У нас уже 17872 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 






Название КОНСТИТУЦІЙНІ ДЕЛІКТИ В УКРАЇНІ:ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ
Количество страниц 238
ВУЗ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
Год сдачи 2007
Содержание ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ДЕЛІКТУ 12
1.1. Поняття та ознаки конституційного делікту 12
1.2. Становлення та розвиток теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні 35
Висновки до розділу 1 68

РОЗДІЛ 2. СКЛАД КОНСТИТУЦІЙНОГО ДЕЛІКТУ 70
2.1. Об’єкт конституційного делікту 70
2.2. Об’єктивна сторона конституційного делікту 83
2.3. Суб’єкт конституційного делікту 96
2.4. Суб’єктивна сторона конституційного делікту 108
Висновки до розділу 2 118

РОЗДІЛ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ДЕЛІКТІВ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЇХ ОКРЕМИХ ВИДІВ 120
3.1. Критерії класифікації конституційних деліктів 120
3.2. Конституційні делікти у сфері організації та функціонування державної влади 129
3.3. Конституційні делікти у сфері місцевого самоврядування 160
3.4. Конституційні делікти у сфері безпосередньої демократії 172
Висновки до розділу 3 188

ВИСНОВКИ 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 199

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах формування України як демократичної соціально-правової держави актуалізується проблематика конституційно-правової відповідальності, оскільки вона є однією з важливих та ефективних гарантій охорони Конституції України, правопорядку, суспільних і особистих інтересів.
Конституційно-правова відповідальність – це перш за все відповідальність органів публічної влади та їх посадових осіб перед народом за неналежну реалізацію тих владних повноважень, які народ як єдине джерело влади їм передав, реальна гарантія проти надмірної концентрації влади та зловживання нею.
Незважаючи на те, що в Україні проведені та проводяться теоретичні дослідження конституційно-правової відповідальності, а чинним законодавством встановлюються її окремі підстави та передбачаються специфічні конституційно­правові санкції, цього ще недостатньо для становлення конституційної законності, реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина. На жаль, конституційно­правова відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності не визнана на законодавчому рівні, що негативно впливає на її реалізацію на практиці. Через відсутність достатньої нормативно-правової основи та дієвого механізму реалізації конституційно-правової відповідальності велика кількість порушень Конституції та законів України органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами залишається без відповідного реагування.
Тому перед наукою конституційного права стоїть нагальна потреба подолати ці прогалини та сформувати цілісну теорію конституційно-правової відповідальності та, насамперед, її підстави – конституційного делікту.
В Україні конституційні делікти ще не були предметом спеціального наукового дослідження. Не опрацьований у достатній мірі понятійний апарат, в загальних рисах характеризуються лише окремі види конституційних деліктів, недостатньо розроблені питання щодо їх сутнісних та змістовних особливостей, досі немає чіткої уяви щодо критеріїв розмежування їх з іншими правопорушеннями тощо. Більше того, дуже часто конституційні делікти навіть не виділяються як самостійний вид правопорушень.
Отже, актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні, зумовлена з одного боку, необхідністю створення цілісної теорії конституційного делікту як самостійного виду правопорушення та підстави конституційно-правової відповідальності, з іншого – потребою вдосконалення чинного конституційно-деліктного законодавства, а також – орієнтацією України на світові досягнення розвинутих демократій з метою врахування позитивного досвіду щодо інституту конституційно-правової відповідальності. Саме тому дослідження теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямком сучасної конституційно-правової науки. Сукупність означених факторів й зумовила вибір даної теми дисертаційного дослідження.
Теоретичні аспекти правопорушень досліджували такі вчені, як С.С. Алексєєв, С.М. Братусь, Ю.А. Денисов, В.М. Кудрявцев, О.Е. Лейст, Д.А. Липинський, М.С. Малеїн, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшин та ін. Проблемам окремих видів правопорушень: злочинів, адміністративних проступків, цивільних деліктів, дисциплінарних, трудових правопорушень тощо та їх особливостям присвячені праці Я.М. Брайніна, М.Д. Дурманова, А.А. Піонтковського, А.Н. Трайніна, М.С. Строговича, А.Б. Агапова, Д.М. Бахраха, Є.В. Додіна, Б.М. Лазарєва, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, Д.М. Лук’янця, О.С. Літошенко, О.Є. Лунєва, О.С. Іоффе, Г.К. Матвєєва, В.О. Тархова, Н.М. Хуторян та ін.
Проблеми конституційно-правової відповідальності та її підстави – конституційного делікту досліджувались у працях таких зарубіжних вчених як С.А. Авак’ян, М.П. Авдєєнкова, А.О. Безуглов, Н.А. Боброва, В.О. Виноградов, Ю.А. Дмитрієв, Ю.П. Єрьоменко, Л.В. Забровська, Т.Д. Зражевська, Ф.М. Рудінський, С.О. Солдатов, А.О. Кондрашев, Н.М. Колосова, Є.І. Колюшин, М.О. Краснов, О.О. Кутафін, В.Й. Лучін, Ф.С. Скіфський, Д.Т. Шон та ін.
В Україні також зроблені певні кроки щодо досліджень як загальних (В.М. Кампо, В.В. Кравченко, В.Ф. Мелащенко, О.О. Майданник, Л.Р. Наливайко, В.Ф. Погорілко, П.Б. Стецюк, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, А.О. Червяцова, В.М. Шаповал та ін.), так і інституціональних (С.В. Балан, О.В. Батанов, Н.В. Ганжа, Н.Г. Григорук, І.О. Кресіна, Л.Т. Кривенко, О.В. Краснікова, О.В. Мельник, В.І. Полевий, П.А. Трачук та ін.) проблем конституційних деліктів.
У роботі використовувались праці дореволюційних вчених О.О. Алексєєва, О.С. Алексєєва, В.М. Гессена, М.Б. Горенберга, О.О. Жиліна, С.А. Котляревського, М.І. Лазаревського, К.М. Соколова, Л.А. Шалланда та ін., а також конституційні проекти Г.Л. Андрузького, М.П. Драгоманова, М.І. Міхновського, С.С. Дністрянського.
Варто зазначити, що за останні роки в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених проблемам конституційно-правової відповідальності та її підстав. Однак, ці роботи не містять комплексного наукового аналізу інституту конституційного делікту, тому дане дисертаційне дослідження органічно доповнює їх, а наявність означених праць не позбавляє його актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Конституційно-правові основи політичної системи України” (номер державної реєстрації 102U001599).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у створенні наукової концепції конституційних деліктів в Україні та розробці практичних пропозицій щодо вдосконалення законодавства про конституційно-правову відповідальність.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
з’ясувати правову природу конституційного делікту та виявити його основні ознаки;
узагальнити розповсюджені дефініції конституційного делікту та сформулювати авторське визначення конституційного делікту за сутністю, змістом та формою;
з’ясувати місце конституційного делікту в системі правопорушень;
дослідити основні етапи становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні;
розкрити елементи юридичного складу конституційного делікту (об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону);
здійснити класифікацію конституційних деліктів та надати характеристику окремих їх видів;
проаналізувати чинне конституційно-деліктне законодавство України, практику його застосування та розробити пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення.
Об’єктом дослідження є інститут конституційно-правової відповідальності в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є конституційні делікти в Україні.
Методологічною основою дисертації є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру, яким є конституційний делікт. Дисертант комплексно використовує принципи та засоби філософського та теоретико-правового підходів, виходить з єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, конкретності істини; використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.
В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи для визначення поняття конституційного делікту в Україні, його змісту, місця та ролі в системі правопорушень та механізмі конституційно-правової відповідальності в Україні, а саме: метод діалектичної логіки – для розкриття необхідного взаємозв’язку між конституційно-правовою відповідальністю та конституційним деліктом як її підставою; формально-логічний метод – для визначення основних понять, юридичних конструкцій, правових засад інституту конституційного делікту, вирішення колізій конституційно-деліктного законодавства України; порівняльно-правовий метод – при аналізі та співвідношенні вітчизняного та зарубіжного досвіду регламентації конституційно-правової відповідальності та її підстав; системно-функціональний метод – як засіб з’ясування місця конституційного делікту в системі правопорушень та механізмі конституційно-правової відповідальності, а також його функціонального призначення; структурно-функціональний метод – під час дослідження елементів юридичного складу конституційного делікту та з’ясування їх функціональної ролі; порівняльно-ретроспективний при аналізі становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства; аналогії – при визначенні загальних та специфічних ознак конституційного делікту з іншими видами правопорушень.
Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив усебічно розглянути актуальні проблеми конституційних деліктів в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням монографічного характеру, в якому здійснено спробу з позицій конституційно-правової науки сформулювати концепцію конституційних деліктів в Україні.
Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора становлять наступні теоретичні висновки та наукові пропозиції:
сформульовано авторське визначення конституційного делікту як суспільно небезпечного, протиправного, винного діяння (дії або бездіяльності), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність;
доведено, що конституційний делікт є самостійним видом правопорушення та підставою конституційно-правової відповідальності;
обґрунтовано, що об’єктом конституційного делікту є суспільно-політичні цінності, що охороняються нормами конституційного права: народовладдя, організація державної влади та місцевого самоврядування, права і свободи людини і громадянина тощо, проти яких спрямовано суспільно небезпечне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду;
визначено, що специфікою об’єктивної сторони конституційного делікту є те, що її обов’язковою ознакою є лише діяння, а встановлення наслідків діяння, причинного зв’язку між діянням та наслідками, способу, часу, місця та інших ознак – факультативними, оскільки переважна більшість складів конституційних деліктів є формальними;
обґрунтовано, що суб’єктом конституційного делікту можуть бути усі суб’єкти конституційно-правових відносин (за винятком народу, нації, національних меншин і корінних народів), які відповідно до конституційно-правових норм зобов’язані та здатні нести конституційно-правову відповідальність за вчинені протиправні діяння, тобто володіють конституційною деліктоздатністю;
визначено, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони конституційного делікту є вина, а мотив і мета є факультативними ознаками та доведено, що вину колективних суб’єктів конституційних деліктів: Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, об’єднань громадян, виборчих комісій та ін. слід розуміти як ставлення колективу, яке виражається у його домінуючій функціональній волі, до вчиненого суспільно небезпечного діяння та його наслідків; а вину індивідуальних суб’єктів конституційних деліктів: громадян, громадян іноземних держав, осіб без громадянства, біженців, депутатів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб – за загальним правилом як психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та його наслідків;
запропоновано класифікувати конституційні делікти за наступними критеріями: 1) об’єктами конституційних деліктів; 2) суб’єктами конституційних деліктів; 3) об’єктивною стороною конституційних деліктів; 4) суб’єктивною стороною конституційних деліктів; 5) способом вчинення конституційних деліктів; 6) ступенем суспільної небезпечності конституційних деліктів; 7) за джерелом закріплення складів конституційних деліктів; 8) інстанцією конституційно-правової відповідальності;
на підставі аналізу чинного конституційно-деліктного законодавства України зроблено висновок про те, що воно потребує суттєвого реформування в напрямку чіткої регламентації юридичних складів конституційних деліктів, конституційно-правових санкцій, механізму реалізації конституційно-правової відповідальності. Запропоновано напрями та форми його поетапного удосконалення, зокрема: 1) легалізувати конституційно-правову відповідальність на конституційному рівні шляхом внесення доповнень до Конституції України. У зв’язку з цим пропонується викласти п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України у такій редакції: “Виключно законами України визначаються: ... засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, конституційними деліктами та відповідальність за них”; 2) прийняти закон про конституційно-правову відповідальність;
зроблено висновок про те, що вивчення теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямом сучасної конституційно-правової науки – конституційною деліктологією.
Практичне значення одержаних результатів визначається їх орієнтацією на розв’язання актуальних проблем конституційного делікту як підстави конституційно-правової відповідальності. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використаними в процесі подальшої розробки загальнотеоретичних проблем конституційно-правової відповідальності та її підстав. Висновки, концептуальні підходи, що містяться у дисертації, можуть бути використаними в законотворчій діяльності Верховної Ради України, її комітетів для вдосконалення чинного конституційно-деліктного законодавства. Матеріали дисертації також можуть бути використані в навчальному процесі, а саме – при викладанні курсів конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, а також спецкурсу “Конституційно-правова відповідальність”.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертації, розглядалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах, зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 30 червня – 2 липня 2003 р., тези опубліковано); круглому столі “Проблеми реалізації прав людини у контексті міжнародних конвенцій” (м. Київ, 19 вересня 2003 р.); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14­15 листопада 2003 р., тези опубліковано); всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р., тези опубліковано); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України” (м. Київ, 25 лютого 2005 р., тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 28-29 квітня 2005 р., тези опубліковано), міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України – 2004: проблеми теорії і практики”(м. Київ, 9-10 червня 2005 р., тези опубліковано), науково-практичній конференції “Вибори народних депутатів 2006 року: відповідальність за порушення виборчого законодавства та шляхи вдосконалення суміжного законодавства” (м. Київ, 24 листопада 2005 р., тези опубліковано), науково-практичній конференції “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики (до 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України)” (м. Київ, 26 червня 2006 р., тези опубліковано).
Основні положення дослідження пройшли апробацію у розроблених здобувачем навчально-методичних матеріалах та навчальних програмах з дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”, а також під час читання лекцій в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій.
Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у 10 статтях, з них 6 – у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у 8 тезах наукових доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Вона містить вступ, три розділи, які об’єднують десять підрозділів, висновки та список використаних джерел, який нараховує 450 позицій та займає 40 сторінок. Загальний обсяг дисертації – 238 сторінок.

Список литературы ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, можна зробити наступні висновки:
Конституційний делікт – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність.
За сутністю конституційний делікт є суспільно небезпечним посяганням на цінності, що охороняються конституційним правом, шляхом спричинення або загрози спричинення їм шкоди. За змістом він є винним діянням суб’єкта конституційно-правової відповідальності, що посягає на конституційний лад та його інститути. За формою конституційний делікт є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена конституційно-правова відповідальність.
Для конституційного делікту властиві усі загальні ознаки правопорушення, які характерні й для інших видів правопорушень: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність. Він також є діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене деліктоздатним суб’єктом. Проте дані ознаки у конституційному делікті мають свої особливості, які свідчать про своєрідність його як самостійного виду правопорушення.
Ступінь суспільної небезпечності правопорушень визначається соціальними цінностями, на які вони посягають. Оскільки конституційний делікт посягає на цінності, які знаходяться у сфері організації та здійснення публічної влади та у сфері взаємовідносин держави і особи, а загальним об’єктом конституційної деліктності є конституційний лад України, ступінь його суспільної небезпечності є досить великим. Конституційні делікти посягають на порядок організації і функціонування публічної влади, права і свободи людини і громадянина тощо та можуть призвести до серйозних порушень окремих моментів життєдіяльності держави і суспільства. Тому не слід недооцінювати їх суспільну небезпечність, адже деякі з них навіть можуть трансформуватися у склади злочинів. Разом з тим ступінь суспільної небезпечності різних видів конституційних деліктів відрізняється між собою і залежить від об’єкту посягання конкретного конституційного делікту.
Протиправність конституційного делікту виражається в порушенні конституційно-правових норм. Юридичні склади конституційних деліктів закріплюються як нормами Конституції України та законів України, так і нормативно-правовими актами різних органів державної влади та органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Вина є необхідною ознакою конституційних деліктів і може виступати як у формі умислу, так і необережності. Без вини не може бути і конституційно-правової відповідальності. Особливістю конституційного делікту є специфіка встановлення вини індивідуальних та колективних суб’єктів.
Ознака караності конституційних деліктів полягає у застосуванні до правопорушників специфічних конституційно-правових санкцій, які притаманні тільки конституційно-правовій відповідальності (відкликання депутата місцевої ради, усунення Президента України з поста у порядку імпічменту, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, втрата громадянства тощо).
Особливістю конституційних деліктів є те, що в законодавстві відсутній чітко сформульований склад багатьох правопорушень. Відсутність чітких підстав і порядку притягнення до конституційно-правової відповідальності залишають надто велике поле для власного розсуду суб’єкта, який застосовує міри відповідальності, створює ґрунт для зловживань, нівелює найважливіший принцип невідворотності настання юридичної відповідальності. Процесуальний порядок притягнення до конституційно-правової відповідальності теж відрізняється фрагментарністю та розрізненістю нормативного оформлення, великою кількістю прогалин. Так, наприклад, відсутній строк давності притягнення до конституційно-правової відповідальності, відсутня процедура оскарження застосування мір конституційно-правової відповідальності та відміни неправомірних рішень.
Це є суттєвими прогалинами чинного конституційного законодавства, які необхідно ліквідувати шляхом прийняття закону про конституційно-правову відповідальність, а в перспективі, можливо, – і Конституційно-деліктного кодексу України. Адже для ефективної реалізації конституційно-правової відповідальності норми, які її регламентують, мають бути викладені в нормативному акті, який містить поняття, ознаки того чи іншого конституційного делікту, передбачає конкретні конституційно-правові санкції за їх вчинення, механізм реалізації конституційно-правової відповідальності тощо.
Реалізації конституційно-правової відповідальності заважає і той факт, що вона до цього часу не легалізована на конституційному рівні. Вважаємо, що в Україні слід використати позитивний досвід зарубіжних країн, зокрема Польщі, та закріпити конституційно-правову відповідальність в Конституції України.
Конституційний делікт є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності і, одночасно, підставою конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту у правопорушника виникає обов’язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а у суб’єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з’являється право і обов’язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності. Таким чином між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником (деліквентом) виникає правовідношення конституційно-правової відповідальності. Це правовідношення нерівноправних сторін – владовідношення, яке засноване на державному (або прирівняному до нього суспільному) примусі, елементами якого виступають взаємно кореспондуючі права і обов’язки.
Слід розрізняти наступні етапи становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні:
Перший етап (Х-ХІ ст. – початок XVIIІ ст.) – етап зародження конституційно-правової відповідальності;
Другий етап (початок ХVІІІ ст. – початок ХХ ст.) – етап становлення конституційно-правової відповідальності;
Третій етап (початок ХХ ст. (1919 р.) – 16 липня 1990 р.) – радянський етап державно-правової відповідальності;
Четвертий етап (16 липня 1990 р. – до цього часу) – сучасний етап конституційно-правової відповідальності.
Аналіз цих етапів свідчить, що інститут конституційного делікту як підстава конституційно-правової відповідальності в Україні запроваджується з появою перших конституційних актів та перших конституцій і протягом декількох століть проходить тривалий шлях еволюції, поступово перетворюючись з суто політичної міри в урегульований законом інститут конституційно-правової відповідальності, стає невід’ємною складовою системи “стримувань і противаг”, ефективною гарантією конституційного ладу та невід’ємним елементом українського конституціоналізму.
Специфічні ознаки, притаманні лише конституційному делікту як самостійному виду правопорушення та підставі конституційно-правової відповідальності, можна виявити під час аналізу елементів його юридичного складу (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони).
Об’єктом конституційного делікту є суспільно-політичні цінності, що охороняються нормами конституційного права: народовладдя, організація державної влади та місцевого самоврядування, права і свободи людини і громадянина тощо, проти яких спрямовано суспільно небезпечне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. Загальним об’єктом конституційного делікту – є конституційний лад України як система найважливіших конституційно-правових відносин, які пов’язані з організацію та діяльністю держави та суспільства. На нього прямо чи опосередковано посягають усі конституційні делікти, тобто конституційний лад України є об’єктом конституційної деліктності в цілому.
Специфікою об’єктивної сторони конституційного делікту є те, що її обов’язковою ознакою є лише діяння, а встановлення наслідків діяння, причинного зв’язку між діянням та наслідками, способу, часу, місця та інших ознак – факультативними, оскільки переважна більшість складів конституційних деліктів є формальними. Це пов’язано з тим, що самі діяння, які визнаються конституційними деліктами, незалежно від конкретизації їх наслідків мають досить велику суспільну небезпечність, адже прямо чи опосередковано посягають на конституційний лад України. Тому для кваліфікації діяння як конституційного делікту встановлення наслідків та причинного зв’язку не є обов’язковим.
Суб’єктом конституційного делікту є учасник конституційно-правових відносин, який відповідно до конституційно-правових норм зобов’язаний та здатний нести конституційно-правову відповідальність за вчинені протиправні діяння, тобто володіє конституційною деліктоздатністю.
В роботі досліджено дискусійні питання конституційно-правової деліктоздатності людини і громадянина, народу, нації, держави, та зроблено висновок, що суб’єктами конституційних деліктів можуть бути усі суб’єкти конституційно-правових відносин за винятком народу, нації, національних меншин і корінних народів.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони конституційного делікту є вина, а мотив і мета є факультативними ознаками. Сутність вини індивідуальних і колективних суб’єктів конституційних деліктів є різною, їх не можна ототожнювати та автоматично переносити характеристики вини індивідуальних суб’єктів на колективні. Доведено, що вину колективних суб’єктів конституційних деліктів: Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, об’єднань громадян, виборчих комісій та ін. слід розуміти як ставлення колективу, яке виражається у його домінуючій функціональній волі, до вчиненого суспільно небезпечного діяння та його наслідків; а вину індивідуальних суб’єктів конституційних деліктів: громадян, громадян іноземних держав, осіб без громадянства, біженців, депутатів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб – за загальним правилом як психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та його наслідків.
На підставі аналізу як загальних ознак конституційного делікту, так і специфічних ознак складу конституційного делікту, запропоновано класифікувати конституційні делікти за наступними критеріями: 1) об’єктами конституційних деліктів – на конституційні делікти в сфері основ конституційного ладу України; в сфері прав і свобод людини і громадянина; в сфері безпосередньої демократії; в сфері організації та функціонування державної влади; в сфері місцевого самоврядування; 2) суб’єктами конституційних деліктів – на конституційні делікти: держави; органів державної влади; органів місцевого самоврядування; об’єднань громадян; виборчих комісій; посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування; депутатів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування; кандидатів на пост Президента України, кандидатів в народні депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад; офіційних спостерігачів; представників засобів масової інформації; людини і громадянина та ін.; 3) об’єктивною стороною конституційних деліктів – на активні, пасивні та змішані конституційні делікти; 4) суб’єктивною стороною конституційних деліктів – на умисні, необережні та змішані конституційні делікти; 5) способом вчинення конституційних деліктів – на конституційні делікти, вчинені шляхом порушення конституційно-правової норми; невиконання або неналежного виконання обов’язку; зловживання правом; 6) ступенем суспільної небезпечності конституційних деліктів – на конституційні делікти з більшим і меншим ступенем суспільної небезпечності; 7) за джерелом закріплення складів конституційних деліктів – на конституційні делікти, склади яких закріплені Конституцією України; законами України; нормативно-правовими актами органів і посадових осіб державної влади; нормативно-правовими актами місцевого самоврядування; 8) інстанцією конституційно-правової відповідальності – конституційні делікти, справи про вчинення яких розглядають: Президент України; Верховна Рада України; місцеві ради; суди; виборці; територіальна громада; Міністерство юстиції України; Центральна виборча комісія, територіальна, дільнична виборча комісії; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції та ін.
Найбільше значення для з’ясування правової природи конституційних деліктів та їх систематизації в конституційному законодавстві, на нашу думку, мають класифікації конституційних деліктів за їх об’єктним і суб’єктним складом.
Наведена класифікація конституційних деліктів може бути доповнена й іншими критеріями, що дозволять поглибити основні знання про різноманітність їх юридичної природи. Коло класифікаційних рядів можна розширювати, але обрані критерії видаються оптимальними для того, щоб дослідити конституційні делікти у всій їх повноті й багатоманітності.
Для удосконалення конституційного законодавства України у сфері організації та функціонування державної влади слід звернутися до досвіду зарубіжних країн, конституції яких досить широко закріплюють підстави конституційно-правової відповідальності органів державної влади та їх посадових осіб. Необхідно розширити підстави конституційно-правової відповідальності парламенту, закріпивши у ст.90 Конституції України конституційно-правову відповідальність Верховної Ради України у формі дострокового припинення її повноважень у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України.
Пропонується на конституційному рівні закріпити конституційно-правову відповідальність Президента України у вигляді усунення його з поста в порядку імпічменту за порушення присяги. Порушення главою держави присяги є комплексною підставою конституційно-правової відповідальності, адже вона включає конституційно-правову відповідальність Президента України за порушення Конституції та законів України, прав і свобод громадян та невиконання інших обов’язків, які він зобов’язався виконувати шляхом складення присяги.
Необхідно передбачити в Конституції України та в Законі України “Про Кабінет Міністрів України” конституційно-правову відповідальність Прем’єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України у формі відставки у разі невиконання або неналежного виконання ними своїх повноважень, а також порушення під час їх здійснення Конституції та законів України.
На підставі аналізу чинного муніципального законодавства України, слід констатувати відсутність чіткої законодавчої регламентації складів конституційних деліктів. Виходом з цієї ситуації є внесення необхідних змін і доповнень до чинного муніципального законодавства України в напрямку вдосконалення підстав конституційно-правової відповідальності та механізму її реалізації.
Оскільки ступінь суспільної небезпечності конституційних деліктів, за які частиною третьою ст. 56 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. та частиною четвертою ст. 64 Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 р. передбачено оголошення попередження відповідному кандидату або ж партії (блоку) є досить великим, – за їх вчинення слід передбачити більш сувору конституційно­правову санкцію, таку як скасування рішення про реєстрацію відповідного кандидата. Оголошення попередження необхідно закріпити за вчинення кандидатом на пост Президента України, кандидатом у народні депутати України, партією (блоком) конституційних деліктів, які є менш суспільно небезпечними. Це може бути, наприклад, порушення вимог виборчого законодавства, за вчинення яких не передбачено іншого виду юридичної відповідальності. Також варто було б запровадити цю конституційно-правову санкцію і до інших суб’єктів виборчого процесу.
Необхідно доповнити Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. нормою, яка б передбачала застосування до кандидата на пост глави держави такої конституційно-правової санкції як скасування рішення про його реєстрацію у разі повторного вчинення кандидатом діяння, за яке йому було оголошено попередження, як це передбачено у частині першій ст. 64 Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 р.
Потребує удосконалення законодавча регламентація підстав конституційно-правової відповідальності за порушення референдного законодавства. Вважаємо, що виходом з ситуації є прийняття двох окремих законів “Про всеукраїнський референдум” та “Про місцеві референдуми”, а в перспективі і Кодексу про вибори та референдуми, в яких слід детально врегулювати підстави конституційно-правової відповідальності за вчинення конституційних деліктів на всіх етапах референдного процесу, механізм реалізації відповідальності тощо.
На підставі аналізу чинного конституційно-деліктного законодавства України зроблено висновок про те, що воно потребує суттєвого реформування в напрямку чіткої регламентації юридичних складів конституційних деліктів, конституційно-правових санкцій, механізму реалізації конституційно-правової відповідальності. Запропоновано напрями та форми його поетапного удосконалення, зокрема: 1) легалізувати конституційно-правову відповідальність на конституційному рівні шляхом внесення доповнень до Конституції України. У зв’язку з цим пропонується викласти п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України у такій редакції: “Виключно законами України визначаються: ... засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, конституційними деліктами та відповідальність за них”; 2) прийняти закон про конституційно-правову відповідальність.
Зроблено висновок, що вивчення теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямом сучасної конституційно-правової науки – конституційною деліктологією. У зв’язку з цим потребують дослідження конституційна деліктність, її класифікація, стан, динаміка, причини та умови, які сприяють її існуванню, ефективність застосування конституційно-правових санкцій за конституційні делікти тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авакьян С.А. Государственно-правовая ответственность // Советское государство и право. – 1975. – №10. – С.16-24.
2. Авакьян С.А. Реализация норм советского государственного права // Советское государство и право. – 1984. – № 1. – С.15-22.
3. Авакьян С.А. Санкции в советском государственном праве // Советское государство и право. – 1973. – №11. – С.29-36.
4. Авдеенкова М., Дмитриев Ю. Конституционно-правовая ответственность в России // http://www.ydmitriev.ru/txt/0007.htm.
5. Авдеенкова М.П. Конституционно-правовая ответственность в России: проблемы становления и реализации: Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2003. – 200 с.
6. Авер’янов В.Б. Стаття 113 // Конституція України: Науково-практичний коментар. – Х.: Вид-во “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – С.546-551.
7. Агапов А.Б. Административная ответственность: Учебник. – М.: “Статут”, 2000. – 251 с.
8. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №38. – Ст.502.
9. Алебастрова А.И. Проблемы формирования теоретической конструкции института конституционно-правовой ответственности // Конституционно-правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.81-88.
10. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Госюриздат, 1955.– 176 с.
11. Алексеев А.А. К учению о парламентаризме // Журнал Министерства юстиции. – 1908. – №4. – С.71-120.
12. Алексеев А.А. Контрассигнирование, его значение и объем в конституционном праве // Журнал Министерства юстиции. – 1906. – №3. – С.122-123.
13. Алексеев А.С. Безответственность монарха и ответственность правительства. – М., 1907 – 71 с.
14. Алексеев А.С. К вопросу о юридической природе власти монарха в конституционном государстве. – Ярославль, 1910. – 122 с.
15. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 320 с.
16. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 752 с.
17. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 519 c.
18. Балан С.В. Імпічмент як різновид формування порядку денного // Правова держава: Щорічник наук. праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 16. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С.629-642.
19. Барыхин А.Б. Конституционное правонарушение (деликт) // Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2004. – 720 с.
20. Батанов О.В. Відповідальність в місцевому самоврядуванні: деякі питання теорії // Правова держава: Щорічник наук. праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С.135-146.
21. Батанов О.В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні: Монографія. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 512 с.
22. Батанов О.В. Санкції в муніципальному праві України: проблеми теорії та практики // Часопис Київського університету права. – 2002. – №4. – С.34-42.
23. Батанов О.В. Суб’єкти відповідальності у місцевому самоврядуванні: питання теорії та практики // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С.182-188.
24. Батанов О.В. Територіальна громада і людина та проблеми відповідальності в місцевому самоврядуванні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – №10. – С.5-15.
25. Бахрах Д.Н. Административная ответственность: Учеб. пос. – М.: Юриспруденция, 1999. – 110 с.
26. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М., 2000. – 640 с.
27. Безуглов А.А., Солдатов С.А. Конституционное право России: Учебник: В 3-х томах. Т. 1. – М.: ООО „Профобразование”, 2001. – 800 с.
28. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Юриздат, 1939. – 464 с.
29. Бельский К.С. Административная ответственность: генезис, основные признаки, структура // Государство и право. – 1999. – №12. – С.12-20.
30. Бернштейн Д.И. Понятие ответственности за нарушение социалистических правовых норм и вина как непременное условие ответственности: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Ташкент, 1964. – 20 с.
31. Бігун В.С. Людина в праві: аксіологічний підхід: Автореф. ... канд. юрид. наук. – К., 2004. – 19 с.
32. Боброва Н.А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1984. – 165 с.
33. Боброва Н.А. Конституционная ответственность как элемент конституционного строя // Закон и право. – 2003. – №9. – С.25-30.
34. Боброва Н.А. Организационно-правовые гарантии государственно-правовых норм: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1980. – 23 с.
35. Боброва Н.А. Ответственность как средство укрепления законности в государственно-правовых отношениях // Юридические гарантии применения права и режим социалистической законности в СССР: Тематический межвузовский сборник / Под ред. проф. В.М. Горшенева. – Вып. 4. – Ярославль, 1977. – С.54-57.
36. Боброва Н.А., Зражевская Т.Д. Ответственность в системе гарантий конституционных норм (государственно-правовые аспекты). – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1985. – 155 с.
37. Богданова Н.А. Система науки конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – 256 c.
38. Бойцов В.Я. Теоретические вопросы системы субъектов государственного права СССР: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – Свердловск, 1972. – 55 с.
39. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Интерпретация принципа ответственности государства за ущерб, причиненный гражданам, в практике Конституционного Суда Российской Федерации // Государство и право. – 1996. – №4. – С.48-58.
40. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Ответственность государства за действия должностных лиц: публично-правовая или частноправовая? // Правоведение. – 1993. – №7. – С.72-79.
41. Бойцова Л.В. Ответственность государства за ущерб, причиненный гражданам в сфере правосудия. Генезис, сущность, тенденции развития: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – М., 1995. – 43 с.
42. Большой энциклопедический словарь. – 2-е изд. – М.: “Большая Российская энциклопедия”; СПб.: “Норинт”, 2000. – 1456 с.
43. Борисов В.И., Ильюхов А.А., Кажанов О.А. Словарь по конституционному праву Российской Федерации. – М.: ЗАО “Изд-во “Экономика”, 2003. – 366 с.
44. Борыславский Л.В., Кампо В.Н Некоторые актуальные вопросы конституционной ответственности в СССР // Вопросы совершенствования Советского государства и права в свете решений ХХVII съезда КПСС: Вестник Львовского университета. Серия юрид. Вып. 25. – Львов, 1987. – С.19-23.
45. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Изд-во “Юрид. лит.”, 1963. – 275 с.
46. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1964 – 189 с.
47. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории. – М.: Юрид. лит., 1976. – 216 с.
48. Василенко Н. Конституция Филиппа Орлика // Академічна юридична думка / Укл. І. Усенко, Т. Бондарук; заг. ред. Ю. Шемшученка. – К., 1998. – С.133-153.
49. Ведяхин В.М., Галузин А.Ф. К вопросу о понятии правонарушения // Правоведение. – 1996. – №4. – C.10-18.
50. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник. 3-е изд. – М.: Юристъ, 1999. – 528 с.
51. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л: АН СССР, 1948. – 839 с.
52. Верховной Раде предлагают начать процесс импичмента Кучмы // http://www.korrespondent.net/main/90529
53. Вешняков А.А. Конституционно-правовая ответственность в российском избирательном праве // Конституционно-правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран / Под ред. С.А. Авакьяна. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.63-71.
54. Виатр. Ежи Дж. Конституционная ответственность в Польше после 1989 года // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1996. – №2. – С.12-15.
55. Виноградов В.А. Конституционная ответственность: вопросы теории и правового регулирования. – М.: Тип. “Далона-П”, 2000. – 287 с.
56. Виноградов В.А. Конституционно-правовая ответственность: системное исследование: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – М., 2005. – 45 с.
57. Виноградов В.А. Конституционно-правовые санкции // Законодательство. – 2001. – №12. – С.54-62.
58. Виноградов В.А. О конституционной деликтности законодательства субъектов РФ. // Конституционное законодательство субъектов РФ: проблемы совершенствования и использование в преподавании. – М., 1999. – С.258-259.
59. Виноградов В.А. Основание конституционно-правовой ответственности // Законодательство. – 2003. – №2. – С.52-61.
60. Виноградов В.А. Проблемы охраны (защиты) Конституции Российской Федерации и конституционно-правовая ответственность // Конституционное и муниципальное право. – 2003. – №1. – С.2-4.
61. Виноградов В.А. Состав конституционного деликта // Законодательство. – 2003. – №10. – С.58-69.
62. Виноградов В.А. Субъекты конституционной ответственности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук.– М., 2000 – 25 с.
63. Виноградова Л.Є. Юридична відповідальність суддів загальних судів України: Автореф. ... дис. канд. юрид. наук. – Одеса, 2004. – 16 с.
64. Витрук Н.В. Правовые позиции Конституционного Суда РФ как источник права // Проблемы исполнения федеральными органами исполнительной власти и органами государственной власти субъектов РФ решений Конституционного Суда РФ и конституционных (уставных) судов субъектов РФ: Материалы Всероссийского совещания (Москва, 22 марта 2001 г.). – М., 2001. – С.75-76.
65. Вишняк М. Ответственность министров // Право. – 1910. – №1. – С.11-12.
66. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. – 2000. – №11. – С.9-10.
67. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Харьков: Основа, 1994. – 640 с.
68. Гаджиев Г.А. К вопросу о разграничении конституционно-правовой и гражданско-правовой ответственности // Конституционно-правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран / Под ред. С.А. Авакьяна. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.62-63.
69. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР (государственное и материально-правовое исследование). – Воронеж: ВГУ, 1970. – 267 с.
70. Ганжа Н.В. Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2004. – 17 с.
71. Георгіца А.З. Стаття 87 // Конституція України: Науково-практичний коментар. – Х.: Вид-во “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – С.414-416.
72. Георгіца А.З. Стаття 90 // Конституція України: Науково-практичний коментар. – Х.: Вид-во “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – С.431-432.
73. Гессен В.М. Основы конституционного права. – Петроград: Изд-во Юридического книжного склада “Право”, 1918. – 437 с.
74. Глистин В.К. Общее учение об объекте преступления: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – Л., 1981. – 30 с.
75. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Л.: ЛГУ, 1979 – 127 с.
76. Головатий С. Конституція України 1996 р. в системі європейського конституціоналізму // Право України. – 1997. – №8. – С.3-6.
77. Голосніченко І.П. Адміністративний проступок як підстава адміністративної відповідальності // Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина. – К.: Вид-во “Юридична думка”, 2004. – С.432-441.
78. Гонцяж Я., Гнидюк Н., Куленкова О., Гуменюк В. Самоврядування та територіальна організація влади в Польщі. – К.: Міленіум – Вид-во УАДУ, 2001. – 184 с.
79. Горенберг М.Б. К вопросу о контрассигнатуре и ответственности министров // Право. – 1907. – №44. – С.2821-2822.
80. Гражданское право Украины: Учебник. Часть 1 / Пушкин А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др. / Под ред. А.А. Пушкина и В.М. Самойленко. – Х.: Основа, 1996. – 260 с.
81. Григорук Н.Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2004. – 21 с.
82. Григорук Н.Г. Проблеми відповідальності народного депутата України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 14. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С.151-160.
83. Давидович А.М. Самодержавие в эпоху империализма (Классовая сущность и эволюция абсолютизма в России). – М.: Наука, 1975. – 350 с.
84. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – №31. – С.429.
85. Деликт // Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат. – Т.18. – М., Б.г. – С.181.
86. Деликтъ // Энциклопедическій словарь. Т.Х / Издатели: Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ. – С.-Петербургъ, 1893. – 963 с.
87. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности (социологический и юридический аспекты). – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1983. – 143 с.
88. Денисов Ю.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведение. – Л.: “Наука”, 1987. – 208 с.
89. Дмитриев Ю.А., Измайлова Ф.Ш. Проблема контроля и ответственности в деятельности органов государственной власти // Государство и право. – 1996. – №4. – С.88-96.
90. Дмитриев Ю.А., Исраелян В.Б., Чудина С.Ю. Избирательное право и процесс в Российской Федерации. – Иркутск: Макаров, 2001. – 510 с.
91. Додин Е.В. Основание административной ответственности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук – М., 1965. – 15 с.
92. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.–Л.: АН СССР, 1948. – 311 с.
93. Дябло В.К. Судебная охрана конституций в буржуазных государствах и в Союзе ССР. – М.: Юрид. изд-во НКЮ РСФСР, 1928. – 119 с.
94. Евгизаров С.А. Лекции по Русскому государственному праву // Центральные учреждения. – Вып. 4. – К., 1907. – 166 с.
95. Егоров В.С. Понятие состава преступления в уголовном праве: Учеб. пос. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Изд-во НПО “МОДЭК”, 2001. – 80 с.
96. Еременко Ю.П. Советская Конституция и законность. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1982. – 160 с.
97. Еременко Ю.П., Рудинский Ф.М. Проблема ответственности в советском государственном праве // Юридическая ответственность в советском обществе: Труды Высшей следственной школы МВД СССР. Вып. 9. – Волгоград, 1974. – С.29-41.
98. Еремин А.Р. Проблемы определения конституционно-правовой ответственности в сфере местного самоуправления // Конституционно-правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран / Под ред. проф. С.А. Авакьяна. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.374-378.
99. Жилин А. Ответственность министров. Очерки из теории, истории и практики этого института в конституционных странах. – К., 1909. – 356 с.
100. Жилин А.А. Учебник государственного права (Пособие к лекциям): В 2 ч. Ч. 1: Общее учение о государстве в связи с основными началами иностранного государственного права. – Петроград: Тип. Б.М. Вольфа, 1916. – 429 с.
101. Забровская Л.В. Конституционно-правовая ответственность в ретроспективном формате // Закон и право. – 2003. – №3. – С.29-34.
102. Забровская Л.В. Конституционно-правовые деликты: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2003. – 198 с.
103. Закон о порядке отзыва депутата Верховного Совета СССР // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – №17. – С.278.
104. Закон о порядке отзыва народного депутата СССР // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – №25. – Ст.705.
105. Закон України “Про біженців” від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №47. – Ст.250.
106. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №30-31. – Ст.382.
107. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №27-28. – Ст.366.
108. Закон України “Про відкликання народного депутата України” від 19 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №41. – Ст.299.
109. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №20-21. – Ст.291.
110. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” від 20 листопада 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №14. – Ст.196.
111. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України” від 14 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №20. – Ст.271.
112. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №2. – Ст.44.
113. Закон України “Про внесення змін і доповнень до статей 104, 114-5 і 114-9 Конституції (Основного Закону) України” від 27 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – Ст.671.
114. Закон України “Про внесення зміни до статті 3 Закону України “Про статус народного депутата України” від 8 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №34. – Ст.445.
115. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №33. – Ст.443.
116. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №13. – Ст.65.
117. Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №19. – Ст.134.
118. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №49. – Ст.272
119. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 3 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №33. – Ст.471.
120. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №24. – Ст.170.
121. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України . – 1999. – №20-21 – Ст.190.
122. Закон України “Про органи самоорганізації населення” від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №48. – Ст.254.
123. Закон України “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №4. – Ст.102.
124. Закон України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 25. – Ст.354.
125. Закон України “Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів” від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №24. – Ст.180.
126. Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 40. – Ст.290.
127. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №3. – Ст.17.
128. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 30 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №36. – Ст.448.
129. Закон України про місцеве самоврядування в Україні: Науково-практичний коментар. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. – 397 с.
130. Закон УРСР “Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР” від 24 жовтня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №45. – Ст.606.
131. Закон УРСР “Про порядок відкликання депутата Верховної Ради Української РСР” від 20 листопада 1959 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1959. – №32. – Ст.170.
132. Закони про Тимчасовий Державний устрій України від 29 квітня 1918 р. // Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С.62-66.
133. Зелена О. Визначення підстав юридичної відповідальності: актуальні питання // Право України. – 2003. – №4. – С.21-25.
134. Зражевская Т.Д. Виды ответственности по советскому государственному праву // Проблемы совершенствования правового регулирования в советском социалистическом обществе. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1977. – С.32-37.
135. Зражевская Т.Д. Ответственность по советскому государственному праву: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Воронеж, 1975. – 20 с.
136. Зражевская Т.Д. Ответственность по советскому государственному праву. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1980. – 155 с.
137. Зражевская Т.Д. Ответственность по советскому государственному праву // Правоведение. – 1975. – № 3. – С.80-86.
138. Зражевская Т.Д. Проблемы правовой ответственности государства // Государство и право. – 2000. – № 3. – С. 26-30.
139. Зражевская Т.Д. Реализация конституционного законодательства. Проблемы теории и практики: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Саратов, 2000. – 89 с.
140. Ивановский В.В. Учебник государственного права. – Казань, 1909. – 509 с.
141. Иванцова Г.А. Теоретико-правовые проблемы развития местного самоуправления: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Уфа, 2000. – 25 с.
142. Иванченко А.В. Законодательство об отзыве депутатов (состояние и перспективы) // Советское государство и право. – 1991 – №10. – С.30-38.
143. Игнатенко В.В. Конституционно­правовая ответственность в избирательном процессе // Академический юридический журнал. – 2002. – №3. – С.18-29.
144. Игнатенко В.В. Правонарушения и юридическая ответственность в избирательном процессе: Учеб. пос. – Иркутск: Избирательная комиссия Иркутской области; Институт законодательства и правовой политики, 2003. – 186 с.
145. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. – 311 с.
146. Исаков В.Б. Проблемы теории юридических фактов: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. – Свердловск, 1985. – 27 с.
147. История политических и правовых учений: Учеб. Изд. 2-е / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 736 с.
148. История Советской Конституции: Сб. документов. – М.: АН СССР, 1957. – 551 с.
149. Источники Малороссійской исторіи, собранніе Д.Н. Бантышем-Каменским, и изданные О. Бодянским. – Ч.1. 1649-1687 – М.: Университет. тип., 1858. – 340 с.
150. Кельман М.С. Теорія права: Навч. пос. – Тернопіль: “Поліграфіст”, 1998. – 382 с.
151. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т. Т. 2 / Упоряд. М.І. Бутич та ін. – К.: Наукова думка, 1990. – 694 с.
152. Кисин В.Р. Административное правонарушение: понятие, состав, квалификация: Учеб. пос. – М.: МВШМ, 1991. – 56 с.
153. Князев С.Д. Российское избирательное право: Учебник. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 2001 – 448 с.
154. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. – К.: Вища школа, 1979. – 231 с.
155. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №35-36, №37. – Ст.446.
156. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до №51. – Ст.1122.
157. Колосова Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности // Государство и право. – 1997. – №2. – С.86-91.
158. Колосова Н.М. Конституционная ответственность в Российской Федерации: Ответственность органов государственной власти и иных субъектов права за нарушение конституционного законодательства Российской Федерации. – М.: Городец, 2000. – 192 с.
159. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
160. Колюшин Е.И. Конституционное (государственное) право России: Курс лекций. – М.: Изд-во МГУ, 1999. – 381 с.
161. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – 2-е изд. – М., 1975. – 720 с.
162. Кондрашев А.А. Конституционно-правовая ответственность в Российской Федерации: теория и практика. – М.: Юристъ, 2006. – 345 с.
163. Кондрашев А.А. Конституционно-правовая ответственность субъектов федерации: вопросы теории и законодательного регулирования в Российской Федерации. – Красноярск: Сибирский юридический институт МВД России, 1999. – 110 с.
164. Кондрашев А.А. Конституционно-правовая ответственность субъектов федерации: вопросы теории и законодательного регулирования в Российской Федерации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 2001. – 25 с.
165. Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1997. – 816 с.
166. Конституционное право в Российской Федерации: Курс лекций: В 9 т. Т. 1. Основы теории конституционного права / Авдеенкова М.П., Дмитриев Ю.А. – М.: Изд-во “Весь мир”, 2005. – 384 с.
167. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Отв. ред. С.А. Авакьян. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 688 с.
168. Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. – М.: НОРМА, 2001. – 560 с.
169. Конституционный суд Южной Кореи не позволил отправить в отставку президента // http://www.korrespondent.net/main/94392
170. Конституция Алжира с изменениями по состоянию на 28 ноября 1996 г. // Сапронова М.А. Государственный строй и конституции арабских республик. – М.: Муравей, 2003. – С.119-156.
171. Конституция Арабской Республики Египет от 11 сентября 1971 г. // Сапронова М.А. Государственный строй и конституции арабских республик. – М.: Муравей, 2003. – С.155-196.
172. Конституция Венгерской Республики от 18 августа 1949 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.538-564.
173. Конституция Греции от 11 июня 1975 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.646-696.
174. Конституция Испании от 27 декабря 1978 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.50-94.
175. Конституция Итальянской Республики от 22 декабря 1947 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.104-132.
176. Конституция Йеменской Республики 1991 г. с конституционными поправками 1994 и 1999 годов // Сапронова М.А. Государственный строй и конституции арабских республик. – М.: Муравей, 2003. – С.214-253.
177. Конституция Кыргызской Республики от 5 мая 1993 г. // Конституции государств-участников СНГ. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С.326-366.
178. Конституция Ливанской Республики от 23 мая 1926 г. с поправками состоянием на 21 сентября 1990 г. // Сапронова М.А. Государственный строй и конституции арабских республик. – М.: Муравей, 2003.– С.254-283.
179. Конституция Литовской Республики от 25 октября 1992 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.332-362.
180. Конституция Португальской Республики от 2 апреля 1976 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.748-836.
181. Конституция Республики Албания от 21 октября 1998 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т.1 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.181-218.
182. Конституция Республики Беларусь от 24 ноября 1996 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.298-330.
183. Конституция Республики Болгария от 12 июля 1991 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.394-422.
184. Конституция Республики Грузия от 24 августа 1995 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.723-750.
185. Конституция Республики Исландия от 17 июня 1944 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.17-32.
186. Конституция Республики Казахстан от 30 августа 1995 г. // Конституции государств-участников СНГ. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С.273-312.
187. Конституция Республики Кипр от 16 августа 1960 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.210-283.
188. Конституция Республики Македония от 17 ноября 1991 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.431-459.
189. Конституция Республики Молдова от 29 июля 1994 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.548-576.
190. Конституция Республики Польша от 2 апреля 1997 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 2 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.686-732.
191. Конституция Республики Словения от 23 декабря 1991 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.170-199.
192. Конституция Республики Таджикистан от 6 ноября 1994 г. // Конституции государств-участников СНГ. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С.497-522.
193. Конституция Республики Узбекистан от 8 декабря 1991 г. // Конституции государств-участников СНГ. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С.595-626.
194. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.18-50.
195. Конституция Румынии от 21 ноября 1991 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.63-92.
196. Конституция Сирии от 13 марта 1973 г. // Сапронова М.А. Государственный строй и конституции арабских республик. – М.: Муравей, 2003. – С.284-312.
197. Конституция Словацкой Республики от 1 сентября 1992 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.112-157.
198. Конституция Соединенных Штатов Америки // Конституции зарубежных государств: Учеб. пос. – 2-е изд. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – С.15-42.
199. Конституция Турецкой Республики от 7 ноября 1982 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.222-286.
200. Конституция Туркменистана от 18 мая 1992 г. // Конституции государств-участников СНГ. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – С.553-578.
201. Конституция Французской Республики от 4 ноября 1958 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.411-430.
202. Конституция Чешской Республики от 16 декабря 1992 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.500-530.
203. Конституция Эстонской Республики от 28 июня 1992 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.713-744.
204. Конституция Японии от 3 ноября 1946 г. // Конституции зарубежных государств: Учеб. пос. – 2-е изд. – М.: БЕК, 1997. – С.441-456.
205. Конституційний Договір між Президентом та Верховною Радою України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 р. // Конституція незалежної України. У 3-х книгах. Кн. 1. Документи, коментарі, статті / За заг. ред. С.П. Головатого. – К.: “Право”, 1995. – С.321-343.
206. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30 січня 1937 р. // В кн.: Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С.107-111.
207. Конституція (Основний Закон) Української Соціалістичної Радянської Республіки від 15 травня 1929 р. // Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С.83-103.
208. Конституція Західно-Української Народної Республіки (Проект, 1920 р.) // Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Львів, 1999. – С.161-185.
209. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.
210. Конституція України. Проект (від 15 листопада 1995 р). Схвалений Конституційною комісією України 23 листопада 1995 р. // Конституція незалежної України. У 3-х книгах. Кн. ІІ, частина 1: Документи, статті / За заг. ред. С. Головатого. – К.: “Право”, 1997. – С.53-94.
211. Конституція України. Проект (від 24 лютого 1996 р). Схвалений Конституційною комісією України 11 березня 1996 р. // Конституція незалежної України: У 3-х книгах. Кн. ІІ, частина 1: Документи, статті / За заг. ред. С.П. Головатого. – К.: “Право”, 1997. – С.99-140.
212. Конституція України. Проект. (В редакції від 26 жовтня 1993 р) // Конституція незалежної України. У 3-х книгах. Кн. 1. Документи, коментарі, статті / За заг. ред. С.П. Головатого. – К.: “Право”, 1995. – С.265-317.
213. Конституція України. Проект. Внесений Комісією Верховної Ради України по розробці нової Конституції України (в редакції від 27 травня 1993 року) // Конституція незалежної України. У 3-х книгах. Кн. 1. Документи, коментарі, статті / За заг. ред. С.П. Головатого. – К.: “Право”, 1995. – С.195-263.
214. Конституція Української Соціялістичної Радянської Республіки від 14 березня 1919 р. // Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С.69-77.
215. Концепція нової Конституції України від 19 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №35. – Ст.466.
216. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980 – 248 с.
217. Коробов Г.А. Формирование гражданского общества и конституционно-правовая ответственность // Конституционно–правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран / Под ред. С.А. Авакьяна. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.133-138.
218. Костюченко О.А. Накази виборців – форма здійснення соціалістичної демократії. – К.: Т-во “Знання”, 1983. – 48 с.
219. Котляревский С.А. Власть и право. Проблема правового государства. – М., 1915. – 420 с.
220. Коток В.Ф. Наказы избирателей в социалистическом государстве (Императивный мандат). – М.: “Наука”, 1967. – 135 с.
221. Кравец И.А. Конституционализм и российская государственность в начале ХХ века: Учеб. пос. – М.: ИВЦ “Маркетинг”; Новосибирск: ООО “Изд-во ЮКЭА”, 2000. – 368 с.
222. Кравец И.А. Формирование российского конституционализма (проблемы теории и практики). – М. – Новосибирск: ООО “Изд-во ЮКЭА”, 2002. – 360 с.
223. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. пос. – 2 вид. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.
224. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. пос. – Вид. 4-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
225. Кравченко В.В., Кравченко Н.В., Лисюченко В.П., Негода В.А., Пітцик М.В. Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку: Навч. пос. К.: Арарат-Центр, 2000. – 206 с.
226. Кравченко В.В., Пітцик М.В. Відповідальність у муніципальному праві // Муніципальне право України: Навч. пос. – К.: Атіка, 2003. – С.334-341.
227. Краснікова О.В. Конституційна відповідальність в системі правового захисту суб’єктів місцевого самоврядування: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – О., 2004. – 19 с.
228. Краснов М.А. Введение в муниципальное право. – М.: ИГПАН, 1993. – 15 с.
229. Краснов М.А. О досрочном прекращении полномочий народного депутата СРСР // Советское государство и право. – 1989. – №11. – С.84-88.
230. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства (методологические подходы). – М.: Институт государства и права РАН, 1995. – 56 c.
231. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1993. – 32 с.
232. Краснов М.А. Ответственность власти. – М.: Магистр, 1997 – 55 с.
233. Краснов М.А. Парламентская ответственность депутата // Конституционный строй России. – Вып. ІІ. – М., 1995. – С.95-97.
234. Краснов М.А. Публично-правовая ответственность представительных органов за нарушение закона // Государство и право. – 1993. – №6. – С.46-56.
235. Кресін О.В. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII століття: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 468 с.
236. Кресіна І.О., Коваленко А.А., Балан С.В. Інститут імпічменту: порівняльний політико-правовий аналіз. – К.: Вид-во “Юридична думка”, 2004. – 176 с.
237. Кривенко Л. Конституційна відповідальність глави держави // Віче. – 2001. – №10. – С.3-18.
238. Кривенко Л.Т. Верховна Рада України // Органи державної влади України: Монографія / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С.30-144.
239. Кривенко Л.Т. Конституційно-правова відповідальність – елемент конституційно-правового статусу Верховної Ради України // Часопис Київського університету права. – 2002. – №4. – С.28-34.
240. Кривенко Л.Т. Проблемы соотношения конституционного процесса и конституционной ответственности президента // Конституционно-правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран / Под ред. проф. С.А. Авакьяна. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.395-404.
241. Кривенко Л.Т. Теоретичні проблеми конституційного статусу Президента України // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – С.304-349.
242. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. –№25-26. – Ст.131.
243. “Круглый стол” журнала “Государство и право”. Проблемы правовой ответственности государства, его органов и служащих // Государство и право. – 2000. – №3. – С.20-36.
244. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: “Наука”, 1986. – 448 с.
245. Кудрявцев В.Н. Социальные отклонения. Введение в общую теорию. – М.: Юрид. лит., 1984. – 320 с.
246. Курс советского уголовного права: Часть Общая. – Т.1. – Л.: Ленингр. гос. ун-т, 1968. – 646 с.
247. Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001. – 444 с.
248. Лазарев Б.М. Административная ответственность. – М.: Моск. рабочий, 1985. – 77 с.
249. Лазаревский Н. Ответственность за убытки, причиненные должностными лицами: Догматическое исследование. – СПб., 1905. –510 с.
250. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву: теоретические проблемы. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 240 с.
251. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2003. – 387 с.
252. Літошенко О.С. Адміністративна відповідальність у системі юридичної відповідальності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – 2005. – 16 с.
253. Літошенко О.С. Адміністративна та дисциплінарна відповідальність: спільні риси й відмінності // Часопис Київського університету права. – 2004. – №3. – С.39-45.
254. Лук’янець Д.М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання: Монографія. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006. – 367 с.
255. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 220 с.
256. Лукашевич О., Манжул К. “Конституція” Пилипа Орлика – історико-правова пам’ятка XVIII ст. – Х.: Основа, 1996. – 52 с.
257. Лукьянов В.В. Административное правонарушение и уголовное преступление: в чем различие? // Государство и право. – 1996. – №3. – С.83-92.
258. Лунев А.Е. Административная ответственность за правонарушения. – М.: Госюриздат, 1961. – 188 с.
259. Лунь З.І. Правова охорона Конституції України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2003. – 16 с.
260. Лучин В.О. Конституционные деликты // Государство и право. – 2000. – №1. – С.12-19.
261. Лучин В.О. Конституционные нормы и правоотношения: Учеб. пос. – М.: Закон и право, 1997. – 157 с.
262. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 687 с.
263. Лучин В.О. Теоретические проблемы реализации конституционных норм: Дисс. ... д-ра юрид. наук в форме научн. доклада. – М., 1993. – 83 с.
264. Лучин В.О., Боброва Н.А. К вопросу о конституционных деликтах // Укрепление правовой основы – закономерность развития Советского государства. – Куйбышев: Изд-во Куйбышевского ун-та, 1990. – С.61-70.
265. Лучин В.О., Боброва Н.А. Ответственность как средство укрепления законности в государственно-правовых отношениях // Юридические гарантии применения права и режим социалистической законности в СССР: Тематический межвузовский сборник / Под ред. проф. В.М. Горшенева. – Вып. 4. – Ярославль, 1977. – С. 54-57.
266. Любашиц В.Я, Мордовец А.Ю., Тимошенко И.В. Теория государства и права: Учеб. пос. – Ростов н/Д: Издательский центр “МарТ”, 2002. – 512 с.
267. Майданник О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти // Право України. – 2001. – №2. – С.92-95.
268. Майданник О.В., Майданник О.О. Деякі проблеми правової відповідальності народного депутата України // Державно-правова реформа в Україні: матеріали науково-практичної конференції. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – С.152-155.
269. Майданник О.О. Конституційно-правова відповідальність. – К.: Товариство “Знання” України, 2000. – 40 с.
270. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид. лит., 1985. – 192 с.
271. Малеин Н.С. Современные проблемы юридической ответственности // Государство и право. – 1994. – №6. – С.23-32.
272. Малиновський О. Стародавній державний лад східних слов’ян і його пізніші зміни. Нариси з історії права. – Київ, 1929. – 185 с.
273. Мальцев В.В. Категория “общественно опасное поведение” и ее уголовно-правовое значение // Государство и право. – 1995. – №9. – С.52-60.
274. Мамут Л.С. Народ в правовом государстве. – М.: НОРМА, 1999. – 160 с.
275. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 311 с.
276. Матвеев Г.К. Психологический аспект вины советских юридических лиц // Советское государство и право. – 1978. – №8. – С. 39-47.
277. Матейкович М.С. Проблемы конституционной ответственности субъектов избирательного процесса в Российской Федерации // Государство и право. – 2001. – №10. – С.28-35.
278. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
279. Маштаков И.В. Сравнительно-правовая характеристика правонарушений: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Казань, 2005. – 21 с.
280. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1995. – 240 с.
281. Мельник О.В. Конституційно­правова відповідальність вищих органів державної влади: Автореф. ... канд. юрид. наук. – К., 2000. – 17 с.
282. Михайловский И.К. Понятие преступления // Вестник права. – 1901. – №3. – С.110-111.
283. Морозова Л.А. Теория государства и права: Учебник. – М.: Юристъ, 2002. – 414 с.
284. Наливайко Л. Конституційно-правова відповідальність: критерії класифікації та види // Віче. – 1999. – №10. – С.25-32.
285. Наливайко Л.Р. Конституційно-правова відповідальність: питання теорії та практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000. – 15 с.
286. Наливайко Л.Р. Теоретичні аспекти конституційного делікту // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С.3-8.
287. Невинский В.В. Конституционная ответственность и решения Конституционного Суда РФ // Проблемы исполнения федеральными органами исполнительной власти и органами государственной власти субъектов РФ решений Конституционного Суда РФ и конституционных (уставных) судов субъектов РФ: Материалы Всероссийского совещания (Москва, 22 марта 2001 г.). – М., 2001. – С.102-105.
288. Недбайло П.Е. Советские социалистические правовые нормы. – Львов: Львовс. гос. ун-т, 1959. – 169 с.
289. Неновски Н. Право и ценности: Пер. с болг. – М.: Прогресс, 1987. – 248 с.
290. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 552 с.
291. Несмеянова С.Э. К вопросу о конституционной ответственности // Конституционное и муниципальное право. – 2002. – №4. – С.20-22.
292. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960 – 229 с.
293. Нудненко Л.А. Досрочный отзыв депутата, выборного должностного лица местного самоуправления – конституционный деликт // Конституционно-правовая ответственность: проблемы России, опыт зарубежных стран / Под ред. проф. С.А. Авакьяна. – М.: Изд-во МГУ, 2001. – С.391-395.
294. Нудненко Л.А. Конституционно-правовой статус депутата законодательного органа государственной власти в Российской Федерации. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2004. – 475 с.
295. Обжалован оправдательный приговор экс-президенту Литвы Паксасу // http://www.korrespondent.net/main/106615
296. Общая теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко: Академический курс в 2-х томах. Т. 2. Теория права. – М.: Изд-во “Зерцало”, 1998. – 640 с.
297. Общая теория государства и права: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
298. Овчарова Е.В. Материально-правовые проблемы административной ответственности юридических лиц (к проекту Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях) // Государство и право. – 1998. – №7. – С.14-19.
299. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психологии права). – Душанбе: Изд-во “Дониш”, 1983. – 256 с.
300. Опрышко В.Ф. Ответственность по новому административному законодательству. – К.: Об-во “Знание” УССР, 1983. – 48 с.
301. Орзих М.Ф. Конституционная реформа в Украине: Учеб. пос. – Одесса: Юридична література, 2003. – 128 с.
302. Орландо В. Принципы конституционного права. – М.: Изд. В.М. Саблина, 1907. – 297 с.
303. Основний державний закон Української Народної Республіки // Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – С.95-118.
304. Основний Закон “Самостійної України” Спілки народу українського // Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. – К.: Т-во “Знання” України, 1993. – С.60-66.
305. Основной закон Федеративной Республики Германия от 23 мая 1949 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 1 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.580-634.
306. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – М.: Юрид. лит., 1984. – 51 с.
307. Особи, яким відмовлено у реєстрації / Вибори Президента України 31 жовтня 2004 року // http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011
308. Павленко Р.М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2002. – 253 c.
309. Парламент отправил в отставку Президента Литвы // http://korrespondent.net/main/92257
310. Пащенко А. Фактичні та юридичні підстави конституційної відповідальності // Право України. – 2002. – №5. – С.126-130.
311. Перша Конституція України гетьмана
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.