У нас уже 17884 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО
Количество страниц 226
ВУЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Год сдачи 2007
Содержание Прийняті скорочення
Вступ
Розділ 1. Врегулювання речових прав на чуже майно в історичному ракурсі і у сучасному законодавстві України
1.1. Розвиток правового регулювання речових прав на чуже майно
1.2. Аналіз правових засад врегулювання речових прав у сучасному законодавстві України
Висновки до першого розділу
Розділ 2. Загальнотеоретична характеристика речових прав на чуже майно
2.1. Поняття та правова природа категорії “речові права на чуже майно”
2.2. Співвідношення права власності та речового права
2.3. Класифікація речових прав на чуже майно
Висновки до другого розділу
РОЗДІЛ 3. Підстави виникнення і припинення речових прав на чуже майно
3.1. Правочин як підстава виникнення і припинення речових прав
3.2. Встановлення і припинення речових прав за рішенням суду
Висновки до третього розділу
Висновки до дисертації
Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми. Традиційно вважається, що право власності є непорушним, захищається законом, але саме поняття „право власності” за стереотипом пов’язується лише з такими його складовими, як право володіння, розпорядження та користування. Однак звичні уявлення завжди змінюються, коли прискіпливішу увагу приділяють предмету дослідження. Так сталося й з конструкцією права власності після набрання чинності новим ЦК від 2003 року. Новели ЦК, запропоновані його розробниками, довели, що багато складових права власності, відомих в інших країнах, до цих пір не досліджувались і ґрунтовно не регламентувалися в Україні. Тепер в окремих випадках постає питання не про обмеження абсолютного права власності, а про захист прав власників майна, оскільки законом іноді необґрунтовано надаються переваги речовим правам. Охорона і захист прав усіх суб΄єктів правовідносин зумовлює необхідність їх визначення і конкретизації з метою забезпечення і гарантування їх реалізації.
Право власності в Україні пройшло незначний шлях розвитку, що зумовлено тривалим періодом, в який громадяни не мали прав власності на землю, що негативно позначалося на розвитку цього інституту у цивільному праві. Введення права власності у широке правове застосування і його значна теоретична розробка донедавна випереджала розвиток речових прав на майно, оскільки останні не піддавалися глибокому теоретичному аналізу. Тому у роботі акцентовано увагу на розмежуванні понять „право власності” та „речові права на майно”, а також способах їх встановлення і, зокрема, судовому захисті прав власників майна і суб’єктів речових прав.
Значні зміни в суспільних відносинах, які викликали введення в дію нового ЦК, нині потребують постійного наукового аналізу, узагальнення практики застосування вимог законодавства і на цій підставі вироблення рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавства. Цей аспект зумовив необхідність аналізу всіх надбань провідних вчених, які займалися дослідженням права власності і речових прав, а саме: В.І.Андрейцева, О.О.Баринової, І.А. Безклубого, Н.В.Безсмертної, Р.Ф.Гонгало, О.В.Дзери, І.О.Дзери, Н.С. Кузнецової, В.В.Луця, О.С. Йоффе, Р.А.Майданика, Д.І.Мейера, О.О.Михайленко, О.А.Підопригори, С.О.Погрібного, І.Ф.Севрюкової, Є.А. Суханова, Ю.К.Толстого, С.Я.Фурси, Є.О.Харитонова, В.М. Хвостова, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершенєвича, Т.С.Шкрум, О.С.Яворської.
Поряд із зазначеними аргументами, які характеризують актуальність і необхідність дослідження даної теми, автором проведено порівняльний аналіз цього інституту на предмет запозичення до сучасної юридичної практики як історичного досвіду, так і основних досягнень у регламентації речових прав зарубіжних країн.
Крім зазначених вище аргументів, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлено такими доводами:
• відсутністю наукових та, зокрема, дисертаційних досліджень обраної теми, в яких предметом дослідження є не стільки право власності, яке значною мірою проаналізоване українськими вченими, скільки його окремі складові;
• наявністю різних позицій вчених щодо розмежування понять „володіння”, „користування”, „розпорядження”, істотних прогалин у цивільному праві, які пов’язані з тим, що зазначені поняття сприймаються як єдині елементи правовідносин, а не досліджуються як складні поняття, що зумовлюють поняття “сервітут”, “емфітевзис”, “суперфіцій”;
• необхідністю уніфікації законодавства України на предмет єдиного сприйняття і відтворення речових прав на чуже майно, які регламентовано новим ЦК України;
• при набранні чинності новим ЦК перед суддями постане проблема вирішення спірних відносин на предмет встановлення сервітутів, яка має бути попередньо науково проаналізована щодо встановлення повноважень суду у врегулюванні таких спорів;
• особливості окремих об΄єктів мають зумовлювати специфіку прав користування і володіння ними, а це в свою чергу повинно впливати на їх регламентацію.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження виконано згідно з планом Бюджетної теми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми 06 БФ 042-01; номер державної реєстрації 0106U006631).
Мета і задачі дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження – це адаптування новітнього явища цивільно-правових відносин, яким є речове право на чуже майно, до потреб суспільних відносин, а також його удосконалення з врахуванням первісного досвіду його застосування в юридичній практиці. При цьому мета дослідження нерозривно пов’язана з охороною і захистом не тільки речових прав на чуже майно, а й з узгодженням їх з правом власності на це майно. Виходячи із загальної мети дослідження автором визначено такі завдання дослідження:
1. Визначити поняття «речові права», сформувати його основні ознаки, обґрунтувати співвідношення між ним та правом власності, а також надати їм однозначності в регламентації і при застосуванні в юридичній практиці;
2. Виявити і проаналізувати всі основні сучасні теорії та концептуальні підходи до змісту і правової природи окремих видів речових прав на чуже майно, а також проаналізувати історичний досвід розвитку цього інституту;
3. Проаналізувати юридичну практику зарубіжних країн щодо врегулювання речових прав на чуже майно;
4. Оскільки речові права мають застосування не тільки в ЦК, а й в інших нормативних актах, останні мають бути проаналізовані на предмет їх узгодженості із загальними положеннями нового ЦК, а потім - приведені у відповідність;
5. На підставі узагальнення та аналізу судової практики передбачається встановити недоліки у врегулюванні речових прав, основні проблеми розгляду таких справ судами, а також виробити пропозиції з вдосконалення юридичної практики;
6. Встановити особливості найбільш поширених підстав виникнення і припинення речових прав;
7. Встановити колізійні питання, тенденції розвитку юридичної практики застосування речового права на чужі речі в договірному праві.
Об'єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, які складаються на межі права власності на майно та права інших суб'єктів на це майно, що виникають у процесі правомірного обмеження права власності, а також у зв'язку з правопорушеннями, що мають місце у судовій практиці.
Предметом дисертаційного дослідження є речові права на чуже майно як особливий інститут цивільного права, який відтворює різноманітність прав та обов’язків суб’єктів на одне й те саме майно, а також потребує гарантування охорони та захисту порушених чи оспорюваних прав у цивільному процесі.
Методи дослідження, які було використано при дослідженні обраної теми. В основу дослідження покладено системно-структурний метод, що базується на одночасному аналізі положень найближчих правових дисциплін: цивільне, земельне і житлове право, а також зв'язку між нормами матеріального і процесуального права. Функціональний метод використовувався для більш глибокого дослідження ролі і функцій суду у врегулюванні речових прав і права власності. Порівняльний метод дозволив виробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з урахуванням досвіду зарубіжних країн та історичного досвіду. За допомогою аналізу і синтезу було сприйнято багатогранність речових прав, зроблено пропозиції щодо вдосконалення окремих норм законодавства тощо.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в Україні після набрання чинності новим ЦК на дисертаційному рівні проводиться системне наукове дослідження проблем реалізації речових прав та захисту їх у суді в умовах розвитку в Україні інституту приватної власності і реформування законодавства у досліджуваних сферах.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях та висновках, які вперше виносяться на захист:
1. Вперше обґрунтовано поняття речових прав (речових прав на чуже майно) як визначених законом прав володіння та/або користування чужою річчю з певною метою, які обтяжують право власності на цю річ;
2. Вперше обґрунтовано висновок про подвійну правову природу обмежених речових прав, як поєднання суб’єктивного речового права на чужу річ та обтяження ним права власника на таку річ. Сутність суб’єктивного права на чужу річ полягає у встановлених законом повноваженнях носія цього права безпосередньо володіти та/або користуватися чужим майном, але не порушувати при цьому прав власника цього майна. Речове право на чужу річ є обтяженням права власності, яке обов’язкове як для власника майна, так і для інших осіб;
3. Сучасний зміст речового права на чуже майно – це історично складений досвід обмеження абсолютизму права власності, що складався шляхом випробування часом із запровадження у римському праві до його відтворення у законодавстві багатьох розвинених країн, а з 2004 року він привів до відповідних позитивних змін у законодавстві України;
4. Право власності та речове право співвідносяться як взаємозалежні елементи, які не можуть існувати одне без одного, але все ж таки альтернативні поняття, оскільки речові права спрямовані на обмеження абсолютизму права власності і вони не можуть існувати без права власності;
5. Обгрунтовано доцільність введення конструкції номінальної власності, під якою слід розуміти право власності, носій якого тимчасово втрачає можливість самостійного здійснення дискреційних повноважень, які реалізуються іншою особою – носієм обмеженого речового права. Це дозволить номінального власника відрізнити від власника, який має всі права на майно – абсолютного власника;
6. Доведено неможливість надання переваг у питаннях встановлення сервітуту інтересам необмеженого кола фізичних осіб або державним чи громадським інтересам за рахунок обмеження конкретного права власності, оскільки раціональне і справедливе вирішення конфліктів з приводу встановлення сервітутів має враховувати альтернативні способи вирішення таких спорів, зокрема шляхом пропозиції власнику компенсації (викупу) частини чи всієї земельної ділянки, застосування альтернативних варіантів забезпечення суспільних інтересів тощо;
7. Доведено, що під сервітутом слід розуміти обмеження права власності лише на підставі рішення суду, за яким встановлюється сервітут на користь особи, яка за об’єктивних обставин не здатна користуватися своєю власністю і допускається користування чужою власністю особі, яка не мала до судового рішення можливості (права) користування такою власністю. Інші підстави встановлення сервітуту (за договором) не є обмеженням права власності, оскільки у такому разі превалюють договірні відносини;
8. Обґрунтовано, що за суб’єктним складом сервітут – це альтернатива праву власності, а не його елемент. Це положення випливає з того, що правами за сервітутом наділяється інша особа, а не власник. Коли права за сервітутом або іншим речовим правом переходитимуть до власника, то вони “поглинатимуться” правом власності, оскільки сервітуарій і власник “в одній особі” не можуть існувати. У зв’язку з цим пропонується назву книги третьої ЦК “Право власності та інші речові права” змінити і викласти її так: “Право власності та його обмеження речовим правом”;


9. Доведено необхідність регламентації наслідків припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) на стадії нотаріального посвідчення договору шляхом віднесення їх до його істотних умов. Зокрема, у договорі має бути передбачено один із варіантів припинення договору суперфіцію, передбачених у ст. 417 ЦК;
10. Встановлено, що на практиці можуть мати місце випадки встановлення не тільки одного виду речового права, а одночасно кількох речових прав щодо певного майна або речі, зокрема, коли в інтересах однієї особи було встановлено особистий сервітут, емфітезвис та суперфіцій щодо конкретної земельної ділянки. Тому такі речові права, які діють у сукупності, доцільно називати складеними. У зв’язку з цим запропоновано регламентувати у законодавстві випадки складених речових прав та їх взаємодію;
11. З метою запобігання виникненню спорів щодо встановлення і подальшого тлумачення договорів автором сформульовано істотні умови договору про встановлення речового права:
- обов’язкове позначення виду речового права або складеного речового права;
- тривалість (строк) дії речового права, наприклад, довічно або десять років;
- можливість або заборона відчуження речового права, а також переважне право власника майна на придбання (компенсацію або викуп) речового права;
- оплатність речового права чи відсутність плати;
- стан майна, в якому його користувач або володілець зобов’язані його повернути. Це положення є актуальним для користування землею, водними ресурсами та іншим майном;
- конкретизація суб’єктів, які вправі користуватися речовим правом, зокрема, один чи декілька суб’єктів, а також необмежене число суб’єктів чи встановлення речового права на користь територіальної громади;
12. Обґрунтовано, що при встановленні особистого сервітуту превалює суб’єктивний фактор, зокрема, коли заповідачем встановлюється право довічного проживання щодо особи, яка не має власного житла. Але сама потреба у встановленні сервітуту вважається об’єктивною, коли потреби особи не можуть бути задоволені іншим способом, крім встановлення сервітуту, і цю обставину можуть визначити не тільки дві сторони, а й суд має констатувати необхідність встановлення такого сервітуту за об’єктивними підставами;
13. Доведено, що при встановленні земельного сервітуту слід розглядати можливість суду визначити обтяження не тільки на одну земельну ділянку, а на дві безпосередньо сусідні. Це дозволить зменшити тягар обтяження, що припадатиме на одного власника землі і вважатиметься більш справедливим способом врегулювання речових прав;
14. Визначено, що суд при вирішенні цивільних справ, пов’язаних із речовими правами, може зобов’язати власника надати інше приміщення для проживання сервітуарія. Якщо власник і сервітуарій разом не можуть користуватися майном, то можливим способом вирішення конфлікту є компенсація прав сервітуарія за рахунок іншого об’єкта. Такий варіант вирішення конфлікту між власником та сурвітуарієм автор називає альтернативним способом забезпечення речового права.
На підставі проведеного аналізу вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження:
1. Пропонується доповнити ст. 316 ЦК частиною 3 такого змісту: “Особливим видом права власності є номінальна власність, носій якої тимчасово втрачає можливість здійснення одного або декількох своїх повноважень (прав)”;
2. Частину 1 ст. 411 ЦК слід доповнити і викласти цю норму так: “Землекористувач має право на відчуження права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом та при виконанні всіх умов договору”;
3. Пропонується за аналогією з ч. 2 ст. 414 ЦК доповнити ст. 407 ЦК частиною 3 такого змісту: “Емфітевзис зберігає чинність у повному обсязі у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений”;
4. Доведено доцільність надання переважного права на придбання права власності на будинок, споруджений землекористувачем, власнику земельної ділянки, що зумовлено відновленням права власності на майно власника в повному обсязі. Цим положенням доцільно доповнити ст. 413 ЦК або ця умова може стати істотною умовою договору про встановлення суперфіцію;
5. Обґрунтовано необхідність уточнення суб’єктного складу осіб, які можуть звернутися за тлумаченням змісту заповіту до суду. До них слід віднести не лише спадкоємців (ч. 1 ст. 1256 ЦК), а також відказоодержувачів, сервітуаріїв та навіть кредиторів. Цим положенням слід доповнити ст. 1256 ЦК;
6. Разом з набранням чинності новим ЦК варто внести відповідні зміни й у ЖК, де у ст. 71 доцільно застосовувати строк не у шість місяців, а в один рік для втрати права на користування житлом, таким чином буде усунено суперечність цієї норми зі ст. 405 ЦК.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що у дисертації сформульовано концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації, які визначають напрями вирішення окремих теоретичних і практичних проблем речового права та права власності на майно. Запропоновані висновки можуть слугувати теоретичним підґрунтям для подальшої розробки положень науки цивільного права і цивільного процесу, а також отримані результати мають позитивно вплинути на регламентацію речових прав.
Основні результати цього дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів "Цивільне право”, „Вступ до приватного права” та спецкурсу “Речові права на чуже майно”.
Рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямовані на підвищення ефективності охорони і захисту речових прав суб’єктів цивільного права, можуть бути використані у нормотворчій діяльності, у тому числі і при доопрацюванні нового ЦК, ЖК, ЗК України, а також у правозастосовчій практиці при розгляді і вирішенні справ, що зумовлені речовими правами, та у діяльності судів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане дисертантом самостійно. Основні теоретичні положення та розробки, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержано дисертантом особисто.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Результати роботи оприлюднювалися на науково-практичних конференціях, зокрема на міжнародній науковій конференції „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, квітень 2004 р.); Другій всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Одеса, грудень 2003 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Другі юридичні читання” (Хмельницький, листопад 2003 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Четверті юридичні читання” (Хмельницький, жовтень 2005 р.); Всеукраїнській науковій конференції ”Другі юридичні читання” (Київ, травень 2005 р.); IV Міжнародній науково-методичній конференції ”Римське право і сучасність” (Одеса, 2006 р.); науково-методологічному семінарі аспірантів та пошукувачів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 18 січня 2006 р.).
Результати проведеного дослідження апробовано та використано у проведенні практичних та семінарських занять з курсів „Цивільне право”, „Вступ до приватного права” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у одному навчальному посібнику, 7 публікаціях, з яких три опубліковано у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить – 225 сторінок, з них 204 – основного тексту. Список використаних джерел включає 263 найменування на 21 сторінці.
Список литературы ВИСНОВКИ ДО ДИСЕРТАЦІЇ


У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в основному здобутку цієї роботи – поглибленому аналізі поняття “речові права” у світлі запровадження у дію положень нового ЦК України, а також висвітлено нову сферу дослідницької діяльності – охорона і захист речових прав у цивільному процесі. У роботі доведено, що речові права у сучасній регламентації мають сприяти обмеженню права власності на майно та забезпечувати об’єктивні потреби інших власників, зокрема власників земельних ділянок. Водночас, у роботі доведено відставання у регламентації речових прав порівняно з іншими видами правочинів. Хоча автор вважає, що мінімізація свободи договору про встановлення речового права призведе до відмови більшості заінтересованих осіб від його посвідчення і до знецінення його правового значення, але така конкретизація необхідна для тих випадків, коли права та обов’язки за речовими правами встановлюються законом або захищаються судом. В усякому разі речові права не повинні регламентуватися менш досконало ніж договір оренди. Крім того, поняття “сервітут” має застосування і у спадковому праві, але окрема норма не може дати однозначної відповіді на питання, яким же чином має сприйматися сервітут у заповіті тощо.
Недосконалість норм права призводить до порушення прав або неможливості їх реалізації правомочними особами, що має спонукати процес внесення змін до законодавства, тому автором поряд з теоретичними висновками зроблено значну кількість пропозицій щодо удосконалення норм законодавства.
Та значна увага, яка була приділена саме судовому порядку встановлення сервітуту, пояснюється тим, що, обмежуючи право власності, суд фактично порушує права його власника без будь-яких законних підстав для цього, оскільки власник при обтяженні його права певним обов’язком не порушував чиїхось прав. Отже, цивільне судочинство у деяких випадках має не тільки захищати порушене право, а й з метою охорони прав та інтересів інших власників має виходити з об’єктивних передумов для сприяння особам у реалізації їх прав власності.
Вважається, що при не зовсім чіткій регламентації підстав встановлення сервітуту суд опинився у такому стані, що змушений буде вирішувати такі справи лише виходячи з аналогії праву, а не на підставі норм законодавства, що може негативно позначатися як на якості судових рішень, так і на охороні та захисті прав власників майна. Тому конче необхідно проаналізувати і узагальнити досвід вирішення справ про встановлення речових прав за перші п’ять років застосування положень ЦК і винести на обговорення законопроект про внесення змін і доповнень до ЦК.
Проаналізована автором законотворча ініціатива свідчить, що не тільки Мін’юстом, а й деякими органами місцевого самоврядування розробляються проекти нормативних актів, спрямованих на більш ґрунтовну регламентацію речових прав на майно, зокрема на землю. Така тенденція є зрозумілою, оскільки держава та органи місцевого самоврядування потенційно можуть розцінюватися як власники землі, але специфіку їх відносин з громадянами та юридичними особами щодо встановлення речових прав не розкрито ні у ЦК, ні у ЗК. Проте автор вважає, що такі зусилля мають об’єднуватися навколо одного законопроекту, який має від спільного і конструктивного аналізу набути об’єктивності та ґрунтовності.
У роботі зроблено численні пропозиції для удосконалення сприйняття речових прав, які можуть бути корисними у подальших роботах, присвячених реєстрації речових прав державними органами.






СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні джерела
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Голос України. – 1996. – 13 липня.
2. Всеобщая Декларация прав человека: Принята резолюцией 217а (III) Генеральной Ассамблеи ООН 10.12.1948г. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи  Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінком Інтер, 1992. – С.18–24.
3. Арбітражно-процесуальний кодекс України // webmaster@rada.gov.ua
4. Водний кодекс України // webmaster@rada.gov.ua
5. Господарський кодекс України // webmaster@rada.gov.ua
6. Господарський процесуальний кодекс України // webmaster@rada. gov.ua
7. Житловий кодекс України Відомості Верховної Ради. – 1983. – №28. – Ст.573 з наст. змін. та доп.
8. Земельний кодекс України від 25.10.2001р.  ВВР України. – 2002. – №3–4. – Ст.27.
9. Кримінальний кодекс України // webmaster@rada.gov.ua
10. Кримінально-процесуальний кодекс України // webmaster@rada.gov.ua
11. Лісовий кодекс України // ВВР. – 1994. – N 17. – С. 99 (із змін. і доп.).
12. Сімейний кодекс України  ВВР. – 2002. – №21–22. – Ст.135.
13. Цивільний кодекс України // Голос України. – 2003. – 12 березня (№45–46); Голос України. – 2003. – 13 березня (№47–48).
14. Цивільний процесуальний кодекс України // webmaster@rada.gov.ua
15. Закон України “Про банкрутство” // webmaster@rada.gov.ua
16. Закон України „Про власність” від 07.02.1991р. // ВВР УРСР. – №20. – Ст.249 з наст. змін. та доп.
17. Закон “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” // webmaster@rada.gov.ua
18. Закон України “Про заставу” від 02.10.1992р. // ВВР України. – 1992. - №47. - Ст.642 з наст. змін. та доп.
19. Закон України „Про надзвичайний стан” від 26.061992р. // webmaster@rada.gov.ua
20. Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” від 15.02.1995р.  ВВР України. – 1995. – №10. – Ст.60 з наст. змін. та доп.
21. Закон України “Про основи містобудування” від 16.11.1992р.  ВВР України. – 1992. – №52. – Ст.683 з наст. змін. та доп.
22. Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996р.  ВВР України. – 1996. – №20. – Ст.82 з наст. змін. та доп.
23. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції” від 17.07.1997р.  ВВР України. – 1997. – №40. – Ст.262.
24. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 10.03.2000р.  ВВР України. – 2000. – №23. – Ст.176 з наст. змін.
25. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16.06.1992р.  ВВР України. - 1992. - №34. – Ст.502 з наст. змін. та доп.
26. Закон України “Про тваринний світ України” від 06.04.1993р. ВВР України. - 1993. – №18. – Ст.191 з наст. змін. та доп.
27. Закон України “Про нотаріат” // webmaster@rada.gov.ua
28. Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” // webmaster@rada.gov.ua
29. Закон України “Про основи містобудування” від 16.11.1992р.  ВВР України. – 1992. – №52. – Ст.683 з наст. змін. та доп.
30. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17.06.1991  ВВР України. – 1992. – №35. – С.517.
31. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями” від 08.10.1992р. №572 / Житлове законодавство України / Укладачі М.К.Галянтич, Г.І.Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 448 с.
32. Декрет Кабінету Міністрів України „Про державне мито” // webmaster@rada.gov.ua
33. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5 // webmaster@rada.gov.ua
34. Указ Президиума Верховного Совета СССР “О праве граждан на покупку и строительство индивидуальных жилых домов” от 26.08.1948г. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1948. – №36. – Ст.21.
35. Законопроект «Про земельні сервітути» // Міністерство юстиції України. www.minjust.gov.ua/
36. Гражданский кодекс УССР: Утв. ВЦИК 16.12.1922 (введен в действие с 01.02.1923). – Изд. 1-е, офиц. – Х.: Издание Народного комиссариата юстиции, 1923. – 131 с.
37. Гражданский кодекс Украинской ССР: Утв. Законом от 18.07.1963. Офиц. текст с изм. и доп. // webmaster@rada.gov.ua
38. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV–XVI вв. – Л., 1936. – С. 131–142.
39. Гражданский кодекс Российской Федерации: ч. 1 Федеральный закон от 30.10.94г. № 51-ФЗ // СЗ РФ 1994 № 32 ст. 3301
40. Проект регуляторного акта на сайті міста Вознесенськ // www. voznesensk.osp.com.ua.
41. Правила використання та забудови території міста (проект) (фактично йдеться про м. Миколаїв) //www.mlp.mksat.net/cgi-bin/eg/eg.cgi?r=pravila&n=41.
42. Стенограмма первого пленарного заседания шестой сессии Верховной Рады 4 созыва 7 сентября 2004 г. 10:00 – 12:10 //zadonbass.org/ information/ stenagramy-rady/2004-09-07-16-02.html

Монографії

43. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Юрид. лит., 1940. – 192 с.
44. Азимов Ч.Н. Залоговое право. – Харьков: Оригинал, 1993. – 45 с.
45. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 286 с.
46. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 263 с.
47. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1998. – 329 с.
48. Алексеев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. – М.: Статут, 1999. – 160 с.
49. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. М.: Госюриздат, 1955. – 225с.
50. Американский характер: Очерки культуры США: Традиция в культуре. — М.: Наука, 1998.
51. Андреев В.К. Право собственности в России. – М.: БЕК, 1993. – 144 с.
52. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії. – К.: Знання, 2005. – 447 с.
53. Бартошек М. Римское право (понятия, термины, определения). – М.: Юрид. лит., 1989. – 345 с.
54. Башмаков А.А. О владении по наследству. – Спб, 1901., – 486 с.
55. Безклубий І.А. Банківські правочини: Цивільно-правові проблеми: Монографія. –К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. – С. 51.
56. Белов В.А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. –С. 526–528.
57. Белов В.А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. – М.: АО „ЦЕНТР ЮрИнфоР, 2001. – С. 14–25.
58. Брагинский М., Витрянский В. Договорное право: Общие положения. – М., 1997. – С. 654.
59. Васильченко В.В. Римське право на тлі права сучасного: Монографія. – Запоріжжя: ТОВ Верже, 1999. – 132с.
60. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. – Вып.2: Вещное право. – Спб., 1896. – 188с.
61. Wieling H.J. Sachenreicht. 3. Aufl. Berlin; Heidelberg; New Yerk; Tokyo, 1997. S. 6.
62. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. – Ч. 1. – Харьков, 1958. – С. 382.
63. Власник і право власності /За ред. Я.М.Шевченко. – К.: Бліц-Інформ, 1994.–163 с.
64. Гамбаров Ю.С. Русское гражданское право: Вещное право. – Спб., 1913.– С. 38.
65. Гражданское право: Учебник для вузов: Часть первая / Н.Г. Валеева, Б.М.Гонгало, Ю.Е. Добрынин, А.А. и др. – М.: Издательская группа Норма–Инфра, 1998. – С. 296.
66. Гражданское право. Учебник для вузов. Часть первая // Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева – М.: Норма-Инфра, 1998 – 453 с.
67. Гражданское право. – Ч.1. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – СПб., 1996. – С. 288.
68. Гражданское право / Т.В. Богачева, Л.И. Глушакова, С.П. Гришаев и др.; Под ред. С.П. Гришаева – М.: Юристь,1998. – 484 с.
69. Гражданское право: Учебник. – Часть первая / М.В. Антокольская, Т.В. Багачева, Л.И. Глушкова и др. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
70. Гражданское право Украины. – Ч.1 / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленко. – Харьков: Основа, 1996.
71. Гражданское право России: Курс лекций. – Ч. 1 / Под ред. Н.Садикова. – М.: Юрид. лит., 1996. – 304 с.
72. Гражданское право: Учебник: В в 2 т. – Т.1 / Под ред. Е.А.Суханова. – 2-е изд. – М.: БЕК, 1998. – 816 с.
73. Гревцов Ю. И. Про¬блемы теории правового отношения. –Л., 1981 –183 с.
74. Громадянське суспільство: Ідеологія і реальність / Під ред. М. М. Мокляка. — К., 1997.
75. Гуев А.Н. Гражданское право. – М.: ИНФРА-М, 2003. – С.172–175.
76. Гуржій О.І. Заїмка землі й вільні військові села та містечка в загальному розвитку аграрних відносин на Лівобережній Україні (друга половина ХVІІ – перша половина ХVІІІ ст.) // Історія та історіографія України: Зб. наук. праць. – К.: Наук. думка, 1985. – С.59.
77. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
78. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія. – К.: Вентурі, 1996. – 272 с.
79. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1996. – С. 65.
80. Дудин А П. Диа¬лектика правоотношения. – Саратов, 1983. – 165 с.
81. Ефимов В.В. Лекции по истории римского права. – Спб., 1895. – 241 c.
82. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. – Х.: Ксилон, 2000. – 398 с.
83. Зобов’язальне право: Навч. Посіб. /За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998.
84. Йоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л., 1949. – 215 с.
85. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юриздат, 1958. – 251 с.
86. Капустин М. Институции римского права. – М., 1880. – 392 с.
87. Кассо Л.А. Русское поземельное право. – М., 1906. – 260 с
88. Кодифікація приватного (цивільного) права України /А.С. Довгерт, О.А. Підопригора, Д.В. Боброва та ін. – К.:Український центр правничих студій. 2000, – С. 182–183.
89. Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. – СПб. 2001., – 299 с.
90. Коропецький І.С. Українські економісти ХІХ століття та західна наука. – К., 1993. – 192 с.
91. Кремлев Н. К учению о праве добросовестного владельца на плоды по римскому праву. – Казань, 1866. – 280 с.
92. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. — М.: Юрист, 1976. — С. 72.
93. Кузнецова Н.С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве. - К.: Наукова думка, 1993. – С. 41.
94. Леонова Л.Б. Право личного пользования в системе вещных прав. – М.: Палеотип, 1993. – 146 с.
95. Лоський К. Історія та система римського приватного права. - Т.3: Спеціальна частина системи: Наука про права речеві. – К., 1921. – 103 с.
96. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. –К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2002. – 502 с.
97. Масевич М.Г. Основания приобретения права собственности на бесхозяйные вещи. / Проблемы современного гражданского права. – М.: Городец, 2000. – С.173–191.
98. Маслов В.Ф. Осуществление и защита права личной собственности в СРСР. – М.: Юрид. лит., 1961. – 239с.
99. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – 2 изд-е. – М., 2000. – 548 с.
100. Назаров Б. Л. Социалистическое право в системе соци¬альных связей. –М., 1976. – 112 с.
101. Основные институты гражданского права зарубежных стран: Сравнительно-правовое исследование / В.В. Залесский, Г.Е. Авилов, М.М. Вильданова и др. –М.: НОРМА, 1999. – С.210-293.
102. Пашук А.І. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVІІ – ХVІІІ ст. (1648–1782). – Львів, 1967. – 128 c.
103. Пересунько С.І. Право державної власності в Україні (історія, сучасність, перспективи). – Кіровоград: Єлисавет, 1998. – 297 с.
104. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. – К.: Вища шк, 1995. – С.121,124.
105. Право власності в Україні /За ред. Я.М.Шевченко. – К.: Бліц-Інформ, 1996. – 320 с.
106. Право власності в Україні: Навч. посіб. / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.
107. Присяжнюк Ю. П. Українське селянство ХІХ–ХХ ст.: Еволюція, ментальність, традиціоналізм. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2002. – 119 с.
108. Протасов В.Н. Правоотношение как система. –М.: Юрид. лит., 1991. –141 с.
109. Протасов В.П. Что и как регулирует право. –М.: Юрид. лит., 1995. – 95 с.
110. Семчик В.І. Право власності за Конституцією України. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1997. – 36 с.
111. Скловский К.И. Об идеологии защиты в современном гражданском праве / Проблемы современного гражданского права. – М., 2000. – С. 117.
112. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве: Учеб. - практ. пос. – 2-е изд. – М.: Дело, 2000. – 512 с.
113. Слипченко С.А., Кройтор В.А. Гражданское право Украины. – Часть 1. – Х.: Эспада, 2000. – 246 с.
114. Слипченко С.А. Право доверительной собственности. – Х.: Консум, 2000. – 176 с.
115. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К., 1993. – 163 c.
116. Смолій В.А., Степанов В.С. Богдан Хмельницький. – С. 155, 156, 365, 486.
117. Тархов В.А. Гражданское право: Общая часть. – Чебоксары: Чебоксарский кооп. ин-т, 1997. – 331с.
118. Ткаченко Ю. Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М., 1980. – 198 с.
119. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 220 с.
120. Фурса С.Я. Нотаріальний процес: Теоретичні основи. – К.: Істина, 2002. – С. 47.
121. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. - М., 1974, - 243 с.
122. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособ. – К.: А.С.К., 2001. – 832 с.
123. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі: Навч. посіб. – Одеса: АО “Бахва”, 1996. – 160 с.
124. Хвостов В.М. Система римского права. –М., 1996. – 488 с.
125. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1: Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 505 с.
126. Цивільне право України: Навч. посіб. / За заг. ред. A. Бірюкова, Ю.О. Заіки. — К.: Істина, 2004. – 216 с.
127. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 761 с.
128. Цивільне право України. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. –К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 143–145.
129. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – Кн. 1. – С. 495.
130. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2 т. – Т.1 / А.Ю. Бабаскіна, Т.В. Бондар, Ю.Л. Бощицький та ін. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 520 с.
131. Шевченко Я.М., Венецька М.В., Кучеренко І.М. Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – 104 с.
132. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М.: Спаркс, 1995. – C. 228.
133. Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: ЛГУ, 1976. – 287 с.

Наукові публікації, автореферати дисертацій та інші джерела

134. Алехина Л.П., Черевичко Т.В. Некоторые аспекты правовых рисков в отношении права собственности // Изв. вузов: Правоведение. – 1998. – №1. – С.152–153.
135. Баринова О.А. Вещные права в системе субъективных гражданских прав // Актуальные проблемы гражданского права: Випуск шестой / Под ред. О.Ю. Шилохвостова. – М.: Норма, 2003. – 268 с.
136. Baur J.F., Sturner R. Sachenreicht. S. 22–28.
137. Безсмертна Н. Межі здійснення права приватної власності в Україні // Право України. – 2002. – №6. – С. 53–54.
138. Бизнес-словарь//www.businessvoc.ru/bv/Term.asp?word_id=25971
139. Блага І. Обмеження права власності (з історії проблеми) // Право України. – 2000. – №1. – С.121–124.
140. Брагинский М.И. Гражданское право и объекты собственности // Журнал российского права. – 1997. – № 11. – С. 80.
141. Бурлай Е. В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе. – К., 1987. – 192с.
142. Вісник податкової служби України //www.visnuk.com.ua/?./journal/0305/031905.html
143. Гангало Р.Ф. Безоплатное пользование имуществом // Гражданский кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Учебно-практический справочник / Под общ. ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: Одиссей, 1999. – С. 552–564.
144. Гангало Р.Ф. Наем жилого помещения // Гражданский кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Учебно-практический справочник / Под общ. ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: Одиссей, 1999. – С. 448–461.
145. Гангало Р.Г. Суперфіцій у римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Автореф. дис... канд.юрид.наук: 12.00.03 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 18 с.
146. Гангало Р.Ф. Тенденции развития процессуальных гарантий прав на жилище в законодательстве Украины // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Одесса, 1998. – Вип. 5. – С. 311–314.
147. Гангало Р.Ф. Наем жилого помещения // Гражданское и семейное право Украины. Учебно-практический справочник / Под ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: Одиссей, 1999. – С. 336–339.
148. Головкин Р.Б. Ограничения прав и свобод человека /“Круглый стол” журнала Государство и право: “Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву” //Государство и право. – 1998. – № 8. – С.53–54.
149. Гражданский кодекс России: Проблемы. Теория. Практика Отв. ред. А.Л.Маковский. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1998. – 480 с.
150. Гражданский кодекс Российской Федерации: Научно-практический комментарий. – Ч.1. Отв. ред. Т.Е.Абова, А.Ю. Кабалкин, В.П.Мозолин. – М.: БЕК, 1996. – 714 с.
151. Державний архів Житомирської області. – Ф. 226, оп. 1, спр. 687.
152. Державний архів Житомирської області. – Ф. 497, оп. 1, спр. 292.
153. Джастін Т. Холл. Реєстри рухомого і нерухомого майна: Природні відмінності //www.commerciallaw.com.ua/ukr/legislative/public/185/
154. Дзера А.В. Общие положения о сделках в новом Гражданском кодексе Украины / В кн. Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы / Под общ. ред. Е.Б Кубко, В.В. Цветкова. – К.: Юринком Интер, 2003. – с.367–368.
155. Документи Богдана Хмельницького. – К., 1961. – 425 c.
156. Жилінкова І.В. Права та обов’язки батьків щодо управління майном неповнолітніх. //Підприємництво, господарство і право. – 2000. – №6. – С.31–33.
157. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право: Навч. посіб. – К.: Наукова думка, 2000. – 152 с.
158. Зайцев О.Л. Право спадкування землі в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків: Університет внутрішніх справ. – С. 22–27.
159. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства За ред. П.І.Шевчука. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. – 416 с.
160. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В. І. Семчика. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 676 с.
161. Земельний кодекс України: Коментар. За ред. А.П.Гетьмана, М.В.Шульги. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 600 с.
162. Зразки документів за новими ЦК та СК. – Харків: Страйд, 2004. – 232 с.
163. Історія України: Курс лекцій. – Кн. І. – С. 216, 263–264.
164. Капогросси Колоньезе Л. Земля в Древнем Риме: Формы собственности и прозводственные отношения (реферат Е.В. Ляпуновой) // Современные исследования римского права: Реферативный сборник. – М.: ИНИОН АН ССР, 1987. – С. 191.
165. Кармелюк И. Мафия города берет. Киев – взят! //www.kozin.boom.ru/mafia.htm
166. Клименко О.М. Правомірність незаконного володіння: Юридична казуїстика чи шлях “через терни” до захисту володіння у праві України // Нотаріат Адвокатура Суд. – 2005. – №11 (13). – С.1, 7.
167. Клименко О.М. Речеве право у праві України: Проблеми та перспективи [у порівнянні з Німецьким Цивільним уложенням] // Юриспруденція: Теорія і практика. – 2005. – № 9 (11). – С. 27–30.
168. Колесніченко К. Іпотека: Правові проблеми // Право України. – 2001 – № 10. – С.77–80.
169. Копылов А.В. Сервитуты в римском, русском дореволюционном и современном гражданском праве // Древнее право. – 1997. – №1 (2). – С. 93–94.
170. Краткий очерк поземельной собственности и межевое право древнего Рима / Составлено по С.А. Муромцеву, Ф. Моммсен и др. межевым инженером В. Н. Виноградовым, 1910; Вступительная статья и редакция П.Н. Никонов, 2004. //www.allpravo.ru/library/doc2527p0/instrum2528/item2568.html
171. Крашенников П.В. Субъекты права собственности и иных вещных прав на жилые помещения // Гражданский кодекс России: Проблемы. Теория. Практика. – С. 298–308.
172. Кулик В. Встановлення сервітуту // www. vlasnasprava. info/ru/previous _conference.html?_m=publications.
173. Кулинич П.Ф. Право земельного сервітуту: Поняття, види та порядок реалізації //ulti.kiev.ua/uk/library/comments/comment5/
174. Лазарев М.И. Центр морского права //www.sea-law.ru/journal/2003-08/lazarev.html Цитата по соч.: Лапач В.А. Система объектов гражданских прав. – СПб, 2002. – С. 247.
175. Майданик Р. Забезпечувальне право власності // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №1. – С.29–32.
176. Майданик Р.А. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. – К., 2003. – 29 с.
177. Мартин В. Право користування чужим майном (сервітути) за новим законодавством України // Jurisprudentia //www.lawyer.org.ua/?w=r&i=&d=607
178. Машкевич К. Сервітути та подібні права в різних країнах світу //www.geomatica.kiev.ua/training/Legislation/chapter204.html
179. Михайленко О. Інститут володіння: Постановка проблем // Право України. – 2002. – №9. – С. 124–128.
180. Михайленко О.О. Речево-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Запоріжжя, 2003. – С. 189.
181. Мітягіна С.Б. Земельні сервітути // Міністерство юстиції України. www.minjust.gov.ua/?do=dr&did=4815&sid=comments
182. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. ІІ. – 1088 с.
183. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. — К.: Істина, 2004. — 976 с.
184. Одьянова С. Недвижимость //www.dm-realty.ru/doc/articles/id_1399/index.aspx
185. Осипова Л. Спекулянты наступают на пригород //www.land-ukraine.com/index.php?p=article&id=1674
186. Основи римського приватного права: Навч. посіб. – Львів: Ред.-вид. відділ Львівського ун-ту, 2000. – С . 19–20.
187. Панько І.Є. Звичаєве право запорізьких козаків // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 1999. – Випуск 34. – 163 c.
188. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник. – Вид. 3-є, перероб. та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – С.148, 165–166, 187.
189. Підопригора О.А. Римська цивілістика і кодифікація цивільного законодавства України // Зб. ст. ІІ Науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті проф. К.Г. Федорова. –Запоріжжя, 1997. – С. 7.
190. Погрібний С.О. Порівняльно-правовий інститут володіння у континентальній, англосаксонській та східноєвропейській системах права. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. / Київський національний університет імені Т. Шевченка. – К., 2001. – 19 с.
191. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие. – К.: Вища шк., 1990. – 375 c.
192. Почебула О. Треба знати тим, хто має землю //www.gazeta.rv.ua/index.php?n=5173
193. Присяжнюк Ю.П., Горенко Л.М. Ринкова еволюція аграрних відносин в Україні // Український історичний журнал. — 2000. — №5.
194. Присяжнюк Ю.П. Сервітутне право у „Картині світу” пересічного українського селянина (на матеріалах правобережної України початку ХХ століття) // www.history.org.ua/xix/5/2_3.pdf
195. Простибоженко О. Емфітевзис і суперфіцій: Сутність, ознаки та підстави виникнення // Нотаріат Адвокатура Суд. – 2005. № 13 (11). – С. 4, 7.
196. Протасов В.Н. Гражданский процесс с позиций системного подхода (методологический аспект). Автореф. Дис. ... канд.. юрид. наук: – Саратов, 1979. – 18 с.
197. Пушкин А., Басенко А. Владение как институт гражданского права // Бизнес-Информ. – 1996. – №9. – С. 16.
198. Рабовська С.Я. Спадкові права і податкові обов’язки // Юриспруденція: Теорія і практика. – 2005. – №4. – С. 19.
199. Реєнт О. П. Сучасна історична наука в Україні: Шляхи поступу // Український історичний журнал. – 1999. – № 3. – С. 3-22.
200. Рудаков А.А. Вещные права на землю //sir35.narod.ru/La/Prl_507.htm
201. Рудоквас А.Д. Сфера применения института приобретательной давности (usucapio) в римском праве и гражданском праве России //Древнее право. Ius antiquum. – 2001. – №1(8). – С.144–163.
202. Рясенцев В.А. Понятие и значение сделок в СССР // Советское гражданское право: Ч.1: Учебн. Пособ. для студ. ВЮЗИ / Под ред. проф. В.А. Ряшенцева. – М., 1955. – С.78.
203. Севрюкова І.Ф. Види обмежених речевих прав і володіння в системі українського цивільного законодавства: Автореф. дис. ... канд.юрид.наук: 12.00.03 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., – 1998. – 20 с.
204. Севрюкова И.Ф. Вещные права и доверительная собственность в гражданском законодательстве Украины // Право собственности в Украине. – К.: Блиц-Информ, 1996. – С. 120–149.
205. Севрюкова І.Ф. Деякі питання відношень власності у спільних підприємствах // Правова держава: Міжвідомчий збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1993. – Вип. 4. – С. 13–18.
206. Севрюкова І.Ф. Деякі питання правової форми реалізації відносин власності // Тези науково-практичної конференції «Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України». –К., 1993. –С.81–84.
207. Севрюкова І.Ф. Проблеми правового статусу спільних підприємств // Право України. – 1993. – №3. – С. 7–8.
208. Севрюкова І.Ф. Речеві права комерційних організацій // Власник і право власності. – К.: Наукова думка, 1994. – С. 118–128.
209. Система римского гражданского права // Законы гражданские с разъяснениями Правительствующего Сената и комментариями русских юристов: В 2 кн. / Составил И.М. Тютрюмов. – М.: Статут, 2004. – Кн. 2, вып. 2. – С. 1–2.
210. Словарь гражданского права / Под ред. В.В. Залесского. –М., 1998. – С. 43.
211. Смітюх А. Ідея добросовісності як імператив приватного права // Право України. – 2001. – №8. – С.52–53.
212. Спасибо-Фатеева И. Государственная регистрация в сфере имущественного оборота Підприємництво, господарство і право. – 2000. – №7. – С.5–8.
213. Старовижівський район //www.stvadm.gov.ua/?p=pryroda.php
214. Суханов Е.А., Кофанов Л.Л. Влияние римского права на новый Гражданский кодекс РФ Древнее право. Ius antiquum. – 1999. – а№1(4). – С.7–21.
215. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. – М.: Юрид. лит., 1991. – 240 с.
216. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред. Тихомирова. –М.: Изд-ние г-на Тихомирова М.Ю., 1997. – С. 408–409.
217. Толстой Ю.К. К учению о праве собственности // Изв. вузов: Правоведение. – 1992. – №1. – С.15–23.
218. Толстой Ю.К. Общие положения о вещном праве // Гражданское право: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М., 2000. – Т.1. – 452 с.
219. Урядовий портал //www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id.
220. Учебник гражданского права // Законы гражданские с разъяснениями Правительствующего Сената и комментариями русских юристов: В 2 кн. / Составил И.М. Тютрюмов. – М.: Статут, 2004. – Кн. 2, вып. 2. – С. 42.
221. Фурса Є. І., Кузьмін К. Де спільна власність там і поділ // Адвокатура. – 2004. – №13 (21). – С. 6.
222. Фурса С.Я. Значення процесуальної форми у врегулюванні кредитних відносин // Право України. – 2001. – №11. – С. 55–59.
223. Фурса С.Я., Фурса Е.И. Новые горизонты наследственных прав: Можно ли получить наследство, причитавшееся лицу более сорока лет назад? // Юридическая практика. – 2004. – № 28 (342). – С. 5.
224. Фурса С. Я., Фурса Є.І. Угода про завдаток // Юридичний вісник України. – 2003. – № 17 (409). – С. 9.
225. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право: Теорія і практика. – К.: АТІКА, 2002. – 496 с.
226. Фурса Є.І. Спадкові правовідносини в нотаріальній і судовій практиц: Автореф. дис. ... канд.юрид. наук: 12.00.03. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С.8.
227. Харитонова О.І., Гангало Р.Ф. Інститут суперфіцію у римському приватному праві та його рецепція у цивільному праві України // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одесса, 1999. –Вип. 6, ч. ІІ. – С. 147–152.
228. Харитонов Є.О., Гангало Р.Ф. Загальна декларація прав людини та законодавство України про право на житло // Юридический вестник. – 1998. – №4. – С. 97–99.
229. Центральний державний історичний архів України в Києві. – Ф. 442, оп. 305, спр. 340.
230. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юрид. літ. 2003. – 1080 с.
231. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. А.С. Довгерта, Н.С. Кузнецової, В.В. Луця та ін. –К.: Істина, 2004. – 928 с.
232. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004 . – 704 с. – С. 556.
233. Цюра В.В. Речові права на чуже майно: Навч. Посіб. – К.: КНТ, 2006. – 135 с.
234. Цюра В.В. Майбутнє закону України „Про власність” // Право України. – 2004. – № 4. – С.93–95.
235. Цюра В.В. Врегулювання права власності за новим Цивільним кодексом України // Правова держава. – 2004. – №15. – С.354–358.
236. Цюра В.В. Речові права за новим Цивільним кодексом України // Митна справа. – 2004. – №5 (35). – С.63–66.
237. Цюра В.В. Історичний досвід виникнення і врегулювання речових прав на чуже майно // Юриспруденція: Теорія і практика – 2005. – № 11 (13). – С.2–15.
238. Цюра В.В. Встановлення і припинення речових прав за рішенням суду // Юриспруденція: Теорія і практика. – 2006. – № 2 (16). – С.21–31.
239. Цюра В.В. Деякі проблеми співвідношення понять „спільна власність” та „речові права на чуже майно // Юриспруденція: Теорія і практика”. – 2006. – № 10 (24). – С. 38–41.
240. Цюра В.В. Особистий сервітут // Нотаріат Адвокатура Суд – 2005. – № 11 (13). – С. 2.
241. Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. – М.: Юрид. лит., 1991. – 325 c.
242. Черниш О.М. Транзитні цивілізації //www.uct.ua/~sofi/pf2/chernysh.htm
243. Чорний В., Козачук Є. Ситуація – конфліктна / Сайт Земля в обласному центрі //www.chv.cv.ua/04-06-25/71.htm
244. Шахов В.С. Земельний кодекс України: Коментар. – Харків, 2002. –С.252.
245. Шевченко В.М. Мобілізація земельної власності на Поділлі 1906– 1914 рр. / V Всеукраїнська конференція “Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України” (жовтень 1991 р.). Тези доповідей та повідомлень. – Київ.; Кам’янець-Подільський, 1991. – С. 538–539.
246. Шевченко Я.М. Основні новели Проекту нового Цивільного кодексу // Українське право. – 1997. – №3. – С.27–29.
247. Шевченко Я.Н. Проблемы правового регулирования залога и права полного хозяйственного ведения. // Право собственности в Украине / Под ред. Я.Н.Шевченко. – К.: Блиц-Информ, 1996. – С.22–30.
248. Шкрум Т. Гласность залога и его правовая регистрация // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – №3. – С. 9–10.
249. Шкрум Т. Концептуальні підходи законодавчого регулювання застави // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – №12. – С. 8–12.
250. Яворська О. Проблеми виникнення права приватної власності за давністю володіння (набувальна давність) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №1. – С.33–35.
251. Яворська О. Речеві права у Проекті Цивільного кодексу  Українське право. – 1997. – №3. – С.124–125.
252. Яворська О., Левик А. Межі здійснення права приватної власності на житло: Проблеми і перспективи // Право України. – 2001. – №9. – С.69–70.

Юридична практика

253. Роз'яснення ВАСУ «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» від 31.01.2001 р. № 01-8/98 // webmaster@rada.gov.ua
254. Інформаційний лист Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом” від 31.01.2001р. №01-8/98  Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2001. – №1.
255. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” від 22.12.1995р. №20.  Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – №5. – С. 185–192.
256. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3  Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – №5. – С. 29–35.
257. Архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Н. – Реєстраційний номер № 319/2004.
258. Архів Подільського райсуду м. Києва. – Справа №2-161/2005.
259. Архів Замостянського райсуду м. Вінниці. – Справа № 2-752/2003.
260. Архів Третьої київської державної нотаріальної контори. – Реєстраційний номер № 105/2005.
261. Архів Замостянського райсуду м. Вінниці. – Справа № 2-196/2005.
262. Архів Замостянського райсуду м. Вінниці. – Справа № 2-331/2005.
263. Архів Шевченківського райсуду м. Києва. – Справа №2-328/2003.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2024. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.