У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название ВІДНОВЛЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ У СПРАВІ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ
Количество страниц 225
ВУЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Год сдачи 2007
Содержание ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................ 3
ВСТУП................................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ НОВОВИЯВЛЕНИХ ОБСТАВИН......................................................................................................... 20
1.1. Поняття нововиявлених обставин....................................................... 20
1.2. Становлення та розвиток інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами....................................................................... 37
1.3. Правове визначення нововиявлених обставин та відмежування їх від інших обставин у справі, що слугують підставою для перегляду судових рішень у порядку виключного провадження..................................................... 50
Висновки до розділу 1................................................................................... 72
РОЗДІЛ 2. ВІДНОВЛЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ............................ 74
2.1. Порядок відновлення провадження у справі в зв’язку з нововиявленими обставинами..............................................................................74
2.2. Приводи та підстави для відновлення провадження у справі за нововиявленими обставинами............................................................................. 98
2.3. Строки виявлення нових обставин і перегляд судових рішень у зв’язку з цим ..................................................................................................................116
Висновки до розділу 2................................................................................. 126
РОЗДІЛ 3. РОЗСЛІДУВАННЯ НОВОВИЯВЛЕНИХ
ОБСТАВИН................................................................................................ 129
3.1. Суб’єкти розслідування ...................................................................... 129
3.2. Порядок проведення розслідування нововиявлених обставин........ 134
3.3. Форма закінчення розслідування нововиявлених обставин............. 160
Висновки до розділу 3.................................................................................. 173
ВИСНОВКИ............................................................................................. 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................... 184
ДОДАТКИ................................................................................................ 200

ВСТУП

Актуальність теми. З розвитком незалежної України в ній здійснюються необхідні заходи для того, щоб вона була насправді правовою державою у системі цивілізованих суспільств світу. Великим здобутком української держави є те, що вона є членом Ради Європи та має свого представника в Європейському суді з прав людини. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека в Україні визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).
У світлі демократизації суспільних відносин в Україні відбувається оновлення кримінального процесу, метою якого гарантування додержання і охорони і свобод кожній людині і громадянинові прав, а також ефективного їх захисту у випадках порушення. Докорінне реформування судово-правової діяльності є необхідною передумовою побудови демократичної правової держави. Наукове забезпечення реформи полягає не тільки в участі правознавців у підготовці законопроектів, що не можна не зазначити як позитивне явище, але й у напрацюванні ідей, які спрямовані на удосконалення всієї правоохоронної діяльності.
Охорона й захист законних прав та свобод людини є головним завданням здійснення правосуддя. Цей захист, проголошений Конституцією нашої держави, має бути чітко реалізований в інших законах. Основному Закону. У зв’язку з цим, в Україні, на ряду з іншим, повинні вживатися заходи по удосконаленню та демократизації кримінального судочинства, яке не можливе без опрацювання теоретичних основ удосконалення правової бази його відправлення. Воно має створювати надійні механізми, здатні убезпечити особу від репресій, безпідставних втручань в її особисте життя, застосування щодо неї заходів кримінально-процесуального примусу [1, с. 73].
Завданням українського кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК) [2].
Для успішного здійснення цих завдань необхідно, щоб кожна кримінальна справа, що розглядається судом, була вирішена правильно, щоб прийняте у ній рішення було правомірним. На жаль, часто трапляються випадки, коли суб’єкти розслідування і навіть суди, приймаючи від імені держави судове рішення, припускаються помилок. Набравши законної сили, таке помилкове рішення може бути фатальним не тільки для засудженого, а й для іншого члена суспільства.
Тому, кожна правова держава світу, в тому числі й Україна, повинна закріпити у своєму законодавстві ефективні норми, які б надавали можливість негайного її виправлення. До цього спонукає й зобов’язання нашої держави перед європейським та світовим співтовариством.
У зв’язку з цим, особливого значення набуває аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства і норм міжнародного права, а також приведення національного законодавства відповідно до тих зобов’язань, що взяла на себе Україна при ратифікації міжнародних угод, що стосуються захисту прав та свобод людини [3, с.162].
Це пояснюється й тим, що згідно із законом України “Про дію міжнародних договорів на території України” укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства [4, с.162]. У п. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права вказано: “Якщо будь-яка особа остаточним рішенням була засуджена за кримінальний злочин і якщо винесений їй вирок був згодом скасований або їй було дароване помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно із законом, якщо буде доведено, що вказана обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини” [5, с.46].
У ст. 2 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав і свобод людини 1950 р. зазначено, що кожен, кого суд визнав винним у вчинені кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Реалізація цього права, включаючи підстави на яких воно може бути здійснене, регулюється законом. У ст. 4 Протоколу відмічено, що справа може бути переглянута згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових та нововиявлених фактів чи суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи [6].
Вказані міжнародно-правові норми надають широкі можливості для здійснення основних напрямів державної політики в галузі прав людини й забезпечення верховенства прав і основних свобод людини у відносинах із державою, згідно з якими необхідним є приведення законодавства України відповідно до універсальних стандартів прав людини Організації Об’єднаних націй й Ради Європи [7]. Верховний Суд України звертає увагу судів також на те, що вся їх діяльність повинна бути підпорядкована захисту прав та свобод людини і громадянина. Шляхом розгляду кримінальних справ згідно з Конституцією та законами України суди зобов’язані забезпечити рівність громадян перед законом і судом [8].
Саме такий підхід має бути використаний під час дослідження інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, який, не дивлячись на свою актуальність, є найменш досліджений в Україні з теоретичного погляду, а також законодавчо закріпленим, а тому потребує ґрунтовних наукових розвідок. Завдяки наявності цього інституту можливо виправити судову помилку у рішеннях суду, які частково чи повністю вже виконані, відновити законні права громадян, вирішити питання щодо покарання винних осіб і реабілітації невинних.
Проте, низьке теоретичне опрацювання інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами та недосконала його процесуальна регламентація може призвести, як свідчить практика, до ігнорування цього способу перегляду судових рішень, які набрали законної сили, а також застосування й інших способів перегляду. Такий напрям в роботі є грубим порушенням закону, прав і законних інтересів громадян.
Цілком зрозуміло, що його недооцінку пояснюють незначною кількістю справ, які переглядаються за нововиявленими обставинами, але це не дає підстави стверджувати, що проблеми у цій галузі не існує, оскільки, як свідчить практика, нині не визначено надійного правового механізму його застосування. Окрім цього, проблема полягає, не в кількості справ, а в тому, що кожна з них є важливою для правосуддя, тому, що доля кожного громадянина є не менш значимою, ніж інтереси держави. З огляду на проблему, виникає необхідність забезпечення функціонування цього інституту без суттєвих перешкод. Сама наявність у кримінальному процесі інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами відповідає природі цього справедливого процесу.
Варто навести у підтвердження вищезазначеного, що таку „тяжку спадщину” для нашої держави становлять масові репресії, що чинилися тоталітарним режимом у нашій країні минулого століття. Під час судових та позасудових розправ грубо порушувалися норми Конституції та норми кримінального судочинства. Згідно зі статистикою, кількість засуджених за контрреволюційні злочини, що перебували у складі табірних засуджених Головного управління таборів НКВС СРСР сягала: 1934 р. – 26,5%; 1935 р. – 16,3%, 1936 р. – 12,6%; 1937 р. – 12,8%; 1938 р. – 18,6%; 1939 р. – 34,5%; 1940 р. – 33,1%; 1941 р. – 28,7%; 1942 р. – 29,6%; 1943 р. – 35,6%; 1944 р. – 40,7%; 1945 р. – 41,2%; 1946 р. – 59,5 %; 1947 р. – 54,3%; 1948 р. – 38% [9].
Реабілітації незаконно репресованих осіб є обов’язком кожної правової держави. В сьогодення в Україні реабілітація незаконно засуджених осіб та поновлення їх прав здійснюється на основі Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17.04.1991 р. з подальшими змінами та доповненнями.
Закон направлений на ліквідацію наслідків беззаконня, що було спричинено з політичних мотивів стосовно громадян України, поновлення їх прав та встановлення пільги реабілітованим. Закон проголошує необхідність визнання реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками”, “трійками”, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на України діянь, кваліфікованими як контрреволюційні злочини. Порядок відновлення порушених прав громадян визначається ст.7 цього Закону. Органи прокуратури у взаємодії з органами державної безпеки проводять перевірки та складають відповідні висновки щодо всіх кримінальних справ, рішення щодо яких не були скасовані до моменту його прийняття. На реабілітованих осіб органи прокуратури видають відповідні довідки, що підлягають перегляду при наявності підстав для визнання особи такою, що не підлягає реабілітації, прокурор надсилає справу з висновком: щодо засуджених судами – до тих же судів, які виносили останнє судове рішення; щодо підданих покаранню за рішенням позасудових органів – до Верховного Суду України, апеляційних судів, військових судів регіонів.
Верховному Суду України надавалися повноваження щодо перегляду в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами кримінальних справ, розглянутих Верховним Судом Української РСР, Союзу РСР, військовими трибуналами та позасудовими органами, в тому числі за межами територій колишнього радянського союзу щодо осіб, які на момент застосування репресій були громадянами України [10].
Правильно зазначає Б.Т. Бєзлєпкін, що встановити справедливість у таких випадках, не відміняючи самого кримінального закону, – значить переглянути справу кожного репресованого з позицій юридичних категорій винності й невинуватості у вчиненні злочину [11, с. 81].
Порядок щодо відновлення порушених прав репресованих громадян, що існує, є недосконалим, оскільки вже мав місце злочин при незаконному засудженні громадян, то не потрібно допускати її знову. Для запобігання допущення помилок, процедура відновлення порушених прав громадян повинна здійснюватися на основі інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами щодо кожної конкретної особи, а не до групи людей.
За даними судової статистики про перегляд судових рішень, що набрали законної сили за нововиявленими обставинами прокурорами до суду у 2001 р. було подано – 13 подань, у 2002 р. – 44, у 2003 р. – 78, у 2004 р. – 97, у 2005 р. – 106 подань [12]. Збільшення кількості клопотань про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами говорить про демократизацію кримінального процесу нашої держави, але не про досконалість цього інституту у кримінальному судочинстві.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство України приймалося у період після тоталітарного режиму колишнього Радянського Союзу з відповідною йому правовою системою, яка відображала пануючу роль держави над особою. Цій системі законодавства відповідав й інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Основним недоліком цього інституту є суттєво звужені можливості незаконно репресованої особи невідкладно реалізувати своє конституційне право на оскарження дій державних органів і відновлення справедливості. Такий стан не відповідає новим політичним, соціальним та економічним умовам в Україні, що закріплені в Основному Законі держави.
Про наявність значних суперечностей між нинішньою реальною дійсністю у системі суспільних відносин цієї сфери і нормами процесуального законодавства свідчать факти неодноразових несправедливих судових рішень, відповідно до яких засуджено громадян до тривалих термінів ув’язнення, про що зазначається у засобах масової інформації. Прикладом є обвинувальний вирок Апеляційного суду Харківської області стосовно Ю. Височенка, якого було засуджено до довічного позбавлення волі. Й лише через шість років, після проведення значної роботи захисників засудженого, встановлення нововиявлених обставин, вирок у справі був скасований й справа направлена на додаткове розслідування, під час якого виявили чимало зловживань слідчих, що провадили справу. На даний час триває розслідування [13].
З вищезазначеного слідує те, що дане дослідження інституту відновлення провадження та проведення розслідування у справі актуальне й має важливе теоретичне й практичне значення. Оскільки це дозволяє не тільки зміцнити одне з слабких місць правової системи, але й запропонувати для обговорення конкретні правові й організаційні заходи прогресивного удосконалення цього інституту, як частини правоохоронної системи в демократичній правовій державі. Але проведення реформування процесуального законодавства неможливо без його теоретичного обґрунтування.
Значна частина дисертаційних та інших досліджень щодо перегляду судових рішень, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами на просторі СНД представлена переважно російськими вченими. Значний внесок в удосконалення інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами внесли науковці В.Б. Алєксєєв, В.Д. Арсеньєв, Г.З. Анашкін, В.І. Банін, В.І. Басков, М.К. Бєлобабченко, В.М. Блінов, М.О. Громов, В.В. Дємідов, А.С. Кобліков, М.Г. Коршик, П.О. Лупінська, І.Б. Михайловська, Я.О. Мотовіловкер, П.Ф. Пашкєвіч, І.Д. Пєрлов, В.С. Поснік, Р.Д. Рахунов, А.Л. Рівлін, М.С. Строгович, Б.С. Тетерін, О.П. Тьомушкін та інші вчені-юристи.
Проте ці праці ґрунтуються на застарілих наукових позиціях і нормах або лише на законодавстві Російської Федерації.
В Україні останнє дисертаційне дослідження перегляду судових рішень, що набрали законної сили проводилося у 2004 р. Р.Н. Бобечко, але воно переважно стосується питань відновлення справи та судового розгляду.
Опрацюванням окремих науково-теоретичних та практичних проблем стосовно інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами займалися вітчизняні науковці Р.О. Куйбіда, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, Г.М. Омельяненко, В.О. Попелюшко, В.М. Тертишник, В.Д. Фінько, В.І. Шишкін та інші, у зв’язку з чим формувалися різні погляди та судження.
Науковий доробок вітчизняних дослідників дозволив нам зорієнтуватися у визначеній проблемі. Але більшість цих праць стосується тогочасних періодів розвитку кримінального судочинства нашої держави, в основу якої покладено застарілі теоретичні принципи вчень та законодавство, а також слідча, прокурорська й судова практика. Тому вони не відповідають вимогам сьогодення і, на жаль, у цих наукових працях не знайшли комплексного відображення та вирішення чимало питань, які зокрема стосуються самого процесу розслідування нововиявлених обставин вчинення злочину тощо.
Вивчення практики також засвідчило про неоднозначне тлумачення термінів і проблем у їх застосуванні, що регулюють відновлення провадження та проведення розслідування. Отже вищевикладене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження. Тому в умовах реалізації Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 р., підготовки нового Кримінально-процесуального кодексу України, автор уперше зробив спробу розглянути питання, що стосуються процесуального порядку проведення перевірки та розслідування даних про нововиявлені обставини вчинення злочину. Все вищезазначене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 роки, затвердженої Наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 року. Дисертація відповідає планам проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2006 рік. Основні положення дисертації входять складовими частинами до програм і тематичних планів курсу “Кримінальний процес” та спецкурсів, які викладаються в Київському національному університеті внутрішніх справ.
Мета роботи – дослідження теоретичних та практичних проблем проведення перевірки та розслідування даних про нововиявлені обставини вчинення злочину, розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України з цього питання та практики його застосування.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- виявлення соціальних закономірностей становлення, розвитку та значення інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами у системі кримінального судочинства;
- аналіз кримінально-процесуального законодавства та теоретичних положень науки кримінального процесу про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами;
- виявлення особливостей перевірки та процесуального порядку даних про нововиявлені обставини вчинення злочину, форми їх закінчення;
- з’ясування думок вчених щодо стану наукової розробки поняття нововиявлених обставин та їх переліку, з урахуванням яких, запропонувати свій варіант поняття нововиявлених обстави;
- дослідження історії становлення та розвитку інституту перегляду судових рішень за зв’язку з нововиявленими обставинами, а також вивчення правового регулювання перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в інших державах (Республіка Білорусь, Російська Федерація, Франції, ФРН тощо);
- визначення місця і ролі суб’єктів кримінального судочинства у стадії виключного провадження на підставі виявлення нових обставин та внесення пропозицій щодо удосконалення науково-практичних рекомендацій для зміцнення їх правового статусу й доступності його реалізації;
- вивчення та узагальнення слідчо-прокурорської практики застосування кримінально-процесуального законодавства, що регламентує перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами;
- обґрунтування та розроблення конкретних пропозицій щодо вдосконалення слідчої-прокурорської практики, чинного законодавства, стосовно проведення перевірки та розслідування даних про нововиявлені обставини.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Предметом дослідження є сучасний стан теоретичних та правових засад відновлення провадження та проведення розслідування у справі за нововиявленими обставинами.
Методи дослідження. Вибір методів аналізу зумовлений поставленою метою, специфікою об’єкта, предмета та завданнями дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціальних явищ та процесів. У процесі написання дисертації використовувалися також загально наукові та спеціальні методи, зокрема: метод системного аналізу, який дозволив комплексно проаналізувати положення Конституції України, кримінально-процесуального законодавства України та інших держав, відомчі нормативно-правові акти правоохоронних органів, практику їх застосування, статистичні дані та наукову літературу; метод узагальнення – застосовувався з метою формування та розвитку на основі вже наявних у спеціальній літературі позицій та думок, нових наукових підходів, пропозицій щодо розуміння суті перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами; логіко-семантичний метод – для аналізу та поглиблення понятійного апарату; соціологічні методи (анкетування) – використовувався під час вивчення та узагальнення правозастосовчої практики перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами; історико-правовий метод – використовувався в ході дослідження становлення і розвитку норм, що регулюють перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами; порівняльно-правовий метод – використовувався для аналізу й порівняння зарубіжного і вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, що дало змогу виявити спільні та відмінні риси в застосуванні інституту перегляду судових рішень, а також використати досвід зарубіжних країн для вдосконалення вітчизняного кримінально-процесуального законодавства; статистичний метод був використаний в ході вивчення та узагальнення судової практики, що дозволило ефективно дослідити застосування норм, які регламентують перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами в слідчій та судовій практиці, критично оцінити результати правоохоронної діяльності; метод моделювання – застосовувався для побудови проектів статей КПК України, що стосуються перегляду судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінально-процесуальне законодавство України, проект КПК, кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Республіки Казахстан, Республіки Білорусь, Республіки Молдова, Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччини).
Емпіричну базу дослідження склали результати узагальнення слідчої та судової практики (у 2004-2006 році вивчено 48 кримінальних справ, в яких відновлювалося провадження та проводилося розслідування даних про нововиявлені обставини), узагальненні дані анкетування 127 слідчих та 40 прокурорів, які мали відношення до розслідування справ даної категорії. Використані статистичні дані Державної судової адміністрації України щодо кількості подань прокурорів до суду про перегляд судових рішень, що набрали законної сили за нововиявленими обставинами.
Наукова новизна дослідження зумовлюється багато аспектним комплексним підходом до аналізу основних питань інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. У роботі вперше за період реалізації Концепції судово-правової реформи України та розроблення нового кримінально-процесуального кодексу комплексно і цілісно розглянуто основні питання, що стосуються відновлення провадження та проведення розслідування.
Підсумком дослідження стали такі нові наукові результати.
Уперше:
- доведено, що зазначені у п. 1 і 2 ч. 1 ст. 400-5 КПК факти, які законодавцем названі нововиявленими обставинами не можуть вважатися такими. Це конкретні протиправні діяння, які за певних умов можуть слугувати лише фактором, що вплинув на невстановлення реальних обставин вчинення злочину. У випадку їх підтвердження, вони виступають фактами, що засвідчують причини не встановлення істинних обставин злочину у справі, рішення в якій набрало законної сили. Одночасно вони можуть засвідчувати фактичні обставини вчинення злочину тощо;
- обґрунтовано необхідність прокурора повідомляти про призначення або відмову розслідування нововиявлених обставин;
- аргументовано обов’язок слідчого та прокурора ознайомлювати з результатами розслідування даних про нововиявлені обставини осіб, інтересів яких воно торкається, про що складати відповідний протокол;
- запропоновано подовження строку зберігання кримінальних справ в архівах суду, який дорівнюватиме загальним строкам давності – 15 років;
- доведено, що рішення про призначення розслідування даних про нововиявлені обставини повинне прийматися прокурором, який у будь-якій формі не мав відношення до цієї справи;
- на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до чинного КПК, зокрема створення окремих статей, що стосуються перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами (Акт впровадження в Верховну Раду України від 17 березня 2006 року № 6-19/15-360).
Набуло подальшого розвитку:
- порядок проведення перевірки інформації, що міститься у заявах та повідомленнях про нововиявлені обставини вчинення злочину та внесено відповідні пропозиції щодо їх вирішення (термін проведення, суб’єкти, порядок прийняття рішення тощо);
- положення про порядок розслідування нових фактів вчинення злочину: суб’єкти, строки, форма закінчення розслідування та направлення матеріалів для прийняття подальшого рішення;
- пропозиції про доцільність складання слідчим висновку за результатами розслідування даних про нововиявлені обставини й направлення його прокуророві разом з матеріалами розслідування.
Удосконалено:
- теоретичне поняття нововиявлених обставин вчинення злочину, під якими слід розуміти встановлені матеріалами розслідування чи вироком суду, що набрав законної сили, нові юридичні факти, що не були відомі суду чи були ним проігноровані, та які відтворюють істині обставини вчинення злочину, що підлягають доказуванню і спростовують висновки, викладені раніше у рішенні суду у цій же справі, як такі, що не відповідають об’єктивній дійсності;
- розмежування між нововиявленими обставинами та додатковими матеріалами;
- поняття приводів для відновлення досудового провадження у кримінальній справі у зв’язку з даними про нововиявлені обставини вчинення злочину; запропоновано їх оновлений перелік. Привід для відновлення продовження у справі – це відповідно до закону джерело інформації, з якого прокурору стає відомо про наявність даних про нові обставини, що ставлять під сумнів законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення, та які є поштовхом для відновлення провадження у справі й проведення розслідування цих обставин. До приводів слід віднести заяви або повідомлення зацікавлених осіб, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, а також інших осіб, яким вони стали відомі; явка з повинною; повідомлення, опубліковані у пресі; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором ознак нових обставин вчинення злочину.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертаційному дослідженні висновки та пропозиції є певним вкладом у теорію кримінально-процесуального права і використовуються:
- у законотворчій діяльності – для удосконалення чинного законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу України, інших нормативних і відомчих актів. Основні положення і висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Акт впровадження від 17 березня 2006 року № 6-19/15 – 360);
- у практичній діяльності органів досудового слідства – для всебічного, повного та об’єктивного проведення перевірки та розслідування даних про нововиявлені обставини вчинення злочину (акт впровадження № 6/582 від 30 вересня 2006 року слідчого відділу УМВС України в Кіровоградській області; акт впровадження № 5/141 від 10 січня 2006 року слідчого відділу УМВС України в Сумській області);
- у навчальному процесі – під час викладання в Київському національному університеті внутрішніх справ з курсу „Кримінальний процес” та спецкурсів; у процесі підготовки відповідної навчально-методичної літератури для вищих юридичних навчальних закладів; при підвищенні кваліфікації працівників слідчих підрозділів та прокурорів (Акт впровадження від 25 грудня 2006 року Київського національного університету внутрішніх справ).
- у науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення теоретичних питань, що стосуються інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане дисертантом самостійно, а використані в науковій роботі дисертації праці подаються з обов’язковим посиланням на них. Усі викладені висновки та положення розроблені та сформульовані на базі особистих досліджень дисертанта.
Основна частина опублікованих праць є одноосібними. Щодо публікації, яку підготовлено у співавторстві з Романюком Б.В. (Нововиявлені обставини: проблеми правового визначення // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – № 3. – C. 215-223.) – участь дисертанта становить 50%.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, представлена і обговорена на засіданні цієї кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на чотирьох регіональних, всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми боротьби зі злочинністю й підготовки кадрів для органів внутрішніх справ Республіки Білорусь” (27 січня 2006 року, м. Мінськ); “Теоретичні та практичні проблеми протидії корисливій злочинності” (30 листопада 2005 року, м. Кіровоград); “Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність та міжнародний досвід” (19-20 травня 2006 року, м. Київ); “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (12 квітня 2006 року, м. Київ).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, викладені автором у семи наукових статтях, чотири з яких опубліковано у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України.
Структура дисертації зумовлена її метою та завданнями і складається з вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 225 сторінок, із яких – 184 сторінки основного тексту, 25 сторінок – додатки. Список використаних джерел на 16 сторінках (179 найменувань).
Список литературы ВИСНОВКИ

1. Сутність інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами полягає в тому, що з урахуванням нових обставин перевіряється законність та обґрунтованість рішень суду у зв’язку з обставинами, які не були відомі з різних причин органам досудового розслідування, прокурору та суду незалежно від їх причин, скасовуються ті з них, які визнані незаконними та необґрунтованими.
2. Аналіз чинного законодавства дозволяє стверджувати, що інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, сприйняв та закріпив основні положення, сформульовані у Статуті Кримінального Судочинства 1864 р. та КПК Української РСР 1927 р., лише частково розширивши їх. Проте більшість позицій, з урахуванням розвитку норм кримінального судочинства, потребують змін та доповнень.
3. Під нововиявленими обставинами вчинення злочину, які не були відомі суду при винесені вироку чи постанови слід розуміти не нові докази, а нові факти, які повинні бути доведені в установленому законом порядку. У зв’язку з неякісними дослідженням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі нововиявлені обставини засвідчують про помилковість винесення рішення суду.
Нововиявлені обставини – це встановлені матеріалами розслідування чи вироком суду, що набрав законної силу, нові юридичні факти, що не були відомі суду чи були ним проігноровані, та які відтворюють істині обставини вчинення злочину, що підлягають доказуванню і спростовують висновки, викладені раніше у рішенні суду у цій же справі, як такі, що не відповідають об’єктивній дійсності.
4. До обставин, що могли вплинути на законність судового рішення необхідно віднести також зловживання начальника слідчого підрозділу та начальника органу дізнання; неумисні діяння учасників кримінального процесу (некваліфікованість розслідування, невстановлення певних доказів), які в подальшому самі по собі або разом з іншими могли вплинути на прийняте судом рішення.
5. Доведено, що зазначені в п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 400-5 КПК факти, які законодавцем названі нововиявленими обставинами не можуть вважатися такими. Це конкретні протиправні діяння, які за певних умов можуть слугувати лише фактором, що вплинув на невстановлення реальних обставин вчинення злочину. У випадку їх підтвердження, вони виступають фактами, що засвідчують причини невстановлення істинних обставин злочину у справі, рішення в якій набрало законної сили. Одночасно вони можуть засвідчувати фактичні обставини вчинення злочину тощо.
6. Відокремлення нововиявлених обставин від відомостей, що є новими матеріалами, потрібно проводити за ступенем їх обґрунтування.
Нововиявлені обставини, які є підставою для перегляду судового рішення відрізняються від відомостей, які містяться в додаткових матеріалах тим, що їх існування підтверджено у належному процесуальному порядку – шляхом проведення слідчих дій, а додаткові матеріали можуть бути представлені чи витребувані відповідними особами у порядку, передбаченому ст. 66 КПК.
7. Право на подання заяв про нові обставини вчинення злочину має належати не тільки заінтересованій особі, а й кожному, кому стала відома інформація, що стосується нових обставин вчинення злочину. З метою уникнення затягування терміну відновлення порушених прав громадян, заяви про нові обставини вчинення злочину, особи, яким вони стали відомі, можуть подавати їх у будь-який правоохоронний орган, адміністрацію місця попереднього ув’язнення та відбуття покарання, та інші державні органи, за місцем проживання чи перебування заявника.
Прийняття заяв і повідомлень про нові обставини повинне здійснюватися відповідно до вимог ст. 97 КПК, після чого вони передаватимуться для вирішення по суті прокуророві, наділеному правом прийняття відповідного рішення. Форма та зміст заяв про перегляд справи за нововиявленими обставинами повинна бути чітко визначена у КПК.
8. Слід законодавчо закріпити можливість суб’єктам проведення перевірки відібрання пояснень у адвокатів та суддів щодо питань, які стосуються лише інформації про нововиявлені обставини злочину у кримінальних справах, у яких вони брали участь, окрім відібрання відомостей, розголошення яких заборонено законом.
9. Необхідно встановити такий ієрархічний порядок і визначити коло суб’єктів перевірки заяв і повідомлень, згідно з яким буде виключено можливість прийняття неправильного рішення чи повторного зловживання.
10. Встановлення терміну розгляду заяв про нововиявлені обставини буде позитивним моментом у прийнятті процесуального рішення. Пропонується у КПК закріпити строки перевірки заяв про нововиявлені обставини: щодо обставин, передбачених ч. 1та 2 ст. 400-5 КПК – протягом трьох діб, обставин, передбачених ч. 3 ст. 400-5 КПК – протягом десяти діб. У разі необхідності – строк перевірки заяв може продовжуватися до 1 місяця.
11. Постанова, після винесення якої проводиться розслідування нововиявлених обставин, повинна мати назву – “Про відновлення провадження у справі у зв’язку з даними про нововиявлені обставини”, про що необхідно зазначити у КПК. У випадку невиявлення ознак нових обставин вчинення злочину – виноситься постанова “Про відмову у відновленні провадження у справі у зв’язку з даними про нововиявлені обставини”.
12. Прокурор, при прийнятті будь-якого рішення по заяві чи повідомленню про нові обставини вчинення злочину повинен повідомити усіх осіб та установи, інтересів яких воно торкається.
13. Необхідно встановити коло осіб прокуратури, які будуть наділені правом відновлення провадження у справі, з тим, щоб була виключена можливість прийняття рішення про відновлення провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами, який приймав рішення у справі. Доцільно встановити порядок, згідно з яким прокурор області чи його заступник надаватиме доручення прокуророві району, який не має відношення до справи.
14. Відновлення провадження у справі у зв’язку з даними про нововиявлені обставини може мати місце при наявності законного приводу та підстав для цього.
Привід для відновлення провадження у справі – це відповідно до закону джерело інформації, з якого прокурору стає відомо про наявність нових обставин, що ставлять під сумнів законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення, й які є поштовхом для відновлення провадження у справі й проведення розслідування цих обставин. Підстави для відновлення провадження у справі – це дані, які вказують на ознаки нововиявлених обставин.
15. Не можуть бути перепоною для застосування інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами видання акту амністії та помилування.
16. Початком спливу строків перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є день підтвердження даних про нові обставини в установленому законом порядку.
17. З метою встановлення об’єктивної істини у кримінальних справах, рішення у яких є незаконними та необґрунтованими, розслідування нововиявлених обставин повинно проводитися прокурором, який не має відношення до кримінальної справи, про перегляд якої йде мова, й який не буде зацікавлений у результатах її розслідування чи за його дорученням слідчим.
18. Особи, відносно яких винесені рішення суду, повинні мати свій статус, тобто: засудженого, виправданого чи особи, по відношенню до якої кримінальна справа була закрита. У зв’язку з тим, що провадження розслідування нововиявлених обставин стосується інтересів засудженого, виправданого й особи, по відношенню до якої справу було закрито, то вони повинні мати широке коло прав, необхідних для здійснення захисту, бо йдеться про можливість погіршення їхнього становища чи притягнення до кримінальної відповідальності. Для досягнення цього ці особи повинні бути повідомленні про відновлення провадження у справі. Вони мають право подавати докази, заявляти клопотання і відводи, подавати скарги на рішення осіб, що провадять розслідування нововиявлених обставин й користуватися правами, якими наділений обвинувачений при провадженні окремих слідчих дій (при проведенні очної ставки, пред’явлені для впізнання, призначені та проведені експертизи).
Поряд з правами, вищевказані особи повинні мати й певні обов’язки. До них відносяться: своєчасна явка за викликом суб’єктів розслідування (у разі неявки до них може бути застосований привід); нездійснення дій, що перешкоджають встановленню об’єктивної істини у справі; виконання вимог суб’єкта розслідування щодо проведення освідування, відібрання відбитків пальців, зразків почерку для призначення почеркознавчої експертизи тощо.
Відповідно, при проведені допиту, протоколи повинні мати таку назву: “Протокол допиту засудженого, виправданого чи особи, відносно якої кримінальну справу було закрито”.
Перелік джерел доказів, визначений у КПК, повинен бути доповнений таким джерелом, як показанням засудженого, показаннями виправданого та показаннями особи, по відношенню до якої кримінальну справу було закрито.
19. Аналіз норм КПК, що регулює перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами, дозволив зробити висновок про те, що існує єдиний порядок розслідування нововиявлених обставин, не залежно від їх виду.
20. Існуючі строки зберігання кримінальних справ в архівах судів не в повній мірі можуть сприяти відновленню порушених незаконним засудженням прав громадян. Вважаємо, що строк зберігання усіх кримінальних справ, крім справ на засуджених до довічного позбавлення волі та справи щодо злочинів проти національної безпеки України, повинні відповідати загальним строкам давності притягнення до кримінальної відповідальності, тобто становити 15 років.
21. Строк розслідування даних про нововиявлені обставини вчинення злочину повинен бути коротшим ніж строк проведення досудового слідства. Вважаємо, що цей строк не повинен перевищувати одного місяця. Продовження цього строку повинно здійснюватися за правилами, встановленими для продовження строку досудового слідства (ст. 120 КПК). Строк розслідування даних про нововиявлені обставини повинен бути закріплений у кримінально-процесуальному законі.
Початковим моментом спливу строків розслідування нововиявлених обставин вчинення злочину є день винесення постанови про відновлення провадження у кримінальній справі у зв’язку з даними про нововиявлені обставини. Ця постанова повинна реєструватися в установленому порядку.
Днем закінчення строків розслідування необхідно визнати день складання прокурором висновку за результатами розслідування даних про нововиявлені обставини й направлення його з матеріалами розслідування вищестоящому прокуророві чи день винесення постанови про закриття провадження у справі.
22. Визнавши всі докази у справі достатніми для складання висновку за результатами проведення розслідування даних про нововиявлені обставини, слідчий зобов’язаний оголосити особам, інтересів яких стосується це провадження, що розслідування закінчено й вони мають право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також мають право заявляти клопотання про доповнення розслідування нововиявлених обставин.
Про оголошення зацікавленим особам про закінчення розслідування і пред’явлення їм матеріалів справи слідчий складає протокол. Виконання цих вимог забезпечить можливість своєчасного здійснення права на оскарження дій суб’єктів розслідування. Вважаємо за необхідне закріпити це положення у КПК.
23. Існуюча процедура передачі матеріалів розслідування нововиявлених обставин від слідчого до прокурора є недосконалою. Слідчий повинен складати висновок за результатами проведення розслідування даних про нововиявлені обставини. Виконання цієї вимоги зобов’язуватиме його з більшою відповідальністю ставитися до проведення розслідування.
Даний висновок слідчий направляє прокурору, який після його вивчення приймає одне з таких рішень: затверджує висновок слідчого, складає новий висновок чи закриває провадження у справі.
24. Вищестоящий прокурор після перевірки висновку за результатами розслідування даних про нововиявлені обставини має право направити справу нищестоящому прокурору для організації додаткового розслідування чи закрити провадження у справі.
25. Вищестоящий прокурор разом з поданням до суду про перегляд судового рішення повинен направляти всі матеріали, що відносяться до розслідування даних про нововиявлені обставини, та справу, яка підлягає відновленню.
26. Зупинення виконання вироку прокурором та судом не може бути, бо до його скасування вищестоящим судом воно вважається повністю законним та обґрунтованим.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Трофименко В. Визначення прав підсудного на захист // Прокуратура. Людина. Держава. 2004. – № 2. – С. 73-74.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України (чинне законодавство зі змінами на 2 лютого 2004 року). – К.: Вид. Паливода А.В., 2004. – 208 с.
3. Каплина О.В. Всеобщая декларация прав человека и ее значение для реформирования уголовного судопроизводства // Права людини і правова держава: Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. 10-11 грудня 1998 року / за ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. –189 с.
4. Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 29 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 6. – С. 159-174.
5. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: прийнятий та відкритий для підписання резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини та професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 1999. — 342 с.
6. Конвенція про захист прав і основних свобод людини із поправками, внесеними відповідно до положень протоколу № 11 від14 грудня 1950 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників правоохоронних органів в документах міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 2002. – 413 с.
7. Постанова Верховної Ради України “Про Засади державної політики України в галузі прав людини”. // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 35.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. – К.: Юрінком Інтер – 2005 р. – 9 с.
9. Аргументы и факты, 1989. – № 45. – С. 6-7.
10. Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 22. – ст. 262 (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2353-ХІІ від 15.05. 1992, ВВР, 1992, № 32, ст. 456; № 2803-ХІІ від 19.11. 1992, ВВР, 1992, № 2, ст. 9).
11. Безлепкин Б.Т. Реабилитация необоснованно репрессированных граждан по делам прошлых лет. // Сов. государство и право. – 1990. – № 3. – С. 79-87.
12. Звіт (форма № 32 пункт Б) про перегляд судових рішень у кримінальних справах у порядку виключного провадження за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 роки. Зберігається в управлінні організації роботи з ведення судової статистики, діловодства та архіву судів Державної судової адміністрації України.
13. Факты, 2006. – № 8. – С. 8-9.
14. Духовский М.В. Русский уголовный процесс. – М.: Складъ изданія въ книжномъ складъ М.В. Клюкина, 1910. – 408 с.
15. Гегель. Собрание починений. – М., 1934. – Т. 1. – 567 с.
16. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року. – К.: Атіка, 2002. – 80 с. (Із змінами, внесеними згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп / 2003 від 11.12.2003; Законом № 1625-IV від 18.03.2004, ВВР, 2004. – № 25, ст. 354).
17. Сірий М. Система перегляду судових рішень в Україні: погляд у майбутнє // Юридичний журнал. – 2003. – № 3. – С. 118-120.
18. Тетерин Б.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1959. – 116 с.
19. Лупинская П.А. Проверка законности и обоснованности приговоров // Сов. юстиция. – 1991. – № 16. – С. 18-22.
20. Попелюшко В.О. Мала судова реформа та захист прав громадян // Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2006. – 236 с.
21. Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України: Монографія. – Харків: Арсіс, 2001. – 320 с.
22. Безлепкин Б.Т. Вопросы реабилитации на предварительном следствии / Лекции. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1975. – 36 с.
23. Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. – М.: Юридическая литература, 1967. – Т. 4. – 548 с.
24. Кант И. Трактаты и письма. – М.: Наука, 1980. – 709 с.
25. Кони А.Ф. Возобновление уголовных дел. – Стаматов.: Юридическая летопись, 1905 – 567 с.
26. Балашкин В.С. О возбуждении производства по вновь открывшимся обстоятельствам. // Проблемы совершенствования уголовно-процессуального законодательства. // Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1985. – С. 129-137.
27. Басков В.И. Возобновление уголовных дел по вновь открывшимся обстоятельствам // Сов. государство и право. – 1981. – № 12. – С. 132-140.
28. Берсугурова Л.Ш. Проблемы возобновления дел по вновь открывшимся обстоятельствам в советском уголовном процессе. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ташкент, 1989. – 25 с.
29. Громов М. Вновь открывшиеся обстоятельства // Рос. юстиция. – 1997. – № 5. – С. 23-25.
30. Ломоносова О.М. Підстави перегляду судових актів у зв’язку з нововиявленими обставинами // Проблеми правознавства – № 32. – 1975. – С. 106-114.
31. Роз’яснення Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами” від 21.05.2002. № 04-5/536.
32. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах. Т. 1. – К.: Аконіт, 2001. – 928 с.
33. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
34. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крупских. – 2-е изд., переработано и дополнено – М.: ИНФРА – М, 2002. – 704 с.
35. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Штанько – К.: Вид. Паливода А.В., 2005. – 640 с.
36. Юридична енциклопедія. – К.: “Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана”, 2002. – 717 с.
37. Міжнародна поліцейська енциклопедія. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 1230 с.
38 Бентам И. О судебных доказательствах. – К.: Типография М.П. Фрица, 1876 – 423 с.
39. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. Части: Общая и Особенная. – 3-е изд. – С.-Петербург: Издание книжного магазина “Законоведение”, 1910. – 127 с.
40. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. – Львів.: Вища школа, 1978. – 111 с.
41. Михеєнко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, 1976. – 132 c.
42. Романюк Б.В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудовому слідстві: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх спав України, 2002. – 196 с.
43. Белкин А.Р. Теория доказы вания: Науч.-метод. пособие. – М.: Норма, 1999. – 418 с.
44. Курсанов Г.А. Ленинская теория истины и кризис буржуазных воззрений. – М.: Мысль, 1997. – 283 с.
45. Тертишник В.М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі. Монографія. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2002. – 430 с.
46. Мотовиловкер Я.О. Установление истины в советском уголовном процессе. – Ярославль: Изд-во Ярославльского ун-та, 1974. – 70 с.
47. Соловъев А.Д. Процессуальные вопросы установления истины на предварительном следствии: Автореф. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / К., 1969 – 34 с.
48. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – 272 с.
49. Романюк Б.В. Істина на стадії досудового слідства і принципи кримінально-процесуального права // Вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 5. – С. 151-158.
50. Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1965. – № 3. – С. 30-32.
51. Грошевий Ю.М. Кримінальний процес в Україні: Підручник для вищ. закл. освіти / Мін. освіти і науки України. / Нац. юрид. академія України. / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2004. – 494 с.
52. Кримінальна справа № 8-6 – 2003 р. // Архів апеляційного суду м. Києва.
53. Мельник С.М. Суди Запорізької січі та процесуальна форма кримінального судочинства. Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 29. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – С. 485-493.
54. Розинъ Н.Н. Уголовное судопроизводство. 3-е пересмотренное изданіе. Изданіе Юридическаго книжнаго склада “Право”. – Петроградъ, 1916. – 599 с.
55. Уставъ Уголовнаго Судопроизводства // Судебные Уставы. (Собраніе узаконеній, заключающихся въ томахъ І, ІІ, X и XV Свода Законовъ и продолженіяхъ издания 1876 года и составляющих содержание Судебныхъ Уставовъ 20-го ноября 1864 года). Съ разъяснениями ихъ решеніями кассаціонныхъ департаментовъ правительствующего Сената. Изданіе “Книжнаго Магазина для иногородныхъ”. – С.-Петербургъ, 1879. – С. 3-174.
56. Кистяковский А.Ф. Общая часть уголовного судопроизводства. – К.: Издательство Семенко Сергія, 2005 – 118 с.
57. Устав процесовий карний з 23 мая 1873 // Правотар. Збірник обовязуючих цивільних і карних законів та приписів про права руської мови враз з взорами судових подань, скарг, внесень, жалоб, грамот, векселїв іпр. і подань в справах адмінїстрацийних з приписами про стемплеві, вписові і переносні належности. Зладив д-р Филип Евин – Жовква: печатня ОО. Василиян, 1909. – С. 595-661.
58. Чайковський А.С., Губар С.В., Довбня В.А. Дізнання та досудове слідство: історія і сучасність. – К.: РВВ МВС України, 2004. – 180 с.
59. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України: у документах та матеріалах. – Т. 1. (1917-1925). – К.: Ґенеза, 1997. – 504 с.
60. Собрание Узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины от 22 февраля 1919 года. – № 12. – 65 с.
61. Землянська В. Судове законодавство Директорії // Право України. – 2000. – № 1. – С. 125-128.
62. Уголовно-процессуальный кодекс УССР / Утвержден постановленим ЦИК УССР от 20 июля 1927 г. (СУ УССР 1927 г. – № 36 –38, ст. 167-168.). – М.: Госюриздат, 1950. – 144 с.
63. Коментар до кримінально-процесуального кодексу УРСР 1927 року. Харків.: Юр. видавництво Народного комісаріату юстиції, 1928. – 608 с.
64. Постанова Пленуму Верховного Суду СССР від 30 червня 1969 р. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду СССР(1924-1977 р.р.) Частина 2. –М.: “Известия советов народных депутатов СССР”. – 1978. – 527 с.
65. Грошевой Ю.М. сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Харьков: Вища школа, 1979. – 144 с.
66. Пашкевич П.Ф. Стабильность законного и обоснованного приговора, ее значение и проблема правового обеспечения. // Тр. ВНИИСЗ. – № 32-33, 1986. – С. 138-141.
67. Лупинская П.А. Пересмотр приговоров, определений и постановлений в порядке надзора по уголовно-процессуальному праву в СССР // Актуальные вопросы современного уголовного права, криминологии и уголовного процесса. – Тбилиси, 1986. – С. 252-258.
68. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11 лютого 2005 р. “Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування ” // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – К. – 2005 р . – С. 286-294.
69. Cтрогович М.С. Проверка законности и обоснованности судебных приговоров. – М.: Издат. Академии наук СССР, 1956. – 318 с.
70. Лупинская П.А., Шейко Є.Ф. Производство дел в кассационной и надзорной инстанциях. // Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в советском уголовном процессе: Лекции. – М.: Госюриздат, 1960. – 84 с.
71. Темушкин О.П. Проблемы государства и права. – М.: Институт государства и права, 1976. – 275 с.
72. Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – К.: Либідь, 1992 – 431 с.
73. Посник В.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в советском уголовном процессе: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09 / – 1969. – 16 с.
74. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. Изд. 2-е. Переработаное и дополненое – СПб.: Сенатская тип., 1910. – Т.2. – 587 с.
75. Белкин Р.С., Винберг А.И., Дорохов В.Я., Карнеева Л.М., Кочаров Г.И., Миньковский Г.М., Михайловская И.Б., Петрухин И.Л., Ратинов А.Р., Степичев С.С., Танасевич В.Г., Эйсман А.А., Якубович Н.А. Теория доказательств в советском уголовном процессе: Монографія. – М.: Юридическая литература, 1973. – 732 с.
76. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 239 с.
77. Стахівський С.М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування. Монографія: – К., 2005. – 272 с.
78. Кримінальна справа № 8-7 – 2005 р. // Архів Апеляційного суду м. Києва.
79. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію // Упоряд.: М.І.Камлик та інші. – К.: Школяр, 1999. – 480 с.
80. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
81. Бобечко Н. Зловживання посадових осіб, які ведуть кримінальний процес як одна з підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2003. – Випуск 38. – С. 538-545.
82. Наказ МВС України 1066 від 26.10.2006. “Про нормативне забезпечення діяльності підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України”. – К., 2006.
83. Наказ МВС України № 160 від 20.03. 2006. “Про організацію діяльності органів досудового слідства системи Міністерства внутрішніх справ України”. – К., 2006.
84. Сухова Г.Є. Аналіз судових помилок і порушень законодавства, що призвели до безпідставного засудження громадян і необґрунтованого виправдання осіб, винних у вчиненні злочину // Адвокат. – 1996. – № 3. – С. 102-109.
85. Ривлин А.Л. Пересмотр переговоров СССР – М.: Госюриздат, 1958. – 311 с.
86. Михайловская И.Б. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в советском уголовном процессе // Ученые записки Всесоюзного института юридических наук. – М.: Госюриздат, 1959. – № 10. – С. 125-182.
87. Алексеев С., Назаров Ю. Дополнительные материалы в вышестоящем суде. // Сов. юстиция. – 1987 – № 12. – С. 12-13.
88. Арсеньєв В.Д. Доказывание фактических обстоятельств дела в отдельных стадия советского уголовного процессат // Вопросы борьбы с преступность по советскому законодательству. – Иркутск.: Изд-во Иркут. ун-та, 1969 – № 8. – С.155-157.
89. Перлов И.Д. Кассационное производство в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1968. – 392 с.
90. Мольков Н. Дополнительные материалы в судах кассационной и надзорной инстанции. // Сов. юстиция. –1984. – № 8. – С. 12-13.
91. Айтмухамбетов Т. Дополнительные материалы в кассационной инстанции // Сов. юстиция. – 1973. – № 8. – С. 20-22.
92. Блинов В.М. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. М.: Юрид. лит, 1968. – 120 с.
93. Кобликов А.П. Процессуальные вопросы, возникающие в стадии возобновления дел по вновь открывшимся обстоятельствам // Сов. юстиция. – 1967. – № 8. – С. 12-13.
94. Белобабченко М.К. Пересмотр дел по вновь открывшимся обстоятельствам // Проблемы совершенствования советского законодательства. Тр. ВНИИСЗ. – 1988 – №. 40. – 180 с.
95. Сервецький І.В., Якименко Г.О., Лісова А.Ю. Заяви та повідомлення громадян про злочин: правові , теоретичні та прикладні проблеми їх вирішення: Монографія. – К., 2006. – 404 с.
96. Кримінальна справа № 1-296 – 1986 р. // Архів Добровеличківського районного суду Кіровоградської області.
97. Анашкин Г.З., Перлов И.Д. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. – М.: Юрид. лит., 1982. – 80 с.
98. Маляренко В.Т. про перегляд судових рішень у кримінальних справах у порядку виключного провадження // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 5. – С.17-23.
99. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова. – Кишинев: “Monitorul Oficial”, 2003. – 229 с.
100. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германии. – М.: Манускрипт, 1994. – 204 с.
101. Уголовно-процессуальный кодекс Азербайджанской Республики. – Баку: Юрид. лит., 2001. – 568 с.
102. Цивільний процесуальний кодекс України. – Х.: Одіссей, 2005. – 176 с.
103. Положение о высшем судебном контроле (ВЦИК и СНК от 10 марта 1921 г.) // История советской прокуратуры в важнейших документах. – М.: Носюр издат, 1947 – 184 с.
104. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект № 0952 від 25.05.2006. – К., 2006. – 309 с.
105. Уголовно-процессуальный кодекс Франции 1958 года с изменениями и дополнениями на 1 января 1966 года. – М.: Прогресс, 1967. – 76 с.
106. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч. посіб.-К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
107. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України / М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський; відп. ред.: В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – 2-ге вид. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 624 с.
108. Про адвокатуру: Закон України від 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – с. 25-39.
109. Наказ Генерального прокурора України № 5 від 28 жовтня 2002 р. “Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, забезпечення його відповідності кримінальному та кримінально-процесуальному законодавству”.
110. Цатурян М.А. Демократические гаранти института возобновления дел по вновь открывшимся обстоятельствам. – Єреван: Айастан, 1981. – 123 с.
111. Сборник постановлений Пленума и определений Коллегий Верховного Суда СССР по вопросам уголовного процесса 1946 – 1962 г.г. – М.: “Юрид. лит”, 1964. – 334 с.
112. Романюк Б.В., Татаров О.Ю. Нововиявлені обставини: проблеми визначення // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – № 3. – С. 215-223.
113. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М.: ИКФ “ЭКМОС”, 2002. – 480 с.
114. Кримінальна справ № 8-5 – 2005 р. // Архів Апеляційного суду м. Києва.
115. Белобабченко М.К. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в советском уголовном процессе. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / М., 1988. – 25 с.
116. Громов Н.А. О процессуальном порядке возобновления уголовных дел по вновь открывшимся обстоятельствам // Проблемы борьбы с преступностью (Материалы 11 конференции аспирантов и соискателей). – М., 1976. – С. 164-168.
117. Коліушко І., Куйбіда Р. “Мала судова реформа” – перший крок до побудови нової системи правосуддя // Адвокат. – 2001. – № 3. – С. 17-20.
118. Шишкін В.І., Куйбіда Р.О. Оскарження й перегляд судових рішень в Україні. – К.: Факт, 2003. – 128 с.
119. Познанський В.А. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. // Советский уголовный процесс. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та. – 1977. – 222 с.
120. Белобабченко М.К. Жалобы как повод к возбуждению производства по вновь открывшимся обстоятельствам. Проблемы совершенствования советского законодательства. Труды ВНИИСЗ. М., 1988. – № 40 – 80 с.
121. Громов Н.А. Возбуждение производства по вновь открывшимся обстоятельствам: Учеб. Пособие / Под ред. Аншкина Г.З. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. – 44 с.
122. Мытник П.В. Уголовный процесс: Судебные стадии: Лекции. – Минск.: Тессей, 2001. – 288 с.
123. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект. Підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України за станом на 1 березня 2000 року. – К., 2000. – 178 с.
124. Балашкин В.С. Вновь открывшиеся обстоятельства и их расследование в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Свердловск, 1986. – 17 с.
125. Корневский Ю.В. Возобновление производства ввиду вновь открывшихся обстоятельств // Уголовно-процесуальное законодательство Союза ССР и РСФСР. Теоретическая модель. – М., 1990. – 279 с.
126. Уголовный процесс. Элементарный курс / Под ред. Л.Н.Башматова. – М.: Юристъ , 2001. – 320 с.
127. Комарова Н.А. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. Советский уголовный процесс. – М.: Госюриздат, 1989. – 407 с.
128. Беднарская В.М. Поводы и основания для возбуждения производства в связи с вновь отрывшимися обстоятельствами. // Вісник Луганської академії – 2005 – № 3. – С. 95-101.
129. Кримінальна справа № 10-1248. // Архів Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
130. Татаров О.Ю. Перевірка заяв та повідомлень про нововиявлені обставини: проблеми та шляхи їх вирішення // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. –№ 5. – С. 216-224.
131. Кримінальна справа № 8-2 – 2005 р. // Архів Апеляційного суду м. Києва.
132. Ларин А.М. Структура института возобновления уголовного дела // Сов. государство и право. – 1978. – № 5. С. 76-84.
133. Зеленцкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Харьков: КримАрт, 1998. – 339 с.
134. Про прокуратуру: Закон України, прийнятий ВР України від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53.
135. Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник. –К.: Юрінком Інтер, 2005. – 296 с.
136. Демидов В.В. Производство по уголовным делам в президиуме областного суда. // Автореф. дис. … канд. юрид. наук . – М., 1977. – 12 с.
137. Даль В.И. Толковый словарь живого великоруського языка: В 4 т. – М.: Рус. яз., 1989-1991. – Т.4: Р-V. – 1991. – 683 с.
138. Заїка С.О. Строки у кримінальному процесі України в контексті європейських стандартів. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К, – 2006. – 16 с.
139. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1927 р. Коментар – Харків: Юридич. Видавн., 1928. – 608 с.
140. Мотовиловкер Я.О. Вопросы дальнейшего совершенствования уголовно-процессуального законодательства. – Томск: Изд-во Томского университета, 1966. – 124 с.
141. Бойко В., Бочечко Н. Щодо деяких положень нового кримінально-процесуального законодавства України // Право України. – 2003. –№ 1. – С. 99-102.
142. Ольшанська Н. Про перегляд судових рішень у кримінальних справах за нововиявленими обставинами // Прокуратура, людина, держава. – 2005. – № 11. – С. 79-85.
143. Темушкин О.П. Расследование вновь открывшихся обстоятельств // Соц. законность – М., 1975 – № 8. – С. 29-31.
144. Громов Н.А. Актуальные проблемы правовой защиты личности в уголовном судопроизводстве. // Сб. науч. трудов. – Ярославль: Яросл. Гос. ун-т., 1990. – 196 с.
145. Шубин В.В. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам // Коментарий у уголово-процессуальному кодексу РСФСР / Под ред. А. М. Рекункова, А.К. Орлова. – М., 1985. – 608 с.
146. Рыжаков А.П. Возобновление уголовных дел по вновь открывшимся обстоятельствам. // Уголовный процесс на практику – М.: Филин, 1997. – 94 с.
147. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. –К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
148. Лукашевич В.Г. Проблеми оптимізації діяльності з розслідування злочинів // Теоретичні та практичні проблеми використання криміналістики і судової експертизи у розкритті і розслідуванні злочинів. – К.: УАВС., 1996. – 156 с.
149. Божьев В.П., Лубенський А.И., Павлов С., Сабо Т., Лютер Х., Цельсяк М. Уголовный процесс в европейских социалистических государствах. – М.: Юрид. лит., 1978. – 360 с.
150. Посник В.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. – Волгоград: Лекции в Высшей следственной школе, 1976. – 37 с.
151. Громов Н.А. О совершенствовании уголовно-процессуальных норм, регламентирующих деятельность следователя по расследованию вновь открывшихся обстоятельств // Совершенствование уголовно-процессуальной деятельности органов внутренних дел. – М., 1984. – С. 79-92.
152. Кримінально-процесуальний кодекс Латвійської Республіки. Переклад ул. Гертрудес, 2, м. Рига, LV 1011. – 156 с.
153. Чельцов М.А., Радьков В.П. О расширении гарантий законности в советском уголовном процессе. // Соц. Законность. – 1954. – № 9. – С. – 9-15.
154. Савицкий В.М. Прокурорский надзор за соблюдением законности и в деятельности органов дознания и предварительного следствия. – М.: Гоюриздат, 1959. – 253 с.
155. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Монографія / Під заг. ред. З.Д. Смітієнко. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – 232 с.
156. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу (планирование, организация). – М.: Юрид. лит., 1970. – 224 с.
157. Юридична психологія: Підручн. для студ. юрид. вищ. навч. закл. і фак. / В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко, Я.О. Кондратьєв та ін.; За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 352 с.
158. Белозеров Ю.Н., Рябоконь В.В. Производство следственных действий: Учебное пособие. – М.: МССШМ МВД СССР, 1990. – 66 с.
159. Лук’янчиков В.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення розслідування злочинів: Монографія. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 360 с.
160. Кримінальна справа № 11-3 – 2003 р. // Архів апеляційного суду Кіровоградської області.
161. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1955. – 127 с.
162. Громов Н.А., Николайченко В.В. Статус осужденного, оправданного при расследовании вновь открывшихся обстоятельств // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 85-91.
163. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року № 11 (зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 року № 3, від 13 січня 1995 року № 3 та від 3 грудня 1997 року № 12 ). // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К, 2004. – С. 286-293.
164. Блинов В.М. Глава 31 УПК РСФСР нуждается в дополнении // Соц. законность. – 1996. – № 11. – С. 10-15.
165. Сборник постановлений Пленума и определений Коллегий Верховного Суда СССР по вопросам уголовного процесса 1946 – 1962 гг. – М.: “Юрид. лит”, 1964. – 334 с.
166. Кузмічов В.С., Чорноус Ю.М. Слідча діяльність: характеристика та напрями удосконалення: Монографія. – К.: ЗАТ “Нічлава”, 2005 – 448 с.
167. Наказ Державної Судової Адміністрації України № 277 від 14.07.2003 “Про затвердження Інструкції по порядок передання до архіву суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівів судових справ та документів діяльності суду”.
168. Наказ Державної Судової Адміністрації України № 2 від 06.01.2006 “Про затвердження Переліку судових справ, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання документів”. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 4.
169. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России. – М.: ООО “ТК Велби”, 2003. – 480 с.
170. Бочечко Н.Р. Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження . Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / К., 2004. – 20 с.
171. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.
172. Уголовно-процессуальный кодекс УССР. – М.: Госюриздат, 1950. – 155 с.
173. Кримінальна справ № 8-4 – 2004 р. // Архів Апеляційного суду м. Києва.
174. Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 176 с.
175. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юридична думка, 2005. – 548 с.
176. Коршик М.Г. Деятельность прокурора в связи с возобновлением дел по вновь открывшимся обстоятельствам // Прокурорский надзор за законностью рассмотрения дел в судах / под ред. А.Н. Мишутина. – М., 1963. 270 с.
177. Кримінальна справа № 8-1. – 2005 р. // Архів Апеляційного суду м. Києва.
178. Кримінальна справа № 9-15. – 2004 р. // Архів Апеляційного суду АР Крим.
179. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Молдова. – Кишинев: “Monitorul Oficial”, 2003. – 229 с.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 50





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.