У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу
Количество страниц 183
ВУЗ ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Год сдачи 2006
Содержание ЗМІСТ


ВСТУП...............................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1
ОБ’ЄКТ ВТРУЧАННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА
ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ.................................................................................12
1.1. Родовий та видовий об’єкти втручання в діяльність працівника
правоохоронного органу................................................................................12
1.2. Безпосередній об’єкт втручання в діяльність працівника
правоохоронного органу ...............................................................................33
1.3. Потерпілий у складі втручання в діяльність працівника
правоохоронного органу ...............................................................................43
РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ВТРУЧАННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА
ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ.................................................................................55
2.1. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу як
суспільно небезпечне діяння ........................................................................55
2.2. Форми впливу на працівника правоохоронного органу ............................76
2.3. Суспільно небезпечні наслідки у складі втручання в діяльність
працівника правоохоронного органу ..........................................................116
РОЗДІЛ 3
СУБ’ЄКТ ВТРУЧАННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКА
ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ ................................................................................127
3.1. Вік та осудність як ознаки суб’єкта втручання в діяльність
працівника правоохоронного органу ...........................................................127
3.2. Службова особа як суб’єкт втручання в діяльність
працівника правоохоронного органу ...........................................................134


РОЗДІЛ 4
СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ВТРУЧАННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ
ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ ...................................................147
4.1. Вина як ознака суб’єктивної сторони втручання в діяльність
працівника правоохоронного органу .........................................................147
4.2. Мотив і мета втручання в діяльність працівника
правоохоронного органу .............................................................................157
ВИСНОВКИ ..................................................................................................................166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП


Актуальність теми. Згідно зі ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Поряд з цими гілками влади визнається і є гарантованим місцеве самоврядування (ст. 7). Ефективна, здійснювана у відповідності до сучасних вимог діяльність органів влади і місцевого самоврядування є гарантією дотримання прав та інтересів громадян, успішного розв’язання завдань, що стоять перед суспільством.
Наділяючи своїх представників великими повноваженнями, держава, з одного боку, висуває до них високі вимоги, у необхідних випадках застосовуючи і суворішу відповідальність, у тому числі кримінальну. З іншого боку, забезпечує своїх представників посиленою охороною, щоб вони могли безперешкодно, без будь-якого стороннього впливу виконувати свої функції та під час прийняття рішень були переконані в безпеці власного життя, здоров’я, майнових прав, а також в безпеці життя, здоров’я, інших прав і інтересів своїх близьких. Для цього держава встановлює підвищену відповідальність для осіб, які перешкоджають нормальній діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування.
Особливу роль у системі органів державної влади відведено правоохоронним органам. Покладаючи на них обов’язок з охорони конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку, з охорони прав людини і громадянина, надаючи їм відповідно великі владні повноваження, держава створює систему правових заходів, спрямованих на забезпечення їх особистої безпеки, а також безпеки їх близьких. Серед них і заходи кримінально-правового характеру. В розділі ХV Особливої частини Кримінального кодексу України (далі КК) з метою забезпечення належного функціонування правоохоронних органів закріплено сукупність кримінально-правових норм, покликаних охороняти недоторканність їх працівників під час виконання ними своїх обов’язків, у тому числі й недоторканність близьких їм осіб. Ними передбачено кримінальну відповідальність за: погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК), умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347 КК), посягання на життя працівника правоохоронного органу (ст. 348 КК), захоплення працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК), опір працівникові правоохоронного органу (ст. 342 КК), втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК). Кримінальна відповідальність за окремі з цих діянь була встановлена за КК 1960 р. ще з 1962 р. (опір працівникові міліції та посягання на життя працівника міліції). За інші – з 1991 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18 січня 1991 р. з метою посилення правового захисту працівників правоохоронних органів.
Окремим проблемам кримінальної відповідальності за вказані злочини в теорії кримінального права приділялася певна увага в роботах таких учених як Г.В. Андрусів, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Л.П. Брич, М.І. Вєтров, В.О. Владимиров, В.Т. Дзюба, Л.В. Дорош, П.С. Єлізаров, М.П. Журавльов, М.І. Загородников, П.В. Замосковцев, В.А. Клименко, М.Й. Коржанський, Ю.І. Ляпунов, В.В. Мальцев, М.І. Мельник, М.І. Меньшагін, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, Г.Ф. Полєнов, В.В. Сташис, Є.А. Сухарєв, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та інші. Їм присвячувалися навіть спеціальні дослідження.
Серед кримінально-правових норм, що охороняють недоторканність працівників правоохоронних органів під час виконання ними своїх обов’язків, слід вказати і на передбачену ст. 343 КК, якою встановлена відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу. За ч. 1 ст. 343 КК втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу є вплив „у будь-якій формі” на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень. З огляду на те, що злочинні діяння, передбачені ст. ст. 345, 347, 348, 349, 342 КК, можуть розглядатися як певні прояви впливу на працівника правоохоронного органу, постає питання про з’ясування форм впливу як ознаки злочину, передбаченого ст. 343 КК. Це вимагає аналізу об’єктивних і суб’єктивних ознак цього злочину, встановлення співвідношення із зазначеними суміжними злочинами. Кваліфікуючі ознаки цього злочину, зокрема вчинення його службовою особою з використанням свого службового становища, викликають необхідність з’ясування співвідношення зазначеного злочину з окремими злочинами у сфері службової діяльності.
Незважаючи на те, що норма, якою встановлена відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, існує в КК досить тривалий час, спеціальному дослідженню ознаки передбаченого нею складу злочину не піддавалися. До цього часу питання відповідальності за досліджуваний злочин висвітлювалися в підручниках, науково-практичних коментарях, окремих публікаціях лише схематично. Окремі питання кваліфікації втручання в діяльність працівника правоохоронного органу знайшли відображення в постанові Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 26 червня 1992 р. „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність і власність суддів і працівників правоохоронних органів”. Проте закріплені в цій постанові окремі роз’яснення уявляються суперечливими.
Ці та інші обставини обумовлюють актуальність теми даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконане на кафедрі кримінального права та кримінології Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ у межах наукового дослідження, що проводиться кафедрою з теми „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми”. Крім того, висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного Кримінального кодексу України враховують положення Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом президента від 25.12.2000 р. за № 1376, а також Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. за № 755.
Мета і завдання дослідження. Дисертаційне дослідження має на меті комплексне розв’язання питань кримінальної відповідальності за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення норм чинного КК України, що стосуються особливостей кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 343 КК України з урахуванням національного досвіду, судової практики, досвіду інших держав. З урахуванням викладеного автор намагався розв’язати такі завдання:
- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, його кваліфікуючі ознаки;
- встановити співвідношення між нормою про втручання в діяльність працівника правоохоронного органу та суміжними кримінально-правовими нормами;
- виділити найбільш значущі проблеми кримінально-правової охорони діяльності працівників правоохоронних органів та запропонувати способи їх розв’язання;
- виявити недоліки, прогалини та суперечності у формулюванні ознак складу втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, пов’язаних із кваліфікацією вказаного виду злочину;
- розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу та запропонувати нову редакцію ст. 343 КК України.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку з діяльністю працівників правоохоронних органів.
Предметом дослідження є склад злочину, передбачений ст. 343 КК України, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Методологічну основу дослідження становлять положення теорії пізнання і загальної теорії кримінального права. У роботі над дисертацією було використано такі наукові методи: діалектичний метод дослідження правових явищ – у процесі дослідження елементів складу злочину, розкриття змісту понять, зазначених у диспозиції ст. 343 КК України; юридичний (догматичний) – під час обробки законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, з’ясування змісту ознак, передбачених у диспозиції ст. 343 КК; порівняльно-правовий – у порівнянні окремих положень законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України; системно-структурний – під час дослідження ознак та елементів складу зазначеного злочину; статистичний метод – у процесі використання даних судової статистики та іншої статистичної інформації.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вчених, в яких аналізуються проблеми кримінальної відповідальності за посягання на діяльність працівників правоохоронних органів, законодавчі акти минулих десятиліть, що були чинними в Україні, кримінальне законодавство окремих зарубіжних країн.
Емпіричну базу становлять статистичні звіти Державного архіву МВС України з 1991 до 2006 р.; матеріали 34 кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 343 КК України, розглянуті судами.
Нормативною базою роботи є Конституція України, КК України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері діяльності правоохоронних органів. В роботі також здійснено аналіз кримінального законодавства інших держав.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу. Новими, з погляду автора, є такі положення:
1. Вперше визначено зміст родового об’єкта втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, який становлять суспільні відносини, що забезпечують авторитет органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Під авторитетом органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян пропонується розуміти суспільні відносини, що регулюють такий спосіб загальносуспільного влаштування, при якому визнаються символи держави і права носіїв влади регламентувати норми поведінки інших людей та забезпечувати їх виконання. Доводиться обґрунтованість назви розділу XV Особливої частини КК як „Злочини проти авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян”.
2. Виходячи із змісту запропонованого родового об’єкта злочину, що розглядається, вперше визначається зміст його основного безпосереднього об’єкта. Ним є авторитет працівника правоохоронного органу, який становлять суспільні відносини, що регулюють такий спосіб загальносуспільного влаштування, за яким визнається право працівника правоохоронного органу здійснювати контроль і нагляд за додержанням Конституції України, законів та інших нормативних актів, забезпечувати правопорядок і застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.
3. Доведено, що склад злочину, передбаченого ст. 343 КК, збігається за ознаками основного безпосереднього об’єкта зі складами злочинів, передбачених ст. ст. 342, 345, 347, 348, 349 КК, але відрізняється від останніх за наявністю в них додаткових обов’язкових безпосередніх об’єктів.
4. Показано, що вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу можливий не лише шляхом активної дії, але й шляхом бездіяльності. Втручання в його діяльність – лише шляхом активної дії. У зв’язку з цим вказується на невідповідність цих термінів у назві ст. 343 КК і у диспозиції ч. 1 ст. 343 КК.
5. Висловлюється думка про те, що визначення суспільно небезпечного діяння у даному складі злочину як „вплив у будь-якій формі ... з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень” є ускладненим і потребує спрощення. Пропонується його змінити у диспозиції ч. 1 ст. 343 КК на „перешкоджання діяльності працівника правоохоронного органу” і викласти у назві ст. 343 КК.
6. Робиться висновок про те, що за чинною редакцією ч. 1 ст. 343 КК безпідставно допускається кримінальна відповідальність за правомірний вплив у діяльність працівника правоохоронного органу з боку відповідних органів державної влади та управління. Для її усунення слово „вплив” необхідно доповнити словом „незаконний”. За умови прийняття пропозиції щодо зміни назви ст. 343 КК і диспозиції ч. 1 ст. 343 КК перед словом „діяльність” доповнити словом „законній”.
7. Обґрунтовано необхідність іншої редакції кваліфікуючих ознак досліджуваного злочину, а саме: „перешкоджання законній діяльності працівника правоохоронного органу, що призвело до настання тяжких наслідків”.
8. Пропонується включити до ст. 343 КК таку кваліфікуючу ознаку як перешкоджання законній діяльності працівника правоохоронного органу, вчинене з корисливих мотивів.
9. Кваліфікуючу ознаку вчинення злочину службовою особою з використанням свого службового становища пропонується викласти як вчинення службовою особою.
10. Показано, що діяння у складі злочину, що розглядається, вчинене за наявності кваліфікуючих обставин (як передбачених чинною редакцією ст. 343 КК, так і запропонованих автором для включення) істотно підвищує ступінь його суспільної небезпечності. Проте і основний, і кваліфікований склади необґрунтовано віднесені до злочину невеликої тяжкості. Пропонується посилити відповідальність за кваліфікований склад злочину шляхом визнання його злочином середньої тяжкості, передбачивши у санкції відповідне покарання.
11. Розглядаючи форми втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, робиться висновок щодо співвідношення кримінально-правової норми, передбаченої ст. 343 КК, з нормами, передбаченими ст. ст. 342, 345, 347, 348 КК, як загальної і спеціальних, що виключає кваліфікацію цих злочинів за сукупністю зі ст. 343 КК. Доведено, що вказівка в ч. 1 ст. 343 КК на вплив „у будь-якій формі” є некоректною і потребує уточнення шляхом доповнення диспозиції досліджуваної статті словами „крім випадків, передбачених іншими статтями КК”.
12. Аргументовано висновок, що втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, вчинене службовою особою, залежно від конкретних обставин є спеціальним видом зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) чи перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).
13. Запропоновано нову редакцію ст. 343 КК України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані для подальшого удосконалення кримінального законодавства щодо особливостей кримінальної відповідальності за посягання на діяльність працівників правоохоронних органів, сприяти вдосконаленню судової практики в цій категорії справ. Дисертаційне дослідження може бути використане для подальших наукових розробок цієї проблематики, а також у викладанні курсу кримінального права в юридичних вузах.
Апробація результатів дослідження. Положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права ДЮІ МВС, а також на міжнародній науково-практичній конференції „Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (14-15 жовтня 2004 р., м. Одеса), І Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу - 2004” (1-15 листопада 2004 р., м. Дніпропетровськ), VIII міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта - 2005” (7-21 лютого 2005 р., м Дніпропетровськ).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковано автором у чотирьох фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 183 сторінок, з них основного тексту – 167 сторінок, список використаних джерел – 169 найменувань.

Список литературы ВИСНОВКИ


В результаті дисертаційного дослідження вирішено важливе для науки і практики кримінального права завдання, що полягає у визначенні об’єктивних і суб’єктивних ознак втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, відмежуванні його від суміжних злочинів, формуванні практичних рекомендацій, спрямованих як на вдосконалення кримінального законодавства, яке регламентує відповідальність за даний злочин, так і практики його застосування.
Серед основних висновків виділяються наступні:

Загальним об’єктом злочину, передбаченого ст. 343 КК України, є охоронювана кримінальним законом сукупність суспільних відносин.

Родовим об’єктом втручання в діяльність працівника правоохоронного органу є суспільні відносини, що забезпечують авторитет органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Під авторитетом органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян слід розуміти суспільні відносини, що регулюють такий спосіб загальносуспільного влаштування, при якому визнаються символи держави і права носіїв влади регламентувати норми поведінки інших людей та забезпечувати їх виконання.

Видовим об’єктом втручання в діяльність працівника правоохоронного органу є суспільні відносини, що забезпечують авторитет органів державної влади.

Основним безпосереднім об’єктом втручання в діяльність працівника правоохоронного органу є авторитет працівника правоохоронного органу, який становлять суспільні відносини, що регулюють такий спосіб загальносуспільного влаштування, при якому визнається право працівника правоохоронного органу здійснювати контроль і нагляд за додержанням Конституції України, законів та інших нормативних актів, забезпечувати правопорядок, застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

За наявності кваліфікуючих ознак злочину, передбачених ч. 2 ст. 343 КК, додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом слід визнавати суспільні відносини у сфері службової діяльності чи правосуддя.

Склад злочину, передбаченого ст. 343 КК, збігається за ознаками основного безпосереднього об’єкта зі складами злочинів, передбачених ст. ст. 342 КК, 345 КК, 347 КК, 348 КК, 349 КК, але відрізняється від останніх наявністю додаткових обов’язкових об’єктів.

Назва ст. 343 КК не відповідає змісту ч. 1 ст. 343 КК. Визначення суспільно небезпечного діяння у зазначеному складі злочину як „вплив у будь-якій формі... з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень” є ускладненим і потребує спрощення. Пропонується його змінити у диспозиції ч. 1 ст. 343 КК на „перешкоджання діяльності працівника правоохоронного органу” і викласти у назві ст. 343 КК.

За чинною редакцією ч. 1 ст. 343 КК безпідставно допускається кримінальна відповідальність за правомірний вплив на діяльність працівника правоохоронного органу з боку відповідних органів державної влади та управління. Для її усунення слово „вплив” необхідно доповнити словом „незаконний”. За умови прийняття пропозиції щодо зміни назви ст. 343 КК і диспозиції ч. 1 ст. 343 КК, перед словом „діяльності” пропонується додати слово „законній”.

Кримінально-правова норма, передбачена ст. 343 КК, співвідноситься з нормами, передбаченими ст. ст. 342, 345, 347, 348 КК як загальна і спеціальні, що виключає кваліфікацію цих злочинів за сукупністю зі ст. 343 КК.
Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу можуть характеризувати не „будь-які” форми впливу, у зв’язку з цим автор пропонує диспозицію ч. 1 ст. 343 КК доповнити словами : „крім випадків, передбачених іншими статтями КК”.

Термін „службова особа” охоплює весь зміст термінологічного звороту „службова особа з використанням свого службового становища”. Запропоновано виключити з ч. 2 ст. 343 КК вказівку на використання службового становища, тобто кваліфікованим складом цього злочину слід вважати вчинення його службовою особою.

Перелік наслідків втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, які впливають на ступінь суспільної небезпечності злочину, не можна вважати вичерпним. Автором запропоновано в ч. 2 ст. 343 КК для вказівки на наслідки діяння використати термін „тяжкі наслідки”.

Наявність у кваліфікованому складі злочину суспільно небезпечних наслідків є засобом диференціації кримінальної відповідальності, а тому кваліфікований склад злочину має істотно відрізнятися від основного складу за ступенем суспільної небезпечності. Але і основний склад, і кваліфікований є злочинами невеликої тяжкості, що дає підстави вважати, що диференціація кримінальної відповідальності в межах ст. 343 КК не відбувається. Запропоновано посилити відповідальність за кваліфікований склад злочину шляхом визнання його злочином середньої тяжкості, передбачивши у санкції відповідне покарання.

Суб’єктом втручання в діяльність працівника правоохоронного органу є будь-яка фізична особа, яка в момент вчинення злочину є осудною і досягла загального віку кримінальної відповідальності. У разі вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 343 КК, службовою особою, суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла повноліття.
Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, вчинене службовою особою, є спеціальним видом таких злочинів у сфері службової діяльності як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) та перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).

З урахуванням можливих способів досліджуваного злочину вчинення його у співучасті не впливає на ступінь його суспільної небезпеки.

Злочин, передбачений ст. 343 КК, може бути вчиненим лише з прямим умислом. Його інтелектуальний момент характеризується усвідомленням суспільної небезпечності втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, а вольовий – бажанням вчинити це діяння.

Ч. 2 ст. 343 КК характеризується як злочин з подвійною або змішаною формою вини за наявності такого наслідку як незапобігання вчиненню злочину. Психічне ставлення до настання наслідку у вигляді незапобігання затриманню особи, що вчинила злочин може бути як умисним, так і необережним.

Виходячи із того, що корисливий мотив має значне поширення, як свідчить судова практика, і становить велику суспільну небезпеку, запропоновано включити даний мотив у якості кваліфікуючої ознаки ч. 2 ст. 343 КК.

Мета досліджуваного злочину „перешкодити виконанню службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень” характеризується складним словосполученням. За умови внесення запропонованих змін і доповнень у диспозицію ч. 1 ст. 343 КК у визначення ознак діяння цього злочину, а саме як „перешкоджання законній діяльності працівника правоохоронного органу” така вказівка на мету злочину стає зайвою.

З урахуванням викладеного дисертантом запропоновано нову редакцію ст. 343 КК України:


Ст. 343 Перешкоджання законній діяльності працівника правоохоронного органу


1. Перешкоджання законній діяльності працівника правоохоронного органу, крім випадків, передбачених іншими статтями КК, -
карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені з корисливих мотивів або службовою особою, або спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Кримінальне право України: частина загальна. Підручник /Александров Ю.В., Антипов В.І, Володько М.В. та ін. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
2. Кримінальне право України: частина загальна. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти /Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін. /За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер Право, 2002. – 416 с.
3. Спасович В.Д. Учебник уголовного права: часть общая. – СПб.: Тип. Иосафата Огризко, 1863. – 180 с.
4. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции: часть общая: В 2-х т. – М.: Наука, 1994. – Т. 1. – 380 с.
5. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР: часть общая. – М.: ГИЗ, 1925. – 235 с.
6. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (Объект и квалификация преступлений). – Л.: ЛГУ, 1979. – 127 с.
7. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
8. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа; Изд-во при ХГУ, 1988. – 198 с.
9. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
10. Тер-Акопов А.А. Защита личности – принцип уголовного закона // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовное законодательство. – М. – 1994. – С.52-54.
11. Наумов А.В. Российское уголовное право: часть общая. Курс лекций. – М.: БЕК, 1996. – 560 с.
12. Курс уголовного права: часть общая: Учебник /Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – Т.1: Учение о преступлении.– 592 с.
13. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развития законодательства. – Харьков: Основа, 1994. – 639 с.
14. Кропачев Н.М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система. – СПб.: СПб гос. ун-т, 1999. – 260 с.
15. Уголовное право: часть общая: Учебник /Отв. Ред. И.Я. Козаченко и З.А. Незнамова. – М.: Изд. гр. ИНФРА М-НОРМА, 1997. – 503 с.
16. Дроздов А.В. Человек и общественные отношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1966. – 124 с.
17. Курс советского уголовного права: часть общая: В 6-ти т. /Под. ред. Н.А. Беляева и М.Д. Шаргородского. – Л.: ЛГУ, 1968. – Т. 1 – 648 с.
18. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Х.: Укр. держ. юрид. акад., 1994. – 74 с.
19. Кримінальне право і законодавство України: частина загальна: Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
20. Кримінальне право і законодавство України: частина особлива: Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
21. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 336 с.
22. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій /А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Шанько – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 640 с.
23. Советское уголовное право: часть общая /Под ред. Н.Д. Дурманова, В.Д. Меньшагина, П.С. Ромашкина – М.: Госюриздат, 1962. – 450 с.
24. Маньковский Б.С. Основные принципы и система на социалистическое наказательно законодательство. – София, 1958. – 425 с.
25. Утевский Б.С. Общее учение о должностных преступлениях. – М.: Юрид. Изд-во МЮ СССР, 1948. – 440 с.
26. Советское уголовное право: часть особенная. – М.: Госюриздат, 1951. – 431 с.
27. Меньшагин В.Д. Иные преступления против порядка управления. Гл. VIII Учебника по особенной части //Советское уголовное право: часть особенная: Учебное пособие /Под. ред. В.Д. Меньшагина, П.С. Ромашкина, А.Н. Трайнина. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1957. – 544 с.
28. Утевский Б.С. Иные государственные преступления против порядка управления, глава девятая учебника по Особенной части //Советское уголовное право: часть особенная: Учебник /Под. ред. З.А. Вышинской, А.А. Герцензон, Н.И. Загородникова и др. – М.: Госюриздат, 1951. – 431 с.
29. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка: Лекции для студентов ВЮЗИ – М., 1957. – 94 с.
30. Поленов Г.Ф. Родовой объект преступления против порядка управления // Ученые труды Казахского ун-та: Сер. юрид. – Алма-Ата, 1973. – Т. 10. – Вып. 8. – С. 178-191.
31. Дзюба В.Т. Уголовно-правовая защита личности и деятельности работников милиции и народных дружинников: Учеб. пособие. – К.: НИ и РИО Киевской школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1989. – 92 с.
32. Навроцький В.О. Кримінальне право України: частина особлива: Курс лекцій. – К.: Т-во „Знання”; КОО, 2000. – 771 с.
33. Цвєтков В.В., Кресіна І.О., Коваленко А.А. Суспільна трансформація і державне управління в Україні: політико-правові детермінанти: Монографія. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 496 с.
34. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.
35. Философская энциклопедия. – М.: „Сов. энциклопедия”, 1960. – Т. 1. – 504 с.
36. Удальцова З.В., Котельникова Л.А. Власть и авторитет в средние века // Византийский временник. – М.: Наука, 1986. – Т. 47. – 279 с.
37. Китов А.И. Психология хозяйственного управления. – М.: Профиздат, 1984. – 248 с.
38. Поршнев Б.Ф. Социальная психология и история. – Рига: Звайгзне, 1982. – 232 с.
39. Философский энциклопедический словарь. – М.: „Сов. энциклопедия”, 1983. – 840 с.
40. Комаров В.Д. К проблеме авторитета в социологической теории //Вестник Ленинградского ун-та. Экономика, философия, право. – 1967. – Вып. 2. – № 11. – С. 86-94.
41. Чистяков В.П. Место и роль авторитета в механизме управления //Законность, правопорядок и правовая культура: Материалы 3-ей межвузовской научно-теоретической конференции адъюнктов и аспирантов. – М.: Акад. МВД СССР, 1974. – С. 47-49.
42. Кейзеров Н.М. Власть и авторитет. Критика буржуазных теорий. – М.: Юрид. лит., 1973. – 264 с.
43. Филатов В.В. Государственная власть и партийное руководство в социалистическом обществе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.: 12.00.01 /АН СССР Ин-т государства и права. – М., 1989. – 20 с.
44. Черданцев А.Ф. Государственная власть и ее обоснование //Правоведение. – 1992. – № 2. – С. 3-12.
45. Макаренко В.П. Политическая социология: нормативный поход //Государство и право. – 1992. - № 7. – С. 105-114.
46. Рябов С.Г. Державна влада: проблеми авторитету й легітимності: Монографія. – К.: Ніс, 1996. – 124 с.
47. Конституційне право України /За ред. докт.юрид.наук., проф. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 736 с.
48. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. / Председатель ред. кол. – докт.юрид.наук., проф. В. А. Туманов. – М.:НОРМА, 2000. – Т. 1 – 856 с.
49. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
50. Оборотов Ю.М. Теория государства и права (прагматический курс): Экзаменационный справочник. – Одесса: Юридическая литература, 2005. – 184 с.
51. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2005. – 536 с.
52. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. //ВВР. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
53. Про місцеве самоврядування: Закон України від 21 травня 1997 р. //ВВР. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
54. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 р. //ВВР. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
55. Про посилення правового захисту працівників правоохоронних органів: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 18 січня 1991 р. //ВВР УРСР. – 1991. – № 7. – Ст. 45.
56. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. /За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2004. – 1056 с.
57. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф., Романюк Б.В. Кримінальне право України: частина особлива: Посібник для підготовки до іспитів. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. – 292 с.
58. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: частина особлива /За заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: „ФОРУМ”, 2001. – 942 с.
59. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.1993 р. //ВВР. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
60. Тевлін Р. Про поняття „правоохоронні органи” у вузькому та широкому розумінні //Радянське право. – 1985. – № 7. – С. 53.
61. Лихова С. Про визначення поняття „правоохоронні органи” //Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 74-76.
62. Осадчий В.І. Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності: Монографія. – К.: НВТ „Правник” – НАВСУ, 1999. – 239 с.
63. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енцикл.”, 1998. – Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.
64. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 р. //ВВР. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
65. Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве //Потерпевший от преступления: Сборник статей /Отв. ред. проф. П.С. Дагель. – Владивосток: ДВГУ, 1974. – С. 16-37.
66. Скрипченко Б.В. Вред как основание признания потерпевшим //Потерпевший от преступления: Сборник статей /Отв. ред. проф. П.С. Дагель. – Владивосток: ДВГУ, 1974. – С. 175-182.
67. Присяжнюк Т. Потерпілий в кримінальному праві України: окремі питання // Право України. – 2004. – № 10. – С. 95-97.
68. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. //ВВР. – 1991. – № 53. – Ст. 796.
69. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. //ВВР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
70. Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України: Постанова КМУ УРСР від 29 липня 1991 р. за № 114.
71. Про службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. //ВВР. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
72. Про військову службу правопорядку у Збройних силах України: Закон України від 7 березня 2002 р. //ВВР. – 2002. – № 32. – Ст. 225.
73. Митний кодекс України: Закон України від 11 липня 2002 р. //ВВР. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.
74. Про державну прикордонну службу: Закон України від 3 квітня 2003 р. // ВВР. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
75. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 р. //ВВР. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
76. Про положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 31 липня 1998 р. //Офіційний вісник України. – 1998. – № 31. – Ст. 3.
77. Про державну контрольно-ревізійну службу в України: Закон України 26 січня 1993 р. //ВВР. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
78. Про затвердження „Тимчасового порядку ведення рибного господарства та здійснення рибальства”: Постанова КМУ від 28 вересня 1996 р. за № 1192.
79. Лісовий Кодекс: Закон України від 21 січня 1994 р. //ВВР. – 1994. – № 17. – ст. 99.
80. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Видання третє. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2006. – 1152 с.
81. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий /Отв. ред. В.И. Шакун, С.С. Яценко: 5-е изд., доп. – К.: А.С.К., 1999. – 1088 с.
82. Уголовный кодекс Украины. Комментарий /Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. – Харьков: ООО «Одиссей», 2001. – 960 с.
83. Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. за № 8 //Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид. /За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 560 с.
84. Новий тлумачний словник української мови: У 3-х т. /Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: „Аконіт”, 2004. – Т.1 – 928 с.
85. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів /За ред. проф. А.Х. Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 256 с.
86. Новий тлумачний словник української мови: У 3-х т. /Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: „Аконіт”, 2004. – Т.2 – 928 с.
87. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступления. – М.: „Юрид. лит.”, 1974. – 167 с.
88. Загородников Н.И. Иные преступления против порядка управления: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа МВД СССР, 1957. – 49 с.
89. Елизаров П.С. Ответственность за посягательства на жизнь, здоровье и достоинство работников милиции и народных дружинников: Учебное пособие. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1973. – 80 с.
90. Справа за № 1- 56/2003 р. //Архів суду Центрального району м. Сімферополя АРК.
91. Трайнин А.Н. Уголовное право РСФСР: часть особенная. – Ленинград: Госюриздат, 1925. – 256 с.
92. Пионтковский А.А., Меньшагин В.Д., Чхиквадзе В.М. Курс советского уголовного права: часть особенная. – М.: Госюриздат, 1959. – Т.2. – 812 с.
93. Справа за № 1-935/2003 р. //Архів місцевого суду м. Лисичанська Луганської обл.
94. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск: Высшая школа милиции МВД СССР, 1978. – 103 с.
95. Кримінальне право України: частина особлива /За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юринком Інтер; Х.: Право, 2002. – 496 с.
96. Прилуцький П. Поняття і види істини в кримінальному судочинстві. – Право України. – 2003. – № 6. – С. 12-15.
97. Панов Н.И. Квалификация преступлений, совершаемых путем обмана: Учебное пособие. – Харьков.: Изд-во Харьковского юридического института, 1980. – 88 с.
98. Новий тлумачний словник української мови: У 3-х т. /Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: „Аконіт”, 2004. – Т. 3. – 864 с.
99. Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст. 270.
100. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. //ВВР. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
101. Советская юстиция. – 1992. - № 7-8. – С. 32-33.
102. Уголовный кодекс Федеративной Республики. – М.: ЗЕРЦАЛО, 2000. – 208 с.
103. Уголовный кодекс Республики Польша. – СПб.: Юрид центр «Пресс», 2001. – 234 с.
104. Уголовный кодекс Испании. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. – 218 с.
105. Уголовный кодекс Дании. – СПб.: Юрид. центр «Пресс», 2001. – 230 с.
106. Уголовный кодекс Швейцарии. – М: ЗЕРЦАЛО, 2000. – 138 с.
107. Уголовный кодекс Эстонской Республики. – СПб.: Юрид центр «Пресс», 2001. – 262 с.
108. Райкес Б.С. Формы воспрепятствования осуществлению правосудия и производству предварительного расследования (ст. 294 УК РФ) //Российский судья. – 2003. – № 9. – С. 14-17.
109. Мальцев В. Ответственность за воспрепятствование осуществлению правосудия и производству предварительного расследования //Законность. – 1997. – № 10. – С. 12-16.
110. Лысов М.Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву. – Казань.: Изд-во Казан. ун-та, 1972. – 176 с.
111. Владимиров В.А., Кириченко В.Ф. Должностные преступления. – М.: Изд-во ВШ МООП РСФСР, 1965. – 42 с.
112. Соловьев В.И. Борьба с должностными злоупотреблениями, обманом государства и приписками по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1963. – 144 с.
113. Гельфанд И.А. Хозяйственные и должностные преступления в сельском хозяйстве. – К.: Изд-во МВД УССР, 1970. – 251 с.
114. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления. Понятие и квалификация. – М.: Юрид. лит., 1975. – 168 с.
115. Гришаев П.И., Здравомыслов Б.В. Взяточничество: понятие, признаки, квалификация. – М., 1988. – 173 с.
116. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол. Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін.– К.: Укр. енцикл., 1998 – Т. 4: Н-П. – 2002. – 720 с.
117. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков: Прапор, 1996. – 260 с.
118. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів /За заг. ред. О.М. Джужі. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
119. Костарева Т.А. Квалифицирующие обстоятельства в уголовном праве. Понятие, законодательная регламентация, влияние на дифференциацию ответственности. – Ярославль: Изд-во Яросл. ун-та, 1993. – 234 с.
120. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 400 с.
121. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 173 с.
122. Кримінальне право: частина особлива. Підручник /Відпов. ред. В.І. Шакун. – К.: НАВСУ; Правові джерела, 1999. – 896 с.
123. Кримінальний кодекс України: Проект /Внесено нар. деп. України Пилипчиком І.М. 12 травня 1998 р. за № 1029-1. – К.: Верховна Рада України. – 1998.
124. Кримінальний кодекс України: Проект КМ України, 112 травня 1998 р. за № 39-1304/4. – К.: Верховна Рада України, 1998.
125. Лохвицкий А. Курс русского уголовного права. – СПб., 1867. – 662 с.
126. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: часть общая. – В 2 т. – СПб.: Гос. тип., 1902. – Т. 1. – 815 с.
127. Тугаринов В.П. Личность и общество. – М.: Мысль, 1965. – 191 с.
128. Щукина Г.И. Возрастные особенности школьника.- Л.: Изд-во Ленинг. гос. пед. ин-та, 1955. – 33 с.
129. Коченов М.М. Теоретические основы судебно-психологической экспертизы: Автореф. дис.... д-ра психол. наук: 19.00.06 /Акад. МВД СССР. – М., 1991. – 44 с.
130. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости, вины и уголовной ответственности (Теория и практика): Автореф. дис…. д-ра юрид. наук. – М., 1995. – 43 с.
131. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. – М.: Юрид. л-ра, 1970. – 125 с.
132. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студентов вузов. – 3-е изд. стереотип. – М.: Издательский центр „Академия”, 1998. – 456 с.
133. Будзинский С. Начала уголовного права. – Варшава, 1870. – 362 с.
134. Станкевич Л.П., Светлов В.Д. Личность в системе общественных отношений //Личность и общество. Ценностные ориентации личности и образ жизни: Межвузовский сб. – Калининград: Изд-во КГУ, 1979. – Вып. 4. – С. 31-38.
135. Соловій Я. Щодо визначення меж кримінальної відповідальності //Право України. – 1995. – № 12. – С. 52-54.
136. Чернышев А.И. Особенности преступлений и наказаний несовершеннолетних по советскому уголовному праву: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Томск, 1970. – 416 с.
137. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка, 1978. – 303 с.
138. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.
139. Лазарев А.М. Субъект преступления. – М.: ВЮЗИ, 1981. – 64 с.
140. Лейкина Н.С., Грабовская Н.П. Субъект преступления //Курс советского уголовного права: часть общая. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – Т. 1. – 648 с.
141. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Высшая школа МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
142. Рашковская Ш.С. Советское уголовное право: часть общая. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 560 с.
143. Орымбаев Р. Специальный субъект преступления. – Алма-Ата: Наука КазССР, 1977. – 152 с.
144. Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. за № 5 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид. /За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С. 364-371.
145. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон україни від 4 лютого 1994 р. //ВВР. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
146. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд. – М.: Юрист, 1999. – 301 с.
147. Горелик А.С. Конкуренция уголовно-правовых норм. – 2-е изд. – Красноярск.: КГУ, 1998. – 67 с.
148. Незнамова З.А. Коллизии в уголовном праве. – Екатеринбург.: Cricket, 1994. – 284 с.
149. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж.: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 243 с.
150. Ворошилин Е.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. Учеб. пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 76 с.
151. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 186 с.
152. Никифоров Б.С. Субъективная сторона в „формальних преступлениях” // Советское государство и право. – 1971. – № 3. – С. 115-120.
153. Вопросы преступления и наказания по законодательству СССР и других социалистических стран: Учеб. пособие /Под ред. Волкова Б.С. – М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1985. – 94 с.
154. Кондратьев Ю.А. Регулирование умышленной вины требует радикальных изменений //Современные тенденции развития уголовной политики и уголовного законодательства. – М.: Изд-во ИГиП РАН, 1994. – С. 62-63.
155. Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве. Учен. зап. ДВГУ. – Владивосток, 1968. – Вып. 21: Ч. 1. – 187 с.
156. Тихонов К.Ф. Субъективная сторона преступления. Проблема социального содержания вины в советском уголовном праве. – Саратов: Приволжское книжное изд-во, 1967. – 104 с.
157. Дагель П.С. Вина и состав преступления //Материалы ІІІ Дальневосточной межвузовской зональной научной конференции. Секция гос. и права. – Владивосток, 1968. – 119 с.
158. Рарог А.И. Вина и квалификация пре ступлений: Учеб. пособие. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 63 с.
159. Кримінальне право України: частина загальна. Підручник. – вид. 3-тє, переробл. та допов. /За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
160. Бондаренко Н.А., Терентьев В.И. Уголовное право Украины: часть особенная: Конспект лекций. – Одесса; Николаев, 2000. – 398 с.
161. Кримінальне право України: частина особлива. Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. /Андрусів Г.В., Андрушко П.П., Лихова С.Я. та ін. – Київ: Нац. ун-т ім. Т. Шевченка; – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
162. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – К.: Вища школа, 1977. – 151 с.
163. Волков В.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 166 с.
164. Курс советского уголовного права: часть общая: В 6-ти томах. /Под. ред. Н.А. Беляева и М.Д. Шаргородского. – Л.: ЛГУ, 1968. – Т. 3 – 648 с.
165. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии. О структуре индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид. лит., 1968. – 176 с.
166. Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. – К.: Генеза, 1998. – 139 с.
167. Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997. – 167 с.
168. Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М.: Юристъ, 2000. – 368 с.
169. Рубинштейн С.П. Основы общей психологии. - СПб.: ПИТЕР, 1998. – 705 с.


Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.