Використання системного підходу до управління оборотними коштами

     

      Перш ніж застосувати прийоми системного підходу до управління оборотними коштами, зупинимося на з’ясуванні системного підходу в цілому та системного управління оборотними коштами зокрема.

      Необхідно звернути увагу на те, що, за розробками В.Д. Бакуменко, підприємництво як соціальна система є найскладнішим: воно являє собою організацію з численними напрямами та видами діяльності, відповідними суб’єктами та об’єктами управління різних рівнів, зв’язками між ними (внутрішніми) та іншими соціальними системами (зовнішніми). До того ж процеси в соціальних системах мають імовірнісний характер. У зв’язку із цим доцільно скористатися відомими системними підходами щодо аналізу складних систем, які передбачають їх зображення та опис у вигляді підсистем, що мають нижчий рівень складності порівняно з вихідною системою [8, с. 312].

      Застосовуючи системний підхід у дослідженні соціальних систем (“наявності множини об’єктів з набором зв’язків між ними й між їх властивостями, тобто всього, що складається з пов'язаних одна з одною частин” [167, с. 18]) необхідно виходити з того, що їх основою є людська діяльність, спрямована на різноманітне перетворення навколишнього середовища. Схожої думки дотримується і С.Л. Оптнер: система... – “набір об’єктів, що мають дані властивості, і набір зв'язків між об’єктами та їх властивостями” [120, с. 89].

      Важливо зауважити, що із визначення системи як “...множини елементів довільної природи, що мають зв’язки, утворюючи певну цілісність” [143, с. 5] прямо випливає правило емерджентності, коли сума властивостей елементів системи не рівнозначна власним її властивостям в цілому та опосередковано постулюється наявність середовища, в якому ця система існує й функціонує [35, с. 14].

      У сучасних теоріях управління системи класифікуються за такими підходами [169, с. 21]: функціональний (прості – складні, статичні – динамічні, детерміновані – ймовірні); біхевіоральний, тобто поведінковий (цілеспрямовані – нецілеспрямовані); ієрархічний (прості статичні, прості кібернетичні, соціальні); управлінський (адаптивне управління, навчальні системи); у термінах потоку (відкриті, квазізамкнуті, замкнуті).

      Відкрита система (організація в цілому та оборотні кошти зокрема) може характеризуватися властивостями, які викликають зміни у призначенні, функціях, потоці або структурі системи: холістичність (взаємозалежна цілісність), сумарність, диференціація, уособленість, централізація, динамічна рівновага, негативна ентропія, зростання згодом, циклічність подій, дивний атрактор, завершеність призначення [156, с. 83–89].

      Виробничий процес є об’єктивним фактором формування й використання оборотних коштів. Системний підхід дає змогу уявити управління оборотними коштами у вигляді сукупності елементів оборотних коштів, які, з одного боку, є підсистемами, а з іншого – самі є системами. Системі управління оборотними коштами притаманні такі властивості [8, с. 313]: складність; відкритість; імовірнісний характер процесів; самоорганізація, зокрема встановлення взаємодій підсистем, що приймають рішення.

      Найбільш характерною рисою системи управління оборотними коштами є наявність людей (працівників підприємства), основною функцією яких є управління. Тобто система управління оборотними коштами може бути представлена як дві підсистеми: управлінська, що є суб’єктом управління (фінансово-економічна служба підприємства) і та, якою управляють, що є об’єктом управління (оборотні кошти).

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ