У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений

 





Название Модернізація методів викладання: передумови та проблеми
Количество страниц 111
ВУЗ Дніпропетровський національний університет
Год сдачи 2008
Бесплатно скачать 22159.doc 
Содержание ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ І. Трансформація освітнього простору в оцінках викладачів

1.1. Мотивація педагогічної діяльності та критерії її успішності
1.2. Оцінка методів викладання і практика їх використання у професійній діяльності
1.3. Організація самостійної роботи студентів
1.4. Система оцінки знань студентів та сприйняття кредитно-модульної системи
1.5. Оцінка умов професійної діяльності професорсько-викладацького складу ДНУ


РОЗДІЛ ІІ. Тенденції модернізації навчального процесу в оцінках студентів

2.1.Оцінка студентами якості освіти в ДНУ
2.2.Методика викладання на факультеті
2.3.Самостійна робота студента
2.4.Оцінка впровадження кредитно-модульної системи
2.5.Умови вдосконалення системи викладання


ВИСНОВКИ

ВСТУП

Рівень розвитку суспільства згідно методики ООН визначається єдиним критерієм – показником якості життя, зміст якого включає два інтегровані індикатори – освіченість нації і тривалість життя населення. В рамках суспільства, що одержало назву інформаційного, освітня система стає головним соціальним інститутом, змінюються сутнісні взаємозв'язки освіти і суспільства в цілому. Але при цьому істотно зростає і особова складова суспільного прогресу, а значить, зміні підлягають як форма, так і зміст освітніх процесів, і головне - функціональне призначення системи.
Сьогодні вища освіта крім реалізації своєї традиційної соціалізаційної функції перетворюється на суб’єкт соціокультурної трансформації. Оскільки, навіть зважаючи на всі складнощі кризового суспільства, функціонування вищої освіти як інституту в Україні має конструктивний характер, активно вписується до системи ринкових відносин, - нарешті має значні внутрішні ресурси трансформації, що набувають суспільної значущості. Якісна зміна освітнього простору сприятиме покращенню сприйняття людьми цінностей і вимог суспільства майбутнього. Освіта як право людини збагачує соціальну відповідальність, спонукає до раціонального ставлення до життя. Усвідомлення подібних реалій стимулювало активацію Болонського процесу, зорієнтованого на розширення освітнього простору, підвищення його відкритості.
Реформування, трансформація української вищої школи відбувається в контексті інтенсивних глобальних інноваційних процесів в галузі освіти. Одним з механізмів модернізації вищої освіти виступають культурні запозичення, які однак потребують адаптації до українських соціокультурних реалій. Глобалізація освітніх стратегій спрямована на мінімізацію соціальної нерівності, економічних і культурних розривів між окремими країнами і регіонами. Для «суспільства знань» у ХХІ ст. пріоритетними є інвестиції у людський капітал як найцінніший суспільний ресурс. Сучасні держави розробляють спеціалізовані стратегії модернізації системи освіти у напрямку зміни структури професій, вироблення альтернативних інституціональних форм освіти та ін.
Реакцією на необхідність зміни філософії освіти є нова освітня парадигма, що має відповідати загальним тенденціям розвитку цивілізації. ЇЇ риси: гуманізація і гуманітаризація освіти, зміна «ідеалу природничо-наукового розуму» на «ідеал гуманітарного розуму», коли інститут освіти спрямований на розвиток творчих, інтелектуальних здібностей людини, а не на обслуговування науково-технічного прогресу; орієнтація освіти на майбутнє, тобто на випереджаючий розвиток; індивідуалізація освіти (формування індивідуальних способів вдосконалення людиною самої себе і навколишнього світу).
Врахування вище названих орієнтирів реформування вищої школи передбачає модернізацію принципів організації освіти, зокрема – реалізацію ідеї «педагогіки співробітництва» (суб’єкт-суб`єктні відносини). Оскільки зростає значення дослідницької спрямованості вищої освіти, то згідно нової моделі взаємин викладач і студент виступають в ролі двох дослідників, що сумісно здійснюють пошук істини. Викладач стає проектувальником процесу освіти і його середовища, він є консультантом і тренером, який спрямовує навчальну діяльність студента. Трансформація змісту ролі викладача передбачає системну і керовану модернізацію методів викладання.
Таким чином, організація навчального процесу у вищому навчальному закладі визначає якість підготовки студентів і є вирішальним чинником формування майбутніх фахівців. Соціологічне дослідження можливостей і обмежень модернізації центрального аспекту освітньої діяльності – практики викладання, педагогічної майстерності - надає можливість вироблення адекватних управлінських рішень, спрямованих на поліпшення організації навчального процесу відповідно до новітніх вимог щодо якості підготовки фахівців.
Протягом листопада 2007 - січня 2008 р. соціологами Дніпропетровського національного університету було проведене емпіричне дослідження «Модернізація методів викладання: передумови та проблеми» з використанням методу роздавального анкетного опитування. Для обробки отриманої інформації й аналізу даних застосовувалася спеціалізована програма SPSS 13.0 for Windows.
Мета дослідження – виявлення передумов, бар’єрів і наслідків реформування освітнього процесу в ДНУ у змістовному аспекті методів викладання на основі вивчення громадської думки викладачів та студентів з названих проблем.
Основний метод дослідження: соціологічне опитування викладачів і студентів у формі анкетування. Відповідно мети та завдань дослідження в якості інструментарію використовувалось дві анкети - анкета викладача і анкета студента, кожна з яких складались з п’яти тематичних блоків, що зумовило й відповідну структуру звіту:
Об'єкт дослідження: науково-педагогічні працівники та студенти денної форми навчання Дніпропетровського національного університету. Всього станом на кінець 2007 р. в ДНУ викладачів нараховувалось 1216 чоловік; студентів денної форми навчання – 11370 чоловік.
Вибірка: багатоступенева комбінована.
Стосовно викладачів застосовувалась квотно-пропорційна вибірка. Вона розраховувалась з урахуванням двох критеріїв: факультету та посади. Коефіцієнт вибірки за факультетами розраховувався таким чином, щоб забезпечувалась достатня представленість в дослідженні усіх факультетів. У ході дослідження було опитано 346 викладачів.
Стосовно студентів використовувалась цільова багатоступенева квотно-гніздова вибірка. Опитуванню підлягали студенти, що навчаються на другому (мають невеликий досвід навчання в ДНУ і виключно за кредитно-модульною системою) та четвертому курсах (мають тривалий досвід навчання в ДНУ за традиційною системою організації навчального процесу у вищій школі). Квоти розраховувались за ознаками факультету і курсу. Академічні групи студентів відбирались за принципом типовості. У відібраних групах (гніздах) здійснювалось суцільне анкетування. Всього було опитано 1110 студентів.
Список литературы ВИСНОВКИ

ХХІ ст. оголошено ЮНЕСКО «Сторіччям освіти». В світі спостерігається освітній бум - відповідь на зростання потреби у професійно компетентних людях, що готові до постійного засвоєння нових знань, прийняття рішень у динамічному соціальному контексті. Система вищої освіти прямо або опосередковано сприяє особистісному самовизначенню в різноманітних сферах людської життєдіяльності. Але в динамічному суспільстві класичні зразки освітніх траєкторій вичерпано, про що свідчать дисфункції вищої школи, зокрема, в Україні. Проблеми реформування вищої школи притягують стійкий науковий інтерес: на проблемах, які виникають в українській освітній політиці загалом наголошують О.Скідін, Є.Подольська, В.Астахова, Л.Сокурянська, І.Гавриленко, В.Волович, М.Лукашевич. Проблема вищої школи сьогодні – нагальна потреба реформування в умовах створення глобального освітнього простору на тлі відсутності визначеної стратегії модернізації, що забезпечувала б поєднання ринкових вимог до освітнього продукту і традицій, що характерні для пострадянської вищої освіти. Проте бар’єри модернізації містяться, переважно, в свідомості суб’єктів освітнього процесу, зокрема – викладачів і студентів.
Для України інноваційний потенціал вищої школи – ресурс модернізаційного прориву взагалі. Включена до глобалізаційного контексту, вітчизняна вища школа реформується переважно завдяки двом різновидам механізмів: культурним запозиченням (в межах Болонської конвенції, зорієнтованої переважно на англо-санксонську систему) і реконфігурації традиційного освітнього простору. Але трансформація виключно форми за сучасних цивілізаційних змін недостатня: орієнтиром новітньої освітньої парадигми в сучасному світі є зміна змістовного наповнення, тобто, перш за все, організації і методів викладання.
Мета впровадження нетрадиційних та інноваційних методів викладання - формування у студентів установки активної самостійності, гнучкості, рефлективності мислення, вміння вирішувати реальні завдання із залученням теоретичного матеріалу.
Оскільки однією з визначальних тенденцій модернізації вищої школи є перетворення стосунків між агентами освітнього простору на «суб’єкт – суб’єктні», ефективні реформи неможливі поза підвищенням значущості ролі студента. Але й викладач набуває нових орієнтирів для професійної діяльності, що передбачає необхідність сприяння з боку адміністрації закладів вищої освіти розвитку відповідних педагогічних якостей. На межі ХХ - XXI ст. відбувається кардинальна трансформація освітньої функції: викладач не виступає в якості основного джерела наукової інформації і навіть її інтерпретатора. Він сьогодні - своєрідний провідник навичок опанування знання, що постійно оновлюється, аніж готових рецептів вирішення навчальних завдань. В подібному контексті модернізація вищої школи - це, перш за все, впровадження інновацій у вимірі методів викладання і організації освітнього процесу.
Враховуючи це, за мету даного соціологічного дослідження було обрано виявлення передумов, бар’єрів і наслідків реформування вищої школи у змістовному аспекті методів викладання на основі дослідження думки суб’єктів освітнього процесу в ДНУ. Попередньо необхідно зазначити, що думки респондентів (як серед професорсько-викладацького складу, так й серед студентів) виявилися мало диференційованими. Більш того, в оцінках умов навчального процесу в ДНУ і усвідомлення необхідності реформ у вітчизняній вищій школі ці думки поділяються більшістю представників обох респондентських груп.
Мотивація педагогічної діяльності та критерії її успішності. Мотивація педагогічної діяльності викладачів і навчальної діяльності студентів ДНУ виявилася одночасно тотожною і переважно відповідною вимогам часу.
Незалежно від факультету, віку, статі та стажу роботи причинами обрання професії викладача переважно виявилися: цікавий та творчий характер роботи, схильність до наукової роботи, бажання зробити кар’єру в науці. В цілому, основним мотивом зайнятості у вищій школі більшість респондентів називає можливість реалізації творчого потенціалу викладача і науковця. Переважно для студентів мотивом навчання в ДНУ є підвищення власного інтелектуального рівня і можливість в подальшому влаштуватися на престижну роботу. Хоча досі порівняно значною є частка студентів, для яких мета навчання – лише формальне отримання диплому про вищу освіту.
Оскільки більшість респондентів-студентів висловили часткове або цілковите задоволення якістю освіти, яку вони отримують в ДНУ, можна вважати, що їх мотивація щодо підвищення інтелектуального рівня задовольняється (що є опосередкованою оцінкою професійних здібностей викладачів). Але оскільки студенти старших курсів висловлюють подібне схвалення помітно рідше, слід зауважити: задоволення другого за популярністю мотиву – можливість престижного працевлаштування в майбутньому – не настільки вірогідно. У разі негативної оцінки якості освіти в ДНУ головними причинами переважно називаються матеріально-технічні. Хоча п’ята частина респондентів все ж зазначили: викладачі використовують застарілі методи викладання дисциплін зі спеціальності. Щодо кризи традиційної системи викладання частіше висловлюються студенти IV курсу, а також студенти технічних і природничих факультетів. В цілому респонденти-студенти нижче оцінюють стиль і методи викладання порівняно до змісту навчальних курсів. Найбільших нарікань зазнали форма і зміст викладання фізичної культури та іноземних мов.
В той же час, цілковито незначна за обсягом частка респондентів-викладачів включили до переліку властивостей «ідеального викладача» використання інноваційних методик викладання. Це не дає достатніх підстав для ствердження усвідомлення вимог модернізації самої функції викладача в сучасному світі. Образ “ідеального викладача сучасної вищої школи”, на думку респондентів-викладачів, включає, перш за все, наступні риси: педагогічна майстерність та наукова компетентність. Тому не дивно, що визначаючи відповідність рівня педагогічної майстерності на факультеті сучасним вимогам, респонденти відзначили його наявність у абсолютної більшості колег (подібна самооцінка не співпадає з оцінкою студентів, нажаль).
Одночасно, серед найбільш адекватних показників успішної педагогічної діяльності викладачами були відзначені переважно комунікативні і наукові аспекти: активне відвідування занять студентами, наукова активність студентів у рамках навчального курсу викладача. Відповідно, основним мотивом вдосконалення педагогічних навичок для викладачів виступає реакція студентської аудиторії, і її зацікавленість, повага. Тобто, в свідомості більшості викладачів ДНУ присутні передумови для формування «суб’єкт-суб`єктних відносин» із студентством. Адже, успіху в педагогічній діяльності сприяють, на думку значної частки респондентів-викладачів, вміння доступно викладати матеріал, зацікавити студентів пропонованим навчальним курсом, професіоналізм в педагогічній діяльності. На думку викладачів, старших 60 років, провідним механізмом набуття професійного успіху є накопичення досвіду роботи у вищій школі.
Відповідають сучасним тенденціям намагання викладачів самовдосконалюватися: бажання бути професіоналом, підвищувати свій професійний рівень – також значно розповсюджений мотив нарощування педагогічної майстерності. Але серед механізмів, за допомогою яких респонденти підвищують рівень педагогічної майстерності, переважають традиційні: участь у науково-методичних конференціях, семінарах, тренінгах; читання спеціалізованої та педагогічної літератури, знайомство з новітніми розробками в галузі психології та педагогіки вищої школи; знайомство з методиками провідних викладачів факультету. Одночасно, бажаними формами підвищення педагогічної майстерності в ДНУ для більшості респондентів є періодичне стажування в провідних українських та закордонних університетах і розповсюдження досвіду провідних педагогів університету.
Нарешті, за результатами самооцінки можемо зазначити: найхарактернішими і найважливішими для професійного успіху рисами викладачів є комунікабельність та наукова компетентність. Але оцінка студентів дещо відрізняється: якщо майже кожен другий респондент відзначав наявність у викладачів високої кваліфікації, а кожен третій – компетентності у межах курсу, що читається, то все ж доступне викладення матеріалу, педагогічна майстерність, постійне самовдосконалення і використання сучасних наукових досягнень помітили у викладацькій діяльності менше чверті опитаних студентів.
Оцінка методики викладання на факультеті. Спостерігається усвідомлення всіма суб`єктами освітнього процесу в ДНУ неминучості модернізації методів викладання, але масштаби необхідних реформ в оцінках викладачів виглядають менш радикальними. Відповідно, більшість викладачів університету згодні, що модернізація методів викладання є необхідним та неминучим процесом. Найбільш прийнятною формою таких змін респонденти-викладачі вважають реформи, що модифікують методи викладання, тобто оптимізують їх з урахуванням сучасних тенденцій. Мало хто з опитаних викладачів схвалює кардинальні зміни в методиці викладання.
Виходячи з висловленої думки студентів, не всі педагоги ДНУ використовують ефективні і сучасні методи викладання. Застосування більш прогресивних методів частіше спостерігаються студентами факультетів гуманітарного напряму. Тому зрозуміло, що більше половини респондентів-студентів висловилися за необхідність активізувати впровадження інноваційних методів викладання на факультеті. Ця ситуація – наслідок практики більшості викладачів у своїй професійній діяльності віддавати перевагу традиційним методам, вважаючи їх ефективнішими за сучасних умов. Лише молоде покоління викладачів порівняно більш охоче звертається до інноваційних методів викладання. Одночасно, наявність значної кількості тих, хто не визначився з приводу цієї проблеми, наводить на думку - не всім зрозуміло, які переваги в подібних методів викладання.
Небажання викладачів застосовувати нетрадиційні методики тісно пов’язане з низькою доступністю інформації про новітні методи навчання. Основне джерело отримання такої інформації для працівників університету - спеціалізована педагогічна література, рідше - матеріали, розміщені в Інтернеті. Але, за словами самих респондентів-викладачів, ці джерела не забезпечують необхідного обсягу інформації, який потрібен для розуміння та впровадження інноваційних методів викладання. Задля поширення інформації про педагогічні інновації пропонується проводити, в першу чергу, спеціалізовані семінари, тренінги, де можливо обмінюватися досвідом з колегами, зокрема і з інших вузів, та з зарубіжними колегами.
Однак, близько третини респондентів-студентів вже відчувають на своїх факультетах прояви тенденцій реформування традиційної системи освіти – переважно у напрямку демократизації стосунків із викладачами і заохочення студентів до самостійної наукової діяльності. В той же час визначні для якості освіти явища, на кшталт наближення навчального матеріалу до реальності і сприяння його модернізації, а також використання інноваційних та нетрадиційних методів викладання, практично не розповсюджені в ДНУ. Тому не дивно, що безперечними і єдиними лідерами серед методів викладання є лекція-монолог і практичні заняття традиційного типу. Серед нетрадиційних методів викладання подекуди використовуються лише проблемна лекція і робота в малих групах.
Організація самостійної роботи студентів. Незважаючи на те, що найперспективнішою формою навчання у вищій школі сучасними дослідниками вважається індивідуально розвиваюча, особистісно зорієнтована і діалогічна, що передбачає підвищення ролі самостійної та індивідуальної роботи студента, переважна більшість респондентів негативно ставляться до можливості збільшити обсяг самостійної роботи за рахунок аудиторних годин. З боку викладачів це мотивується тим, що студенти не мають навичок самостійної роботи. Найбільшою частка викладачів з такою позицією є на факультетах природничого напряму, найменшою – на гуманітарних факультетах.
Крім того, і за існуючого обсягу самостійної роботи для кожного другого респондента-студента самостійна робота – це підготовка до практичних занять і складання іспитів (особливо на гуманітарних і технічних факультетах). Хоча студентам ІІ курсу, що вже включені до умов кредитно-модульної системи, формат самостійної роботи протягом всього семестру порівняно більш притаманний. Так само й викладачі ДНУ вважають підготовку доповідей для семінарських занять та підготовку до контрольних робіт і колоквіумів найефективнішими різновидами самостійної роботи для студентів.
Затребувані часом форми самостійної роботи – як то написання творчих робіт, наукових есе за спеціальністю, - використовуються у навчальній практиці чи не найменше (окрім факультетів гуманітарного напряму). Нарешті, враховуючи зазначене вище невдоволення студентів станом матеріально-технічної бази факультетів, не дивно, що значна частка респондентів не провадять самостійної наукової роботи через брак коштів і часу. Протягом минулого навчального року найменшими є результати індивідуальної наукової діяльності студентів технічних і природничих факультетів.
Викладачі також відчувають невідповідність існуючих принципів організації самостійної роботи студентів вимогам реформування вищої школи. Більшість респондентів схильні до зміни принципів організації самостійної роботи у бік більшої змістовності, але вважають за необхідне в такому разі зменшити аудиторне навчальне навантаження та створити відповідну матеріальну базу, зокрема, розробити і видати велику кількість методичних матеріалів, конспектів лекцій, нових підручників і т.ін. Затребуваними за таких умов будуть також електронні варіанти відповідних матеріалів, і безумовно - вільний доступ кожного студента до комп’ютерів.
Система оцінки знань студентів і сприйняття кредитно-модульної системи. Перехід вітчизняних ВНЗ до нової форми освітнього процесу вимагає докорінних змін у системі організації і змістовному вимірі вищої освіти. Тому не тільки консультативно-індивідуальна форма навчання натикається в ДНУ на бар’єри негативного сприйняття, але й кредитно-модульна система в цілому.
Професорсько-викладацький склад університету на сьогодні далеко не одностайно підтримує впровадження кредитно-модульної системи навчання. Однією з основних причин цього називається «бюрократизація» роботи викладача, тобто необхідність складання різного роду додаткових документів (планів, тестів, самостійних та контрольних завдань і т. ін.), на що витрачається додатково забагато часу, особливо за відсутності вміння користуватись комп’ютером чи обмеження доступу до нього на робочому місці. Так само лише для дуже малої частки опитаних студентів досвід кредитно-модульної системи однозначно сприятливий.
При порівнянні відповідей студентів та викладачів стосовно ефективності різних систем оцінювання знань спостерігаємо: викладачі більш одностайно достатньо високо оцінюють ефективність кредитно-модульної системи з розподілом балів 60 (протягом семестру) та 40 (за результатом іспиту). В той же час, відсоток студентів, які підтримують кредитно-модульну систему з розподілом балів 90:10 дещо вищий за відповідний показник у викладачів. Хоча в цілому, і серед викладачів, і серед студентів традиційна п’ятибальна система оцінки на сьогодні популярніша.
Орієнтиром для реформування системи оцінки студенти воліли б бачити такі критерії: вміння студента пояснити засвоєний матеріал, активність на практичних і семінарських заняттях.
Серед невеликої кількості рекомендацій, наданих студентами щодо оптимізації впровадження кредитно-модульної системи, - збільшення кількості днів для самостійної підготовки і введення факультативних занять, що свідчить про незначну, але все ж таки підтримку курсу на індивідуалізацію процесу навчання.
Оцінка умов діяльності професорсько-викладацького складу і умови вдосконалення системи викладання. Думки усіх респондентів збігаються щодо оцінки умов навчальної діяльності в ДНУ. Так, викладачі наголошують, що на факультетах немає достатніх умов для модернізації системи викладання; найбільші нарікання при цьому викликає стан матеріально-технічної бази. Переважна більшість опитаних студентів оцінюють ці умови як цілком неприйнятні, особливо в аспектах нерозвиненості матеріально-технічної бази, браку організаційних зусиль адміністрації факультетів і мотивації власне викладачів щодо самовдосконалення (з останнім частіше погоджуються студенти старшого курсу і «контрактники»). Але студенти не відчувають можливості для себе сприяти вдосконаленню системи викладання шляхом оцінки праці педагогів. Пропозиції, надані студентами щодо вдосконалення навчального процесу в ДНУ частіше зосереджені навколо методів викладання: виключити лекції-монологи і переорієнтуватися на формування в студентів практичних навичок. Остання пропозиція частіше лунала з вуст студентів, що вже зараз працюють за сумісництвом.
Серед інших аспектів професійної діяльності, які викликають у викладачів незадоволення, - недостатні можливості підтримувати професійні контакти з колегами з інших держав та невідповідний рівень матеріального статусу. На противагу цьому – переважна більшість викладачів висловили задоволення щодо відносин з колегами та керівництвом ДНУ.
В цілому, оцінка викладачами умов власної професійної діяльності в ДНУ та можливостей оптимізації системи викладання свідчить: умовою підвищення ефективності діяльності викладачів є максимально повна реалізація трудового потенціалу співробітників. У цьому випадку необхідно враховувати як об'єктивні чинники — специфіку й умови праці та відпочинку, рівень оплати праці та соціального захисту, - так і особистісні характеристики працівників — цінності, установки, інтереси, потреби, мотиви. На думку опитаних викладачів, ефективними стимулами підвищення продуктивності їхньої праці є матеріальне стимулювання наукових досягнень і забезпечення соціального захисту перспективних вчених.
Кожен другий респондент-викладач вважає існуючу в університеті систему оцінки професійної діяльності викладачів у формі педагогічного та наукового рейтингу ефективною. Для тих, хто наголошує на недоліках цієї системи оцінки (переважно – викладачі факультетів технічного напряму), механізмами її вдосконалення переважно мають бути забезпечення рівності вимог незалежно від посади, розробка системи позитивних і негативних санкцій за фактичні показники рейтингу, залучення результатів анонімної оцінки діяльності викладачів студентами, витіснення кількісних показників рейтингів якісними. Нарешті, вважається за необхідне адаптувати критерії оцінки професійної діяльності викладачів до специфіки факультету.
Підсумовуючи наведені вище результати дослідження хотілося б зазначити: реалії сучасної епохи підсилюють інноваційні конфлікти, сприяють нерівномірності і суперечливості процесів модернізації, подібних до реформування освітнього простору вітчизняної вищої школи. Але мета суб’єктів освітнього процесу – діагностувати, прогнозувати і, на цій основі, пом’якшувати ризики соціокультурних змін, що породжують системні наслідки для всього суспільства.
Стоимость доставки работы, в гривнах:

(при оплате в другой валюте, пересчет по курсу центрального банка на день оплаты)		 200
Скачать бесплатно 22159.doc 





Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины

Вход для партнеров

Регистрация

Восстановить доступ

Материал для курсовых и дипломных работ


Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:

Besucherzahler
счетчик посещений

© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.