КОНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ Бесплатно скачать, заказать диплом, курсовую, диссертацию

У нас уже 17884 рефератов, курсовых и дипломных работ

Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Книга жалоб
и предложений

Название	КОНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ

Количество страниц	412

ВУЗ	НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

Год сдачи	2008

Бесплатно скачать	21778.doc

Содержание	ЗМІСТ ВСТУП..........................................................................................................................4 РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА 1. 1. Джерела формування поняття забезпечення прав людини………………....19 1. 2. Природно-правова теорія про права людини та їх забезпечення………......24 1. 3. Концептуальні та методологічні основи забезпечення індивідуальних і колективних прав людини…………………………….………...50 1. 4. Проблеми класифікації прав людини в процесі їх визначення та забезпечення……………………………………………………………………...70 Висновки до першого розділу дисертації ………………………………………....97 РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ 2. 1. Особисті права і свободи людини та проблеми їх конституційного забезпечення …………………………………………………...101 2. 2. Політичні права і свободи громадян в умовах конституційно-правової реформи 2004 – 2008 рр. ……………………………..116 2. 3. Економічні, соціальні, культурні та інші права новітні конституційні права людини ……………………………………………………..151 2. 4. Співвідношення конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина …………………………………………………………….196 Висновки до другого розділу дисертації ………………………………………....217 РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА: ПРОБЛЕМИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ 3. 1. Верховна Рада України: парламентські інститути забезпечення прав і свобод людини ……………………………………………………………..226 3. 2. Президент України і виконавча влада в конституційному механізмі забезпечення прав людини ………………………………………………………..241 3. 3. Специфіка функціонування судової влади в забезпечені прав людини 3. 3. 1. Суди загальної юрисдикції в механізмі забезпечення прав людини …………………………………………………..269 3. 3. 2. Конституційний Суд України в механізмі забезпечення прав людини …………………………………………………..283 3. 4. Призначення органів прокуратури України в механізмі забезпечення прав людини ……………………………………………………………………….295 Висновки до третього розділу дисертації ……………………………………....306 РОЗДІЛ 4. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ 4. 1. Формування соціальної, правової держави в Україні як фактор розвитку конституційного законодавства в галузі прав людини ………............313 4. 2. Державна правова політика і забезпечення конституційних прав людини в Україні ……………………………………………………………336 4. 3. Громадянське суспільство в функціонуванні конституційного механізму забезпечення прав людини ……………………………………...........352 4. 4. Міжнародно-правові механізми та гарантії забезпечення прав людини в Україні в умовах глобалізації………………………………………….366 Висновки до четвертого розділу дисертації ……………………………............380 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….386 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................396 ВСТУП Актуальність теми дослідження. Комплексний характер реформ, які сьогодні відбуваються в правовому і політичному житті України, зумовлює необхідність проведення науково-теоретичних досліджень пов’язаних з формуванням правових та політичних інститутів, удосконаленням окремих галузей вітчизняного законодавства й системну розробку питань, які виявляються значущими саме з точки зору свого змісту, в якому переплітаються одразу ж декілька проблем, що почасти досліджуються відокремлено одна від одної. Одним із таких питань є стан конституційного механізму забезпечення прав людини в Україні в контексті реалізації таких конституційно визначених орієнтирів державного і суспільного розвитку, як правова, демократична та соціальна держава. Актуальність дисертаційного дослідження цієї тематики випливає з положень закріплених у ст. 1 Конституції України, які тісно пов’язані з тематикою прав людини, з тими питаннями, які повинна вирішувати держава для забезпечення цих прав, з конкретними напрямами державної діяльності, спрямованої на гарантування окремих груп прав людини і громадянина. Конституційна реформа, яка відбувається в Україні та політичні реформи в інших країнах пострадянського простору, змушують замислюватись не лише над питаннями структурних, функціональних та організаційних змін, які спостерігаються, а й ставити питання про цілі зазначених змін. Традиційно відповідь на це запитання дається через посилання на ст. 1 Конституції України. У зв’язку з цим доцільно наголосити, що ця відповідь не є вичерпною. Оскільки до уваги береться лише аспект суспільних реформ, який пов’язаний зі змінами на рівні державної влади. Але ж паралельно зі становленням демократичної, правової, соціальної держави в Україні відбувається становлення громадянського суспільства, розвиток його інститутів, налагодження його партнерської взаємодії з державою. Ці трансформації держави і громадянського суспільства не просто пов’язані, а й впливають один на одного. Спільним знаменником цих двох процесів є ті фундаментальні принципи та цінності, що лежать в їх основі, серед яких на першому місці виступають конституційні права і свободи людини і громадянина. Ця незаперечна цінність уможливлює існування як демократичної, правової, соціальної держави, так і громадянського суспільства. Значимість та актуальність висвітлення проблематики конституційного механізму забезпечення прав людини зумовлюється не тільки специфічними обставинами: демократизацією політичної системи, формуванням громадянського суспільства, глибинними реформами на рівні права, структурною організацією державної влади, державного управління, які наразі відбуваються в Україні. Сьогодні ми є свідками формування нової галузі конституційно-юридичних досліджень, яка може бути охарактеризована як концепція прав людини. Саме ця галузь дає можливість отримати цілісну картину людських відносин при визначенні прав та можливостей людини, необхідних для цілісного та всебічного розвитку особистості. Категорія прав людини поступово проникає практично в усі без винятку галузі правових досліджень: в конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове, екологічне право. Водночас питанням генезису прав людини та їх забезпечення приділяється значна увага у межах історико-правових та теоретико-правових досліджень. В цьому сенсі можна стверджувати, що категорія прав людини, а разом з нею і проблема їх конституційного забезпечення, постає як одне з центральних понять сучасної юридичної науки, зокрема галузі конституційного права. Говорячи про актуальність дослідження конституційного механізму забезпечення прав людини, слід вказати на один фактор пов’язаний з широким застосуванням поняття “права людини”, який сприяв не стільки його поглибленому вивченню, скільки перетворенню на формулу, яка широко використовується політиками і партіями. Адже для багатьох це поняття позбавлене будь-якого реального змісту. Саме тому під цими гаслами спостерігаються дії як держави в цілому, так і окремих органів державної влади та її гілок, які, насправді, за своїм змістом суперечать принципу пріоритету прав і свобод людини і громадянина, ставлять під загрозу ці права, а в багатьох випадках – прямо їх порушують. Саме тому одним із основних завдань сучасної науки конституційного права є не лише продовження ретельної науково-теоретичної роботи щодо конституційно-правового аналізу та дослідження прав і свобод людини і громадянина, а й поширення теоретичних знань, створення умов для їх реалізації, розробка науково обґрунтованих програм забезпечення зазначених прав і свобод в Україні. Дослідження проблематики прав і свобод людини в Україні, а також питань, що пов’язані з їх конституційним забезпеченням передбачає розгляд широкого кола джерел, які пов’язані не лише безпосередньо з тематикою забезпечення прав людини в Україні, а й стосуються висвітлення конституційно-правового змісту самого поняття прав людини, питань їх класифікації, конституційних гарантій забезпечення прав людини в Україні, специфіки тих процесів, які пов’язані зі становленням України як демократичної, правової та соціальної держави. В цьому сенсі можна говорити про наявність цілого ряду змістовних досліджень, авторами яких виступили такі вітчизняні фахівці, як: В. Авер’янов, М. Антонович, М. Баймуратов, О. Батанов, А. Георгіца, Р. Гринюк, Ю. Грошевой, Є. Додін, А. Заєць, Р. Калюжний, М. Козюбра, А. Колодій, І. Марочкін, Г. Мурашин, А. Олійник, О. Петришин, В. Погорілко, П. Рабінович, М. Савенко, В. Селіванов, О. Скрипнюк, Ю. Соколенко, В. Сухонос, В. Темченко, М. Тесленко, С. Тимченко, В. Тихий, Ю. Тодика, О. Тодика, В. Федоренко, О. Фрицький, В. Цвєтков, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Н. Шукліна, О. Ющик, І. Яковюк та ін. Утім, незважаючи на достатньо велику кількість робіт, присвячених правам і свободам людини і громадянина, слід звернути увагу на декілька аспектів, які, власне, й зумовили вибір теми та постановку основних завдань для дисертації. Переважно предметом уваги вітчизняних дослідників у галузі конституційного права ставала не проблема конституційного забезпечення прав людини, а в першу чергу ті чи інші права людини і громадянина або ж їх групи. При цьому ці дослідження, як правило, були досить чітко зорієнтованими чи на аналіз загальнотеоретичних питань, які включають в себе й історико-правовий зріз у аналізі прав людини, або на практику реалізації конкретних конституційних прав і свобод людини та громадянина в Україні. У результаті цього утворився своєрідний розрив між теоретичними аспектами наукового висвітлення прав людини та численними дослідженнями прикладного юридичного характеру. Не заперечуючи ані значущості, ані ґрунтовності доробку вітчизняних правознавців у дослідженні інституту прав людини та громадянина, вважаємо за необхідне зробити спробу, з одного боку, об’єднати теоретичний та практичний аспекти висвітлення тематики забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні, а, з іншого – зробити предметом аналізу саме функціонування конституційного механізму забезпечення прав людини в Україні. При вивченні конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина, виникає можливість дослідити не лише національні джерела конституційного права, а й порівняти основні елементи цього процесу, як вони встановлюються в конституційному праві інших країн, а також на рівні міжнародного права. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету “Острозька Академія”. Тема роботи безпосередньо пов’язана з розробкою науково-дослідної теми “Права людини: досвід комплексного аналізу” (№ 2201020). За своєю спрямованістю та напрямом наукового пошуку дисертаційна робота відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005 – 2010 років у галузі конституційного права, затверджених загальними зборами Академії правових наук та темі “Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України” (№ 0196U012890). Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні та аналізі конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина в Україні, встановленні основних проблем, що виникають в процесі його функціонування, а також розробці конкретних пропозицій щодо розвитку національного законодавства в частині завершення формування правової основи для системного забезпечення прав людини в Україні. Зважаючи на існування низки проблемних моментів у галузі дослідження прав і свобод людини та громадянина, ми вважаємо за необхідне присвятити спеціальну увагу дослідженню поняття самих системних основ функціонування конституційного механізму забезпечення прав людини. Подібний наголос на елементі системності, як в самих правах людини, так і в процесі їх конституційного забезпечення, не є випадковим. Завдяки цьому виникає методологічна основа для ретельного аналізу таких двох процесів, як: а) системне закріплення прав людини в законодавстві України та б) системне забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина в Україні. Останнє положення відіграє важливу роль з огляду на те, що дотепер, як правило, досліджувалась специфіка діяльності окремих гілок державної влади в процесі забезпечення та захисту прав людини в Україні або ж окремих органів державної влади (наприклад, можна згадати роботи, в яких було висвітлено питання діяльності судів, прокуратури, міліції, омбудсмана в процесі захисту прав людини). Однак, як показує досвід останнього десятиліття державотворення, багато проблем у галузі прав людини в Україні були зумовлені саме відсутністю комплексного підходу до розв’язання зазначеної проблеми. В результаті цього “термінове” реформування одних органів державної влади не давало очікуваного результату за тієї причини, що відповідні реформи не відбувались в інших сферах, які є не менш тісно пов’язаними з процесом функціонування конституційного механізму забезпечення і захисту прав людини в Україні. Мета дослідження визначила необхідність розв’язання таких дослідницьких завдань: – надати порівняльну характеристику основних класифікаційних моделей визначення системи прав і свобод людини, а також висвітлити базові підходи та способи конституційно-правової фіксації прав людини; – охарактеризувати основні групи, що формують систему прав людини і громадянина, надати їх змістовну характеристику, продемонструвати логіку зв’язку окремих прав як в межах кожної з груп, так і між різними групами прав і свобод людини та громадянина; – з’ясувати особливості конституційно-правового виміру взаємозв’язку прав та обов’язків людини і громадянина з точки зору їх взаємодії в конституційному механізмі забезпечення прав людини; – проаналізувати специфіку динаміки розвитку окремих груп прав людини в сучасному світі, а також обґрунтувати зумовленість актуалізації тих чи інших груп прав в умовах вдосконалення конституційного механізму забезпечення прав людини; – систематизувати конституційні гарантії прав і свобод людини і громадянина в контексті функціонування механізму забезпечення прав людини в Україні; – визначити основні властивості та інститути парламентського контролю в аспекті забезпечення прав людини; – розкрити роль Президента України, виконавчої влади і правоохоронних органів України в конституційному механізмі забезпечення і захисту прав і свобод людини і громадянина, запропонувати конкретні шляхи покращення їх діяльності; – встановити роль судової влади в функціонуванні конституційного механізму забезпечення прав людини в Україні; – охарактеризувати основні напрями формування державної правової політики щодо конституційного забезпечення прав людини в Україні та визначити специфіку розвитку законодавства України в цій сфері; – встановити роль інститутів громадянського суспільства в процесі захисту прав людини, визначити їх місце в загальному конституційному механізмі забезпечення прав людини і громадянина в Україні. Джерелознавча основа дослідження. Зважаючи на те, що для дослідження представляють інтерес насамперед конституційний механізм забезпечення прав і свобод людини та громадянина, як він сформувався та розвивався в Україні, ми намагались мінімально залучати зарубіжний матеріал, за винятком тих випадків, коли це було зумовлено логічною вимогою повноти та цілісності викладу матеріалу, чи необхідністю провести певні юридичні паралелі між Україною та іншими сучасними державами. Зворотним боком цієї настанови стало залучення до дослідження цілої низки актів, що є частиною конституційної історії минулого і новітнього періоду України. Насамперед маємо на увазі різні проекти Конституції України, які було розроблено протягом 1992–1996 років, а також окремі законопроекти, які було внесено на розгляд до Верховної Ради України. Подібна увага до законопроектів зумовлена тим, що, незважаючи на те, що вони не є частиною чинного конституційного законодавства, вони досить яскраво ілюструють основні тенденції, які намітились у законотворчому процесі щодо способів розв’язання тих чи інших проблем у галузі прав людини, їх забезпечення та захисту. Слід зазначити, що в процесі дисертаційного дослідження, ми залишили осторонь такі важливі проблеми, як інтеграція України до системи європейського права в галузі прав людини, оскільки це питання дещо виходить за межі сформульованої нами теми і може стати предметом окремого монографічного дослідження, та конституційна реформа в Україні. До того ж ця тема вже досліджувалась в роботах П. Рабіновича, М. Антонович та інших авторів. Об’єктом дослідження є конституційно-правові відносини, пов’язані з забезпеченням прав людини в Україні. Предметом дослідження є конституційний механізм забезпечення прав людини в Україні в контексті її становлення як правової, соціальної, демократичної держави. Методи дослідження. Основними методами дослідження, які використані в процесі розробки поставленої проблеми, були системний і структурний аналіз, діалектичний, компаративний, історичний, формально-логічний методи. Кожен з них дозволив вирішити конкретні завдання, що ставились на різних етапах аналізу, а також сприяти дотриманню визначених вище принципів дисертаційного дослідження. За допомогою діалектичного методу конституційне забезпечення прав людини було досліджено не з конфронтаційних, а з консенсуальних позицій, як складний процес взаємодії різних інститутів конституційного права. Завдячуючи історико-ретроспективному методу були досліджені причинно-наслідкові зв’язки у історичному розвиткові конституційних правовідносин та інститутів конституційного права пов’язаних із забезпеченням і захистом прав і свобод людини і громадянина в Україні. Залучення критичного методу дозволило провести змістовний аналіз існуючих конституційно-правових теорій, що описують процес конституційного забезпечення прав людини, виявити їх позитивні і негативні сторони, запропонувати власне авторське бачення процесу конституційного забезпечення прав людини в Україні. Структурний метод дозволив виявити стійкі внутрішні зв’язки в системі конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, а також охарактеризувати структурно-функціональні властивості конституційного механізму забезпечення прав людини в Україні. Системний метод дав змогу розглянути конституційний механізм забезпечення прав людини як цілісну, комплексну і динамічну систему. Водночас, цей метод дав змогу визначити правові властивості конституційного механізму забезпечення прав людини у комплексі, врахувати властивості елементів конституційного забезпечення прав людини та їх взаємну деформацію. Крім цих загальних методів пізнання конституційно-правових явищ, було використано ряд спеціальних методів, які властиві науці конституційного права. Це – метод конституційної компаративістики, конституційно-соціологічний метод, метод динамічної інтерпретації конституційних норм. У процесі розробки різних аспектів теми автором було враховано результати досліджень, які містяться в спеціальній юридичній та загальноправовій літературі, тобто в працях з конституційного права, теорії держави і права, адміністративного права, судоустрою в тій мірі, в якій вони належать до проблем конституційного забезпечення прав людини в Україні. Всі положення та висновки дисертаційного дослідження ґрунтуються на положеннях Конституції України, які визначають основні завдання щодо забезпечення прав людини, ефективного функціонування державних і недержавних інститутів, розбудови демократичної, правової, соціальної держави. Отримана таким чином система методологічних настанов, у яких загальнонаукові принципи цілісності, конкретності та об’єктивності знайшли своє конкретне втілення, склала методологічну основу даної дисертації. Наукова новизна зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. У дисертації вперше здійснено комплексне дослідження конституційного механізму забезпечення прав людини в Україні, визначено основні напрями реформування органів державної влади покликаних реалізовувати конституційні завдання забезпечення та захисту прав людини, запропоновано конкретні шляхи вдосконалення системи національного законодавства. Наукова новизна одержаних результатів розкривається у наступних положеннях: – Вперше запропоновано визначення поняття «конституційний механізм забезпечення прав людини», яке характеризується як динамічний взаємозв’язок норм та інститутів конституційного права, які характеризують формальний і матеріальний зміст прав людини в їх взаємодії, а також встановлюють базові принципи організації та функціонування органів державної влади в частині сприяння реалізації і захисту прав і свобод людини і громадянина, визначених конституцією та імплементованими в систему національного законодавства нормами міжнародного права. Істотно уточнено поняття конституційного забезпечення прав людини. Доводиться доцільність його дефініції як системи передбачених конституцією держави заходів, гарантій, засобів та механізмів, що знаходять своє втілення в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування і є спрямованими на сприяння реалізації та захист прав та свобод людини і громадянина, які встановлені Конституцією України. – Доведено, що це поняття містить в собі два важливі елементи: а) механізм конституційного визначення прав людини та гарантій їх забезпечення (в цьому сенсі наука конституційного права застосовує поняття «конституційна система прав людини» та «система конституційних гарантій прав людини»); б) механізм організаційного забезпечення прав людини, яка включає в себе систему органів державної влади, на які покладається безпосередній конституційний обов’язок забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Доводиться, що стан практичної реалізації прав людини безпосередньо залежить від того, наскільки ефективно взаємодіють два зазначені елементи. – Вперше на основі узагальнення теоретичних досліджень в галузі прав людини доведено, що процес історичного розвитку та обґрунтування поняття забезпечення прав людини засвідчує, що від самого початку ця ідея сприймалась як складний комплекс системних заходів, в основі якого лежали нормативно встановлені принципи справедливості, а також діяльність органів державної влади щодо захисту прав людини. – З нових позицій доведено, що в процесі аналізу застосованих у сучасній конституційній практиці класифікацій прав людини формується цілісне уявлення про систему прав людини як вони закріплюються в конституції, про характер зв’язків між ними та механізми їх забезпечення. У результаті цього механізм забезпечення прав людини може бути представлений як системна взаємодія держави та її органів із забезпечення основних груп прав людини, як вони закріплюються в конституції. – Істотно доповнено тезу про розширення номенклатури прав людини за рахунок прав другого покоління, що є необхідним процесом генезису прав людини, оскільки людина є від природи не тільки фізичною, але й соціальною істотою, а отже як член суспільства вона набуває цілий ряд прав, які не можуть бути виведеними з класичної доктрини одиничного правового індивіда. Це дозволяє висновувати, що конституційне закріплення прав другого покоління слід визначати не як розширення системи прав людини, а насамперед як того внутрішнього змісту, що міститься в понятті «система прав людини». – Доведено, що формування цілісного конституційного механізму забезпечення прав людини в частині прав другого покоління безпосередньо корелює з нарощенням загального потенціалу держави, яка повинна гарантувати не лише власне утримання від певних дій, як це відбувається у випадку прав першого покоління, а й свою активну та ефективну участь в реалізації громадянами прав, які належать до цієї групи. У цьому зв’язку принцип системності конституційного забезпечення прав людини передбачає застосування економічних, соціально-культурних механізмів реалізації прав людини в Україні. – На основі аналізу чинного механізму забезпечення і захисту прав людини з нових позицій обгрунтовано необхідність різновекторного захисту прав людини, коли громадянин отримує можливість на власний розсуд обирати той засіб захисту своїх прав, який видається йому найбільш ефективним. Причому звернення до одного з органів державної влади стосовно захисту власних прав не повинне блокувати інші шляхи, оскільки саме наявність різнорівневої та розгалуженої системи захисту прав людини виступає свідченням рівня забезпечення прав людини та громадянина в Україні. – Розроблені пропозиції щодо формування та практичної реалізації загальної концепції державної правової політики в сфері забезпечення прав людини, яка повинна включати в себе чіткі нормативні приписи, що визначають основні напрями розвитку системи конституційного законодавства, заходи щодо його вдосконалення, заходи з усунення правових колізій, прогалин у законодавстві в галузі прав людини. Основними напрямами цієї політики мають бути: зміцнення законності та правопорядку, встановлення чітких процесуальних норм захисту прав та свобод людини, невідкладне припинення практики втручання державних органів в життя людини, чітке визначення повноважень і функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, системне здійснення роботи, спрямованої на максимальне забезпечення гарантій захисту законних прав та інтересів громадян. – Встановлено, що в конституційний механізм забезпечення та захисту прав людини, крім органів державної влади та їх посадових осіб, на яких безпосередньо лежить обов’язок забезпечення і захисту прав й свобод людини, входять також інститути громадянського суспільства, які не маючи повноважень щодо застосування заходів державного примусу або безпосереднього санкціонування конкретних рішень державної влади (в цьому їх головна відмінність від органів державної влади) покликані: а) сприяти реалізації громадянам їхніх прав; б) здійснювати контроль за діяльністю органів державної влади в частині забезпечення конституційних прав людини; в) здійснювати організаційну, інформаційну, консультативну та іншу допомогу в процесі захисту прав людини і громадянина. Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в концептуальному осмисленні та визначенні конституційного механізму забезпечення прав людини і громадянина в Україні. Теоретична значимість дисертаційного дослідження зумовлена тим, що вона дозволяє поглибити знання у галузі конституційного права щодо забезпечення прав людини, сприяє розробці системного бачення прав і свобод людини і громадянина, висвітлює основні теоретичні проблеми, що мають бути розв’язані в ході подальшого становлення науки прав людини, пропонує конкретні науково-теоретичні та методологічні шляхи вирішення цих питань. Все це є важливим з огляду на те, що відповідно до Рекомендації ЮНЕСКО від 19 листопада 1974 року наука прав людини була визначена як обов’язковий предмет до вивчення в усіх вищих навчальних закладах. Але навіть поза цим, можна стверджувати, що лише глибокі та фундаментальні теоретичні знання щодо системних основ забезпечення прав людини та громадянина здатні покласти надійну основу їх практичної реалізації в нашому щоденному житті. Адже, як зазначалось вище, багато проблем із реалізацією, забезпеченням і захистом прав людини в Україні пов’язані саме з відсутністю системного, науково-теоретичного бачення проблеми взагалі. Водночас дисертаційна робота має елементи практичної значущості. Її результати можуть бути використані в науково-дослідній, навчально-методичній, правовиховній та правотворчій діяльності. З цієї точки зору слід зазначити, що подальші дослідження в цьому напрямі лише сприятимуть підвищенню рівня освоєння громадянами України основ теорії прав людини і дозволить ефективніше реалізовувати та захищати конституційно закріплені права і свободи. Зокрема, в зазначених вище сферах результати роботи матимуть наступне значення: – в навчальній сфері результати дисертації можуть бути допоміжним джерелознавчим матеріалом при викладанні навчальних курсів з конституційного права, конституційного права зарубіжних країн, теорії прав людини, а також при підготовці навчально-методичних рекомендацій для освоєння студентами зазначених дисциплін; – в правовиховній сфері результати дисертації сприятимуть формуванню основ правової культури громадян та посадових осіб органів державної влади в частині їхніх знань про систему прав людини та механізми їх забезпечення; – в законотворчій сфері результати дисертації можуть виступити теоретичною основою для подальшого вдосконалення системи національного законодавства в частині забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, запропоновані автором рекомендації та пропозиції можуть стати в нагоді в процесі підготовки відповідних законопроектів, а також в процесі експертної оцінки тих законопроектів, що вже знаходяться на розгляді у Верховній Раді України. Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались автором під час планових звітів на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія», а також у ході роботи методологічних і теоретичних семінарів, що проводились для викладачів, докторантів та аспірантів цієї кафедри. Також апробація результатів дисертації здійснювалась під час участі автора у міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема: V–VII Всеукраїнських наукових конференціях «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 2005–2007), Міжнародній науково-практичній конференції «Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди» (Київ – Харків, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу – 2005» (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні наукові дослідження – 2006» (Дніпропетровськ, 2006), Міжнародному науково-практичному семінарі «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (Київ, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (Київ, 2008). Окремі результати дисертаційної роботи доповідались автором у 2005 – 2007 роках під час її участі в роботі «круглого столу» на тему «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні», який проводився кафедрою державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія». Крім цього, важливі для дисертаційної роботи матеріали, висновки та проміжні результати використовувались автором у процесі педагогічної діяльності під час викладання нормативних курсів та спецкурсів у Дніпропетровському університеті економіки та права. Публікації: Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в монографії «Пушкіна О. В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення» – К.: Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 24,18 др. арк.). За темою дисертації опубліковано 22 статті в наукових журналах та збірниках наукових праць, визнаних фаховими ВАК України в галузі юридичних наук. Всі статті написано без співавторів. Окремі положення дисертації знайшли своє відображення у публікаціях тез виступів здобувачки на міжнародних та всеукраїнських конференціях, які подаються у списку публікацій. Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які об’єднують 16 підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків до роботи та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 395 сторінок, список використаних джерел займає 62 сторінки і містить 672 найменування.

Список литературы	ВИСНОВКИ Завершуючи проведений вище аналіз системних основ конституційно-правового забезпечення в Україні прав і свобод людини й громадянина, доцільно звернути увагу на те, наскільки повно та якою мірою були вирішені зазначені на початку дисертації завдання. В цьому сенсі маємо підстави твердити, що всі без винятку поставлені нами цілі в дослідженні знайшли своє відображення як в окремих розділах дисертації, так і в праці загалом. Відповідно до порядку та логічної послідовності визначених завдань було надано огляд літератури з теми дисертації, проаналізовано теоретичні джерела становлення поняття системи прав людини, обґрунтовано концептуальні основи системної інтерпретації прав і свобод людини та громадянина, подано порівняльну характеристику основних класифікаційних моделей прав і свобод людини (адже, як цілком слушно наголошує М. Антонович, за минуле століття перелік основних прав людини було значно розширено [27; c.15]; про це пише й І. Бородін [66; с.32-34]), висвітлено базові підходи та способи конституційно-правової фіксації прав людини в сучасній конституційній практиці, висвітлено специфіку парламентського контролю за дотриманням і захистом прав людини, розкрито роль судових і правоохоронних органів України в системі захисту прав та свобод людини й громадянина, охарактеризовано основні групи, що конституюють систему прав людини і громадянина, проаналізовано специфіку динаміки розвитку окремих груп прав людини в сучасному світі, визначено основні напрями формування державної правової політики щодо забезпечення прав людини в Україні та досліджено специфіку сучасного стану розвитку конституційного законодавства України. При цьому звернення до останнього з названих питань зумовлено тим, що нині правовій політиці в Україні, як справедливо зауважують М. Панов та Л. Герасіна, властиві ознаки недосконалості та непослідовності [332; с.39]. В цьому розумінні аналіз проблем розвитку вітчизняного законодавства в контексті системного забезпечення прав й свобод людини виступив невід’ємною частиною загального викладу дисертаційного матеріалу. Подібний висновок не слід розуміти в тому сенсі, що проблематика системного науково-юридичного вивчення процесу забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні є вичерпаною. На нашу думку, варто говорити лише про черговий крок, зроблений у межах науки конституційного права, в напрямі розбудови цілісного механізму забезпечення та захисту прав людини в Україні. В майбутньому як наукова спільнота, так і суспільство загалом, мають зробити багато таких кроків для того, щоб нарешті Україна не лише формально-конституційно, а й реально відповідала тим визнаним у світі демократичним стандартам забезпечення прав і свобод людини, які дозволяють вважати нашу державу насправді правовою, демократичною та соціальною. Тут доречно було б згадати слова відомого вітчизняного конституціоналіста Л. Юзькова, який, розмежовуючи поняття “фактична конституція” та “юридична конституція”[578; с.10], тим не менш, зазначав, що в умовах правової держави реальна практика суспільних відносин повинна завжди максимально наближатись до тих високих стандартів, що задаються Конституцією країни. Очевидно, що саме цей шлях нині проходить Україна, коли в ході фундаментальної трансформації її правової та політичної системи, ми стаємо свідками практичної реалізації цінностей верховенства права, пріоритету прав і свобод людини й громадянина, законності тощо. Більше того, до цього процесу виявляється долученою не лише держава (тут можна говорити про реформування системи державної влади, про судову, адміністративну, парламентську реформу і т. д. – усі ці теми знайшли своє всебічне висвітлення у працях вітчизняних юристів), а й кожен окремий громадянин як член громадянського суспільства, як носій невід’ємних і гарантованих Конституцією України прав і свобод. У цьому сенсі роль кожної особи є не менш вагомою і значущою, ніж роль держави загалом, оскільки, як наголошують окремі сучасні автори В. Селіванов, М. Панов, О. Петришин, формування правової та демократичної держави можливе лише тоді, коли поряд з нею виростає таке ж правове і демократичне суспільство. Не викликає сумніву, що одним з головних і водночас вирішальних критеріїв успішності протікання цього процесу є рівень забезпеченості прав і свобод людини й громадянина. Це цілком зрозуміло, оскільки демократична, правова, соціальна держава – це така держава, де в центрі всіх суспільних процесів є людина, яка використовує державну владу для забезпечення та захисту універсальних правових цінностей в інтересах загального блага та справедливості. Тому, висвітлюючи таку конкретну проблему, як системні основи конституційного забезпечення прав і свобод людини в Україні, ми, власне, розглядали значно ширше тематичне поле щодо подальших перспектив формування та функціонування Української держави. Загалом же, підбиваючи загальний підсумок проведеному дисертаційному дослідженню, можна зафіксувати такі важливі положення, що можуть бути подані в якості висновків: У роботі доводиться, що звернення до джерел формування поняття прав людини дає змогу стверджувати, що від самого моменту свого виникнення ця ідея сприймалась як складний комплекс чи система прав людини. Автор доводить, що розуміння тієї основи, яка дає змогу говорити про системність прав людини, могло варіюватись залежно від того чи іншого напряму (в загальному вигляді маємо на увазі історичний та природний способи обґрунтування поняття системи прав людини). Але, попри всі об’єктивні розбіжності між окремими школами в тлумаченні сутності та специфіки феномена права, практично жодна з них ніколи не ставила під сумнів ані загальну цінність прав і свобод людини й громадянина, ані їх системний характер. Водночас, як обґрунтовується у дисертації, розвиток правової науки в ХХ та ХХІ століттях зумовив певні зміни в тому, що саме розуміється під поняттям “система прав людини” та що воно в себе включає. Тобто якщо класичний підхід до тлумачення прав людини розглядає в якості їх носія насамперед конкретних автономних і певною мірою навіть “атомарних” індивідів, то сучасна юридична наука виходить з тези про неможливість штучного розподілу існування людини, з одного боку, як самостійного суб’єкта, а, з другого – як члена загальної політико-правової спільноти. Саме тому нині в загальну систему прав людини органічно вливаються й права спільноти (це т. зв. права “третього покоління”). Подібне розширення прав людини, як доводиться в дисертаційному дослідженні, є цілком виправданим та зрозумілим процесом, оскільки, застосовуючи гіпотезу природно-правової сутності людини, ми повинні визнати й те, що людина є від природи ще й соціальною істотою. І саме як член суспільства вона набуває деяких нових прав, які не можуть бути виведеними з класичної доктрини правового індивіда. Дисертантом аргументовано, що важливою проблемою в дослідженні системи прав і свобод людини та громадянина є питання щодо їх класифікації. У сучасній конституційній практиці ми чітко засвідчуємо застосування принаймні двох базових підходів. Відповідно до одного з них, права і свободи людини не лише перелічуються в тексті Конституції, а й поєднуються в окремі групи, які формально подаються як підрозділи, частини або глави відповідних розділів Конституції. Інший підхід передбачає загальний перелік прав людини без формального виділення окремих структурних груп. Але, як доводиться в дисертації, як перша, так і друга модель, передбачають не лише можливість, а й необхідність застосування додаткових теоретичних моделей для виявлення системних зв’язків як з-поміж прав людини загалом, так і в межах окремих груп. Серед моделей класифікації прав людини, які найчастіше застосовуються, слід назвати такі, що виділяють: а) сфери застосування окремих прав людини (особисті, політичні, економічні, культурні та інші права), б) суб’єктів, які є носіями конкретних прав (йдеться про виокремлення прав людини і прав громадянина), в) форми співвідношення права та його суб’єкта (індивідуальні та колективні права). Водночас визначення загальної сукупності прав людини змушує нас звертатись до аналізу інституту конституційних обов’язків (недарма ще П. Лодій писав про те, що у будь-якої людини як члена громадянського суспільства її права та обов’язки тісно переплетені[356;40]). Це пояснюється тим, що кожен конституційний обов’язок має розглядатись не просто як зовнішня настанова держави щодо належної поведінки індивідів, а через його зв’язок з інститутом прав і свобод людини, оскільки всі закріплені Конституцією України обов’язки можуть бути представлені як способи забезпечення таких же рівних прав інших членів спільноти. На підставі зібраного в роботі матеріалу дисертантом вказується, що формування надійної системи забезпечення прав і свобод людини й громадянина в Україні тісно пов’язане з налагодженням ефективної роботи та розвитком системи органів державної влади, на яких лежить безпосереднє завдання захисту прав людини. При цьому маємо на увазі не так систему державної влади загалом (адже, власне, елементи безпосередньої чи опосередкованої діяльності щодо захисту прав людини тією чи іншою мірою виконує переважна більшість органів державної влади), як виключно ті органи державної влади, для яких захист прав людини є прямим функціональним обов’язком. Серед цих органів, на нашу думку, доцільно виділити дві основні групи. До першої з них відносяться такі правоохоронні органи, як прокуратура, органи внутрішніх справ та органи державної безпеки (в Україні – це Служба безпеки України). Другу ж групу конституюють органи судового (суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України) та парламентського контролю (Уповноважений з прав людини і громадянина Верховної Ради України). Разом з тим специфіка ситуації, яка склалась на сьогодні в Україні, передбачає реалізацію двох комплексів заходів, один з яких має на меті реформування окремих з названих вище органів державної влади (зокрема, йдеться про судову реформу, зміну функцій прокуратури, вдосконалення інституту омбудсмана), а інший – забезпечення надійних механізмів взаємодії між цими органами державної влади. Водночас важливо наголосити на необхідності розвитку системи “альтернативного” захисту прав людини, коли громадянин отримує можливість на власний розсуд обирати той засіб чи шлях щодо захисту своїх прав, який видається йому найефективнішим. Причому звернення до одного з органів державної влади стосовно захисту власних прав не повинно автоматично блокувати інші шляхи. В цьому сенсі наявність різнорівневої та розгалуженої системи захисту прав людини виступає свідченням як демократизму державної влади, так і рівня гарантованості захисту прав і свобод людини й громадянина в Україні. Автором доведено, що в основі загальної системи прав людини лежать два фундаментальних особистих права, якими є право людини на життя та право на свободу. Специфіка подібного статусу цих двох прав зумовлена тим, що вони випливають з самого поняття людини як “правового суб’єкта”. В цьому сенсі будь-яка людина як суб’єкт будь-яких прав, є: а) фізичною істотою; б) вільною істотою. При цьому всі інші права, як наголошує автор, що визначаються як приналежні до особистих прав людини, можуть бути представлені як історична та теоретична конкретизація цих двох базових прав людини. Проблеми забезпечення й гарантування основних особистих прав людини в сучасній Україні, зумовлені перш за все недостатнім рівнем законодавчого регулювання не так самих цих основних прав, як тієї групи прав, які покликані підтвердити та конкретизувати особисті права людини. Тому серйозна увага повинна бути приділена юридичному забезпеченню права на свободу слова, права на приватну свободу громадян, права на гідність та її захист, права на особисту недоторканність. У дисертації наводиться обґрунтування положення, що подібно до того, як серед особистих прав людини, системоутворюючими правами є право на життя та право на свободу, з-поміж політичних прав людини і громадянина таким правом є право на участь в політичному житті, яке тісно пов’язане з реалізацією права на участь в управлінні державними справами. Зазначений теоретичний зв’язок між цими двома моментами може виступити методологічною підставою для визначення рівня демократичності кожної конкретної країни. Справді, для перехідних демократій або для “псевдодемократій” властиве розведення цих двох юридично-правових моментів, у результаті цього право брати участь в політичному житті (наприклад, право участі в діяльності політичних партій, або активне право вибору) не корелює з правом брати участь в управлінні державними справами. Це відбувається внаслідок того, що правове функціонування базових демократичних інститутів спотворюється не правовими за своєю суттю діями держави (до яких можна віднести, скажімо, процедури фальсифікації народного волевиявлення або його фактичне ігнорування). На відміну від цього, для розвиненої демократії характерне гармонійне поєднання цих двох аспектів, внаслідок чого ми ведемо мову не про два окремі політичні права людини й громадянина, а про одне й те саме право, яке лише розглядається в двох різних аспектах. Також, як доводить дисертант, до групи фундаментальних політичних прав слід віднести право на об’єднання (завдяки ньому громадяни отримують можливість колективної участі у відстоюванні своїх інтересів та донесенні своєї волі на рівень державної влади), право участі в мирних масових заходах та право на опозиційну діяльність (його роль пояснюється тим, що демократична держава повинна гарантувати рівні можливості для відстоювання своїх інтересів усім без винятку громадянам, включаючи й тих, чиї погляди не співпадають з офіційно проголошеним курсом державної влади. Автор вказує, що, досліджуючи права людини і громадянина “другого покоління”, доцільно виділяти принаймні три основні групи прав, які не слід ототожнювати або ж поєднувати в межах однієї групи. Ними є: економічні, соціальні та культурні права. Серед економічних прав людини фундаментальну роль відіграють право власності та право на вільну підприємницьку діяльність, які виступають не лише органічною частиною у загальній системі прав людини, а й відіграють важливу роль як умови формування ґрунту для розвитку громадянського суспільства. Це зумовлюється тим, що економічна автономність людини базується саме на володінні певною власністю та на гарантуванні економічної свободи. При цьому автор висловлює низку аргументів щодо доцільності класифікації права на працю, як такого, що належить до групи соціальних прав людини. Виділяючи соціальні права в самостійну групу прав у загальній системі прав і свобод людини та громадянина, в дисертації акцентовано увагу на тому, що реалізація кожного з них вимагає абсолютно чіткої відповідної до соціальних вимог та соціальних інтересів громадян діяльності держави. Таким чином, в основі забезпечення усіх без винятку соціальних прав є специфічна діяльність держави позитивного характеру, яка спрямовується на практичну реалізацію конституційно визначених соціальних стандартів гідного життя людини і громадянина. Що ж до культурних прав, то базовим серед них є право на освіту, яке органічно поєднується з правом користування культурною спадщиною та правом на творчу діяльність. Водночас, говорячи про існування прямої залежності між об’єктивними можливостями держави забезпечувати економічні, соціальні та культурні права людини, не можна робити висновок про штучну або ж відносну природу цих прав людини, оскільки подібно до прав першого покоління, ці права мають всі ознаки універсальності та є необхідними до забезпечення. У дисертації зазначається, що об’єктивною потребою в сучасній Україні, що зумовлена необхідністю забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина є формування та практична реалізація цілісної концепції державної правової політики, яка повинна включати в себе чіткі нормативні приписи, що визначають основні напрями розвитку системи законодавства, міри щодо його вдосконалення, заходи з усунення правових колізій, пробілів в законодавстві в галузі прав людини. Водночас серед найважливіших елементів державної правової політики слід назвати державну політику в галузі законодавчої діяльності. У цьому контексті особливого значення набуває процес розробки, прийняття та реалізації державних програм законодавчої діяльності, оскільки саме завдяки вчасному та науково-обґрунтованому прийняттю законів створюється дієва система забезпечення захисту прав і свобод людини. При цьому, зважаючи на конституційне проголошення України соціальною державою, важливого значення набуває процес забезпечення соціальних, економічних і культурних прав громадян. Специфічною властивістю їх забезпечення є те, що цей процес включає в себе реалізацію таких стратегічних цілей, як: забезпечення економічної стабільності та економічного росту як об’єктивної основи всієї сукупності цієї групи прав людини; розробка та запровадження ефективної соціальної політики; продовження законотворчої робити з ліквідації існуючих пробілів у сфері соціального законодавства. У дисертації встановлено, що в загальну систему захисту прав і свобод людини і громадянина, крім органів державної влади та їх посадових осіб, на яких лежить обов’язок забезпечення і захисту прав й свобод людини входять також різноманітні інститути громадянського суспільства, які дозволяють людині ефективно захищати свої законні права та інтереси. З цієї точки зору, класичне розуміння громадянського суспільства як сукупності автономних об’єднань громадян, які не залежать від держави, прямо передбачає можливість залучення усіх інститутів, які складають основу громадянського суспільства для захисту прав і свобод людини й громадянина. Водночас подібна необхідність аналізу інститутів громадянського суспільства в процесі висвітлення проблематики забезпечення прав людини в Україні випливає з того, що практично всі складові елементи громадянського суспільства формуються саме з метою якомога більш ефективного захисту тих чи інших прав людини і громадянина. Причому йдеться не тільки про різноманітні неурядові правозахисні організації, а й про будь-які асоціації громадян та громадські союзи, що покликані захищати права своїх членів. Тому, як обґрунтовує автор, нагальною потребою сьогодення в Україні в аспекті розвитку цілісної системи захисту прав і свобод людини й громадянина є активне сприяння розвиткові громадянського суспільства, яке завдяки своїм можливостям у відстоюванні інтересів громадян здатне постати поряд із державою надійною запорукою захисту прав людини. Разом з тим маємо пам’ятати, що в сучасному демократичному світі громадянське суспільство виконує не тільки функції захисту приватних та колективних прав й інтересів громадян, а ще виступає безкомпромісним гарантом того, що держава не перевищуватиме своєї компетенції та суворо дотримуватиметься конституційного принципу пріоритету прав і свобод людини й громадянина. На завершення ж нашої дисертаційної розвідки, хотілося б ще раз нагадати одне з положень преамбули Загальної декларації прав людини 1948 року, де сказано, що визнання гідності, рівних та невід’ємних прав людини є основою свободи, справедливості та загального миру. Очевидно, що такі орієнтири, як “свобода”, “справедливість” та “мир” не можуть бути поставлені під сумнів ані Україною, ані будь-якою іншою світовою державою (навіть найдемократичнішою з них). Тому, як доведено в дисертації, обираючи для себе вільне, справедливе та мирне майбуття, ми повинні чітко усвідомлювати, що єдиним надійним шляхом до нього є забезпечення системи прав людини та громадянина. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Абакумов С. А. На пути к гражданскому обществу. Гражданское общество и власть: противники или партнеры? – М.: “Галерия”, 2005. – 296 с. 2. Авер’янов В. Б. Концепція адміністративної реформи як науково-практичне обґрунтування комплексного удосконалення державної служби в Україні // Вісник державної служби України. – 1996. – № 3. – С. 64-69. 3. Автономов А. С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий. – М.: ООО “Инфограф”, 1999. – 384 с. 4. Автономов А. С., Веденеев Ю. А., Дегтярева О. В., Луговой В. В. Зарубежное избирательное право. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – 288 с. 5. Азаров А. Я. Конституционные права и свободы человека и гражданина в Российской Федерации. – М.: НОРМА, 2005. – 591 с. 6. Азаров А. Я. Права человека. Новое знание. – М.: Общество “Знание”, 1995. – 256 с. 7. Алексеев С. С. Государство и право. – М.: Юридическая литература, 1996. – 192 с. 8. Алексеев С. С. Восхождение к праву. – М.: НОРМА, 2001. – 748 с. 9. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия. – М.: Статут, 2000. – 252 с. 10. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с. 11. Алексеев С. С. Тайна права: Его понимание, назначение, социальная ценность. – М.: НОРМА, 2001. – 161 с. 12. Алексеев С. С. Теория права. – М.: БЕК, 1993. – 222 с. 13. Алексеев С. С. Философия права. – М.: Издательство НОРМА, 1998. – 336 с. 14. Алмаші І. М. Реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 23. – С. 165-168. 15. Алмаші М. М. Захист прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 22. – С. 159-163. 16. Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 656 с. 17. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки. – К.: Знання-Прес, 2002. – 332 с. 18. Андрейцев В. І., Балюк Г. І., Бобкова А. Г., Ковальчук Т. Г. Екологічне право. – К.: Істина, 2001. – 544 с. 19. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. – Львів: “Право для України”, 1997. –¬ 200 с. 20. Анисимов П. В. Гражданские права человека: современные проблемы и практики. – Волгоград: ВА МВД России, 2004. – 449 с. 21. Анисимов П. В. Права человека и правозащитное регулирование. – Волгоград: ВА МВД России, 2004. – 248 с. 22. Анісімова М. Ф. Зобов’язання України щодо прав людини у зв’язку зі вступом до Ради Європи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 16с. 23. Аннерс Э. История европейского права. – М.: Наука, 1999. – 394 с. 24. Антипенко В. Ф. Борьба с современным терроризмом: международно-правовые подходы. – К.: ЮНОНА-М, 2002. – 723 с. 25. Античная демократия в свидетельствах современников. – М.: Ладомир, 1996. – 382 с. 26. Антонович М. М. Еволюція поняття прав людини // Право України. – 2005. – № 12. – С. 16-20. 27. Антонович М. М. Еволюція поняття прав людини та проблеми їх класифікації // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. – 2005. – Т. 45. – С. 9-16. 28. Антонович М. М. Імплементація норм міжнародного права щодо прав людини у правове регулювання в Україні. – Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпатського ун-та, 1996. – 164 с. 29. Антонович М. М. Права національних меншин в Україні: національне законодавство і міжнародно-правові стандарти // Право України. – 2004. – № 6. – С. 9-12. 30. Антонович М. М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 2000. – 262 с. 31. Ануфрієв М. І. Проблеми реалізації норм Конституції України в діяльності органів внутрішніх справ // Матеріали наукової конференції “Конституція України – основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 червня 2001 р., Харків / Упоряд. Ю. М. Грошевой, М. І. Панов. – Х.: Право, 2001. – С. 80-85. 32. Аристотель. Политика // Соч.: В 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 375-644. 33. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления. – М.: “Юридическая литература”, 1997. – 400 с. 34. Аузан А. А. Экономическая интерпретация прав человека. – М.: СПОС-КонОП, 2004. – 124 с. 35. Афонин М. В. Права человека. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 2005. – 112 с. 36. Баб’як О. С., Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України. – К.: Атіка, 2001. – 216 с. 37. Бабенко К. А. Актуальні питання визначення місця і повноважень конституційного суду в системі органів державної влади // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 2003. – Вип. 16. – С. 527-528. 38. Бабенко К. А. Внутрішні чинники обмеження в діяльності органів конституційної юрисдикції // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 20. – С. 172-180. 39. Бабич М. Д. Политическая мысль Платона и Аристотеля. – М.: МГТА, 1995. – 24 с. 40. Бабкін В. Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 1998. – Вип. 9. – С. 3-11. 41. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. – М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 752 с. 42. Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права. – Изд-во БЕК, 1998. – 519 с. 43. Бакиров Г. Я. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – Казань: Изд-во Казан. гос. ун-та им. В. Ульянова-Ленина, 2004. – 299 с. 44. Бакунин С. Н. Защита жизни и здоровья граждан (гражданско-правовой аспект). – Рязань: Академия права и управления Федеральной службы исполнения наказаний, 2005. – 215 с. 45. Бантишев О. Ф., Журавльов В. П., Калюжний Р. А. Тероризм: сучасний стан і міжнародний досвід боротьби. – К.: НАВСУ, 2003. – 451 с. 46. Барбашова Н. В. Екологічне право України. – Донецьк: Апекс, 2003. –¬ 392 с. 47. Бегунов Ю. К., Лукашев А. В., Пониделко А. В. 13 теорий демократии. – СПб.: Издательский дом “Бизнес-Пресса”, 2002. – 240 с. 48. Безугла Я. І. Актуальні проблеми соціального забезпечення і захисту в Україні (правові аспекти) // Проблеми соціального захисту в Україні: Матеріали науково-практичної конференції 20-21 червня 1996 р. – Чернігів: Юрист, 1996. – С. 6-14. 49. Бекназар-Юзбашев Т. Права человека и международное право. – М.: “Знание России”, 1996. – 296 с. 50. Беломестных Л. Л. Права человека и их защита. – Ставрополь: Ставрополье, 2003. – Т. 1. – 944 с 51. Беломестных Л. Л. Права человека и их защита. – Ставрополь: Ставрополье, 2003. – Т. 2. – 907 с. 52. Беломестных Л. Л. Права человека и их защита. – Ставрополь: Ставрополье, 2003. – Т. 3. – 959 с. 53. Белых С. В. Свобода предпринимательской деятельности как конституционно-правовая категория в Российской Федерации. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2005. – 186 с. 54. Бернацкий Г. Г. Естественное право. Права человека. Мораль. – СПб.: Изд-во СЗАГС, 2000. – 168 с. 55. Бисага Ю. М., Палінчак М. М., Бєлов Д. М. Данканич М. М. Права людини. – Ужгород: “Ліра”, 2003. – 164 с. 56. Битяк Ю. Становлення та розвиток законодавства про державну службу в Україні // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків. – Х.: ХФ УАДУ, 2000. – С. 30-34. 57. Битяк Ю., Петришин О. Про службу в державних органах та їх апараті // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1 (12). – С. 151-169. 58. Бігун В. До питання про філософію та теорію прав людини: правове регулювання (деякі концептуальні та термінологічні аспекти) // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IХ регіональної науково-практичної конференції. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – С. 5-8. 59. Біленчук П. Д., Гвоздецький В. Д., Сливка С. С. Філософія права. – К.: Атіка, 1999. – 208 с. 60. Білоскурська О. В. Історія становлення конституційних обов’язків в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 242-247. 61. Боден Ж. Метод легкого познания истории. – М.: Наука, 2000. – 412 с. 62. Боер В. М., Городинец Ф. М., Григонис Э. П. Правовое государство: реальность, мечты, будущее. – СПБ.: Алетейя, 1999. – 245 с. 63. Бойчук С. Демократия как право на достойное человеческое существование // Ідея правової держави: історія і сучасність. – Луганськ: Редакційно-видавничий відділ Луганської академії внутрішніх справ, 2002. – С. 246-254. 64. Большой юридический словарь / Под общ. ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790 с. 65. Боняк В. О. Конституційне право людини і громадянина на освіту та його забезпечення в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 20 с. 66. Бородін І. Л. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – № 12. – С. 32-34. 67. Бородін І. Л. Права та свободи громадян, як соціально-правові категорії // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 35-39. 68. Бородін І. Функціональні обов’язки прокуратури у сфері забезпечення прав людини і громадянина // Право України. – 2000. – № 7. – С. 46-48. 69. Боуз Д. Либертарианство: История, принципы, политика. – Челябинск: Социум, 2004. – 392 с. 70. Букач В. В. Зміст конституційних політичних прав і свобод громадян // Право України. – 2001. – № 9. – С. 21-23. 71. Букач В. В. Конституційні політичні права та їх забезпечення міліцією: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2004. – 20 с. 72. Букач В. В. Поняття конституційних політичних прав та свобод // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 10. – С. 187-192. 73. Бухарин Н. И. Демократическое правовое государство и гражданское общество: в странах Центрально-Восточной Европы. – М.: Наука, 2005. – 181 с. 74. Ваганов В. Б., Гончаренко О. М., Лисицин Е. М. Стратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільноти // Наука і оборона. – 2001. – № 1. – С. 9-17. 75. Васильева Т. А. Права человека. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. –560 с. 76. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – № 1. – С. 34-38. 77. Верланов С. Особливості соціальних, економічних та культурних прав людини: до сучасних дискусій // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – С. 11-17. 78. Вернидубов І. Підтримання прокуратурою державного обвинувачення в суді і здійснення правосуддя за Конституцією України // Право України. – 1998. – № 4. – С. 27-30. 79. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики / Гол. ред. М. М. Рябець. – К.: ЦВК, 2001. – 325 с. 80. Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993–2002 рр.). Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. Серія ІІ. Коментарі прав і законодавства. Вип. 3 / Редкол.: П. М. Рабінович та ін. – Х.: Консул, 2003. – 464 с. 81. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. – М.: Юристъ, 2005. – 527 с. 82. Воеводин Л. Ю. Юридический статус личности в России. – М.: Изд-во МГУ, Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 304 с. 83. Воржецов А. Г. Правовое социальное государство: Запад и Россия. – Казань: Изд-во Казанского гос. технологич. ун-та, 1999. – 83 с. 84. Воронов І. О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. – К.: Віра ІНСАЙТ, 2000. – 375 с. 85. Ворсінов Г. Становлення прокуратури незалежної України // Право України. – 1997. – № 1. – С. 22-25. 86. Восстановление нарушенных прав граждан / Под общ. ред. О. О. Миронова. – М.: “Юриспруденция”, 2002. – 200 с. 87. Габричидзе Б. Н., Чернявский А. Г. Юридическая ответственность. – М.: Альфа-М, 2005. – 686 с. 88. Гаврилюк М. Захист прав громадян – завдання прокурорів // Вісник прокуратури. –2003. – № 5(23). – С. 38-40. 89. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. – М.: ИК Логос, 2000. – 544 с. 90. Гаєк Ф. А. Конституція свободи. – Львів: Літопис, 2002. – 556 с. 91. Галкин А., Красин Ю. Критика российского авторитаризма. – М.: ИС РАН, 1995. – 46 с. 92. Гарчева Л. П., Ярмыш А. Н. Конституционное право Украины. – Симферополь: Доля, 2000. – 336 с. 93. Гасанов К. К. Конституционный механизм защиты основных прав человека. – М.: ЮНИТИ, Закон и право, 2004. – 431 с. 94. Гегель Г. В. Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с. 95. Гель А. П., Семаков Г. С., Цвігун Д. П. Праовоохоронні органи України. – К.: МАУП, 2000. – 240 с. 96. Герасимов Р. Про зобов’язання держави щодо захисту прав іноземців, їх співвідношення з інститутом дипломатичного захисту і категорією прав людини // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4(35). – С. 72-81. 97. Гладкіх В. Соціальні права громадян в аспекті формування України як соціальної, правової держави // Право України. – 2005. – № 10. – С. 57-60. 98. Гладун З. С., Федчишин М. Г. Основи конституційного права України. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 151 с. 99. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). – М.: Юристъ, 2003. – 304 с. 100. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). – М.: Юристъ, 2003. – 304 с. 101. Глушкова С. И. Права человека в России. – М.: Юристъ, 2005. – 494 с. 102. Гнатенко Е. А. Философский проект правового государства в культуре предреволюционной России. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 288 с. 103. Гоббс Т. Левиафан // Соч.: В 2 т. – М.: Мысль, 1991. – Т. 2. – С. 6-590. 104. Гоббс Т. Политические произведения. – М.: Мысль, 2001. – 478 с. 105. Головатый Н. Ф. Право на образование. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 114 с. 106. Гончаренко О. М. Поняття і зміст економічних прав // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 25. – С. 181-186. 107. Гончаренко О. М. Співвідношення економічних прав з іншими правами людини і громадянина в Україні // Право України. – 2004. – № 9. – С. 55-58. 108. Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 240 с. 109. Гордієнко Д. Соціальна держава в Західній Європі (від теорії до суспільної реальності) // Людина і політика. – 2002. – № 3. – С. 129-135. 110. Гордон Л. А. Социально-экономические права человека содержание, особенности, значение для России // Общественные науки и современность. – 1997. – № 3. – С. 5-14. 111. Горова О. Б. Громадянські права людини: історія і сучасність // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1999. – Вип. 4. – С. 91-98. 112. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 19-20. 113. Государственное право Российской Федерации: Курс лекций / Под ред. О. Е. Кутафина. – М.: Юридическая литература, 1993. – 580 с. 114. Государственное управление: основы теории и организации. В 2 т. / Под ред. В. А. Козбаненко. – М.: Статут, 2002. – Т. 2. – 592 с. 115. Гражданское общество: истоки и современность. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 296 с. 116. Графский В. Г. История правовых и политических учений. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 608 с. 117. Григонис Э. П. Механизм правового государства. – СПб.: СПбУАП, 1999. – 211 с. 118. Григонис Э., Григонис В. Конституционное право России: Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002. – 364 с. 119. Гринюк Р. Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 388 с. 120. Гринюк Р. Ф. Правова держава: теоретико-методологічні проблеми співвідношення держави і права // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 18. – С. 26-34. 121. Гринюк Р. Ф. Співвідношення понять “права” і “закону” в політико-правовій теорії Т. Гоббса // Вісник Донецького університету. Серія: економіка і право. – 2003. – Вип. 1. – С. 233-238. 122. Гринюк Р. Ф. Поняття “правового державного ладу” та “правового громадянського ссупільства” І. Канта у контексті розвитку теорії правової держави // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 4(30). – С. 5-15. 123. Грицкевич С. Г. Забезпечення конституційних екологічних прав і обов’язків людини і громадянина в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 1999. – № 4. – С. 85-92. 124. Грицкевич С. Г. Конституційні екологічні права в системі конституційних прав людини і громадянина // Право України. – 2001. – № 8. – С. 54-57. 125. Грицкевич С. Г. Конституційні екологічні права людини й громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 24 с. 126. Грищук О. В. Онтологічна основа прав і свобод людини у правових актах Ради Європи та їх національне впровадження // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. – 2005. – Вип. 2. – С. 173-181. 127. Грищук О. Гідність людини: юридичні аспекти // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Львів, 2002. – Вип. 37. – С. 14-19. 128. Гроций Г. О праве войны и мира. – М.: Ладомир, 1994. – 868 c. 129. Гуренко М. М. Розвиток політико-правової думки про гарантії прав і свобод людини і громадянина. – К.: Логос, 2002. – 252 с. 130. Гусева Т. В. Право человека и гражданина на образование: международные стандарты и российское законодательство. – Волгоград: Изд-во ВРО МСЮ, 2003. – 66 с. 131. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохранительные органы. – М.: Изд-во Зерцало, 2000. – 400 с. 132. Гьоффе О. Індивід і почуття солідарності (тези з соціальної етики ХХІ століття) // Політична думка. – 1997. – № 4. – С. 3-19. 133. Давиденко Л., Суботін Е., Черв’якова О., Марочкін І. Загальний нагляд прокуратури: минуле, сучасне, майбутнє // Право України. – 1996. – № 10. – С. 23-26. 134. Давидов Р., Данилюк Ю. Питання теорії конституційних правовідносин // Право України. – 2006. – № 1. – С. 16-19. 135. Даниленко Г. М. Международная защита прав человека. – М.: Юристъ, 2000. – 255 с. 136. Данилов С. Ю. Правовые демократические государства: очерк истории. – М.: ИВЦ “Маркетинг”, 1999. – 292 с. 137. Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації. – Х.: Фоліо, 2002. – 285 с. 138. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-Восточной Европы. – М.: Наука, 2005. – 184 с. 139. Державна політика: аналіз та механізми її впровадження в Україні / За ред. В. А. Ребкала, В. В. Тертички. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 232 с. 140. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с. 141. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с. 142. Дженіс М., Кей Р., Бредні Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. – К.: “АртЕк”, 1997. – 624 с. 143. Діденко Н. Г. Підприємництво як форма розвитку громадянського суспільства в Україні // Підприємництво і право. – К.: Академія правових наук України, 1998. – С. 191-196. 144. Дімітров Ю. Д. Правова держава в контексті законотворення, судової і адміністративної реформи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 1997. – 16с. 145. Дмитриев Ю. А., Комарова В. В. Референдум в системе народовластия. – М.: “Манускрипт”, 1995. – 322 с. 146. Добрянський С. Вихідні засади прав людини: до характеристики сучасної інтерпретації // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Вип. 39. – С. 28-36. 147. Добрянський С. Інститут прав людини: до характеристики вихідних засад // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 3-9. 148. Добрянський С. Права і свободи людини: класична доктрина і сучасна концепція (до порівняльної характеристики) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2001. – Вип. 36. – С. 3-7. 149. Довбуш І. В. Конституційно-правові гарантії політичних прав громадян України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 26. – С. 136-142. 150. Долгунов С. Д. Права человека, которые нужно защищать. – Пермь: Пушка, 2005. – 62 с. 151. Донеллі Дж. Права людини у міжнародній політиці. – Львів: Кальварія, 2004. – 280 с. 152. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні. – К.: Ін Юре, 1999. – 244 с. 153. Дунаев Р. А. Ограничения экономических прав граждан в Российской Федерации. – М.: Книжный мир, 2005. – 91 с. 154. Дурденевский В. Н. Права и обязанности гражданина. – М.: Издание Д. Я. Маковского, 1917. – 184 с. 155. Емельянов В .П. Терроризм – как явление и как состав преступления. – Х.: Право, 1999. – 269 с. 156. Емельянов В. П. Терроризм и преступления террористической направленности. – Х.: Рубикон, 1997. – 176 с. 157. Єрмоленко Д. О. Співвідношення соціальної та правової держави // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. ¬ Вип. 12. – С. 3-5. 158. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты. – М.: Юристъ, 2002. – 365 с. 159. Журавський В. С. Український парламентаризм на сучасному етапі: теоретико-правовий аспект. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 248 с. 160. Заверуха О. Суб’єктивні публічні права як об’єкти судового захисту // Право України. – 2004. – № 4. – С. 49-52. 161. Завьялов Ю. С. Политический аспект идеи тоталитаризма // Власть силы, сила власти. – М.: Юристъ, 1996. – С. 72-75. 162. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 248 с. 163. Заєць А. П. Роль права в організації та функціонуванні держави (історія й сучасність) // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2000. – Вип. 11. – С. 27-40. 164. Закоморна К. О. Інститут омбудсмана в зарубіжних країнах // Зб. наук. праць ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. Серія: Економіка і право. – 1999. – № 2. – С. 82-90. 165. Закоморна К. О. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. – № 1. – С. 47-50. 166. Заяць Н. Право людини на освіту: крізь призму міжнародного права // Право України. – 2006. – № 1. – С. 72-75. 167. Звечаровский И. Э. Современное уголовное право России: понятие, принципы, политика. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 97 с. 168. Звечаровский И. Э. Уголовное право России. Общая часть. – М.: ИНФРА М, 2005. – 345 с. 169. Зеленцов А. Б. Административная юстиция. – М.: Изд-во Российского ун-та дружбы народов, 1997. – 90 с. 170. Зеркин Д. П. Основы политологии: Курс лекций. – Ростов н/Д.: “Феникс”, 1999. – 576 с. 171. Златопольский Д. Л. Государственное право зарубежных стран: Восточной Европы и Азии. – М.: Изд-во Зерцало, 1999. – 320 с. 172. Иваненко В. А. Социальные права человека и социальные обязанности государства. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2005. – 402 с. 173. Иванов Г. И. Права человека. – М.: Изд-во деловой и учебной лит-ры, 2004. – 351 с. 174. Иззатдуст Э. Права человека в двадцать первом веке. – М.: Изд-во РГТЭУ, 2005. – 121 с. 175. Исламов И. А. Правовое государство. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 185 с. 176. История политических и правовых учений / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 736 с. 177. История политических и правовых учений / Под ред. О. Э. Лейста. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2004. – 576 с. 178. Іваненко Г. В. Конституційна модель правової держави: шляхи її удосконалення і реалізації: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.13 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2002. – 18 с. 179. Іванов В. Ф. Законодавство про засоби масової інформації. Україна та зарубіжний досвід. – К.: Видавничий центр Київського університету, 1999. – 188 с. 180. Ілларіонова Н. В. Теоретичні проблеми діяльності органів внутрішніх справ у реалізації конституційного права життя на охорону здоров’я: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 17 с. 181. Кант И. О поговорке “Может быть, это и верно в теории, но не годится для практики” // Основы метафизики нравственности. – М.: Мысль, 1999. – С. 515-562. 182. Кант И. Сочинения в 6-т.. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч. 2. – 478 с. 183. Капицин В. М. Права человека и механизмы их защиты. – М.: ИКФ “ЭКМОС”, 2003. – 288 с. 184. Карпов В. Н. Административно-правовой статус личности и формы его реализации // Закон и право. – 2003. – № 3. – С. 42-44. 185. Карташкин В. А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М.: Ин-т государства и права, 1995. – 232 с. 186. Качан Л. Відкритість та прозорість органів державної влади як складова демократизації суспільства // Формування демократичного та ефективного державного управління в Україні: Матеріали науково-практичного семінару (11-12 березня, 2002 р.) / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: УАДУ, 2002. – С. 93-103. 187. Кириченко І. Г. Міліція як захисник прав і свобод людини та громадянина в умовах формування соціальної держави в Україні // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Донецьк, 27 квітня 2001 р. / Гол. ред. І. Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С. 3-10. 188. Кириченко С. О. Співвідношення соціальної правової держави і громадянського суспільства в умовах сучасної України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук 12.00.01 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 20 с. 189. Кіндратець О. Механізми забезпечення стабільності в соціально орієнтованих державах // Людина і політика. – 2003. – № 5. – С. 115-122. 190. Кіндратець О. Сутнісні ознаки соціальної держави // Людина і політика. – 2003. – № 6. – С. 138-144. 191. Клименко Н. І. Правоохоронні органи України. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 194 с. 192. Кміта О. В. Формування системи законності та правопорядку в процесі становлення незалежної України // Держава і право: Зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 27. – С. 241-248. 193. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – № 11. – С. 29-31. 194. Ковальчук В. Б. Права людини в Україні: міф чи реальність? // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1999. – Вип. 4. – С. 108-113. 195. Ковешников Е. М. Конституционное право Российской Федерации: Курс лекций. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 207 с. 196. Ковешников Е. М. Российское конституционное право. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 223 с. 197. Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право Российской Федерации. – М.: Юристъ, 1995. – 480 с. 198. Козырев Г. И. Введение в политологию. – М.: Академический проект, 2003. – 208 с. 199. Козюбра М. І. Конституційний суд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Україні. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 20-25. 200. Козюбра М. І. Принцип верховенства права і права людини // Права людини і правова держава. До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини. – Х.: НЮАУ, 1998. – С. 47-49. 201. Козюбра М. І. Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції // Українське право. – 1996. – № 3. – С. 6-12. 202. Колесник В. Проблеми розвитку правової ідеології // Право України. – 1994. – № 10. – С. 60-62. 203. Коліушко І., Петришин О. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 4(15). – С. 92-103. 204. Колодій А. М., Лисенков С. Л., Тихомиров О. Д., Ковальський В. С. Теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 448 с. 205. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 304 с. 206. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с. 207. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с. 208. Комарницький Д. С. Держава та особа: відповідальність держави перед особою // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 25. – С. 34-38. 209. Констан Б. Принципы политики, пригодные для всякого правления // Классический французский либерализм: Сб. – М.: РОССПЭН, 2000. – С. 23-258. 210. Константний О. В. Конституційні перетворення не можуть оминути правового механізму судового захисту основних прав і свобод людини й громадянина // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 1(63). – С. 12-18.. 211. Конституции государств Европы: В 3т. / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – Т. 2. – 840 с. 212. Конституции государств Европы: В 3-х т./ Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – Т. 1. – 824 с. 213. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4-х томах / Отв. ред. Б. А. Страшун. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – Т. 1-2. – 778 с. 214. Конституционное право / Под ред. В. В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1999. – 591 с. 215. Конституционное развитие России. – Саратов: Саратовская гос. акад. права, 1996. – Вып. 2. – 161 с. 216. Конституційне право України / За заг. ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544 с. 217. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 735 с. 218. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 367 с. 219. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 356 с. 220. Конституція незалежної України / За ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка, В. О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – 428 с. 221. Конституція незалежної України: У 3 кн. / Під заг. ред. С. Головатого. – К.: Право, Українська правнича фундація, 1995. – Кн. 1. – 398 с. 222. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой. – Х.: Вид-во “Право”, К.: ВД “Ін Юре”, 2003. – 808 с. 223. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с. 224. Копєйчиков В., Цельєв О. Інститути приватної власності та підприємництва як основні складові громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1. – С. 25-33. 225. Коркунов Н. М. Русское государственное право. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1901. – Т. 1. – 573 с. 226. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. – 430 с. 227. Коробова А. П. О формах и средствах реализации правовой политики // Правовая политика и правовая жизнь. – 2001. – № 4. – С. 6-12. 228. Костенко О. Б. Діалектика свободи як засада праворозуміння (філософсько-правове есе) // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 11. – С. 29-33. 229. Костенко О. Людський фактор у праві (Дослідження з позиції соціального натуралізму) // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3(42). – С. 20-30. 230. Костецький В. В. Екологічне законодавство України. – К.: Нічлава, 1998. – 112 с. 231. Костюк В. Л. Соціальні права: особливості Конституції України як джерела права // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1999. – Вип. 4. – С. 113-118. 232. Косюта М. Взаємозв’язок між діяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури у сфері правозахисту // Вісник прокуратури. – 2002. – № 3(15). – С. 6-12 233. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с. 234. Коэн Дж. Л., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. – М.: Изд-во “Весь мир”, 2003. – 784 с. 235. Кравченко Ю. Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999. – 432 с. 236. Кравченко Ю. Ф. Свобода як принцип демократичної правової держави. – Х.: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ, 2003. – 405 с. 237. Красицька Л. В. Право громадян України на життя здоров’я, свободу і особисту недоторканість: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Університет внутрішніх справ МВС України. – Х., 1999. – 19с. 238. Краснова М., Малишева Н., Шевчук П., Підлісник В. Судовий захист екологічних прав людини в Україні. – К.: Видавничий дім КМ “Академія”, 2001. – 178 с. 239. Красноокий О. Доступно, надійно, результативно // Вісник прокуратури. – 2003. – № 4(22). – С. 40-44. 240. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131. 241. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права // Право України. – 2004. – № 8. – С. 25-29. 242. Крусс В. И. Личностные (“соматические”) права человека в конституционном и философско-правовом измерении: к постановке проблемы // Государство и право. – 2000.– № 10. – С. 42-50. 243. Кузьменко П. М. Забезпечення правомірності обмеження особистих конституційних прав і свобод людини в діяльності Служби безпеки України. – К.: Алефа, 2003. – 62 с. 244. Кулага Е. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 12. – С. 92-96. 245. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М.: Высшая школа, 1990. – 351 с. 246. Куфаков А. В. Правовое государство и кризис законности. – М.: Медиа технолоджи сервис, 2003. – 173 с. 247. Куц Ю. Реалізація прав людини і націй // Юридический вестник. – 2002. – № 1. – С. 82-85. 248. Лазарева В. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе. – Самара: Изд-во Самарского гос. ун-та, 1999. – 134 с. 249. Ластовецький А. Право на підприємницьку діяльність у ракурсі становлення інституту державно-правової охорони конституційних прав і свобод громадян // Право України. – 2004. – № 2. – С. 43-48. 250. Лебедев В. А. Конституционно-правовая охрана и защита прав и свобод человека и гражданина в России (теория и практика современности). – М.: Изд-во Мок. ун-та, 2005. – 272 с. 251. Ледях И. А. Социальное государство и права человека // Социальное государство и защита прав человека. – М.: ИГП РАН, 1994. – С. 23-36. 252. Лемак В. В. Загальна теорія держави і права. – Ужгород: ПП “Медіум”, 2003. – 251 с. 253. Лефор К. Политические очерки (ХІХ–ХХ века). – М.: РОССПЭН, 2000. – 368 с. 254. Лившиц Р. З. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 2001. – 224 с. 255. Литвин О. Кримінально-правовий захист екологічної безпеки // Право України. – 2005. – № 2. – С. 23-27. 256. Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України. – К.: Знання, 2000. – 182 с. 257. Лодий П. Теория общих прав. – СПб.: Тип. Департамента внешней торговли, 1828. – 462 с. 258. Локк Дж. Два трактата о правлении // Соб. соч.: В 2-х т. – М.: Мысль, 1988 – Т. 3. – С. 135-405. 259. Лук’янов Д., Пономарьова Г. Правова і політична оцінка загороджувального бар’єра як інституту виборчого права // Право України. – 2005. – № 12. – С. 10-13. 260. Лушников А. М. Трудовые права в системе прав человека. Индивидуальное трудовое парво. – Б.м, 2004. – 607 с. 261. Магаррамов М. Д. Правовое государство: теоретико-методологические проблемы. – М.: Б.и., 2004. – 82 с. 262. Магновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство: єдність та обумовленість // Право України. – 2005. – № 7. – С. 25-29. 263. Магновський І. Й. Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 20 с. 264. Мадіссон В. Право і влада: людина в правовому полі // Право України. – 1999. – № 11. – С. 11-16. 265. Макаренко Є. І. Судові та правоохоронні органи України. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2000. – 216 с. 266. Маклаков В. В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 896 с. 267. Максимов С. И. К проблеме общественного идеала: правовое государство или правовое общество? // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. Ідея правової держави: історія і сучасність. – Луганськ: Редакційно-видавничий відділ ЛАВС, 2004. – Ч. 1. – С. 30-37. 268. Малиновський В. Я. Державне управління. – К.: Атіка, 2003. – 576 с. 269. Малишко М. І. Екологічне право України. – К.: Видавничий дім “Юридична книга”, 2001. – 389 с. 270. Малишко М. І. Конституційно-правовий статус громадян та інших груп населення. – К.: МАУП, 1996. – 16 с. 271. Малишко М. І. Конституційно-правові основи виборів і референдумів як форм прямого народовладдя. – К.: МАУП, 1996. – 30 с. 272. Маляренко В. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду // Право України. – 2004. – № 1. – С. 4-10. 273. Малько А. В. Теория государства и права. – М.: Юристъ, 2006. – 304 с. 274. Малько А. В., Мамонов В. В. Создание Союзного государства “Россия–Беларусь”: проблемы правовой политики // Правовая политика и правовая жизнь. – 2002. – № 2. – С. 5-17. 275. Мамченко М. В. Континуум справедливості у контексті побудови правової держави в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 27. – С. 90-96. 276. Маркойа И., Силбереки Е., Сиарто К. Право и законность. – М.: Юридическая литература, 1987. – 360 с. 277. Мархгейм Р. В. Защита прав и свобод человека и гражданина в современной России: системная конституционная модель, проблемы ее функционирования и совершенствования. – Ростов н/Д.: Ростиздат, 2005. – 199 с. 278. Марцеляк О. В. Інститут омбудсмана: теорія і практика. – Х.: Вид-во УВС, 2004. – 450 с. 279. Матвеева Т. Д. Неправительственные организации в механизме защиты прав человека. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 336 с. 280. Материалисты Древней Греции / Под общ. ред. М. А. Дынника. – М.: Госполитиздат, 1955. – 239 с. 281. Медведчук В. В. Роль Конституційного Суду в побудові основ правової держави в Україні // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 2. – С. 50-53. 282. Медведчук В. В. Україна: актуальні питання розвитку суспільства, держави і права. – К.: Інтерпрес ЛТД, 1999. – 240 с. 283. Медушевский А. Н. Сравнительное конституционное право и политические институты: Курс лекций. – М.: ГУ ВШЭ, 2002. – 512 с. 284. Международные акты о правах человека. Сб. документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 784 с. 285. Мельвиль А. Ю., Алексеева Т. А., Боришполец К. П., Володин А. Г. Политология. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 624 с. 286. Мельник П. В., Цимбал П. В. Судова система України. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. – 320 с. 287. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. – 2001. – № 4. – С. 21-23. 288. Мичко М. І. До питання про загальнонаглядову діяльність прокуратури // Право України. – 2000. – № 4. – С. 50-51. 289. Мичко М. І. Цілі і завдання прокуратури України // Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2001. – № 2. – С. 17-26. 290. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: ЗАО Юстицинформ, 2006. – 512 с. 291. Мігорянц С. Д. Комплексний підхід до визначення права на судовий захист // Вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук. праць. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 282. – С. 45-48. 292. Міл Дж. С. Про свободу: Есе. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 463 с. 293. Моль Р. Энциклопедия государственных наук. – СПб.: Изд-во В. О. Вольфа, 1868. – 591 с. 294. Монтескье Ш. Л. О духе законов. – М.: Мысль, 1999. – 672 с. 295. Морозова Л. А. Теория государства и права. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 448 с. 296. Москаль Г. Правовий статус закордонного українця – особливий (спеціальний) вид правового статусу іноземця // Право України. – 2004. – № 10. – С. 35-37. 297. Мурашин Г. О. Конституційні засади організації і діяльності Конституційного Суду України // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 1997. – Вип. 8. – С. 37-42. 298. Мутагиров Д. З. Права и свободы человека: теория и практика. – М.: Университетская книга, Логос, 2006. – 544 с. 299. Мухаев Р. Т. История политических и правовых учений. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. – 591 с. 300. Мухаев Р. Т. Теория государства и права. – М.: Приор, 2001. – 464 с. 301. Мучник А. Г. Комментарий к Конституции Украины. – К.: Парламентское изд-во, 2000. – Кн. 1. – 254 с. 302. Мюллерсон Р. А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юридическая литература, 1991. – 160 с. 303. Наливайко О. І. Теоретико-правові проблеми захисту прав людини: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 18 с. 304. Науково-практичний коментар Закону України “Про громадянство України”. – К.: МП “Леся”, 2002. – 251 с. 305. Нація і держава: Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз / За ред. Ю. Римаренка. – К., Донецьк: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, ДІВС, 1998. – Кн. 2.– 676 с. 306. Негодченко О. В. Деякі аспекти удосконалення системи управління органами внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини // Вісник Донецького ін-ту внутрішніх справ МВС України. – 2003. – № 4. – С. 48-56. 307. Негодченко О. В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ України. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2002. – 416 с. 308. Негодченко О. В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2003. – 448 с. 309. Негодченко О. В. Реформування органів внутрішніх справ у контексті забезпечення прав і свобод людини // Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2003. – № 1. – С. 5-12. 310. Негодченко О. В. Удосконалення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ України та забезпечення прав і свобод людини // Науковий вісник Юридичної академії МВС. – 2002. – № 3. – С. 11-17. 311. Нерсесянц В. С. Право – математика свободы. Опыт прошлого и перспективы. – М.: Юристъ, 1996. – 160 с. 312. Нерсесянц В. С. Философия права. – М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 652 с. 313. Нижник Н. Р., Ситник Г. П., Білоус В. Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції). – К.: Преса України, 2004. – 304 с. 314. Никифоров М. В. Административная юстиция и право жалобы в России и зарубежных странах. – М.: Когито-Центр, 2003. – 39 с. 315. Никифорчук Д. Й., Липкан В. А., Руденко М. М. Боротьба з тероризмом. – К.: Знання України, 2002. – 254 с. 316. Новгородцев П. И. Об общественном идеале. – М.: Изд-во “Пресса”, 1991. – 640 с. 317. Новохацький В. Д. Неурядові організації як фактор розбудови громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис. ... канд.. політ. наук: 23.00.02 / Дніпропетровський національний ун-т. – Д., 2005. – 16 с. 318. Оболенський О. Державне управління і державна служба України: реформування в світлі світового досвіду // Формування демократичного та ефективного державного управління в Україні. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – С. 9-33. 319. Оборотов Ю. Современное государство: основы теории. – Одесса: “Юридическая литература”, 1998. – 312 с. 320. Общая теория государства и права: В 3 т. / Отв. ред. М. Н. Марченнко. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – Т. 3. – 528 с. 321. Олійник А. Поняття та структура механізму забезпечення конституційної свободи особи на міжнародному та регіональному рівнях // Право України. – 2004. – № 12. – С. 37-41. 322. Олійник А. Ю. Зміст конституційного права людини на життя // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 3. – С. 6-13. 323. Олійник А. Ю. Раціональні концепції свободи та недоторканості людини в період пізнього середньовіччя // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 12. – С. 107-112. 324. Оніщенко Н. М. Держава, право і особа // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 27. – С. 7-11. 325. Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. – 352 с. 326. Онопенко В. В. Права людини – головний пріоритет //http:// www.rada.gov.ua 327. ООН: Комиссия по правам человека. Сессия (60). Защита прав человека и основных свобод в условиях борьбы с терроризмом: Доклад Генерального секретаря. – Женева: ООН, 2004. – 24 с. 328. Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України // Право України. – 1999. – № 12. – С. 25-30. 329. Органи державної влади України / За ред. В. Ф. Пог

Стоимость доставки работы, в гривнах: (при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)	50

Скачать бесплатно	21778.doc

Найти готовую работу

ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:

Связаться

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ

11.10.24 Сучасний документальний театр: новий тип сценічної репрезентації

11.10.24 Вербатім–наративи в контексті сучасної «Нової драми» і документального театру

11.10.24 «Нова драма» в умовах відновлення документалізму в театральній постдраматичній культурі нестабільного типу

Архив материала для курсовых и дипломных работ

Ссылки:

Счетчики:

Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Найти готовую работу

Обратная связь:

Вход для партнеров

© 2006-2024. Все права защищены. Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.

© 2006-2024. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.