У нас уже
242733
рефератов, курсовых и дипломных работ
Сделать закладку на сайт
Главная
Сделать заказ
Готовые работы
Почему именно мы?
Ценовая политика
Как оплатить?
Подбор персонала
О нас
Творчество авторов
Быстрый переход к готовым работам
Контрольные
Рефераты
Отчеты
Курсовые
Дипломы
Диссертации
Мнение посетителей:
Понравилось
Не понравилось
Книга жалоб
и предложений
Название
ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПОЗОВІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Количество страниц
209
ВУЗ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Год сдачи
2006
Содержание
ЗМІСТ
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……………………………………… 4
ВСТУП …………………………………………………………………………. 5
РОЗДІЛ 1. Поняття і зміст предмета доказування щодо цивільного
позову у кримінальній справі …………………………………………………….. 17
1.1. Сутність предмета доказування щодо цивільного позову
у кримінальній справі та його поняття …………………………………………….. 17
1.2. Обставини, які підлягають доказуванню щодо цивільного
позову (зміст предмета доказування)……………………............................... 36
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1..……………………………………………... 60
РОЗДІЛ 2. Підстави цивільного позову та заперечень
проти нього ………………………………………………………………………….. 64
2.1. Встановлення події злочину, його наслідків, причинного
зв’язку та вини обвинуваченого як обставини, що підлягають доказуванню
при вирішенні цивільного позову ……………………………...…………………... 64
2.2. Обставини, які виключають можливість провадження
щодо цивільного позову …………………………………..………………………… 87
2.2. Актуальні питання кримінально-процесуального
законодавства, пов’язані з визнанням цивільним позивачем та
притягненням до участі у справі цивільного відповідача ………………………... 96
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2…………………………………..………….. 122
РОЗДІЛ 3. Обставини, що характеризують розмір шкоди, завданої
злочином, та розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню …………….......... 128
3.1. Обставини, які підтверджують розмір шкоди, завданої
злочином, та розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню ………………………. 129
3.2. Спосіб відшкодування шкоди, завданої злочином ………………… 157
3.3. Негативна поведінка потерпілого та її вплив на розмір
відшкодування шкоди …………………………………........................................... 164
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3……………………………………………… 175
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………... 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….. 188
ДОДАТОК А …………………………………………………………........... 206
ДОДАТОК Б ………………………………………………………………... 207
Вступ
Актуальність теми дослідження. Згідно Конституції головним обов’язком держави Україна – держави правової – є утвердження і забезпечення прав та свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 3). Держава повинна належним чином та всіма можливими засобами гарантувати та забезпечити охорону і захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що визнається також одним із першорядних завдань кримінального судочинства (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК)). Ця позиція повною мірою розповсюджується і на порушені злочином майнові та особисті немайнові права фізичних та юридичних осіб.
Як відомо, одним із способів захисту порушених злочином прав в рамках кримінального судочинства слугує цивільний позов, доказування підстав якого є публічно-правовим обов’язком органу досудового розслідування. Проте сьогоденний стан нормативного регулювання у КПК питань, пов’язаних із доказуванням цивільного позову, не сприяє належному здійсненню цієї діяльності органами досудового розслідування, а отже, не забезпечує високої ефективності захисту порушених злочином прав громадян у кримінальному процесі шляхом позовної форми. Така позиція випливає з наступного. Доказати всі обставини, які необхідні для правильного вирішення цивільного позову в кримінальному процесі, є запорукою постановлення справедливого рішення щодо нього. Водночас КПК чітко не визначає мінімальне коло обставин, доказування яких обов’язково повинно бути здійснене як неодмінна та обов’язкова умова правильного вирішення цивільного позову у кримінальному процесі. Сьогодні правовою нормою, на підставі якої здійснюється доказування всіх обставин цивільного позову є п. 4 ст. 64 КПК. В цьому пункті загального предмета доказування не відображені всі обставини, доказування яких необхідне для правильного вирішення цивільного позову, оскільки окрім характеру та розміру шкоди, а також розміру витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння, доказування яких дана норма імперативно визнає обов’язковим у будь-якій справі, перспектива правильного розв’язання цивільного позову вимагає неодмінного доказування ще й низки інших обставин, перелік яких є значно ширший. Оскільки ці обставини мають значення лише для цивільно-правових вимог у кримінальному процесі, то керуючись лише п. 4 ст. 64 КПК без його розширеного тлумачення, визначення цих обставин є завданням доволі складним. Тож такий стан правового регулювання, пов’язаного із визначенням обставин, які органу досудового розслідування необхідно встановити щодо цивільного позову під час провадження у кримінальній справі, змушує особу, яка здійснює розслідування у справі, на власний розсуд, визначати всю сукупність цих обставин для правильного вирішення цивільного позову. Однак, враховуючи лише вимоги п. 4 ст. 64 КПК, правильно визначити на практиці цю групу обставин надзвичайно складно, що, своєю чергою, може негативно відбитися на правильному вирішенні цивільного позову, а з рештою – на належному захисті прав та законних інтересів потерпілих від злочину осіб.
Отож, цивільний позов в рамках процесу кримінального є до певної міри окремим провадженням, завданням якого є задоволення винятково матеріально-правових претензій постраждалого до обвинувачено (підсудного), і завершальним етапом якого є застосування матеріальної норми права цивілістичної сфери. Це правовідношення потребує чіткого визначення мінімального переліку обставин, доказування яких слугувало б запорукою прийняття справедливого рішення щодо цивільного позову, тобто так званого предмета доказування щодо цивільного позову.
Обставини цього предмета доказування (елементи його структури) є відмінними від обставин загального предмета доказування у кримінальній справі, вони випливають не лише з норм кримінального права та процесу, але й норм матеріального та процесуального права цивілістичної сфери та є підставами для застосування цих норм під час здійснення провадження щодо цивільного позову.
Звичайно, конкретно визначити всю сукупність обставин, які необхідно доказати під час провадження кожного цивільного позову у конкретній справі неможливо, проте можливо і необхідно визначити той мінімальний їх перелік, без доказування яких жоден цивільний позов не зможе бути вирішений правильно у кримінальному судочинстві. Невстановлення хоча б однієї з таких обставин означатиме, що доказування стосовно цивільного позову було проведено не повно, а отже, орган досудового розслідування не виконав свого обов’язку щодо доказування цивільного позову, покладеного на нього в силу принципу публічності.
Інститут цивільного позову, питання відшкодування шкоди у кримінальному судочинстві іншими його способами, становили сферу інтересу наукових досліджень багатьох науковців, зокрема, таких як С.О. Алєксандров, С.А. Альперт, Ф.Н. Багаутдінов, В.В. Батуєв, В.П. Бож’єв, І. М. Гершман, М.І. Гошовський, О.В. Голіков, Ю.М. Грошевий, Ю.О. Гурджі, П.П. Гурєєв, П.С. Дагель, В.Г. Даєв, О.М. Ердєлєвскій, З.З. Зінатуллін, А.С. Карпіков, Я. Клименко, О.В. Крикунов, Ю.В. Курдубанов, О.П. Кучинська, А.М. Ларін, А.Г. Мазалов, Л.Л. Нескороджена, В.Т. Нор, В.Я. Понарін, Т.А. Славгородскіх, Д.Г. Тальберг, О.О. Тарнавскій, А.В. Тімошенко, Л.К. Трунова, В.Г. Ульянов, О.Г. Фіногєнов, В.В. Хатуаєва, Л.І. Шаповалова, М.Є. Шумило, К.С. Юдельсон та інших.
Але, не дивлячись на те, що у радянський та й пострадянський період увага науковців значною мірою зосереджується на постраждалих від злочинів та питаннях відшкодування їм шкоди у кримінальному судочинстві, у тому числі шляхом позовної форми захисту, а також що предмет доказування щодо цивільного позову більшою або меншою мірою був предметом дослідження деяких з перелічених науковців, все ж самостійному дисертаційному дослідженню в Україні, яке б ґрунтувалося на оновленому кримінально-процесуальному, новому цивільному, кримінальному законодавстві України, він не піддавався. Всі перелічені обставини у взаємозв’язку і обумовлюють актуальність теми та її вибір для дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною та виконане в межах плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, що досліджувала тему: «Проблеми захисту прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі в умовах його реформування» (номер державної реєстрації 0103U005941).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз норм як кримінального та кримінально-процесуального, так і цивілістичного законодавства, які визначають сутність та спрямованість доказової діяльності стосовно цивільного позову у кримінальному судочинстві, а також практики їх застосування; теоретичних напрацювань щодо відшкодування шкоди у кримінальному процесі шляхом цивільного позову та предмета його доказування, зокрема, визначення його структури; виявлення недоліків нормативного та практичного характеру стосовно відшкодування шкоди шляхом цивільного позову, зокрема у діяльності, пов’язаної з його доказуванням; формулювання на цій основі пропозицій стосовно внесення змін до чинного законодавства та внесення пропозицій по вдосконаленню проекту КПК, спрямованих на найбільш ефективний та дієвий захист прав, порушених злочином, у кримінальному судочинстві шляхом цивільного позову.
Для досягнення поставленої мети автор поставив перед собою вирішити такі завдання:
- обґрунтувати необхідність виділення предмета доказування щодо цивільного позову та сформулювати його поняття;
- визначити елементи (структуру) предмета доказування щодо цивільного позову;
- розкрити зміст кожної з обставин предмета доказування щодо цивільного позову;
- провести комплексний аналіз правових норм (матеріальних та процесуальних) цивілістичної сфери, які регламентують процес доказування щодо цивільного позову, та, своєю чергою, визначають предмет його доказування, виявити випадки неможливості прямого застосування норм матеріального цивільного права при провадженні цивільного позову;
- проаналізувати норми права, а також теоретичні напрацювання у сфері визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню за цивільним позовом;
- комплексно охарактеризувати правові норми, які здатні вплинути на зменшення чи збільшення розміру відшкодування шкоди порівняно з фактично заподіяною, а також теоретичні напрацювання з цих питань;
- вивчити практику застосування правових норм щодо діяльності, пов’язаної з вирішенням цивільного позову у кримінальному процесі та відшкодуванням шкоди шляхом позовної форми;
- виявити недоліки правового регулювання інституту цивільного позову і пов’язаної з ним доказової діяльності та запропонувати відповідні зміни до КПК, а також зміни та доповнення до його нового проекту, сформулювавши відповідні пропозиції.
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є предмет доказування щодо цивільного позову та відносини, що виникають під час процесуальної діяльності, пов’язаної із здійсненням доказування цивільного позову в кримінальному процесі і спрямованої на ефективний захист порушених злочином прав та законних інтересів постраждалих від злочину фізичних та юридичних осіб.
Предметом дослідження є: норми кримінального та кримінально-процесуального права, а також норми права цивілістичної сфери, які підлягають застосуванню під час провадження щодо цивільного позову у кримінальному процесі; теоретичні напрацювання вчених і практиків, пов’язаних з відшкодуванням завданої злочином шкоди у кримінальному судочинстві шляхом позовного способу; роз’яснення, що містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України стосовно відшкодування завданої кримінальним деліктом шкоди; положення міжнародних документів; матеріали місцевої судової практики; рішення Європейського суду з прав людини.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження базується на загально-філософських та спеціально-правових методах наукового пізнання. Основу складає діалектичний метод пізнання розвитку явищ та процесів у взаємозв’язку та взаємообумовленості, що дало змогу автору проаналізувати предмет доказування стосовно цивільного позову та визначити його структурні елементи на основі взаємовідношення норм кримінально-процесуального та матеріального права цивілістичних галузей, ґрунтуючись при цьому на таких філософських методах як аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія. Застосування цих методів дало змогу автору сформулювати дефініцію поняття предмета доказування щодо цивільного позову, проаналізувати теоретичні конструкції його складу та на основі цього визначити найбільш оптимальну структуру предмета доказування щодо цивільного позову; проаналізувати обставини, які є процесуальними передумовами цивільного позову та визначити обставини, які виключають можливість провадження щодо цивільного позову
Спеціальними методами дослідження стали: історичний метод, який використовувався при порівнянні сучасного цивільного законодавства, положення якого підлягають застосуванню під час провадження щодо цивільного позову у кримінальній справі, з положеннями цього законодавства, які були чинними до прийняття нового Цивільного кодексу; порівняльно-правовий, який використовувався при співставленні наявних у літературі наукових позицій з нормами діючого законодавства, а також норм цивільного та кримінально-процесуального законодавства у сфері регулювання відшкодування шкоди шляхом позовної форми у кримінальному процесі, зокрема доказової діяльності, пов’язаної з цивільним позовом, а також норм українського законодавства із законодавством Російської Федерації, а в деяких випадках і проекту КПК в цих питаннях, що дозволило виявити недосконалості чинного законодавства у цій сфері та запропонувати доповнення до нього; системно-аналітичний метод, який використовувався при з’ясуванні внутрішніх зв’язків між нормами права цивілістичної сфери та кримінально-процесуального у сфері регулювання відшкодування шкоди шляхом цивільного позову, що слугувало визначенню можливості застосування та місця норм цивільного та цивільно-процесуального права у сфері регулювання діяльності, пов’язаної із цивільним позовом у кримінальному процесі; статистичний метод, який використовувався при вивченні матеріалів кримінальних справ (загалом вивчено близько 350 кримінальних справ) стосовно тенденцій відшкодування шкоди шляхом цивільного позову; соціологічний метод при опитуванні потерпілих шляхом анкетування (загалом анкетовано 170 потерпілих).
Теоретичною базою дисертаційного дослідження є положення наукових праць вчених з загальної теорії права, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального права, віктимології та інших наук.
Правовою базою дисертаційного дослідження є Конституція України та чинне законодавство України, у тому числі нормативно-правові акти, які закріплюють правила, формули обчислення розміру заподіяної правопорушенням шкоди, встановлюють відповідні такси, якими слід керуватися, проводячи такі розрахунки. Проект КПК України використовувався станом на 15 грудня 2005 р.
Емпіричною базою дисертаційного дослідження стали матеріали вивчення 350 кримінальних справ, які розглядалися у місцевих районних судах м. Львова, а також опубліковані матеріали узагальнення судової практики, проведеного Верховним Судом України, опубліковані витяги з ухвал Верховного Суду України, анкетування 170 потерпілих.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертаційне дослідження є першим в Україні, в якому на основі теоретичних напрацювань, а також виходячи з норм нового Цивільного кодексу України, інших нормативних актів цивілістичного характеру, нового Кримінального кодексу України, з врахуванням останніх змін, внесених до КПК, виходячи з принципів кримінального процесу, здійснено спробу визначити предмет доказування щодо цивільного позову у кримінальній справі; розкрити та охарактеризувати його сутність, як одну з необхідних умов правильного вирішення цивільного позову у кримінальній справі та окремі його елементи. Закріплення елементів цього предмета доказування у вигляді правової норми КПК сприятиме більш ефективному захисту порушених злочином прав у кримінальному процесі.
Зокрема, у дисертації сформульовані наступні теоретико-практичні положення, яким притаманні елементи наукової новизни і які виносяться на захист:
- виділення предмета доказування щодо цивільного позову як у формі теоретичної конструкції, так і у вигляді норми КПК обумовлене необхідністю визначення точного переліку обставин, які органи досудового розслідування зобов’язані доказати під час провадження кожного цивільного позову як неодмінну умову його правильного вирішення, і без доведення яких доказування стосовно цивільного позову не можна вважати здійсненим повно;
- предмет доказування щодо цивільного позову у кримінальній справі становить систему обставин, що має правове значення для вирішення цивільно-правових вимог в межах кримінального процесу та підлягає обов’язковому доказуванню при провадженні кожного цивільного позову в кримінальному судочинстві і є підставою для безпосереднього застосування норм матеріального та процесуального права з метою правильного вирішення цивільного позову та реального захисту майнових і особистих немайнових прав фізичних і юридичних осіб, потерпілих від злочину;
- структуру предмета доказування щодо цивільного позову складають: 1) подія злочину, якою заподіяно шкоду і з приводу якої ведеться кримінальне переслідування у справі; наявність шкоди, заподіяної особі, питання про відшкодування якої ставиться у цивільному позові; причинно-наслідковий зв'язок між подією злочину, з приводу якої ведеться кримінальне переслідування у даній кримінальній справі, та шкодою, питання про відшкодування якої у ньому ставиться; вина безпосереднього заподіювача шкоди у її виникненні; 2) обставини, які виключають можливість провадження щодо цивільного позову; 3) негативна поведінка потерпілого, якщо вона обумовила заподіяння або збільшення розміру заподіяної злочином шкоди; 4) розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню за цивільним позовом; 5) особа, якій злочином заподіяно шкоду, та особа, яка буде нести матеріальну відповідальність за заявленим цивільним позовом;
- обставинами, які виключають провадження щодо цивільного позову в кримінальній справі є: 1) відсутність матеріально-правової підстави цивільного позову; 2) відсутність процесуальних передумов для порушення провадження щодо цивільного позову, а в стадії судового розгляду, окрім цього, ще й відсутність процесуальних передумов, необхідних для розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою по суті; 3) закриття кримінальної справи на будь-якій стадії процесу незалежно від підстав такого закриття. Ці обставини лежать в основі заперечень проти цивільного позову;
- при вирішенні цивільного позову у кримінальній справі питання про вину обвинуваченого щодо завданої його злочинним діянням шкоди необхідно вирішувати на основі положень кримінального права, а не цивільного;
- можливість пред’явлення цивільного позову у кримінальній справі протягом всього провадження у ній аж до початку судового слідства може привести до істотного порушення принципу процесуальної економії при вирішенні основного питання кримінального процесу – вини чи невинуватості обвинуваченого. У цьому зв’язку доцільно обмежити термін заявлення цивільного позову завершенням досудового розслідування;
- введення у сферу кримінально-процесуального закону широко пропонованої у літературі презумпції моральної шкоди є неприйнятним з огляду на те, що вона порушуватиме в першу чергу рівність прав сторін у судовому розгляді, а за великим рахунком і презумпцію невинуватості;
- відшкодування шкоди, яке здійснюється в кримінальному процесі, повинно бути в розмірі заподіяної шкоди, проте в деяких випадках, у тому числі, прямо передбачених у законі, її розмір може бути більшим порівняно з фактично заподіяною. Йдеться про врахування коефіцієнтів кратності, які підлягають застосуванню у випадках, прямо визначених у законі, та збільшення вартості майна чи послуг на момент вирішення цивільного позову;
- сформульовано низку пропозицій для врегулювання низки відносин, які виникають при провадженні щодо цивільного позову у кримінальній справі, пропозицій для змін і доповнень до чинного КПК і його нового проекту, та запропоновані моделі таких доповнень і змін. Зокрема такі: доповнити КПК статтею 64¹, у якій було б сформульовано предмет доказування (обставини, що підлягають доказуванню) при провадженні цивільного позову у кримінальній справі; доповнити КПК статтею 291¹, яка б врегулювала наслідки неявки у судове засідання цивільного відповідача чи його представника; статтю 28 КПК (відповідно й інші, пов’язані з нею норми) викласти у новій редакції, передбачивши, що предметом цивільного позову може бути й моральна шкода; запропонована нова редакція статті 291 КПК, яка регулює наслідки неявки у судове засідання цивільного позивача;
- набуло подальшого розвитку: положення про те, що предметом цивільного позову є як реальна шкода, яка полягає у втраті або пошкодженні майна, так і неодержані доходи (втрачена вигода), які мала би одержати потерпіла особа, коли б її майнові права не були порушені злочином, але за умови реальності його одержання; положення про безпідставність включення до предмета доказування у кримінальній справі «доказових (проміжних) фактів» взагалі, а також безпідставність включення цих фактів (обставин) до предмета доказування щодо цивільного позову; положення про неможливість пред’явлення цивільного позову у кримінальній справі, предметом якого є регресні вимоги, недивлячись на те, що законодавець в окремих випадках (наразі в одному – розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння п. 4 ст. 64 КПК) передбачає таку можливість; положення про застосування норм Цивільно-процесуального кодексу при вирішенні цивільного позову у кримінальній справі, але за тієї лише умови, що вони при цьому не ввійдуть в колізію з принципами і нормами КПК.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, які сформульовані у дисертаційному дослідженні є частиною теорії кримінально-процесуального права у сфері захисту порушених злочином прав фізичних та юридичних осіб, зокрема, шляхом позовної форми у кримінальному судочинстві. Вони можуть бути використані для внесення змін до чинного КПК, оскільки спрямовані на найбільш повне відновлення порушених злочином прав постраждалих, а також при доопрацюванні проекту нового КПК. Проекти відповідних норм направлені до верховної Ради України.
Сформульовані у дисертації і опубліковані у наукових статтях її автора положення можуть бути використані і фактично використовуються у практичній діяльності органів, що ведуть кримінальний процес, адвокатів та інших його суб’єктів. Наукові положення і висновки, викладені у дисертації, використовуються також про викладанні навчальної дисципліни «Кримінально-процесуальне право України», спеціальних курсів «Докази і доказування у кримінальному процесі», «Проблеми правового статусу учасників кримінального судочинства», «Теоретичні проблеми кримінального судочинства» тощо на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка та інших юридичних навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були обговорені дисертантом на: ХІ та ХІІ Регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, лютий 2005 р., 2006 р.); двох Міжнародних науково-практичних конференціях студентів та аспірантів «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (м. Київ, квітень 2005 р., 2006 р.); Международной научно-практической конференции молодых ученых, специалистов и студентов «Проблемы теории и юридической практики в России» (Російська Федерація, м. Самара, квітень 2005 р.); ІІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (м. Тернопіль, квітень 2005 р.); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини та громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, квітень 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи» (м. Івано-Франківськ, вересень – жовтень 2005 р.); Международной научной конференции студентов и аспирантов «Актуальные проблемы правоведения: история и современность» (Республіка Бєларусь м. Мінськ, жовтень 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, жовтень 2005 р.); І Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів, проведеної на факультеті цивільної та господарської юстиції Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, лютий 2006 р.); Міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів «Актуальні питання правознавства» (м. Харків, березень 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції (до 5-ї річниці прийняття КК України) «Кримінальний кодекс України 2001 року: Проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, квітень 2006 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини та громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, квітень 2006 р.), а також на засіданнях кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. Основні висновки та результати дослідження містяться в п’ятнадцяти наукових публікаціях, п’ять з яких (наукові статті) опубліковані у фахових юридичних виданнях (одна з них у співавторстві, особистий внесок дисертанта у ній становить 50 %), затверджених переліком ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження і складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які налічують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (загальна кількість 170) та двох додатків. Повний обсяг дисертації складає 209 сторінок, список використаних джерел та додатки вміщені на 22 сторінках.
Список литературы
ВИСНОВКИ
1. Серед елементів загального предмета доказування у кримінальній справі п. 4 ст. 64 КПК називає характер і розмір шкоди, завданої злочином. Ця норма сьогодні, фактично, слугує єдиною підставою нормативного характеру, на основі якої здійснюється доказування всіх обставин цивільного позову, які необхідні для його правильного вирішення по суті. Наявне правове регулювання не можна визнати належним, оскільки воно повною мірою не здатне забезпечити реальний захист порушених злочином інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом позовної форми у кримінальному судочинстві з наступних підстав.
По-перше. В названому пункті йдеться про обов’язок органу, що веде процес, здійснювати доказування характеру і розміру всієї шкоди, завданої злочином, а не лише тієї, що має значення для кримінально-правових питань, тобто на підставі зазначеної норми повинно здійснюватися також доказування шкоди, яка хоча й навіть не має відношення до складу злочину, але заподіяна цим злочинним діянням. Водночас, розмір шкоди, заподіяної злочином, і розмір шкоди, про відшкодування якої йдеться у конкретному цивільному позові, не завжди співпадають.
По-друге. Для правильного вирішення позовних вимог у кримінальному процесі, окрім характеру і розміру шкоди, питання про відшкодування якої ставиться у цивільному позові, необхідно доказувати ще й інші обставини, про які прямо не вказано в п. 4 ст. 64 КПК, до того ж в рамках цього пункту визначити їх всіх не можливо.
По-третє. Визначення всієї сукупності обставин, які необхідно встановити (доказати) для того, щоб заявлений цивільний позов був вирішений правильно, здійснює особа, яка провадить досудове розслідування у справі на власний розсуд, не маючи жодної чіткої імперативної законодавчої вказівки у цій сфері, за винятком хіба що п. 4 ст. 64 КПК, що не можна визнати належним, оскільки у ньому прямо не згадується про доказування обставин, що стосуються цивільно-правових вимог у кримінальному процесі, окрім, звичайно шкоди. Але ж доказати характер і розмір заподіяної злочином шкоди, ще не означає доказати всі обставини, які необхідні для правильного вирішення позовних вимог у кримінальному процесі, оскільки коло цих обставин є значно ширшим, а не обмежується лише шкодою.
2. Можна визначити той мінімальний перелік обставин, які необхідно з’ясувати (доказати) для правильного вирішення цивільного позову у кожному випадку провадження щодо нього, тобто, так званий предмет доказування щодо цивільного позову, без належного і повного встановлення яких вважатиметься, що доказування стосовно цивільного позову було проведено однобічно та неповно. Обставини, необхідність доказування яких обумовлюється індивідуальністю конкретної справи, тобто їх доказування необхідне не у кожному випадку провадження щодо цивільного позову, не можуть входити до предмета його (цивільного позову) доказування. Предмет доказування щодо цивільного позову, подібно до того, як і загальний предмет доказування, слугуватиме лише орієнтиром, певною схемою, програмою для визначення обставин, доказування яких необхідне для правильного вирішення цивільного позову, імперативно визначаючи їх мінімальний перелік, тобто, ті обставини, доказування яких необхідне завжди, оскільки без їх встановлення (доказування) взагалі неможливо правильно вирішити будь-який цивільний позов по суті.
Отож, предмет доказування щодо цивільного позову в кримінальній справі – це система обставин, що має правове значення для вирішення цивільно-правових вимог в межах кримінального процесу та підлягає обов’язковому доказуванню при провадженні кожного цивільного позову в кримінальному судочинстві і є підставою для безпосереднього застосування норм матеріального та процесуального права з метою правильного вирішення цивільного позову та реального захисту майнових і особистих немайнових прав фізичних і юридичних осіб, потерпілих від злочину.
Виходячи з теоретичних напрацювань у сфері формулювання предмета доказування щодо цивільного позову, а також враховуючи норми чинного кримінально-процесуального та цивільного законодавства, пропонуємо доповнити КПК статтею 64¹, яку викласти в наступній редакції: «У випадку пред’явлення у кримінальній справі цивільного позову (основного та / або регресного), обов’язковому встановленню підлягають:
1) подія злочину, якою заподіяно шкоду і з приводу якої ведеться кримінальне переслідування у справі; наявність шкоди, заподіяної особі, питання про відшкодування якої ставиться у цивільному позові; причинно-наслідковий зв'язок між подією злочину, з приводу якої ведеться кримінальне переслідування у даній кримінальній справі, та шкодою, питання про відшкодування якої у ньому ставиться; вина безпосереднього заподіювача шкоди у її виникненні;
2) обставини, які виключають можливість провадження щодо цивільного позову;
3) негативна поведінка потерпілого, якщо вона обумовила заподіяння або збільшення розміру заподіяної злочином шкоди;
4) розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню за цивільним позовом;
5) особа, якій злочином заподіяно шкоду, та особа, яка буде нести матеріальну відповідальність за заявленим цивільним позовом».
3. Підставами цивільного позову є ті обставини, які визначають можливість існування цивільного позову у кримінальному процесі загалом. Підстави мають як матеріально-правовий, так і процесуальний характер.
До матеріально-правової підстави цивільного позову належить ряд взаємопов’язаних юридичних фактів, відсутність хоча б одного з яких означає відсутність матеріально-правової підстави позову в цілому, що має наслідком неможливість провадження щодо нього у кримінальному процесі. До них належать: подія злочину, якою заподіяно шкоду; шкода, питання про відшкодування якої ставиться у цивільному позові; причинний зв'язок між ними; вина заподіювача шкоди.
Крім матеріально-правової підстави цивільного позову необхідною умовою можливості його існування у правовому розумінні, є також відсутність ряду процесуальних обставин, які виключають можливість подальшого провадження стосовно нього у кримінальному процесі. Подібно до того, як відсутність хоча б однієї із складових частин матеріально-правової підстави цивільного позову робить неможливим подальше провадження щодо нього, наявність хоча б однієї з процесуальних обставин, що виключають провадження щодо цивільного позову, унеможливлює подальше здійснення діяльності, пов’язаної з цивільним позовом у правовому полі в рамках кримінального процесу.
Виходячи із теоретичних напрацювань, а також норм чинного законодавства, до обставин, які виключають можливість провадження щодо цивільного позову слід віднести: 1) відсутність матеріально-правової підстави цивільного позову; 2) відсутність процесуальних передумов для порушення провадження щодо цивільного позову, а в стадії судового розгляду, окрім цього, ще й відсутність процесуальних передумов, необхідних для розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою по суті; 3) закриття кримінальної справи на будь-якій стадії процесу незалежно від підстав такого закриття.
Під час здійснення доказування цивільного позову необхідним є встановлення не лише матеріально-правової підстави позову, як сукупності взаємопов’язаних відповідних юридичних фактів, але й також реалізація діяльності, спрямованої на виявлення обставин процесуального характеру, які можуть виключати можливість здійснення провадження щодо нього. Саме за умови обов’язкового з’ясування цих обставин з належною повнотою процесу доказування щодо цивільного позову надається об’єктивна спрямованість та усувається суб’єктивізм і обвинувальний ухил у процесі доказування.
4. Складовим елементом матеріально-правової підстави є подія злочину. Саме її, а не злочин чи злочинне діяння слід визнати такою підставою. Адже доказування цивільного позову здійснюється одночасно з доказуванням у кримінальній справі загалом, тож на цьому етапі ще достеменно невідомо, чи мало місце вчинення саме злочину. У правовому розумінні вчинене діяння вважатиметься злочином тільки після винесення відповідного вироку суду стосовно цього питання та вступу його в законну силу. Оскільки на етапі здійснювання доказування щодо цивільного позову у кримінальній справі немає рішення суду стосовно того, чи є вчинене злочином, то й стверджувати, що здійснюється доказування саме злочину, як складової частини матеріально-правової підстави цивільного позову немає підстави. Хоча, звичайно, й не виключено, що в подальшому буде винесене рішення суду, у якому вчинене все ж буде визнано злочином, що, відповідно, слугуватиме основою для належного вирішення цивільного позову по суті разом з кримінальною справою. У випадку ствердження судом у вироку про відсутність злочинного діяння, підстави для вирішення цивільного позову не існуватиме.
5. Шляхом цивільного позову у кримінальному судочинстві визнається можливим відшкодування не лише шкоди, яка виступає однією з ознак складу злочину, але й шкоди, яка лежить поза його межами, проте ним насправді заподіяна. Сьогодні в рамках кримінального провадження можливе відшкодування не тільки матеріальної та фізичної шкоди, але й компенсація моральної. Водночас, кожен з цих видів шкоди, не дивлячись на те, що заподіюється різним сферам життєдіяльності потерпілого, в кінцевому результаті при відшкодуванні, одержує вартісну форму вираження, тобто визначається матеріальний еквівалент шкоди. Тобто, як фізична, так і моральна шкода потерпілому (цивільному позивачу) прямо відшкодована бути не може. Що стосується моральної шкоди, то йому може бути надано лише відповідний розмір матеріальних благ (коштів), який необхідний та достатній для належного загладжування (матеріальної компенсації) перенесених страждань, яких він зазнав внаслідок вчинення злочину. Щодо фізичної шкоди, то вона, як і шкода моральна, прямо відшкодована бути не може, її відшкодування можливе у вигляді матеріальних коштів, як результату витрат, яких зазнав потерпілий на відновлення свого здоров’я, або ж як результату моральних страждань, які він переніс внаслідок заподіяння йому шкоди фізичної.
6. Щодо причинного зв’язку між подією злочину та шкодою, питання про відшкодування якої ставиться у цивільному позові, то на сьогодні як теорією, так і практикою домінуючою визнається концепція прямого причинного зв’язку, на основі якої й повинен встановлюватися причинний зв'язок у доказовій діяльності щодо цивільного позову, точніше – його матеріально-правової підстави.
7. Існує ряд проблем законодавчого характеру, які стосуються можливості правильного вирішення цивільного позову. Так, орган досудового розслідування не завжди може виконати свій обов’язок по доказуванню обставин цивільного позову, який покладається на нього в силу дії принципу публічності. Це стосується тих випадків, коли цивільний позов заявляється у справі після затвердження обвинувального висновку прокурором, тобто завершення досудового розслідування, оскільки з цього моменту вчинення будь-яких слідчих дій, спрямованих на доказування обставин заявленого цивільного позову у правовому розумінні є не можливим. Більше того, заявлення цивільного позову в підготовчій частині судового розгляду до початку судового слідства у справі (таку можливість надає ч. 3 ст. 28 КПК) робить можливими ситуації залучення до участі у справі цивільного відповідача на цьому етапі провадження. Водночас, за описаних умов він фактично не може зреалізувати одне із своїх засадничих прав – ознайомлюватися з матеріалами кримінальної справи, що стосуються цивільного позову, оскільки кінцевим моментом, на якому процесуально можливо зреалізувати таке право, є період після призначення справи до судового розгляду, а з безпосереднім початком судового розгляду у справі таке право втрачається і буде надано лише після проголошення вироку протягом строку, встановленого для подання апеляцій (ч. 4 ст. 349 КПК). Тому в таких випадках для ознайомлення цивільного позивача з матеріалами кримінальної справи та цивільного відповідача в частині цивільного позову, необхідно відкладати розгляд справи і надавати цим учасникам процесу таку можливість. А це своєю чергою може потягти заявлення ними клопотань про доповнення досудового слідства та, відповідно, проведення слідчих дій, тобто відновлення досудового розслідування, та подальші процесуальні дії, пов’язані з проходженням справи на наступну стадію процесу. Але таке, фактично, затягування процесу у справі загалом, пов’язаного з провадженням щодо цивільному позову не можна визнати прийнятним. З метою усунення недоліків описаного правового регулювання, пропонуємо відповідне положення кримінально-процесуального законодавства, що міститься в ч. 3 ст. 28 КПК, викласти у наступній редакції: «Цивільний позов у кримінальній справі може бути пред’явлений під час дізнання та досудового слідства, але до моменту його закінчення».
8. Виходячи з правового регулювання, передбаченого КПК, цивільний позивач – юридична особа поставлений у процесуально краще становище щодо права на відшкодування шкоди, ніж цивільний позивач – фізична особа. Це положення випливає з того, що у відповідності до ч. 1 ст. 291 КПК, якщо у судове засідання не з’явиться цивільний позивач або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову. Такі випадки стосуються ситуацій, коли цивільним позивачем є фізична особа. Якщо ж ним є юридична особа, то маємо кардинально протилежний підхід. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, коли позов підтримує прокурор або коли позов заявлений підприємством, установою, організацією, суд розглядає його незалежно від явки цивільного позивача або його представника. Неявка у судове засідання цивільного позивача – фізичної особи або представника його інтересів ще не є свідченням того, що він не бажає захисту своїх прав у такий спосіб. Більше того, він цивільний позов пред’явив і від нього не відмовлявся, а причини неявки у судове засідання можуть бути і об’єктивними. Виходячи з цього, пропонуємо ч. 1 ст. 291 КПК викласти у наступній редакції: «Якщо у судове засідання через поважні причини не з’явиться цивільний позивач або представник його інтересів, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, а також виходячи з обставин справи, вирішує питання про розгляд справи за відсутності цивільного позивача або представника його інтересів, чи відкладення судового засідання, в залежності від того, чи можливо у їх відсутності захистити права та законні інтереси цивільного позивача». Виходячи з цього, і редакцію ч. 2 ст. 291 КПК змінити на наступну: «У випадках, коли позов підтримує прокурор, суд розглядає його незалежно від явки цивільного позивача або його представника».
9. КПК прямо не передбачає можливості відкладення судового розгляду кримінальної справи через неявку цивільного відповідача, хоча передбачає таку можливість через неявку інших учасників процесу, як от: підсудного (ст. 288 КПК); прокурора або захисника (ст. 289 КПК); потерпілого (ст. 290 КПК); свідків, експертів (ст. 292 КПК). Водночас, не виключено, що саме цивільний відповідач зможе звернути увагу суду на суттєві для справи обставини. Більше того, його відсутність може бути зумовлена й об’єктивними причинами, внаслідок чого він не може зреалізувати одне із своїх прав – заперечувати проти цивільного позову. Тому пропонуємо КПК доповнити статтею 291¹, яку викласти у наступній редакції: «Коли у судове засідання через поважні причини не з’явиться цивільний відповідач чи представник його інтересів, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, а також виходячи з обставин справи, вирішує питання про розгляд справи за відсутності цивільного відповідача або його представника, чи відкладення судового засідання в залежності від того, чи можливо у їх відсутності захистити права та законні інтереси цивільного відповідача».
10. У випадках, коли шкода заподіюється майну (знищено, пошкоджено, викрадено), яке на момент вчинення злочинного посягання знаходилося не у власника, а в законного володільця, належний цивільний позивач повинен визначатися органами дізнання, досудового слідства чи судом залежно від того, хто конкретно, власник чи володілець, безпосередньо зазнав шкоди від злочину. Проте не виключеними є випадки можливості пред’явлення вимог про відшкодування заподіяної злочином шкоди як власником, так і законним володільцем майна одночасно. Але предмет позовних вимог кожного з них повинен бути різним. В цих ситуаціях орган, що веде процес, повинен визнати цивільними позивачами і власника майна, і його законного володільця одночасно.
11. Правильність вирішення цивільного позову по суті залежить від ряду обставин. Однією з них є визначення розміру шкоди, заподіяної злочином, та розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню за цивільним позовом. Розмір заподіяної шкоди визначається, виходячи з цін на майно, які діяли на момент вчинення злочину. Розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, зокрема й за цивільним позовом у кримінальному судочинстві, визначається, виходячи з цін на аналогічне майно, що діють на момент винесення рішення про таке відшкодування. У випадку відшкодування коштів, необхідних для полагодження майна, що стало об’єктом злочинного посягання, розмір такого відшкодування повинен визначатися, виходячи з вартості необхідних для полагодження майна послуг на момент винесення відповідного рішення. Водночас, у деяких нормативних актах встановлюються певні коефіцієнти кратності, на основі яких у прямо передбачених ними випадках, вони підлягають застосуванню при визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Рядом правових актів встановлено відповідні схеми, такси, які застосовуються при обчисленні розміру заподіяної шкоди та, відповідно, шкоди, що підлягає відшкодуванню у випадках, які ними прямо визначаються.
12. Закон надає можливість у кримінальному процесі шляхом позовної форми захисту порушених злочином прав, поряд із відшкодуванням прямої дійсної шкоди, також і відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди). Необхідною умовою відшкодування неодержаного доходу є реальність його одержання. При цьому повинен бути одночасно встановлений і точний розмір доходу постраждалого, який би він одержав, якщо б злочин не був вчинений. Можливість відшкодування упущеної вигоди випливає з норм цивільного законодавства, якими передбачено відшкодування шкоди у повному обсязі (ч. 2, 3 ст. 22 ЦК).
13. Розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи критерії, передбачені відповідним цивільним законодавством (ч. 3 ст. 23 ЦК) в межах вимог, заявлених потерпілим (цивільним позивачем). При цьому грошовий розмір такої шкоди, присуджений до відшкодування, повинен бути достатній для загладжування душевних страждань потерпілого, яких він зазнав внаслідок вчинення злочину. Застосування схем, формул, широко представлених у теорії, на практиці навряд чи можна визнати можливим, оскільки вони не дозволяють визначити розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, об’єктивно та адекватно переживанням потерпілого, виходячи з його індивідуальних особливостей та обставин справи.
14. Не можна погодитися з позицією про необхідність встановлення презумпції заподіяння моральної шкоди у кримінальному процесі, оскільки за своєю суттю вона порушуватиме ряд норм та принципів КПК. Зокрема суперечитиме презумпції невинуватості, оскільки до винесення вироку та вступу його в законну силу особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, у тому числі й такою, що не заподіяла шкоди, зокрема й моральної. Оскільки не кожним злочином взагалі можливе заподіяння шкоди конкретному потерпілому, то, відповідно, не кожним злочином може бути заподіяно і моральну шкоду. Більше того, зазначена презумпція суперечитиме рівності прав сторін у судовому розгляді.
15. Спосіб відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, також слугує однією з необхідних гарантій, спрямованих на якнайшвидше по найповніше відновлення порушених злочином прав постраждалих. Він повинен визначатися на основі відповідних норм цивільного права (ч. 4 ст. 22 ЦК; ч. 3 ст. 23 ЦК) з врахуванням думки самого потерпілого (цивільного позивача) та обставин справи, причому бути найбільш сприятливим, оптимальним для задоволення, відновлення його інтересів, порушених вчиненим злочином, але водночас не порушувати й прав винного (особи, яка реально відшкодовує шкоду за заявленим цивільним позовом), рівною мірою як і розмір присудженої до відшкодування шкоди, не повинен вести до збагачення потерпілого за рахунок винного.
16. На сьогодні обставиною, яка здатна вплинути на зменшення розміру відшкодування шкоди у кримінальному процесі, є негативна поведінка потерпілого, під якою слід розуміти таку його поведінку, яка відобразившись у свідомості винного, призвела до зародження, формування та / або реалізації його злочинного наміру (незалежно від того, чи був він доведений до логічного завершення з причин, що не залежали від волі винного), перебуває із вчиненим злочином у прямому причинному зв’язку, і слугує, можливо, хоча і не єдиною, але однією з основних обставин, яка обумовила його вчинення.
Негативна поведінка потерпілого, за умови її наявності, обов’язково повинна бути врахована при визначенні конкретного розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, з врахування її специфіки, форми, конкретного змісту тощо, а також враховуючи особливості конкретно вчиненого злочину загалом.
Список використаних джерел
Нормативний матеріал
1. Конституція України із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІV. – К.: Атіка, 2006. – 64 с.
2. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотребления властью, принята 29 ноября 1985 г. // Куинн Ф. Права человека и ты. Руководство для стран бывшего Советского Союза и Восточной Европы. – Варшава, 1999. – С. 60-63.
3. Европейская конвенция «Про компенсацию вреда жертвам насильственных преступлений», принята советом Европы 24 ноября 1983 г. // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. - М.: СПАРК, 1998. – С. 81 - 85.
4. Господарський кодекс України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2006. – 180 с.
5. Земельний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2006. – 84 с.
6. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2006. – 100 с.
7. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2006. – 168 с.
8. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2006. – 196 с.
9. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.
10. Цивільний процесуальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Атіка, 2006. – 140 с.
11. Цивільний кодекс України 1963 р.: Офіційне видання. – Ужгород: Інформаційно-видавниче агентство «Іва», 1999. – 320 с.
12. Гражданский кодекс Российской Федерации. – М., 1998. - 310 с.
13. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. Официальный текст. – М.: Норма, 2004. – 736 с.
14. Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12 травня 1991 р. з наступними змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 30. – Ст. 379.
15. Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» № 217 / 95 від 6 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 22. – Ст. 173.
16. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 1 грудня 1994 р. з наступними змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 1. – Ст. 1.
17. Закон України «Про режим іноземного інвестування» № 93/96 ВР від 19 березня 1996 р. з наступними змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 19. – Ст. 80.
18. Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушень правил рибальства та охорони водних живих ресурсів. Затверджено наказом Міністерства аграрної політики України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12 липня 2004 р. № 248 / 273 // Офіційний Вісник України. – 2004. - № 46. – Ст. 3075.
19. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 року № 37 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 13903/2000. (Із змінами, внесеними згідно з наказами: Мінекобезпеки № 116 від 26.10.95, Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 14193/2000; Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 14300/2000; Мінекоресурсів № 48 від 31.01.2002, Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 21589/2002).
20. Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації. Затверджено наказом Державного комітету України по водному господарству від 29 грудня 2001 року № 290 // Офіційний Вісник України. – 2002. - № 4. – Ст. 151.
21. Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі. Затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 25. – Ст. 193. (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2171-ІІІ від 21.12.2000, Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 9. - Ст. 38).
22. Положення про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх вод України з відповідними додатками. Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 26 жовтня 1995 року № 116 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 14193/2000. (Із змінами, внесеними згідно наказу Мінекоресурсів № 48 від 31.01.2002, Офіційний Вісник України. – 2002. - № 8. – Ст. 384).
23. Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 1283/1997. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів: № 1009 від 27.08.96, Урядовий кур’єр. – 05.09.1996 р. - № 166-167; № 34 від 20.01.97, Урядовий кур’єр. – 25.01.1997 р. - № 13-14; № 1402 від 15.12.97, Урядовий кур’єр. – 25.12.1997 р. - № 240-241).
24. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 9667 / 1999 (Із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 21 від 14.01.2004, Офіційний Вісник України. – 2004. - № 2. – Ст. 47).
25. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. № 1464 з відповідними додатками «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів № 517 / 1997.
26. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 32 з відповідними додатками «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу» // Офіційний Вісник України. – 05.02.98. - № 3.
27. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 р. № 521 з відповідними додатками «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України» // Офіційний Вісник України. – 07.05.98. - № 16.
28. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1999 р. № 559 з відповідними додатками «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів» // Офіційний Вісник України. – 24.04.99. - № 14 (Із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року N 1789, Офіційний Вісник України. – 2002. - № 1. – Ст. 13).
29. Тимчасова методика визначення очікуваних збитків від забруднення довкілля при транспортуванні небезпечних речовин та відходів. Затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 15 травня 2001 року № 181 // Офіційний Вісник України. – 2001. - № 24. – Ст. 1083.
Спеціальна література
30. Александров С. А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе (досудебные стадии): Учеб. пособие. - Горький, 1976. – 123 с.
31. Александров С. А. Признание субъекта гражданским истцом в уголовном процессе // Проблемы процессуального права. Сборник статей. Ред. коллегия: Бегичев Б. К. и др., Свердловский юридический институт, Свердловск, 1971.- С. 17-42.
32. Александров С. А. Разрешение гражданского иска в уголовном процессе. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1978. – 64 с.
33. Алиев Т.Т., Громов Н.А. Основные начала уголовного судопроизводства. – М.: «Книга сервис», 2003. – 144 с.
34. Альперт С. А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления: Текст лекций. – Харьков, 1984. – 36 с.
35. Антимонов Б. С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. М.: Госуд. изд-во «юрид. лит.», 1950. – 275 с.
36. Арсеньев В. Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. М.: Изд-во «Юрид. лит.», 1964. – 180 с.
37. Багаутдинов Ф. Н. Обеспечение имущественных прав личности при расследовании преступлений. М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2002. – 280 с.
38. Багаутдинов Ф. Н. Обеспечение публичных и личных интересов при расследовании преступлений. М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2004. – 544 с.
39. Банин В. А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе (гносеологическая и правовая природа). / Под ред. Ш. К. Вахитова. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1981. – 156 с.
40. Барабаш Т. М. Предмет доказування у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 23 с.
41. Батуев В. В. Обеспечение при расследовании преступления гражданского иска потерпевшего: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1999. – 228 с.
42. Божьев В. П. Гражданский иск в уголовном деле и применение гражданского процессуального права // Советское государство и право. - №8. - 1986. - С. 72-79.
43. Божъев В. П. К вопросу о понятии потерпевшего в советском уголовном процессе // Ученые записки. Всесоюзный институт юридических наук. – Вып. 15.- М., 1962. – С. 152-180.
44. Будякова Т. П. Извинение как форма компенсации морального вреда в истории российского государства и права // Государство и право. – 2004. - № 1. – С. 103-105.
45. Ващук Б. Предмет доказування щодо цивільного позову в кримінальній справі та його поняття // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Вип. 41. - Львів, 2005. – С. 360-366.
46. Ващук Б. Л. Методика визначення компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць / Гол. ред.. В. Л. Ординський. – Вип. 1. – Львів, 2006. – С. 269-281.
47. Ващук Б. Л. Окремі питання удосконалення кримінально-процесуального законодавства щодо визнання цивільним позивачем у кримінальній справі // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – Вип. 4. - Хмельницький, 2005. – С. 266-270.
48. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України. – К.: Атіка, 2005. – 224 с.
49. Воробьев Г. А. Предмет и пределы доказывания по делу в свете нового уголовно-процессуального законодательства // Ученые записки ВЮЗИ. Выпуск ХІV. Вопросы уголовно-процессуального права. Ред. коллегия: Чельцов М. А., Шаламов М. П., Лупинская П. А. М., 1964. – С. 167-179.
50. Газетдинов Н. И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба. - Казань: Изд-во Казанского университета, 1990. – 96 с.
51. Гершман И. М. Некоторые процессуальные вопросы гражданского иска в уголовном деле // Советское государство и право. – 1958. - №1. – С. 120-122.
52. Голиков О. В. Совершенствование российского законодательства в сфере защиты потерпевшего в уголовном процессе: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 2003. – 147 с.
53. Голубев К. И., Нарижный С. В. Компенсация морального вреда как способ защиты неимущественных благ личности. 3-е изд., испр. и доп. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 327 с.
54. Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., Элькинд П. С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе.- Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978. – 304 с.
55. Гошовський М. І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.
56. Гошовський М. І. Характер і розмір шкоди, завданої злочином як елемент предмета доказування в кримінальному процесі України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Львівський державний університет ім. І. Франка. – Львів, 1997. – 24 с.
57. Грищук О. В. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 20 с.
58. Гурджі Ю. О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях: Автореф. дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.09. / Національна юридична академія ім. Я. Мудрого. – Харків, 2000. – 18 с.
59. Гуреев П. П. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Госуд. изд-во Юрид. лит., 1961. – 95 с.
60. Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных государств. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. – 480 с.
61. Дагель П. «Вина потерпевшего» в уголовном праве // Советская юстиция. – 1967. - № 6. – С. 10-11.
62. Дагель П. С. Потерпевший в советском уголовном праве // Потерпевшей от преступления. Отв. ред. Дагель П. С. – Владивосток, 1974. – С. 16-37.
63. Даев В. Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса. – Л.: изд-во Ленинградского у-та, 1982. – 112 с.
64. Даев В. Г. Современные проблемы гражданского иска в уголовном процессе. Л.: изд-во Ленинградского университета, 1972. – 70 с.
65. Джаянбаев К. И. Виктимологические аспекты предупреждения тяжких преступлений против личности // Государство и право. – 2005. - № 11. – С. 101-103.
66. Донцов С. Е. Солидарная и долевая ответственность в обязательствах из причинения вреда имуществу // Советское государство и право. - № 5. – 1977. – С. 123-127.
67. Эрделевский А. М. Компенсация морального вреда: анализ законодательства и судебной практики. - 3-е изд., испр. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 320 с.
68. Зинатуллин З. З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1974. – 99 с.
69. Иоффе О. С. Обязательственное право. М.: «Юрид. лит.», 1975. – 880 с.
70. Карнеева Л. М. Доказательства в советском уголовном процессе: Учеб. Пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. – 68 с.
71. Карнеева Л. М. Привлечение к уголовной ответственности. Законность и обоснованность. - М.: «Юрид. лит.», 1971. – 136 с.
72. Карпиков А. С. Право на возмещение причиненного преступлением материального ущерба и его реализация в стадии предварительного расследования: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 1999. – 152 с.
73. Клименко Я. Відшкодування моральної шкоди у кримінальному процесі // Право України. – 2000. - № 6. - С. 65-68.
74. Кривощеков Н. В. Моральный вред, устанавливаемый в ходе производства по уголовному делу (на стадии предварительного расследования): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Сибирский юридический институт МВД РФ. – Красноярск, 2004. – 20 с.
75. Крикунов О. В. Особливості доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Вип. 39. – Львів, 2004. – С. 484-491.
76. Крикунов О. В. Цивільний позов про компенсацію моральної шкоди: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 18 с.
77. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка – Вид. третє, перероб. та допов. К.: «Юрисконсульт», КНТ, 2006. – 890 с.
78. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. М.: Госуд. Изд-во юрид. лит., 1960. – 244 с.
79. Кудрявцев В. Н. Право и поведение. – М.: Юрид. лит., 1978. – 192 с.
80. Кузнецова Н. Уголовное значение «вины потерпевшего» // Советская юстиция. – 1967. - № 17. – С. 16-17.
81. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. М.: Госд. изд-во юрид. лит., 1958. – 219 с.
82. Курдубанов Ю. В. Обеспечение прав гражданского истца при рассмотрении уголовных дел судами: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – М., 2002. – 219 с.
83. Курмакаева С. М. Регрессный иск в уголовном деле: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Ленинградский госуд. Университет. – Ленинград, 1989. – 20 с.
84. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. М., 1986. – 198 с.
85. Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. Изд. 2-е, исп. и допол. - М., «Юрид. лит.», 1977. – 176 с.
86. Малеин Н. С. Вина – необходимое условие имущественной ответственности // Советское государство и право. – 1971. - № 2. – С. 28-35.
87. Минская В. Ответственность потерпевшего за поведение, способствовавшее совершению преступления // Советская юстиция. – 1969. - № 14. – С. 15-16.
88. Минская В. С. Криминологическое и уголовно-правовое значение поведения потерпевших // Вопросы борьбы с преступностью, вып. 16. – М.: «Юрид. лит.», 1971. – С. 9-26.
89. Минская В. С., Чечель Г. М. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения. – Иркутск: Изд-во Иркутского у-та, 1988. – 151 с.
90. Михайловская И. Б. Относимость доказательств в советском уголовном процессе // Советское государство и право. - № 12. – 1958. – С. 120-122.
91. Михеев Р. И. Личность и поведение потерпевшего (по делам о неосторожных преступлениях против личности) // Потерпевший от преступления. Отв. ред. Дагель П. С. – Владивосток, 1974. – С. 56-81.
92. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве: К.: Изд-во при Киевском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1984. – 134 с.
93. Михеенко М. М. Содержание предмета доказывания по уголовному делу // Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 89-99.
94. Мотовиловкер Е. Я., Благов Е. В. О причинной связи в уголовном праве (как гарантии законности принятие решения) // Актуальные проблемы правовой защиты личности в уголовном судопроизводстве: Сб. науч. Тр. / Яросл. гос. ун-т. Ярославль, 1990. – С. 43-48.
95. Нарижный С. В. Компенсация морального вреда в уголовном судопроизводстве России. – СПб: «Издательский дом Герда», 2001. – 288 с.
96. Нескороджена Л. Л. Забезпечення процесуальних прав і законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 18 с.
97. Новицкий И. Б., Лунц Л. А. Общие учение об обязательстве. - М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1950. – 416 с.
98. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. М.: «Юрид. лит.», 1972. – 296 с.
99. Нор В. Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К., Выща шк. Головное изд-во, 1989. – 275 с.
100. Нор В. Т. Удосконалення процесуального статусу потерпілого від злочину та системи гарантій захисту його прав та законних інтересів // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Вип. 36. – Львів, 2001. – С. 524-532.
101. Орлов М. Кримінально-процесуальні гарантії відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином // Право України. – 2004. - № 5. – С. 68-72.
102. Орлов Ю. К. Основы теории доказательств в уголовном процессе. Научно-практическое пособие. – М.: «Проспект», 2000. – 144 с.
103. Петренко В. Цивільний позов у кримінальній справі // Право України. – 1974. - №4. – С. 31-35.
104. Півненко В. П., Мірошниченко Є. О. Про презумпцію правоти і пріоритетності прав потерпілого // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 8 (48). – С. 39-41.
105. Полубинский В. И. Правовые основы учения о жертве преступления: Учебное пособие. – Горький, Горьковская высшая школа МВД СССР, 1979. – 84 с.
106. Поляков И. Н. Имущественный вред, причиненный преступлением: понятие, проблемы возмещения // Советское государство и право. – 1989. – № 6. – С. 52-57.
107. Полянский Н. Н., Строгович М. С., Савицкий В. М., Мельников А. А. Проблемы судебного права. Под ред. Савицкого В.М. М.: Изд-во «Наука», 1983. – 124 с.
108. Понарин В. Я. Защита имущественных прав личности в уголовном процессе России. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1994. – 192 с.
109. Понарин В. Я. Производство по гражданскому иску при расследовании уголовного дела. - Воронеж: Изд-во Воронежского у-та, 1978. – 128 с.
110. Попелюшко В. О. Предмет захисту та його доказування в кримінальній справі: Монографія. – К.: Прецедент, 2005. – 232 с.
111. Проект Кримінально-процесуального кодексу України за № 3456-д від 15 грудня 2005 р., прийнятий за основу постановою Верховної Ради України від 15 грудня 2005 р. № 3228-ІV. – 308 с. // www. rada. gov. ua.
112. Ратинов А. Участие потерпевшего в предварительном следствии // Социалистическая законность. – 1959. - № 4. – С. 32-34.
113. Репецкая А. Л. Виновное поведение потерпевшего и принцип справедливости в уголовной политике. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1994. – 152 с.
114. Ромовська З. В. Спірні питання відшкодування моральної шкоди // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 5 (57). – С. 41-44.
115. Сидоренко Э. Л. Отрицательное поведение потерпевшего и Уголовный закон. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 310 с.
116. Сиротенко С. Є. Деякі теоретико-практичні питання розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 6 (34). – С. 41-44.
117. Славгородских Т. А. Предмет доказывания обстоятельств гражданского иска в российском уголовном судопроизводстве: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Оренбург, 2003. – 146 с.
118. Советский уголовный процесс. Лекции в 7-ми вып. Вып. 2. М., 1960. – 80 с.
119. Соловьев А. Б. Доказывание в судебных стадиях уголовного процесса России. Научно-практическое пособие. – М.: ООО Изд-во “Юрлитинформ”, 2002. – 160 с.
120. Стахівський С. М. Кримінально-процесуальні засоби доказування: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09. / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 30 с.
121. Стремовский В. А. Участники предварительного следствия в советском уголовном процессе. – Ростов: Изд-во Ростовского у-та, 1966. – 260 с.
122. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. Отв. ред. Полянский Н. Н. - М.: Изд-во Академии Наук СССР, 1958. – 704 с.
123. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. Том І: Основные положения науки советского уголовного процесса. – М.: Изд-во «Наука», 1968. – 470 с.
124. Тальберг Д. Г. Гражданский иск в уголовном суде или соединенный процесс. - К., 1888. – 214 с.
125. Тарнавский О. А. Уголовно-процессуальный механизм предъявления и разрешения гражданского иска в уголовном деле: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Екатеринбург, 2000. – 158 с.
126. Твёрдая И. Н. Поведение потерпевшего и предупреждение преступлений // Потерпевшей от преступления. Отв. ред. Дагель П. С. – Владивосток, 1974. – с. 97-108.
127. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Изд. 2-е, испр. и доп. [Ред. коллегия: Жогин Н. В. (отв ред.) и др.]. - М.: «Юрид. лит.», 1976 – 736 с.
128. Тимошенко А. В. Теоретические и практические вопросы гражданского иска в предварительном расследовании: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. – Челябинск, 2002. – 214 с.
129. Тимчук О. Л. Причинний зв'язок як ознака об’єктивної сторони складу злочину: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. / Львівський національний університет ім. І. Франка. – Львів, 2005. – 16 с.
130. Томин В. Т. Острые углы уголовного судопроизводства. – М.: Юрид. лит., 1991. – 240 с.
131. Трунова Л. К. Гражданский иск о компенсации морального вреда в уголовном судопроизводстве: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Московский институт МВД России. – М., 1999. – 25 с.
132. Уголовный процесс: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / Под ред. В. П. Божьва. 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Спарк, 2004. – 671 с.
133. Ульянов В. Г. Реализация прав потерпевших в российском уголовном процессе. – М.: ОЛМА – ПРЕСС, 2002. – 224 с.
134. Фаткуллин Ф. Н. Общие проблемы процессуального доказывания. Второе, дополненное издание. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1976. – 207 с.
135. Филановский И. Влияние поведения потерпевшего на ответственность субъекта преступления // Советская юстиция. – 1972. - № 14. – С. 13-14.
136. Финогенов А. Г. Предмет доказывания при производстве по гражданскому делу в уголовном процессе: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Кубанский государственный университет. – Краснодар, 1998. – 26 с.
137. Філософія: Навч. посіб. – 3-тє вид., стер. / Л. В. Губерський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко та ін.; За ред. І. Ф. Надольного – К.: Вікар, 2003. – 457 с.
138. Флейшиц Е. А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. - М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1951. – 240 с.
139. Хатуаева В. В. Компенсация морального вреда в уголовном процессе России: Учебное пособие. – Воронеж: Воронежский институт МВД России, 2002. – 56 с.
140. Чельцов-Бебутов М. А. Советский уголовный процесс. - М., 1962. – 630 с.
141. Шадрин В. С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений: - М.: ООО Изд-во «Юрлитинформ», 2000. – 232 с.
142. Шаламов М. П. Теория улик. – М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1960. – 183 с.
143. Шаповалова Л. І. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності в досудових стадіях кримінального процесу: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09. / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2001. – 19 с.
144. Шаргородский М. Д. Некоторые вопросы причинной связи в теории права // Советское государство и право. - № 7. – 1956. – С. 38-51.
145. Шейфер С. А. О предмете и пределах доказывания // Современные проблемы уголовно-процессуального доказывания: Сборник статей. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2000. – С. 69-77.
146. Шимон С. Про розмір відшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 12. – С. 89-95.
147. Юдельсон К. С. Процессуальные вопросы судебного рассмотрения дел о возмещении вреда // Советская юстиция. - № 17. – 1964. – С. 12-14.
Судова практика
148. Справа № 1-461/04 по обвинуваченню Г. за ч. 3 ст. 185 КК // Архів місцевого суду Личаківського району м. Львова.
149. Справа № 1-472/04 по обвинуваченню Д. за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 КК // Архів місцевого суду Личаківського району м. Львова.
150. Справа № 1-188/05 по обвинуваченню Б. за ч. 1 ст. 309 КК // Архів місцевого суду Личаківського району м. Львова.
151. Справа № 1-302 / 05 по обвинуваченню К. за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 194 КК; Ф. за ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 194 КК // Архів місцевого суду Шевченківського району м. Львова.
152. Справа № 1-435 / 04 по обвинуваченню У. за ч. 2 ст. 186 КК // Архів місцевого суду Залізничного району м. Львова.
153. Справа № 1-36 / 04 по обвинуваченню П. за ч. 2 ст. 286 КК; ч. 1 ст. 309 КК; ст. 15 ч. 1 ст. 186 КК // Архів місцевого суду Галицького району м. Львова.
154. Справа № 1-212 / 04 по обвинуваченню У. за ч. 2 ст. 185 КК // Архів місцевого суду Залізничного району м. Львова.
155. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України: № 3 від 4 червня 1993 р.; № 12 від 3 грудня 1997 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» (назва в редакції постанови від 4 червня 1993 р. № 3) // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / Верховний Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 62-73.
156. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих у кримінальному судочинстві» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / Верховний Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 312-322.
157. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України: № 13 від 25 грудня 1992 р.; № 12 від 3 грудня 1997 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / Верховний Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 51-62.
158. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003р. № 7 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / Верховний Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 256-271.
159. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України: № 7 від 8 липня 1994 р.; № 11 від 30 вересня 1994 р.; № 15 від 25 травня 1998 р.; № 9 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972-2004). За загальною редакцією В. Т. Маляренка. Офіційне видання. Том 1. – К., 2004. – С. 89-104.
160. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972-2004). За загальною редакцією В. Т. Маляренка. Офіційне видання. Том 1. – К., 2004. – С. 50-57.
161. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України: № 3 від 28 березня 1997 р.; № 12 від 3 грудня 1997 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972-2004). За загальною редакцією В. Т. Маляренка. Офіційне видання. Том 1. – К.: 2004. – С. 105-113.
162. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / Верховний Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 222-235.
163. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 грудня 2004 р. № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / Верховний Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 339-348.
164. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України: № 3 від 4 червня 1993 р.; № 3 від 13 січня 1995 р.; № 12 від 3 грудня 1997 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» з наступними змінами і доповненнями // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / Верховний Суд України; За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 108-124.
165. Практика застосування судами законодавства про військові службові злочини // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 2 (30). – С. 21-24.
166. Практика застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 1 (53). – С. 25-31.
167. Справа Аманн проти Швейцарії // Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. - № 4. – С. 49-75.
168. Ухвала колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України від 29 жовтня 2002 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 3 (37). – С. 24.
169. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 серпня 2004 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 3 (55). – С. 27-28.
170. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 жовтня 2004 р. (витяг) // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 1 (53). – С. 24.
Стоимость доставки работы, в гривнах:
(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50
Найти готовую работу
ЗАКАЗАТЬ
Обратная
связь:
Связаться
Вход для партнеров
Регистрация
Восстановить доступ
Материал для курсовых и дипломных работ
29.04.24
Результати експериментально-дослідної роботи
29.04.24
Підготовка батьків до формування крос-культурних цінностей у дітей молодшого шкільного віку
29.04.24
Інтерактивні методики формування крос-культурних цінностей у виховній роботі початкової школи
Архив материала для курсовых и дипломных работ
Ссылки:
Счетчики:
© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.
