ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ Бесплатно скачать, заказать диплом, курсовую, диссертацию

У нас уже 17884 рефератов, курсовых и дипломных работ

Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Книга жалоб
и предложений

Название	ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Количество страниц	238

ВУЗ	ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Год сдачи	2006

Содержание	Зміст ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ...........................................................................3 ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1 ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ 14 1.1. СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ В КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ 14 1.2. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА 19 1.3. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ В ЗАРУБІЖНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ 33 РОЗДІЛ 2 ОЗНАКИ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ 38 2.1. ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЗА ЧИННИМ КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 38 2.2. ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ 56 2.3. СПЕЦІАЛЬНІ ОЗНАКИ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ 76 РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ВИЗНАННЯ СЛУЖБОВИМИ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ 106 3.1. ВИЗНАЧЕННЯ СЛУЖБОВОГО СТАТУСУ ОКРЕМИХ ОСІБ, ЯКІ НАДІЛЕНІ ОЗНАКАМИ ПУБЛІЧНОСТІ 107 3.2. ВИЗНАЧЕННЯ СЛУЖБОВОГО СТАТУСУ ОКРЕМИХ ОСІБ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У ГОСПОДАРСЬКІЙ СФЕРІ 150 ВИСНОВКИ 190 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 195 ДОДАТОК А 229 ДОДАТОК Б. 233 ДОДАТОК В. 235 ДОДАТОК Д. 238 ВСТУП Актуальність теми. Протидія злочинам, які вчиняють службові особи, є важливою проблемою в процесі становлення України як демократичної і правової держави. Шкода, яку заподіюють такими діяннями, полягає не лише у матеріальних втратах, а й у порушенні законних прав та інтересів людей, їх зневірі у діяльності державних органів, насамперед правоохоронних і судових, підриві престижу і авторитету цих структур. На необхідність зосередити увагу на боротьбі з корупцією (у широкому розумінні цього слова як будь-якому зловживанні службових осіб та осіб, уповноважених виконувати державні функції, своїм становищем у власних інтересах) неодноразово наголошували у виступах найвищі службові особи нашої держави. За даними Міністерства внутрішніх справ України, у 2001 р. було зареєстровано 56823 злочини у сфері службової діяльності, у 2002 р. – 54267, у 2003 р. – 54789, у 2004 р. – 50568 [1]. За даними Державної судової адміністрації України, у 2003 р. за вчинення цих злочинів було засуджено 3551 особа, у 2004 р. – 3510, у 2005 р. – 2907 [2]. Тобто, помітна спостерігається тенденція незначного скорочення чисельності таких злочинів. Водночас, це не дає підстави стверджувати, що службові особи почали вчиняти менше злочинів, оскільки існує значна кількість суспільно небезпечних діянь, вчинених такими спеціальними суб’єктами злочинів, що виходять за межі відповідного розділу Особливої частини КК. Для ефективної боротьби з цим негативним соціально-правовим явищем необхідно, щоб правоохоронні і судові органи правильно і однаково розуміли таке поняття, як службова особа. Питання кримінальної відповідальності службових осіб, поняття службової особи неодноразово висвітлювалися в літературі. Значний внесок у вивчення окреслених проблем зробили П.П.Андрушко, А.Я.Асніс, О.Ф.Бантишев, Т.Б.Басова, Л.П.Брич, А.С.Васильєв, В.Д.Вознюк, Б.В.Волженкін, В.А.Волколупова, А.В.Галахова, В.М.Григор’єв, О.М.Гук, Н.О.Гуторова, В.І.Дінека, О.О.Дудоров, А.А.Жижиленко, К.Л.Засов, Б.В.Здравомислов, Ю.В.Золотухін, М.О.Іллічов, О.Х.Качмазов, А.К.Квіцінія, В.Ф.Кириченко, Н.М.Ковальова, М.Й.Коржанський, О.М.Круглов, Д.І.Крупко, М.Д.Лисов, В.С.Лукомський, М.І.Мельник, В.Є.Мельникова, В.О.Навроцький, Ш.Г.Папіашвілі, О.Я.Свєтлов, В.І.Соловйов, Є.Л.Стрєльцов, Є.В.Тарасова, А.Н.Трайнін, С.В.Трофімов, Б.С.Утевський, М.І.Хавронюк, А.В. Шнітєнков, П.С.Яні. Однак, ця проблема в Україні не була комплексно, системно і ґрунтовно досліджена. У слідчо-прокурорській та судовій практиці трапляються випадки, коли до службових осіб зараховують працівників, які насправді такими не є, і навпаки, не вважають службовими тих осіб, які мають для цього всі необхідні ознаки. Зокрема, труднощі виникають під час визначення статусу таких осіб, як експерти, нотаріуси, власники приватних підприємств, громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності та ін. Ці помилки здебільшого призводять до порушення прав та інтересів осіб, щодо яких застосовується кримінальний закон. Названі проблеми свідчать про потребу проведення дисертаційного дослідження, присвяченого поняттю службової особи у кримінальному праві України. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка у межах досліджень, що проводить кафедра з теми „Проблеми протидії злочинності на сучасному етапі розвитку Української держави” (номер державної реєстрації 0105U007467). Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати поняття службової особи як спеціального суб’єкта злочину і на цій основі висунути пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації відповідної ознаки складів злочинів. Реалізація мети передбачає вирішення таких основних завдань: - з’ясувати поняття службової особи в історико-правовому аспекті; - на основі порівняльно-правового аналізу простежити в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних держав та України визначення, що розкривають поняття службової особи; - висвітлити проблемні питання, що стосуються поняття службової особи як суб’єкта злочину за чинним кримінальним законодавством; - дослідити загальні і спеціальні ознаки розглядуваного спеціального суб’єкта злочину; - проаналізувати проблеми визнання службовими особами окремих категорій працівників як в теорії кримінального права, так і в судовій практиці. Об’єктом дослідження є поняття службової особи у кримінальному праві України. Предметом дослідження є положення чинного законодавства України, проекти відповідних нормативно-правових актів, пам’ятки кримінального законодавства X – XX ст., що були чинними в Україні, норми чинного кримінального законодавства низки зарубіжних держав, а також доктринальні погляди щодо досліджуваних проблем та правозастосовна практика. Методи дослідження в дисертації обрані, виходячи із мети і завдань дисертаційної роботи, а також із врахуванням об’єкта і предмета дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено діалектичний метод пізнання, оскільки він є загальним науковим методом пізнання правових явищ у їхньому розвитку і взаємозв’язках. Окрім того, використано спеціальні наукові методи. Зокрема, історико-правовий метод дав можливість простежити розвиток відповідних положень кримінального законодавства в різні періоди; завдяки порівняльно-правовому методу з’ясовано поняття цього спеціального суб’єкта злочину в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних держав; метод системного аналізу дозволив виявити і показати суперечності та прогалини в чинному законодавстві України, які стосуються окремих аспектів поняття службової особи, та відповідно сформулювати пропозиції щодо змін і доповнень законодавства; завдяки соціологічному методу вдалося шляхом анкетування працівників правоохоронних і судових органів виявити та узагальнити отримані дані; логіко-юридичний метод допоміг розкласти поняття службової особи на складові частини і кожній дати визначення. Науково-теоретичною базою дисертації є праці з питань кримінального права, кримінології, судових та правоохоронних органів, а також окремих галузей права (адміністративного, господарського, кримінально-виконавчого, сімейного, цивільного). Коло окреслених проблем проаналізоване з урахуванням положень, що викладені в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних (переважно російських та білоруських) науковців. Це, зокрема, крім робіт, вже згаданих науковців, праці В.Б.Авер’янова, Є.Ю.Антонової, Ю.М.Антоняна, Ю.А.Афіногенова, С.В.Бородіна, Ю.В.Бауліна, В.І.Борисова, В.М.Бурдіна, С.Б.Гавриша, М.С.Грінберга, І.Д.Каминіна, В.К.Коломійця, О.О.Кравченко, Н.С.Лейкіної, В.М.Мамчура, Р.І.Міхєєва, А.С.Нікіфорова, О.С.Новакова, В.С.Орлова, В.Г.Павлова, О.В.Процюка, З.В.Ромовської, А.Б.Сахарова, В.М.Смітієнка, В.В.Сташиса, В.Я.Тація, Є.В.Фесенка, Н.М.Янюк. Використана також енциклопедично-довідкова література з права і філології. Емпіричну базу роботи становлять результати проведеного соціологічного дослідження (проанкетовано 210 слідчих, прокурорів та суддів); дані, одержані внаслідок вивчення кримінальних справ про злочини, суб’єктами яких є службові особи (справи розглянуті судами м. Львова, а також Верховним судом України). Проаналізовано матеріали опублікованої судової практики у відповідних збірниках, а також у журналах ,,Рішення Верховного Суду України’’ з 1999 до 2005 року, ,,Віснику Верховного Суду України’’ з 1998 до 2005 року. Всього вивчено матеріали понад 300 кримінальних справ, а також статистична інформація управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України. Нормативну базу дослідження складає Конституція України, Кримінальний кодекс України, нормативно-правові акти кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального, цивільного, цивільного-процесуального, сімейного, трудового, господарського, господарського-процесуального, адміністративного та адміністративно-процесуального законодавства. Враховано в ході дослідження два проекти Кримінального кодексу України. Вивчено і проаналізовано постанови Пленуму Верховного суду України, що стосуються досліджуваних у дисертації проблем, а також опрацьовано опубліковані узагальнення судової практики у справах про перевищення влади або службових повноважень, у справах про злочини, які вчинили працівники органів внутрішніх справ, та узагальнення судової практики щодо визначення правового статусу лісника, які були здійснені відповідним управлінням Верховного суду України. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, присвяченим поняттю службової особи у кримінальному праві. На основі проведеного аналізу одержані нові наукові положення, що важливі як для розвитку теорії кримінального права, так і для практики правоохоронних і судових органів. Зокрема: 1. Зроблено висновок про те, що наявне у чинному КК визначення терміна ,,службова особа’’ в цілому адекватно відображає зміст цього поняття. Водночас окремі аспекти такого визначення в дисертації вперше розглянуті критично: - відзначено надлишковість вказівки на те, що функції представника влади здійснюються, а також відповідні посади обіймаються ,,постійно або тимчасово’’; - вказано на недоцільність припису про те, що службовою визнається особа, яка обіймає відповідні посади на підприємствах, в установах чи організаціях ,,незалежно від форми власності’’; - звернено увагу на те, що перелік організаційно-правових форм юридичних осіб, на яких обіймають посади службові особи - ,,на підприємствах, в установах чи організаціях’’, не відповідає ЦК України, що послуговується термінами ,,юридична особа – організація’’; - зауважено, що наявна в КК вказівка на те, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують відповідні обов’язки, є зайвою; - підкреслено, що оскільки у законодавчій дефініції не розкрито зміст функцій представника влади, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, неодноразово трапляються випадки їх довільного тлумачення як в теорії, так і на практиці, що у свою чергу веде до волюнтаризму у правозастосуванні, насамперед під час визнання службовими окремих категорій осіб. З урахуванням висловлених критичних зауважень пропонується внести до аналізованого законодавчого визначення відповідні зміни, що наведені у висновках до цієї дисертації. 2. Обґрунтовано, що особи, які здійснюють функції представників влади, повинні підлягати більш суворій кримінальній відповідальності порівняно із особами, які обіймають посади, пов’язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. На основі цього вперше запропоновано кілька варіантів реалізації цієї ідеї шляхом внесення змін до КК України. Запропоновано розділити поняття службової особи та представника влади, сформулювати визначення дя кожного з цих понять у кримінальному законі. До службових осіб, на думку дисертанта, мають належати ті, хто виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, як у державному, так і приватному секторах. До представників влади варто зараховувати осіб, які здійснюють функції публічної влади (державної влади та влади місцевого самоврядування). 3. Розвинуто твердження, відповідно до якого службовою особою може бути і неповнолітній. Зокрема, вперше обґрунтовується думка про те, що в окремих випадках представником влади може виступати й особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. Наведено додаткові аргументи на користь того, що особа може бути визнана службовою з шістнадцятирічного віку у випадку, коли обіймає посаду, пов’язану із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. Передусім таке міркування випливає із положень чинного цивільного законодавства України. 4. Додатково обґрунтовано, що кримінально-правове поняття ,,представник влади’’ охоплює собою і тих осіб, які виконують відповідні функції в органах місцевого самоврядування, що не є владними органами в конституційно-правовому розумінні. Зроблено загальний висновок про те, що поняття ,,представник влади’’ в кримінальному праві має ширше значення, ніж у конституційному праві. 5. Перелічені в літературі підстави, за наявності яких особа перестає бути службовою, доповнено такими: переведення особи на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, установу, організацію, якщо при цьому особа позбавляється службових повноважень; оголошення особи померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. Окремо розвинуто положення, що стосуються моменту припинення виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків за спеціальним повноваженням. Вказано, що спеціальне повноваження припиняє свою дію не лише у випадках, що наведені в кримінально-правовій літературі, а й тоді, коли: особа, якій надане спеціальне повноваження, оголошена померлою, визнана недієздатною або безвісно відсутньою; обмежено її цивільну дієздатність. 6. Підтримано і розвинуто твердження про те, що факт вчинення юридично значущих дій, які породжують, змінюють чи припиняють правовідносини між фізичними чи юридичними особами, не повинен бути визначальним, коли вирішують питання про те, чи є та чи інша особа службовою. 7. Проаналізовано правовий статус окремих категорій працівників, зарахування яких до службових осіб викликає дискусії і труднощі в теорії і правозастосовній практиці. На цій основі: - обґрунтовано можливість вважати нотаріуса (як державного, так і приватного) службовою особою за ознакою обіймання посади, пов’язаної з виконанням адміністративно-господарських обов’язків при здійсненні функцій податкового агента, а державного нотаріуса - також у разі, якщо він виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, а саме коли він, відповідно до ст. 17(ч.3) Закону України ,,Про нотаріат’’, є завідувачем і очолює нотаріальну контору, керуючи підпорядкованими йому працівниками; - наведено додаткові аргументи на користь твердження про те, що власника приватного підприємства не слід вважати службовою особою. Зокрема, на основі норм чинного цивільного законодавства України спростовано тезу про те, що майно приватного підприємства належить самому підприємству, а не його власникові, а також розвинуто думку про те, що, майнова шкода заподіюється насправді самому собі, своїм власним інтересам, що, згідно з чинним законодавством, не є кримінально-караним; - уперше зосереджено увагу на проблемі визнання службовою особою капітана судна і доведено, що його необхідно вважати цим спеціальним суб’єктом злочину за ознакою здійснення функцій представника влади. Справа в тому, що він, відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства, є органом дізнання та у випадках, передбачених КТМ України, має право приймати рішення, обов’язкові для всіх осіб, які перебувають на судні, а не лише для членів екіпажу. Як службова особа капітан судна також виконує, по-перше, організаційно-розпорядчі обов’язки, здійснюючи керівництво підпорядкованими йому членами екіпажу, та, по-друге, адміністративно-господарські обов’язки, розпоряджаючись дорученим йому майном; - констатовано, що позиція Верховного суду України щодо визначення правового статусу члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а саме зарахування їх до представників влади, є суперечливою. Зроблено висновок про те, що доцільно віддати перевагу точці зору, викладеній у постанові Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року № 15 ,,Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень’’. На основі аналізу низки повноважень названих вище осіб, додатково обґрунтовано положення про те, що вони є службовими особами за ознакою здійснення функцій представника влади; - додатково наведено підстави для визнання службовою особою лісника і лісничого за ознакою здійснення функцій представника влади, оскільки вони, виконуючи завдання і обов’язки щодо охорони лісового фонду і лісового законодавства, поширюють свої повноваження на невизначене коло осіб; – уперше доведено, що голову і члена спеціалізованої вченої ради не варто вважати службовою особою, оскільки перший не обіймає посаду на підприємстві, в установі чи організації, належні повноваження покладені не правомочним органом чи службовою особою, а безпосередньо відповідними нормативно-правовими актами; а другий, окрім цього, не виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки. Практичне значення одержаних результатів. Одержані під час виконання дисертації результати мають значення як для теорії кримінального права, так і для практики застосування кримінально-правових норм про злочини, у яких суб’єктами виступають службові особи, адже сприятимуть вдосконаленню слідчо-прокурорської і судової практики з цієї категорії справ. Запропоновані висновки і пропозиції можна використати для вдосконалення кримінального законодавства України. Результати дослідження теж можуть бути застосовані в навчальному процесі під час викладання Загальної та Особливої частин кримінального права України, а також спецкурсів, присвячених вивченню кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності. Крім того, висновки і пропозиції, наведені у дисертації, можуть стати вихідними положеннями для проведення наукових досліджень з цієї проблеми в майбутньому. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких наукових форумах: Міжнародна наукова конференція „Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ” (30 вересня 2004 р., м. Львів), Міжнародна науково-практична конференція „Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (8-9 квітня 2005 р., м. Львів), II Міжвузівська науково-практична конференція ,,Актуальні питання реформування правової системи України’’ (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк), Міжнародна науково-практична конференція ,,Актуальні проблеми протидії економічній злочинності, тінізації та корупції в умовах формування ринкової економіки в Україні’’ (30 вересня 2005 р., м. Львів), Науково-практична конференція ,,Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності’’ (5-6 жовтня 2005 р., м. Харків), Науково-методичний семінар ,,Проблеми застосування кримінального законодавства України’’ (30 листопада 2005 р., м. Луганськ), XI та XII Регіональні науково-практичні конференції ,,Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні’’ (3-4 лютого 2005 р., 9-10 лютого 2006 р., м. Львів), Міжрегіональна науково-практична конференція ,,Проблемы российского законодательства: история и современность’’ (3-4 лютого 2006 р., м. Тольятті), II Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів ,,Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку’’ (17-18 березня 2006 р., м. Луцьк), Міжнародна науково-практична конференція ,,Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення (до 5-ї річниці прийняття КК України)’’ (7-8 квітня 2006 р., м. Львів), I Всеросійський конгрес з кримінального права ,,Конституционные основы уголовного права’’ (25 травня 2006 р., м. Москва), Міжнародна науково-практична конференція ,,Проблемы совершенствования правовых средств и механизмов противодействия преступности в современном обществе’’ (13-14 жовтня 2006 р. м. Мінськ). Публікації. Основні результати дослідження викладені в п’ятнадцяти публікаціях: у шести наукових статтях, п’ять з яких – у фахових виданнях, та дев’яти тезах виступів дисертанта. Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що вміщують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, чотирьох додатків. Основний текст роботи становить 194 сторінки, список літератури (408 найменувань) викладений на 34 сторінках. Література і законодавство використані станом на 1 листопада 2006 року.

Список литературы	ВИСНОВКИ Проведене дисертаційне дослідження теми ,,Поняття службової особи у кримінальному праві України’’ підтвердило, що ця проблема була, є і надалі залишатиметься актуальною для теорії кримінального права України, практики законотворчості, правозастосування і навчального процесу. Тому її з’ясування є назрілим, воно спрямоване на вирішення цілої низки питань, що не є цілком новими для кримінально-правової науки та практики, проте досі не знайшли свого остаточного осмислення. У дисертації було поставлено завдання знайти підходи до розв’язання ряду дискусійних положень, що стосуються поняття службової особи як суб’єкта злочину за кримінальним правом загалом, так і можливості визнання службовими окремих категорій осіб. Визначене в дисертації наукове завдання вирішувалося з використанням різноманітних методів. Насамперед був з’ясований стан дослідження відповідної проблеми в літературі. На основі аналізу українських і зарубіжних (переважно російських) публікацій за тривалий період констатовано, що у вітчизняній кримінально-правовій теорії в цілому склалося уявлення про поняття службової особи. Основні його положення не викликають застережень в різних авторів і полягають в тому, що: а) службова особа – один із видів спеціального суб’єкта злочину; б) службовою визнають особу, яка наділена, крім загальних ознак суб’єкта злочину, ще й додатковими ознаками; в) цей спеціальний суб’єкт виділяють з метою, по-перше, встановити кримінальну відповідальність за діяння, які, будучи вчиненими іншими особами, не є кримінально-караними, а по-друге, посилити кримінальну відповідальність службових осіб порівняно із відповідальністю загального суб’єкта злочину; г) службовими особами є лише працівники, які діють від імені підприємства, установи чи організації; д) службовими є особи, які здійснюють функції, що в законодавстві, теорії і на практиці традиційно йменуються владними, а також виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки. Наявність положень, щодо яких досягнуто одностайність між українськими юристами, не виключає існування багатьох суперечливих питань. Серед тих, що пов’язані із загальними ознаками суб’єкта злочину, найбільш гострими на сьогодні є ті, що стосуються можливості встановлення в Україні кримінальної відповідальності юридичних осіб, спеціальної осудності службової особи як суб’єкта злочину; віку, з досягненням якого особа може бути визнана службовою. Серед дискусійних положень, що стосуються спеціальних ознак службової особи, особливо назрілими є питання про необхідність диференціації кримінальної відповідальності так званих публічних службових осіб і ,,приватних’’. Дискусійними або взагалі недослідженими є питання про можливість визнання службовими окремих категорій осіб, насамперед тих, статус яких змінюється в умовах переходу економіки на ринкові засади, демократизації суспільства (громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, нотаріуси, власники приватних підприємств, арбітражні керуючі і т.п.). Передумовою з’ясування проблематичних, недостатньо висвітлених у літературі і таких, що по-різному вирішуються на практиці, питань став аналіз історії і зарубіжного досвіду регламентації поняття службової особи. Вивчені нормативно–правові акти українського кримінального законодавства починаючи з X ст., а також акти кримінального законодавства ряду зарубіжних держав. Аналіз значної кількості публікацій, що базуються насамперед на загальновизнаних положеннях кримінального права, історичного розвитку, зарубіжного досвіду, дав змогу перейти до догматичного аналізу чинного кримінального законодавства України у відповідній частині і формулювання пропозицій щодо його вдосконалення. До того ж у цій дисертації, на відміну від робіт більшості попередніх дослідників, розгляд теми не обмежено статтями розділу XVII ,,Злочини у сфері службової діяльності’’, а проаналізовано всі статті Особливої частини КК України, що передбачають відповідальність такого спеціального суб’єкта злочину, як службова особа. Аналіз Особливої частини чинного КК України свідчить про те, що приблизно четверта частина її статей передбачає відповідальність службової особи. У дисертації наведено перелік випадків, коли в КК є пряма вказівка на службову особу як суб’єкта злочину (додаток В), а також вказано на ті норми, з тлумачення яких випливає висновок про те, що суб’єктом відповідного злочину є цей спеціальний суб’єкт злочину (додаток Д). На цій основі в дисертації констатовано, що поняття службової особи є наскрізним для кримінального права, має однаковий зміст в усіх статтях Особливої частини КК України і поширюється на всі галузі права. Вирішення завдань, поставлених у дисертації, здійснюється також з урахуванням позиції правозастовної практики. Вона з’ясовувалася як у ході використання матеріалів конкретних кримінальних справ (як опублікованих, так і зібраних самим дисертантом), так і під час анкетування працівників органів прокуратури та суду. Використання значних за обсягом і неоднорідних за характером матеріалів, різноманітних методів дослідження, апробація одержаних результатів в наукових статтях, виступах на наукових семінарах і конференціях, пропозиціях правоохоронним органам дає підставу оцінити здобуті результати як достовірні. Найбільш вагомі та значущі наукові та практичні результати дослідження викладені у висновках до кожної структурної частини дослідження. У роботі висвітлено і обґрунтовано положення, що є новими для юридичної науки, сформульовано рекомендації практичного характеру, які є або подальшим розвитком попередніх досліджень проблеми, або ж розглядаються вперше. Серед них насамперед можна назвати ті, що стосуються меж застосування поняття службової особи щодо окремих правових галузей; характеристики визначення поняття службової особи, яке є у чинному КК України; особливості кримінальної відповідальності службових осіб за вчинені ними злочини; обмеженої осудності; віку, з досягненням якого особа може бути визнана службовою; кримінально-правового поняття ,,представник влади’’; доповнення підстав, які називаються в правовій літературі, за наявності яких особа перестає бути службовою та припинення виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських за спеціальним повноваженням; факту вчинення юридично значущих дій; визначення правового статусу нотаріуса, власника приватного підприємства, капітана судна, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, лісника, лісничого, голови та членів спеціалізованої вченої ради. На нашу думку, найбільш важливі результати дисертаційного дослідження можуть бути використані так: - у правотворчості. Зокрема, у ході чергової кодифікації кримінального законодавства визначення досліджуваного нами спеціального суб’єкта злочину пропонуємо диференціювати на представника влади та власне службову особу і викласти таким чином: Представники влади – це особи, які здійснюють функції публічної влади (державної влади та влади місцевого самоврядування), тобто Президент, члени Уряду, депутати, керівники органів місцевого самоврядування, судді, народні засідателі, присяжні, прокурори, слідчі, особи, які здійснюють дізнання, голови місцевих державних адміністрацій та їхні заступники, працівники державних інспекцій, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, а також інші працівники, які наділені правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, приймати рішення чи застосовувати примусові заходи стосовно фізичних і юридичних осіб незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Службовими визнаються особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, займаючи посади в організаціях, їхніх філіях чи підрозділах, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. Особами, які виконують організаційно-розпорядчі функції, є ті, які від імені юридичних осіб, їхніх філій чи підрозділів, керують діяльністю інших людей чи організовують їх роботу. Особами, які виконують адміністративно-господарські функції, є ті, які від імені власника чи уповноваженого ним органу управляють чи розпоряджаються чужим для себе майном. Службовою особою визнається учасник колегіального органу, який здійснює організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції в складі такого органу, від його імені чи в його інтересах. - у навчальному процесі. Під час викладання курсів Загальної та Особливої частин кримінального права, спецкурсів, присвячених кримінальній відповідальності за злочини у сфері службової діяльності, а також у випадках з’ясування кримінальної відповідальності за окремі склади злочинів, суб’єктами яких виступають службові особи; - у правозастосуванні. Працівники правоохоронних і судових органів можуть враховувати наведені положення під час вирішення питання, чи є службовою та чи інша особа для притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного злочину; - у науці кримінального права. Під час подальшого дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини, суб’єктами яких виступають службові особи, запропоновані положення і висновки можуть бути базовими. У цілому можна констатувати, що неоднозначні підходи в теорії кримінального права та правозастосовній практиці щодо того, чи зараховувати до службових осіб окремі категорії працівників значною мірою обумовлені недостатньою увагою до встановлення їх правового статусу, вирішенням відповідних питань у відриві від положень, що стосуються загального поняття службової особи. Також напрошується висновок, що з подальшим розвитком суспільства і держави будуть з’являтися все нові і нові посади, зайняття і виконання обов’язків на яких даватиме підставу визнавати відповідних осіб службовими. Все це вказує на те, що проблеми, пов’язані з поняттям службової особи, і надалі будуть актуальними для кримінального права. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Cтатистичні дані Міністерства внутрішніх справ України за 2001-2004 рр. 2. Cтатистичні дані Державної судової адміністрації України за 2003-2005 рр. 3. Кримінальне право України: Бібліографія. 1991-2002 / Уклали: М.В.Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк. – К.: Атіка, 2004. – 288 с. 4. Золотухин Ю.В. Субьект должностного преступления по советскому уголовному праву. Автореф. дис. … к.ю.н. – М., 1976. – 36 с. 5. Волколупова В.А. Должностное лицо как субьект уголовной ответственности. Автореф. дис. … к.ю.н. – Волгоград, 2002. – 30 с. 6. Григорьев В.Н. Понятие должностного лица в уголовном праве. Дис. … к.ю.н. - Екатеринбург, 2001. – 161 c. 7. Бугаевская Н.В. Должностное лицо как субьект преступления. Дис. … к.ю.н. Рязань, 2003. – 265 с. 8. Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. Издание второе. – Х.: ООО „Одиссей”, 2002. – 960 с. 9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. За загальною редакцією Гончаренка В.Г., Андрушка П.П. – К., - ,,ФОРУМ’’, 2005, у трьох книгах. – 584 с. 10. Орлов В.С. Субьект преступления по советскому уголовному праву. М., Госюриздат, 1958. – 260 с. 11. Орымбаев Р. Специальный субьект преступления. Алма-Ата, ,,Наука’’, 1977. – 155 с. 12. Васильєв А.С., Стрельцов Є.Л. До питання про поняття, ознаки і функції службової особи // Вісник Академії правових наук. - 1995. - № 3. - С. 125-136. 13. Соловьев В.И. Борьба с должностными злоупотреблениями, обманом государства и приписками по советскому уголовному праву. – М. – Изд-во. Юр. ли-ра, 1963. – 144 с. 14. Гришаев П.И., Здравомыслов Б.В. Взяточничество: понятие, причины, квалификация. Учебное пособие. М., 1988. – 136 с. 15. Мельникова В.Е. Ответственность за взяточничество. Учебное пособие. М., 1982. – 57 с. 16. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка. - 1978. – 303 с. 17. Яни П.С. Взяточничество и должностное злоупотребление: уголовная ответственность. – М.: ЗАО ,,Бизнес-школа ,,Интел-Синтез’’, 2002. – 120 с. 18. Дагель П.С., Улицкий С.Я. Совершенствование уголовно-правовых мер по охране здоровья населения // Советское государство и право. – 1971. - № 7. - С. 103-107. 19. Фесенко Є.В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 280 с. 20. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: Юрінком., 1999. – 208 с. 21. Кульбашна О. Співвідношення понять ,,службовець” і ,,службова особа” в адміністративному праві // Право України. – 1999. - № 4. – С. 97-101. 22. Янюк Н. Співвідношення понять ,,посадова особа” і ,,службова особа” в адміністративному праві // Право України. – 2001. - № 12. – С. 117-120. 23. Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий: Вопросы уголовно-правовой квалификации. – М.: Юр. Ли-ра, 1978. – 95 с. 24. Коломеец В.К. Об ответственности осужденных за должностные и некоторые другие правонарушения // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью: Межвуз. сб. научн. р. СВЮЗИ. – Свердловск, 1983. – С. 78-81. 25. Наумов А. Предприятие на скамье подсудимых? // Советская юстиция. – 1992. - № 17-18. – С. 3. 26. Навроцький В. О., Брич Л. П. Ознаки посадової особи та кваліфікація господарських злочинів, вчинених нею // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 1. – С. 58-62. 27. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. – Харків: Ви-во Національного університету внутрішніх справ. - 2001. – 320 с. 28. Щеглова Т.К. Применение уголовно-правовой нормы о должностной халатности // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью. ДВГУ. – 1978. – Вып. 2. - С. 68-77. 29. Нусупалиев А. Уголовная ответственность за злоупотребление властью или служебным положением (на материалах Казахской ССР). Автореф. дис. … к.ю.н. - М., 1973. – 20 с. 30. Мельник М., Хавронюк М. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Навч. Посібник. 2-ге вид., випр. і доповн. – К.: Атіка, 2001. – 512 c. 31. Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник. – К.: ,,Центр навчальної літератури’’, 2004. – 304 с. 32. Тарасова Е.В. Квалификация преступлений, совершаемых должностными лицами путем использования своего служебного положения. Дис. … к.ю.н. Санкт-Петербург, 1999. – 235 с. 33. Яни П.С. Экономические и служебные преступления. – М.: ЗАО ,,Бизнес-школа ,,Интел-Синтез’’, 1997. – 208 с. 34. Мельник М.І. Хабарництво: Загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламентське видавництво. - 2000. – 255 с. 35. Лукомский В.С. Уголовная ответственность за дачу взятки и посредничество во взяточничестве. Дис…. к.ю.н. К., 1996. – 182 c. 36. Галахова А.В. Должностные преступления. Преступления против государственной власти, интересов государственной службы и службы в органах местного самоуправления. М., 1998. – 64 с. 37. Гук О. Суб’єкт службових злочинів // Радянське право. – 1986. - № 12. – С. 55-58. 38. Николаева Л.А. Судебный надзор за законностью в советском государственном управлении. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1973. – 64 с. 39. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления. Понятие и квалифкация. – М.– Юрид. лит, 1975. – 168 с. 40. Светлов А., Глушков В., Щупик Ю. Уголовная ответственность судебно-медицинских єкспертов // Социалистическая законность. – 1987. - № 3. – С. 44-45. 41. Навроцький В.О. Чи є експерт службовою особою? // Життя і право. – Пробний номер. – С. 19-21. 42. Свєтлов О.Я., Трофімов С.В. Визначення поняття посадової особи в новому Кримінальному кодексі України // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С. 439-441. 43. Лысов М.Д. Ответственность должностных лиц по советскому уголовному праву. – М.: Изд. Казанского ун.-та, 1972. – 176 с. 44. Советское уголовное право. Часть Особенная. – М.: ,,Юрид. ли-ра’’, 1973. – 576 с. 45. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка. – 2005. – 1064 с. 46. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 1196 с. 47. Навроцький В.О., Брич Л.П. Суб’єкт ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів за чинним Кримінальним кодексом України: дискусійні питання // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. - №7. – С. 41- 47. 48. Дудоров О.О. Відповідальність за посадові злочини у сфері оподаткування: питання кваліфікації та вдосконалення законодавства (закінчення) // Підприємництво, господарство і право. – 2000. - № 1. – С. 32-39. 49. Андрушко П. Чи може фізична особа, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, визнаватись службовою особою // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції. 5-6 лютого 2004 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. - С. 405-409. 50. Филимонов Ю. Нотариус – лицо должностное? // Российская юстиция. – 1996. - № 9. – С. 31-32. 51. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 2. – С. 26-35. 52. Егорова Н. Проблемы уголовной ответственности за злоупотребление полномочиями частными аудиторами (ст. 202 УК) // Уголовное право. - 2002. - № 2. - С. 19-21. 53. Волженкин Б.В. Служебные преступления: Комментарий законодательства и судебной практики. - СПб.: Издательство Р. Асланова ,,Юридический центр Пресс’’, 2005. – 560 с. 54. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – 924 с. 55. Крупко Д.І. Поняття службової особи в Кримінальному кодексі 2001 року // Право і безпека. – 2002. - № 1. – С. 63-67. 56. Аслаханов А.А. Проблемы уголовно-правовой борьбы со взяточничеством // Государство и право. – 1993. - № 4. – С. 81-88. 57. Мельникова В.Е. Должностные преступления (вопросы уголовно-правовой квалификации). Учебное пособие. - М., 1985. - 97 с. 58. Максимович Р.Л. Визначення поняття службової особи в історії українського кримінального законодавства // Життя і право. – 2005. - № 5. – С. 57-68. 59. Российское законодательство X-XX веков. В девяти томах. Т.I. Законодательство Древней Руси. – М.: Юрид. лит., 1984. – 432 с. 60. Российское законодательство X-XX веков. В девяти томах. Т.2. Законодательство периода образования и укрепления Русского централизованного государства. – М.: Юрид. лит., 1985. – 520 с. 61. Тихомиров М.Н., Епифанов П.П. Соборное Уложение 1649 года. Учебное пособие для высшей школы. – М. - Издательство Московского университета, 1961. – 414 с. 62. Законодательство Петра I . – М. - Юрид. Лит. - 1997. – 880 с. 63. Ширяев В.Н. Взяточничество и лиходательство в связи с общим учением о должностных преступлениях: Уголовно-юридическое исследование. – Ярославль, 1916. – 570 с. 64. Российское законодательство X-XX веков. Т.6. Законодательство первой половины XIX века. – М. - Юрид. Лит. - 1988. – 432 c. 65. Росийское законодательство х-хх веков . Судебная реформа. Том 8. – 496 с. 66. Уголовное уложение 1903 г./ Приложение к Собранию (Сборнику) узак. и расп. Прав. за 1903 г. № 38. Отд. I, ст. 416. 67. Янюк Н. Поняття „Посадова особа”: основні етапи дослідження в адміністративно-правовій науці і законодавстві // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2003. – Випуск 38. – С. 224-230. 68. Петухов Г.Е., Васильєв А.С. Понятие должностного лица в советском законодательстве и правовой науке // Правоведение. – 1980. - № 3. – С. 40-48. 69. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской СССР. Т. 1, 1917-1925 гг. – К.: Мин. Охраны общественного порядка УССР, Высш. шк, 1966. – 832 с. 70. Уголовный кодекс УССР: Утвержденный в У.Ц.К. 23 августа 1922 г. с алфавитным указателем. – Х. – 1922. – 50 с. 71. Трайнин А.Н. Общее учение о должностных преступлениях // Социалистическая законность. – 1938. - № 4 . – С. 12-21. 72. Кучерявый Н.П. Ответственность за взяточничество по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1957. – 187 с. 73. Динека В.И., Тузов Л.Л. Субьект должностного преступления // Научные труды РАЮН. Вып. 3. – М., 2003. – С. 446-452. 74. Здравомыслов Б.В. Советское уголовное право. Часть Особенная. Должностные преступления. – М., 1959. – 94 с. 75. Трайнин А.Н. Должностные преступления // Советская юстиция. – 1938. - № 4. – С. 7-12. 76. Шаргородський М. „Должностное лицо” и „представитель власти” // Вестник советской юстиции. – 1927. - № 21-22. – С. 753-754. 77. Сахаров А.Б. Ответственность за должностные злоупотребления по советскому уголовному праву. – М. – Гос. издательство юридической литературы, 1956. – 212 с. 78. Ривкин М. Рабочий, служащий и должностное лицо // Рабочий суд. – 1925. - № 17-18. – С. 765-768. 79. Жижиленко А.А. Должностные (служебные) преступления. (Ст. ст. 105-118 Уголовного Кодекса). М.: ,,Право и жизнь’’, 1923. – 64 с. 80. Кожевников М., Лаговиер Н. Должностные преступления и борьба с ними. – М., 1926. – 72 с. 81. Лейкина Н.С. Субьект должностных преступлений в практике Верховного Суда СССР // Ученые записки Ленинградского гос. ун-та им. Жданова. Вопросы уголовного права и процесса. Изд. Лен. гос. ун. – 1956. - № 202. – Вып. 8. – Серия юр. наук. – С. 89-105. 82. Жижиленко А.А. Должностные (служебные) преступления (глава III Уголовного кодекса). Изд. 3-е испр. и доп. – М.: ,,Право и жизнь’’. – 1927. – 100 с. 83. Кримінальний кодекс Української РСР. Офіціальний текст із змінами на 1 вересня 1958 р. та з додатками постатейно систематизованих матеріалів. К. - Державне вид-во політ. літ. УРСР. – 1958. -162 с. 84. Кримінальний кодекс УРСР. В ред. 1927 р. 3-е офіц. вид. Х. – Юрид. Вид-во Наркомюсту УСРР. – 1927. – 109 с. 85. Вишинська З.А. и Меньшагин В.Д. Рецензия на „Уголовное право. Особенная часть’’ // Советское государство и право. – 1940. - № 5. – С. 169-188. 86. Гюнтер А. Должностные преступления. – Харьков. Юрид. Изд-во НАРКОМЮСТА УССР, 1928. – 83 с. 87. Трайнин А.Н. Уголовное право. Особенная часть. Должностные и хозяйственные преступления. – М: Юриздат, 1938. – 136 с. 88. Зубрилов А.Н., Беляев Н.А. Борьба с должностными преступениями в колхозах // Учен. Записки (ЛГУ). - № 202. – Серия юрид. Наук. Вып. 3. – 1956. – С. 128-156. 89. Утевский Б.С. Общее учение о должностных преступлениях. – М. – Юрид. изд. - 1948. – 440 с. 90. Блум М.И. Ответственность за преступную халатность должностных лиц по советскому уголовному праву // Учен. Записки (Латвийский гос. Ун.). – Т. XII. – Вып. 1. – Рига., 1957. – 286 с. 91. Шейнин Х.Б. Ответственность за халатность должностных лиц по советскому уголовному праву. Автореф. дис. … к.ю.н. М., 1955. – 17 с. 92. Кириченко В.Ф. О субьекте должностных преступлений // Советское государство и право. – 1956. - № 2. – С. 89-98. 93. Тадевосян В.С. К разработке проекта Уголовного кодекса СССР // Советское государство и право. – 1954. - № 4. – С. 72-81. 94. Сухоплюев И.К. Следует ли в УК СССР давать определение должностного лица? // Советское государство и право. – 1954. - № 7. – С. 118-119. 95. Светлов А.Я. Борьба с должностными злоупотреблениями. – К.: „Наукова думка”, 1970. – 187 с. 96. Кримінальний кодекс УРСР 1960 р. Офіційний текст із змінами та доповненнями за станом на 1 грудня 1962 р. – К. - Державне вид-во політ. літ. - 1963. – 138 с. 97. Курс советского уголовного права. Преступления против государственного апарата и общественного апарата. Воинские преступления. / За ред. А.А. Пионтковского, П.С. Ромашкина, В.М. Чхиквадзе – М. – Наука. - 1971. – Т. 6. – 334 с. 98. Касаткин Ю.П. Должностные преступления. Вопросы квалификации. Учебное пособие. – М., 1979. – 39 с. 99. Л. Ільковець, О. Крючкова Спеціальний суб’єкт злочну у сфері службової діяльності // Вісник прокуратури. – 2003. - № 7. – С. 63-67. 100. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. Навчальний посібник / За ред. Хавронюка М.І. – Київ: Атіка, 2001. – 608 с. 101. Советское уголовное право. Особенная часть. Издание второе переработаное и дополненое. М.: Издательство Московского университета. – 1975 // Под ред. В.Д. Меньшагина, Н.Д. Дурманова, Г.А. Кригера. – 472 с. 102. Здравомыслов Б.В. Некоторые общие вопросы уголовной ответственности за должностные преступления. / В кн. Вопросы уголовного права. – М., 1966. – С. 202-231. 103. Максимов В. Ответственность за злоупотребление властью или служебным положением // Советская юстиция. – 1963. - № 15. – С. 20-22. 104. Кириченко В. Ответственность за должностные преступления // Советская юстиция. – 1961. - № 6. – С. 2-3. 105. Охотнікова О.М. Посилення кримінальної відповідальності за посадові злочини // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1998. - № 3. – С. 147. 106. Петришин О. Поняття посадової особи державного апарату // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - № 2(21). – С. 37-45. 107. Закон України ,,Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб’’ від 11 липня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 29. – Ст. 216. 108. Кримінальний кодекс України: Текст із змінами і доповненнями, опублікованими станом на 1 вересня 1999 року. – Львів, 1999. – 194 с. 109. Закон України ,,Про власність’’ від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 249. 110. Хворостянкіна А. Дефініції в законодавчих текстах: питання теорії // Право України. – 2005. - № 11. – С. 28-32. 111. Уголовный кодекс Республики Узбекистан (с изменениями и дополнениями на 15 июля 2001 г.). Вступительная статья М.Х. Рустамбаева, А.С. Якубова, З.Х. Гулямова. - СПб.: Издательство ,, Юридический Центр Пресс’’, 2001. – 338 с. 112. Уголовный кодекс Грузии / Науч. ред. З.К. Бигвава. Вступ. статья канд. юрид. наук, доц. В.И. Михайлова. Обзорн. статья докт. юрид. наук, проф. О. Гамкрелидзе. Перевод с грузинского И. Мериджанашвили. – СПб.: Издательство ,,Юридический Центр Пресс’’, 2002. – 409 с. 113. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / науч. ред. предисловие докт. юрид. наук, проф. И.М. Рагимова. Перевод с азербайджанского Б.Э. Аббасова. – СПб.: Издательство ,,Юридический Центр Пресс’’, 2001. – 325 c. 114. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Предисловие проф. Б.В. Волженкина; Обзорная статья А.В. Баркова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 474 с. 115. Уголовный кодекс Республики Армения / науч. ред. докт. юрид. наук Е.Р. Азаряна, канд. юрид. наук Н.И. Мацнева. Предисловие докт. юрид. наук Е.Р. Азаряна. Перевод с армянского канд. юрид. наук, проф. Р.З. Авакяна. – СПб.: Изд-во Р. Асланова ,,Юридический Центр Пресс’’, 2004. – 450 с. 116. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Закон Республики Казахстан от 16 июля 1997 года № 167 (Ведомости Парламента РК, 1997 г. № 15-16, ст. 211) / Предисловие министра юстиции Республики Казахстан докт. юрид. наук, проф. И.И. Рогова. – СПб.: Издательство ,,Юридический Центр Пресс’’, 2001. – 466 с. 117. Уголовный кодекс Кыргыской Республики // www.toktom.kg/lawcoll/15076.1.htm. 118. Уголовный кодекс Республики Молдова / Вступительная статья канд. юрид. наук А.И. Лукашова. – СПб.: Изд-во ,,Юридический Центр Пресс’’, 2003. – 408 с. 119. Уголовный кодекс Российской Федерации. – Х.: Консум, 1997. – 164 с. 120. Уголовный кодекс Республики Таджикистан. – СПб.: Юрид. Центр Пресс, 2001. – 410 с. 121. Уголовный кодекс Туркменистана // Ведомости Меджлиса Туркменистана. – 1997. - № 2. – Ч. II C. 9. 122. Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии / Науч. ред. и вступ. статья докт. юрид. наук, профессора Д.А. Шестакова; предисловие доктора права Г. – Г. Йешека; перевод с немецкого Н.С. Рачковой. – СПб.: Изд-во ,,Юридический Центр Пресс’’, 2003. – 524 с. 123. Уголовный кодекс Республики Польша / Науч. ред. канд. юрид. наук, доц. А.И. Лукашов, докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецова; вступ. статья канд. юрид. наук, доц. А.И. Лукашова, канд. юрид. наук, проф. Э.А. Саркисовой; перевод с польского Д.А. Барилович. – СПб.: Издательство ,, ,,Юридический Центр Пресс’’, 2001. – 234 с. 124. Уголовный кодекс Японии / Науч. редактирование и предисловие докт. юрид. наук, проф. А.И. Коробеева. – СПб.: Издательство ,, ,,Юридический Центр Пресс’’, 2002. – 226 c. 125. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Пер. с кит.; Под ред. и с предисл. АИ. Коробеева. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1999. – 176 с. 126. Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. докт. юрид. наук, заслуженный деятель науки РФ, проф. Б.В. Волженкин, пер. с англ. И.В. Мироновой. 2-е изд. – СПб.: Издательство ,,Юридический Центр Пресс’’, 2001. – 510 с. 127. Хавронюк М. Загальні службові діяння: особливості їх визначення у кримінальних законах європейських держав // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 4. - С. 124-128. 128. Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 144 с. 129. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131. 130. Волженкин Б.В. Некоторые проблемы совершенствования законодательства об ответственности за преступления против интересов публичной службы // Уголовное право: стратегия в XXI веке: сб. материалов третьей Международной научно-практической конференции. – М., 2006. – С. 241-243. 131. Непийвода В. Проблеми вдосконалення української термінології у галузі екологічного права // Право України. – 2003. - № 11. – С. 76-81. 132. Сліпушко О.М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові. Правопис. Граматика. К.: Ви-во ,,Криниця’’, 1999. – 512 c. 133. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред.. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ ,,Перун’’, 2005. – 1728 с. 134. Анисимов Г.Н. Злоупотребление доверием как способ совершения должностных преступлений // Проблемы законности. – 2003. – Вып. 58. – С. 196-201. 135. Захарян Г. Ответственное положение должностного лица // Социалистическая законность. – 1990. - № 11. – С. 62-64. 136. Круглов О.М. Про доцільність використання терміна ,,службова особа’’ // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2001. - № 3. - С.153-163. 137. Аснис А.Я. Уголовная ответственность за служебные преступления в России – М.: АО ,,Центр ЮрИнфор’’, 2004. – 396 с. 138. Горшенев В.М., Петришин А.В. Природа статуса должностного лица // Проблемы социалистической законности. Республиканский межведомственный научный сборник. – Харьков. – 1988. – Вып. 22. – С. 9-16. 139. Прохоренко А. Поняття, ознаки і види службових осіб за Кримінальним кодексом України (деякі проблеми) // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2003 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка, 2003. – С. 443-444. 140. Шнитенков А. Понятие должностного лица в УК и КоАП России // Уголовное право. – 2002. - № 3. – С. 102-103. 141. Изосимов С.В. Должностное лицо в уголовном праве: проблемы определения понятия // Научные труды РАЮН. Вып. 3. – М., 2003. – С. 462-470. 142. Слав С.П. Особенности понятия должностного лица в современных условиях // ,,Черные дыры’’ в российском законодательстве. - 2003. - № 4. - С. 227-230. 143. Яковенко Е.В. Уголовно-правовая борьба со взяточничеством. Автореф. дис. … к.ю.н. Владивосток, 2004. – 26 с. 144. Пионтковский А.А., Меньшагин В.Д., Чхиквадзе В.М. Курс советского уголовного права. Особенная часть. Том. 2. М.: Гос. изд-во юр. ли-ры, 1959. – 812 с. 145. Засов К.Л. Понятие должностного лица в законодательстве и юридической науке // Современное право. – 2003. - № 8. – С. 33-38. 146. Басова Т.Б. Уголовная ответственность за должностные преступления: проблемы правотворчества и правоприменения в условиях административной реформы Российской Федерации. Автореф. дис. … д.ю.н. Владивосток, 2005. – 55 с. 147. Басова Т.Б. Уголовная ответственность за должностные преступления: правотворчество и правоприменение в условиях административной реформы Российской Федерации: монография. – Владивосток : Даль наука, 2005. – 284 с. 148. Папиашвили Ш.Г. Должностные преступления в теории уголовного права, законодательстве и судебной практике. Тбилиси: Издательство Тбилисского уни-та. – 1988. – 304 с. 149. Басова Т.Б. Должностное лицо и лицо, выполняющее управленчиские функции в коммерческой или иной организации: сравнительный анализ // Научные труды РАЮН. Вып. 3. – М., 2003. – С. 394-397. 150. Басова Т.Б. Проблемы совершенствования уголовно-правового понятия должностного лица // Актуальне проблемы государства и права на рубеже веков. Часть I. Материалы межвузовской научной конференции, посвященной 40-летию юридического факультета ДВГУ / отв. редактор А.С. Шевченко. - Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1998. - С. 261-264. 151. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради України. – 1961. - № 2. – Ст. 15. 152. Панов Н.И. Понятийные аппараты наук криминального цикла: соотношение: соотношение и взаимосвязь // Государство и право. – 2001. - № 5. – С. 57-60. 153. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001. – 272 c. 154. Мельник М.І. Нові аспекти кримінальної відповідальності за посадові (службові) злочини // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. між нар. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовт. 2001 р. – К.-Х., 2002. – С. 199-202. 155. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – додаток до № 50. – Ст. 375. 156. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 40-41, 42. – Ст. 492. 157. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 6. – Ст. 56. 158. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. – Ст. 356. 159. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144. 160. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – додаток до № 51. – Ст. 1122. 161. Кодекс адміністративного судочинства України: Офіц. видання. - Із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2006 р. – К.: Концерн ,,Видавничий Дім ,,Ін Юре’’, 2006. – 168 с. 162. Борисов В.І. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової діяльності // Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність: Збірник матеріалів міжнародного науково-практичного семінару (11-12 травня 2001 р.) / (Редкол.: Сташис В.В. (головний редактор) та ін.). - Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 31-36. 163. Зейкан І. Визначення поняття посадової особи в кримінальному законодавстві // Право України. – 2001. - № 10. – С. 58-60. 164. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. За заг. ред. В.Б. Авер’янова. - К.: Факт., 2003. – 384 c. 165. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 р. ,,Про судову практику у справах про хабарництво’’ // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Навчальний посібник / Укл. Б.О. Кирись. – Львів: ПАІС, 2005. – С. 314-322. 166. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 12 від 7 жовтня 1994 р. ,,Про судову практику у справах про хабарництво’’ // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Львів: юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. – 1998. – С. 170-177. 167. Гуторова Н. Службова особа як суб’єкт злочинів проти державних фінансів // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 12. – С. 72-74. 168. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 c. 169. Петров Ю.А. К понятию должностного лица // Правоведение. - 1974. - № 6. - С. 31-36. 170. Колодяжный В.А. Вопросы квалификации принуждения должностным лицом к антиконкурентным согласованным действиям // Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. семінару. [Харків] 9 лист. 2004 р. / Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С. 76-81. 171. Осадчий В.І., Озеруга О.В. Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи у спеціальних нормах // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матер. наук.-практ. [Харків] 22-23 квітн. 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. - К. - Х.: ,,Юрінком Інтер’’, 2004. – С. 48-51. 172. Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. Монографія. - К.: Атіка, 2003. – 224 с. 173. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений: Учебное пособие. - М.: Изд-во МГУ, 1976. – 183 с. 174. Бурчак Ф.Г. Квалификация преступлений. – К.: Политиздат Украины, 1983. – 141 с. – (Б-ка нар. заседателя). 175. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений – 2-е изд., перераб. и дополн. – М., ,,Юристь’’, 1999. – 304 с. 176. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні: Монографія / Вступна ст. М.Я. Азарова. – Атіка, 2000. – 288 с. 177. Дудоров О. Кримінально-правове поняття посадової особи потребує вдосконалення // Закон і бізнес .- 1998. - 13 травн. ( № 19) . - С. 6-7. 178. Мельник М.І. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. – 2000. - № 11. – С.127-130. 179. Старчиков М. Должностные преступления: кто будет отвечать? // Юридическая практика. – 2002. – 26 ноября. - № 48 (258). – С. 10-11. 180. Стрельцов Є.Л. Экономическая преступность в Украине: Курс лекций. – Одесса: АО БАХВА. – 1997. – 571 с. 181. Дудоров О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара. Автореф. дис. … к.ю.н. К., 1994. – 23 с. 182. Закон України ,,Про боротьбу з корупцією’’ від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 34. – Ст. 266. 183. Волженкин Б. Уголовная ответственность должностных лиц негосударственных предпринимательских структур // Закон. – 1993. - № 5. – С. 16-20. 184. Зейкан І. Поняття посадової особи в кримінальному законодавстві: порівняльний аналіз // Право України. – 2002. - № 3. – С. 118-121. 185. Зейкан І. Кваліфікація дій службової особи фіктивного підприємства // Право України. – 2004. - № 7. – С. 77-79. 186. Романюк О. Інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб. Міф чи реальність? // Вісник прокуратури. – 2003. - № 12. – С. 41-47. 187. Кримінальний Кодекс України: Проект / Внесено нар. деп. України Пилипчуком І.М. 12 травня 1998 р. № 1029-1. – К.: Верховна Рада України, 1998. 188. Кримінальний Кодекс України: Проект Кабінету Міністрів України, 12 травня 1998 р. № 39-1304/4. – К.: Верховна Рада України, 1998. 189. Келина С.Г. Ответственность юридических лиц в проекте нового УК РФ // Уголовное право: новые идеи. М.: ИГП РАН, 1994. – С. 50-61. 190. Антонова Е.Ю. Уголовная ответственность юридических лиц и ее соотношение с иными видами юридической ответственности // Уголовное право: стратегия в XXI веке: сб. материалов третьей Международной научно-практической конференции. – М., 2006. – С. 80-82. 191. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субьект преступления и уголовной ответственности. – М.: ЛО ,,Центр Юринфор’’, 2002. – 204 c. 192. Наумов А.В. Уголовный закон в условиях перехода к рыночной экономике // Советское государство и право. – 1991. - № 2. – С. 28-35. 193. Смітієнко В.М., Агафонов В. І. Кримінальна відповідальність юридичних осіб в реформованому законодавстві України // Економіка. Фінанси. Право. – 1996. - №1. – С. 45-54. 194. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субьект преступления // Государство и право. – 2000. - № 8. – С. 18-27. 195. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – К.: Б. в, 2002. – 634 c. 196. Дудоров О.О. Проблема юридичної особи як суб’єкта злочину та її вирішення у проектах Кримінальних Кодексів України // Вісник Академії Правових Наук України. – 1999. - № 2. – С. 133– 141. 197. Павлов В.Г. Субьект преступления. – Спб.: Изд-во «Юридический центр Пресс» 2001. – 318 с. 198. Волженкин Б.В., Квашис В.Е., Цагикян С.Ш. Ответственность за взяточничество: Социально-правовые и криминологические проблемы. – Ер.: Айастан, 1988. – 200 с. 199. Волженкин Б.В. Служебные преступления. – М.: Юристь, 2000. – 368 с. 200. Справа № 1-392/2002 // Архів місцевого суду Личаківського району м. Львова. 201. Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація. Конспект лекцій зі спеціального курсу. // Життя і право. – 2004. - № 11. – C. 2-78. 202. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с. 203. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; За ред. проф. І.М. Даньшина. – Харків: Право, 2003. – 352 c. 204. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: ,,Наука’’, 1987. – 208 с. 205. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Олександр, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с. 206. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток: ДВГУ, 1983. – 300 с. 207. Лень В.В. До питання, пов’язаного з осудністю // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 1998. – Вип. 2 (4). – С. 129-132. 208. Зайцев А.В. К вопросу об уменьшенной вменяемости в уголовном праве // Проблеми законності. – 2000. – Вип. 41. – С. 164-168. 209. Приходько Т.М. Проблема обмеженої осудності в кримінальному праві. Автореф. … дис. к.ю.н.. – К. – 2001. – 21 с. 210. Кощинець В.В. Обмежена (зменшена) осудність у кримінальному праві // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. 27 квітня 2001 р. Донецьк 2001 р. – С. 507-516. 211. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 3 червня 2005 року ,,Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування’’ // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Навчальний посібник / Укл. Б.О. Кирись. – Львів: ПАІС, 2005. – С. 88-100. 212. Цепень М. Розроблення та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці // Право України. – 2006. - № 7. – С. 79-82. 213. Гринберг М.С. Специальная вменяемость // Вопросы совершенствования уголовно-правовых норм на современном этапе. - Свердловск, 1986. – С. 34-42. 214. Гринберг М.С. Место преступной небрежности в ряду возмущающих явлений (помех) // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью. – Владивосток, 1978. – Вып. 2. – С. 31-40. 215. Дагель П.С. Неосторожное преступления (общая характеристика неосторожного преступления в сфере использования техники) // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью. - Владивосток, 1978. – Вып. 2. – С. 3-15. 216. Навроцкий В.А. Об источниках уголовного законодательства и уголовного права Украины // Российское уголовное право: традиции, современность, будущее: Материалы научной конференции, посвященной памяти профессора М.Д. Шаргородского / Под ред. проф. Н.М. Кропачева; Б.В. Волженкина. – СПб.: Издательский Дом С. – Петерб. гос. ун-та, Издательство юридического факультета С. – Петерб. гос. ун-та, 2005. - С. 151-157. 217. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001 року. / За ред. Мельника М. І., Хавронюка М. І. – К.: Каннон ( АСК) 2002. – 1104 с. 218. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / (За загальною редакцією Клименка В.А.). – К.: Атіка, 2003. – 288 с. 219. Юридична енциклопедія: В 6 Т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: ,,Укр. енцикл.’’,1998. - Т. 1: А-Г. 672 с.: іл. 220. Филонов В.П. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение: Монография. - Донецк: Издательство ,,Донеччина’’, 1999. – 640 с. 221. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости, вины и уголовной ответственности (Теория и практика): Автореф. дис. … д.ю. н. М., 1995. – 70 с. 222. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141. 223. Закон України ,,Про прокуратуру’’ від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст. 793. 224. Закон України ,,Про Конституційний суд України’’ від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - № 49. – Ст. 272. 225. Закон України ,,Про статус суддів’’ від 15 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. – Ст. 56. 226. Гуторова Н.О. Проблеми кримінальної відповідальності неповнолітніх за злочини у сфері господарської діяльності // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наукових праць. Харків ,,Право’’., 2004. - Випуск 8. – C. 26-28. 227. Карпец И.И. Современные проблемы уголовного права и криминологии. М., ,,Юрид. Лит.’’, 1976. – 224 с. 228. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні. – К.: Атіка, 2004. – 240 с. 229. Гуторова Н.А. Преступления в сфере хозяйственной деятельности: Раздел VII Особенной части Уголовного кодекса Украины с научно-практическим комментарием. – Х.: ООО ,,Одиссей’’, 2003. – 256 с. 230. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с. 231. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Коржанський М.Й. – К.: Атіка, Академія, Ельга – Н, 2001. – 656 с. 232. Борзенков Г.Н. Ответственность за мошенничество (вопросы квалификации), М., ,,Юридическая литература”, 1971. - 168 с. 233. Матышевский П.С. Преступления против собствепности и смежные с ними преступления. — Юринком. — Киев, 1996. – 240 с. 234. Тихий В.П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1981. – 172 с. 235. Калинин Ю.В. Ответственность за хищение государственного и общественного имущества, совершенное путем присвоения или растраты либо путем злоупотребления служебным положением, по советскому уголовному праву: Автореф. дис. …к.ю.н. М., 1964. – 19 с. 236. Динека В.И. Ответственность за должностные преступления по уголовному праву России. Учебное пособие. М., 1998. – 69 c. 237. Процюк О.В. Службова особа як суб’єкт контрабанди // Наше право. – 2004. - № 2(1 ч.). – С. 93-97. 238. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Правовое поведение, его субьекты и пределы // Правоведение. – 1980. - № 3. – С. 31-40. 239. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних (Теоретическое введение в изучение специального курса). Учебное пособие. – М., 1970. – 125 с. 240. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27 березня 1992 р. ,,Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини’’ // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Навчальний посібник / Укл. Б.О. Кирись. – Львів: ПАІС, 2005. – С. 127-136. 241. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с. 242. Яковлев Я.М. Половые преступления. – Душанбе: Изд. ,,Ирфон’’, 1969. – 454 с. 243. Сімейне право: Нотаріат Адвокатура Суд: Наук.-практ. посіб. з інформ. додатком на лазерному носії: У 2 кн. / Драгнєвіч Л.Ю., Пульнєва О.С., Фурса Є.І., Фурса С.Я. та ін. / За заг. ред. С.я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я., 2005. - 896 с. 244. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 21-22. – Ст. 135. 245. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий Дім ,,Ін Юре’’, 2003. – 532 с. 246. Закон України ,,Про молодіжні та дитячі громадські організації’’ від 1 грудня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 1. - Ст. 2. 247. Закон України ,,Про об’єднання громадян’’ від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504. 248. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Особенная. К. ,,Наукова думка’’, 1985. – 456 с. 249. Квициния А.К. Должностные преступления. М.: ,,Российское право’’. – 1992. – 224 с. 250. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. Особлива частина. Форум. К. – 2001. – 942 с. 251. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відповідальний редактор С.С. Яценко. – К. – „А.С.К.”. – 2002. – 968 с. 252. Кравченко О.О. Злоупотребление должностными полномочиями: уголовно-правовая характеристика и предупреждение. Автореф. дис. … к.ю.н. Владивосток, 2004. – 26 с. 253. Владимиров В.А., Кириченко В.Ф. Должностные преступления. – М.: Госюриздат, 1965. – 42 с. 254. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності: Питання кваліфікації злочинів передбачених розділом XVII Кримінального кодексу України: Навч. Посіб. / Бантишев О.Ф., Рибачук В.І. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 116 с. 255. Гельфанд И.А. Хозяйственные и должностные преступления в сельском хозяйстве. К., 1970. – 252 с. 256. Квициния А.К. Должностные преступления: уголовно-правовые и криминологические проблемы. Тбилиси: ,,Сабгота Сакартвело’’. – 1988. – 310 с. 257. Уголовное право. Часть Особенная. М., ,,Юрид. ли-ра’’, 1966. – 560 с. 258. Уголовная ответственность за хищение государственного или общественного имущества, хозяйственные преступления и взяточничество / Под ред. д.ю.н., проф. М.И. Якубовича.М., 1967. – 207 с. 259. Іллічов М.О. Кримінальна відповідальність службових осіб у світлі нового кримінального законодавства України // Держава і право / Інститут Держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2002. – Вип. 15. – С. 421-427. 260. Бриллиантов А.В. К вопросу о понятии должностного лица // Российский следователь. – 2001. - № 6. – С. 28-33. 261. Галахова А.В. Уголовная ответственность за должностные преступления сотрудников органов внутренних дел. – М.: Без изд. 1988. – 34 с. 262. Кириченко В. Ф. Должностные преступления по советскому уголовному праву. Автореф. дис. …к.ю.н. – М., 1965. – 30 с. 263. Курс советского уголовного права. (Часть Особенная). Т. 4. – Ленинград: Изд-во Ленинградского уни-та, 1978. – 558 с. 264. Басова Т.Б. Сравнительный анализ дефиниции должностного лица по уголовным законам России 1960 и 1996 гг. // П’ять лет действия УК РФ: итоги и перспективы: материалы II международной научно-практической конференции состоявшейся на юридическлм факультете МГУ им. М.В. Ломоносова 30-31 мая 2002 г. – М.: ЛексЭст, 2003. – С. 448-451. 265. Золотопуп С.В., Суржан Р.Д. Ответственность должностных лиц контролирующих органов // Консультант бухгалтера. – 1999. - № 13. – октябрь. – С. 5. 266. Закон України ,,Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів’’ від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 11. – Ст. 50. 267. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 336 c. 268. Фіолевський Д.П. Судова влада і правоохоронна система в Україні: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2006. – 322 с. 269. Бондаренко І. Правоохоронні органи України та їх функції // Право України. – 2005. - № 7. – С. 53-56. 270. Коваленко В.П. Про визначення поняття ,,правоохоронний орган’’ в кримінальному законодавстві України // Життя і право. – 2005. - № 5. – С. 50-56. 271. Справа № 2-45/1997 // Архів Львівського обласного суду. 272. Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації): Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 128 с. – Бібліогр.: с. 122-123. 273. Справа № 05-749км05 // Архів Верховного Суду України. 274. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський (кер. авт. кол.) та ін; Відп. ред. В. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 376 с. 275. Захаров Є. Чи відбудеться реформа прокуратури? // Свобода. - № 8 (233), 8-14 березня 2005 року. – С. 9. 276. Сухонос В.В. Організація і діяльність прокуратури в Україні: історія і сучасність: Монографія. – Суми: ВДТ ,,Університетська книга’’, 2004. – 348 с. 277. Грицаєнко Л. В чому сутність проблематики стану сучасної прокуратури // Право України. – 2004. - № 8. – C. 89-93. 278. Коментар до Конституції України. К., 1996. – 378 с. 279. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 28 Закону України ,,Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів’’ (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) від 26 березня 2002 року. Справа № 1-9/2002 // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - № 2. – С. 18-22. 280. Справа № 05-658км05 // Архів Верховного Суду України. 281. Тацій В., Грошевий Ю. Прокуратура в системі поділу влад // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 1. – С. 61-69. 282. Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. Том 3. – К.: Ви-во ,,Аконіт’’, 2001. – 864 с. 283. Новий тлумачний словник української мови. У трьох томах. Том 2. – К.: Ви-во ,,Аконіт’’, 2001. – 928 с. 284. Стренин А. Проблемы ответственности за умышленное неисполнение должностным лицом своих служебных полномочий // Уголовное право. - 2003. - № 1. – С. 55-57. 285. Дудоров О.О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара. Дис. … к.ю.н. К., 1994. – 208 с. 286. Ларьков А.Н. Проблемы борьбы с должностными преступлениями // Борьба с должностными преступлениями (Сборник научных трудов). М., 1977. – С. 5-25. 287. Коржанский Н.И. Квалификация следователем должностных преступлений: Учебное пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СРСР, 1986. – 72 с. 288. Уголовное право УССР. Особенная часть: Ученик / Под ред. М.И. Бажанова и др.. – К.: Выща шк. Головное изд-во, 1989. – 503 с. 289. Дудоров О.О. Спірні питання кримінально-правового поняття ,,Посадова особа’’ // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць / Запорізький ін-т держ. і мун. упр-ня; редкол.: В.В. Глазунов (гол. ред.) та ін. / - Вип. 3. – Запоріжжя: РВП ,,Видавець’’, 1997. – С. 81-88. 290. Павлинов А. Круг субьектов должностных преступлений требует уточнения // Российская юстиция. - 2001. - № 9. - С. 63-64. 291. Справи № 180-0155 / 2004 і № 180-0097 /2003 // Архів місцевого суду Залізничного району м. Львова. 292. Дунаєва Т.Є. Службова недбалість як передумова вчинення господарських злочинів // Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності: Матер. нак.-практ. cемінару. [Харків] 9 лист. 2004 р. / Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. 135-137. 293. Справа № 05-2415км05 // Архів Верховного суду України. 294. Качмазов О.Х. Ответственность за взяточничество по российскому уголовному праву. Дис. … к.ю.н. М., 1999. – 224 с. 295. Уголовное право. Часть Особенная. М., ,,Юрид. ли-ра’’, 1968. – 584 с. 296. Курс уголовного права. Особенная часть. Том 5. Учебник для вузов. Под ред. д.ю.н., проф. Г.И. Борзенкова, и д.ю.н., проф. В.С. Комисарова. – М.: ИКД ,,Зерцало – М’’, 2002. – 512 c. 297. Афиногенов Ю.А. Об уголовно-правовом понятии должностного лица // Уголовное право: стратегия в XXI веке: сб. материалов третьей Международной научно-практической конференции. – М., 2006. – С. 251-253. 298. Скрябин Э. Субьект злоупотребления полномочиями и коммерческого подкупа // Законность. – 1999. - № 12. – С. 33-35. 299. Васецов А. Субьекты взяточничества // Советская юстиция. – 1984. - № 18. – С. 9-11. 300. Кузьменко О. Субьект получения взятки // Юридическая практика. – 2002. – 26 ноября. - № 48(258). – С. 11. 301. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Коментар до статті 354 ,,Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації’’ Кримінального кодексу України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. - 2004. - № 10. –С. 37-42. 302. Кравчук О. Проблеми класифікації юридичних осіб за новим законодавством України // Право України. – 2004. - № 6. – С. 102-105. 303. Популярна юридична енциклопедія / Кол. Авт. : В.К. Гіжевський, В.В. Головченко…В.С. Ковальський (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 c. 304. Юридичний словник-довідник: За ред. Ю.С. Шемшученка / Хужож. оформл. В.М. Штогрина. - К. Фемына, 1996. – 696 с. (Nota bene). 305. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Либідь, 2003. – 320 с. 306. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.4: Н-П. – 2002. –720 с.: іл. 307. Закон України ,,Про нотаріат’’ від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 39. – Ст. 383. 308. Ремизов М.В. Дифференциация уголовной ответственности за преступления против интересов публичной службы (гл. 30 УК РФ). Дис. … к.ю.н. Ярославль, 2004. – 177 с. 309. Клепицкий И.А., Резанов В.И. Получение взятки в уголовном праве России. М.: Изд. центр АРиНА, 2001. – 91 с. 310. Егорова Н. Субьект преступлений против интересов службы. // Законность. – 1998. - № 4. – С. 8-12. 311. Шипка А, Копил А., Чорна Н., Руденко О. Немає у нього ні начальника, ні приставника, ні повелителя, бо все це замінює закон // Закон і бізнес. – 1999. - № 30. – С. 12. 312. Сірий М.І. Висновок науково-правової експертизи щодо неправомірності визнання приватного нотаріуса спеціальним суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності діяльності, проведеної у відповідності із Законом України ,,Про наукову і науково-технічну експертизу’’ на запит приватного нотаріуса Ровенського міського нотаріального округу Кострикіна В.І // Нотаріат. – 2005. - № 12 грудень. – С. 13-17. 313. Сидоров І.Ф. Висновок науково-правової експертизи щодо визнання приватного нотаріуса спеціальним суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності // Нотаріат. – 2005. - № 12 грудень. – С. 17-20. 314. Комаров В., Баранкова В. Законодавство про нотаріат: очікувані зміни // Право України. – 2003. - № 11. – С. 60-64. 315. Справа № 183-0601/2005 // Архів місцевого суду Шевченківського району м. Львова. 316. Бакланов С.В. Ответственность за взяточничество по советскому уголовному праву. Вопросы квалификации. Автореф. дис. … к.ю.н. Свердловск. – 1970. – 20 c. 317. Петров Ю.А. К понятию должностного лица // Правоведение. - 1974. - № 6. - С. 31-36. 318. Шнитенков А. Выполнение преподавателем профессиональных и должностных функций // Уголовное право. - 2001. - № 4. - С. 68-70. 319. Закон України ,,Про податок з доходів фізичних осіб’’ від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 37. – Ст. 308. 320. Жернаков М. Правове регулювання статусу податкового агента в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - № 6. – С. 122-124. 321. Закон України ,,Про Державний бюджет України на 2005 рік’’ від 23 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 17, 18-19. – Ст. 267. 322. Калінюк О. Нотаріус не податковий агент з нарахування, утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб // Мала енциклопедія нотаріуса. - № 2 (20), квітень 2005 р. – С. 7. 323. Закон України ,,Про Державний бюджет України на 2006 рік’’ від 20 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 9, № 10-11. – Ст. 96. 324. Юридична енциклопедія: В 6 Т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: ,,Укр. енцикл.’’, 1998. Т.2: Д-Й. - 1999. - 744 с.: іл. 325. Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наукова думка, 2000. – 680 с. – (Словники України). 326. Закон України ,,Про судову експертизу’’ від 25 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 28. – Ст. 232. 327. Закон України ,,Про наукову і науково-технічну експертизу’’ від 10 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 9. – Ст. 56. 328. Папиашвили Ш. Спорные вопросы взяточничества // Социалистическая законность. – 1968. - № 11. – С. 42-45. 329. Камынин И.Д. Проблемы совершенствования института наказаний в уголовном законодательстве // Государство и право. – 2003. - № 6. – С. 86-89. 330. Закон України ,,Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону’’ від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 40. – Ст. 338. 331. Клименко В.А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за должностные преступления. – К.: «Блиц-Информ». – 1996. – 512 с. 332. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26 грудня 2003 року ,,Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень’’ // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: Навчальний посібник / Укл. Б.О. Кирись. – Львів: ПАІС, 2005. – С. 322-328. 333. Мамчур В.М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку. Автореф. дис. … к.ю.н. К., 2002. – 20 с. 334. Попов А.Н. Убийства при отягчающих обстоятельствах. – СПб.: Издательство ,,Юридический центр Пресс’’, 2003. – 898 с. 335. Піщенко Г.І. Попередження хуліганства (кримінально-правовий і кримінологічний аспекти). Автореф. Дис. … к.ю.н. К., 1999. – 18 с. 336. Яловий О. Участь громадськості в охороні громадського порядку: законодавче врегулювання в окремих країнах СНД та їх регіонах // Право України. – 2005. - № 1. – С. 122-124. 337. Клепицкий И. ,,Должностное лицо’’ в уголовном праве (эволюция правового понятия) // Законность. – 1997. - № 10. – С. 21-26. 338. Савченко В.Я. Аудит: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 322 с. 339. Закон України ,,Про аудиторську діяльність’’ в редакції від 14 вересня 2006 р. // www. zakon.rada.gov.ua. 340. Бендюк А.К. Проблемы совершенствования уголовной ответственности нотариусов и аудиторов // Преступность и коррупция: современные российские реалии / Сборник научных трудов под ред. д.ю.н., проф. Н.А. Лопашенко. – Саратов, Саратовский Центр по исследованию проблем организованной преступности и коррупции: Сателлит, 2003. – С. 375-377. 341. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 1 ,,Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності’’. Розділ 1 ,,Професії працівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців’’. Краматорськ: Центр продуктивності, 2005, 354 с. 342. Юридична енциклопедія: В 6 Т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: ,,Укр. енцикл.’’., 2001. Т. 3: К-М. - 2001. – 792 с.: іл. 343. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № № 47-52. – Ст. 349. 344. Сборник Постановлений Пленума и Определений Коллегий Верховного Суда СССР по уголовным делам 1971-1979. М.: Изд-во ,,Известия Советов Народных Депутатов СССР’’, 1981. – 992 с. 345. Закон України ,,Про вищу освіту’’ від 17 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 20. – Ст. 134. 346. Закон України ,,Про загальну середню освіту’’ від 13 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 28. – Ст. 230. 347. Закон України ,,Про професійно-технічну освіту’’ від 10 лютого 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 32. – Ст. 215. 348. Оспинников А.Ф. Ответственность за взяточничество по советскому уголовному праву. Автореф. дис. … к.ю.н. М., 1973. – 18 с. 349. Ляпунов Ю.И. Ответственность за взятку. М. ,,Знание’’, 1987. – 64 с. 350. Нусупалиев А. О субьекте должностного преступления // Проблемы государства и права на современном этапе / ИГПАН, 1971, вып. 4. – С. 172-177. 351. Коржанский Н.И. Понятие должностного лица // Советская юстиция. – 1970. - № 21. - С. 10-11. 352. Умалатов Б.У. Уголовная ответственность за халатность по советскому уголовному праву. Автореф. дис. … к.ю.н. - М., 1976. – 26 с. 353. Изосимов С.В. Злоупотребление должностными полномочиями: проблемы законодательного определения и квалификации // Российский судья. - 2003. - № 4. - С. 22-26. 354. Ковалева Н.М. Понятие должностного лица по российскому уголовному праву. Ставрополь: Диамант, 2001. – 47 с. 355. Справа № 1-378/2002 // Архів місцевого суду Личаківського району м. Львова. 356. Пістун І., Зозулінський А. Боротьба з службовими злочинами // Радянське право. – 1966. - № 9. – С. 28-31. 357. Лукомский В.С. Уголовная ответственность за дачу взятки и посредничество во взяточничестве. Дис. … к.ю.н. К., 1996. – 182 с. 358. Гук О.М. Проблемные вопросы уголовной ответственности за злоупотребление властью или служебным положением. Автореф. дис. … к.ю.н. К., 1988. – 24 с. 359. Справа № 1-750 / 1996 // Архів Залізничного районного суду м. Львова. 360. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19 травня 1998 р. // Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С. 100-101. 361. Справа № 1-162/1997 // Архів Залізничного районного суду м. Львова. 362. Справа № 183-0652 / 2005 // Архів місцевого суду Шевченківського району м. Львова.

Стоимость доставки работы, в гривнах: (при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)	50

Найти готовую работу

ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:

Связаться

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ

01.07.24 Методы анализа колебаний уровня моря и возможности их реализации

01.07.24 ХАРАКТЕРИСТИКА ИСХОДНЫХ МАТЕРИАЛОВ И МЕТОДОВ ИХ АНАЛИЗА

01.07.24 Концепция долгопериодной изменчивости уровня Мирового океана и отдельных его подразделений в связи с изменением климата и усилением антропогенного влияния

Архив материала для курсовых и дипломных работ

Ссылки:

Счетчики:

Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Найти готовую работу

Обратная связь:

Вход для партнеров

© 2006-2024. Все права защищены. Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.

© 2006-2024. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.