненко А.С Поняття, сутність і критерії допустимості доказів у кримінальному процесі України // Підприємство, господарство і право.  2002.  №  6.  С. 94-96.
197. Сизоненко А.С Використання доказів, отриманих на території інших країн, в кримінальному процесі України: Автореф. дис… канд. юрид. наук.  К.: Національна академія внутрішніх справ МВС України. 2004.  18 с.
198. Сизоненко А.С Деякі особливості використання доказів, отриманих за кордоном // Підприємництво, господарство і право.  2002.  №10.  С.112-113.
199. Сизоненко А.С Допустимість доказової інформації, отриманої при допиті свідка // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах: 36. матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. К.: Вид-во НАВСУ.  2001.  С. 96-99.
200. Сизоненко А.С Надання правової допомоги та недопустимість доказів // Міжнародна наукова конференція "Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві".  К.: Академія адвокатури України.  2002. С. 105-108.
201. Сизоненко А.С Недопустимість доказів у кримінальному судочинстві // Вісник Верховного суду України  2003.  №5(39).  С. 57-59.
202. Сизоненко А.С Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та законодавства Сполучених Штатів Америки в аспекті допустимості доказів // Науково-теоретична конференція "Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах", К.: Вид-во НАВСУ.  2002.  4.1.  С.150-151.
203. Сизоненко А.С Право свідка на "мовчання" та його межі // Економіка, фінанси і право. 2001. №4.  С.31-33.
204. Сильнов М.А. Вопросы обеспечения допустимости доказательств в уголовном процессе ( досудебные стадии )  М.: МЗ-Пресс, 2001. 112 с.
205. Сівочек С.М. Аналіз поняття доказу в кримінальному процесі України // Право України.  2001.  №9.  С. 76-79.
206. Сівочек С.М. Деякі проблеми оцінки доказів та їх джерел у криміна¬льному процесі // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей.  Донецький інститут внутрішніх справ МВС України, 2001. №1.  С. 182-187.
207. Сівочек С.М. Оцінка джерел доказів у кримінальному процесі: Автореф. дис… канд. юрид. наук. К.: Національна академія внутрішніх справ МВС України. 2003.  17 с.
208. Сівочек С.М. Проблеми використання відомостей, одержаних у результаті оперативно-розшукової діяльності // Вісник прокуратури.  2002.  №5.
209. Сівочек С.М. Проблеми розуміння доказів та їх джерел у криміналь¬ному процесі // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримі¬нально-процесуального законодавства в сучасних умовах: Тези доповідей науко¬во-теоретичної конференції.  К.: НАВСУ, 2002.  4.1.  С. 148-149.
210. Сівочек С.М. Теорія інформації і поняття доказу в кримінальному процесі // Право України.  2001.  №12.  С. 114-117.
211. Сівочек С.М. Чи потребує вдосконалення поняття допустимості дока¬зів? // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок Украї¬ни.  2002.  №2.  С. 261-217.
212. Сімейний кодекс України Із змінами, внесеними згідно із Законом №407-ІV ( 407-15 ) від 26.12.2002 // Відомості Верховної Ради, 2002, N 21-22, ст.135.
213. Смітієнко З.Д, Степанов О.С “Докази у кримінальному процесі України“ // Зовнішня торгівля: Право та економіка» Збірник наукових праць. Випуск 2, частина-2, Київ – 2002., с.93-99.
214. Смітієнко З.Д., Гевко В.В. Оптимізація попереднього розслідування в світі дотримання прав людини. // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ України.  К.  1996.  № 1.  С. 158-164.
215. Смородинова А., Зайцева С., Громов Н. Соотношение доказательств и фактов в уголовном процессе. // Российская юстиция.  1998.  № 11.  С. 24-25.
216. Смородинова А.Г. Проблемы использования специальных познаний в стадии возбуждения уголовного дела в Российском уголовном процессе: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - Саратов, 2001. 21 с.
217. Советский уголовный процесс. Общая часть / Под общ. Ред. Б.А.Викторова, В.Е.Чугунова.  М.: Научно-исследовательский и редакционный отдел Высшей школы МВД СССР, 1973. – 254 с.
218. Соколов А. Процессуальный порядок признания в суде доказательств не имеющих юридической силы. // Российская юстиция.  1994.  № 10.  С. 14 -15.
219. Соловьев А. Б. Доказывание в досудебных стадиях уголовного процесса. Научно-практическое пособие. - М.: ООО Издательство «Юрлитинформ ,2002- стр.22.
220. Спасович В.Д. О теории судебно-уголовных доказательств в связи с судоустройством и судопроизводством.  СПб.: Типогр. Правительствующего Сената, 1861. – 116 с.
221. Стахівський С.М Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. Монографія.- К., 2005.- 272 с.
222. Стахівський С.М. Показання свідка як джерело доказів в кримінальному процесі: Автореф. дис …канд. юрид. наук.  К.: Національна академія внутрішніх справ МВС України.  К., 1996.  23 с.
223. Стахівський С.М. Кримінально-процесуальні засоби доказування: Автореф. дис доктора. юрид. наук.  К.: Національна академія внутрішніх справ МВС України.  К., 2005.  30 с.
224. Степанов О.С “Допустимість доказів за кримінально-процесуальним законодавством України“ // Право України.- 2002.- № 11.- с.61-65 .
225. Степанов О.С “Належність як один із критеріїв доказів” // Підприємництво, господарство та право.- 2003.- № 5.- с.110-113.
226. Степанов О.С “Умови використання слідчим оперативно – розшукової інформації під час доказування” // Міліція України” № 8, 2004 рік.(Додаток- с.35-39)
227. Строгович М.С. Курс уголовного процесса: Основные положения науки советского уголовного процесса.  М.: Наука, 1968.  Т.1.  470 с.
228. Строгович М.С. Курс уголовного процесса: Порядок производства по уголовным делам по советскому уголовно-процессуальному праву. – М.: Наука, 1970. – Т.2 .  516 с.
229. Строгович М.С. Уголовно-процессуальный закон и уголовно-процессуальная форма //Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его эффективности. М., 1979, стр.17.
230. Тельцов А.П. Пространственно-временные связи и отношения как атрибут события преступления и их криминалистическое значение. Иркутск, 1992. 97 с.
231. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Авт. кол. Г.Кочаров, Г.М.Миньковский, Эйсман и др. Часть Общая.  М.: Юридическая литература, 1966. 584 с.
232. Теория доказательств в советском уголовном процессе /Отв. ред. Н.В. Жогин.  2-е изд., исправ. и доп.  М.: Юридическая литература, 1973. – 736 с.
233. Теория доказательств в советском уголовном процессе: Часть Особенная.  М.: Юридическая литература, 1967. – 415 с.
234. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі: Монографія. – Д.: Юрид. акад. МВС України, Арт-Прес, 2002. – 432 с.
235. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-е вид., доп. і переробл.  К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.
236. Тертышник В.М. Нетрадиционные способы получения и исследования доказательств при выявлении и расследовании преступлений: Учебное пособие. – 2-е. изд. – Х.: Гриф, 1997. – 44 с.
237. Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств. – Харьков: РИФ «АРСИС» ЛТД, 1998.– 256 с.
238. Тренбак О.Н. Основания и критерии признания доказа¬тельств недопустимыми. // Следователь.  1998.  № 9.  С. 36 - 39.
239. Треушников М.К. Допустимость доказательств по уголовным и гражданским делам // Актуальные проблемы теории юридических доказательств. – Иркутск, – 1984. – С. 101-109.
240. Треушников М.К. Судебные доказательства.  М.: ОАО «Издательский дом “Городец” », 2004. 272с.
241. Трусов А.И. О допустимости и относимости доказательств. // Советская юстиция.  1990.  № 14.  С. 14 - 15.
242. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. (Краткий очерк). - М.: Госюриздат, 1960. – 176 с.
243. Турчин Д.А. Теоретические основы учений о следах в криминалистике. - Владивосток, 1983. – 185 с.
244. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учеб. / Отв. Ред. П.А.Лупинская. - М.: Юристъ, 2003. – 797 с.
245. Уголовно-процессуальный кодекс Азербайджанской Республики. — Баку: Юрид. лит., 2001. — 568 с.
246. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь / Вступ. ст. Л.Л.Зайцевой. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн.: Тесей, 2001. – 360 с. – (Кодексы Республики Беларусь).
247. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан. – Алма-Ата, 1997 г. – 197 с.
248. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова. — Кишинэу, 14 марта 2003. №122-ХV. — 184 с.
249. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 592 с.
250. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германии с изменениями и дополнениями на 1 января 1993 г./Перевод Б.А.Филимонова. – М.: Издательская фирма «Манускрипт», М.1994.– 287 с.
251. Уголовно-процессуальный кодекс Франции 1958 года. По состоянию на 1 января 1995 г. / Перевод с французского Л.В.Головко. - М., 1996. – 238 с.
252. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Бобров В.К., Божьев В.П., Бородин С.В., Кобликов А.С., Москалькова Т.Н. / Под ред. В.П.Божьева.  М.: Спарк, 1998.  574 с.
253. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Алексеева Л.Б., Давыдов В.А., Дьяченко М.С., Ивлиев Г.П., Лупинская П.А / Под общ. ред. П.А.Лупинской.  М.: Юрист, 1995.  544 с.
254. Уголовный процесс: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов / Басков В.И., Гуценко К.Ф., Ковалев М.А., Куцова Э.Ф., Трусов А.И / Под ред. К.Ф. Гуценко.  М.: Зерцало, 1999.  608 с.
255. Урсул А.Д. Отражение и информация. – М.: Мысль, 1973. – 231 с.
256. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания.  2-е изд., доп.  Казань: Издательство Казанского университета, 1976. 206 с.
257. Фетисенко К.Г. Деякі проблеми правового забезпечення оперативно-розшукової діяльності в боротьбі зі злочинністю // Використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю: Матер. наук.-практ. конф., 19 листопада 1997 р. / Відп. ред. В.С. Зеленецький, Л.В. Дорош. – Х.: Право, 1998. – С. 180-185.
258. Филимонов Б.А. Концепция понятия доказательства в уголовном процессе ФРГ (критический анализ) //Вестник Московского ун-та.  Сер.11. Право.  1984.  №5. С. 15-17.
259. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: в 2 т. - Санкт-Петербург: Издательство «АЛЬФА», 1996. – Т.1. – 552 с. – Т.2. – 605 с.
260. Фоков А.П. Конституционные гарантии судебной защиты прав и свобод граждан в современном уголовно-процессуальном законодательстве Франции // Государство и право. – 2001. – № 2. – С.71-74.
261. Хмыров А.А. О системе доказательств по уголовному делу. // Вопросы борьбы с преступностью.  М., 1985.  Вып. 42.  С. 61-72.
262. Цивільний процесуальний кодекс України: Затверджений Законом від 18.07.1963. Текст відповідає офіційному за станом на 01.02.2002 р. / Мін-во юстиції України. – К., 2002. – 192 с.
263. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права.СПб.,1995.– 867 с.
264. Чувилев А., Лобанов А. Плоды отравленного дерева. // Рос. юстиция. – 1996. – №11. – С. 47-49.
265. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма. – М.: Юрид. лит., 1981. – 128 с.
266. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе: методологические и правовые проблемы. Издательство Саратовского университета. 1986. – 170 с.
267. Шепітько В.Ю. Довідник слідчого. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 208 с. – (Б-ка слідчого).
268. Шибіко В.П., Міхеєнко М.М. та ін. Кримінально-процесуальне право: Тези лекцій. Задачі, ділові ігри // Міхеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. – К.: Вентурі, 1997. – 352 с.
269. Ширванов А.А. Правила допустимости доказательств в вопросах дока¬зывания. // Следователь.  1998.  № 3.  С. 23.
270. Шишкін В.І. Забезпечення прав людини в судочинстві США (Організаційні і процесуальні засади). – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
271. Шумило М.Є. Наукові засади використання оперативно-розшукових матеріалів в доказуванні у кримінальних справах // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи; Матеріали наук.-практ. Конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (гол. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. с.188-191.
272. Шумило М.Є. Про матеріали ОРД, що використовуються у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю // Уряду України... Т.7.Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. – К., 1998. – с.246-248.
273. Эйсман А.А. Логика доказывания.  М.: Юридическая литература, 1971. – 112 с.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2024. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.