Методологічні підходи до визначення ефективної фінансового сектору
Раніше було визначено, що функціональні складові структури фінансового сектору є найбільш важливими з огляду на дослідження його якісних характеристик. Нагадаємо, що структура фінансового сектору за функціональною побудовою визначається як сукупність стійких операцій і процедур, а також їх зв’язків, орієнтованих на кінцевий результат, життєво важливий з погляду всієї системи або її окремих частин. Отже, поряд з поняттям оптимальної структури протягом останнього часу в теоретичних дослідженнях частіше стали застосовувати термін ефективної структури.
Термін “ефективний” використовується в кількох значеннях, зокрема: такий, що призводить до необхідних результатів; забезпечує найбільший ефект; є найбільш досконалим та дієвим.
У сучасній науковій літературі ефективну структуру фінансового сектору розглядають в таких аспектах:
- як структуру інституційного оточення: визначення оптимальної кількості фінансових установ, розміру їх статутного капіталу, обсягу присутності іноземного капіталу в національній фінансовій системі;
- як структуру фінансового сектору, що забезпечує певну економічну ефективність (прибутковість) фінансових установ як суб’єктів господарювання;
- як структуру фінансового сектору, ефективну з точки зору виконання покладених на нього функцій;
- як структуру, що забезпечує соціально-економічну ефективність фінансового сектору з точки зору сприяння ефективності функціонування економічної системи держави.
Слід підкреслити, що аналіз структури фінансового сектору в площині перших двох зазначених аспектів є більш традиційним і зосереджує увагу на кількісних показниках діяльності фінансово-кредитних установ. У свою чергу, ступінь виконання фінансовим сектором покладених на нього функцій є менш досліджуваним та віддзеркалює якісні характеристики розвитку фінансового сектору.
Проведене дослідження дозволило визначити, що ефективною слід вважати таку структуру фінансового сектору, яка не лише відповідає певним кількісним параметрам його розвитку, але й забезпечує ефективне виконання фінансовим сектором покладених на нього функцій, що визначає соціально-економічну ефективність фінансового сектору з точки зору сприяння ефективності функціонування економічної системи в цілому.
