У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
Количество страниц 197
ВУЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Год сдачи 2007
Содержание ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА 11
1.1. Поняття представництва як інституту цивільного права 11
1.2. Представництво в системі цивільно-правових інститутів 38
1.3. Повноваження представника 52
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 80
РОЗДІЛ 2 ВИДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА 83
2.1. Загальні положення про диференціацію представництва 83
2.2 Договірне представництво 89
2.3. Недоговірне представництво 110
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 129
РОЗДІЛ 3 ДОВІРЕНІСТЬ 133
3.1. Поняття довіреності та її місце у представництві 133
3.2. Види довіреності 151
3.3. Припинення довіреності 156
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 169
ВИСНОВКИ 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інтереси України як самостійної незалежної демократичної держави вимагають створення чітко визначеної законодавчої бази, яка дасть можливість нашій державі інтегруватись у європейський та світовий простір.
На сучасному етапі розбудови української державності, проведення системних правових реформ, одним з головних завдань є така організація громадського життя, при якій усіляко полегшуються і розширюються можливості набуття, здійснення та захисту суб’єктивних прав і виконання обов’язків. Ефективним засобом такого розвитку суспільства є цивільно-правовий інститут представництва.
Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що за допомогою інституту представництва створюються додаткові можливості для здійснення прав і виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їхніх суб’єктивних прав, підвищується ефективність встановлення економічних зв’язків між суб’єктами господарювання.
Громадяни нерідко звертаються до представництва, вчиняючи правочини, здійснюючи свої права (при отриманні заробітної плати, поштового переказу і т.п.), а також виконуючи обов’язки батьків (усиновлювачів) та опікунів відносно малолітніх чи недієздатних осіб.
Представництво застосовується і у відносинах з участю юридичних осіб.
Цивільно-правовий інститут представництва об’єднує різноманітні за своїм змістом відносини з участю фізичних та юридичних осіб, державних та громадських організацій. Сфера застосування представництва охоплює всі галузі економіки нашої держави. Саме тому інтерес до дослідження проблем, пов’язаних з розкриттям правової природи представництва, його змісту, видів та інших питань проявляють як науковці, так і практики.
Дослідженню окремих питань представництва та довіреності присвячено низку праць таких відомих українських та російських вчених-цивілістів дореволюційного, радянського і сучасного періодів, як: М. М. Агарков, В. К. Андрєєв, А. Г. Басистов, І. А. Бірюков, Д. В. Боброва, С. М. Братусь, А. Г. Власова, М. В. Гордон, А. Г. Домбругова, Ю. О. Заіка, В. М. Зубар, О. С. Йоффе, Л. О. Казанцев, О. О. Красавчиков, П. А. Крупко, С. О. Крилов, І. М. Кучеренко,
О. Л. Невзгодіна, Н. О. Нєрсєсов, А. І. Пергамент, О. А. Підопригора, З. В. Ромовська, В. О. Рясенцев, Ю. К. Толстой, С. Я. Фурса, Р. О. Халфіна, Є. О. Харитонов,
Б. Б. Черепахін, Я. М. Шевченко, І. В. Шерешевський та ін.
Варто зазначити, що останніми роками в Україні на монографічному рівні питанням цивільно-правового представництва досліджувались в дисертаційних роботах Н.В. Федорченко, І.О. Гелецької, С.Г. Керимова, але, незважаючи на певні досягнення в цьому напрямку, залишилась спірними низка теоретичних положень, пов’язаних з представництвом у цивільному праві. Мають місце протиріччя в системі законодавчих актів, норми яких регулюють суспільні відносини щодо представництва. Залишається недостатньо визначеною роль держави в захисті прав малолітніх та недієздатних осіб, які постраждали від протиправної діяльності опікунів, чи інших осіб, причетних до представництва щодо них.
Саме тому проблеми правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з представництвом у цивільному праві, набувають все більшого значення, чим і зумовлюється актуальність теми дослідження та доцільність проведення його в рамках цієї дисертаційної роботи.. Їх вирішення слугуватиме захисту прав особи в державі – все це і визначило вибір теми та вказує на актуальність даної дисертаційної роботи, її теоретичне і практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол від 27 травня 2003 р. № 5). Роботу виконано відповідно до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр., затвердженої Наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 „Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України”.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є комплексне наукове опрацювання основних закономірностей розвитку механізму здійснення цивільно-правового представництва України з наступними висновками і науково обґрунтованими пропозиціями щодо удосконалення законодавства України по здійсненню представництва.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження було поставлено такі основні завдання:
– здійснити загально-теоретичний аналіз літературних джерел щодо визначення правової природи представництва, його суб’єктного складу та змісту;
– визначити види представництва та їх правову характеристику і розкрити зміст кожного з них;
– визначити сутність і правову природу довіреності в цивільному праві України;
– специфіку кожного з видів довіреності;
– проаналізувати підстави припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності;
– визначити шляхи удосконалення представництва;
– сформулювати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства в сфері регулювання відносин, що виникають із представництва.
Об’єктом дисертаційного дослідження є комплекс правовідносин, що виникають при здійсненні представництва.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють механізм здійснення представництва в цивільному праві України, вітчизняна та зарубіжна наукова література, а також судова практика з питань здійснення представництва як однієї з найважливіших гарантій здійснення цивільних прав та обов’язків.
Методи дисертаційного дослідження. Підґрунтям методології дослідження дисертаційної роботи є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Зокрема, системний метод дав змогу дослідити структуру представництва в цивільному праві України. За допомогою діалектичного та історичного методів виявлено загальні закономірності функціонування та розвитку інституту представництва в цивільному праві та його взаємозв’язок з іншими правовими інститутами. Формально-логічний метод наукового пізнання допоміг встановити сутність та зміст окремих правових конструкцій представництва в цивільному праві, зокрема, дослідити його зміст у суб’єктивному розумінні та визначитись з пріоритетними напрямами удосконалення представництва в цивільному праві України. Порівняльно-правовий метод використовувався у процесі встановлення загального і особливого у правовому регулюванні представництва в цивільному праві України та іноземних державах. Метод юридичного аналізу дав змогу дати характеристику окремим статтям Цивільного та Сімейного кодексів України (далі ЦК України та СК України). Метод моделювання уможливив не лише уявити типові випадки, за яких найчастіше відбувається порушення прав особи при здійсненні представництва, й запропонувати оптимальні шляхи їх розв’язання.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дана дисертаційна робота є комплексним дослідженням інституту представництва в цивільному праві України. Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обгрунтувати наступні положення, що виносяться на захист:
1. Вперше зроблено висновок про те, що особа, від імені якої діяв представник, не може відмовлятися і не схвалювати частину правочину, що була вчинена без перевищення повноважень представника, якщо можливе самостійне існування цієї частини і вона не доведе зловмисної домовленості представника з іншою стороною. Запропоновано закріпити цей висновок у ст. 241 ЦК України.
2. Вперше обґрунтовано висновок про те, що у представництві, як правило, особа, яку представляють, висловлює власне волевиявлення представнику, а той реалізує його у відносинах з третіми особами. Волевиявлення малолітніх дітей, недієздатних осіб, які перебувають під опікою, не має юридичного значення, але у зв’язку з тим, що ці особи є правоздатними і мають значний обсяг прав і обов’язків, то опікуни для наступного підтвердження законності своїх дій зобов’язані добросовісно, справедливо і розумно здійснювати права і виконувати обов’язки підопічних.
3. На основі порівняльного та наукового аналізу теоретичних джерел, норм цивільного законодавства, актів інших галузей права доведено, що поділ представництва на договірне (добровільне) і законне (обов’язкове) не зовсім відповідає сучасним основним цивільно-правовим положенням щодо представництва. В цю систему важко вписати представництво батьків по відношенню до своїх малолітніх дітей. У зв’язку з цим, вперше запропоновано поділяти цивільно-правове представництво за підставами виникнення на договірне і недоговірне.
4. На підставі попереднього висновку та аналізу положень цивільного і сімейного законодавства, з урахуванням того, що батьки управляють майном своїх малолітніх дітей, в тому числі укладають правочини щодо цього майна без спеціального на те повноваження, вперше запропоновано закріпити на законодавчому рівні обов’язок нотаріуса при посвідченні правочинів, що укладаються батьками щодо майна їх малолітніх дітей, перевіряти не повноваження батьків, а з’ясовувати, що особи, які вчиняють правочини щодо майна малолітніх дітей, є його батьками.
5. Аргументовано висновок про те, що встановлене ст. 154 СК України право батьків бути законними представниками без спеціального на те повноваження щодо захисту прав та інтересів їх повнолітніх непрацездатних сина, дочки є процесуальним представництвом, але не в нотаріальному процесі. З огляду на це, доведено, що дієздатні, але непрацездатні дочка, син можуть здійснювати свої суб’єктивні майнові права і виконувати обов’язки, в тому числі укладати правочини самостійно або з допомогою представників. Представниками можуть виступати і їх батьки, але за умови належного оформлення довіреності, оскільки у нотаріальному процесі в основному здійснюється не захист прав, а фіксація волевиявлення конкретної особи.
6. Доведено, що за підставами виникнення опікунство є недоговірним представництвом, оскільки на відміну від представництва батьків щодо своїх малолітніх дітей, яке виникає з моменту народження дитини і діє без спеціальних на те повноважень до досягнення дитиною чотирнадцяти років, представництво опікунів виникає на підставі рішення суду про призначення особи опікуном, а повноваження опікуна визначаються законом.
7. На підставі аналізу законодавчих актів, матеріалів практики вперше внесено пропозицію про покладання на державу обов’язку відшкодувати майнову шкоду, завдану малолітній чи недієздатній особі з вини її неплатоспроможного опікуна, і запропоновано текст відповідних доповнень до ЦК України.
8. Вперше на основі порівняльного аналізу актів цивільного законодавства, ст. 5 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг”, п. 152 „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” внесено пропозицію про необхідність доповнення ЦК України нормою про порядок одночасної передачі повноважень за довіреністю представнику та третім особам. Запропоновано доповнити ст. 244 ЦК України частиною четвертою такого змісту: „Передання повноважень за довіреностями може здійснюватися одночасно представнику та третім особам”.
9. Вперше обґрунтовано необхідність встановлення обов’язку нотаріуса при виконанні нотаріальних дій, в тому числі пов’язаних із представництвом перевіряти не тільки дієздатність фізичної особи, а й її волездатність, тобто можливість особи керувати своїми діями та (або) розуміти їх. Запропоновано текст відповідних доповнень до Закону України „Про нотаріат”, які б регламентували діяльність нотаріуса щодо встановлення дійсних намірів сторін (представника) до вчинення правочину.
10. Доведено, що видача довіреності на керування автомобілем не відповідає змісту представництва. Користувач чужим автомобілем не виступає представником власника автомобіля. Користування автомобілем може відбуватися на підставі договорів майнового найму (оренди) чи договору позички. Запропоновано проект законодавчого вирішення цієї проблеми.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції та висновки використані в науково-дослідних цілях – для подальшої теоретичної розробки й удосконалення інституту представництва в цивільному праві України, згідно акту впровадження результатів дисертаційного дослідження викладача кафедри цивільного права і процесу Л.І. Шаповал у навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ; у законотворчій діяльності – для удосконалення національного законодавства, зокрема, Цивільного й Сімейного кодексів України; у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів із цивільного та сімейного права.
Апробація результатів дисертації. Головні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі цивільного права та процесу Київського національного університету внутрішніх справ. Теоретичні аспекти роботи використовувались автором у процесі викладання навчальних курсів „Цивільне право”, „Цивільний процес” та „Сімейне право”. Окремі положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на:
1. Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14–15 листопада 2003 р.).
2. Науково-практичній конференції курсантів, студентів та молодих науковців “Науковий потенціал майбутнього України на шляху до Європейської інтеграції” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 р.).
3. VІ науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 16 квітня 2004 р.).
4. Першій міжнародній Інтернет-конференції (для студентів та аспірантів) “Цивільне та Сімейне законодавство: теорія та практика застосування” (м. Київ, 22–23 квітня 2004 р.).
5. Загальноакадемічній підсумковій науково-теоретичній конференції, присвяченої Дню науки “Входження України в Європейський простір” (м. Київ, 14–15 травня 2004 р.).
6. Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.).
7. Круглому столі „Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України” (м. Київ, 25 травня 2006 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев’яти публікаціях, з яких сім – опубліковано у збірниках, що належать до переліку наукових фахових видань ВАК України, а дві у збірниках матеріалів конференцій.

Список литературы ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що у дисертаційному дослідженні в контексті реформи законодавства в сфері представництва в цивільному праві України розв’язано нову актуальну проблему. Дослідження представництва в цивільному праві України дало змогу сформулювати низку нових положень. Докладні і розгорнуті висновки в кінці кожного підрозділу дисертації уможливили зробити загальні підсумки, зауваження, рекомендації:
1. Положення Цивільного кодексу України поширюється тільки на представництво, на підставі якого мають вчинятися правочини.
Цивільно-правове представництво не поширюється на представництво, яке здійснюється в судах, на діяльність посадових осіб правоохоронних органів при здійсненні службових обов’язків, на випадки, коли одна особа від імені іншої діє в порядку здійснення майнових прав останньої, наприклад, в органах виконавчої влади чи місцевого самоврядування, оскільки при цьому не вчиняються правочини.
2. Між представництвом, здійснюваним в цивільному праві, і представництвом у цивільному процесі існують суттєві відмінності, які дають підстави для розмежування інституту представництва в цивільному процесі від інституту представництва в цивільному праві і визнання їх самостійними.
Представництво хоч і застосовується в багатьох правових галузях, його можна класифікувати як представництво у сфері матеріально-правових і процесуально-правових відносин.
Основою матеріально-правового представництва є цивільно-правові норми, що регулюють відносини пов’язані з представництвом, довіреністю, договором доручення. Процесуальне представництво засновано на цивільно- чи кримінально-процесуальних нормах, які регулюють суспільні відносини, що виникають при розгляді справ у судах. У процесуальному представництві застосовуються цивільно-правові норми щодо довіреності, повноважень тощо.
3. Представництво у цивільному праві можна розглядати як правову категорію і як інститут права, автор виходить з того, що представництво як правова категорія виступає у вигляді суб’єктивних цивільних прав і знаходить прояв у правовідношенні, а правовий інститут – це представництво в об’єктивному розумінні у вигляді сукупності правових норм.
4. Наявні в літературі висловлювання відносно юридичної природи представництва можна підрозділити на дві основні концепції: концепція „дії” і концепція „правовідношення”.
Автор дотримується тієї думки, що представництво – це правовідношення, яке виникає у разі вчинення правочинів між особою, яку представляють і третьою особою.
5. Закон не встановлює спеціальних правил щодо форми викладу повноваження, але повноваження представника повинно бути певним чином виражено, а також сформульоване так, щоб з ним могли ознайомитися і сприйняти треті особи, які вступають у правовідносини з особою, яку представник представляє.
6. При визначенні поняття повноваження треба чітко розмежовувати повноваження як волевиявлення особи, яку представляє представник і як здатність представника вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє.
7. Робиться висновок про те, що особа, від імені якої діяв представник, не може відмовлятися і не схвалювати частину правочину, що була вчинена без перевищення повноважень представника, якщо можливе самостійне існування цієї частини і вона не доведе зловмисної домовленості представника з іншою стороною.
Пропонується внести відповідне доповнення до ст. 241 ЦК України частиною третью.
8. Найбільш природним явищем, що відповідає сутності цивільно-правового представництва є договірне представництво. В його основі лежить погоджене волевиявлення представника і особи, яку він представляє. Як правило, таке представництво здійснюється за довіреністю.
При відсутності договору про представництво виникають явища подібні до представництва. Тому цивільно-правове представництво найдоцільніше поділяти на договірне і недоговірне представництво.
9. Договірне представництво виникає за волею як дієздатної особи, яка звертається за допомогою до представника для вчинення правочинів, так і за волею представника. За загальним правилом відносини договірного представництва відповідають загальним умовам вчинення правочинів.
Представництво можна диференціювати за такими ознаками:
– за підставами виникнення – договірне і недоговірне;
– за порядком надання повноважень – засноване на довіреності, законі, адміністративному акті;
– за змістом – виключне і комплексне;
– за способом виконання – таке, що виконується представником особисто і таке, що виконується за передорученням.
10. В даний час у науковій і навчальній літературі досить чітко розмежовуються доручення і довіреність, що, безумовно, водночас, зв’язано з включенням у чинному законодавстві норм про довіреність в Загальну частину ЦК України. Однак, відголоси змішування, що раніше допускалося, ще зустрічаються й у законодавстві, і в літературі, і в практиці. Таким чином, для уникнення розбіжностей між термінами доручення та довіреність, ЗУ „Про нотаріат” слід узгодити з ЦК України. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України з ЦК України вже узгоджена.
11. Договірне представництво може ґрунтуватися та здійснюватись на підставі договору доручення або на підставі акту органу юридичної особи.
У випадку представництва на підставі акту органу юридичної особи окрім наявності зустрічного волевиявлення майбутнього представника присутній також і обов’язок діяти певним чином у зв’язку з виконанням цією особою службових обов’язків та приписів, які вказані у акті органу юридичної особи.
12. Глава 20 СК України „Патронат над дітьми” не містить вимог щодо особи патронатного вихователя та переліку осіб, які не можуть бути стороною в договорі. Спеціальна норма в більшій мірі доцільна та зручніша для практики, аніж аналогія закону, тому пропонується ст. 252 СК України доповнити частиною другою та третьою наступного змісту:
„2. Патронатними вихователями можуть бути повнолітні дієздатні особи.
3. Договір про патронат не може бути укладений і дитина не може бути передана у сім’ю, членом (членами) якої є особа (особи), зазначені у ч. 3 ст. 256-2 цього кодексу.”
13. За підставами виникнення, джерелом фінансування, патронатний договір, договір про створення прийомної сім’ї та договір про створення будинку сімейного типу можна віднести до договірного представництва.
14. Особливості інституту комерційного представництва:
якщо перед фірмою постає питання, що доцільніше: відкрити філіал чи укласти договір з комерційним представником, то, безумовно, слід віддати перевагу комерційному представництву, оскільки це значно простіше, дешевше, оперативніше;
з комерційним представником можна укласти такий договір, за яким він буде отримувати заробітну плату в залежності, наприклад, від кількості укладених договорів поставки, тобто фінансові відносини будуть будуватися на принципі „самоокупності”;
комерційний представник не пов’язаний трудовими відносинами з особою, яку він представляє;
допускається одночасне комерційне представництво різних сторін в правочині.
15. Відносини, які виникають при вчиненні правочинів опікунами від імені їх недієздатних підопічних істотно відрізняються від тих, що виникають при вчиненні дієздатними громадянами через представників.
16. Представницькі функції батьків по відношенню до своїх малолітніх дітей підтверджені нотаріальною і судовою практикою. Але з аналізу сімейного законодавства вбачається, що представницькі функції батьків по відношенню до своїх малолітніх дітей засновані не на наданих ним повноваженнях, а на їх природних правах щодо виховання і утримання дітей.
З врахуванням того, що батьки управляють майном своїх малолітніх дітей, в тому числі укладають правочини щодо цього майна без спеціального на те повноваження, пропонується внести зміни до ст. 44 „Перевірка дієздатності громадян та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в правочинах” ЗУ „Про нотаріат” та надати їй такого вигляду: „При посвідченні правочинів з’ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність і дієздатність юридичних осіб, які беруть участь в правочинах. У разі вчинення правочинів представником перевіряються його повноваження, а у разі вчинення правочинів батьками, з’ясовується, що особи, які вчиняють правочини щодо майна малолітнього є його батьками.”
17. Оскільки непрацездатний син чи дочка є дієздатними, вони здатні виявляти свою волю та можуть усвідомлювати значення своїх вчинків, то ч. 2 ст. 154 СК України слід надати такий вигляд: „Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також дієздатних сина, дочки без спеціальних на те повноважень. Дієздатні непрацездатні син, дочка можуть доручити захист своїх прав іншим особам, оформивши належним чином повноваження цих осіб.”
18. Оскільки ст. 1199 та інші статті ЦК України чіткої відповіді не дають за чий рахунок і в якому обсязі буде відшкодовуватись шкода заподіяна малолітнім, неповнолітнім та недієздатним особам, то пропонується ЦК України доповнити статтею 1177-1 „Відшкодування майнової шкоди, завданої малолітній чи недієздатній особі її опікуном” наступного змісту:
1. Майнова шкода завдана малолітній чи недієздатній особі з вини її опікуна відшкодовується ним у повному обсязі.
У разі смерті опікуна або виявленні його неплатоспроможності, така шкода відшкодовується державою. Держава зобов’язана звернутися з регресним позовом до особи, з вини якої було завдано шкоду потерпілому.
2. Умови та порядок відшкодування державою майнової шкоди, завданої малолітній чи недієздатній особі з вини її опікуна, встановлюється законом.”
А також ст. 1184 ЦК України доповнити частиною третьою наступного змісту: „3. Якщо буде доведено, що майнова шкода була завдана недієздатною фізичною особою не з вини опікуна або закладу, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею або він виявиться неплатоспроможним, то така шкода відшкодовується державою.
Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи недієздатним встановлюється законом.”
19. Більш чітким визначенням довіреності є таке: довіреність – письмове уповноваження, яке надається однією особою (довірителем) іншій особі (довіреному або представнику) для представництва перед третіми особами, яке не має зобов’язального характеру, виконується добровільно, добросовісно, безоплатно.
20. До ст. 44 ЗУ „Про нотаріат” пропонується включити не лише з’ясування дієздатності громадян та правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах, а й волездатності громадян, тобто здатності (можливості) виражати свою волю при вчиненні правочинів. Перевірка волездатності громадян буде мати значення в тих випадках, коли в нотаріуса відсутнє рішення суду про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною, але з ситуації, яка склалася вбачається неможливість особи керувати своїми діями та (або) розуміти їх.
Таким чином, пропонується внести зміни до назви та змісту ст. 44 ЗУ „Про нотаріат” та викласти дану статтю в такій редакції:
„Перевірка дієздатності та волездатності громадян та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в правочинах
1. При посвідченні правочинів з’ясовується дієздатність і волездатність фізичних осіб, а також перевіряється правоздатність і дієздатність юридичних осіб, які беруть участь в правочинах. У разі вчинення правочину представником перевіряються його повноваження, з’ясовується, що особи, які вчиняють правочини щодо майна малолітнього є його батьками.
2. Нотаріус при з’ясуванні волездатності фізичних осіб, які беруть участь в правочинах здійснює:
- установлення дійсних намірів сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін (представника) заперечень щодо кожної з умов правочину;
- установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами (представником) значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін;
- установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом при відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення;
- правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін (чи представник) однаково розуміє умови правочину та його правові наслідки.”
21. Вноситься пропозиція про необхідність внесення в ЦК України норми про порядок передачі повноважень за довіреністю представнику та третім особам. ЦК України пропонується доповнити ст. 245-1 „Передання повноважень за довіреностями представнику та третім особам”, яку слід викласти у наступній редакції:
„1. Повноваження за простою письмовою довіреністю передаються представнику та третім особам особисто довірителем.
2. Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями або прирівняними до нотаріально-посвідчених можуть бути передані представнику та (або) третім особам особисто довірителем або іншими особами.
3. Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями або прирівняними до нотаріально-посвідчених можуть бути передані:
1) телеграфом, якщо в телеграмі міститься текст довіреності та текст посвідчувального надпису нотаріуса з розшифруванням підпису нотаріуса та його печатки. Посвідчення телеграми здійснюється оператором зв’язку;
2) за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку за умови захисту інформації щодо змісту довіреності у порядку, встановленому законом.”
Також, в зв’язку з тим, що у процесі здійснення повноваження між представником і третьою особою виникає (зовнішнє) правовідношення, у силу якого представник зобов’язаний інформувати третю особу про представницький характер своєї дії (інформаційний обов’язок), надати докази наявності і змісту повноваження, то для створення можливості швидшого вчинення правочину представником, пропонуємо доповнити ст. 244 ЦК України частиною четвертою наступного змісту: „Передання повноважень за довіреностями може здійснюватися одночасно представнику та третім особам”.
22. Доводиться, що видача довіреності на керування автомобілем не відповідає змісту представництва. Користувач чужим автомобілем не виступає представником власника автомобіля. Користування автомобілем може відбуватися на підставі договорів майнового найму (оренди) чи договору позички. У зв’язку з цим, для спрощення передачі автомобіля за договором позички пропонується ч. 4 ст. 828 ЦК України викласти в такій редакції: „Договір позички транспортного засобу укладається у письмовій формі”.
Одночасно, пропонується ч. 1 ст. 827 ЦК України доповнити другим абзацом: „За договором позички транспортного засобу одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) транспортний засіб та документи до нього для користування протягом встановленого строку.”
23. Підстави припинення довіреності поділяються на загальні і спеціальні.
Загальною підставою припинення довіреності є досягнення мети, заради якої видавалась довіреність. Спеціальними будуть всі ті підстави, з настанням яких припиняється дія довіреності незалежно від досягнення мети заради якої вона видавалась. Всі, передбачені ст. 248 ЦК України підстави припинення представництва за довіреністю відносяться до спеціальних підстав.
24. Необхідно закріпити в Цивільному кодексі України правило, у відповідності з яким при видачі однієї довіреності декільком представникам слід визначати, як вони будуть діяти: спільно чи кожен наділяється конкретними повноваженнями. Тому до п. 7 ч. 1 ст. 248 ЦК України слід внести доповнення, яке б виглядало так:
„У випадку, коли довіреність видана на ім’я декількох представників, то в ній повинно бути зазначено, яким чином вони будуть вчиняти юридично значимі дії: спільно чи кожен окремо”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву: В 2-х т. – М., 2002. Т.1. – 425.
2. Азімов Ч.Н., Сібільов М.М., Ігнатенко В.М., Борисова В.І., Зіоменко Ю.І. Цивільне право України: В 2 ч. / За ред. Ч.Н. Азімова.. – Х.: Право, 2000. – Ч. 1. – 365 с.
3. Андреев В.К. Обзоры и рецензии // Правоведение. – 1982. – № 4. – С. 96–98.
4. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве: Учебное пособие – Калинин: КГУ, 1978. – 87 с.
5. Бабкина Е. Развитие теории представительства в коммерческих отношениях // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 1999. – № 4.
6. Басистов А.Г. Доверенность: субъектный состав, полномочия, оформление, некоторые особенности: Учебно-практическое пособие / Под ред. М.Ю. Барщевского. – М.: Белые альвы, 1996. – 38 с.
7. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – К.: Наукова думка, 2000. – 304 с.
8. Бірюков І.А. Інтерес і суб’єктивне цивільне право // Право України. – 2004. – № 8. – С. 18-21.
9. Бірюков І.А. Правове становище батьків і опікунів при укладенні ними правочинів стосовно своїх малолітніх дітей чи підопічних ним осіб // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 6. – 2004. – С. 65–71.
10. Бірюков І.А. Співвідношення природних прав з цивільною правоздатністю та суб’єктивними правами фізичної особи // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 8. – 2004. – С. 83–89.
11. Бобренко Я., Скловский К. Вопросы гражданского представительства в судебной практике // Советская юстиция. – 1982. – № 9. – С. 120–124.
12. Борисова Е.А., Коваленко И.В. Доверенность на ведение дел в суде: отдельные вопросы правового регулирования // Вестник Московского ун-та. – Сер. 11. – Право. – М. – 1999. – № 3. – С. 50–61.
13. Борисова Е.А. Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации. М.: Юрид. лит., 1995. – 598 с.
14. Бошко В.И. Очерки советского семейного права. – К.: Госполитиздат УССР, 1952. – 412с.
15. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – М.: «Статут», 1997. – 235 с.
16. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М: Госюриздат, 1950. – 127с.
17. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1963. – 197 с.
18. Васильев Л. Гражданское право Народной республики Болгарии. – М.: Юрид. лит., 1958. – 780 с.
19. Васильєва В.А. Поняття та особливості посередницьких договорів // Право України. – 2004. – № 12. – С. 42-44.
20. Васильєва В.А. Торгове посередництво: правовий аспект // Матеріали наукової конференції: Конституція України – основа модернізації держави та суспільства, 21-22 червня, – 2001 р. – Харків.: Право, 2001. – 592 с.
21. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – Рига: Знание, 1976. – 231 с.
22. Викут М.А. Представительство в гражданском процессе // Гражданский процесс.– М.: Изд-во «Юридическая литература», 1972. – С. 95-103.
23. Власова А.Г. Сделки. Представительство. Исковая давность: Учебное пособие / Под ред. В.А. Язева. – М.: Юрид. лит., 1970. – 48 с.
24. Вольфсон В. Підручник цивільного права. – Х.: Юридичне видавництво Наркомюсту УРСР, 1927. – 216 с.
25. Вопросы гражданского права // Ученые записки Всесоюзного юридического заочного института. – Вып. 5. – М., 1958. – 288 с.
26. Вопросы гражданского права. Сборник статей / Под ред. В.А. Рясенцева. – М., 1960. – 200с.
27. Гелецька І.О. Правове регулювання відносин представництва у цивільному праві: Дис. ... канд. юрид. наук. – К.: 2005. – 205 с.
28. Герасименко Є. Форми та види вини // Право України. – 1998. – № 7. – С.80.
29. Гордон М.В. Особые формы завещания по новым гражданским кодексам // Правоведение. – 1965. – №3. – С. 55.
30. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. – № 4. – С. 216.
31. Гражданский кодекс. Практический комментарий / Под ред. И.В. Шерешевского. – М., 1946. – 812 с.
32. Гражданский кодекс РСФСР. Научный комментарий / Под ред. І.С. Перетерского. – М., 1949. – 756 с.
33. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. / Под ред. Е.О.Харитонова. – Одесса: ЛАТСТАР, 1999. – 756 с.
34. Гражданское и торговое право капиталистических государств / По ред. В.П. Мозолина и М.И. Кулагина. – М., 1980. – 382 с.
35. Гражданское право России: В 2 ч. / Под ред. О.Н. Садикова. – М., 2001. – Общая часть. – 779 с.
36. Гражданское право Украины: В 2 ч. / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х., 1996. – Ч. 1. – 436 с.
37. Гражданское право: Учебное пособие: В 2 т. / Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев, А.А. Иванов / Под ред. А.П. Сергеева и Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 2000. – Т. 1. – 630 с.
38. Гражданское право: Учебное пособие / Под ред. И.Ю. Протасовой. – Краснодар. – 2000. – 128 с.
39. Гражданское право: Словарь справочник / Под ред. М.Ю. Тихомирова. – М.: Юринформцентр, 1996. – 573 с.
40. Гражданское право Украины: Практическое пособие / Под ред. В.П. Емельянова. – Х.:Консум, 1996. – 235 с.
41. Гражданское право Украины: Учеб. пособие / Под ред. А.В. Орехова. – К., 1998. – 150 с.
42. Гражданское право: Учебное пособие / М.В. Зимелева и др. / Под ред. С.Н. Братуся. – М.: Изд-во Юрид дат., 1947. – 487 с.
43. Гражданское право: Учебное пособие: В 2 ч. / Под общ. ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – Санкт-Петербург.: Теис., 1996. – Ч. 1. – 549 с.
44. Гражданское право: Учебное пособие / Под общ. ред. С.Н. Братуся и О.С. Иоффе. – М.: „Знание”, 1967. – 159 с.
45. Гражданское право: Учебное пособие: В 2 т. / Под общ. ред. П.Е. Орловского и С.М. Корнеева. – М.: Юрид. лит., 1969. – Ч. 1. – 558 с.
46. Гражданское право: Учебное пособие / Т.В. Богачева, Л.И. Глушкова, С.П. Гришаев и др. / Под ред. С.П.Гришаева. – М.: Юристъ, 1999. – 484 с.
47. Гражданское право:Учебное пособие: В 2 ч. / Н.Г. Валеева, Б.М. Гонгало, Ю.Е. Добрынин и др. / Под ред. Т.И. Илларионова. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1998. – Ч. 1. – 453 с.
48. Гражданское право: Учебное пособие: В 2 ч. / В.М. Зубарь, О.М. Калитенко, Е.С. Кизлова и др. / Под общ. ред. Е.О. Харитонова. – Одесса: ЛАТСТАР, 1999. – Общая часть. – 163 с.
49. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М., 200. – 318с.
50. Гришин А.В. Коммерческое представительство в предпринимательской деятельности и его правовая защита (гражданско-правовой и уголовно-правовой аспекты). Автореф. дис… канд. юрид. наук. – М., 2001. – 24 с.
51. Гуев А.Н. Гражданское право. – М.: Инфра-М, 2003. – Т. 2. – 453 с.
52. Домбругова А. Представництво // Юридичний вісник України. – 2003. – №11. – С. 7.
53. Дрішлюк А. Агентський договір у цивільному праві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №3. – С. 37-39
54. Дьоміна О. Безпосередні відносини // Галицькі контракти. – 2004. – №6. – С. 52-53.
55. Ершова Н.М. Опека и попечительство над взрослыми. – М.: Госюриздат, 1962. – 43 с.
56. Ершова Н.М. Опека, попечительство, усыновление. – М.: Госюриздат, – 1984. – 109 с.
57. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Международные отношения. – 2001. – 487 с.
58. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. В.В. Копейчикова. – К., 1997. – 298 с.
59. Загальна теорія цивільного права: Підручник / За ред. О.А. Підопригори та Д.В. Бобрової. – К.: ВШ, 1992. – 454 с.
60. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. Посібник. – К.: Істина, 2005. – 312 с.
61. Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. – К., 1997. – 634 с.
62. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Зібрання законодавства України. – т 7, 7(3)2.
63. Ивакин В.Н. Представительство в советском гражданском процессе. Вопросы теории и практики: Автореф.дис...канд.юрид.наук: 12.00.03./ Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1981. – С.6.
64. Ильинская И.М., Лесницкая Л.Ф. Судебное представительство в гражданском процессе. – М.: Изд-во «Юридическая литература», 1964. – 163 с.
65. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 4. – С. 54.
66. Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей: Наказ Міністерства фінансів України від 16.05.96 № 99. / Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств України. – 1996. – № 8. – С. 49.
67. Иоффе О.С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
68. Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Новый гражданский кодекс РСФСР. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – 410 с.
69. Казанцев Л.О. Учение о представительстве в гражданском праве. – М., 1879. – 63 с.
70. Калинов С.О. Чому постраждали діти? // Факти. – 2004. – 24 лютого. – №38. – С. 3.
71. Керимов С.Г. Представництво за законом у цивільному праві України: Дис. ... канд. юрид. наук. – Одеса: 2006. – 195 с.
72. Кодекс законів про працю України. Затверджений Законом України від 10 грудня 1971 р. // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 1. – Ст. 201.
73. Кодекс торговельного мореплавства України. Затверджений Законом України від 23 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – N 47. – Ст. 349.
74. Кожевников А.В. Адвокат – представитель потерпевшего, гражданского истца, гражданского ответчика в советском уголовном процессе: Автореф. Дис... канд. Юрид. наук / Свердловський юридический інститут. – Свердловск. – 1974. – 19с.
75. Колосов Р.В. Договір комісії і агентський договір у цивільному праві: Дис. ... канд. юрид. наук. – К.: 2004. – 207 с.
76. Комментарий к Гражданскому кодексу Молдавской ССР / Под ред. П. П Морозова. – Кишинев, 1971, 670 с.
77. Комерційна діяльність посередницьких організацій: Навч. посібник / За ред. М.М. Єрмошенко. – К., 2003. – 344 с.
78. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 13. – Ст. 1177.
79. Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 20. – Ст. 1106.
80. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
81. Косарева И. Удостоверение доверенностей, выдаваемых гражданами и юридическими лицами // Росийская юстиция. – 2001. – № 9. – С. 35 – 37.
82. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Советское государство и право. – 1966. – № 10. – С. 50 – 58.
83. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Юрид. лит., 1958. – 125 с.
84. Крупко П.М. Суб’єкти добровільного представництва за цивільним правом // Право України. – 2002. – № 5. – С.105 – 109.
85. Крупко П.М. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва. // Право України. – 2002. – № 10. – С. 108 – 114.
86. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
87. Кримінальний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом України від 28 грудня 1960 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. – № 9. – Ст. 12.
88. Крылов С. Доверенности на право пользования и распоряжения автотранспортом // Росийская юстиция. – 1998. – №4. – С. 26 – 27.
89. Кузнецова Л.Г., Шевченко Я.Н. Гражданско-правовое положение несовершеннолетних. – М. – 1968. – 56 с.
90. Кузьмишин А. Классификация представительства и полномочия в гражданском праве // Хозяйство и право. – 2000. – № 8. – С. 27 – 36.
91. Курс гражданского права / Под ред. Г.Ф. Шерешевича. – Тула.: Автограф, 2001. – 719 с.
92. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія. – Інститут держава і права імені В.М. Корецького НАН України, 2004. – 328 с.
93. Лазько Г.З. Правова природа представництва в цивільному процесі: Дис. ... канд. юрид. наук. – К.: 2006. – 203 с.
94. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. – К.: „Радянська школа”, 1948. – 213 с.
95. Ленин В.И. Экономическое содержание народничества и его критика. Полн. собрание соч. – М. – 1936. – Т.1. – 265 с.
96. Ли А.С. Представительство и посредничество в предпринимательской деятельности // Проблемы профессиональной правозащиты в России. – М. – 1996. – С. 44 – 69.
97. Маркс К. К критике политической экономии. Сочинения. – Т. 12, Ч. 1. – 642 с.
98. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. – 2003. – 461 с.
99. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань / За ред. А.Г. Яреми. – К.: А.С.К.; 2004. – Т. 1. – 928 с.
100. Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. – Томск.: Изд-во Томского ун-та, 1980. – 156 с.
101. Невзгодина Е.Л. Представительство. Договор поручения. Доверенность // Вопросы правового регулирования в социалистическом обществе. – Свердловск. – 1973, – № 18. – С. 61 – 69 с.
102. Невзгодина Е.Л. Представительство по гражданскому праву // Советское государство и право. – 1978. – № 3. – С. 118 – 123.
103. Невзгодина Е.Л. Основания представительства в советском гражданском праве. Вопросы правового регулирования в социалистическом обществе // Доклады конференции правоведов. – Свердловск., 1974 – С. 68-82.
104. Невзгодина Е.Л. Доверенность по советскому гражданскому праву // Советская юстиция. – 1976. – № 19. – С. 14 – 16.
105. Нечаева А.М. Права и обязанности родителей по воспитанию детей. – М. – 1973. – 126 с.
106. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М. – 1950. – 416 с.
107. Новицкий И.Б. Римское право: Учебное пособие / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 1996. – 245 с.
108. Основы внешнеэкономических знаний. Словарь-справочник. – М., 1990, – 256 с.
109. Павлуник І.А. Представництво в цивільному процесі: Дис. ...канд. юрид. наук. – К.: 2002. – 252 с.
110. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. – N 1. – Ст. 320.
111. Пергамент А.И. Опекун как гражданско-правовой представитель несовершеннолетнего // Ученые записки ВИЮН. – М. – 1968. – № 14. – С. 174 – 197.
112. Петров И.В. Коммерческое право: Учебное пособие / Под ред. В.Н. Дежкина. – Михайлив. – 2001. – 651 с.
113. Повітряний кодекс України: Закон України від 4 травня 1993 р. // Зібрання законодавства України. – т 6, 6(К)1.
114. Погребняк А. Як посередничати у новому тисячолітті // Бухгалтер. – 2004. – № 5. – С. 38 – 40.
115. Положення про Єдиний реєстр доручень, посвідчених у нотаріальному порядку: Затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 29.05.99 № 29/5 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 24. – Ст. 1128.
116. Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених): Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.97 № 938 // Офіційний вісник України. – 1997. – N 35. – Ст. 95.
117. Правила виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку: Наказ Міністерства фінансів, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ України від 25 листопада 1993 р. № 98/118/740 // Офіційний вісник України. – 1993. – N 50. – Ст. 650.
118. Правила опіки та піклування: Затверджені Наказом Державного комітету у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 року № 34 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 26. – Ст. 1012.
119. Про внесення змін до Сімейного кодексу України: Закон України від 23 грудня 2006 р. // Голос України. – 2006. – № 85.
120. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – №25. – Ст. 1172.
121. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном: Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2001 року N 155/534 // Зібрання законодавства України. – т. 12, 12(3)3.
122. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. –2001. – № 8. – Ст. 235.
123. Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів: Постанова Кабінету Міністрів України від 18.03.2003 № 61. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. – Ст. 120.
124. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 1 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 26. – Ст. 1080.
125. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Зібрання законодавства України. – т. 8, 8(3)2.
126. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993. // Зібрання законодавства України. – т. 8, 8(3)3.
127. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 48. – Ст. 2.
128. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 року N 137 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 6. – Ст. 18.
129. Правила дорожнього руху: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 41. – Ст. 1852.
130. Про Управління правового забезпечення Головного штабу МВС України: Положення затверджене Наказом МВС України № 1350 від 31 жовтня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 44. – Ст. 2012.
131. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 275.
132. Пигалкин А.С. Юридическая терминология и пути ее совершенствования // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1971. № 24. – С. 20.
133. Радянське цивільне право: Учбовий посібник: В 2 ч. / Під заг. ред. Вільнянського С.Й. – Х.: видавництво Харківський університет, 1966. – Ч. 1. – 320 с.
134. Райхер В.К. Возложение исполнения обязательства на третье лицо // Правоведение. – 1971. – № 4. – С. 36 – 38.
135. Рішення Конституційного суду України. Справа № 1-10/2004/ 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004.
136. Розенберг Я.А. Представительство в советском гражданском процессе. Рига, Зинатне, 1974. – 132 с.
137. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар. – К., 2003, 633 с.
138. Русское гражданское право: Учебник: В 2 ч. / Под ред. Д.И. Мейера. – М.: Статут, 1997, – Ч. 2. – 410 с.
139. Рясенцев В.А. Ведение чужого дела без поручения // Ученые записки МГУ. – 1957. – № 116. – С. 115 – 120.
140. Рясенцев В.А. Вопросы представительства в гражданском праве // Советская юстиция. – 1976. – № 6. – С. 14 – 15.
141. Рясенцев В.А. Деятельность от имени другого лица без полномочий // Ученые записки ВЮЗИ. – М., 1958. № 5. – С. 59 – 63 с.
142. Рясенцев В.А. Понятие и юридическая природа полномочия представителя в гражданском праве // Методические материалы ВЮЗИ. – М., 1948. – № 2. – С. 3 – 10.
143. Рясенцев В.А. Происхождение представительства и его сущность в буржуазном гражданском праве // Ученые записки ВЮЗИ. – 1960. № 10. – С. 75 –89.
144. Рясенцев В.А. Основания представительства в советском гражданском праве // Ученые записки ВЮЗИ. – 1948. – №1. – С. 48 – 50.
145. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве: Дис... докт. юрид. наук : В 2 т. – М., 1948. – Т. 1. – 237 с.
146. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве: Дис... докт. юрид. наук : В 2 т. – М., 1948. – Т. 2. – 343 с.
147. Рясенцев В.А. Семейное право. – М.: Юрид. лит., 1971. – 324 с.
148. Седугин П.И., Белык Н.А. О государственном нотариате. – М., 1974. – 119с.
149. Свердлов Г.М. Охрана интересов детей в советском семейном и гражданском праве. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1955. – 102 с.
150. Свердлов Г.М. Право на воспитание и судебные споры о детях // Советское государство и право. – 1940. – №5 – 6. – С. 57 – 60.
151. Силенко Л.М. Цивільне право України. – К.: Алерта, 2004. – 328 с.
152. Сімейне право: Навчальний посібник / С.П. Індиченко, В.С. Гопанчук, О.В. Дзера, Л.А. Савченко / За ред. О.В. Дзери. – К.: Вентурі., 1997. – 272 с.
152. Сімейне право: Нотаріат, Адвокатура: Науково-практичний посібник з інформаційним додатком на лазерному носії: У 2-х кн. / За ред. С.Я. Фурси. – К.:, 2005. – Кн. 1. – 737 с.
154. Сімейне право України: Підручник / За ред. В.С. Гопанчука. – К.: Істина, 2002. – 304 с.
155. Сімейний кодекс України: Затверджений Законом України від 10 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 7. – Ст. 101.
156. Синявская В. Проблемы нотариата столицы // Нотариат для Вас. – 2000. – № 1. – С. 8–9.
157. Сіотола П. Нотаріальні архіви Квебеку: Звіт. – К., 1998. – 65 с.
158. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х., 2000. – 413 с.
159. Скловский К.И. Представительство в гражданском праве и процессе: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Харьковский ордена трудового красного знамени юридический институт им Ф.Э.Дзержинского. – Харьков, 1982. – С.8.
160. Слипченко С.А., Кройтор В.А. Гражданское право Украины: Учебное пособие. – Х.: Эспада, 2000. – 246 с.
161. Советское гражданское право: В 2 ч. / Под ред. В.А. Рясенцева. – М. – 1960. – Ч. 1. – 289 с.
162. Советское гражданское право: Учебник: В 2 ч. / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Юрид. лит., 1965. – Ч. 1. – 304 с.
163. Советское гражданское право: Учебное пособие: В 2 т. / Под ред. В.А. Рясенцева. – М., 1975. – Т. 1. – 268 с.
164. Советское гражданское право: Учебник: В 2 ч. / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Юрид. лит., 1986. – Ч. 1. – 560 с.
165. Советское гражданское право: Учебник / Под ред. О.С. Иоффе. – Л.: ЛГУ, 1958. – 511 с.
166. Советское гражданское право / Под ред. О.С. Иоффе. – М.: Юрид. лит., 1965. – 204 с.
167. Советское гражданское право: Учебник / Под ред. О.С. Иоффе. – М.: Юрид. лит., 1967. – 494 с.
168. Советское гражданское право: В 2 т. / Под ред О.С. Иоффе. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1971. – Т. 1. – 472 с.
169. Советское гражданское право: Учебное пособие: В 2 т. / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Юрид. лит., – 1972. – 344 с.
170. Советское гражданское право: Учебник: В 2 т./ Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Юрид. лит. – 1985. – Т. 1. – 544 с.
171. Советское гражданское право: Учебное пособие: В 2 ч. / Под ред. В.Ф. Маслова и А.А. Пушкина. – К.: ВШ, 1983. – Ч. 1. – 462 с.
172. Советское гражданское право / Под ред. Б.Б. Черепахина. – М.: ЛГУ, 1971. – 238 с.
173. Советское гражданское право: Учебное пособие / Под ред. Я.А. Куника. – М.: Юрид. лит., 1973. – 512 с.
174. Советское гражданское право: Учебное пособие: В 2 т. / А.М. Белякова, В.К. Бессмертный , А.Г. Быков и др. / Под ред. В.П. Грибанова и С.М. Корнеева. – М.: Юрид. лит., 1979. – Т.1. – 550 с.
175. Советское гражданское право: Учебное пособие: В 2 т. / Под ред. Ю.Х. Калмыкова, В.А. Тархова. – Саратов.: Изд-во Саратовского ун-та, 1991. – Т. 1. – 454с.
176. Советское гражданское право: Учебное пособие / Под ред. В.Т. Смирнова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1982, – 414 с.
177. Советское гражданское право: Учебное пособие / Под ред. Н.П. Волошина. – М.: Юрид. лит., 1972, 69 с.
178. Сохновский А.Ф. Правовое регулирование торгового посредничества в советском гражданском обороте: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Саратов. – 1972. – 23 с.
179. Цивільна справа № 05-226. – Арх. Апеляційного господарського суду м. Вінниці., № 05-226., арк. 58-79.
180. Цивільна справа № 3-135. – Арх. Апеляційного суду м. Вінниці., № 3-135., арк. 28.
181. Цивільна справа № 12-662. – Арх. Дарницького районного суду м. Києва., № 12-662., арк. 37-40.
182. Цивільна справа № 2-458. – Арх. Дарницького районного суду м. Києва., № 2-458., арк. 26-35.
183. Цивільна справа № 2-84. – Арх. Донецького міського суду., № 2-84., арк. 12-22.
184. Стрижко Л. Институт агентских договоров // Юридическая практика. – 2003. – 23-29 вересня. - № 38.
185. Субботин Н.А. Понятие представительства в англо-американском праве // Вестник МГУ. – 1982. – № 6. – С. 53 – 56.
186. Сулейменов М.К. Хозяйственно-посреднические договоры услуг // Советское государство и право. – 1973. – № 3. – С. 50 – 56.
187. Сурков В.В. Цивільне право. – К.: Політвидав України, 1966. – 71 с.
188. Суханов Е.А. Правовое регулирование банковской деятельности. – М.: ЮринфоР, 1997. – 448 с.
189. Тархов В.А. Гражданское право. – Чебоксары. – 1997. – 331 с.
190. Тертышников В.И. Гражданский процесс: Курс лекций. – Харьков: Фирма «Консум», 2001. – 240 с.
191. Урусова Г. Договір доручення: укладення та виконання // Бухгалтерія. – 2003. – №20. – С. 62 – 65.
192. Федорченко Н.В. Договір доручення: Дис. ... канд. юрид. наук. – К.: 2004. – 227 с.
193. Фурса С.Я. Довіреність та інститут представництва в цивільному законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України // Право України. – 1999. – № 4. – С. 94 – 97.
194. Фурса С.Я. Нотаріальний процес: Теоретичні основи. – К.: Істина, 2002. – 320 с.
195. Халфина Р.О. Значение и сущность договора в Советском социалистическом гражданском праве. – М.: Академия наук СССР, 1954. – 238 с.
196. Харитонов Е.О. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательство. Виды договоров. Авторское право. Представительство. – К.: А.С.К., 2001. – 829 с.
197. Харитонов Є., Конопліна Л. Наслідки укладення угоди неуповноваженою особою, або з перевищенням повноважень // Радянське право. – 1978. – №9. –С. 87 – 89.
198. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. – К., 2001. – 256с.
199. Цивільне право: Підручник: В 2 ч. / О.А. Підопригора, Д.В. Боброва та ін. / За ред. О.В. Дзери. – К.: ВЕНТУРІ, 1995. – Ч. 1. – 512 с.
200. Цивільне право: Підручник: В 2 ч. / О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. / За ред. О.В.Дзери. – К.: ВЕНТУРІ, 1997. – Ч. 1. – 543 с.
201. Цивільне право: Курс лекцій: В 2 ч. / Ю.О. Заіка, О.О. Підопригора / За ред. І.А. Бірюкова. – К., 2001. – Ч.1. – 158 с.
202. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За загальною ред. Я.М. Шевченко. – К.: „Ін Юре”, 2003. – Т.1. – 406 с.
203. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6 т. /Р.Б. Шишка, В.А. Кройтор, Я.О. Чапіладзе, М.О. Самойлов / Під ред. Р.Б. Шишки, та В.А. Кройтора. – Х.: Еспада, 2004. – Т. 1. – 176 с.
204. Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: Істина, 2004. – 224 с.
205. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юринком Інтер, 1999. – Кн. 1. – 861 с.
206. Цивільне право України: Підручник: В 2 ч. / За ред. Ч.Н. Азімова та ін. – Х.: Право, 2000 – Ч.1. – 365 с.
207. Цивільне право України: Підручник у 2-х кн. / Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Т. 1. – 720 с.
208. Цивільне право України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
209. Цивільне та сімейне право у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник / Є.О. Харитонов, О.М. Калітенко, В.М. Зубар та ін. / Під заг. ред. Є.О.Харитонова. – Х.: Одіссей, 2002. – 639 с.
210. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / Н.О. Саніахметова, Є.О. Харитонов, Ю.С. Червоний та ін. / Під заг. ред. Є.О.Харитонова. – Х.: Одіссей, 2000. – 799 с.
211. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / Є.О. Харитонов, Ю.С. Червоний, В.М. Зубар та ін. / За заг. ред. Є.О. Харитонова. – Х.: Одіссей, 2003. – 855 с.
212. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Ч.1. – 692с.
213. Цивільний кодекс України. Затверджений Законом України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
214. Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
215. Чардов Р.О. Дії органів юридичної особи //Вісник господарського судочинства. – 2002 р. – № 2. – С. 24.
216. Черняев Ю.А., Яменфельд Г.М. Основы гражданского и трудового права. – М., 1974. – 228 с.
217. Чечот Д.М. Судебные представители // Советский гражданский процесс. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1984. – С. 83 – 89.
218. Чуркин А. Коммерческое представительство на фондовой бирже // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 4. – С. 68-70.
219. Шерешевский И.В. Представительство. Поручение и доверенность. Практический комментарий и Гражданский кодекс РСФСР. – М., 1925. – 675 с.
220. Шерстюк В.М. Представительство в суде // Советский гражданский процесс. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – С.97–105.
221. Шефтер Э. Доверенность: и сделка и юридический документ // Росийская юстиция. – 1997. – № 12. – С. 17 – 18.
222. Шешенин Е.Д. Предмет обязательства по оказанию услуг // Труды Свердловского юридического ин-та. – Свердловск, 1964, № 3. – С. 191.
223. Штефан М.Й., Дрижчаная Е.Г., Гусев Е.А. Представительство граждан в суде: Учебное пособие. – К.: Изд-во «Лыбидь», 1991. – 231 с.
224. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підруч. для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2001. – 696 с.
225. Юрков Б.М. Представництво в суді // Цивільне процесуальне право України. – Харків: Основа, 1992. – С.109–116.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.