Прикладний інструментарій системної реалізації стратегій конкурентоспроможності продукції

     

      Для реалізації цілей підприємств, окрім відомих класичних структур управління (функціональна, матрична, процесна), дослідники розмірковують про основні принципи або ознаки, що характеризують організаційну структуру підприємства нового типу як складну динамічну систему. А. Чандлер в [141] наголошував на тому, що структура має бути похідною від стратегії, «слідкувати за стратегією». Відтак, підприємства, що мають схожі або ідентичні продукти, можуть мати зовсім різні структури, в залежності від їх стратегічного бачення. В. Тарасов [117] вважає, що найбільш ефективними в теперішній час є характеристики відкритості та розосередженості структури, гнучкості та автономності, пріоритету горизонтальних зв'язків, ресурсозберігаючих стратегій та здатності до навчання. Комбінації цих характеристик та відповідних екстремальних принципів (на кшталт максимальної автономності, мінімально можливої кількості рівнів ієрархії, мінімальних запасів) є ознаками підприємств нового типу.

      В умовах непередбачуваної кон'юнктури ринку народжується покоління підприємств, які, не намагаючись стати монолітними, мають відкриту, розосереджену та змінну мережну структуру [4]. В її центральному вузлі (всередині головного підприємства) зосереджуються найважливіші стратегічні ресурси та накопичуються знання. Менш важливі процеси виводяться назовні і доручаються постачальникам, підрядникам та іншим зовнішнім партнерам [108]. Таке підприємство – з його системним інтелектуальним ядром – надсилає сигнали в мережу кращих світових постачальників. Подібна стратегія дозволяє зібрати разом та ефективно використовувати обмежені ресурси, застосовуючи їх для досягнення вирішальних переваг у конкурентній боротьбі [94]. Так можна виділити більше засобів на розвиток, підготовку та перепідготовку персоналу, закупівлю сучасного обладнання, залучення інженерів та менеджерів вищої кваліфікації. Часто таким чином прискорюється виробництво нових продуктів [117].

      Концепція розширеного підприємства виходить за рамки простого переносу рутинних другорядних завдань з головного підприємства на інші. Мова йде про створення гнучкої формації із змінною структурою [138], що налаштовується на середовище і складається з автономних модулів. Останні нарощуються залежно від обсягу функцій та завдань. Передбачається, що вони не є попередньо заданими і здатні до динамічної самоорганізації [5]. Для ефективної діяльності таких організаційних структур та їх складових пропонують застосовувати широкий асортимент порівняно нового прикладного інструментарію. Розглянемо деякі з них, що, на наш погляд, суттєво впливають на конкурентоспроможність.

      Вся работа доступна по ССЫЛКЕ