У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ (1991-2004 рр.)
Количество страниц 192
ВУЗ УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Год сдачи 2007
Содержание Вступ………………………………………………………………………….
Розділ 1. Судово-правова реформа в Україні: концептуальний рівень……………………………………………………………….
1.1 Основні напрямки положення здійснення судово-правової реформи………………………………………………………………….
1.2 Зміни у правовому регулюванні діяльності судової влади………..
1.3 Реформування діяльності прокуратури, адвокатури, нотаріату та процесуального законодавства як важливий напрямок судово-правової реформи……………………………………………………....
Висновки до розділу 1……...……………………………………………....
Розділ 2. Судово-правова реформа у період між прийняттям нової Конституції України та проведенням "малої" судової реформи (1996-2001 рр.)…………………………………………………..
2.1 Практичне спрямування судово-правової реформи у період 1996-2001 років………………………………………………………......
2.2 Законопроектна робота з реформування судоустрою………………
2.3 Проблеми здійснення правосуддя та реформування стадії виконання судового рішення………………..…………………………
Висновки до розділу 2………………………………………………………
Розділ 3. Здійснення судово-правової реформи після закінчення дії Перехідних положень Конституції України 1996 року…………
3.1 Проблеми становлення сучасного законодавства про судоустрій України…………………………………………………………………….
3.2 Кримінально-процесуальне законодавство: основні напрямки вдосконалення…………………………………………………………….
3.3 Шляхи подальшої реалізації судово-правової реформи в України
Висновки до розділу 3………………………………………………………
Висновки……………………………………………………………………..
Список використаних джерел……………………………………………

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституційне закріплення принципу верховенства права суттєво підвищує авторитет судових органів як важливого засобу забезпечення, гарантування та охорони права і закону. Це, у свою чергу, обумовлює актуальність дослідження проблем розвитку та вдосконалення судової системи держави.
Забезпечення належного функціонування та подальшого розвитку судової системи України відповідно до міжнародних стандартів здійснення правосуддя потребує теоретичного осмислення питань реалізації судово-правової реформи в Україні. Такі дослідження є необхідними для вивчення і подальшого врахування проблем, які виникають у процесі здійснення реформи. Як результат можуть бути запропоновані можливі шляхи подальшого реформування судової влади.
Хоч за часів незалежності нашої держави Верховна Рада України і прийняла багато законів, які спрямовані на підвищення ефективності здійснення правосуддя в Україні, але, на жаль, актуальною залишається проблема їх практичного втілення. Це обумовлює необхідність прийняття Концепції подальшого реформування судово-правової системи, що, в свою чергу, визначає важливість комплексного теоретичного та практичного аналізу реформування правосуддя за останній період, а саме 1991-2004 років.
Крім того, дослідження багатогранного процесу становлення та функціонування судової системи України за останні роки дає підстави констатувати, що судово-правова реформа в Україні на сучасному історичному етапі ще далеко не завершена. І одним із визначальних факторів такої ситуації є потреба розвитку наукової теорії, що визначає необхідність глибокого аналітичного осмислення і системного узагальнення теоретичних і практичних питань у цій сфері. На нашу думку, практичне вирішення проблем здійснення судово-правової реформи може дати результат у тому випадку, якщо достатньою мірою будуть враховуватися досвід та історія розвитку судочинства, а також практика застосування нормативно-правової бази у сфері здійснення правосуддя в Україні.
Зазначене обумовлює можливість виокремити такі аргументи актуальності дослідження:
необхідність створення та розвитку системних теоретичних та практичних знань про судово-правову діяльність в аспекті виявлення проблемних питань її здійснення та реформування з часу проголошення незалежності України;
потреба завершення реформування судово-правової системи в Україні зумовлює необхідність аналітичного осмислення і системного узагальнення проблемних питань реалізації реформи. Необхідно звернути увагу на те, що подальше підвищення ефективності правосуддя об'єктивно потребує визначення шляхів попередження можливих проблем у майбутньому. Одним із напрямків такої діяльності є врахування досвіду правозастування у цій сфері;
теоретичний та практичний аналіз проблем реалізації судово-правової реформи, що є цінним також з точки зору вироблення конкретних пропозицій щодо визначення особливостей правового регулювання окремих інститутів судово-правової системи України;
узагальнення питань реформування судово-правової системи протягом 1991-2004 років та аналіз правових досліджень з цієї тематики, які доводять, що важливість наукової розробки проблем реалізації судово-правової реформи відповідає потребам практики.
Актуальність теми обумовлюється також відсутністю комплексного дослідження проблем розвитку законодавства, що регулює відносини у сфері здійснення правосуддя в Україні протягом 1991-2004 років. В окремих наукових працях фрагментарно досліджуються питання реалізації судово-правової реформи.
Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної теми дослідження, про її науково-теоретичне та практичне значення.
Теоретичну основу дослідження складають праці вітчизняних учених-правознавців В.І. Андрейцева, С.В. Бобровник, В.Ф. Бойка, В.Д.Бринцева, Т.В. Варфоломеєвої, Р.А. Калюжного, В.О. Котюка, С.Л. Лисенкова, В.Т. Маляренка, О.Г. Мурашина, Д.М. Притики, П.М. Рабіновича, А.О. Селіванова, В.Є.Скоморохи, О.Ф. Скакун, А.А. Стрижака, М.І.Титова, В.М. Шаповала, В.І.Шишкіна, С.Г.Шумського та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана тема обрана відповідно до основних напрямків державно-правової реформи в Україні. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету, підготовленої згідно з планом наукових досліджень комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована в Державному реєстрі за № 0198U0007793.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Ужгородського національного університету від 24 квітня 2005 року протокол №3.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз теоретичних та практичних проблем реалізації судово-правової реформи в Україні в період 1991-2004 років в розрізі становлення ефективного правосуддя, яке відповідає міжнародним стандартам захисту прав та інтересів людини і громадянина.
Зазначена мета обумовила постановку і розв’язання наступних завдань:
• висвітлити історичні особливості формування концептуальних напрямків здійснення судово-правової реформи в Україні, в тому числі, охарактеризувати завдання, які мали бути реалізовані в ході реформи;
• охарактеризувати теоретико-правові особливості внесення перших змін до законодавства відповідно до засад, визначених Концепцією судово-правової реформи; на базі аналізу нормативно-правових актів розглянути закономірності системних нормативно-правових перетворень на першому етапі реформи (1991-1996 рр.) у сфері організації судової системи, прокуратури, адвокатури, нотаріату, а також стану реформування процесуального законодавства;
• обґрунтувати закономірності та фактори проведення судово-правової реформи після прийняття Конституції України 1996 року, а також практичні проблеми, які постали в умовах необхідності приведення законодавства України у відповідність до положень, закріплених Основним законом;
• здійснити теоретико-правовий аналіз проектів нової редакції Закону “Про судоустрій України”, які пропонувались у період дії Перехідних положень Конституції України; з'ясувати недоліки положень даних законопроектів;
• з'ясувати об'єктивні причини проведення “малої” судової реформи; визначити правові проблеми, які не були вирішені в процесі проведення “малої” судової реформи;
• розкрити теоретичний зміст реформ, здійснених після прийняття нового Закону “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року, а також обґрунтувати їхню результативність; визначити альтернативні шляхи вирішення проблем апеляційного та касаційного провадження, розвитку інституту суддівського самоврядування, матеріально-технічного забезпечення суддівської діяльності, правового регулювання діяльності Державної судової адміністрації;
• визначити подальші напрями реформування судово-правової системи України, виявити проблемні питання правового регулювання окремих інститутів, які потребують негайного вирішення найближчим часом;
• обґрунтувати загальні висновки та сформулювати конкретні пропозиції щодо подолання існуючих правових та організаційних проблем судово-правової реформи в Україні.
Об'єкт дослідження - правові та організаційні відносини у сфері реалізації судово-правової реформи в Україні в період від проголошення незалежності України по 2004 рік.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми реалізації судово-правової реформи в Україні, сутність реформування судово-правової системи, шляхи приведення законодавства України до міжнародних стандартів у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина.
Складовими частинами предмета дисертаційного дослідження стали питання визначення концептуальних напрямків здійснення реформи судової системи; здійснення правосуддя; з'ясування закономірностей законодавчого та організаційного забезпечення судово-правової реформи в Україні; визначення проблемних питань, які повинні були вирішуватись у ході проведення реформи, зокрема, в законодавстві про судоустрій, правовому статусі правоохоронних інституцій, а також у процесуальному законодавстві. Автор включає до предмета дослідження поряд з теоретичними й практичні проблеми судово-правової реформи, які виникали й вирішувалися в процесі її реалізації.
Методи дослідження. Дисертація виконана на основі використання комплексу філософських, загальнонаукових і спеціальних наукових методів дослідження.
Зокрема, застосування філософських методів пізнання надало можливість розглянути нормативно-правове регулювання організації та діяльності правосуддя в його розвитку і виявити причинну обумовленість такого розвитку. Застосування методу функціонального аналізу дозволило сформувати уявлення щодо проблемних питань у здійсненні правосуддя в Україні. За допомогою історико-правового методу дисертантові вдалося з'ясувати ґенезу судово-правової реформи протягом 1991-2004 років. Зокрема, він застосовувався для аналізу правових змін у правовому регулюванні судоустрою, здійснення правосуддя, діяльності правоохоронних органів. Тема дослідження зумовлює широке використання порівняльно-правового методу, що дозволило порівняти елементи судово-правової системи у різні періоди реформи. За допомогою системно-структурного підходу визначено місце та роль у судово-правовій системі окремих правоохоронних інституцій, таких як спеціалізовані суди, Верховний Суд України, прокуратура. Застосування статистичного методу дозволило порівняти статистичні дані про діяльність правоохоронних органів у різні періоди їх діяльності. Метод узагальнення дав можливість визначити подальші шляхи подолання проблем у реалізації судово-правової реформи.
Наукова новизна дисертаційних результатів визначається тим, що в ній, завдяки сукупності теоретичних та практичних узагальнень, зроблених на основі історичних даних про закономірності та особливості становлення і розвитку законодавства у сфері організації та здійснення правосуддя, вперше в юридичній літературі здійснено комплексне наукове дослідження на монографічному рівні, яке розкриває сутність проблем реалізації судово-правової реформи в Україні в період від проголошення незалежності України до кінця 2004 року.
Наукову новизну даної дисертації і особистий внесок автора в дослідження теми складають положення, рекомендації та висновки, що містяться в роботі, які прямо чи опосередковано впливають на вдосконалення процесу проведення судово-правової реформи в Україні.
Основні наукові результати дослідження, які відображають особистий внесок автора у проблему, такі:
1. Уперше здійснено комплексне історико-правове дослідження проблем реалізації судово-правової реформи в Україні в період від проголошення незалежності до кінця 2004 року, дано теоретичну характеристику їх, а також обґрунтовано можливі шляхи розв’язання існуючих проблем;
2. Виявлено та комплексно досліджено закономірності становлення законодавства про судово-правову систему, зокрема, щодо організації судової системи, судового провадження, статусу суддів, питання визначення шляхів реформування прокуратури, органів юстиції, правового регулювання діяльності органів попереднього розслідування, визначення нової ролі і місця адвокатури;
3. Зроблено висновок про необхідність підготовки і внесення на розгляд Верховної Ради України Концепції становлення судово-правової системи громадянського суспільства та правової держави як методологічної основи системного вдосконалення правових відносин у сфері здійснення правосуддя;
4. Вперше систематизовано реалізовані державою протягом досліджуваного періоду організаційно-правові заходи, спрямовані на здійснення, а також подолання проблем у реалізації судово-правової реформи в Україні;
5. Обґрунтовано пропозиції щодо подальших шляхів здійснення реформування судово-правової системи України, зокрема, уніфікації законодавства про судоустрій шляхом прийняття Кодексу правосуддя; удосконалення структури загальних судів і виокремлення в окремі судові ланки кримінального та цивільного судів; необхідності прийняття відповідних змін до процесуальних кодексів з метою забезпечення належної участі народу в процесі здійснення правосуддя;
6. Визначено правові проблеми, які не були вирішені в процесі проведення «малої» судової реформи;
7. Виявлено проблемні питання правового регулювання інституту суддівського самоврядування, діяльності Державної судової адміністрації.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, сприятимуть більш глибокому розумінню проблемних питань реалізації судово-правової реформи в Україні в період 1991-2004 років, а також виробленню відповідних способів розв’язання цих проблем і запровадження їх у законодавстві України. Крім того, результати дисертаційного дослідження можуть знайти застосування у таких сферах:
• науковій – для дослідження проблем теорії та практики реформування судово-правової системи в Україні;
• правотворчій – у подальшому використанні законодавчими та іншими правотворчими органами влади з метою законодавчого забезпечення вдосконалення судово-правової системи, зокрема, реорганізації судів загальної юрисдикції і створення окремої системи кримінального та цивільного суду, вдосконалення інституту народних засідателів та присяжних, завершення формування адміністративно-процесуального законодавства;
• навчально-методичній – у навчальному процесі при підготовці фахівців-юристів, зокрема, в процесі викладання курсу навчальних дисциплін з історії держави та права України, конституційного права України, теорії держави та права, а також спецкурсів, що торкаються проблем функціонування судової системи України. Крім цього, вони можуть бути враховані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з історії держави та права України.
Апробація результатів дисертації. Положення та висновки наукового дослідження обговорювались на засіданнях кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету. Теоретичні висновки дисертації були оприлюднені у доповідях та викладені у тезах наступних науково-практичних конференцій: XI регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” ( м. Львів, 3-4 лютого 2005року); науково-практичній конференції «Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського союзу» (м. Ірпінь, 11-13 квітня 2004 року); науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету Ужгородського національного університету (м. Ужгород, 25 лютого 2004 року).

Публікації.

1. Сердюк В.О. Етапи та проблеми становлення законодавства про судоустрій України // Науковий вісник Ужгородського національного університету.-2005.-№ 4.- С. 168-173
2. Сердюк В.О. Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України // Науковий вісник Ужгородського Національного університету.-2004.-№ 3.- С. 126-130
3. Сердюк В.О. Судово-правова реформа: проблеми апеляційного та касаційного провадження // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Випуск 253 «Правознавство»,-С.-66-69.
4. Сердюк В.О. Участь народу в здійсненні правосуддя в контексті реалізації судово-правової реформи вУкраїні //Збірник наукових праць юридичної і політичної науки. Держава і право. Випуск 28 Київ 2005 С.114-119.
5. Сердюк В.О. Окремі питання здійснення контролю за діяльністю суддів // Науковий вісник Ужгородського Національного університету.-2006.-№ 5.- С. 237-238.
6. Сердюк В.О. Етапи та проблеми становлення законодавства про судоустрій в Україні // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби України. Збірник наукових праць. Право – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005.-№5 (32).-С.193-200;
7. Бисага Ю.М., Сердюк В.О. Деякі проблеми реформування судоустрою в Україні // Матеріали ХІ регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2005. – С. 139-140.
Список литературы ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження розв'язує актуальне наукове завдання, що полягає у необхідності аналізу та систематизації проблемних питань, які виникли під час реалізації судово-правової реформи в Україні в період від проголошення незалежності України до кінця 2004 року, з'ясованні причин їх виникнення та шляхів подальшого вирішення недоліків судово-правової системи.
Аналіз праць науковців та законодавства дозволило зробити наступні висновки:
1. Вважаємо, що здійснення наукового аналізу теоретичного матеріалу дослідження надало можливість визначити такі категорії як судово-правова реформа, судово-правова система, напрями судово-правової реформи, проблеми судово-правової реформи. Так, судово-правова реформа-це реорганізація судової гілки влади в самостійну гілку державної влади, основною метою якої є створення нового механізму діяльності суду, який повинен відповідати загальносвітовим принципам та стандартам, що визначені в міжнародно-правових документах, ратифікованих Україною в різні історичні періоди. Судово-правова система- це сукупність взаємопов'язаних інституцій та процедури, основним завданням яких є забезпечення належного захисту прав та законних інтересів окремо взятого індивіда, колективного утворення, юридичних осіб будь-якої форми власності, їхніх посадових та службових осіб, а також державних інституцій.
2. В рамках даного дослідження ми виділяємо такі складові елементи судово-правової системи:
- суто судова система, до складу якої входить сукупність судів, визначених в законодавстві України про судоустрій;
- законодавство про здійснення судочинства, зокрема, процесуальні кодекси;
- інші органи, які покликані здійснювати матеріально-технічне та організаційне забезпечення діяльності суду, виконання судового рішення, забезпечувати державне обвинувачення та представництво інтересів держави в суді, здійснювати досудове розслідування в кримінальних справах, забезпечувати захист при здійсненні правосуддя (прокуратура, органи попереднього розслідування, адвокатура, органи Міністерства юстиції, Державна судова адміністрація, Вища рада юстиції). Напрями судово-правової реформи-це концептуально визначені сфери здійснення реорганізації судово-правової системи, які полягають у реформуванні судових та правоохоронних органів органів та процесуального законодавства. Проблеми судово-правової реформи - це об'єктивні та суб'єктивні чинники, які негативно впливають на стан та ефективність реалізації судово-правової реформи.
3. Слід зазначити, що проведене комплексне наукове дослідження здійснення в Україні судово-правової реформи після здобуття нею незалежності і до кінця 2004 року, дозволяє виділити такі її етапи:
- перший етап реформи розпочався після прийняття постанови Верховної Ради України "Про Концепцію судово-правової реформи в Україні" 28 квітня 1992 року та тривав до прийняття Конституції України 28 червня 1996 року;
- другий етап реформи припадає на період між 28 червням 1996 року до прийняття Верховною Радою України пакету змін до нормативно-правових актів 21 червня 2001 року, яке дістало назву "малої" судової реформи;
- третій етап розпочався від моменту проведення "малої" судової реформи та триває по сьогоднішній день.
4. Вважаємо, що особливості реформи на першому етапі полягали в тому, що:
• Україна спромоглася визначити концептуальні напрямки розбудови судової влади. Це знайшло своє відображення у прийнятті Верховною Радою України 28 квітня 1992 року Концепції судово-правової реформи в Україні;
• на протязі 2 років Верховна Рада України прийняла законодавчі акти про внесення змін до ЗУ "Про судоустрій", прийнято закони про статус суддів, Конституційний суд України, арбітражний суд, кваліфікаційні комісії суддів, адвокатуру, нотаріат, внесено деякі зміни до процесуальних кодексів,що спрямовані на забезпечення підозрюваному і обвинуваченому права на захист;
• законодавче визначалися демократичні принципи здійснення правосуддя;
• хоч реформою і не було визначено концептуальної ролі прокуратури, все ж таки було скасовано функцію прокурорського нагляду в суді за законністю судових рішень.
4. На нашу думку, можна визначити питання, які не були вирішені на цьому етапі, зокрема:
- практично залишились невирішеними питання щодо підвищення ефективності виконання судових рішень, чинне законодавство позбавило судового виконавця реальних владних функцій;
- в Україні станом на 1994 рік не існувало концептуального акту який би визначав напрямки здійснення спеціалізації судів. Концепція судово-правової реформи визначила лише загальні напрямки. Дані положення реалізувалися шляхом утворення окремої ланки - арбітражних судів. Адміністративні суди поки відносилися до системи судів загальної юрисдикції шляхом запровадження посад адміністративних суддів;
- не було впроваджено інститутів апеляції та касації; залишалася процедура перегляду судових рішень, яка була розроблена за радянських часів;
- залишилися невирішеними питання організації судової міліції, слідчої комісії, створення нових Цивільного процесуального, Кримінально-процесуального кодексів України, Адміністративно-процесуального кодексу України, Господарського кодексу України.
5. Слід зазначити, що другий етап реалізауії реформи характеризується прийняттям Конституції України і закріпленням в ній основоположних засад здійснення правосуддя в Україні. Цей правовий акт має надзвичайну цінність у плані становлення та розвитку правосуддя. На основі нього в найближчі роки буде здійснюватися реформування всього законодавства про судоустрій, процесуального законодавства, норм, актів, що визначають правовий статус правоохоронних органів.
6. Вважаємо, що до основних проблем другого етапу можна віднести такі:
- не були внесені зміни до законодавства;
- робота по приведенню законодавства у відповідність до новоприйнятої Конституції України здійснювалася в основному у формі підготовки законопроектів про судоустрій Верховним судом та Міністерством юстиції, але такі законопроекти мали суттєві недоліки;
- питання кадрового і матеріально-технічного забезпечення судів було не задовільни;
- хоч суттєвим кроком до здійснення реформування діяльності по виконанню судових рішень було прийняття Закону України "Про державну виконавчу службу", але даним законом було не достатньо обґрунтовано, розроблено питання про виконавчу службу, зокрема, залишилося не вирішеним питання розвантаження державних виконавців від виконання рішень інших державних органів (постанов органів міліції, інспекцій, служб тощо), щодо кваліфікації виконавців.
7. На нашу думку, основною проблемою другого етапу, яка призвела до фактичного застою у реалізації реформи в даний період, була необхідність прийняття нового закону про судоустрій, який у відповідності із новоприйнятою Конституцією визначив би якісно нову судово-правову систему, що забезпечило б більш ефективне і кваліфіковане врегулювання спірних правовідносин судом.
8. Вважаємо, що на третьому етапі було здійснено "малу" судову реформу та прийнято новий Закон "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року.
Сутність "малої" судової реформи полягала в прийнятті пакету законодавчих актів про внесення змін та доповнень до дванадцяти чинних законів, які регулювали діяльність судів та правоохоронних органів та визначали їх повноваження.
9. На нашу думку, об'єктивні причини проведення "малої" судової реформи полягали в наступному:
- закінчувався строк дії перехідних положень Конституції України, якими було відстрочено необхідність втілення конституційних засад правосуддя на п'ять років;
-за ходом приведення законодавства України у відповідність із визначеними у Конституції положеннями стежили ряд міжнародних організацій.
10. Слід зазначити, що в процесі здійснення "малої"" судової реформи хоч і було внесено кардинальні зміни в правове регулювання судово-правової системи, але ці закони були прийнятті поспіхом і потребували певної уніфікації в одному нормативно-правовому акті.
Така необхідність була реалізована після прийняття нового Закону "Про судоустрій України" 7 лютого 2002 року. В цьому нормативно-правовому акті було об'єднано ряд законодавчих актів, які врегульовували організацію і діяльність судів. Зокрема, це попередній ЗУ "Про судоустрій України", ЗУ "Про господарські суди", ЗУ "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України", ЗУ "Про органи суддівського самоврядування".
Хоч вказаний закон став одним з найбільших досягнень в реалізації судово-правової реформи, в ньому отримали свою реалізацію ряд завдань, які ставились в ході здійснення реформи. Але на даному етапі все одно не було вирішено всіх проблем організації і здійснення правосуддя в Україні.
11. На нашу думку, аналіз теоретичних та практичних проблем реалізації судово-правової реформи дозволяє визначити основні проблеми, які залишаються невирішеними на сьогодні. Зокрема:
1) нерозв'язана проблема спеціалізації суддів у місцевих загальних судах;
2) незадовільний рівень забезпечення гарантій незалежності суддів;
3) дискусійним є питання про порядок призначення на адміністративні посади в суді;
4) спостерігається неефективне забезпечення судової діяльності кадровими, матеріально-технічними та фінансовими ресурсами;
5) проблеми у запровадженні фіксування судового засідання технічними засобами;
7) реформою невирішено ряд проблемних питань судового провадження;
8) потребує перегляду чинне законодавство, яке визначає місце і роль прокурора в кримінальному процесі;
9) якщо Конституція в цілому і відповідає положенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини та інших міжнародних документів у цій галузі, то галузеве законодавство, а, зокрема, кримінально-процесуальне, ще не все переглянуте щодо його відповідності міжнародним документам і багато в чому суперечить інтересам захисту основних прав і свобод людини;
10) не залучаються в судове провадження народні
засідателі та присяжні, тому потребує деталізації правове визначення питання участі народу в здійсненні правосуддя;
12. Вважаємо, що існує потреба підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України Концепції становлення судово-правової системи громадянського суспільства та правової держави як методологічної основи системного вдосконалення правових відносин у сфері здійснення правосуддя. В ній повинні бути передбачені, зокрема:
- концептуальні форми приведення законодавства України в сфері судово-правової системи у відповідність до стандартів, які діють в європейському суспільстві, яке, на нашу думку, є зразком громадянського суспільства та правової держави;
- шляхи гарантування забезпечення ефективного фінансування судової гілки влади;
- відповідальність осіб, які забезпечують організацію реформи у разі необгрунтованого затягування цього процесу, яка повинна виражатися у формі відставки і складання такою особою своїх службових повноважень.
Для більшої ефективності цього документу він повинен бути прийнятий не у формі постанови Верховної Ради України, а у вигляді Закону України.
Узагальнюючи результати дисертаційного дослідження, з’ясували, що першочерговими кроками у здійсненні реформи судово-правової системи повинно стати:
• проведення подальшої уніфікації законодавства про судоустрій шляхом прийняття Кодексу правосуддя. Така необхідність зумовлюється такими чинниками: по-перше, не знята проблема розгалуженості правової бази щодо регулювання діяльності судової влади. Наприклад, сьогодні окремими нормативними актами регулюється питання діяльності Конституційного Суду України, досудового розслідування, адвокатури , правового статусу державного обвинувачення, по-друге, потребують закріплення в законодавстві правила поведінки судді, які б визначали культуру судочинства.
Враховуючи вищенаведене, вважаємо за необхідне прийняття кодифікованого нормативного акту, який врегульовуватиме побудову здійснення правосуддя. Таким може стати Кодекс правосуддя. Базою для його створення можуть бути чинний Закон "Про судоустрій України". До цього кодексу повинні ввійти питання, які сьогодні регулюються іншими законами, але за своєю сутністю стосуються правосуддя. Зокрема, Закони "Про Конституційний суд України", "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про адвокатуру". Крім того, необхідним є внесення в кодекс норм, які б визначали морально-етичні вимоги до суддів (так званий кодекс честі);
• зміна структури загальних судів і виокремлення в окремі судові ланки кримінального та цивільного судів. Необхідність цього зумовлюється неможливістю одного і того ж судді кваліфіковано розглядати одночасно кримінальні та цивільні справи із-за складності цих галузей права. Поряд з цим слід ввести і нову ланку - Вищий цивільний та Вищий кримінальний суд. По суті, ці нововведення створять дві нові спеціалізовані ланки судочинства, на чолі яких стоятиме Верховний суд України;
• внесення відповідних змін до процесуальних кодексів з метою забезпечення належного функціонування інституту участі народу в здійсненні правосуддя. В дослідженні встановлено причини повільного введення цього інституту, зокрема, вони полягають у таких трьох факторах: правовому (Кримінально-процесуальним кодексом України визначається єдиний можливий випадок розгляду справи за участю народних засідателів); матеріально-технічному; науково-теоретичному. Серед науковців немає єдиної точки зору щодо концептуального визначення правової форми існування цього інституту. Ми дійшли висновку, що в Конституції України зроблено намагання об'єднати дві форми залучення народу до участі у здійсненні правосуддя -це англосаксонську та європейську моделі. Стосовно народних засідателів у судочинстві, законодавстві та на практиці є певні напрацювання, а участь присяжних у суді є новою.
Тому наше бачення основних питань законодавчого розв'язання цієї проблеми є таким:
- на початковому етапі функціонування інститутів народних засідателів та присяжних в законодавстві повинна бути встановлена можливість альтернативного вибору для учасників процесу тієї чи іншої форми участі представників народу у здійсненні правосуддя. Право вибору потрібно надати відповідачу або підсудному. Крім того, повинно бути надане право взагалі відмовитися від залучення до розгляду в справі народних засідателів та присяжних. Це надасть змогу апробувати ці інститути щодо їх ефективності;
- необхідно розмежувати ці інститути в такий спосіб. Народні засідателі беруть участь у розгляді будь-яких справ у першій інстанції на однакових правах із професійними суддями. Щодо суду присяжних, то ми погоджуємося з думкою щодо необхідності залучення їх виключно в кримінальних справах і тільки у суді першої інстанції. Причому при визначенні у законі питання про їх участь у розгляді справ слід виходити з характеру злочину і міри покарання, яку за нього передбачено. Так, пропонуємо за участю присяжних розглядати тільки справи про особливо тяжкі злочини, за які законом встановлена найвища міра покарання. Зокрема, це справи за які санкцією передбачається можливість застосування до винного довічного позбавлення волі. Крім того, на відміну від народних засідателів, суд присяжних повинен лише визначати питання щодо винуватості чи не винуватості особи у вчиненні злочину;
- основні питання, пов'язані з функціонуванням суду присяжних, повинні вирішуватися процесуальним законодавством;
- враховуючи, що заборона виконувати обов'язки присяжного у зв'язку з професією чи діяльністю громадянина спрямована, з одного боку, на захист суспільних інтересів, а з іншого, на забезпечення, прийняття у конкретних справах законних і справедливих судових рішень, вважаємо, що в законодавстві України слід визнати несумісними з виконанням обов'язків присяжних посади депутатів, членів уряду, суддів і службовців апарату судів, прокурорів, слідчих і дізнавачів, адвокатів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.96 р. // ВВР. – 1996.-№30.
2. Про адвокатуру. Закон України від 19.12.92 р. // ВВРУ. - 1993.-№9.-ст.62.
3. Про боротьбу з корупцією. Закон України від 05.10.95 р. // ВВРУ. - 1995. - № 34. - ст. 266.
4. Про виконавче провадження. Закон України від 21.04.99 р. //ВВРУ. - 1999. - № 24. - ст. 207.
5. Про внесення доповнень і змін до деяких законодавчих актів України. Закон України від 15.12.92 р. // ВВРУ. - 1993. - № 6. - ст.49.
6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження". Закон України від 19.10.2000 року // ВВРУ. - 2000. - № 50. - ст. 436.
7. Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" та Кримінально-процесуального кодексу України. Закон України від 22.04.93 р. // ВВРУ. - 1993. - №22. - ст.229.
8. Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України". Закон України від 21.06.01 р. // ВВРУ. - 2001. - №40. - ст.191.
9. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України. Закон України від 21.06.01 р. // ВВРУ. - 2001. - № 34 - 35. -ст.187.
10. Про внесення змін до Розділу VII Закону України "Про державну виконавчу службу". Закон України від 31.12.98 р. // ВВРУ. - 1999.—№8.-ст.57.
11. Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України. Закон України від 21.06.01 р. // ВВРУ. - 2001. - №25- ст.190.
12. Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про судоустрій Української РСР", Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів Української РСР". Закон України від 17.06.92 р. // ВВРУ. - 1992. - № 35. - ст.508.
13. Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Закон України від 23.12.93 р.// ВВРУ.-1994.-№ 11.-СТ.49.
14. Про державну виконавчу службу. Закону України від 24.03.98 р. // ВВРУ. - 1998. - № 36 - 37. - ст.243.
15. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Закон України від 23.12.93 р. // ВВРУ. - 1994. -№ 11.-СТ.51.
16. Про звернення громадян. Закону України від 02.10.96 р. // ВВРУ. - 1996. - № 47. - ст. 256.
17. Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України. Закон України від 02.02.94 р.у // ВВРУ. - 1994. - № 22. - ст.140.
18. Про Конституційний Суд України. Закон України в редакції від 03.06.92 р. // ВВРУ. - 1992. - № 33. - ст.471.
19. Про Конституційний Суд України. Закон України в редакції від 16.10.96 р. // ВВРУ. - 1996. - № 49. - ст.272.
20. Про нотаріат. Закон України від 02.09.93 р. // ВВРУ. - 1993.-№39.-ст.383.
21. Про органи суддівського самоврядування. Закон України від 02.02.94 р. // ВВРУ. - 1994. - № 22. - ст. 138.
22. Про прокуратуру. Закон України від 05.11.91 р. // ВВРУ. -1991.-№53.-ст.793.
23. Про статус суддів. Закон України від 15.12.92 р. // ВВРУ. - 1992.-№8.-ст.56.
24. Про судову експертизу. Закон України від 25.02.94 р. // ВВРУ. - 1994. - № 28. - ст. 232.
25. Про судоустрій України. Закон України від 07.02.02 р. // ВВРУ. - 2002. - № 27 - 28. - ст. 180.
26. Про судоустрій Української РСР. Закон УРСР від 05.06.81 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. - 1981. - № 24. - ст.357.
27. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000.-№ 5.-С. 5-212.
28. Кримінальний кодекс України від 05.04.01 р. // ВВРУ. - 2001. -№25-26.-ст. 131.
29. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні. Постанова Верховної Ради України від 28.04.92 р. // ВВРУ. - 1992.-№30.-ст. 426.
30. Про порядок тимчасової дії та території України окремих актів законодавства Союзу РСР. Постанова Верховної Ради України від 12.09.91 р. // ВВРУ. - 1991. - № 46. - ст. 621.
31. Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.02 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 14. —ст.731.
32. Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.06.99 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2001. - №8. - С. 176 - 180.
33. Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.96 р. // Вісник Верховного Суду України. - 1996. - № 1. - С. 6 - 9.
34. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004. - №5.-С. 335-340.
35. Про застосування судами законів України про внесення змін до чинного законодавства у зв'язку із закінченням дії "Перехідних положень" Конституції України". Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.07.01 р. // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №3.-С. 5.
36. Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1998. -№8.-С. 74-78.
37. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-2004.-№ 5.-С. 357-363.
38. Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України. Указ Президента України від 01.10.02 р. //Офіційний вісник України. - 2002. - №40. -ст.1856.
39. Про додаткові заходи щодо забезпечення належних умов діяльності суддів та функціонування судів. Указ Президента України від 15.12.99 р. //Офіційний вісник України. - 1999. - №50.-ст. 2433.
40. Азаров Ю. Що заважає адвокатурі працювати злагоджено // Право України. - 1998. - № 3. - С. 38 - 40.
41. Азрал'ян Б.П. Про стан захисту працівників суду та безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинства // Вісник Верховного суду України. - 2001. - №5. - С. 34 - 36.


42. Андрейцев В. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні //Право України.-1998.-№ 12. - С. 115 - 120.
43. Афанасьєв В. Виконавство - виконавчій владі (або як реанімувати інститут судового виконання) // Право України. - 1994. - № 10. - С. 59-60.
44. Афанасьєв В. Проблеми підвищення ефективності виконавчого провадження в Україні // Право України. - 1996. - № 7. - С. 55 - 57.
45. Афанасьєв В. Щодо регулювання виконавчого провадження // Право України. - 1994. - № 9. - С. 10.
46. Бандурка О. Прокуратура: думки про її реорганізацію // Право
України.- 1995. - № 8. - С. 40-43.
47. Беляневич В. Повторна касація у господарському судочинстві: деякі проблеми правозастосування // Право України. - 2003. №3. — С. 36 —40.
48. Білоусенко В.Г., Пилипчик П.П. Суд присяжних: яким йому бути? //Вісник Верховного Суду України. - 1998. -№2. - С.14 - 19.
49. Бірюченський О., Панєвін О. Застосування законів, що забезпечують підозрюваному , обвинуваченому , підсудному право на захист // Право України. - 1995. - № 11. - С. 40 - 48.
50. Бобровник С. В., Богініч О. Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994. -121 с.
51. Бойко В. "...Здійснюється глибока реформа всієї судової системи і судочинства" // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - № 6. — С. 4—7.
52. Бойко В. Про стан здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції в 2000 році та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України // Вісник Верховного Суду України. -2001.-№ 1.-С.З-7.
53. Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення // Право України. - 2002. - № 3. - С. З - 7.
54. Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 році та завдання по удосконаленню організації роботи судів // Право України. - 1999. - №3.-СЗ-8.
55. Бойко В. Суддя як центральна фігура в судовій реформі // Вісник Верховного Суду України. - 2002. — № 4. — С. 2-5.
56. Бондаренко І. Судова система України та її реформування у сучасних умовах // Право України. - 2002. - № 8. - С. 37 - 41.
57. Бринцев В. Кодекс судової влади - на один щабель з КК, ЦК, КПК, ЦПК//Право України.-1996.-№ Ю.-С. 19-21.
58. Бринцев В. Конституційний шлях коригування курсу судово-правової реформи // Право України. - 2003. - № 2. - С. 7 - 12.
59. Бринцев В. Нормативне та організаційне забезпечення участі представників народу у здійсненні правосуддя // Право України. - 2004. -№5.-С. 28-31.
60. Бринцев В. Поєднання одноособової та колегіальної форм правосуддя в кримінальному процесі // Право України. - 1995. - № 7. - С.23 - 25.
61. Бринцев В. Шляхи подальшого реформування судочинства з метою забезпечення належної дії Закону України "Про судоустрій України" // Право України. - 2002. - № 10. - С. 56 - 58.
62. Брынцев В.Д. Судебная власть / Правосудне /: Пути реформирования в Украине. -X.: Ксилон, 1998. - 182с.
63. Варфоломеєва Т. Сучасне і майбутнє української адвокатури // Закон і бізнес.- 1996. -20 березня. -№ 12- 13.-С. 1.
64. Главговський В., Руденко М. Становлення і розвиток української моделі прокурорського нагляду на сучасному етапі (концептуальні проблеми)// Право України. - 1996. - №1. - С. 43 - 46.


65. Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи // Право України. — 2004. — № 5.-С. 32-37.
66. Гусак М. Концепція судової реформи: питання навколо неї // Право України. - 1992. - № 9. - С. 22 - 23.
67. Димитров Ю. Навіщо нам потрібний Апеляційний суд? // Право України. - 1994. - № 3 - 4. - С. 44 - 46.
68. Димитров Ю. Суддя - носій судової влади // Право України. - 1995. - № 1.-С. 12-16.
69. До питання про судово-правову реформу (інтерв'ю з Головою Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації В.Ф.Яковлевим) // Право України. - 1998. - № 7. - С. 50 - 56.
70. Драган В., Головченко В. Чи будуть виконуватися судові рішення? // Право України. - 1996.-№ 10.-С. 21 -22.
71. Євдокимов В. Судоустрій - пошуки оптимального варіанту // Право України. - 1999. - № 9. - С. З - 5.
72. Єрух А. Новий закон про нотаріат України // Право України. - 1994. - № 3-4.-С. 22-23.
73. Запорожець М. Система органів організаційного забезпечення діяльності судів України // Право України. - 2004. - № 2. - С. 72-75.
74. 3убар В. Проблемні питання застосування кримінально-процесуального законодавства // Право України. - 2003. - № 11. - С.85-89.
75. Иоффе М. Чи займе прокуратура належне місце в системі державної влади? // Право України. - 1995. - № 8. - С. 26 - 27.
76. Казаренко М. Судово-правова реформа та досудове слідство: практичні аспекти взаємодії // Право України. - 1999, № 1. - С. 83-85.
77. Кальний В. Проблеми реформування адвокатури України // Право України. - 1998. - № 7. - С. 42 - 45.
78. Кармазін О. Виконання судових рішень: є потреба обговорити // Право України.-1994.-№5-6.-С. 16-19.
79. Кармазін О. Як забезпечити виконання судового рішення // Право України. - 1995. - № 1. - С. 45.
80. Ківалов С. Об'єднати зусилля задля якісного проведення судової реформи // Право України. - 2003. - №3. - С. 26 - ЗО.
81. Коваль В. Актуальні проблеми функціонування судової системи України// Право України. - 2003. - № 12. - С. 20 - 24.
82. Козловський С. Накладення арешту на кореспонденцію та виїмка в аспекті судово - правової реформи // Право України. - 1998. - №4. -С.37.
83. Козьяков І. Прокурорський нагляд та судовий контроль за оперативно-розшуковою діяльністю при розслідуванні злочинів: проблеми та реальність // Право України. - 1999. - № 3. - С. 21 - 24.
84. Кононенко В. Неупередженість суддів // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 2. - С. 56 - 59.
85. Кононенко В. Правове забезпечення виконання судових рішень // Право України. - 1998. - № 9. - С. 16 - 18.
86. Копиленко О., Мурашин Г. Деякі методологічні аспекти наукового забезпечення законодавчого процесу // Вісник Академії правових наук.- Харків, 2003.- Вип. №2-3.-С.132-141.
87. Корж В. Актуальні питання подальшого реформування органів прокуратури // Право України. - 1998. — № 5. — С. 37-39.
88. Корж В. Незалежність прокурора: деякі проблеми законодавства та практики // Право України. - 1998. - № 12. - С. 74 - 76.
89. Котляр В. Суд присяжних не для України // Право України. - 1998. -№9.-С.72-73.
90. Курбатов А. Ще раз про суд присяжних // Право України. - 1997. - №12.-С. 98.
91. Лівшиць Ю. Правовий статус Конституційного Суду України // Право України. - 1994. - № 5 - 6. - С. 6 - 8.
92. Логінова С. Якою бути адвокатурі в Україні // Право України. - 1997. -№8.-С. 47-50.
93. Маляренко В. Актуальні проблеми становлення судової влади в Україні // Право України. - 1996. - № 1. - С. 31 - 36.
94. Маляренко В. До питання про участь представників народу у здійсненні кримінального правосуддя // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 6. - С. 38 - 47.
95. Маляренко В. Кримінальний суд: сучасні проблеми і належне місце в системі державної влади // Право України. - 1994.- № 11 - 12. - С.5 -9.
96. Маляренко В. Кримінально-процесуальне законодавство України: питання становлення і розвитку // Право України. - 2003. - № 9. - С.З - 14.
97. Маляренко В. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 1. - С. 42 - 53.
98. Маляренко В. Про розгляд кримінальної справи в апеляційному порядку // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 2. - С. 48 - 55.
99. Маляренко В. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Право України.- 2004. - № 4.—С. 3-10.
100. Марцинкевич А., Романішин В., Логінова С. Права людини та громадянина і судово-правова реформа // Право України.- 1999.— № 6.—С. 32-35.
101. Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України // Право України. - 1998. - № 1. - С. 78 - 82.


102. Мичко М, Долежан В. Реформування прокуратури: проблеми і перспективи // Право України. - 1999. - № 3. - С 78 - 80.
103. Мичко М. Щодо взаємодії прокуратури із судовою владою // Право України.- 1999.-№ 12.-С. 53-55.
104. Мочкош Я. Захист на слідстві (проблеми та пропозиції) // Право України.-1995.-№ 8.-С 34-36.
105. Надгорний Г. Регламентація судової експертизи в цивільному процесі // Право України. - 1994 - № 11 - 12. - С. 23 - 25.
106. Наказ МВС України "Про затвердження Положення про спеціальний підрозділ судової міліції "Грифон" від 19 листопада 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - №51 (частина 2). - ст. 2725.
107. Наказ МВС України "Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів" від 23 липня 1997 року // Офіційний вісник України. - 1997. -№35. - ст.155.
108. Немировська О. Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. - 1999. - № 9. - С. 53 - 56.
109. Огородник А. Ще раз про судову незалежність // Право України. - 1998.-№4.-С.31-32.
110. Омельяненко Г. Нова Конституція України і питання судової влади та судочинства // Право України. - 1996. - № 10. - С. 11 - 16.
111. Омельяненко Г. Правове регулювання та законодавче забезпечення судово-правової реформи в Україні // Право України. - 1998. - № 1. — С 73-78.
112. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклики часу // Право України. - 2003. - № 5. - С.15 - 18.
113. Осетинський А. Формування касації у контексті розвитку
господарської спеціалізації в судовій системі України // Право України.- 2004. - № 3. - С. 8 - 13.
114. Пасенюк О. Віхи становлення адміністративної
юстиціїУ/Юридичний вісник України. - 2004. - 6 — 12 березня. - №10.—С. 6.
115. Полешко А. Конституційні положення правосуддя втілювати в життя// Право України. - 1996. - № 11. - С. 5 - 9.
116. Полешко А. Концепція розвитку системи правосуддя в Україні: з науково-практичного семінару // Право України. - 2004. - № 4.— С. 156.
117. Полешко А. Перспективи запровадження в Україні адміністративної юстиції (з міжнародної конференції) // Право України.-2003.-№ 1.-С. 11-13.
118. Прийдак М. До формування механізму правління судової влади // Право України. - 1994. - №9. - С. З - 4.
119. Прилуцький С. Незмінюваність суддів - питання теорії і
практики// Право України. - 2003. - № 8. - С. 48 - 51.
120. Прилуцький С. Формування корпусу професійних суддів України в аспекті реалізації поділу влади // Право України. - 2003. — № 2. —С. 12-16.
121. Притика Д. Вищі спеціалізовані суди як конституційна гарантія демократизації судової влади // Право України. - 1999. - № 12. - С. 11 —14.
122. Притика Д. Господарські суди України в умовах судово-правової реформи // Право України. - 2004. - № 4. - С. 11-21.
123. Притика Д. Діяльність господарських судів України в умовах
судової реформи // Право України. - 2002. - № 12. - С. 4 - 9.
124. Притика Д. Методологічні проблеми організації господарських судів України // Право України. - 2003. - № 1. - С. 18 - 20.
125. Притика Д. Правові проблеми судового управління // Право
України. - 2003. - № 3. - С. ЗО - 35.

126. Притика Д. Проблеми діяльності господарських судів України в умовах реалізації Закону про судоустрій // Право України. - 2002. -№9.-С. 3-6.
127. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 210 с.
128. Рішення Конституційного Суду України "У справі за
конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 Конституції України, ст. 44 Кримінальне — процесуального кодексу України, ст. 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника)" від 16 листопада 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. - № 47. - ст. 2045.
129. Рішення Конституційного Суду України "У справі за
конституційним поданням 62 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 3 частини другої статті 18, статей 32, 33, 34, 35, 36, 37, підпункту 5 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій України" (справа про Касаційний суд України)" від 11 грудня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - №51 (частина 1). - ст. 2705.
130. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року №335 - р // Державний вісник України.-1997.-№ 9.- С. 1100.
131. Романюк Б. Призначення судової експертизи на досудовому
слідстві: деякі проблемні питання // Право України. - 2003. - № 3. -С. 86-91.
132. Руденко М. Прокуратура у світлі реалізації положень Конституції України // Право України. - 1996. - №11. - С. 25 - 30.
133. Савонюк Р. Правосуддя у світлі Конституції: суд без ухилу на обвинувачення // Право України. - 1996. - № 11. - С. 40 - 41.
134. Савонюк Р. Суд присяжних: яким йому бути. //Право України.-1997.-№7.-С.70-71.
135. Селіванов А. Реформування конституційних засад організації
судової влади в Україні // Право України. - 2003. - № 7. - С. 14 -15.
136. Сердюк В.В. До питання створення адміністративних судів в
Україні // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №2. - С.42 - 44.
137. Сібільова Н., Шило О., Глинська Н., Москвич Л. Міжнародна
науково-практична конференція з проблем та перспектив судової реформи в Україні // Право України. - 2002. - № 7. - С. 128 - 131.
138. Сімакова - Єфрем'ян Е. Проблеми судово-експертної діяльності в нормах чинного законодавства України // Право України. - 2004. - №6.-С. 99-102.
139. Скакун О. Теория государства и права (энциклопедический курс). – Х.: Эспада, 2005.-С. 385.
140. Скомороха В. До першої річниці запровадження конституційної юрисдикції // Право України. - 1997. - № 11. - С. 3-8.
141. Стахурський М. Проблеми реформування адміністративно-юрисдикційного процесу // Право України. - 2002. - № 3. - С. 27 - 30.
142. Стефанюк В. Закон "Про судоустрій України" у контексті судово-правової реформи // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 3. -С. 2-5.
143. Стефанюк В., Лукашова Н. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - № 2. - С. 36 - 38.
144. Стефанюк В. Про стан здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції у 2001 році та заходи щодо реалізації положень законів України, спрямованих на втілення в життя судово - правової реформи// Вісник Верховного Суду України.- 2002.- № 2. - С. 2 - 6.
145. Стефанюк В. Проблеми вдосконалення адміністративного права та перспективи розвитку адміністративної юстиції в Україні // Право України. - 2003. - № 1. - С. 4 - 7.
146. Стефанюк В. Проблеми конституційного та адміністративного правосуддя при застосуванні норм Конституції України та інших законів // Право України. -2002.-№2.-С.З-6.
147. Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України. -
1998.-№ 1.-С.20-24.
148. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 176 с.
149. Стрижак А. Державне управління в органах судової влади
України: щодо постановки проблеми // Право України. - 2003. — № 7. — С. 15-20.
150. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 18-19 квітня 2002 року в м. Харкові/ Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого та ін.; [Ред. кол.: В.В.Сташис (голов.ред.) та ін.]. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 285с.
151. Судова реформа. Матеріали до II з'їзду суддів України 20-21
жовтня 1994 року в м. Києві / Українська правнича фундація. - К., 1994.-43с.
152. Сухонос В., Звірко О. Щодо Концепції реформування
прокуратури України // Право України. - 2004. - № 1. - С. 86 - 90.
153. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006.- С.450.
154. Теорія держави і права: Навч. посібник / За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- 368 с.
155. Тесленко М. Про місце Конституційного Суду України в системі вищих органів державної влади // Право України. - 1999. - № 12. - С.33-35.
156. Тітов М. Деякі нотатки про судову владу в Україні // Право
України.-1997.-№ 11.-С. 81-82.
157. Тітов М. До реформи господарського судочинства // Право
України. - 2002. - №2. - С. 120 - 125.
158. Тітов М. Про деякі проблеми виконавчого провадження // Право України. - 1999. - № 11. - С. 64 - 68.
159. Ткаченко В. Про побудову системи законодавства і судової
системи України // Право України. — 1996. - № 10. - С. 54.
160. Точиловський В. Про місце прокуратури в системі державної
влади // Право України. - 1992. - № 6. - С. 20 - 22.
161. Удалова Л. Деякі проблеми розвитку кримінально- процесуального законодавства // Право України. -2002. - № 6. - С. 99- 101.
162. Фіолевський Д. Актуальні проблеми юридичної освіти // Право України. - 2004. - №2. - С. 114 - 117.
163. Фролов В. Кодекс професійної етики судді як захист єдності та незалежності судової системи // Право України. - 2003. - № 4. - С. 96 -98.
164. Харута О. Про незалежність судової влади // Право України. -1994.-№46. -С. 11-12.
165. Харута О. Проблеми судової реформи // Право України. - 1997.-№3.-С.33-35.
166. Цимбал М. Судова експертиза: проблеми та перспективи розвитку // Право України. - 2002. - № 11. - С. 127 - 129.
167. Шаповал В. Проблеми розвитку конституційної юрисдикції в
Україні // Вісник Конституційного Суду України. — 1998. — № 2. —С.45-53.
168. Шевчук П. Проведення судової реформи — важлива передумова створення нового Цивільного процесуального кодексу України // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - № 2. - С. 29-36.
169. Шишкін В. Військові суди через призму правової держави //
Право України. - 2004. - № 4. - С. 107 - 110.
170. Шишкін В. Концепція судової реформи: (Концепція та додаткові матеріали)/ Українська правнича фундація. - К: Право, 1994. - 55с.
171. Шоха П. Про матеріальний стан правосуддя і судові витрати // Право України. - 1993. - № 5 - 6. - С. 42 - 44.
172. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні// Право України. - 2003. - № 3. - С. 42 - 45.
173. Штогун С. Суддівське самоврядування як конституційна гарантія незалежності та недоторканності суддів // Право України. — 2004. — №6.-С. 18-21.
174. Штогун С. Судова реформа - шлях до вдосконалення захисту
прав і свобод людини і громадянина // Право України. - 2002. - № 8.—С.34-37.
175. Шумський П. Завдання органів прокуратури, що випливають з положень нової Конституції України // Право України. - 1997. - №1.—С.53-54.
176. Шумський П. Місце прокуратури в системі державних органів // Право України. - 1995.-№ 2.-С. 12- 13.
177. Шумський П. Підготовка юридичних кадрів: проблемні питання// Право України. - 1994. - № 3 - 4. - С. 19.
178. Юрчак В. Виконання судових рішень: окремі питання // Право України. - 2003. - № 3. - С. 85 - 86.
179. Ющик О. Про юридичну техніку конституційного визначення судоустрою України // Право України. — 2001. - №3. — С. 88 — 89.
180. Янюк Н. Підвідомчість справ адміністративним судам: проблемні питання // Право України. - 2003. - № 2. - С. 88 - 91.

Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.