У нас уже 17872 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 






Название КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ
Количество страниц 199
ВУЗ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
Год сдачи 2006
Содержание Вступ

Розділ 1. Крайня необхідність як один із видів обставин, що виключають злочинність діяння
1.1. Історичний аналіз розвитку законодавства про крайню необхідність
1.2. Зарубіжний досвід регулювання кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності
1.3. Поняття крайньої необхідності у науці кримінального права України
1.4. Місце крайньої необхідності в системі обставин, що виключають злочинність діяння

Розділ 2. Структура крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність діяння
2.1. Поняття структури діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності
2.2. Характеристика елементів крайньої необхідності
2.3. Межі заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності
2.4. Особливості перевищення меж крайньої необхідності при заподіянні шкоди здоров’ю та життю особи

Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основним завданням кримінального законодавства України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини, громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Кримінальне законодавство регулює відповідальність за вчинення злочинів, а також визначає діяння, які є соціально корисними чи допустимими правомірними вчинками, хоча за зовнішніми своїми ознаками збігаються із ознаками певного складу злочину.
Відмежування злочинної поведінки від незлочинної є фундаментальною проблемою кримінально-правового регулювання, вирішення якої можливе за умови встановлення заборони на вчинення тих чи інших суспільно небезпечних діянь, а також виключення злочинності за вчинене за певних обставин діяння, яке при інших рівних умовах має бути караним. Як свідчить досвід вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства, держава та суспільство завжди покладають певні сподівання на те, що завдяки таким встановленням мають вирішуватись проблеми кримінальної політики в цілому. До того ж сучасна держава, хоч би який потужний правоохоронний апарат не мала, на жаль, не може будь-якої миті захистити громадянина від певної небезпеки, тому вона й створює законодавчі гарантії особистого захисту громадян від небезпеки. Механізмом реалізації такої гарантії в Україні є Кримінальний кодекс, у якому вперше на законодавчому рівні закріплено існування кримінально-правового інституту «Обставини, що виключають злочинність діяння», в якому традиційно закріплена така обставина, як крайня необхідність (ст.39 КК України).
Однак зміст цієї кримінально-правової норми, а також практика її застосування дають підстави для наукової дискусії. Ці підстави зумовлені, по-перше, низьким ступенем реалізації цієї норми у правозастосовчій діяльності, по-друге, досить суперечливим застосуванням її положень у зв’язку з неоднозначним підходом органів правосуддя до кримінально-правової оцінки вчиненого у стані крайньої необхідності. Таке положення на практиці часто призводить до того, що дії осіб, які діяли в стані крайньої необхідності на користь інтересів суспільства та держави, визнаються неправомірними та особи, що їх вчинили, притягаються до кримінальної відповідальності.
У галузі кримінального права вагомий внесок у розробку проблем крайньої необхідності внесли такі вчені, як Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, В.Ф. Антонов, Ю.В. Баулін, М.I. Бажанов, Н.П. Берестовий, В.А. Блінніков, П.А. Воробей, В.К. Грищук, В.П. Діденко, С.А. Домахін, О.О. Дудоров,
М.Д. Дурманов, В.Л. Зуєв, С.Г. Келіна, В.М. Козак, М.Й. Коржанський,
О.М. Костенко, Т.П. Кудлай, О.М. Литвак, П.С. Матишевський, Є.Я. Немировський, М.I. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.І. Осадчий, М.I. Панов, М.М. Паше-Озерський, С.В. Пархоменко, А.М. Ришелюк, М.М.Розін, І.І. Слуцький, В.В. Сташис, В.Я. Тацiй, М.М. Турецький, І.С. Тишкевич, В.І. Ткаченко, Т.Г. Шавгулідзе, С.Д. Шапченко, М.Д. Шаргородський, М.Я. Якубович, С.С. Яценко та інші. Важливе місце у розробці проблемних питань регулювання обставин, що виключають злочинність діяння, належить працям М.В. Анчукової, Я.М. Брайніна, Г.В. Бушуєва, М.С. Гринберга, І.А. Гільфанда, О.А. Герцензона, В.О. Глушкова, К.О. Гориславського, П.С. Дагеля, С.І. Дячука, А.М. Красикова, А.А. Піонтковського, Е.Ф. Побігайло та інших вчених.
У теорії кримінального права крайня необхідність завжди вважалася нарівні з необхідною обороною одним з основних видів правомірної, соціально корисної поведінки особи і тому має належний рівень розробки у науці кримінального права. Однак проблема крайньої необхідності і на сучасному етапі залишається актуальною, оскільки має низку дискусійних питань.
Так, до прийняття нового Кримінального кодексу проблеми відповідальності особи за дії, вчинені під впливом фізичного чи психічного примусу, за умов виправданого ризику часто вирішувались за правилами про крайню необхідність. Сьогодні ці обставини є самостійними в інституті обставин, що виключають злочинність діяння. Однак історія кримінально-правового регулювання таких ситуацій є свідченням взаємозв’язку обставин, що виключають злочинність діяння, необхідності визначення чітких критерієв їх розмежування. Як правило, у науці кримінального права проводився аналіз співвідношення крайньої необхідності і необхідної оборони, тому на сьогодні бракує наукових досліджень співвідношення крайньої необхідності з іншими обставинами, що виключають злочинність діяння, які є новелами кримінального законодавства 2001 року. Дослідження крайньої необхідності залишається актуальним також у зв’язку із суттєвими змінами, внесеними у зміст поняття крайньої необхідності при прийнятті Кримінального кодексу України 2001 року.
Людська діяльність у багатьох сферах поєднана з виникненням стану крайньої необхідності, однак застосування ст.39 КК України за відсутності єдиного підходу до визначення конститутивних ознак поняття крайньої необхідності, роз’яснень (постанови) Пленуму Верховного Суду України щодо судової практики застосування цієї норми, викликають численні і найчастіше суперечливі тлумачення, що призводить до розбіжностей серед юристів у питаннях формулювання підстав правомірності заподіяння шкоди при крайній необхідності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології і судоустрою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України «Актуальні проблеми кримінальної юстиції в Україні» (2003−2004 роки, № держреєстрації РК 0103V004302) та «Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку» (2006−2008 роки, № держреєстрації РК 0106V004753).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретична розробка кримінально-правових аспектів поняття крайньої необхідності, визначення підстав виникнення стану крайньої необхідності, розв’язання проблеми перевищення меж заподіяння шкоди при крайній необхідності, а також розробка на цій основі науково обгрунтованих рекомендацій для вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування. Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:
- дослідити історію розвитку поняття крайньої необхідності у кримінальному законодавстві;
- визначити місце крайньої необхідності в системі обставин, що виключають злочинність діяння;
- конкретизувати кримінально-правове поняття крайньої необхідності;
- розробити структуру діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності;
- проаналізувати підстави вчинення діяння в умовах крайньої необхідності;
- визначити критерії відмежування крайньої необхідності від інших обставин, що виключають злочинність діяння, які є новелами чинного КК України;
- визначити поняття перевищення меж заподіяння шкоди при крайній необхідності;
- дослідити проблеми кваліфікації заподіяння шкоди здоров’ю і життю в стані крайньої необхідності.
Об’єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди у стані крайньої необхідності.
Предметом дослідження є крайня необхідність як один з видів обставин, що виключають злочинність діяння, передбачених у Кримінальному кодексі України.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використовувався комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів, які забезпечили об’єктивність аналізу предмета дослідження і стали основою всебічного вивчення проблем крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність діяння. Під час дослідження автор застосував конкретно-історичний метод – при дослідженні історії розвитку поняття крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність діяння; порівняльно-правовий метод дав можливість порівняти положення кримінального законодавства України з відповідними положеннями законодавства зарубіжних країн; метод системно-структурного аналізу – при розгляді цієї обставини як кримінально-правової норми в структурі інституту обставин, що виключають злочинність діяння; формально-логічний метод, за допомогою якого проведено дослідження термінів, використаних при вдосконаленні кримінально-правової норми про крайню необхідність; семантичний – при розмежуванні понять і термінів, аналізі змістовного значення деяких кримінально-правових категорій; статистичний метод – при обробці статистичних даних про стан застосування кримінально-правової норми про крайню необхідність в Україні; у процесі обробки даних, отриманих за спеціально розробленими анкетами, використано соціологічний метод, який дав можливість узагальнити та проаналізувати точки зору студентів та слухачів Академії прокуратури України та магістрів Київського університету права НАН України щодо теоретичних проблем та практичного застосування норми про крайню необхідність (опитано 250 респондентів). При написанні роботи було вивчено 180 кримінальних справ, розглянутих судами м. Києва та Київської області за період 2000–2006 рр. Усі зазначені методи застосовувались у взаємозв’язку та в системі один з одним.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на підставі кримінального законодавства 2001 року всебічно досліджено крайню необхідність у системі обставин, що виключають злочинність діяння. У межах дисертаційного дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.
1. Встановлено, що сучасне кримінальне право як країн континентального, так і країн загального права визначає суть крайньої необхідності переважно як заподіяння шкоди за наявності колізії правових інтересів та «вибір меншого лиха».
2. Визначено поняття обставин, які виключають злочинність діяння, як діяння, що заподіюють шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства, держави, однак не є злочинними у зв’язку з суспільною корисністю (прийнятністю) та дозволеністю законодавством України, тому і виключають кримінальну відповідальність.
3. Обґрунтовано доцільність визначення поняття крайньої необхідності, передбаченого у статті 39 КК України як «дії, вчинені з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства, держави, шляхом заподіяння шкоди іншим охоронюваним правам та інтересам, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності». Закріплений у чинній нормі підхід до крайньої необхідності як до дії, що «не є злочином», визнано невдалим, оскільки це підкреслює схожість аналізованих дій зі злочином і тим самим не стимулює громадян до відвернення небезпеки у стані крайньої необхідності.
4. Отримало подальший розвиток положення про те, що діяння, вчинене в стані крайньої необхідності можуть бути зумовлені як здійсненням суб’єктивного права, так і виконанням юридичного обов’язку залежно від суб’єкта вчиненого діяння. Громадянин може реалізовувати право на крайню необхідність, а може і утриматись від такої реалізації, проте певні категорії працівників (міліціонери, пожежники, рятувальники) не тільки наділені правом на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, а й зобов’язані, перебуваючи в такому стані, його реалізовувати.
5. Зроблено висновок, що закріплені лише з прийняттям КК України 2001р. як обставини, які виключають злочинність, такі діяння: фізичний або психічний примус; діяння, пов’язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, походять від крайньої необхідності, оскільки зміст багатьох ознак цих обставин є схожим: підстава, мета, об’єкт заподіяння шкоди, характер діяння, своєчасність заподіяння шкоди, межі заподіяння шкоди.
6. На відміну від традиційних поглядів у науці кримінального права на крайню необхідність виключно як на дію, поширено положення, що заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності може відбуватись не тільки шляхом дії, а й шляхом бездіяльності. Зокрема, шляхом бездіяльності може бути заподіяна шкода при колізії таких обов’язків: ненадання медичної допомоги хворому, з причин надання її іншому хворому, який потребував більш невідкладної допомоги; тушіння пожежниками більш важливого об’єкта тощо.
7. Визначено структуру крайньої необхідності, яка складається з двох елементів: підстава та саме діяння. Підстава крайньої необхідності є єдиною, хоча має правову та фактичну сторони, які імперативно пов’язані між собою. Правовою стороною підстави визначено реальну та наявну небезпеку заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам, яка без будь-яких втручань може перетворитись на реальну шкоду. Фактичною стороною підстави визначено наявність обстановки, яка свідчить про неможливість усунення небезпеки, що загрожує одним охоронюваним законом правам та інтересам в даних умовах місця та часу без заподіяння шкоди іншим охоронюваним законом правам та інтересам.
8. Обґрунтована позиція, згідно з якою позбавлення життя однієї особи заради врятування життя іншої особи в стані крайньої необхідності не відповідає нормам моралі та етики, хоча визнається правомірною відповідно до змісту ч.2 ст. 39 КК України. Оскільки норма права не повинна суперечити нормам моралі обґрунтовано необхідність внесення змін до ч.2 ст.39 КК України у такій редакції: «Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди охоронюваним правам та інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена, а також умисне заподіяння смерті або тяжкої шкоди здоров’ю людини, якщо така шкода є більш значною або рівною відвернутій».
9. З метою стимулювання громадян до активних дій щодо відвернення небезпеки охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства, держави в обстановці крайньої необхідності висунуто пропозицію доповнення ст.39 КК України частиною 4 у такій редакції: «Не виключається стан крайньої необхідності, коли діяння, яким заподіяно шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства, держави з метою усунення небезпеки не досягло своєї мети і шкода все одно настала».
10. Оскільки для певних категорій громадян усунення небезпеки охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства, держави є правовим обов’язком, зумовленим їх професійним або службовим становищем (міліціонери, пожежники, рятувальники), доведена необхідність доповнення статті 39 КК України приміткою у такій редакції: «Положення цієї статті не поширюються на діяння, вчинені особою, зобов’язаною у встановленому законом порядку застосовувати заходи з усунення або відвернення небезпеки, що неминуче загрожує заподіянням шкоди охоронюваним правам та інтересам, яка умисно ухилилася від виконання такого зобов’язання».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, є певним внеском у теорію і практику застосування крайньої необхідності, а також можуть бути використані у законотворчій діяльності, зокрема у розробці та вдосконаленні законодавства України в частині регулювання обставин, що виключають злочинність діяння. Основні положення дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладенні курсу «Кримінальне право», зокрема Загальної частини кримінального права України, студентам вищих начальних закладів, при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій, розробці відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні висновки і практичні рекомендації доповідалися на Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання» (м.Хмельницький, 5–6 листопада 2004 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції до Дня науки «Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки» (м.Чернігів, 19 травня 2005 року); науковій конференції молодих вчених та здобувачів «Актуальні проблеми правознавства» (м.Харків, 1–2 березня 2006 року).
Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані в дисертації, опубліковані автором у чотирьох статтях у наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Список литературы ВИСНОВКИ


Проведене дослідження крайньої необхідності як одного з видів обставин, що виключають злочинність діяння у кримінальному законодавстві України, на основі аналізу нормативної бази, емпіричного матеріалу дає можливість узагальнити зазначені нижче висновки.
1. Аналіз історичного розвитку свідчить, що первісно в основу визнання заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності незлочинною, був покладений принцип: «що не дозволено законом, дозволено необхідністю». Поступово в процесі розвитку суспільних відносин крайня необхідність набувала різного правового статусу. Так, з обставини, що розглядалась як підстава для пом’якшення покарання, вона перетворювалась у обставину, яка є підставою для звільнення від покарання, а згодом крайня необхідність набула іншого статусу.
2. Найбільш значимою тенденцією у розвитку крайньої необхідності до початку ХХ століття стало розширення випадків правомірного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам – від окремих приватних випадків до закріплення широкого кола юридичних фактів виникнення стану крайньої необхідності та встановлення критеріїв допустимості шкоди, заподіяної в стані крайньої необхідності. Така тенденція збереглась і у законодавстві радянського періоду. Водночас законодавцем вперше було введено досить суттєве обмеження щодо меж заподіяної шкоди при відверненні небезпеки, що загрожує певним охоронюваним законом інтересам. При вчиненні дій (бездіяльності) в стані крайньої необхідності заподіяна шкода порівняно з відвернутою мала бути тільки меншою. При цьому суспільно небезпечний характер не виключався, виключалось лише застосування покарання. У 60-х роках ХХ століття вперше дії або бездіяльність особи, вчинені у стані крайньої необхідності, законодавець визнав корисними та соціально допустимими, виключивши посилання на суспільно небезпечний характер заподіяння шкоди при здійсненні акту крайньої необхідності. За чинним кримінальним законодавством крайня необхідність є самостійною обставиною в інституті обставин, що виключають злочинність діяння, який вперше виокремлено як розділ Загальної частини.
3. Вперше в історії розвитку кримінально-правової норми, що регулює крайню необхідність, у КК 2001 році внесено кардинальні зміни:
– відповідно до Конституції України змінено пріоритетність інтересів, які є об’єктом захисту в умовах крайньої необхідності, на користь особистих інтересів перед інтересами держави та суспільства;
– визначено поняття «перевищення меж крайньої необхідності», відповідно до якого допускається заподіяння меншої або рівнозначної шкоди;
– передбачено звільнення особи від кримінальної відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності в стані сильного душевного хвилювання;
– вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності визначено як обставину, що пом’якшує покарання (п. 8 ст. 66 КК).
4. Аналіз зарубіжного досвіду регулювання кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності, свідчить, що у законодавстві країн, які належать до різних правових систем, використовується єдиний підхід як до визначення змісту цієї обставини, так і до визначення умов правомірності при заподіянні шкоди певним охоронюваним законом інтересам. Так, сучасне кримінальне право країн континентального та загального права здебільшого виходить з того, що заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності можливо за умови існування колізії правових інтересів та допустимо при «обранні меншого лиха», що відповідає змісту та суті крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність діяння.
5. Розроблено поняття крайньої необхідності, яке здійснено на підставі аналізу родових ознак обставин, що виключають злочинність діяння, та видових ознак крайньої необхідності. Визначено, що крайня необхідність – це дії, вчинені з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства, держави, шляхом заподіяння шкоди іншим охоронюваним законом правам та інтересам, якщо цю небзпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності».
6. Розвинено положення, що вчинення діяння в стані крайньої необхідності є різновидом здійснення як суб’єктивного права, так і виконанням юридичного обов’язку залежно від суб’єкта вчиненого діяння, що підтверджує позиції про її особливе (центральне) місце в системі обставин, що виключають злочинність діяння. Зокрема, громадянин може реалізовувати право на крайню необхідність, а може і утриматись від такої реалізації, проте певні категорії працівників (міліціонери, пожежники, рятувальники) не тільки наділені правом на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, а й зобов’язані, перебуваючи в такому стані, його реалізовувати.
7. Аналіз таких обставин, що виключають злочинність діяння, як фізичний або психічний примус; діяння, пов’язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, які вперше набули законодавчого закріплення, дає підстави зробити висновок, що вони мають спільні з крайньою необхідністю витоки, оскільки характеризуються подібним змістом таких ознак, як: підстава; мета; об’єкт заподіяння шкоди; характер діяння; своєчасність заподіяння шкоди; межі заподіяння шкоди. При цьому визначено критерії відмежування крайньої необхідності від зазначених обставин, які обумовили їх виокремлення як самостійних обставин в межах інституту обставин, що виключають злочинність діяння.
8. На відміну від традиційних поглядів у науці кримінального права на крайню необхідінсть виключно яе на дію, поширено положення, що заподіяння шкоди в стані крпйньої необхідності може відбуватись не тільки шляхом дії, а і шляхом бездіяльності.
9. Розроблено структуру крайньої необхідності як обставини, що виключає злочинність діяння, яка складається з двох елементів: підстави та самого діяння. Підстава крайньої необхідності є єдиною, хоча складається з правової та фактичної сторін, імперативно пов’язаних між собою. Правовою стороною підстави діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності, потрібно вважати реальну та наявну небезпеку заподіяння шкоди одним охоронюваним законом інтересам, яка без будь-яких інших втручань може перетворитись у реальну шкоду для інших охоронюваних законом інтересів. Фактичною стороною підстави діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності, є така обстановка, яка свідчить про неможливість усунення небезпеки, що загрожує одним охоронюваним законом інтересам в даних умовах місця та часу, без заподіяння шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Таким чином, єдиною підставою вчинення діяння в стані крайньої необхідності є наявність реальної небезпеки заподіяння шкоди одним охоронюваним законом інтересам у такій обстановці, яка свідчить про неможливість усунення цієї небезпеки в даних умовах місця та часу без заподіяння шкоди дією (бездіяльністю) іншим охоронюваним законом інтересам.
Другим елементом структури крайньої необхідності визнано діяння, яке складається з таких його ознак: мети, мотиву, характеру дій, своєчасності заподіяння шкоди, меж заподіяння шкоди.
Таким чином, діяння в стані крайньої необхідності – це дія або бездіяльність, вчинена з метою відвернення небезпеки протягом часу її існування, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
10. Запропоновано внести зміни у поняття крайньої необхідності, передбачене у ст. 39 КК України, та викласти його у такій редакції: «Крайньою необхідністю визнаються дії, вчинені з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства, держави шляхом заподіяння шкоди іншим охоронюваним законом правам та інтересам, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності».
11.Заподіяна шкода є правомірною лише у тому випадку, коли інтерес, що порушується, поступається по значущістю врятованому. При зіставленні та визначенні значущості об’єктів правового захисту необхідно порівнювати, хоча не завжди однакові але, можливо схожі обставини вчинення злочину. Таким чином, при заподіянні меншої шкоди відшкодовуваним та не відшкодовуваним цінностям співвідношення, розподіл об’єктів на відшкодовувані та не відшкодовувані можна проводити на підставі такого критерію, як можливість відшкодування врятованого блага та пошкодженого. Серед усієї низки наявних немайнових благ саме життя людини повинно посідати визначальне місце серед інших соціальних цінностей.
12. При загрозі таким цінностям, що перебувають під охороною кримінального закону, як власність, честь, гідність, громадський порядок, моральність, безпека руху, сфера службової діяльності та інші, об’єктом правомірних дій, що заподіюють шкоду в стані крайньої необхідності, можуть виступати рівнозначні об’єкти. Виняток мають становити випадки заподіяння рівнозначної шкоди здоров’ю або життю особи. У таких випадках найбільш прийнятним є формально-юридичний критерій, суть якого полягає у визначенні ступеня правового захисту того чи іншого об’єкта, виходячи із розміру санкції статті, яка встановлює відповідальність за посягання на нього. Врахування кількісних показників відверненої і заподіяної шкоди можливе, якщо вони стосуються одних і тих самих цінностей. При порівнянні різних за сутністю соціальних цінностей, їх пріоритетність має визначатись у послідовності, закріпленій Конституцією України.
13. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена, а також умисне заподіяння смерті чи тяжкої шкоди здоров’ю людини, якщо така шкода є більш значною або рівною відвернутій шкоді.
14. Чинна ст. 39 КК України не дає відповіді на запитання щодо відповідальності особи, яка намагалась відвернути від певних охоронюваних законом інтересів більшу шкоду шляхом заподіяння іншим охоронюваним законом інтересам меншої шкоди, однак не досягла своєї мети, і усунути загрожуючу небезпеку не вдалось. У таких випадках потрібно встановлювати наявність у особи потенційної можливості врятування більшого блага або цінності на момент заподіяння нею шкоду. Разом з тим, з метою уникнення різних підходів до цього питання з боку правозастосовчих органів вважаємо за доцільне закріплення на законодавчому рівні положення про те, що подібні ситуації варто також розцінювати за правилами крайньої необхідності, що надасть більших можливостей громадянам із застосування норми про крайню необхідність та стимулюватиме їх до активних дій у обстановці крайньої необхідності.
15. При вирішенні питання про наявність або відсутність стану крайньої необхідності потрібно пам’ятати, що у випадках, коли особа сумлінно помиляється, що усунена шкода більша, ніж відвернена, вона не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.
16. На визнання правомірними дій особи не повинна впливати наявність у неї можливості застосування декількох засобів усунення небезпеки, навіть за умови, коли вона застосовує засіб, який заподіяв не мінімально можливу за певних умов шкоду. У таких випадках треба дотримуватись і виходити лише з одного правила: заподіяна шкода має бути меншою, ніж відвернута шкода або рівнозначною їй.
17. З метою забезпечення правильного й однакового застосування органами правосуддя законодавства про крайню необхідність є необхідним прийняття відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України, у якій має бути роз’яснено багато спірних питань, зокрема:
– чи може особа, яка своїми діями створила небезпечну ситуацію умисно або з необережності, спиратись на положення про крайню необхідність;
– який критерій має бути застосований при вирішенні питання співвідношення об’єктів, яким заподіюється шкода та від яких шкода відвертається, особливо у випадках, заподіяння шкоди життю або здоров’ю особи;
– яким чином має вирішуватись питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок усунення небезпеки, а також при перевищенні меж крайньої необхідності;
– яким чином мають оцінюватись дії особи зобов’язаної у встановленому законом порядку застосовувати заходи із відвернення небезпеки, але яка умисно ухилилася від виконання такого зобов’язання.
Проведене дослідження дає можливість зробити такі пропозиції щодо внесення змін у ст. 39 Кримінального кодексу України:
1. Рекомендовано викладення ч. 2 ст. 39 КК України у такій редакції: «Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди охоронюваним правам та інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена, а також умисне заподіяння смерті або тяжкої шкоди здоров’ю людини, якщо така шкода є більш значною або рівною відвернутій».
2. Рекомендовано доповнення ст. 39 КК України ч. 4 і у такій редакції: «Не виключається стан крайньої необхідності, коли діяння, яким заподіяно шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, суспільства, держави з метою усунення небезпеки не досягло своєї мети і шкода все одно настала».
3. Рекомендовано доповнення ст. 39 КК України приміткою до неї, у такій редакції: «Положення цієї статті не поширюються на діяння, вчинені особою, зобов’язаною у встановленому законом порядку застосовувати заходи з усунення або відвернення небезпеки, що неминуче загрожує заподіянням шкоди охоронюваним правам та інтересам, яка умисно ухилилася від виконання такого зобов’язання».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


1. Якубович М.И. Вопросы теории и практики необходимой обороны. − М.: Изд-во ВШ МООП, 1961. − 227 с.
2. Кони А.Ф. О праве необходимой обороны. − М.: Остожье, 1996. − 112 с.
3. Пам’ятники римського права: Законы ХП таблиц, институции Гая, Дигесты Юстиниана: Учебное пособие: Хрестоматия. − М.: Зерцало, 1997. − 607 с.
4. Розин Н.Н. О крайней необходимости. − СПб., 1899. − 250 с.
5. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость.− Госюриздат, 1962. − 180 с.
6. Кант І. Сочинения: В 6 т. − М.: Наука, 1964. − Т. 4. – 347 c.
7. Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – Т.7: Кримінальне право. Кримінальний процес / Відп. ред. О.М. Костенко. − К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2004. − 616 с.
8. Ківалов С., Музиченко П., Паньков А. Статути Великого князівства Литовського: В 3 т. − Т. 1. Статут Великого князівська Литовського 1529 року. − Одеса: Юрид. літ., 2002. – 461 с.
9. Российское законодательство Х-ХХ в.в.: В 9 т. / Под общ. ред. О.И.Чистякова. − М.: Юрид. лит., 1986. − Т. 4. – 547 с.
10. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1845 года // Отечественное законодательство Х-ХХ в.в. Ч. 1. / Под ред. О.И. Чистякова. − М., 1999. – 344 с.
11. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть Общая. – Т. 1. – М.: Наука, 2001. – 564 с.
12. Российское законодательство Х-ХХ в.в. т. 6. Законодательство первой половины ХIХ века. − М.: Юрид. лит., 1994. − 432 с.
13. Спасович В.Д. Уголовное право: Учебник.− СПб., 1893. − Т. 1. − 439 c.
14. Российское законодательство Х-ХХ веков. − Т. 9: Законодательство эпохи буржуазно-демократических революций. − М.: Юрид. лит., 1994. − 352 с.
15. Уголовное уложение высочайшее, утвержденное 22 марта 1903 года. − М., 1903. – 197 с.
16. Лохвицкий А.В. Курс русского уголовного права. − 2-е изд. − СПб.: Гос. Тип., 1871. − 548 с.
17. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть Общая: В 2 т. − Т. .1 − СПб.: Гос. Тип., 1908. – 687 с.
18. Сергиевский Н.Д. Русское уголовное право: Пособие к лекциям. Часть Общая. Изд .9-е. − СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1911. − 397 с.
19. Колоколов Г.Е. Уголовное право: Курс лекций.− М., 1894-1895.− 256 с.
20. История государства и права Украинской ССР. − К.: Наукова думка, 1976. − 758 с.
21. Уголовный кодекс РСФСР 1922 года // СУ РСФСР. − 1922. − № 15. − 156 с.
22. Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. − М.: Госюриздат, 1955. − 78 с.
23. Кистяковский А.О. Элементарный учебник уголовного права. Общая часть. − Т. 1. − Киев, 1875. − 436 с.
24. «Ведомости Верховного Совета СССР». − 1970. - №24. - Ст. 204-205.
25. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР (1953-1991 гг.). − Казань, 1992. − Ч. 1. − 189 с.
26. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. − К.: Логос, 1998. − 324 с.
27. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права. Очерки сравнительного права. − М.: Мысль, 1991. − 38 с.
28. Уголовный кодекс Республики Болгария / Науч. ред. А.И. Лукашова; пер. с болг. Д.В. Милушева, А.И. Лукашова. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. − 650 с.
29. Уголовный кодекс Испании / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Ф.М. Решетникова; пер. с исп. В.П. Зыряновой, Л.Г. Шнайдер. − М.: Зерцало, 1998. − 224 с.
30. Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии / Науч. ред. Д.А. Шестакова, Г.-Г. Йешека; пер. с нем. Н.С. Рачковой. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. − 524 с.
31. Лясс Н.В. Проблемы вины и уголовной ответственности в современных буржуазных теориях. − Л.: Лениздат, 1988. − 126 с.
32. Уголовное право зарубежных государств. Часть Общая: Учебное пособие / Под ред. И.Д. Козочкина. − М.: Омега – Л., Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2003. − 576 с.
33. Уголовный кодекс Швейцарии / Науч. ред. И.Д. Козочкина; пер. с англ. Е.Н. Трикоз. − М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. − 138 с.
34. Уголовный кодекс Швеции / Науч. ред. И.Д. Козочкина; пер. с англ. Е.Н. Трикоз. − М.: ИКД «Зерцало-М», 2000. − 105 с.
35. Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. Б.В. Вложенкина; пер. с англ. И.В. Мироновой. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. − 510 с.
36. Уголовный кодекс Франции / Науч. ред. Л.В. Головко, Н.Е. Крыловой; пер. с фран. Н.Е. Крыловой. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. − 650 с.
37. Уголовный кодекс Республики Польша / Науч. ред. А.И. Лукашова, Э.А. Саркисовой; пер. с пол. Д.А. Барилович. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. − 234 с.
38. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Расширенный уголовно-правовой анализ / Под общ. ред. В.В. Мозякова. − 2-е изд., перераб. и доп. − М.: Екзамен, 2003. − 880 с.
39. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Науч. ред. И.И. Рогова. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. − 466 с.
40. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Науч. ред. В.И. Михайлова. − СПб., 2001. − 112 с.
41. Уголовный кодекс Литовской Республики / Науч. ред. И.В. Миронова. − СПб., 2003. − 146 с.
42. Коментар до кримінального кодексу України: У 2 ч. / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. − К.: Форум, 2001. − 394 с.
43. Уголовный кодекс Австралии 1995 г. / Науч. ред. И.Д. Козочкина; пер. с англ. Е.Н. Трикоз. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2002.− 388 с.
44. Уголовный кодекс Республики Сан-Марино / Науч. ред. С.В. Максимова; пер. с итал. В.Г. Максимова. −СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. − 253 с.
45. Уголовное законодательство Норвегии / Науч. ред. Ю.В. Голика; пер. с норв. А.В. Жмени. −СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. − 375 с.
46. Уголовный кодекс Дании / Науч. ред. С.С. Беляева; пер. с дат. и англ. С.С. Беляева, А.Н. Рычевой. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. − 230 с.
47. Омар Мухам мед Мусса Исмаил. Обстоятельства, исключающие преступность деяния, в уголовном праве Украины и Иордании: Дис. ... канд. юр. наук: 12.00.08. − К., 2003. − 194 с.
48. Наумов А.В. Сближение правових систем как итог развития уголовного права ХХ в. и его перспектива в ХХI в. // Государство и право. − 1998. − № 6. − С. 57-58.
49. Баулин Ю.В. Понятие оснований, исключающих общественную опасность и противоправность деяния // Проблемы социалистической законности. − № 20. − С. 138−142.
50. Козак В.Н. Вопросы теории и практики крайней необходимости. − Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1981. − 152 с.
51. Пархоменко С.В. Деяния, преступность которых исключается в силу социальной полезности и необходимости. − СПб: Юридический центр Пресс, 2004. − 267 с.
52. Василиади А.Г. Обстановка совершения преступления // Объективная сторона преступления (факультативные признаки) / Под ред. А.В. Наумова, С.И. Никулина. − М.: Зерцало, 1995.− 128 с.
53. Турецкий Н.Н. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. − Алмати: Баспа, 2001. − 40 с.
54. Келина С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: понятие и виды // Уголовное право. − 1999. − №3. − С. 3-8.
55. Овезов Н.А. К вопросу об обстоятельствах, устраняющих общественную опасность и противоправность деяния в советском уголовном праве. − Ашхабад: Ылым, 1972. − 103 с.
56. Курс советского уголовного права: В шести томах. / Под ред. А.А. Пионтковского, П.С. Ромашкина, В.М. Чхзиквадзе. − М.: Наука, 1970. − Т. 2. − 515 с.
57. Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность. − Л.: ЛГУ, 1956. − 118 с.
58. Ендольцева А. Классификация обстоятельств, позволяющих не привлекать лицо к уголовной ответственности // Уголовное право. − 2003. − №3. − С. 24-28.
59. Смирнова Л.Н. Уголовно-правовое регулирование задержания лица, совершившего преступление. − СПб.: Юридический центр Пресс, 2005. − 281 с.
60. Курс советского уголовного права. Часть Общая: В пяти томах. − Л.: ЛГУ, 1968. − Т. 1. − 645 с.
61. Уголовный закон: опыт теоретического моделирования. − М.: Наука, 1987. − 276 с.
62. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − К. − Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. − 416 с.
63. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. − М.: Госюриздат, 1961. − 655 с.
64. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. − К.: Юрінком Інтер, 1997. – 189 c.
65. Коваль М.П. Общая часть уголовного права (в схемах): Учебное пособие. − Одесса: Астро Принт, 1999. − 108 с.
66. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. − М.: Госюриздат, 1957. − 364 с.
67. Курс уголовного права. Общая участь: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. − М.: Зерцало, 1999. − Т. 1. − 592 с.
68. Кримінальне право України. Загальна частина /Відп. ред. Я.Ю. Кондрат'єв – К.: Правові джерела, 2002 – 432 с.
69. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. − Х.: Основа, 1991. − 360 с.
70. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Кодекс адміністративного судочинства України. − К.: Істина, 2006. − 304 с.
71. Цивільний кодекс України: Коментар. − 2-ге вид. із змінами станом на 15 січня 2004 року. - Х.: Одіссей, 2004. – 758 c.
72. Орехов В.В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния. − СПб: Юридический центр Пресс, 2003. − 217 с.
73. Блинников В.А. Юридическая природа обстоятельств, исключающих преступность деяния. − Ставрополь: Изд-во Ставр. ун-та, 2000. – 148 c.
74. Гехфенбаум Г.М. Крайняя необходимость в уголовном праве: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.08. − Ставрополь, 2002. − 165 с.
75. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. − К.: А.С.К., 2002. − 936 с.
76. Ожегов С.И. Словарь русского языка. − 20-е изд. − М.: «Руский язык», 1989. − 924 с.
77. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. − Т.2. − М.: «Руский язык», 1980.− 779 с.
78. Новий тлумачний словник української мови. В чотитрьох томах. Т. 2. − К.:«Аконіт», 2001. – 911 с.
79. Краткий толковый словарь русского языка / Под ред. В.В. Розановой. − 5-е изд. – М.: Рус. яз., 1987. − 256 с.
80. Пионтковский А.А. Уголовное право. Общая часть. − М.: Юриздат, 1938. − 354 с.
81. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противопровность деяния: Лекция профессора Н.Д. Дурманова // Советское уголовное право. Общая часть: В 18 вып. / Под ред. Б.В. Здравомыслова. - М.: Всесоюзный юридический заочный институт, 1961. - Вып. 9. – 56 с.
82. Энциклопедический словарь правовых знаний. - М.: Советская энциклопедия, 1965. – 365 с.
83. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. − К., 2001. − 352 с.
84. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: В 3 кн. / За заг. ред. В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушка. − К.: ФОРУМ, 2005. − Кн. 1: Загальна частина. Коментарі до статей 1-108 Кримінального кодексу України. − 324 с.
85. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. П.С. Матишевського. − К.: Юрінком Інтер, 1997. − 512 с.
86. Советское уголовное право: Часть общая. Ученик / Под ред. Б.В. Здравомыслова, М.А. Гельфера, П.И Гришаева. − М.: Юрид. лит., 1982. – 438 с.
87. Дурманов Н.Д. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность. «Советское уголовное право. Часть общая». Учебное пособие в 18 выпусках. 9 выпуск. − М.: ВЮЗИ МВД СССР, 1961. –
46 с.
88. Советское уголовное право. Часть общая: Учебное пособие для юридических институтов и университетов / Под ред. М.Д. Шаргородского и Н.А. Беляева. − Л.: ЛГУ, 1960. − 587 с.
89. Курс советского уголовного права. Часть общая. / Под ред. Н.А. Беляева, М.Д. Шаргородского − Т.1. − Л.: ЛГУ, 1968. − 645 с.
90. Курс советского уголовного права. /А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе − Т. 2.− М.: Наука, 1970. − 515 с.
91. Шаргородский М.Д. Вопросы общей части уголовного права. − Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. − 246 с.
92. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. − Саратов: Издательство Саратовского университета, 1976. − 118 с.
93. Гринберг М.С. Проблема производственного риска в уголовном праве. − М.: Госюриздат, 1963. − 132 с.
94. Сахаров А.Б. Обстоятельства, исключающие уголовную ответсвенность // Советское государство и право. − 1987. − №11. − С. 111 − 128.
95. Дячук С.І. Юридична природа виконання наказу; кримінально-правова оцінка діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.08. − К., 2000. − 218 с.
96. Уголовное право. Общая часть / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского, Г.Н. Борзенкова и других. − М.: Издательство Московского университета, 1993. − 586 с.
97. Анчукова М.В. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.08./− Х., 2004. − 176 с.
98. Гринберг М.С. Технические преступления. − Новосибирск: Наука, 1992. – 156 с.
99. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-ХII. Верховна Рада України. Інститут законодавства Верховної Ради України. Закони України. − Т. 9. − Київ, 1997. − 340 с.
100. Михайлов В.И., Трошкин Е.З., Баньковский А.Л. Противодействие легализации «грязных» доходов: правовые и организационные формы. − Минск: Тесей, 2001. − 400 с.
101. Стоцький А.Б. Проблеми застосування норми Кримінального кодексу України про крайню необхідність // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції [Харків] 25-26 жовтня 2001 року / Редкол.: В.В. Сташис (головний редактор) та інші. − К. − Х.: Юрінком Інтер, 2002. − 272 с.
102. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. − М.: Госюриздат, 1948. − 544 с.
103. Владимиров Л.Е. Учебник русского уголовного права. Общая часть. − Харьков: Типография Каплана и Бирюкова, 1889. − 253 с.
104. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. − К.: Атіка, 2004. − 336 с.
105. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року № 638-IV. Верховна Рада України. − Офіц. вид. − К.: Парлам. Вид-во, 2005. − 24 с.
106. Положення про правові і організаційні основи практичних дій структурних підрозділів МОН як функціональної підсистеми «Освіта і наука України» Єдиної державної системи цивільного захисту (Цивільної оборони) України у сфері боротьби з тероризмом (затверджена наказом начальника Цивільної оборони − міністра освіти і науки України від 19 травня 2006р.
№ 385). − 18 с.
107. Іщенко В. Принцип допустимості і достатності засобів кримінально-процесуального доказування // Право України. − 2003. − - №7. − С. 90 − 92.
108. Антонов В.Ф. Крайняя необходимость в уголовном праве. − М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. − 112 с.
109. Благов Е.В. Квалификация деяний, исключающих уголовную ответственность // Государство и право. − 1992. − №9. − С. 35 − 37.
110. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: В двух томах. − М.: ИНФРА-М, 2002. − Т. 1. − 384 с.
111. Блинников В.А. Система обстоятельств, исключающих преступность деяния в уголовном праве России: Автореф. дис… д-ра юр. наук: 12.00.08/ Нижний Новгород, 2002. − 46 с.
112. Философский энциклопедический словарь. − М.: Советская Энциклопедия, 1983. − 840 с.
113. Харитонов С.О. Кримінально-правова оцінка застосування вогнепальної зброї працівником міліції: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.08./ − Харьков, 2000. − 17 с.
114. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Г. Бугал. − Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. − 1440 с.
115. Словарь иностранных слов. − М.: Русский язык, 1985. − 608 с.
116. Даль В. Толковый словарь живого великорусского язика. − Т. 4. − М.: «Русский язык», 1882. − 683 с.
117. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года / Под ред. Н.И. Мельника, Н.И. Хавронюка. − К.: Каннон; А.С.К., 2002. − 1216 с.
118. Ожегов С.И. Словарь русского язика / Под ред. проф. Н.Ю. Шведовой. − 14-е изд. − М.: Русский язык, 1982. − 816 с.
119. Козак В.Н. Понятие крайней необходимости по советскому уголовному праву // Советская юстиция. − 1979. − №24. − С. 25 − 26.
120. Кириченко В.Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне в советском уголовном праве. − М.- Л.: АН СССР, 1948. − 104 с.
121. Великий тлумачний словник сучасної української мови. − К. − Ірпінь: Перун, 2003. − 1140 с.
122. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. − М.: Юридическая литература, 1952. − 87 с.
123. Турецкий Н.Н. Уголовно-правовое понятие крайней необходимости. − Алматы: Норма-К, 2003. − 48 с.
124. Зуев В.Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. Вопросы квалификации и судебно-следственной практики: Учебное пособие. − М.: Кросна-Лекс, 1996. − 96 с.
125. Кудрявцев В.Н. Закон. Поступок. Ответственность: Монография. − М.: Наука, 1986. − 448 с.
126. Гаврилов О.А. Проблемы исследования эффективности действия правовой системы // Правовая система социализма. − Т. 2. − М.: Политиздат, 1987. − 287 с.
127. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина. − К.: Ін Юре, 2006. − 568 с.
128. Орешкина Т. Крайняя необходимость как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Уголовное право. − 1999. − №3. −
С. 17−20.
129. Бюллетень Верховного Суда СССР. − 1965. − № 6. − С. 46−47.
130. Андрушко П.П. Яким інтересам має надаватись правозастосовчими органами пріоритет при вирішенні питання про відповідальність за несплату податкових зобов’язань: фіскальним держави чи платника податків // Науково-практичні коментарі. − 2005. − №1. − С. 36−56.
131. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III. http: //www. zakon 1.rada.gov.ua
132. Вісник Верховного Суду України. − 2003. − № 3 (37). − С. 23.
133. Вирок Броварського районного суду Київської області від 4 лютого 2004 року. - Сп. № 1-37/04 р. − 359 с.
134. Ухвала колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2004 року. - Сп. № 11-а 333/ 2004 р. − 230 с.
135. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 листопада 2004 року. – Сп. №5-4530/ 2004р. − 185 с.
136. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання / За заг. ред. голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. − 334 с.
137. Уголовный кодекс Украины: Комментарий / Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. − Х.: Одиссей, 2001. − 834 с.
138. Науковий коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.Й. Коржанського. − К.: Атіка, Академія, Ельга-Н., 2001. − 656 с.
139. Кримінальне право і законодавство України. Особлива частина: Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. − К: Атіка, 2001. – 546 с.
140. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. − К.: Знання, КОО, 2000. – 525 с.
141. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − К.: Юрінком Інтер; Х: Право, 2001. – 416 с.
142. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004. Вісник Конституційного Суду України. Видавець: Юридична інформаційна комісія «Юрінком Інтер». 6/2004 – 143 с.
143. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. − Часть общая. − Т. 1. − М.: Наука, 1994. − 384 с.
144. Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. − К., 1984. − 78 с.
145. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова. − М.: Спарк, 1997. – 454 с.
146. Большая советская энциклопедия / За ред. А.М. Порохова. − 3-е изд. − Т. 28. − М.: Советская Энциклопедия, 1978. – 615 с.
147. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. − М.: Юрид. лит., 1975. − 184 с.
148. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность по законодательству зарубежных социалистических стран. − М.: ВНИИ МВД СССР, 1986. − 77 с.
149. Шавгулидзе Т.Г. Необходимая оборона. − Тбилиси: Мецниереба, 1966. − 158 с.
150. Шаргородський М.Д. Преступления против жизни и здоровья. − М.: Юридическое издательствово министерства юстиции, 1948. − 512 с.
151. Якубович М.И. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и прортивоправность деяния: Учебное пособие. − М.: Академия МВД, 1979. − 64 с.
152. Нинидзе Ф.Г. К понятию крайней необходимости в советском уголовном праве // Проблемы государства и права на современном этапе. − Вып. 8. − М.: ИГиПРАН., 1974. − 246 с.
153. Большая Советская Энциклопедия / За ред. А.М. Порохова. − 3-е изд. − Т. 16. − М.: Советская Энциклопедия, 1974. − 615 с.
154. Стефанчук Р. Право на життя як особисте немайнове право фізичної особи // Юридична Україна. − 2004. − №7. − С. 44 − 48.
155. Большая Советская Энциклопедия / За ред. А.М. Порохова. − 3-е изд. − Т. 11. − М.: Советская Энциклопедия, 1973. − 607 с.
156. Кримінальне право України. Загальна частина /Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько − К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
157. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения. − Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1992. – 147 с.
158. Оноприенко И. «Вертолет упал прямо во двор». Газета «Сегодня». − 2006. − 19 травня. – 23 с.
159. Уголовное право: Часть общая и особенная: Учебник / Под общ. ред. Л.Д. Гаухмана, Л.М. Колодкина, С.В. Максимова. − М.: Юриспруденция, 1999. − 782 с.
160. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Ю.И. Скуратова, В.М. Лебедева. − 3-е изд. измен. и доп. − М.: НОРМА, 2001. − 324 с.
161. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».– К.: Видавничий дім «Скіф», 2006. − 492 с.
162. Энциклопедия государства и права / Под ред. П.И. Стучки. − Т. 2. − М.: Госюридат, 1930. − 734 с.
163. Шаргородский М.Д. Научный прогресс и уголовное право // Избранные работы по уголовному праву. − СПб: Юридический центр Пресс, 2003. − С. 385-389.
164. Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 року № 1007-ХІV. http: //www. zakon 1.rada.gov.ua
165. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 року № 239/95-ВР. Верховна рада України. Інститут законодавства Верховної Ради України. − Т.9. − Київ, 1997. – 340 с.
166. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 року № 2801-Ш. // Відомості Верховної Ради (ВВР). − 1993. − № 4.
167. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана прав и свобод человека в России. − Саратов: Издательство Саратовского университета, 1996. − С. 92.
168. Чеботарьова Г.В. Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.08./ − К., 2003. − 18 с.
169. http: //www. zakon 1.rada.gov.ua
170. http: // www. med-pravo.ru/Archives/Helsinki.txt
171. Таганцев Н. Уголовная отвественность хирургов // Право. − 1902. − №12. − С. 579.
172. Загородников Н.И. Преступления против жизни и здоровья. − М.: Юрид. лит. − 1969. − 168 с.
173. http: // www. rain.ru/world/amerika/20060719/51580078.html
174. Шаргородский М.Д. Прогресс медицины и уголовное право // Вестник Ленинградского университета. − Л.: ЛГУ, 1970. − №17. − Серия: Экономика, философия, право. − Вып. 3. − С. 97−105.

Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)
50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.