Концентрації банківського капіталу шляхом злиття та поглинання

     

      Аналізуючи матрицю (див. табл. 2.8) можна зробити висновок, що банк повинен підлягати ліквідації тільки на останньому етапі , коли в ситуацію втручається регулятор. Спочатку вирішувати ситуацію, наприклад у випадку низького рівня капіталу, повинен банк самостійно у рамках приватного сектора, тобто він може залучити інвесторів, провести додаткову емісію цінних паперів, тощо. Якщо такий шлях вирішення проблеми неможливий або не дає позитивного результату, тоді слід звернути увагу на пропозиції інших фінансово–кредитних установ щодо злиття чи поглинання з останніми. Саме такий шлях вирішення проблеми низької капіталізації ми пропонуємо у дисертаційному дослідженні. Слід зазначити, що у запропонованих вище шляхах пряме втручання держави не є обов’язковим, тобто банк вирішує свої проблеми методами, характерними для ринкових умов. І лише після того, як йому не вдається підвищити рівень свого капіталу за рахунок коштів акціонерів або шляхом об’єднання, у вирішення ситуації втручається держава шляхом рефінансування банку під гарантії держави чи його націоналізації. Але найгіршим виходом, причому не лише для банку, а й для всієї фінансової системи і економіки країни в цілому, є ліквідація банку. Як правило, припинення діяльність фінансової установи певною мірою підриває довіру до банківської системи, а також може призвести до кризи банківської системи взагалі.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ