Нормування виробничих ресурсів як підґрунтя ефективного управління їх використанням

     

      З переходом до ринкової економіки пошук найбільш раціональних варіан¬тів розвитку економічних систем ускладнюється необхідністю вирішення проблеми підвищення ефективності використання виробничих ресурсів ринковими методами. У зв’язку з дією закону зменшення продуктивності (віддачі) ресурсів, сутність якого полягає у тому, що при збільшенні обсягів виробництва відбувається зростання віддачі з одиниці витрачених ресурсів лише до визначеної границі, коли мається рівність додаткового доходу і граничних витрат, ефективне використання економічних ресурсів пов'язується з необхідністю створення дієвого механізму регулювання їх використанням.

      Слід зазначити, що під механізмом (грец. тechane – знаряддя) у техніці називають сукупність штучних, поєднаних ланок, які здійснюють задані рухи, причому кожному положенню однієї ланки відповідає певне положення інших його ланок. Таке визначення дає певне уявлення і про інші механізми – господарський, механізм регулювання, тощо, кожний з яких утворюється із взаємопов’язаних ланок (підсистем), які об’єднують множину різних елементів і блоків та напрямки їх руху [127, с. 212]. Виходячи з цього положення, під механізмом регулювання використанням економічних ресурсів у даному дисертаційному дослідженні нами буде розумітися сукупність методів та економічних регуляторів використання ресурсів. Останні в спеціальній літературі визначаються як економічні важелі, що побічно впливають через механізм інтересів на учасників економічних процесів, господарюючих суб'єктів (ціни, податки, норми, банківські відсотки, санкції та ін.). До їх складу уключають прогресивні технології, нові види сировини, організацію праці тощо. Однак, одним із найвагоміших економічних регуляторів вважається нормування використання ресурсів, яке цілеспрямовує інші чинники на їх економне використання.

      Необхідно відзначити, що розуміння економного використання передбачає отримання максимальної корисності, яка визначається нормами та нормативами. Виходячи з положення, що останні показують і стимулюють вплив інших чинників, вивчення досконалості і прогресивності діючих норм та нормативів стало одним із завдань даного дослідження. Виходячи зі значущості нормування у системі економічного регулювання використання ресурсів у подальших дослідженнях значна увага буде приділена механізму нормування ресурсів, під яким ми розуміємо сукупність методів розробки і обґрунтування норм і нормативів використання усіх видів ресурсів та процесів, які спрямовані на досягнення їхнього сумісної і взаємопов'язаної реалізації, що виникають в межах структури керованого об'єкту і діють на основі закону економічної і інших видів ефективності господарювання.

      Питання формування механізму нормування ресурсів - предмет уваги багатьох дослідників, таких як: Ф.Тейлор, А.Маршал, В. Петті, Л. Гант, Ш. Бедо, Ж.Б. Сей, Ф. Кене, Г.Емерсон, Ф.Гільберт, Дж.Кейнс, Дж.Хікс, М.Фрідмен, І.Фішер, В.Леонтьєв та вітчизняні науковці – А.Гальчинський, В.Геєць, А.Гриценко, І.Лукінов, А.Мороз, М. Савлук, Ю Пахомов та інші. Про це свідчить еволюція наукової думки щодо економічного регулювання (нормування) використання ресурсів.

      З огляду на еволюцію економічного регулювання використання факторів (ресурсів) виробництва, слід відзначити, що про необхідність нормування впер¬ше було пом’януто ще на початку XIXст., коли англійським математиком Чарльзом Бебіджем було розглянуто питання встановлення міри у сфері організації праці і розроблено методику вивчення витрат робочого часу на виконання виробничих операцій. Тоді результати власних досліджень вчений опублікував у книзі «Про економію матеріалів на обладнання». На рубежі XIX-XX ст. Ф. Тейлором були розглянуті питання нормування праці, які були узагальнені у книгах «Управління підприємством» та «Принципи наукового управління». Прихильник Тейлора - Генрі Гант, подружжя Ліліан та Френк Гілберт, Ш. Бедо, Борт, Томпсон, Мюнстерберг продовжували пошук «єдиного найкращого методу виконання робіт» 113, с. 33.

      Вітчизняні вчені також внесли свої ідеї у розвиток наукового нормування праці. Першими були колектив створеного у 1921 р. Центрального інституту праці (ЦІП) у Харкові та московські вчені, а саме А.К. Гастєв, С.Г. Струмілін, Я.М. Пуньський, В.М. Йоффе, М.М. Шахназаров, М.П. Керженцев, О.Л. Єрманський, А.П. Попов та ін. Ними закладено теоретико-методологічні основи сучасної організації та нормування праці. На той час були розповсюджені переважно дослідно-статистичні норми праці, тому важливим для країни став перехід до науково обґрунтованого аналітичного нор¬мування.

      Слід відзначити також дуже досконалі (хоча й експеримен¬тальні за своїм характером) систе¬ми мікроелементів (нормалей часу), які були створені Йоффе та Трухановим і стали результатом трива¬лого досвіду застосування мікроелементного нормування праці при соціалізмі на ряді промислових підприємств. Під керівницт¬вом С. Бернштейна було розроблено численні збірники типових норм праці для промисловості.

      Ці теоретичні й практичні розробки сприяли подальшому вирішенню проблем поділу праці та ущільнення робочого часу, впровадження багатоверстатного обслуговування, наукової органі¬зації робочих місць, що створило умови для переходу до норма¬тивного методу нормування праці й використання економіко-математичних методів у нормуванні праці. Досягненням вітчизняної школи було формулювання голов¬них теоретичних принципів нормування праці: обо¬в'язковості, комплексності, наукової обґрунтованості, забезпечення рівної напру¬женості, прогресивності, демократичності, що не втратили свого значення і в сучасний період.

      У той же час за кордоном сучасник Ф.Тейлора американський інженер Гарінгтон Емерсон (1853-1931) розробив принципи підвищення ефективності не тільки виробничої праці, а й будь-якої діяльності. Він визначав ефективність як максимально вигідне співвідношення між витраченими зусиллями, грошима, обладнанням тощо та економічним результатом. За основний внесок у теорію математичного моделювання економічних процесів, «за внесок в теорію оптимального розподілу ресурсів» премію пам'яті Нобеля 1975 р. по економіці отримали спільно Леонід Канторовіч (Росія) і Тьяллінг Ч. Купманс (Нідерланди).

      Однак, незважаючи на значні досягнення у формуванні механізму нормування, можна погодитися з твердженням О.Євтуха про те, що на сьогодні теоретико-методологічну базу економічного нормування як необхідної умови ефективності економічних процесів, розроблено ще недостатньо. Про це свідчать навіть результати теоретичних досліджень понятійного апарату процесу нормування.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ