У нас уже 17884 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Количество страниц 201
ВУЗ КАЗНА ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Год сдачи 2006
Содержание Вступ ……………………………………………………………………….

Розділ 1 Становлення і розвиток інституту казни в цивільному праві...............................................................................................................
1.1. Становлення казни в цивільному праві Російської імперії ...............
1.2. Казна як юридична особа у перші роки Радянської влади та період після прийняття ЦК УРСР 1922 року.......................................................
1.3. Казна в умовах визнання України та адміністративно-територіальних одиниць суб'єктами права державної власності.............
1.4. Поняття „казна” у вітчизняній науці цивільного права та законодавстві.................................................................................................
Висновки до розділу.....................................................................................

Розділ 2. Цивільно-правове становище юридичних осіб, що представляють казну як учасника цивільних правовідносин...........
2.1. Участь казни у цивільно-правових відносинах з приводу грошових коштів...........................................
2.2. Становище казни у цивільних правовідносинах, що пов’язані з майном у натурі.............................................................................................
2.3. Цивільно-правова відповідальність казни............................................
Висновки до розділу………………………………………………………..

Висновки.......................................................................................................
Список використаних джерел...................................................................
Додаток..........................................................................................................

ВСТУП

Подальша демократизація українського суспільства, становлення України як правової держави та приведення її законодавства до вимог Європейського союзу, що відображені в Aques communiter, не можна уявити без подальшого розвитку правового регулювання цивільних правовідносин. При цьому, важливим фактором економічного піднесення нашої країни є свобода здійснення цивільно-правових дій і визнання рівності всіх учасників цивільних правовідносин, в яких держава виступає їхнім учасником поряд з іншими фізичними й юридичними особами. Тому вдосконалення існуючої та розробка нової нормативно-правової бази, щодо регулювання участі держави в цивільних правових відносинах, є актуальною науково-практичною проблемою сьогодення.
Аналіз концептуальних засад розвитку такого законодавства України, практики його реалізації, цивільно-правове становище держави в особі державних юридичних осіб дає підстави для висновку, що законодавче регулювання цих відносин, особливо становища казни як учасника цивільних правовідносин у вітчизняній науці цивільного права є своєрідною terra incognito. Дане зауваження повною мірою може стосуватися не тільки досліджень дореволюційної цивілістики, але й науки цивільного права радянського та пострадянського періоду. Незважаючи на те, що проблеми участі казни у цивільних правовідносинах тією або іншою мірою розроблялися у працях дореволюційних учених-юристів – К. М. Анненкова, В. Б. Єльяшевича, К. М. Кавеліна, Н. І. Лазаревського, Д. І. Мейєра, Г. Ф. Шершеневича тощо, цивілістів радянського періоду – С. М. Братуся, А. І. Беспалової, М. І. Брагінського, А. В. Венедиктова, Р. Й. Халфіної, Р. І. Шенгелія, П. В. Віткявічюса, В. А. Дозорцева, С. М. Корнєєва, Д. М. Генкіна тощо, українських вчених – О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. К. Мамутова, Є. О. Харитонова, й інших, але не дивлячись на це було опубліковано лише декілька монографій, присвячених даній проблематиці.
Відсутність належної уваги до проблем участі держави у цивільно-правовому обороті, правовому становищі її юридичних осіб у ньому як учасників цивільного права, зокрема, у радянський період, може бути пояснена фактичним домінуванням державного сектора в економіці, де держава виступала в цивільному обороті через державні підприємства та установи, що були визнані юридичними особами. Це привело до того, що в більшості випадків у цивільних правовідносинах почали брати участь саме ці юридичні особи як самостійні суб’єкти цивільного права, а не держава як казна. У зв’язку з цим, практична значимість досліджень проблем цивільно-правового становища самої казни як суб’єкта цивільного права у той період значно зменшилася. Такий підхід до вивчення питання безпосередньої участі держави, у тому числі казни, в цивільних правовідносинах по інерції був сприйнятий і пострадянською вітчизняною цивілістичною наукою.
Актуальність теми дослідження. Із ускладнення системи цивільних правовідносин, де держава безпосередньо бере участь, з'явилася ціла низка чинників, у зв'язку з якими вивчення проблем цивільно-правового становища юридичних осіб – представників казни як суб'єкта цивільних правовідносин, почало представляти не тільки теоретичний, але і практичний інтерес. Але, незважаючи на це, поняття „казна”, у сенсі держави як суб'єкта цивільного права, як і поняття „державна скарбниця”, яким у цивілістичній літературі, як правило, позначається певна частина державної власності, не використовується зараз у чинному цивільному законодавстві. Це може досить переконливо свідчити про недослідженість цих правовідносин на достатньому рівні.
Необхідність звернутися до даної проблематики, насамперед, обумовлена також кардинальним реформуванням цивільного законодавства. Багато юридичних конструкцій і теоретичних положень радянського цивільного права, що були спрямовані на організацію й обґрунтування цивільного обороту на базі державної власності, перестали діяти. В умовах значного скорочення державного сектора в економіці першорядного значення набуває цивільно-правове регулювання відносин, що пов'язані з переходом майна від одних власників до інших, де само майно перебуває на основі різної правової форми права власності. У зв'язку з цим існує нагальна потреба дослідження проблем взаємодії держави як учасника цивільного права, з іншими учасниками цивільних та інших правовідносин. Проте, істотна зміна суспільно-політичного ладу в країні, інше, ніж до цього часу, правове становище держави в цивільних правовідносинах і дотепер не привернули уваги дослідників і не знайшли відображення в цивілістичній літературі.
Необхідність дослідження проблем цивільно-правового становища казни обумовлена й особливою увагою з боку законодавця до надання визначеності і прозорості участі держави в цивільно-правових відносинах. Це простежується, зокрема, у прийнятті цілої низки спеціальних законів, що регулюють правовідносини з поставок продукції для державних потреб, про державний матеріальний резерв тощо, у яких цивільно-правовий статус казни як учасника урегульованих цими законами відносин, не одержав достатньо чіткого визначення.
Важливу роль відіграють норми цивільного права про відповідальність держави в особі казни за її зобов’язаннями. Оскільки в правовій державі діє принцип взаємної відповідальності людини і держави, а остання несе обов’язок із забезпечення та захисту прав і законних інтересів своїх громадян, то змістовне вирішення в законі питання про відповідальність держави безпосередньо виступає засобом гарантування дотримання державою положень, проголошених нею в ст. 3 Конституції України.
Відмітимо також те, що обрана тема на монографічному рівні у вітчизняній доктрині не досліджувалася. У сучасній українській цивілістиці є роботи з окремих аспектів цивільно-правового становища держави і казни. При цьому особливої уваги заслуговує той факт, що остання спеціальна наукова робота на цю тему вийшла ще на початку 80-х років. Інші роботи не вичерпують проблеми участі держави в цивільних правовідносинах як казни.
Викладене вище свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми „Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867), „Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 [75], а також Пріоритетним напрямкам наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., затверджених вченою радою ХНУВС 05.01.2005 року п. 9.1.
Мета дослідження полягає у тому, щоб на підставі комплексного наукового аналізу, з урахуванням сучасної цивілістичної теорії та практики, з’ясувати сутність і особливості регламентації правового положення держави як суб’єкта цивільного права стосовно її участі в цивільних правовідносинах як казни.
Поставлена мета обумовила вирішення комплексу таких дослідницьких завдань: 1) встановити концептуальні засади прояву правової сутності казни в цивільному праві на різних етапах її становлення та існування відповідно до соціально-економічних умов розвитку держави; 2) визначити понятійний апарат, що пов’язаний із характеристикою прояву участі держави в цивільно-правових відносинах; 3) виявити чинники, що впливають на правове становище державних юридичних осіб у цивільному праві України; 4) дослідити достатність і дієвість нормативно-правової основи правового становища державних й інших органів - представників казни; 5) охарактеризувати особливості участі казни в цивільних правовідносинах з приводу різних об’єктів цих відносин та дослідити форму та види цивільно-правової відповідальності казни за зобов’язаннями держави та створених нею юридичних осіб; 6) розробити пропозиції щодо удосконалення правової регламентації статусу держави як суб’єкта цивільних правовідносин у розумінні казни та правового врегулювання відносин за участю державної скарбниці.
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносин за участю державних юридичних осіб, що представляють казну, як самостійних учасників цих відносин.
Предметом дослідження є чинне законодавство, що визначає правове становище держави, юридичних осіб – суб’єктів цивільних правовідносин, як представників казни, наукова доктрина, правозастосувальна та судова практика.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження базувалася на застосуванні як загального діалектичного методу, так і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання дійсності: конкретно-історичного, порівняльно-правового, системно-правового, статистичного і теоретико-прогностичного методів. Порівняльно-правовий метод використовувався при розгляді чинного та раніше діючого законодавства в нашій країні, конкретно-історичний – при вивченні історично-зумовленої динаміки категорії „казна” в цивільному праві, системно-правовий – при виявленні факторів, що мали визначальний вплив на цивільно-правове становище казни в сучасному цивільному праві України, статистичний – при зібранні даних про кількісну оцінку казни, розгляд справ у судах за позовами за участю інтересів казни та їх аналізі, теоретико-прогностичний – під час формулювання рекомендацій з удосконалення законів, інших нормативних правових актів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняній цивілістичній науці було проведено комплексне наукове дослідження особливостей правового становища держави як казни при участі у цивільних правовідносинах як їх суб’єкта.
У дисертації висунуто такі положення, що характеризують наукову новизну проведеного дослідження:
1. аргументовано позицію, що з урахуванням вітчизняних цивілістичних традицій, держава в майнових відносинах у цивільному обороті повинна надалі називатися терміном „казна”, який слід запровадити в цивільному праві та законодавстві України. За своїм змістом поняття „казна” не повинно ототожнюватися з поняттям „державна скарбниця”, що має використовуватися для позначення об’єкту цивільних прав;
2. уперше запропоновано ввести до лексикону законодавця, з метою розмежування особливостей участі у правовідносинах держави як суб’єкта цивільного права, такі поняття: „казна” (держава) – суб'єкт цивільного права, самостійний учасник цивільного обороту; „казенне майно” – будь яке майно у грошовій, речовій або іншій формі, що належить державі на праві власності; „державна скарбниця” - сукупності усього казенного майна, що належить Україні;
3. обґрунтовано висновок, що „майно державної скарбниці” є специфічний вид майна, що належить державі як казні на праві власності, і яким казна повинна відповідати відповідно до ЦК України за своїми зобов'язаннями;
4. доведено, що особливість цивільно-правового становища казни як учасника цивільних правовідносин у сучасному цивільному праві України полягає в тому, що вона бере участь у цих правовідносинах через систему державних органів, наділених, як правило, правами юридичної особи. Така участь повинна приводити до того, що дії згаданих суб'єктів у цивільному обороті від імені казни повинні тягнути за собою зарахування до складу неподільного фонду (державної скарбниці) всього отриманого за правочинами, що вчиняються від імені казни, якщо інше не встановлено в законодавстві;
5. запропоновано, з метою конкретизації загальних норм про участь казни (держави) в цивільному обороті, що містяться в ЦК України, внести до нього відповідні зміни, які б, зокрема, передбачали, що за загальним правилом до казни (держави) як учасника цивільних правовідносин застосовуються норми, котрі визначають участь юридичних осіб у відносинах, врегульованих цивільним законодавством, якщо інше не випливає з закону або особливостей її правового становища;
6. визначено, що більш чіткому врегулюванню участі казни в цивільних правовідносинах буде сприяти всебічне визначення правового становища спеціальних державних органів, які уповноважені діяти виключно від імені казни (Мінфін, Державне казначейство, Фонд державного майна), оскільки вони беруть участь у цивільних правовідносинах від імені казни не тільки з приводу майна, що входить до складу неподільного фонду, але, в окремих випадках, і з приводу майна, закріпленого за державними унітарними, казенними підприємствами й установами на праві господарського відання або оперативного управління;
7. набули подальшого розвитку положення про специфіку цивільно-правової відповідальності казни, яка може мати дві форми як безпосередньо за своїми зобов’язаннями, так і як субсидіарний боржник за зобов’язаннями створених нею юридичних осіб у випадках, передбачених чинним законодавством;
8. встановлено порядок вирішення питання про відповідальність казни:
- у випадках, коли відповідний суб'єкт діє від імені казни і наділений для цього всіма необхідними повноваженнями, інший суб'єкт, що вступає в цивільні правовідносини з казною, повинен мати можливість висувати відповідні вимоги безпосередньо до казни й одержувати задоволення від неї, а не від представників, що виступають від її імені у цивільному обороті, і казна повинна нести безпосередню відповідальність за зобов'язаннями, вчиненими від її імені, коштами і майном державної скарбниці;
- при субсидіарній відповідальності казни за зобов'язаннями, створених нею юридичних осіб, їх відповідальність за власними зобов'язаннями настає в межах коштів, передбачених у відповідних кошторисах на цілі, для досягнення яких вони вступають у цивільно-правові зобов'язання, а у передбачених в законі випадках – інших коштів, що перебувають у їхньому власному розпорядженні. При недостатності цих коштів для задоволення вимог кредиторів субсидіарну відповідальність буде нести відповідний власник, тобто казна;
9. запропоновано положення, яке буде більшою мірою відповідати напряму посилення захисту прав і законних інтересів учасника цивільно-правових відносин, які взаємодіють із державою, у випадку настання відповідальності казни, яке полягає у тому, щоб закладати в законі про державний бюджет на певний рік відповідну статтю витрат, з урахуванням відшкодувань минулих років і проценту від обсягу передбачених бюджетом зобов’язань казни;
10. запропоновано законодавчо передбачити, що у справах за позовами, які пред’являються до держави про відшкодування шкоди у випадках, передбачених статтями 1173-1177 ЦК України, саме казна повинна виступати відповідачем. У цьому випадку її повинні представляти органи Державного казначейства України та органи чи посадові особи, за дії яких відповідає держава, крім того, слід передбачити обов’язок вказаних осіб, після задоволення судами вказаних позовів, пред’являти позовні вимоги про відшкодування шкоди в порядку регресу до осіб, винних у заподіянні шкоди казні;
11. на основі результатів дослідження підготовлено пропозиції щодо внесення змін і доповнень у цивільне, цивільно-процесуальне та господарське законодавство України з метою вдосконалення процесуального положення казни як суб’єкта цивільних правовідносин (див. додаток).
Практичне значення результатів дослідження. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі при подальших теоретичних дослідженнях особливостей цивільно-правового становища держави як учасника відповідних правовідносин, у процесі викладання курсів „Цивільне право України”, „Цивільне процесуальне право”, „Фінансове право” „Господарське право”, спецкурсу „Право власності” у вищих навчальних закладах, правотворчими органами в процесі удосконалювання вітчизняного законодавства щодо урегулювання участі казни у цивільних правовідносинах, правозастосовчими органами при реалізації норм закону та вирішенні конкретних справ.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в доповідях на наукових конференціях у м. Києві на І Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми управління” (30 листопада – 1 грудня 2001 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (лютий 2002 р.), на науково-практичній конференції ад’юнктів та магістрантів, присвяченій Дню науки України (8 травня 2002 р.), в м. Тернополі на IV та V Міжнародних науково-практичних конференціях „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (22 лютого 2002 р. та 24 лютого 2003 р.), в м. Харкові на науково-практичній конференції „Проблеми цивільного права України” (21 травня 2002 р.), в м. Хмельницькому на Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 р.).
Публікації Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано у 8 статтях і тезах наукових доповідей, 3 з яких – у фахових виданнях.
Список литературы ВИСНОВКИ


На підставі викладеного, а також виходячи з мети і задач нашого дослідження та одержаних результатів, ми дійшли таких висновків, які й обґрунтовано в дисертаційному дослідженні:
1. На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що правовому врегулюванню становища казни у цивільному праві не приділялось достатньо уваги, не дивлячись на те, що казна визнана на теренах нашої держави одним із суб'єктів цивільного права ще в дореволюційній науці і законодавстві, а також збереглася як суб'єкт у цивільному праві України і після прийняття ЦК УРСР 1922 року. На думку автора, це пояснюється тим, що однією з характеристик казни як суб’єкта цивільного прав є те, що у правовідносинах вона бере участь через уповноважених суб’єктів, на розробці правового становища яких і була сконцентрована основна увага.
2. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що казна – це правова форма прояву держави (як суб'єкта цивільного права), що дає їй можливість стати учасником цивільного обороту у формі юридичної особи для фінансово-господарської діяльності у межах внутрішньої та зовнішньоекономічної сфери. Але, як показує аналіз цивільного законодавства та юридичної літератури, поняття „казна” може використовуватися у таких лексичних значеннях:
- держави як безпосереднього самостійного учасника цивільного обороту (як суб'єкта цивільного права);
- держави як власника всіх коштів, що проходять через бюджет;
- самої сукупності цих коштів у їх грошовій або навіть у речовій формі. І в цьому останньому значенні російському терміну „казна” більше відповідає український термін „скарбниця”. Така багатозначність не сприяє врегулюванню положення казни у сучасному цивільному праві. Тому пропонуємо вести до лексикону законодавця такі поняття:
- казна (держава) – суб'єкт цивільного права, самостійний учасник цивільного обороту;
- казенне майно – будь-яке майно у грошовій, речовій або іншій формі, що належить державі на праві власності;
- державна скарбниця – сукупності усього казенного майна, що належить Україні.
3. Можна констатувати, що з поступовим зростанням і збільшенням економічного та майнового обороту казна (держава) все більше розгалужує систему своїх представників, які управляють державним майном і вступають у цивільно-правові відносини з відповідними фізичними й юридичними особами в інтересах держави. Таке положення обумовлює те, що виділення казни як самостійного суб'єкта цивільного права потребує чіткого визначення у законі випадків можливої участі в цивільних правовідносинах державних органів, установ-юридичних осіб не тільки від свого власного імені як самостійних суб'єктів цивільного права, але і від імені казни.
4. У результаті визнання державних установ, казенних підприємств юридичними особами безпосередня майнова база казни була звужена, а сама казна почала брати участь у цивільному обороті, як правило, лише за допомогою участі в ньому від імені казни самостійних юридичних осіб, що звузило сферу особистої участі казни в цивільних правовідносинах. Ці два моменти обумовлено тим, що відносно закріпленої за державними установами та казенними підприємствами частини державної власності зазначені суб'єкти одержали можливість брати участь у цивільному обороті від свого імені. Це означало також те, що в реалізації відносин державної власності брала участь не тільки казна як суб'єкт цивільного права, а й державні підприємства – юридичні особи.
5. Враховуючи те, що під терміном „казна” слід розуміти, насамперед, державу як суб'єкта цивільного права, то відносно майна, що належить їй на праві власності (казенне майно, яке в у сукупності утворює державну скарбницю), можна констатувати, що казна і повинна відповідати згідно зі ст. 174 ЦК України за своїми зобов'язаннями. У цьому розрізі слід відзначити, що за своїм змістом поняття „казенне майно” не повинне повністю ототожнюватися з поняттям „державна власність”, що використовується у нині діючому цивільному законодавстві та новому ЦК, під яким традиційно розуміється все майно, що належить державі. Майно, що знаходиться у власності держави, може бути поділено на:
- неподільне державне майно, майно не закріплене за державними підприємствами й установами, насамперед, кошти державного бюджету, що складає майнову базу безпосередньої участі казни в цивільному та господарському обороті;
- державне майно, закріплене за державними юридичними особами на праві довірчої власності (господарського відання й оперативного управління), яке складає базу для участі державних підприємств, установ, організацій в обороті як самостійних юридичних осіб.
6. Участь казни у цивільних правовідносинах опосередковано, тобто через систему державних органів, підприємства й установи, що наділені, як правило, правами юридичної особи, або ж через спеціально уповноважених на те фізичних та юридичних осіб, повинно приводити до того, що дії згаданих суб'єктів у цивільному обороті від імені казни повинні тягнути за собою зарахування до складу неподільного фонду (державної скарбниці) всього отриманого за правочинами, що вчиняються від імені казни, якщо інше не встановлено в законодавстві, оскільки саме держава, утворена українським народом, визнається Цивільним кодексом України суб’єктом права державної власності. Органи державної влади й інші суб’єкти, що представляють її у цивільних відносинах, діють не від власного імені і не в своїх інтересах, а від імені і в інтересі держави в цілому, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в якій є народ.
7. З метою конкретизації загальних норм про участь казни (держави) в цивільному обороті, що містяться в ЦК України, необхідно внести до нього відповідні зміни, які б передбачали, що за загальним правилом до казни (держави) як суб'єкта цивільних правовідносин застосовуються норми, котрі визначають участь юридичних осіб у відносинах, врегульованих цивільним законодавством, якщо інше не випливає з закону або особливостей її правового становища.
8. Майнову основу участі казни у цивільних правовідносинах складають як грошові кошти (у першу чергу кошти державного бюджету), так і майно в натурі, набуте казною як внаслідок участі у цивільно-правових зобов’язаннях, так і в результаті її участі у правовідносинах як носія публічної влади. Тому актуальним є питання всебічного визначення правового становища спеціальних державних органів, які уповноважені діяти виключно від імені казни (Мінфін, Державне казначейство, Фонд державного майна). А також їх повноважень від імені казни з приводу майна, що входить до складу неподільного фонду (державної скарбниці), а, в окремих випадках, і з приводу майна, закріпленого за державними унітарними підприємствами й установами на праві господарського ведення або оперативного управління.
9. Вирішення питання щодо випадків відповідальності казни слід розпочинати з урахуванням того, що вона може нести таку відповідальність як безпосередньо за своїми зобов’язаннями, так і як субсидіарний боржник за зобов’язаннями, створених нею юридичних осіб, у випадках, передбачених чинним законодавством.
Участь у цивільному обороті від імені казни державних установ, казенних підприємств, а також інших суб'єктів повинна спричиняти безпосередню відповідальність казни за зобов'язаннями, учасником яких вона є. Ці відносини варто врегулювати не тільки в ЦК України, але й у цивільно-процесуальному законодавстві, де визначити порядок звернення стягнення на майно казни. У тих випадках, коли відповідний суб'єкт діє від імені казни і наділений для цього всіма необхідними повноваженнями, інший суб'єкт, що вступає в цивільні правовідносини з казною, повинен мати можливість висувати відповідні вимоги безпосередньо до казни й одержувати їх задоволення від неї, а не від представників, що виступають від її імені у цивільному обороті. І казна повинна нести безпосередню відповідальність за зобов'язаннями, вчиненими від її імені, коштами і майном державної скарбниці. Тому проблемі представництва інтересів казни у справах за позовами про відшкодування шкоди за рахунок держави необхідно приділити більш пильну увагу.
10. Говорячи про субсидіарну відповідальність казни за власними зобов'язаннями установ і казенних підприємств, необхідно підкреслити, що в даних правовідносинах вони беруть участь від свого імені як самостійні суб'єкти цивільного права, а не від імені казни. Тому при вирішенні питання про субсидіарну відповідальність казни за зобов'язаннями установ і казенних підприємств необхідно наголосити, що їх відповідальність за власними зобов'язаннями повинна наставати в межах коштів, передбачених у відповідних кошторисах на цілі, для досягнення яких установа чи казенне підприємство вступають в цивільно-правові зобов'язання, а у передбачених в законі випадках – інших коштів, що перебувають у їхньому власному розпорядженні. При недостатності цих коштів для задоволення вимог кредиторів субсидіарну відповідальність буде нести відповідний власник, тобто казна.
11. Пропонується врахувати ту обставину, що через те, що обсяг бюджетних коштів, виділення яких можливо на цивільно-правові цілі, обмежений законом про бюджет на поточний рік у відповідному розписі доходів і витрат, необхідне спеціальне законодавче врегулювання відносин щодо відповідальності казни, у тому числі і субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державних установ та казенних підприємств, шляхом закладення в законі про державний бюджет на певний рік відповідної статті витрат. Таке положення буде більшою мірою відповідати напряму посилення захисту прав і законних інтересів суб’єктів цивільно-правових відносин, які взаємодіють із державою.
12. Пропонується законодавчо передбачити, що у справах за позовами, які пред’являються до держави про відшкодування шкоди у випадках, передбачених статтями 1173-1177 ЦК України, саме казна повинна виступати відповідачем, будучи представленою в цьому випадку органами Державного казначейства України й органами (посадовими особами цих органів), за дії яких відповідає держава. Основну проблему тут складає відсутність чіткого вирішення питання про визначення належного відповідача за справами зазначеної вище категорії, який представляв би казну у суді, а тому у Бюджетному кодексі України й іншому законодавстві слід чітко визначити коло осіб, які представлятимуть державу в судах. Вважаємо можливим закріпити загальну норму, яка б передбачала, що за позовами про відшкодування за рахунок держави шкоди, заподіяної незаконними рішеннями і діями (бездіяльністю) відповідних посадових осіб і органів державної влади, у суді від імені казни повинні виступати головні розпорядники коштів державного бюджету й органи державного казначейства.
Крім того, слід передбачити обов’язок вказаних осіб, які виступали відповідачами за позовами до казни, після задоволення судами вказаних позовів пред’являти позовні вимоги про відшкодування шкоди в порядку регресу до осіб, винних у заподіянні шкоди казні.
13. Дослідженням визначено, що на відповідному рівні не врегульоване питання про відповідальність казни за шкоду, завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною, а також у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно. Це питання потребує особливої уваги, оскільки є одним з аспектів виконання положень ст. 3 Конституції України.
14. Автором наголошується на тому, що визнання того факту, що держава, виступаючи у цивільно-правових відносинах як казна, будучи наділена владними повноваженням відносно будь-якого суб’єкта чи особи, може встановлювати певні правові положення, які можуть поставити казну (державу) у більш вигідне становище, ніж інші суб’єкти. А тому, визнання у новому цивільному законодавстві рівноправності всіх учасників цивільних правовідносин на загальному рівні потребує розробки механізму стримування від зловживання державою й її посадовими особами наданими їм юридичними можливостями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Декларація про державний суверенитет : Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. № 55-II // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429
2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. / Міністерство юстиції України. – К.: Укр. Правнича фундація, «Право», 1996. – 64 с.
3. Свод законов Российской империи : В 16 т. – СПб., 1912. – Т. 8, 10.
4. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик: Приняты 8 декабря 1961 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1961. – № 50. – Ст. 525.
5. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик: Приняты 31 мая 1991 г. № 2211-I // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 26. – Ст. 733.
6. Бюджетний кодекс України: Прийнятий 21 червня 2001 р. № 2542-III // Офіційний вісник України. – № 29. – Ст. 1291.
7. Господарський кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 р. № 436-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
8. Земельний кодекс України: Прийнятий 25 жовтня 2001 р. № 2769-III // Офіційний вісник України. – 2001. – № 46. – Ст. 2038.
9. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 р. № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
10. Цивільний кодекс УРСР // Збірник узаконень УРСР. – 1922. – № 55. – Ст. 780.
11. Цивільний кодекс УРСР : Затверджений Законом УРСР від 18 червня 1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
12. Проект Гражданского кодекса Украины от 25 августа 1996 р. // Українське право. – 1996. – № 2(4).
13. О собственности: Закон СССР от 6 марта 1990 г. № 1305-1 // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1990. – № 11. – Ст. 164.
14. О федеральном бюджете на 1995 г.: Федеральній закон от 31 марта 1995 г. № 39-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерациии. – 1995. – № 14. – Ст. 1213.
15. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 р. № 996-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365.
16. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
17. Про власність: Закон УРСР від 7 лютого 1991 р. № 697-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
18. Про господарську діяльність у Збройних Силах України: Закон України від 21 вересня 1999 р. № 1076-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 408.
19. Про Державний бюджет України на 1997 рік: Закон України від 27 червня 1997 р. № 404/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 33. – Ст. 207.
20. Про Державний бюджет України на 2003 рік: Закон України від 26 грудня 2002 р. № 380-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 10-11. – Ст. 86.
21. Про Державний бюджет України на 2004 рік: Закон України від 27 листопада 2003 р. №1344-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 17-18. – Ст. 250.
22. Про державний матеріальний резерв: Закон України від 24 січня 1997 р. № 51/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 13. – Ст.112.
23. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 р. № 509-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
24. Про економічну самостійність Української РСР: Закон України від 3 вересня 1990 р. № 142-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 34. – Ст. 499.
25. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
26. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16 квітня 1991 № 959-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
27. Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію: Закон України від 21 жовтня 1993 р. №3543-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 44. – Ст. 416.
28. Про підприємства: Закон України від 27 березня 1991 р. № 887-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
29. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. №266/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
30. Про поставки продукції для державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 р. № 493/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.
31. Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 черв. 1991 р. № 1201-XII // Відомості Верховної ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 508.
32. Про введення в дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратурі і суду»: Постанова Верховної Ради України від 1 грудня 1994 р. № 267/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 2.
33. Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України: Постанова Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 39. – Ст. 581.
34. Про управління державним майном Української РСР: Постанова Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1990 р. № 376-XII // Відомості Верховної Ради УРСР – 1990. – № 44. – Ст. 594.
35. Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності: Постанова Верховної Ради УРСР від 14 лютого 1992 р. № 2116-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1992. – № 20. – Ст. 274.
36. О порядке передачи в 1995 году в залог акций, находящихся в федеральной собственности: Указ Президента РФ от 31 августа 1995 г. № 889 // Экономика и жизнь. – 1995. – № 37.
37. Про задоволення державних і регіональних потреб у сільськогосподарській продукціі на 1996 рік: Указ Президента України від 18 січня 1996 р. № 62/96 // Урядовий кур’єр. – 1996. – 23 січня.
38. Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб’єкта та України: Указ Президента України від 25 червня 2002 року N 581/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 26. – Ст. 1231.
39. О национализации предприятий : Постановление ВСНХ от 29 ноября 1920 г. // Собрание узаконений и распоряжений. – 1920. – № 93. – Ст. 512.
40. Об утверждении Положения о порядке учета, оценки и реализации конфискованного, бесхозяйного имущества, имущества, перешедшего по праву наследования к государству, и кладов : Постановление Совета Министров ССР от 29 июня 1984 г. № 683 // Собрание постановлений правительства СССР. – 1984. – № 22. – Ст. 126.
41. Об утверждении Устава железных дорог : Постановление Совета Министров СССР от 6 апреля 1964 г. № 270 // Право и практика. – 2006. – № 7. – С. 110-164.
42. Питання Державного казначейства: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. № 590 // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. – № 11. – Ст. 262.
43. Про випуск казначейських зобов’язань: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 15 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 2. – Ст. 64.
44. Про випуск облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 лютого 1997 р. № 138 // Офіційний вісник України. – 1997. – Число 6. – С. 76 – 77.
45. Про випуски облігацій внутрішніх державних позик: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 80 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 15. – Ст. 185.
46. Про затвердження Положення про порядок надання суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. № 838 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 23. – Ст. 839.
47. Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1764 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52. – Ст. 2374.
48. Про затвердження Порядку розрахунку відсоткового доходу за купонами облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 року, Порядку розміщення і розрахунків за облігаціями внутрішньої державної ощадної позики 1997 року і переліку банків, уповноважених здійснювати розміщення та обслуговування облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. № 493 // Офіційний вісник України. – 1997. – Число 21. – С. 65 – 70.
49. Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 2002 р. № 228 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 9. – Ст. 414.
50. Про затвердження Статуту залізниць України: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 14. – Ст. 548.
51. Про методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна : Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. // Урядовий кур’єр. – 1996. – 18 січня.
52. Про організацію виробництва електронних касових апаратів, ваго-касових комплексів, систем і засобів штрихового кодування: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 1993 р. № 180 // www.liga.net.
53. Про організацію та проведення тендерів у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг): Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 694 // Офіційний вісник України. – 1997. – Число 28. – С. 41-64.
54. Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1919 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 1-2. – Ст. 26.
55. Про розподіл субвенції, передбаченої Закарпатській області на ліквідацію наслідків стихійного лиха: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1999 р. № 549 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 15. – Ст. 604.
56. Про типовий статут казенного підприємства : Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. № 914 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – Ст. 891.
57. Розпорядження Кабінету Міністрів від 2 березня 1994 р. № 129-р // www.liga.net.
58. Про відмову в відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Макаревича О. С. щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої ст. 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та ст. 440-1 Цивільного кодексу Української РСР : Ухвала Конституційного Суду України від 6 червня 2002 р. № 38-у/2002 у справі № 2-39/2002 // Закон і бізнес. – 2002. – №19.
59. У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) : Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 7. – Ст. 255.
60. У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідальності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки)»: Рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 р. № 3-рп/2001 // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 2.
61. Про внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. № 5 // Закон і бізнес. – 2001. – № 36.
62. Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних посадових чи службових осіб в сфері управлінської діяльності, які порушують права і свободи громадян: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. № 13 // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 4.
63. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 // Юридичний вісник України. – 2002. – № 26.
64. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 // Юридичний вісник України. – 2001. – № 36.
65. У разі подачи заяви про відмову від позову суд роз’яснює позивачеві наслідки цих дій і може їх не прийняти, якщо вона суперечить законові чи порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, коли ухвала про закриття справи позбавить позивача можливості вирішити даний спір у судовому порядку при невиконанні відповідачем обіцянки добровільно поновити порушене право: Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 18 грудня 1996 р. // Рішення Верховного Суду України. – 1997. – Щорічник.
66. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів : Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 р. 3 02-5/35 // Юридичний вісник України. – 2002. – № 25.
67. Інструкція про застосування порядку викупу кредиторської заборгованності держави з використання казначейських векселів: Затверджено наказом Головного управління Державного казначейства України та Державною податковою адміністрацією україни від 21 квітня 1999 р. № 100/219 // Все о бухгалтерском учете. – 1999. – № 42.
68. Об утверждении Инструкции о порядке учета, оценки и реализации конфискованного, бесхозяйного имущества, имущества, перешедшего по праву наследования государству, і кладов : Приказ Министерства финансов СССР от 19 декабря 1984г. № 185 // http://mingor.garant.ru/publik/defoult.asp?no=10005012
69. Про затвердження Інструкції про порядок видачі, обліку і погашення векселів Державного казначейства : Наказ Міністерства фінансів України від 9 грудня 1997 р. № 269 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 2. – Ст. 64.
70. Про затвердження окремих розділів Правил видачі вантажів: Наказ Міністерства транспорту від 21 листопада 2000 р. № 644 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 48. – Ст. 2108.
71. Положение о трестах от 29 июня 1927 // Собрание законов СССР. – 1927. – № 39.
72. Про затвердження Положення про державне кредитування будов і об’єктів виробничого призначення: Наказ Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 листопада 1995 р. № 178/170 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. – № 5.
73. Про затвердження Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» : Наказ Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/41 // Збірник поточного законодавства. – 1998. – № 17. – С. 25.
74. Про затвердження Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва, що здійснюються на території України: Наказ Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України та Державного комітету України у справах містобудування та архітектури від 23 вересня 1996 р. № 127/201/173 // www.liga.net.
75. Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практику діяльності органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років : Наказ Міністерства внутрішніх справ від 5 липня 2004 р. № 755. – К., 2004. – 17 с.
76. Про затвердження Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів: Наказ Державного казначейства України від 7 березня 2003 р. № 48 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 13. – Ст. 603.
77. Про затвердження Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів : Наказ Державного казначейства України від 23 січня 2004 р. № 11 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 6. – Ст. 354.
78. Про затвердження Порядку застосування векселів Державного казначейства для фінансування витрат державного бюджету в Україні: Наказ Міністерства фінансів України від 31 травня 1996 р. № 115 // Бизнес – Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации. – 2000. – № 34.
79. Про затвердження Порядку повернення заготівельними підприємствами бюджетної позички, наданої на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом 1994-1995 років, у сумі заборгованості спеціалізованих сільськогосподарських підприємств з виробництва яєць, м’яса птиці, свинини та яловичини підприємствам комбікормової промисловості за комбікорми: Наказ Міністерства агропромислового комплексу України, Міністерства фінансів України від 15 вересня 1997 р. № 37/200 // Офіційний вісник України. – Число 41. – С. 262 -267.
80. Про затвердження Порядку продажу цінних паперів, паїв, іншого майна, що перебувають у державній власності і входять до складу майна підприємств, розташованих за кордоном: Наказ Фонду державного майна України від 16 червня 1999 р. № 1137 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 31. – Ст. 1641.
81. Про затвердження Тимчасового порядку обліку, оцінки і використання конфіскованого митними органами України майна, валюти та цінностей, безхазяйного майна, товарів та інших предметів, за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання: Наказ Державного митного комітету України від 15 листопада 1993р. №291 // Украинская таможня: Справочник (Сборник нормативных документов по внешнеэкономической деятельности) / Сост. и общ. ред. М. С. Муравьева. – К.: ЛИБРА, 1995, – С. 485 – 492.
82. Концепція розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об’єктами державної власності: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1703 // Урядовий кур’єр. – 1998. – 5 листопада.
83. Устав государственных трудовых сберегательных касс СССР: Утвержден Постановлением Совета Министров СССР от 20 ноября 1948 г. № 4339 // Собрание постановлений правительства СССР. – 1948. – № 7. – Ст. 89.
84. Аккуратов И. Ю. О субстрате объекта права собственности : вещи и имущественные права // Вестник Московского университета МВД России. – 2005. – № 4. – С. 71-74.
85. Анненков К. Система русского гражданского права. – 2-е изд-е, пересм. и доп. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1899. – Т. 1. – 672 с.
86. Аскназий С. И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями (к проблеме юридического лица в Советском гражданском праве) // Ленингр. юрид. ин-т. Ученые записки. – Вып. 4. – М., 1947.– С. 20-33.
87. Безобразов В. Государственные доходы. Теоретические и практические исследования. – СПб.: Тип. В. Безобразова, 1872. – 214, 11 с.
88. Безсмертна Н. Співвідношення понять «право власності» та «здійснення права власності» // Право України. – 2003. – № 11. – С. 133-137.
89. Белов В. А. Гражданское право. Особенная часть: Учебник. – М.: Центр ЮрИнфоР, 2004. – 768 с.
90. Белякова А. М. Имущественная ответственность за причинение вреда. – М.: Юрид. лит., 1979. – 110 с.
91. Беспалова А. И. К вопросу о непосредственном осуществлении государством правомочий собственника // Ученые труды Казахск. гос. ун–та им. С. М. Кирова. –Алма-Ата, 1970. - Т.10. Сер.юрид. – Вып. 10, ч. 1. – С.384.
92. Биншток В. Л. О необходимости пересмотра законодательства о казенных подрядах и поставках // Юридический вестник. – 1892. – Т. 12. – Кн. 3.
93. Бірюков І. А. Цивільне право України. Загальна частина : Навч.посібник . - К.: Наук. думка, 2000. – 304 с.
94. Борисова В. І. До проблем сутності юридичної особи // Еволюцій цивільного законодавства: проблеми теорії та практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (29-30 квітня 2004 р., м. Харків). – К., 2004. – С. 122-125.
95. Брагинский М. И. Гражданская правосубъектность отдельных государственных образований и административно-территориальных единиц // Правоведение. – 1971. – №2. – С. 53-60.
96. Брагинский М. И. Гражданская правосубъектность Союза ССР и союзных республик // Правоведение. – 1963. – № 1. – С. 49-50.
97. Брагинский М. И. Участие советского государства в гражданских правоотношениях. – М.: Юрид. лит., 1981. – 190 с.
98. Брагинский М. И., Ярошенко К.Б. Граждане (физические лица). Юридические лица (Комментарий ГК Российской Федерации) // Хозяйство и право. – 1995. – № 2. – С. 3-19.
99. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1950. – 364 с.
100. Братусь С. Н. Юридическая личность государства и бюджетных учреждений // Всесоюзн. ин-т юрид. наук Мин-ва юстиции СССР. Ученые труды. – М., 1947. – Вып. 9. – С. 3-46.
101. Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве. Понятие, виды, государственные юридические лица. – М. : Юрид. изд-во Минюста СССР, 1947. – 364 с.
102. Булатов Є. В. Правовий статус установи як учасника господарських відносин: Автореф. дис .… канд.. юрид. наук: 12.00.04. – Донецьк, 2004. – 20 с.
103. Венедиктов А. В., Райхер В. Гражданское право: Учебник для юридических вузов. Части I и II // Советское государство и право. – 1939. – № 4. – С. 64-83. – Рец. на кн.: Гражданское право : Учебник для юрид. вузов. В 2 ч. – М.: Всесоюзн. ин-т юрид. наук, Юрид. изд-во, 1938.
104. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л. : Изд-во АН СССР, 1948. – 839 с.
105. Венедиктов А.В. Государственные юридические лица в СССР // Советское государство и право. – 1940. – № 10. – С. 62-86.
106. Венедиктов А.В. Организация государственной промышленности в СССР : В 2 т. T.1.– Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1957. – 763 с.
107. Венедиктов А.В. Правовая природа государственных предприятий. – 2-е изд-е. – Л. Прибой, 1928. – 183 с.
108. Виткявичюс П.П. Гражданская правосубъектность Советского государства. – Вильнюс : Минтис, 1978. – 208 с.
109. Витрянский В. Черты юридического лица // Экономика и жизнь. – 1995. – № 8.
110. Волостнов Н.С. Спецификация прав собственности государственніх предприятий // Общественные науки и современность. – 2003. – № 5. – С. 23-32.
111. Генкин Д. М. Обзор дискуссии о государственных юридических лицах // Советское государство и право. – 1954. – № 8. – С. 109-110.
112. Генкин Д. М. Юридические лица в советском гражданском праве // Проблемы социалистического права. – 1939. – № 1. – С. 91-92.
113. Гинцбург Л. Высший Совет Народного Хозяйства. – М., 1926. – с.
114. Гинцбург Л. Управление хозяйством в первые годы пролетарской диктатуры. - М.: Сов. Законодательство, 1933. – 84 с.
115. Гойхбарг Л. Хозяйственное право РСФСР. – 3-е изд-е. – М., 1924. – T.1. Гражданский кодекс. – 267 с.
116. Гордон М. В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института. – 1954. – Вып. 5 – С. 65-87.
117. Государственное имущество // Блокгауз Ф. А., Нефрон И. А. Энциклопедический словарь. – СПб., 1894. – Т.13. – С. 28-29.
118. Гражданское право: В 2 т. Т.1 / М. Агарков, С. Братусь, Д. Генкин и др. ; Под ред. проф. М. М. Агаркова и проф. Д. М. Генкина. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1944.– 419 с.
119. Гражданское право : Учебник для юрид. вузов : В 2 ч. Ч.1. / Под ред. Я.Ф. Миколенко, П. Е. Орловского. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1938. – 280с.
120. Гражданское право: В 3 ч. Ч. 1. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: Проспект, 1999. – 616 с.
121. Гражданское право. – Т. I, Т. II, под редакцией проф. Агаркова и проф. Генкина / Амфитеатров Г., Липецкер М., Перетерский И. и др. // Социалистическая законность. – 1946. - № 3. – С. 49-57. – Рец. на кн.: Гражданское право : В 2 т. / М.Агарков, С. Братусь, Д. Генкин и др. ; Под ред. проф. М. М. Агаркова и проф. Д.М. Генкина. – М. : Юрид. изд. НКЮ СССР, 1944.
122. Грибанов В.П. Суханов ЕА. Право собственности в новой редакции Основ гражданского законодательства // Вестн. Моск. ун-та. – Сер.11, Право. – 1989. – № 5. – С. 14-24.
123. Губисполкомы и уиисполкомы – юридические лица: [Положение о губисполкомах от 31 марта 1922 г.] // Еженедельник советской юстиции. – 1923. – № 41. – C. 186-187.
124. Даценко І. Цивільний і Господарський кодекси України про право власності // Праця і зарплата. – 2005. – № 3. – С. 4-5.
125. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. — К. : Вентурі, 1996. — 272с.
126. Дзера О. Трансформація положень ст. 49 ЦК УРСР у новому Цивільному та Господарському Кодексах України // Юридичний вісник України. – 2004. – № 13.
127. Дозорцев А. В. Источники советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 939 с.
128. Донцов С. Е., Глянцев В. А. Возмещение вреда по Советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 272 с.
129. Донцов С. Е., Маринина М. Я. Имущественная ответственность за вред причиненный личности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
130. Ельяшевич В. Б. Юридическое лицо, его происхождение и функции в римском частном праве. – СПб.: Типо-лит. Шредера, 1910. – 488 с.
131. Защита права собственности: Сб. нормат. актов и материалов арбитр. практики с науч.-практ. коммент / Сост. В. В. Витрянский, Е. А. Суханов. – М.: Юрид. фирма АО “Де-юре”, 1992. – с.
132. Илловайский С. И. Учебник финансового права. – 5-е изд-е. – Одесса : Изд-во Е.С. Илловайского, 1912. – с.
133. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М. : Юрид. лит., 1975 – 880 с.
134. Кавелин К. Права и обязанности по имуществам и обязательствам: В применении к русскому законодательству. – СПб.: Тип. Стасюлевича, 1879. – XXXI, 410, XV с.
135. Казна // Большая советская энциклопедия. В 66 т. – М., 1937. – Т.30. – С.651.
136. Казна // Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Энциклопедический словарь. – СПб., 1894. – Т.13.
137. Казна // Энциклопедический словарь русского библиографического общества. – М.: Рус. библиогр. ин-т Гранат, Б.г. )1926. 7 изд. – Т.43. – С. 91.
138. Карасс А. В. Право государственной социалистической собственности:объе-кты и содержание / АН СССР, Ин-т права. - М.: Изд-во АН СССР, 1954 – 279 с.
139. Киселев П. Какие из госучреждений и госпредприятий пользуются правом юридического лица // Еженедельник советской юстиции. – 1923. – № 41. – С. 941–942.
140. Кокошкин Ф. Ф. Лекции по общему государственному праву. – 2-е изд-е. – СПб., 1912.
141. Комментарий ГК РСФСР / Авт. колл.: З. С. Беляева, С. Н. Братусь, Г. М. Генкин и др.; Под ред. Е. А.Флейшица, О. С. Иоффе; Всесоюз. научно-исслед. ин-т сов. законодательства. – 2-е изд-е, доп. и перераб. – М.: Юрид. лит., 1970. – 823 с.
142. Корнеев С. М. Право государственной социалистической собственности в СССР. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1964. – 267 с.
143. Крохина Ю. А. Новое в правовом регулировании исполнения судебных актов, обращенных к казне государства // Практика исполнительного производства. – 2006. – № 2. – С. 42-47.
144. Лазаревский Н. Ответственность за убытки, причиненные должностными лицами. – СПб. :Тип. "Слово",1905. -712 c.
145. Латынова. Е. В. Причинение морального вреда // Юридический мир 2000. – № 5. – С. 66-68.
146. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право: В 2 т. T. 1. Общие положения. Курс лекций. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 295 с.
147. Мейер Д. И. Русское гражданское право. Чтения Д. И. Мейера, изданные по запискам слушателей. – СПб. : Н. Тиблен, 1861. – Т.1. – 367 с.
148. Миколенко Я. Ф. Государственные юридические лица в советском гражданском праве // Советское государство и право. – 1951. – № 7. – С. 52.
149. Миллионщиков А. Неналоговые доходы. – М. : Финансы, 1967. – 108 с.
150. Мицкевич А. В. Субъекты советского права. – М. : Юрид. лит., 1962. – 214с.
151. Нагребельний В. П. Казна // Юридична енциклопедія: В 6 т. Т.3. – К., 2001. – С. 16.
152. Национализация // Энциклопедия государства и права: В 3 т. – T.1. / Под ред. П. Стучки. – М. : Изд-во Комакадемии, 1929. – С. 601.
153. Неволин К. История Российских гражданских законов: В 3 т. – Т. 2. – СПб.: Тип. имп. АН, 1851. – 452 с.
154. Новицкий И. Б. История советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1957. – 298 с.
155. Новицкий И. Б. Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. – М.: Гос. изд. юрид. лит., 1950. – 416 с.
156. Обсуждение работы А. В. Венедиктова Государственная социалистическая собственность // Советское государство и право. – 1940. – №10.
157. Оршанский И. Роль казенного интереса в русском праве // Судебный журнал. – 1875. – Январь–февраль.
158. Острогорский Е. Пользуются ли народные комиссариаты и отделы исполкомов правами юридического лица // Еженедельник советской юстиции. – 1926. – № 44. – С. 1255-1258.
159. Отчуждение недвижимых имуществ для государственной и общественной пользы (под жел. дор.). Законы и разъяснения. -2-е изд., испр. и доп. -С.-Петербург :Типография "Луч",1914. -362 с.
160. Писаревский Н. Заключение договоров от имени государственных учреждений. // Еженедельник советской юстиции. – 1926. – №36. – С. 1059-1061.
161. Пискотин М. И. Советское бюджетное право (основные проблемы). – М.: Юрид. лит., 1971. – 312 с.
162. Положение о казенных подрядах и поставках / Сост. под ред. А. К. Гаугера. -8-е изд., неофиц., испр. и доп. – СП6., 1913. – с. 96
163. [Проект постановления ВЦИК и СНК РСФСР о хозяйственных операциях учреждений, находящихся на государственном бюджете] // Еженедельник советской юстиции. – 1926. – №26. – С.819-820.
164. [Постановление ВЦИК и СНК от 30 июня 1926 г «О кредитных операциях местных советов»] // Еженедельник советской юстиции. – 1926. – № 44.- С. 178
165. [Постановление коллегии НКЮ от 15 февраля 1924 г.] // Еженедельник советской юстиции. – 1924. – № 7-8. – С. 186.
166. Право власності в Україні: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
167. Право собственности в Украине. – К.: Блиц-Информ, 1996. – 318 с.
168. Пушкин А. А. Советское государство как субъект советского гражданского права: Конспект лекции для студентов Харьк. юрид. ин-та. – Х., 1965. – 23 с.
169. Пятков Д. В. О гражданской правосубъектности РФ, субъектов РФ и муниципальных образований // Журнал Российского права. – 1999. – № 10.
170. Романов О. Право власності у новому Цивільному кодексі України // Бухгалтерія. – 2003. – № 50. – С. 64-68.
171. Рубаник В. До питання про еволюцію загального поняття права власності // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2. – С. 204-215.
172. Рыбаков В. А., Тархов В. А. Собственность и право собственности: хронология. – Уфа: Уфим. юрид. ин-т МВД России, 2001. – 420 с.
173. Савельев В. А. Действующее право собственности и некоторые сложноструктурные модели собственности // Государство и право. – 2001. – № 9. – С. 19-23.
174. Семчик В. І. Право власності за Конституцією України. – К.: ІнЮре, 1997. – 36 с.
175. Силенко Л. М. Цивільне право України: Навч. посібник. – Ч. 1. – К.: Алерта, 2004. – 328 с.
176. Скловский К. И. Собственность в гражданском праве: Учеб.-практ. пособие. – М.: Дело, 2002. – 512 с.
177. Смирнов В. Т. Обязательства, возникающие из причинения вреда. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. – 71 с.
178. Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтных обязательствах в Советском гражданском праве. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1983. – 152 с.
179. Советское гражданское право: В 2 ч. – Ч.1. / Под ред. А. А. Пушкина, Б. М. Маслова. –К.: Вища школа, 1977. – 477 с.
180. Советское гражданское право: Учебник. / Под ред. И. Б. Новицкого, П. Е. Орловского. – М.: Госюриздат, 1959. – Т.1. – 494 с.
181. Советское гражданское право: В 2 т. – T. I. / Под ред проф. О. А. Красавчикова – М.: Высшая школа, 1969. – 519 с.
182. Советское гражданское право: субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. – М.: Юрид. лит., 1984. – 288 с.
183. Стефанчук Р.О. Цивільно-правовий захист честі, гідності та репутації: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2000. — 17 с
184. Стучка П. Л. Курс советского гражданского права: В 3 т. –Т. 2. Общая часть гражданского права. – М., 1929. – 376 с.
185. Суханов Е. А. Закон о собственности в СССР // Вестник МГУ. – Сер. 11, Право. – 1990. – № 5. – С. 38-49.
186. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. – М.: Юрид. лит., 1991. – 238 с.
187. Суханов Е. А. Комментарий статей 9, 10, 25 главы 2 “Субъекты гражданских прав”: [Основы гражданского законодательства Союза ССР и республик] // Хозяйство и право. – 1991. – № 11. – С. 10-18.
188. Сыродоев Н. Общесоюзный закон о земле // Правоведение. – 1990. – № 4. – С. 15-24.
189. Сыродоев Н. Право собственности на землю // Социалистическая законность. – 1990. – № 1. – С. 9-12.
190. Тархов В. А. Ответственность по Советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд- во Сарат. ун-та, 1973. – 456 с.
191. Толстой Ю. К. Собственность и право собственности в условиях перестройки // Правоведение. – 1990. – № 4. – С. 3-15.
192. С.Г. Какие из государственных органов, финансируемых в сметном порядке, являются юридическими лицами // Еженедельник советской юстиции. – 1925. – № 4. – С. 79-80.
193. Трофимов К. Ликвидация юридических лиц: вопросы имущественной ответственности // Хозяйство и право. – 1995. – № 9. – С. 58-65.
194. Устав гражданского судопроизводства с объяснениями по решениям Гражданского кассационного департамента Правительствующего Сената / Сост. А. Боровиковский. – 3-е изд., испр. и доп. – СПб.: Тип. А. Суворина, 1894. – 1094, 66 с.
195. Френкель Э. Б. Возмещение морального вреда по законодательству Германии // Журнал российского права. – 1998, – № 7. – С. 134-141
196. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. – М. : Юрид. лит., 1974. – 351 с.
197. Харитонов Е. О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. Пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 832 с.
198. Хлебников В. Казна перед судом. – СПб., 1892. – с. 189
199. Хозяйственное право : Учебник / Мамутов В. К., Знаменский Г. Л., Хахулин К. С. и др.; Под ред. академика Мамутова В. К.; Ин-т экономико-правовых исслед. НАН Украины. – К.: Юринком Интер, 2002. – 312 с.
200. Цивільне право України: Підручник. У 2 кн. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової; Київ. нац. ун-т ім.. Т. Шевченко. – К.: Юрінком Інтер, 1999.
201. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. проф. Харитонова Є. О. – Х.: ТОВ “Одісей”, 2003. – 855 с.
202. Цыпкин С. Д. Доходы государственного бюджета СССР. Правовые вопросы. – М.: Юрид. лит., 1973. – 222 с.
203. Черных А. В. Отграничение и оценка морального вреда // Юридический мир. – 2000. – № 6. – С. 24-26.
204. Шенгелия Р. В. Гражданская правосубъектность Советского государства в кредитных правоотношениях / Тбил. гос. ун-т. – Тбилиси.: Изд-во Тбил. ун-та, 1984. – с. 256
205. Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф, 2001. –720с.
206. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. – СПб.: Изд. Бр. Башлаковых, 1907. – 815 с.
207. Эрделевский А. Моральный вред во Франции // Хозяйство и право . – 1998. – № 5. – С. 106-110.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 150





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2024. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.